Акцзне оподаткування в Україні

ЗМІСТ

Вступ............................................................................................................................................3

Розділ 1. Історія виникнення та розвитку акцизного збору....................................................5

Розділ 2. Сучасне поняття акцизного  збору і його законодавча база в Україні...................14

Розділ 3. Акцизний збір у системі оподаткування України...................................................23

        3.1. Механізм  обчислення..................................................................................................23

        3.2. Порядок  та терміни сплати.........................................................................................25

        3.3. Контроль  і відповідальність платників......................................................................28

Розділ 4. Шляхи вдосконалення акцизного оподаткування в Україні...................................32

Розділ 5. Акцизний збір в умовах кризи...................................................................................38

Висновки......................................................................................................................................47

Список використаної літератури................................................................................................49 

Вступ

Одним із видів непрямого оподаткування  є акцизний збір. Це досить важливий фінансовий інструмент регулювання  економічних і соціальних процесів у державі. Запроваджуючи  акцизний збір на тютюнові та горілчані вироби, держава  добивається обмеження їх споживання. При акцизному  оподаткуванні імпорту здійснюється захист власних  товаровиробників. Оподаткування предметів розкоші має на меті  перерозподіл доходів між різними верствами населення. Застосування акцизного збору дає змогу вилучати частку прибутку підприємств – монополістів з виробництва окремих товарів.

За своєю економічною сутністю акцизний збір – фінасовий інструмент перерозподілу доходів між різними  верствами населення і підприємницькими структурами. Як правило,  ставки акцизного збору встановлюються в твердих сумах з одиниці товару. Це дає змогу ефективніше впливати на процес виробництва та реалізаціх товарів.

Досвід застосування в оподаткуванні  акцизного збору підтверджує, що необхідно дуже обережно підходити до визначення  об’єму оподаткування, ставок податку тощо.

Високі ставки  акцизного збору  зумовлюють зростання тіньової економіки, ухилення від оподаткування та появу  великої кількості неякісної  фальсифікованої продукції. На сьогодні відповідно до чинного законодавства підакцизними товарами є: тютюнові вироби; спирт етиловий; алкогольні напої; деякі транспортні засоби; пиво солодове; нафтопродукти; ювелірні вироби.

Дана курсова робота присвячена дослідженню акцизного оподаткування в Україні. Метою курсової роботи є  детальне ознайомлення з закономірними тенденціями  надходження акцизного збору до зведеного бюджету України, виявлення основних шляхів вдосконалення акцизного оподаткування в Україні.

Завданнями роботи є: описати історичний розвиток акцизного збору, зокрема на теренах України, розкрити економічну сутність та значення акцизного збору, проаналізувати порядок нарахування, обліку і сплати акцизного збору, зазначити шляхи вдосконалення акцизного оподаткування в Україні.

Розділ 1. Історія виникнення та розвитку акцизного збору

Протягом усього свого часу активного  використання, як джерела податкових надходжень та засобу державного регулювання економіки, акцизний збір відігравав виняткове фіскальне та регулююче значення. Історія свідчить, що в умілих руках він міг стати передумовою розвитку економіки держави, а у протилежному випадку – ефективним засобом її пригнічення та деградації. Тому, у процесі його запровадження та використання в податковій системі країни необхідною умовою є вивчення історичного досвіду його застосування.

 Термін “акциз” на думку дослідників походить від старофранцузького слова “accise”, що означає “оцінка для оподаткування”. Також термін акциз міг піти від латинського “accidere”, що означає “вирізати” спеціальні насічки на спеціальному вимірювальному пристрої, який показував кількість алкогольного напою у пляшці з метою його оподаткування. Акциз поряд із митом є однією із найбільш ранніх форм оподаткування.

Розвиток акцизного оподаткування бере свій початок у часи Римської імперії, де вперше було застосовано податкові платежі у вигляді відсоткової надбавки до ціни товару. Такими обов’язковими платежами були особливі податки з продажу та звільнення рабів, які становили, відповідно, 4 та 5% від їх ринкової вартості. В Стародавньому Китаї був відомий акциз із чаю, напоїв, риби, тростини, яка використовувалася як паливо або для будівництва даху[12,c. 15].

Акцизне оподаткування на теренах  України започаткувалося у Х  столітті н.е. Саме в історичних письмових джерелах цього часу зустрічається згадка про “медову” данину та “бражне” мито із солоду, хмелю та меду. Саме вони і стали першими підакцизними товарами Київської Русі. Згадка про мито з кожного “хмільного” короба зафіксована у договорі між Великим Новгородом та тверським князем Ярославом у 1265 році[31,c. 25].

В основу акцизного оподаткування  було покладено систему регалій  Середньовічної Європи, які М.Кулішер  визначив як монопольне право монарха  на виробництво та продаж товарів, послуг, яке забезпечувало фіскальну експлуатацію верховних прав та присвоєння об’єктів природи, що не були приватною власністю. На практиці найбільш поширеними регаліями були соляна, рибна, лісова, гірська, водяна, судова, монетарна. А всього у епоху пізнього Середньовіччя їх було відомо кілька сотень. Іншою формою акцизного оподаткування того часу була державна монополія – виключне право держави на виробництво та реалізацію на внутрішньому та зовнішньому ринках певних видів товарів. До таких експортно орієнтованих товарів відносилися хутро, смола, патока. На внутрішньому ринку монополія поширювалася на сіль, тютюн, мед, дьоготь, а в епоху Петра І до них було додано дубові гроби.

Історично склалося так, що найважливішим  підакцизним товаром та одним  із важливих джерел доходу державної казни було виробництво та реалізація алкогольних напоїв. Державна монополія на цей вид діяльності у Великому князівстві Московському була запроваджена у 1474 році Іваном ІІІ. Спочатку, московські князі оподаткували місця продажу алкоголю – корчми, а згодом почали відкривати власні “питейные заведения” – царські кабаки, перший з яких було засновано у 1533 році. Кабак – слово татарського походження, яке означає постоялий двір де продається їжа та напої. З 1555 року в Москві повністю заборонено приватний продаж алкоголю, реалізація якого стала виключно прерогативою держави. А “кабачное кормление” – право контролювати продаж алкоголю на певній території, стало одним із найбажаніших видів винагороди. Приватні особи за право виробляти горілку сплачували податок – “явку”. Саме в цей період формуються 2 системи справляння акцизу: “продажа питей на вере” та система відкупів[38].

“Продажа питей на вере” полягала в тому, що із середовища “лутших” людей – воєвод, бояр обиралися кабацькі голови в обов’язки яких входило безкорисно, на громадських засадах, контролювати виробництво та продаж алкоголю на певній території. Кабацькі голови були підзвітні лише царським намісникам та Наказам (аналогам теперішніх міністерств) – Московському, Нової четверті та Наказом Великого Двору (зерновому, фінансовому та двірцевому). Кабацькі голови були зобов’язані здавати річні доходи “с прибылью против прежних лет”, тобто більшими від минулорічних. Недобір доходу вважався значною провиною та стягувався з відповідальних осіб, або їх виборців та поручителів. В окремих випадках, коли держава потребувала значних обсягів фінансування для проведення реформ, оборони чи ведення воєн, застосовувалася система відкупів, при якій приватним особам передавалося виключне право “курити вино” та продавати його на певній місцевості за встановлену плату, яку необхідно було вносити у встановлений термін у один із Наказів, до якого приписана місцевість, віддана на відкуп.

Досить часто, ці способи алкогольної  регалії функціонували паралельно.

Ці системи стимулювали хабарництво, корупцію та зловживання в системі державного управління та фінансів. Фінансові зловживання, низька якість продукції, масове п’янство, яке призвело до зривів посівних кампаній протягом кількох років призвели до кабацьких бунтів у 1648 році. Наслідком бунтів було скликання у 1649 році Земського собору, який отримав назву “Собор о кабаках” та який регламентував реформування митної системи. В “Соборному Уложении” 1649 року – збірнику законодавчих актів Московії та Російської імперії, який із змінами та доповненнями регулював державне життя до першої третини ХІХ століття окремою главою було виділено “Указ о корчмах”, який регулював відносини у сферах продажу алкоголю та тютюну. В 1651 році прийнято указ за яким “Во всех городах на кружечных дворах денежную казну собирать на вере, а на откупе кабакам нигде не быть; а во всех городах и в Государевых больших селах быть по одному кружечному двору, а в меньших малолюдных селах кружечным дворам не быть”.

Цікавим є той факт, що тютюнопаління в цей період було великим злочином, за який передбачалося смертну кару. Контроль за дотриманням вимог покладався на Стрілецький Наказ, який у мирний час виконував міліцейські функції. На противагу Московії, в Україні така заборона була відсутня, а тютюн та люлька були невід’ємним атрибутом козаків.

 Акцизи були важливим джерелом доходу Української держави часів Богдана Хмельницького. Як зазначав, мандрівник Павло Алепський “Хмельницький віддає в оренду усі митні збори на кордонах своєї держави, а також доходи з меду, пива та горілки – за 100 тисяч динарів митним поборцям”. Шинки, які знаходилися на землях Війська Запорізького давали річного доходу від продажу алкоголю в розмірі 1120 крб. З купців, які везли транзитом через територію України, біле вино та горілку правили податок на користь козацької старшини та церкви – 1 карбованець з куфи (куфовий збір)[41, c. 42]. Крім грошового акцизу стягували цей податок і в натуральній формі – по одному відру із торговців алкоголем, які взамін отримували право на торгівлю ним у землях Коша за цінами, визначеними козацькою адміністрацією.

Різновидом акцизного податку  було “торгове”, яке справлялося  з крамарів. Як правило, воно становило 10 відсотків від вартості товарів, що продавалися на січовому ринку. Однак інколи цей податок застосовувався не у пропорційному, а в фіксованому порядку[35, c. 32].

Петро І, потребуючи значних коштів для ведення Північної війни  у 1705 році повернувся до системи відкупів, яка проіснувала до 1716 року. При цій системі сума відкупу встановлювалася державою та вносилася наперед, авансовим платежем. В 1716 році введено систему вільного винокуріння, яка оподатковувалася винокурним митом, що розраховувалося виходячи із обладнання (так званих, кубів) та об’єму виробленої продукції. Катериною ІІ було запроваджено власну систему алкогольної монополії. Вона запровадила безподатковий дозвіл на винокуріння для дворян, при цьому його обсяги залежали від рангу, посади та заслуг дворянина. Усі інші верстви населення позбавлялися права на виготовлення алкоголю та зобов’язувалися купувати його на казенних винокурнях. В 1781 році створюються “питейные палаты” – органи державного управління до компетенції яких входило виробництво певної кількості горілки, обсяги якої залежали від території, кількості населення та традицій споживання.

В епоху Олександра І було запроваджено жорстку державну монополію, виняток  було зроблено для Сибіру, в зв’язку із неможливістю ефективного державного контролю. Держава взяла на себе виробництво та оптовий продаж за твердою ціною у 7 рублів асигнаціями за відро. Роздрібний продаж знаходився у приватних руках. Наслідком цього стало зростання річних доходів від продажу алкоголю із 14 до 23 млн рублів. Миколою І у 1828 році було повністю скасовано державну монополію. Проте потреба у грошах перед Кримською війною призвела до запровадженні в середині ХІХ століття акцизно-відкупної системи при якій горілка вироблялася на казенних підприємствах та продавалася відкупникам для роздрібного продажу[21, c. 347].

Надходження від продажу алкогольних напоїв у доходах бюджету Росії із середини ХІХ століття до початку І Світової війни зросли у абсолютному виразі в 3 рази, та становили 1/3 всіх доходів. Це сталося завдяки запровадження на території Російської імперії винної монополії, ініціатором якої був міністр фінансів С. Ю. Вітте, який зазначав, що “только путем монополии государство может извлечь из налога на спирт необходимый ему и значитетльно большый, нежели нене, доход с найменшими стеснениями и неудобствами”. Монополію було запроваджено з 1 липня 1901 року на території Європейської частини Росії.

При цьому запровадження монополії  переслідувало, принаймні, три основні  цілі:

1) запровадити державну монополію  на виробництво алкоголю та  боротьбу із самогоноварінням;

2) підвищити якісні характеристики горілки, для чого технологію її виробництва було розроблено групою російських хіміків на чолі із Д.Мендєлєєвим;

3) обмежити соціальні наслідки  споживання алкоголю – для  цього запроваджувалися визначені години продажу алкоголю. У містах він продавався із 7 до 22 години, а в селах її закінчували о 18 або 20 годині, залежно від пори року. При здійсненні суспільних заходів продаж горілки заборонявся, посилювалася кримінальна відповідальність за самогоноваріння[35, c. 77].

Для запровадження винної монополії  було витрачено протягом 10 років 122 млн грн – на створення заводів, закупівлю обладнання, машин, ректифікацію та складування і транспортування. При цьому кількість персоналу, що займався адмініструванням монополії сягнула 45 тис. осіб. Обсяг ринку оцінювався у 70 млн відер горілки, продаж якої через 40 тис. винних закладів щорічно приносив близько 600 млн рублів.

Іншими помітними заходами діяльності С. Вітте було збільшення акцизів на цукор, керосин, сірники та тютюн. Причому, найбільші ставки акцизу встановлювалися для найдешевших сортів тютюну, тим самим податковий тягар падав на бідніші верстви населення.

Найбільш помітними заходами у  сфері акцизного оподаткування на теренах України за період революції та Громадянської війни було запровадження збільшеним ставок на горілку та введення податку на коньяк та виноградне вино Центральною Радою. 1 січня 1918 року було запроваджено акцизні збори з виробництва та продажу пива. Ставка акцизу становила від 4 до 20 рублів з пуда солоду. 30 травня 1918 року було запроваджено цукрову монополію, введено акциз на чай, підвищено акцизи на пиво, дріжджі, цигарковий папір, продукти нафтопереробки.

В основу радянської акцизної системи, запровадження якої припало на початок НЕПу в1921 році було покладено принципи отримання найбільшої фіскальної вигоди та залучення до оподаткування найширших верств населення. Першим запровадженим акцизним збором був збір із виноградних вин (міцністю до 14%, а згодом – до 20%). В 1920-1922 роках було запроваджено акцизи на спирт, пиво, мед, прохолоджуючі напої, сіль, нафтопродукти, цукор, свічки, каву, цикорій, чай, сурогати чаю та пресовані дріжджі. Пільгові ставки акцизу передбачались для промисловості – на сіль для рибної галузі, нафтопродуктів – для сільського господарства. Питома вага акцизів у структурі податкових доходів за період 1921-1930 роки зросла із 17,7% до 40,1% .

В 1930 році було проведено податкову  реформу в Радянському Союзі, наслідком якої стала кардинальна зміна справляння непрямих податків. Запроваджувався податок з обороту, який ніс в собі риси прямих та непрямих податків та включав в себе кілька десятків існуючих податків та зборів, в тому числі, всі акцизи – на горілку. Коньяк, пиво, дріжджі, чай, сірники, парфумерію, косметику, свічки, резинові калоші, тощо.

В новітній історії України акцизний збір запроваджено з грудня 1991 року, коли було прийнято Закон України “Про акцизний збір”, який введено у дію з 1992 року. Разом з податком на додану вартість вони замінили податок з обороту на окремі види товарів. При цьому українські акцизи орієнтувалися не стільки на міжнародну практику і досвід акцизного оподаткування, скільки на попередню практику податку з обороту. Характерною особливістю теперішнього акцизного оподаткування в Україні є те, що не існує єдиного законодавчого документа, в якому б було відображено всі норми, пов’язані з питаннями справляння акцизного збору. 26 грудня 1992 року Урядом було прийнято Декрет Кабінету Міністрів України „Про акцизний збір”, який діє й сьогодні і має силу закону. Нарахування та сплата акцизного збору, що справляється з виготовлених українськими виробниками та ввезених на митну територію України алкогольних напоїв і тютюнових виробів, визначає Закон України “Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби”. В 1992 році до переліку традиційних підакцизних товарів – алкогольних та тютюнових виробів було включено, так звані, товари розкоші: килими і кришталь, ікра і рибні делікатеси, шоколад і автомобільні шини, вироби з хутра, одяг з натуральної шкіри. В цілому ж, еволюцію акцизного оподаткування в Україні за останні 10 років можна розбити на 3 основні етапи.

Перший етап – у період з 1996 по 1999 рр. акцизним збором обкладався широкий перелік товарів, який включав у себе коло високорентабельних і монопольних товарів, уже знайомих раніше по високих ставках податку з обороту. Другий етап – у 2000 році з переліку підакцизних виключено 14 умовних товарних груп. Система акцизів набула рис, притаманних оптимальній організації оподаткування – фактично її склад обмежився такими товарами: алкогольні напої, тютюнові вироби, нафтопродукти,

автомобілі та ювелірні вироби. Третій етап – з 2003 року із складу підакцизної продукції виключено ювелірні вироби – останню позицію з товарів, на які встановлено адвалерні ставки акцизного збору. Крім

того, вперше в практиці українського акцизного оподаткування впроваджено змішані ставки акцизного збору (поєднують оподаткування по специфічних та адвалерних ставках) – на тютюнові вироби. Як заходи посилення державного контролю за обігом підакцизної продукції та повнотою сплати акцизного збору, у 2003–2004 роках у переліку підакцизних окремо виділено такі товари: вина виноградні з вмістом цукру більше 0,3 % та високооктанові кисневмісні добавки до моторних бензинів[25, c. 15].

Питання вдосконалення системи адміністрування акцизів залишається досить актуальним. Основоположним принципом розробки нової, оптимальної концепції оподаткування повинна бути встановлення таких правил визначення та сплати акцизів, які б максимально обмежили можливість ухилення від оподаткування як законними, так і незаконними методами, а також дозволили б уникнути згаданих негативних наслідків шляхом гармонійного поєднання фіскальної та стимулюючої функцій податку. При цьому, потрібно в повній мірі враховувати історичний досвід акцизного адміністрування.

Розділ 2. Сучасне поняття акцизного збору і його законодавча база в Україні

В широкому розумінні акциз - це непрямий податок на продаж товарів і послуг на внутрішньому ринку. На відміну від  податку з обороту, цей податок  вилучається не з усієї вартості товару, а лише з її приросту на кожній наступній стадії виробництва та його реалізації. Оподаткуванню підлягає різниця між виручкою, отриманою компанією від реалізації товарів і послуг, і витратами на закупівлю сировини, напівфабрикатів та оплату послуг.

Акцизний збір - це непрямий податок  на окремі товари (продукцію), визначені  законом як підакцизні, який включається  до ціни цих товарів (продукції).

Відповідно до законодавства установлено  види підакцизних товарів.           

Головними ознаками акцизного збору є:

- це непрямий податок; 

- це податок на окремі товари, визначені законом як підакцизні; 

- сума АЗ включається до ціни підакцизних товарів. 

Цей податок встановлюється на високорентабельну  продукцію. Особливістю АЗ є яскраво виділена регулююча функція податку: коригування попиту і пропозиції про підвищенні ціни товару за рахунок включення до неї АЗ. 

Держава акумулює кошти, одержані від  сплати АЗ, і використовує їх на фінансування соціальних та інших програм. 

АЗ подібний до податку на додану вартість: вони збільшують ціну товару, оскільки входять до неї у вигляді надбавки на стадії реалізації.

Платниками акцизного збору  є:

а) суб'єкти підприємницької діяльності, а також філії, відділення (інші відокремлені підрозділи) - виробники підакцизних товарів (послуг) на митній території України, у тому числі з давальницької сировини, по товарах (продукції), на які встановлені ставки акцизного збору в твердих сумах, а також замовники, за дорученням яких виготовляється продукція на давальницьких умовах по товарам, акцизний збір по яким встановлений у процентах до обороту, які сплачують акцизний збір виробнику;

б) нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів (послуг) на митній території України безпосередньо  або через їх постійні представництва чи осіб, прирівняних до них згідно із законодавством;

в) будь-які суб'єкти підприємницької  діяльності, інші юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлення, інші відокремлені підрозділи, які імпортуються на митну територію України підакцизні товари, незалежно від наявності внесених до них іноземних інвестицій;

г) фізичні особи - резиденти або  нерезиденти, які ввозять (пересилають) підакцизні речі або предмети на митну  територію України у вигляді  супроводжувального або не супроводжувального багажу, а також фізичні особи, які одержують такі підакцизні речі (предмети), переслані (надіслані) з-за митного кордону України у вигляді поштових чи інших відправлень або не супроводжувального багажу, в обсягах або вартістю, що перевищують норми безмитного провезення (пересилання) для таких фізичних осіб, визначені митним законодавством;

д) юридичні або фізичні особи, які  купують (одержують в інші форми  володіння, користування або розпорядження) підакцизні товари у податкових агентів[13, c. 84-85].

Об'єктом оподаткування акцизним збором є:

- обороти з реалізації вироблених  в Україні підакцизних товарів  (продукції), в т.ч. з давальницької  сировини шляхом їх продажу,  обміну та інші товари (продукцію,  роботи, послуги), безплатної передачі  товарів (продукції) або з частковою їх оплатою, а також обсяги відвантажених підакцизних товарів (продукції), виготовленої з давальницької сировини;

- обороти з реалізації (передачі) товарів (продукції) для власного  споживання, промислової переробки  (крім оборотів із реалізації (передачі) для виробництва підакцизних товарів), а також для своїх працівників;

- митна вартість товарів (продукції), які імпортуються (ввозяться, пересилаються)  на митну територію України,  у тому числі в межах бартерних  (товарообмінних) операцій або без оплати їх вартості чи з частковою оплатою.

У разі продажу (інших видів відчуження) податковими агентами підакцизних  товарів (продукції) об'єктом оподаткування  є:

- для вироблених на території  України товарів (продукції) - обороти  з реалізації таких підакцизних товарів (продукції), включаючи вартість будь-яких додаткових послуг або робіт, пов'язаних із такою реалізацією;

- для імпортованих (ввезених, пересланих) на митну територію України  товарів (продукції) - обороти з  реалізації таких підакцизних  товарів (продукції) включаючи  вартість будь-яких додаткових  послуг або робіт, пов'язаних  із такою реалізацією на митній  території України, але не менше митної вартості таких підакцизних товарів (продукції) з урахуванням сум сплаченого або нарахованого, але не сплаченого ввізного (імпортного) мита[29,c. 81].

Акцизний збір не справляється при  реалізації підакцизних товарів (продукції):

- на експорт за іноземну валюту;

- легкових автомобілів спеціального  призначення для інвалідів, оплата  вартості яких провадиться органами  соціального забезпечення, а також  легкових автомобілів спеціального  призначення (швидка медична допомога, міліція тощо) за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України;

- при вивезенні з митної території  України підакцизної продукції,  набутої інвестором у власність  на умовах угоди про розподіл  продукції.

Акцизний збір обчислюється:

а) за ставками у процентах до обороту продажу;

- товарів, що реалізуються за  вільними цінами, - виходячи з  їхньої вартості за цінами  без урахування торгівельних  знижок, а також сум податку  на добавлену вартість. При закупівлі  імпортних товарів оподаткований  оборот визначається виходячи з їх митної вартості. При визначенні вказаної вартості іноземна валюта перераховується у національну валюту України за курсом Національного банку України , що діє на день подання митної декларації.

б) у твердих сумах з одиниці  реалізованого товару (продукції):

- ставки акцизного збору є  єдиними на всій території  України;

- суми акцизного збору з ввезених на територію України товарів зараховуються до державного бюджету, а з товарів, вироблених в Україні - до місцевого бюджету за місцем їх виробництва і державного бюджету у співідношеннях, установлених Верховною Радою України.

Крім того, для громадян, що займаються підприємницькою діяльнястю без  створення юридичної особи податок  визначається, виходячи з фактичного обороту в роздрібній вартості за вирахуванням сум комісійного збору, а при наявності вантажної митної декларації по імпортних товарах - виходячи з їх митноі вартості з урахуванням акцизного збору.

Датою виникнення податкових зобов'язань  із продажу підакцизних товарів (продукції) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій , що настала раніше:

- або дата зарахування коштів  від покупця (замовника) на  банківський рахунок платника  акцизного збору як оплати  товарів (продукції), що продаються, а у разі продажу товарів (продукції) за готівкові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника акцизного збору , або дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, яка обслуговує платника акцизного збору;

- або дата відвантаження (передачі) товарів (продукції).

Суми акцизного збору, що підлягають сплаті, визначаються платниками самостійно виходячи з обсягів реалізованих підакцизних товарів (продукції) за встановленими ставками. 

Суб'єкти підприємницької  діяльності, які імпортують підакцизні товари (продукцію), в обов'язковому порядку при перетинанні кордону їх декларують і подають органам митного контролю декларацію у двох примірниках, один з яких цими органами надсилається до податкових інспекцій за місцезнаходженням суб'єктів підприємницької діяльності, для справляння акцизного збору. 

Суб'єкти підприємницької  діяльності, які ввезли (імпортували) на митну територію України підакцизні товари (продукцію) без сплати акцизного  збору, подають до органів податкової служби до 15 числа місяця, що настає за звітним, щомісячний звіт про обсяги продажу ввезених (імпортованих) підакцизних товарів (продукції) та розміри одержаних з покупців і перерахованих до бюджету сум акцизного збору, а також про обсяги переданих товарів, ввезених (імпортованих) в інтересах інших суб'єктів підприємницької діяльності, і утриману суму акцизного збору. 

Марка акцизного збору - спеціальний знак, яким маркуються алкогольні напої та тютюнові вироби і наявність якого підтверджує  сплату акцизного збору. Плата за марки акцизного збору - плата, що вноситься замовниками (імпортерами) і українськими виробниками алкогольних напоїв та тютюнових виробів для покриття витрат держави на виготовлення, зберігання та реалізацію цих марок.

Виробництво суб'єктами підприємницької діяльності з метою  реалізації на території України алкогольних напоїв та тютюнових виробів без позначення марками акцизного збору, а також ввезення на митну територію України, транспортування, зберігання, приймання на комісію та консигнацію для продажу і реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів, на яких немає марок акцизного збору встановленого зразка, забороняється. 

Алкогольні напої та тютюнові вироби, виготовлені з метою  експорту, не підлягають маркуванню українськими марками акцизного збору.  
Наявність марки акцизного збору на пляшці (упаковці) або на одиниці іншої тари, в яку розлиті алкогольні напої, та на пачці (упаковці) тютюнових виробів є однією з підстав для ввезення на митну територію України, реалізації їх споживачам, перевезення територією України (крім міжнародного транзиту) і зберігання на території України (крім зберігання виробником до маркування виробів згідно з технологічним процесом або зберігання для вивозу з митної території України).