Аналіз безготівкових розрахунків в банку

58

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра банківської справи

КУРСОВА РОБОТА

з дисциплін „Банківські операції” та „Аналіз діяльності комерційних банків”

на тему:

„Аналіз безготівкових розрахунків в банку”

(за матеріалами ПАТ „Райффайзен Банк Аваль”)

Студентки Факультету Фінансів та Банківської справи

4 курсу, 1 групи,

денної форми навчання

спец. 6.050105 „Банківська справа”

Шабаркіної Катерини

Олегівни

                                                                                                                    Науковий керівник

Доктор екон. наук, професор                                                                      Арістова Аліна Миколаївна

Київ 2010

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………

Розділ 1. Суб’єкти, цілі, інформаційне забезпечення аналізу безготівкових розрахунків клієнтів банку………………………………………………

Розділ 2. Канали збуту послуг з безготівкових розрахунків

клієнтів банку……………………………………………………………………..

Розділ 3. Технічні прийоми аналізу безготівкових розрахунків

клієнтів банку…………………………………………………………………..

Розділ 4. Аналіз каналів збуту і тарифної політики корпоративних клієнтів провідних банків України…………………………………………………..

Розділ 5. Аналіз каналів збуту і тарифної політики приватних клієнтів провідних банків України……………………………………………….

Висновки та пропозиції…………………………………………………………….

Список використаної літератури…………………………………………………..

ВСТУП

Для здійснення будь-якої господарської операції підприемство повинно здійснити розрахунки з іншим підприємством, найшвидший тип розрахунків між юридичними та фізичними особами – безготівкові. Банк в цих розрахунках виступає як посередник між клієнтами, що здійснюють платежі.

Безготівкові розрахунки – це переказування певної суми коштів із розрахунків платників на рахунку одержувачів, а також переказування з доручення підприємств, внесених ними готівкою до каси банку на рахунки одержувачів.

Розрахунково-касові операції полягають у забезпеченні руху грошових коштів на рахунках клієнтів банків згідно з їхніми дорученнями. Ці операції посідають особливе місце в банківській діяльності і відіграють важливу роль у забезпеченні успішного перебігу економічних процесів на мікро - та макрорівнях.

Для клієнтів банків розрахунково-касові операції забезпечують одержання грошового еквівалента за реалізовану продукцію чи послуги, оплату для виробництва матеріальних ресурсів, оплата заробітної плати працівникам, оплату зобов’язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, накопичення та використання заощаджень.

Предметом дослідження моєї роботи є форми та умови безготівкових розрахунків підприємств.

Об’єктом дослідження є аналіз безготівкових розрахунків на прикладі ПАТ «Райфайзен Банк Аваль».

Актуальність цієї теми важко переоцінити: майже усі підприємства здійснюють безготівкові розрахунки, мають різни види рахунків і користуються різними формами безготівкових розрахунків. В умовах ринкової економіки форми безготівкових розрахунків набувають нової сутності: підприємство має само вибирати найефективніші та найкращі форми розрахунків. Безготівкові розрахунки нерозривно пов’язані із підприємницькою діяльністю і від правильності застосування тієї чи іншої форми розрахунків підприємство може виграти або програти. Актуальним тому стає і аналіз безготівкових розрахунків банку.

Мета роботи:Визначення методів аналізу безготівкових розрахунків клієнтів банку.

Питання аналізу операцій, пов'язаних з безготівковими розрахунками розглядалися в роботах ряду як вітчизняних (М. Білухи, І. Бланка, Ф. Бутинця, С. Голова, В. Горелкіна, В. Завгороднього, А. Кузьмінського, А. Мазаракі, Є. Мниха, В. Сопка та ін.), так і закордонних науковців (Д. Блейка, Ф. Вуда, Є. Брігхема, Глена А. Велша, Деніела Г. Шорта та ін.).

Матеріали, на підставі яких виконується дослідження:

-         3гурський О. «Безготівкові розрахунки».

-         Караєв В., Лаврєнов В., Вареня В., Турецькмй Д. «Безготівкові розрахунки».

-         Новак І., Михайлова В. «Система розрахунків у реальному часі».

Відповідно до цільової спрямованості   роботи поставлено такі завдання:

                Визначення цілій, завдань та інформаційного забезпечення аналізу безготівкових розрахунків клієнтів банку;

                Класифікація каналів збуту послуг з безготівкових розрахунків клієнтів банку;

                Технічні прийоми аналізу безготівкових розрахунків клієнтів банків;

                Аналіз каналів збуту і тарифної політики провідних банків з безготівкових розрахунків корпоративних і приватних клієнтів банку;

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в розробці пропозицій щодо удосконалення організації та методики аналізу, контролю  операцій, пов'язаних з коштами у безготівкових розрахунках.

1.                 Суб’єкти, цілі, інформаційне забезпечення аналізу безготівкових розрахунків клієнтів банку.

Безготівоквий грошовий обіг - це рух грошових коштів без використання готівкових грошових знаків шляхом перерахування сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог. У безготівковому обігу гроші функціонують як засіб платежу, бо є певний проміжок часу між одержуванням товарів та оплатою їх. Переваги безготівкового обігу перед готівковим очевидні - прискорюється обіг грошових коштів  господарських суб’ектів; значно скорочуються суспільні витрати обігу; збільшуються можливості держави щодо регулювання грошової сфери тощо.

Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу. Безготівкові розрахунки поділяються на міжбанківські та міжгосподарські, які обслуговують, відповідно, відносини між банками та між кліентами банків. Безготівкові розрахунки  є розрахунками (платежами) за продукцію та послуги, що здійснюються двома основними способами: акцептно-інкасовим, коли поставка передує оплаті, та акредитивним, - коли оплата передує відправленню продукції.

Основою безготівкового обороту є те, що платежі здійснюються банками на доручення клієнта шляхом списання коштів з його рахунку і зарахування їх на рахунок одержувача, вказаного клієнтом. Коли рахунки відкриті в різних банках, міжбанківські розрахунки проводяться з допомогою системи кореспондентських відносин. Отже, у платіжному обороті діють не тільки рахунки платника й одержувача коштів, а й рахунки банків, що їх обслуговують.

Відповідно до розрахункових і платіжних документів, що обслуговують платіжний оборот, безготівкові розрахунки в Україні здійснюються в таких формах:

- платіжними дорученнями;

- платіжними вимогами-дорученнями;

- чеками;

- акредитивами;

- векселями;

- платіжними вимогами;

- факторингом;

- платіжними картками

- інкасовими дорученнями.

За будь-якої форми безготівкових розрахунків користуються тим чи іншим способом платежу. Який визначається порядком та умовами виконання суб’єктами господарської діяльності грошових зобов’язань одного перед одним.

Цілі безготівкових розрахунків клієнтів банку:

-         Прискорення розрахунків між суб’єктами господарювання,

-         Економія витрат у порівняння з готівковим переказом,

-         Оплата без використання готівкових грошей,

-         Забезпечення безперервного ходу реалізації продукту (послуги) підприємства без його безпосередньої участі,

-         Делегування функцій платника.

-         Операція може бути проведена як в одному банку, так і між різними кредитними установами,

Основним джерелом інформаційного забезпечення аналізу безготівкових розрахунків клієнтів банку є система обліку, результати аналізу та контролю операцій, пов'язаних з безготівковими розрахунками. 

Суб’єктами безготівкових розрахунків клієнтів банку виступають:

У безготівкових розрахунках обов'язково беруть участь два (або більше) економічних суб'єкта і банк. Без відкритого в банку рахунку неможливо здійснення обороту по банківських рахункам. Обслуговування платіжного обороту банками полягає у відбиванні відповідних сум цих рахунків. Кожен економічний суб'єкт зберігає свої кошти в банках. Чинним законодавством передбачено, що банки приймають і зберігають на рахунках грошові кошти клієнтів, здійснюють за їх дорученням розрахункові, кредитні, касові та інші банківські операції.

Юридичні особи та громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, можуть відкрити рахунки в будь-якому банку за місцем їх реєстрації або в банку поза місцем своєї реєстрації за згодою цього банку. Юридичні особи зобов'язані зберігати вільні грошові кошти в банках. 

Між банком і клієнтом укладається договір банківського рахунку, за яким банк зобов'язується зберігати на рахунку клієнта, нараховувати що надходять на цей рахунок суми і виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу грошей з рахунку і проводити інші банківські операції, передбачені для рахунків даного виду законодавчими актами, банківськими правилами та договором.

Для відкриття рахунку в банк подаються заява, свідоцтво про реєстрацію, завірена нотаріусом картка із зразками підписів і печатки. Записи за відкритими у банку рахунках (або відображення операцій в електронній пам'яті машини) представляють собою відображення грошових оборотів економічного суб'єкта.

Банк може використовувати наявні на рахунку клієнта грошові кошти, гарантуючи їх наявність при пред'явленні вимог до рахунку. Клієнт має право розпоряджатися цими коштами і отримати доходи (відсотки) по них. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені законодавством або договором, обмеження на його права. Без розпорядження клієнта списання коштів, що знаходяться на рахунку, допускається тільки за рішенням суду, арбітражного суду, якщо інше не передбачено законодавством.

Банк гарантує таємницю рахунків клієнта. Надання банком відомостей про стан рахунків і про операції щодо них без згоди клієнта не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Договір банківського рахунку припиняється за заявою клієнта і з інших підстав, передбачених законодавством. Відсутність операцій з банківського рахунку не тягне за собою припинення договору.

Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними грошовими потоками. Це по-перше, надходження грошових коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунку.

Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями та установами всіх форм власності,  підприємствами без створення юридичної особи і фізичними особами здійснюються у національній валюті України через банки шляхом перерахування коштів з рахунка платника на рахунок одержувача коштів. Кошти з рахунка кліента списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне стягуванння та безакцептне списання коштів. Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних на рахунку клієнта коштів. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не  допускається.

Господарські суб’єкти самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при укладенні договорів.

Установи банків здійснюють контроль за додержанням правил розрахунків, а також за станом розрахунків підприємств. Підприємства (платники та одержувачі коштів) зі свого боку також мають контролювати проведення безготівкових розрахунків.

Народногосподарське значення безготівкових розрахунків полягає у прискорені обігу грошових і фінансових коштів, забезпеченні в максимально короткий час  грошової компенсації виробникам - власникам поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Прискорення міжгосподарських розрахунків важливе як з мікро-, так із макроекономічної точок зору.

Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків принцепове значення має правильне визначення її принципів - основних нормативних положень, якими слід керуватися, щоб безготівкові розрахунки максимально сприяли прискоренню народногосподарського обороту.

Спосіб платежу у вузькому розумінні характеризує порядок списання коштів з рахунків платників.

У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб”єкти використовують два основних способи платежу:

—  перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них.

—  зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів.[1]

Призначення того чи іншого способу розрахунку полягає в погашені грошових зобов’язань юридичних і фізичних осіб.

Критерії вибору способу платежу пов’язані з вимогами прискорення самих розрахунків, їх терміновості, зниження витрат на проведення платежів, нормалізації кругообігу коштів, забезпечення безперебійного ходу реалізації продукції.[2]

В умовах платіжної кризи розширюється практика застосування такого неринкового способу розрахунків, як бартерні угоди, тобто взаємні таварооміні операції з передачею права власності на товари (натуральний обмін) без грошових розрахунків. Бартерні операції - це форми натурального заліку взаємних вимог.

У сучасній кризовій економіці України на перший план виходить такий спосіб платежу, як - попередня оплата (гроші перераховуються одержувачеві до видвантаження товарів) на відміну від оплати фактично відвантажених товарів і наданих послуг.

Спосіб попередньої оплати підкреслює аномальність економічних відносин, що існують у вітчизняній економіці, не дає можливість на ділі оптимізувати економічні інтереси суб’єктів системи безготівкових розрахунків. Порядок попередньої оплати товарно-матеріальних цінностей та послуг застосовується як санкція відносно неплатоспроможних покупців (несправних платників). Нормативними актами (чи договором) передбачаються максимальні терміни від дня отримання оплати (як правило не пізніше 3-х робочих днів), коли продавець (виробник) повинен відвантажити (вивезти, надати) оплачені товари і послуги покупцеві (замовнику).

В умовах платіжної кризи зростає значення способу розрахунків на основі здійснення - заліку взаємної заборгованості. Розрахунки. засновані на заліку взаємозаборгованості платників, - це розрахунки, за якими взаємозабов’язання господарський суб’єктів один до одного погашаються  рівновеликих сумах, і лише за різницею здійснюється платіж прямим перерахуванням грошей. Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов’язань між двома платниками або групами платників усіх форм власності однієї та різних галузей народного господарства.

При заліку взаємозаборгованості використовуються постійно діючі та разові зарахування вимог. До постійно діючих належать періодичні розрахунки за сальдо зустрічних вимог. Розрахунки за заліком взаємозаборгованості ведуться на основі угоди між підприємствами; сторони і порядок розрахунків погоджуються з установами банків, що обслуговують дані підприємства.

Таким чином, на основі заліку здійснюється взаємне скасування грошових зобов’язань між господарьскими суб’єктами. Залік взаємної заборгованності у міжнародних розрахунках називають клірінгом. Однак їх негативна роль у грошово-фінансових відносинах очевидна. Заліки взаємозаборгованності обмежують оборот реальних грошових коштів, що означає ненадходження виідповідної суми податків до бюджету.

Оскільки безготівкові розрахунки мають вирішальне значення у здійсненні народногосподарського обороту, необхідний контроль за станом розрахунків, законністю проведення грошових операцій, правильним оформленням розрахункових документів та вчасністю іх проходження.

Як правило, безготівкові розрахунки поділяються за об’єктом розрахунків, тобто залежно вид призначення платежу, на дві групи:

—  розрахунки за товарні операції - платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконанні роботи;

—  розрахунки за нетоварні операції - сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позичок, страхових сум тощо.

В залежності від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:

—  внутрідержавні (внутріміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські - за межами цього пункту);

—  міждержавні розрахунки (між господарськими суб’ектами, які знаходяться на територіях різних держав).

Безготівкові розрахунки класифікуються також як:

—  гарантовані,  тобто, такі  що забезпечують гарантію платежу за рахунок  депоновання грошових засобів;

—  негарантовані, тобто, такі за яких платіж не гарантується;

Залежно від способу реалізації продукції безготівкові розрахунки можуть буди:

- прямі - здійснюються безпосередньо між постачальниками;

- транзитні - здійснюються за наявності проміжних структур (ланок).[3]

У сучасних умовах досить чітко проявилися основні проблеми подальшого розвитку системи безготівкових розрахунків у народному господарстві України:

—  оптимізацію форми і способів безготівкових розрахунків, їх організації; вибір найраціональних у певних економічних умовах форм розрахунків, якій давали б найбільший ефект;

—  підвищення самостійності господарських суб’єктів за умови доскональної організації і  здійснення безготівкових розрахунків у господарвькому обороті, грошова відповідальність підприємств недоодержанням грошових коштів після відправлення товарів чи надання послуг вимагає, щоб ці ж підприємства мали право вільно діяти в сфері безготівкового обігу;

—  постійний пошук нових механізмів організації безготівкових розрахунків, які   дозволили б на економічній основі подолати кризові явища і процеси в грошовій сфері.

Отже, система безготівкових розрахунків має бути найтіснішим чином пов’язана з реальним товарним оборотом. Тільки за такої умови забезпечуватиметься безперебійний кругообіг коштів господарських суб’єктів і, як результат, розвиватиметься та якісно вдосконалюватиметься виробництво.

Нормалізація системи безготівкових розрахунків сприятиме становленню нормальних ринкових відносин. Проблема органічного зв’язку системи безготівкових розрахунків з ринковим середовищем, що формуються у вітчизняному народному господарстві, набуває сьогодні особливої актуальності.

2.                 Канали збуту послуг з безготівкових розрахунків клієнтів банку

Розгляд системи збутових каналів комерційного банку дозволив нам чітко виділити як власні, так і невласні канали збуту. У числі власних каналів збуту виділяють канали стаціонарного збуту, канали мобільного збуту і канали збуту, що базуються на дистанційному обслуговуванні клієнтів.

Перші дві групи каналів збуту передбачають необхідність контакту клієнта з банком і його персональної ідентифікації при наданні кожної окремої послуги. Відмінність між ними полягає у тому, що в першому випадку клієнт сам звертається в офіс банку, а в другому - банк пропонує свої послуги за місцем перебування клієнта (місцем проживання або місцем діяльності). Системи дистанційного обслуговування, як правило, потребують особистого контакту клієнта з банком тільки при початковому встановленні форм та умов такого обслуговування, а безпосередній процес обслуговування здійснюється з допомогою систем обробки та передачі інформації.

Системи стаціонарного збуту банківських послуг можуть функціонувати у формі універсальних відділень, що надають клієнтам повний комплекс послуг даного банку, у формі спеціалізованих, повністю автоматизованих та малочисельних відділень.

Філіали з повним асортиментом послуг даного банку до середини 70-х років минулого століття були основним методом продажі банківських послуг. Перевагою таких відділень є надання клієнтам можливостей доступу до різноманітних банківських послуг. В сучасних умовах питома вага такого способу збуту банківських продуктів скорочується. Це пов'язано з тим, що підтримка готовності кожного філіалу до пропонування всього асортименту послуг даного банку вимагає значних затрат. В той же час цілий ряд банківських продуктів можуть користуватися тільки епізодичним попитом, що в кінцевому підсумку знижує рентабельність банку в цілому.

Специфічною формою функціонування філіалів з повним асортиментом послуг є їх організація за принципом фінансового супермаркету. Фінансовий супермаркет - це такий тип організації кредитної установи, який забезпечує надання повного комплексу банківських, страхових, інвестиційних, лізингових, посередницьких, інформаційних та інших послуг в одному офісі. Такий тип збуту фінансових послуг вимагає ще більших затрат, особливо на утримання висококваліфікованого персоналу. Крім цього, законодавство переважної більшості країн обмежує можливості комерційних банків щодо прямого надання послуг на інших сегментах фінансового ринку.

Однак ідею фінансового супермаркету не слід розглядати тільки через призму кількісного розширення підрозділів банку і відповідної чисельності персоналу. Сучасний підхід до організації банківського бізнесу пропонує принципово нові варіанти на шляху просування до створення фінансових супермаркетів:

- збільшення часу роботи відділень і повсюдне відкриття їх у крупних магазинах і торгових центрах;

- створення у нових відділеннях більш привітної атмосфери, замість традиційної розкоші у формі мармуру і дзеркал;

- освоєння філософії роздрібного бізнесу, що забезпечує вищий рівень сервісу;

- перетворення банків у місцеві клуби, де клієнти можуть випити каву, послухати музику, залишити дітей на спеціальних гральних площадках тощо;

- окремі кредитні інститути з метою позиціювання себе саме як фінансового супермаркету йдуть на те, що навіть виключають слово «банк» із своєї назви, тим самим підкреслюючи свою готовність   співпрацювати   із   значно   ширшою   аудиторією потенційних споживачів.

Переваги спеціалізованих відділень полягають у наступному:

- значне скорочення витрат (у порівнянні із відділеннями, що пропонують   повний   комплекс   послуг)   на   утримання спеціалістів в галузі різних видів банківських операцій;

- можливість пропонувати клієнтам послуги на високому професійному рівні;

- можливість вибору таких видів діяльності, які приносять максимальний об'єм прибутку.

Це в кінцевому підсумку приводить до значного зниження витрат на проведення операцій та підвищення рентабельності банку. Характер спеціалізації філіалів може бути двояким:

- спеціалізація за асортиментом послуг;

- спеціалізація за складом клієнтів.

Може мати місце і поєднання обох принципів спеціалізації. Наприклад, окремі комерційні банки України поступово вводять в свою практику відокремлене обслуговування фізичних осіб - пересічних громадян та підприємців в одному відділенні, і обслуговування юридичних осіб -підприємств, установ, організацій - в іншому відділенні. Однак скорочення витрат на здійснення операцій, що викликано зменшенням чисельності персоналу, витрат на утримання менших офісів, а також підвищення продуктивності праці внаслідок спеціалізації працівників, можуть виявитися недостатніми аргументами у жорсткій конкуренції на ринку банківських послуг.

Набувають поширення повністю автоматизовані відділення, в яких можуть працювати лише декілька чоловік персоналу, які допомагають клієнтам при роботі із автоматизованими технічними засобами, надають консультації з питань здійснення банківських операцій та інформаційні послуги. Недоліки таких відділень полягають в обмеженості асортименту банківських послуг найбільш простими і масовими послугами та орієнтації їх тільки на обслуговування клієнтів роздрібного ринку.

Малочисельні відділення поєднують елементи спеціалізованих та автоматизованих відділень. Основне їх призначення - забезпечити необхідним обсягом банківських послуг якомога більшу кількість клієнтів, але при цьому мінімізувати витрати на здійснення операцій. Можливі два типи таких малочисельних відділень: стаціонарні та пересувні. Стаціонарні малочисельні відділення, як правило, займають дуже обмежену площу, розміщуються у найбільш доступних для клієнтів місцях: поряд із автомобільними стоянками, заправками, магазинами тощо. Перелік послуг, які надаються такими відділеннями обмежений, і спеціалізуються вони, в основному, на обслуговуванні роздрібної клієнтури.

Пересувні відділення базуються на спеціальних автомобілях, що обладнані відповідною технікою та системами зв'язку. Крім роздрібної клієнтури пересувні відділення можуть обслуговувати і корпоративний ринок, пропонуючи підприємствам послуги по складанню платіжних відомостей, виплаті заробітної плати працівникам як готівкою, так і зарахуванням на рахунок, інкасації готівки тощо.

Мобільні канали збуту можуть функціонувати у двох формах -виїзної служби та мобільних регіональних відділень. Призначення виїзної служби полягає в тому, щоб не очікувати клієнта, а шукати і знайти його. Клієнтами виїзної служби виступають заможні приватні особи, що не працюють по найму, а також багаті фірми. Оскільки, витрати на виїзну службу є достатньо високими, такий метод збуту може бути рентабельним лише в деяких вибраних сегментах ринку.