Аналіз беззбитковості і забезпечення рентабельності організації

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

 

УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЗАЛІЗНИЧНОГО

ТРАНСПОРТУ

 

ІНСТИТУТ ПЕРЕПІДГОТОВКИ ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ КАДРІВ

 

Кафедра "Облік і аудит"

 

 

КУРСОВа робота

 

з дисципліни «Управлінський облік»

 

 

 

 

Розробила:

слухач групи ОА-14

Черевань І.С.

 

Перевірила:

Доцент Ревуцька Л.Є.

 

 

Харків – 2016

 

 

 

ТЕМА 8. АНАЛІЗ БЕЗЗБИТКОВОСТІ В СИСТЕМІ «ДІРЕКТ-КОСТ»

 

Введення.

Розділ 1. Аналіз беззбитковості і забезпечення рентабельності організації.

1.1. Фактори рентабельності  і завдання аналізу беззбитковості.

1.2. Інструменти аналізу  беззбитковості.

1.3. Моделювання як основний  прийом аналізу беззбитковості.

Розділ 2. Характеристика системи «директ-кост».

2.1. Класифікація і поведінка  витрат в системі «директ-кост».

2.2. Метод вищої і нижчої  точок обсягу виробництва.

2.3. Відображення інформації  про витрати і результати.

Розділ 3. Використання облікової інформації системи «директ-кост» в обліковій практиці.

3.1. Система обліку змінних витрат («директ-кост») та її вплив на величину фінансових результатів діяльності організації.

3.2. Закріплення в обліковій політиці елементів системи «директ-кост».

4. Розрахункова частина.

Список літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Аналіз беззбитковості і забезпечення рентабельності організації.

1.1. Фактори рентабельності  і завдання аналізу беззбитковості.

 

      Аналіз  беззбитковості - аналітичний метод, який допомагає визначити величину беззбиткового обігу щодо підприємства і за видами продукції з подальшим розробленням заходів для досягнення і подолання межі беззбитковості в короткостроковому періоді.

Мета аналізу беззбитковості виробництва - встановити, що буде з фінансовими результатами, якщо визначений рівень продуктивності або обсяг виробництва зміняться.

Аналіз беззбитковості ґрунтується на залежності між змінами обсягу виробництва і змінами витрат та їх впливом на кінцевий фінансовий результат - прибуток від продажу продукції.

     Важливим завданням контролінгу (управлінського обліку) є калькуляція ціни, планування прибутку підприємства та асортименту продукції. Дійовим інструментом виконання цього завдання є розрахунок точки беззбитковості та необхідної суми покриття. Цей метод контролінгу зводиться до визначення мінімального обсягу реалізації продукції (за стабільних умовно постійних витрат), за якого підприємство може, з одного боку, забезпечити беззбиткову операційну діяльність у плановому періоді, з іншого — створити умови для самофінансування підприємства.

Точка беззбитковості характеризує обсяг реалізації продукції за якого прибуток підприємства дорівнює нулю, тобто виручка від реалізації продукції відповідає валовим затратам на її виробництво та реалізацію. Точку беззбитковості називають також точкою «порогового» прибутку чи точкою рівноваги. Розглядуваний метод побудований на тезі, що із збільшенням обсягів реалізації величина умовно постійних витрат на одиницю продукції зменшується.

Складовим елементом аналізу точки беззбитковості є розрахунок суми покриття (маржинального прибутку). Маржинальний прибуток — це показник, який характеризує частину виручки, що спрямовується на заміщення умовно постійних витрат і формування прибутку від реалізації. Розрізняють одноступінчастий (спрощений) та багатоступінчастий розрахунок суми покриття. За спрощеною схемою сума покриття дорівнює різниці між виручкою від реалізації продукції та умовно змінними витратами:

(+) чиста виручка від реалізації (–) змінні (пропорційні витрати)

(=) сума покриття (–) постійні витрати (=) прибуток

Система розрахунку суми покриття, яка ґрунтується на простому розподілі витрат на постійні та змінні, називається одноступінчастою системою «direct — costing». Суму покриття можна розраховувати як на весь обсяг реалізації, так і на одиницю продукції. В останньому випадку це різниця між оптовою ціною та умовно змінними витратами на виробництво одиниці продукції. В торгівлі сума покриття, як правило, відповідає торговельній націнці (зменшеній на величину непрямих податків). За допомогою показника суми покриття обчислюють приріст прибутку від реалізації кожної додаткової одиниці продукції. При цьому можна використати такий алгоритм розрахунку прибутку:            

Пn = N(p – v) – F,       (11.1.)

де Пn — прибуток від реалізації n одиниць продукції (грн.); N — кількість реалізованої продукції (шт. або інші натуральні одиниці); p — оптова ціна одиниці продукції (грн); v — умовно змінні витрати на одиницю продукції (грн); F — умовно постійні витрати на виробництво та збут реалізованої продукції (грн).

Основним недоліком системи простого директ-костингу є те, що за її використання сукупні постійні витрати враховуються без розподілу в розрізі окремих їх видів, груп продукції, центрів затрат, структурних підрозділів тощо. У разі виробництва багатьох видів продукції та наявності кількох центрів затрат такий підхід не дає можливості об’єктивно оцінити ефективність виробництва окремих видів продукції.

На практиці виникає необхідність розрахунку точки беззбитковості та показника суми покриття в розрізі окремих видів продукції, груп клієнтів, регіонів збуту продукції та по підприємству в цілому. Для цього вдаються до так званої системи багатоступінчастого розрахунку суми покриття постійних затрат (багатоступінчастий директ-костинг). Основний зміст цієї системи зводиться до розподілу постійних витрат на окремі елементи залежно від мети розрахунку суми покриття. На рис. 11.4 наведена структурно-логічна схема розподілу постійних витрат за окремими рівнями їх формування, яка може бути взята за основу при розрахунку показників покриття. Залежно від рівня постійних витрат, який приймається в розрахунках, визначають суму покриття І, суму покриття ІІ і т. д. Приклад розрахунку суми покриття за системою багатоступінчастого директ-костингу наведено в табл. 11.4. 

 

Рис. 11.4. Структура постійних (фіксованих) затрат  
у розрізі окремих рівнів .

     Першим етапом розрахунку суми покриття є правильний розподіл усіх витрат підприємства (чи витрат на виробництво певного виду продукції) на постійні та змінні.

    До умовно змінних належать витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням. До умовно змінних витрат належать витрати на сировину та матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати, паливо та енергію, оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції, та ряд інших витрат.

Умовно постійні — це витрати, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється. До умовно постійних належать витрати, пов’язані з обслуговуванням й управлінням виробничою діяльністю виробничих підрозділів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва. Показник характеризує прибутковість виробничого капіталу і виражає у відсотках величину валового прибутку, що припадає на суму середньорічної вартості основних виробничих засобів і матеріальних оборотних активів. При аналізі вивчають динаміку цього показника стосовно базового періоду порівняння і виявляють причини зміни, а також вплив чинників на відхилення показників. Залежно від того, який показник приймається для оцінки прибутку і завдань, які ставляться перед аналітиком, кількість чинників може бути різною. Так, вихідну формулу помножують на обсяг чистого доходу (виручки) від реалізації продукції і отримають модель взаємодії двох нових чинників: прибутковість реалізації продукції та фондовіддачі авансованих засобів (останній може бути деталізований на фондовіддачу та оборотність матеріальних оборотних активів). Величину впливу факторів виявляють прийомом ланцюгових підстановок.Аналіз рентабельності основних активів Показник характеризує прибутковість використання основного капіталу. На відміну від показника рентабельності загальних активів, інвестованих у дане підприємство, який є узагальнюючим, даний показник є частковим. Розраховується як відношення прибутку до середньої вартості основних активів. Рентабельність вимірюють у %. Для цього коефіцієнт прибутковості множать на 100%.В чисельнику коефіцієнта прибутковості використовують показники прибутку: валового, операційного, від звичайної діяльності до оподаткування, від звичайної діяльності, чистого прибутку.Основні активи (капітал) - вартість необоротних (основних засобів, довгострокових та нематеріальних) активів. У складі необоротних активів - власні й орендовані, але не включають засоби, що знаходяться на консервації, зарезервовані та надані в оренду. При обчисленні коефіцієнта прибутковості беруться середні показники капіталу, розраховані способом середньої хронологічної або арифметичної.Факторами першого порядку є показники прибутку (зв’язок прямий) та середня вартість основних активів (зв’язок обернений). Вплив зміни прибутку визначають як різницю між базовою рентабельністю, скоригованою на фактичний прибуток, та базовим значенням; а вплив зміни вартості інвестованих основних активів як різницю між фактичною величиною рентабельності та її скоригованим значенням. Іноді при аналізі формулу розрахунку модифікують (розвивають). Так, наприклад, чисельник і    ,,  ,mзнаменник вихідної формули помножують на обсяг продажу (чистий.mnbbbbvbml дохід, виручку від реалізації продукції). Рентабельність в цьому випадку дорівнює добутку двох нових факторів: прибутковості реалізації та оборотності основних активів. Для розрахунку впливу факторів застосовують прийоми елімінування. При подальшій деталізації факторів застосовують розклад відповідних показників на складові елементи і застосовують відповідні процедури (елімінування, пропорційну участь), але вже до більшого числа факторів. Факторний аналіз рентабельності власного капіталу Показник характеризує рівень прибутковості, авансованого власниками капіталу. Він показує, скільки грошових одиниць прибутку припадає на одиницю інвестованого власниками капіталу. Розраховується як відношення прибутку

до середньої вартості власного капіталу. Рентабельність вимірюють у %. Для цього коефіцієнт прибутковості множать на 100%.

У чисельнику коефіцієнта прибутковості використовують показники прибутку: валового, операційного, від звичайної діяльності до оподаткування, від звичайної діяльності, чистого прибутку. У знаменнику - середні показники власного капіталу, розраховані способом середньої хронологічної або арифметичної.

   Факторами першого порядку є показники прибутку (зв’язок прямий) та середня вартість власного капіталу (зв’язок обернений). При факторному аналізі користуються прийомом ланцюгових підстановок (скоригованих показників). Вплив зміни прибутку визначають як різницю між базовою рентабельністю, скоригованою на фактичний прибуток, та базовим значенням; а вплив зміни вартості інвестованого власного капіталу як різницю між фактичною величиною рентабельності та її скоригованим значенням.

     При подальшій деталізації факторів застосовують розклад відповідних показників на складові елементи і застосовують відповідні процедури (елімінування, пропорційну участь), але вже до більшого числа факторів.

    Іноді при аналізі з метою переходу до нової якості факторної моделі основну формулу розрахунку модифікують (розвивають). Наприклад, для одержання нової двофакторної моделі чисельник і знаменник вихідної формули помножують на обсяг продажу (чистий дохід (виручку від реалізації продукції)). Рентабельність власного капіталу в цьому випадку дорівнює добутку двох нових факторів: прибутковості реалізації та оборотності власного капіталу

    Аналогічним чином факторну систему розширюють до трьох-, чотирьох-, п’ятифакторних моделей. Для розрахунку впливу факторів застосовують прийоми елімінування.

Факторний аналіз рентабельності фінансових вкладень При наявності у суб’єкта господарювання вільних грошових засобів він може вкласти їх в цінні папери. Основними видами цінних паперів є акції та облігації. Підприємства – тримачі цінних паперів одержують певні доходи (дивіденди, проценти, курсові різниці). Доходи від цінних паперів вивчаються як при внутрішньому, так і при зовнішньому аналізі. У звіті про фінансові результати вони відображаються за статтями “Дохід від участі в капіталі”, “Інші фінансові доходи”, “Втрати від участі в капіталі”, “Інші витрати”. Фінансовий результат від фінансових інвестицій визначають: прибуток (збиток) = доходи – витрати.

 

1.2. Інструменти аналізу  беззбитковості.

    Показник рентабельності фінансових вкладень характеризує відносний рівень прибутковості авансованого у цінні папери капіталу. Він показує, скільки грошових одиниць прибутку припадає на одиницю, інвестовану у фінансові активи. Розраховується як відношення прибутку від фінансових вкладень до фінансових витрат (інвестицій). Рентабельність вимірюють у %. Для цього коефіцієнт прибутковості множать на 100%.Факторами першого порядку є показники прибутку (зв’язок прямий) та інвестицій (зв’язок обернений). При факторному аналізі користуються прийомом ланцюгових підстановок (скоригованих показників). Вплив зміни прибутку визначають як різницю між базовою рентабельністю, скоригованою на фактичний прибуток, та базовим значенням; а вплив зміни вартості інвестованого капіталу як різницю між фактичною величиною рентабельності та її скоригованим значенням. Факторами другого порядку є обсяг фінансових вкладень, структура портфеля цінних паперів, зміна рівня доходності цінних паперів, динаміка курсових різниць. При подальшій деталізації факторів застосовують розклад відповідних показників на складові елементи і застосовують відповідні процедури (елімінування, пропорційну участь), але вже до більшого числа факторів.

    Для акціонерів (власників) підприємства показниками рентабельності фінансових вкладень є рентабельність власного капіталу, доходність однієї акції, співвідношення ціни та доходності акції.

Потужним інструментом для прийняття рішень є аналіз беззбитковості виробництва. Скориставшись ним, менеджер може відповісти на питання, що виникають під час змін напряму діяльності, а саме: який вплив на прибуток справить зниження ціни реалізації, який обсяг продажу потрібен для покриття додаткових постійних витрат, пов'язаних з передбаченим розширенням підприємства, скільки людей треба найняти тощо. Менеджер постійно приймає рішення щодо зміни ціни реалізації, розміру змінних і постійних витрат, придбання і використання ресурсів. Якщо він не зможе зробити точний прогноз рівня прибутків і витрат, його рішення завдадуть шкоди компанії.

 

Розділ 2. Характеристика системи «директ-кост».

2.1. Класифікація  і поведінка витрат в системі «директ-кост».

 

« Директ-костинг » - система управлінського обліку, що базується на категорії змінних (або часткових) витрат. Цю систему не позбавлена недоліків, однак має певні переваги проти системою повного обліку, і розподілу витрат.

Директ-костинг базується на тому, що всі витрати поділяються на прямі і непрямі. Прямі витрати безпосередньо відносяться на той чи інший вид виробу. Непрямі витрати є накладними по відношенню до виробу та покриваються за рахунок доходу підприємства (Рис. 1). 
Необхідно відмітити, що в даному випадку мова йде про класичний варіант директ-костинг. Оскільки на даний час існує багато інших його різновидів, де калькулювання ведеться не за змінними витратами, а, наприклад, за "витратами продукту" чи виробничими витратами тощо, але при всіх варіантах калькулюється неповна («часткова», «обмежена») собівартість. 
Сформулюємо основні ознаки директ-костингу: 
- собівартість калькулюється тільки на основі прямих змінних виробничих витрат; решта витрат - постійних виробничих і невиробничих покривається за рахунок загального доходу фірми; 
- управлінський і фінансовий облік інтегровані; 
- в процесі калькулювання визначається маржинальний дохід.  
Як вже зазначалось, в основі організації основі управлінського обліку за методом директ-костинг лежить поділ витрат по відношенню до обсягу виробництва на постійні і змінні. 
Виробнича собівартість виготовленої і реалізованої продукції формується лише зі змінних виробничих витрат, що знаходяться у прямій залежності від технологічного процесу та організації виробництва. За способом віднесення на собівартість продукції вони в основному є прямими, тому легко піддаються нормуванню на одиницю продукції, що випускається. 
За змінними витратами оцінюються також залишки готової продукції на складах на початок і кінець звітного періоду, а також незавершене виробництво. 
Постійні витрати не пов'язані безпосередньо з виробничим процесом збираються на окремому рахунку і по закінченні звітного періоду повністю (без розподілу за видами продукції) списуються на зменшення прибутку від реалізації продукції, що отримана в даному звітному періоді (Рис. 2.). 
Однак, складність розробки методу точного розподілу витрат полягає в тому, що витрати, які є змінними в одному випадку, в іншому можуть бути постійними. Поділ постійних і змінних витрат ґрунтується на ряді припущень, які необхідно враховувати для попередження помилкового використання результатів витрат. 
Поділ виробничих витрат на постійні і змінні для облікових працівників промислових підприємств США, Австралії та країн Західної Європи - явище не нове. На початку XX ст. Генрі Гесс провів чітке розмежування між постійними і змінними витратами. З того часу розроблялись різні метоли поділу виробничих витрат на постійні і змінні. Серед них метод вищої-нижчої точки (High-Low Points Approach), метод аналізу облікових даних (Accounting Approach), статистичний метод (Statistical Approach) тощо. 
Наприклад, заробітна плата оператора обладнання - це змінні витрати, але при угоді про гарантовану річну плату вона може відноситись до постійних витрат. Витрати на електроенергію в усіх галузях вважались постійними, крім ливарного виробництва, де споживання енергії електропіччю змінювалось залежно від потреб виробництва. Тобто, будь-які витрати можуть бути постійними або змінними залежно від виду діяльності. 
Щодо постійних витрат, то слід також відмітити, що відмова від розподілу цих витрат дозволяє уникнути використання умовних баз або коефіцієнтів розподілу, які обов'язково містять елемент суб'єктивності та цілком можуть призвести до викривлення реальної картини співвідношення доходів та витрат за окремими підрозділами або продуктами (роботами, послугами) підприємства. Це викривлення, в свою чергу, може призвести до помилок при оцінці ефективності діяльності підрозділів або рентабельності продуктів (робіт, послуг) та прийнятті управлінських рішень. 
Як правило, на промислових підприємствах немає єдиного положення про класифікацію виробничих витрат на постійні і змінні. В зв'язку з цим кожен підприємець здійснює класифікацію виробничих витрат на власний розсуд.

 

2.2. Метод вищої і нижчої  точок обсягу виробництва.

 

   Метод вищої-нижчої точки (метод абсолютного приросту, мінімаксний метод) - це метод визначення функції витрат на підставі припущення, що змінні витрати є різницею між загальними витратами за найвищого та найнижчого рівнів діяльності. Тобто цей метод використовує вищу і нижчу точки. Вища точка визначається як точка, яка відповідає найбільшому випуску чи найвищому рівню діяльності. Нижча точка визначається як точка з найменшим випуском чи найнижчим рівнем діяльності.

Даний метод є найпростішим і досить розповсюджений за кордоном.

Суть цього методу полягає в тому, що ми проводимо лінію функції витрат через вищу і нижчу точку графіка, ігноруючи всі інші точки. Але якщо інші точки не мають тісного взаємозв'язку з вищою та нижчою точками, то функція витрат не відображатиме реальної залежності між витратами та їхнім фактором.

2.3.Відображення інформації про витрати і результати

    Ефективність управління економікою залежить передусім від якості отриманої інформації, цінність якої визначається придатністю комплексно характеризувати діяльність складних за своєю структурою об'єктів, зокрема сучасних підприємств. Показники, що кількісно характеризують зміни на підприємстві, формуються у звітності, яка узагальнює первісний масив даних про їх господарську діяльність. Ключове місце серед видів звітності посідає фінансова, яка, виходячи з даних бухгалтерського обліку, повинна повно і всебічно характеризувати фінансовий стан та кінцеві результати діяльності підприємства.

    Фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, яка містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

   Метою складання Звіту про сукупний дохід є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності підприємства за звітний період.

   До фінансової звітності підприємства відносяться Баланс, Звіт про сукупний дохід, Звіт про рух грошових коштів, Звіт про власний капітал. Фінансова звітність повинна розкрити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарсько-фінансової діяльності підприємства .

  Фінансова звітність відображає фінансові результати операцій та інших подій, об’єднуючи їх у відповідні групи за економічними характеристиками. Виділяють п’ять груп елементів фінансових звітів.    Активи, зобов’язання та власний капітал безпосередньо пов’язані з визначенням фінансового стану в балансі підприємства, а доходи і витрати пов’язані з оцінкою діяльності, відображеною в Звіті про сукупний дохід.

   Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Баланс підприємства складається на кінець останнього дня звітного періоду. Проміжна (місячна та квартальна) звітність складається наростаючим підсумком з початку звітного періоду.

   Для визначення фінансового результату підприємства в звіті необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи та витрати відображають в бухгалтерському обліку у момент їх виникнення, а не в момент надходження або сплати грошей (спосіб нарахування).

  При способі нарахування дохід у Звіті про сукупний дохід відображається в момент надходження активу або погашення зобов’язань, які приводять до збільшення власного капіталу підприємства (крім зростання капіталу за рахунок внесків учасників). Витрати відображаються у звіті в момент вибуття активу або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу підприємства (крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власникам) .

   Особливість відображення в бухгалтерському обліку з 1 січня 2000 р. фінансових результатів господарсько-фінансової діяльності підприємства в тому, що протягом року фінансовий результат визначається оперативно в Звіті про сукупний дохід, а в бухгалтерському обліку він відображається заключними записами по підсумку за звітний рік. У графі 4 Звіту про фінансові результати наводяться дані за аналогічний період минулого (попереднього) року.

    З метою правильного визначення в Звіті фінансових результатів та недопущення помилок в економічному змісті окремих аналітичних рахунків і відповідних статей звіту нижче наводимо їх зміст в послідовності рядків Звіту про сукупний дохід.

   У статті “Непрямі податки та інші вирахування з доходу” відображається сума податку на додану вартість, акцизного збору та інших вирахувань з доходу (надані знижки, вартість повернених товарів та інші обов’язкові збори).

   “Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)” визначається шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) непрямих податків та інших вирахувань з доходу.

    У статті  “Інші операційні доходи” відображаються суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг): дохід від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів; дохід від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій) тощо.

  У статті “Інші операційні витрати” наводяться: собівартість реалізованих оборотних активів (крім готової продукції, товарів і фінансових інвестицій); відрахування на створення резерву сумнівних боргів і сума списаних безнадійних боргів; витрати від знецінення виробничих запасів; втрати від операційних курсових різниць; визнані економічні санкції; відрахування для забезпечення відшкодування наступних операційних витрат; інші витрати, що пов’язані з операційною діяльністю підприємства. У цій статті також відображається належна до сплати за звітний період відповідно до чинного законодавства сума єдиного податку, плата за спеціальний торговий патент і сума єдиного (фіксованого) податку для сільськогосподарських виробників.

   У статті “Інші доходи” відображаються: дивіденди, відсотки, доходи від участі в капіталі та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій; дохід від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів; дохід від неопераційних курсових різниць; інші доходи, які виникають у процесі звичайної діяльності, але не пов’язані з операційною діяльністю підприємства.

   У статті “Інші витрати” відображаються: витрати на сплату процентів та інші витрати підприємства, пов’язані із залученням позикового капіталу; витрати від участі в капіталі; собівартість реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, немайнових комплексів; втрати від неопераційних курсових різниць; втрати від уцінки фінансових інвестицій та необоротних активів; інші витрати, які виникають у процесі звичайної діяльності, але не пов’язані з операційною діяльністю підприємства.

   У статті “Збільшення (зменшення) залишків незавершеного виробництва і готової продукції” показується збільшення або зменшення залишків незавершеного виробництва і готової продукції підприємства. Показник про зменшення залишків наводиться в дужках.

   У статті “Чистий прибуток (збиток)” відображається чистий прибуток або чистий збиток - різниця між сумою чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і сумою всіх витрат. Сума всіх витрат збільшується на суму зменшення залишків незавершеного виробництва і готової продукції або зменшується на суму збільшення залишків незавершеного виробництва і готової продукції.

  Заповнення Звіту про сукупний дохід при відсутності належно організованого аналітичного обліку доходів і витрат можливе тільки за вибірковими даними із облікових регістрів і первинних бухгалтерських документів. У зв’язку з тим, що точність вибіркових даних про доходи і витрати не може бути системно перевірена, то при заповнені Звіту про фінансові результати можливі помилки, що суттєво можуть вплинути на точність і об’єктивність звіту.

 

 

 

Розділ 3. Використання облікової інформації системи «директ-кост» в обліковій практиці.

3.1. Система обліку змінних витрат («директ-кост») та її вплив на величину фінансових результатів діяльності організації.

  

Собівартість продукції (виробів, робіт, послуг) – це виражені у грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут.

Цілі обліку собівартості продукції:

а) своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом і збутом продукції;

б) розрахунки фактичної собівартості окремих видів і усієї продукції;

в) контроль за використанням матеріальних трудових і грошових ресурсів.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень видатків витрати поділяються на змінні і постійні.

    Змінні витрати – це ті види витрат, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням.

    До змінних витрат належать витрати на сировину і матеріали, купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо та енергію, на оплату роботи працівникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг) з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші види витрат. У собівартості одиниці продукції вони залишаються незмінними (при постійних нормах витрат сировини, матеріалів, палива, окремих видів енергії і незмінних цінах) (рис. 1). Ці витрати можуть бути розраховані на кожний вид продукції, виходячи з норм витрат і ціни одиниці ресурсу.

Рис. 1 Залежність виробничих видатків від кількості виробленої продукції

   Постійні – це витрати, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється.

    До постійних належать витрати, пов'язані з обслуговуванням операцій та управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

    Якщо внаслідок вивчення ринків збуту продукції з'являється можливість значного збільшення обсягу виробництва до рівня, який значно перевищує існуючі виробничі потужності, це можна вважати розширенням виробництва і може бути реалізовано тільки за умов збільшення постійних витрат. Крім того, постійні витрати можуть збільшитися (зменшитися) внаслідок якогось управлінського рішення (наприклад, кошти можуть бути використані, щоб збільшити або зменшити охорону тощо). У собівартості одиниці продукції постійні витрати змінюються обернено пропорційно зміні обсягу виробництва (рис. 1). Загальна сума постійних витрат розраховується в цілому по підприємству і його структурних підрозділах, потім залежно від технологічних умов виробництва по кожній статті витрат у калькуляції собівартості визначається їх частка, що припадає на окремі види продукції.      Ставка постійних витрат на кожному підприємстві визначається після детального аналізу витрат з урахуванням технічних і організаційних умов його роботи.

    Сума змінних і постійних витрат утворює собівартість продукції (робіт, послуг).

Залежність змінних і постійних витрат від обсягу виробництва в розрахунку на випуск і на одиницю продукції подана на рис. 1.

    Наведені схеми наочно показують, що постійні витрати в розрахунку на одиницю продукції знижуються при збільшенні обсягу виробництва. Це свідчить про те, що одним з найбільш ефективних шляхів зниження собівартості виробів є більш повне завантаження виробничих потужностей.

    Калькуляція – це поданий у табличній формі розрахунок витрат на виробництво і збут одиниці продукції (виробів, робіт, послуг) або групи однорідних видів продукції.

    Калькулювання змінних витрат  – метод калькулювання, що передбачає включення до собівартості продукції лише змінних виробничих витрат.

У системі калькулювання змінних витрат не тільки операційні витрати (на управління, збут та ін.), а й постійні виробничі витрати розглядають як витрати періоду і списують за рахунок прибутку. До собівартості незавершеного виробництва і готової продукції включають лише змінні виробничі витрати.

   Система калькулювання змінних витрат дає змогу визначити маржинальний дохід, широко застосовуваний для аналізу прибутковості і прийняття управлінських рішень.

   Отже, принципова відмінність системи калькулювання змінних витрат від системи калькулювання повних витрат полягає у підході до постійних виробничих накладних витрат (рис.2).

Рис.2 Калькулювання повних і змінних витрат

З наведеної схеми видно, що в системі калькулювання повних витрат до собівартості продукції включають усі виробничі витрати. Відповідно, всі виробничі накладні витрати (і змінні, і постійні) розподіляють між виробами і включають до собівартості незавершеного виробництва та готової продукції.

3.2. Закріплення в обліковій політиці елементів системи «директ-кост».

 

   У наукових працях провідних учених представлені варіанти класифікації методів обліку витрат1.Метод - це шлях дослідження, що може характеризуватись як сукупність прийомів та операцій практичного або теоретичного пізнання дійсності, що підпорядковані рішенню конкретного завдання. Таким чином, метод підпорядкований меті та є лише засобом її досягнення. Вітчизняний науковець А.Ш. Маргуліс дає таке визначення витрат методу обліку витрат, не відокремлюючи його від методу калькулювання. Метод обліку витрат - це єдиний процес дослідження витрат підприємств конкретного типу на виробництво та реалізацію продукції з позицій вимірювання, аналізу, контролю та визначення собівартості виробів та робіт .