Аналіз банківської діяльності

ЗМІСТ

ВСТУП................................................................................................................3

1. Теоретичні основи  аналізу банківської діяльності....................................5

1.1. Методологічні аспекти економічного  аналізу діяльності комерційних банків............................................................................................................................5

1.2. Методичні основи аналізу  активів та пасивів банку.............................11

1.3. Методичні основи аналізу доходів, витрат і прибутковості комерційного банку...................................................................................................15

1.4. Методичні основи аналізу  ліквідності і платоспроможності...............19

2. Аналіз фінансового стану АТ „Укрсиббанк”...........................28

2.1 Аналіз балансу комерційного  банку........................................................28

2.2 Аналіз фінансової стійкості  банку...........................................................33

2.3 Аналіз ділової активності.........................................................................36

2.4 Аналіз ліквідності банку...........................................................................37

2.5 Оцінка ефективності діяльності  банку....................................................39

3. Шляхи покращення фінансового  стану банку..........................................40

3.1 Виявлення негативних тенденцій  у діяльності банку та розробка  заходів щодо їх усунення..........................................................................................40

3.2 Економічне обґрунтування ефективності  запропонованих заходів.....44

ВИСНОВКИ.....................................................................................................46

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.................................................47

ДОДАТКИ........................................................................................................49

ВСТУП

Перехід до ринкової економіки  вимагає від українських комерційних банків підвищення ефективності управління банківською діяльністю. Важлива роль у реалізації цієї задачі відводиться аналізу банківської діяльності. З його допомогою виробляються стратегія і тактика розвитку банку, обґрунтовуються плани й управлінські рішення, здійснюється контроль за їхнім виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності проведення активних і пасивних операцій, оцінюються результати діяльності банку, його окремих підрозділів. Тим часом, успішний розвиток і надійність банківської системи України в сформованих економічних умовах також багато в чому залежить від постановки в комерційних банках аналітичної роботи, що дозволяє давати реальну і всебічну оцінку досягнутим результатам діяльності банків, виявляти їхні сильні і слабкі сторони, визначати конкретні шляхи вирішення виникаючих проблем. Таким чином, аналіз банківської діяльності є основою ефективного управління банком, вихідною базою прийняття управлінських рішень на всіх рівнях банківського менеджменту.

Відомо, що, коли в банку будуть "здорові" клієнти, то й банк у такому разі буде процвітати, і навпаки. Але у той же час, якщо банк переживатиме скрутне фінансове становище і не зможе вчасно і повністю виконувати свої зобов'язання, то клієнти такого банку так само можуть істотно постраждати, бо вони зберігають свої кошти на різних банківських рахунках. Варто також окремо виділити населення країни, чиї заощадження є одним із самих зручних видів банківських ресурсів (тому що це ресурси довгострокового характеру і порівняно недорогі, що сприяє одержанню банком порівняно високого прибутку). Тому держава, будучи за Конституцією України гарантом стабільності в країні (зокрема й у грошово-кредитній сфері), піклується про міць банківської системи. На це спрямовано діяльність такого державного органу як Національний Банк України (НБУ), однією з функцій якого і є забезпечення стабільності банківської системи країни.

Відомо, що банки, як комерційні підприємства, працюють заради одержання  прибутку. Аналіз прибутковості банків (як складової частини аналізу банківської діяльності) дозволяє судити як про становище самих банків, так і про загальну економічну ситуацію в країні. Прибутковість банків має значення не тільки для самих банків, а й для всієї країни в цілому, і, навпаки, банкрутство банків спричиняє збитки його клієнтів (депонентів): підприємств і населення. Крім випадків кримінальних фінансових операцій, банкрутство банків звичайно є результатом банкрутства промислових і торгових підприємств (клієнтів банку), що у свою чергу викликає руйнування інших промислових і торгових підприємств, оскільки їхні кошти зберігаються на поточних та інших рахунках у банках. Наявність подібних випадків (банкрутств банків) негативно позначається на господарській діяльності всіх економічних суб'єктів, що врешті-решт відбивається і на добробуті суспільства (тому що це супроводжується падінням багатьох макроекономічних показників, таких як валовий внутрішній продукт, життєвий рівень населення країни тощо). Таким чином, стабільність економіки країни багато в чому залежить від стабільності банківських установ. Про становище банків можна судити із комплексного і всебічного аналізу банківської діяльності.

Таким чином, важливість аналізу діяльності комерційного банку  в нових економічних умовах функціонування зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Об’єктом дослідження курсової роботи є діяльность АТ „Укрсиббанк”.

Предметом дослідження  курсової роботи є аналіз діяльності комерційного банку.

Метою курсової роботи є  теоретичне дослідження проблеми аналізу діяльності комерційного банку та її значення в банківському управлінні.

1 Теоретичні  основи аналізу банківської діяльності

1.1 Методологічні аспекти економічного аналізу діяльності комерційних банків

Економічний аналіз –  один із найважливіших елементів усієї системи управління банківською діяльністю. Щоб зрозуміти й оцінити роль аналізу, розглянемо систему управління комерційним банком з погляду процесного підходу й визначимо в ній його місце.

Основні завдання загального аналізу діяльності комерційного банку:

• визначення джерел, якості і стабільності банківських прибутків;
• виконання усіх вимог, що стосуються ліквідності;
• підтримання стану адекватності й достатності капіталу.

Аналіз прибутковості, ліквідності й достатності капіталу банку дає можливість оцінити ефективність управління і таким чином визначити здатність банку до конкуренції на ринку банківських послуг, а також оцінити вплив макрофінансової політики на діяльність банківської системи.

Аналіз фінансової форми  звітності – це процес, метою якого є оцінка поточного і минулого фінансового стану банку та основних результатів його діяльності. При цьому першочерговими є загальна оцінка та прогноз майбутніх результатів діяльності банку.

Під час аналізу використовуються квартальні або річні данні прибутків і видатків, підраховуються середні показники ключових категорій балансової звітності за певний період і визначаються:

• стан надходжень – через прибуток на середні активи і на капітал;
• коефіцієнт приросту ключових показників (кредитів, депозитів і капіталу) персоналу;
• середні процентні ставки, отримані і виплачені;
• вартість посередництва.

Процес управління складається  з чотирьох взаємопов’язаних функцій, у кожній із яких аналіз відіграє певну  роль.

- планування – функція передбачення майбутніх тенденцій, встановлення цілей і визначення стратегії та політики досягнення їх.

- організація – функція створення певної структури з багатьох елементів для виконання планів і, отже, досягнення поставленої мети (постановка і виконання конкретних завдань).

- мотивація – функція, що полягає в тому, аби члени організації виконували роботу відповідно до делегованих їм зобов’язань і зважаючи на план.

- контроль – це функція забезпечення того, що організація дійсно досягає своїх цілей.

Таким чином, аналіз діяльності банку – це система спеціальних знань, пов’язана з комплексним дослідженням банківської діяльності і тенденцій її розвитку; із визначенням ступеня впливу різноманітних факторів, причин та умов; із науковим обгрунтуванням планово-прогнозних завдань та управлінських рішень, що забезпечують досягнення поставленої мети, і систематичним контролем за їхнім виконанням; із вимірюванням та оцінкою результатів виконаної роботи і пошуком резервів подальшого підвищення її ефективності.

Аналіз банківської  діяльності є одним з найважливіших напрямків економічної роботи ( і чим більший банк, тим більше значення має правильна організація його роботи в цілому та на кожній ділянці) і повинен вирішувати такі завдання:

1. Дати точну оцінку  стану об’єкта дослідження і  показати, наскільки він відрізняється від належного.

2. Розкрити можливості  і шляхи зміни стану об’єкта  з фактичного на належний.

3. Підготувати матеріали  до вибору оптимального управлінського  рішення і сприяти його виконанню.

Предметом аналізу банківської  діяльності є фінансово-господарська діяльність банків на макро- та мікрорівні, яка досліджується з метою пізнання механізму дії економічних законів і важелів на розвиток цієї діяльності та використання їх для вдосконалення управління і підвищення ефективності банківської роботи.

Об’єктами аналізу є  окремі явища і процеси, що складають  разом комерційну діяльність кожного  окремого банку та їхніх груп (за територіальною, функціональною чи будь-якою іншою ознакою). Всі об’єкти аналізу  відображаються у показниках.

Основним напрямком  аналізу для банку, його учасників  та клієнтів є аналіз його фінансово-господарської  діяльності, а саме: аналіз банківських  операцій – активних, пасивних, комісійно-посередницьких і власних.

Дослідження слід почати з пасивних операцій, що характеризують джерела коштів і природу фінансових зв’язків банку, оскільки саме пасиви великою мірою визначають умови, форми і напрямки використання банківських ресурсів, тобто склад і структуру активів.

Не менш важливим є  й аналіз напрямків використання ресурсів банку: на які цілі, у якому обсязі і кому вони надаються.

Аналіз фінансових результатів  містить у собі аналіз банківських  доходів і їхніх складових, видатків і складових елементів прибутку.

Аналіз фінансової стійкості  – одна з вирішальних умов його існування й активної кредитно-розрахункової діяльності. Тому при аналізі фінансового стану банку необхідно:

• охарактеризувати стан коштів банку;
• проаналізувати фінансовий стан із погляду короткострокової перспективи (ліквідність банку);
• дати оцінку міцності і платоспроможності банку;
• вивчити ступінь ризику активів банку.

Аналіз даних синтетичного обліку містить в собі аналіз:

• банківського балансу і позабалансових статей;
• оборотно-сальдової відомості;
• звітів про фінансові результати;
• касових, бухгалтерських і операційних журналів та інших реєстрів синтетичного обліку;
• інших відомостей та зведених форм звітності.

Аналіз даних аналітичного обліку містить в собі аналіз усіх первинних документів банку. Основними  реєстрами аналітичного обліку є:

• особові рахунки;
• картки;
• примірники документів.

Аналіз дотримання нормативно-правової бази являє собою централізоване управління і регулювання діяльності комерційного банку з боку центрального банку і фінансових органів (органів  податкової інспекції). При цьому  можуть використовуватися як прямі (організаційні), так і непрямі (економічні) методи впливу.

Організаційні – прямі  обмеження, ліміти або заборони центрального банку щодо кількісних і якісних  параметрів діяльності комерційного банку.

Економічні – методи, використання яких справляє непрямий вплив на діяльність комерційних банків (стимулювання й обмеження).

Існує три основних групи  економічних методів:

• податкові;
• нормативні – нормативи, відрахування та коефіцієнти;
• коригувальні – можливість центрального банку шляхом своїх операцій справляти стимулюючий або обмежувальний вплив на комерційні банки, залежно від ситуації.

Метод банківського аналізу  – це спосіб системного комплексного вивчення, вимірювання та узагальнення діяльності банку, здійснюваний шляхом її опрацювання спеціальними прийомами. Його характерними рисами є:

1. Всі явища і процеси  слід вивчати в неперервному  русі, змінах та розвитку (в динаміці). Звідси випливає необхідність  постійних порівнянь. Цим забезпечується  якісна оцінка діяльності банку.

2. Будь-який процес або явище слід розглядати як єдність і боротьбу протилежностей, що зумовлюють перехід діяльності банку з одного стану в інший.

3. Вивчення банківської  діяльності має проводиться з  урахуванням усіх зв,язків і  залежностей, оскільки жодне явище  не може бути до кінця зрозумілим, якщо його взяти ізольовано. Чим детальніше досліджуються взаємозв,язки, тим точніші результати аналізу. Причому особливу вагу мають причинні зв’язки, тобто наявність одних явищ, які неминуче породжують інші явища.

4. Важлива методологічна особливість банківського аналізу – не тільки встановлення причинних зв’язків і залежностей, але й вимірювання ступеня їхнього впливу, що робить аналіз точним, а його висновки – обгрунтованими.

Розкриттю змісту аналізу  сприяє його класифікація за кількома ознаками:

- За аспектами дослідження аналіз ділиться на:

1. Загальний фінансово-економічний,  що розкриває зміст фінансових  показників, які характеризують  діяльність банку в цілому.

2. Операційно-вартісний  аналіз поглиблює дослідження  дохідності банку і дає уявлення про вартість і рентабельність (чи збитковість) конкретних операцій. Він дає можливість оцінити значення кожного виду операцій у формуванні прибутку банку і виробити основні напрямки грошово-кредитної політики банку стосовно конкретних контрагентів з метою збільшення доходу.

3. Дослідження проводиться  на підставі загальної суми  балансу, співвідношення розмірів  депозитів і кредитів, власних  і залучених коштів, а також  частки міжбанківських операцій  у загальному обсязі ресурсів  і вкладень. Внаслідок функціонального аналізу виявляються можливості оптимального поєднання прибутковості і ліквідності банківських операцій шляхом вилучення непотрібних і пошуку прогресивніших способів їхнього виконання.

4. Структурний аналіз  дає змогу вивчити діяльність банку, проструктурувавши його операції, доходи, видатки, прибуток за різними ознаками. Види структурного аналізу:

• ідентифікаційний – за термінами, за клієнтами, за видами операцій, за видами доходів і видатків тощо;
• агрегаційний – горизонтальний, вертикальний, кумулятивний (накопичення, підсумовування), інтерактивно-структурний (із повторним обліком);
• структурно-ієрархічний (частковий).

5. Аналіз ефективності  організації управління вивчає  управлінську систему – організацію  управлінського апарату і рух інформаційних потоків з метою вдосконалення його структури, підвищення кваліфікації його працівників та оптимізації взаємозв’язків між ними.

- За обсягом досліджуваних питань аналіз ділиться на повний, тематичний і селективний.

Повний аналіз охоплює  всі сторони аналізованого об’єкта і всі його зовнішні та внутрішні зв’язки і звичайно повторюється із заздалегідь заданою періодичністю.

Тематичний аналіз проводиться  за вужчою програмою, тобто щодо вузького кола питань, з метою виявлення  можливостей поліпшення окремих сторін діяльності комерційного банку. Цей аналіз має разовий характер.

Селективний аналіз аналогічний  тематичному, але проводиться вибірково, тільки щодо тих елементів діяльності банку, які становлять найбільший інтерес  у даній ситуації.

1.2 Методичні основи аналізу активів та пасивів банку

Під керуванням активами розуміють шляхи і порядок  розміщення власних засобів. Стосовно комерційних банків – це розподіл на готівку, інвестиції, позички й  інші активи. Очевидним рішенням проблеми розміщення коштів є “купівля” активів (надання позичок і інвестицій), що можуть принести найвищий прибуток при тому рівні ризику, на який готово піти керівництво банку.

Аналіз активів комерційного банку припускає аналіз структури  його активних операцій і оцінку економічної діяльності і ризикованості окремих операцій. Аналізуючи напрямки використання засобів, порівнюють отриману інформацію з аналогічними даними інших банків, а також відзначають зміни протягом досліджуваного інтервалу часу. Кількісний аналіз на підставі даних балансу комерційного банку й аналітичного обліку є одним з основних етапів аналізу структури активів. При цьому визначають питому вагу різних статей активу балансу і їхню значимість для банку.

Не зважаючи на загальні тенденції в складі і структурі  активів, кожний банк повинен прагнути до створення раціональної структури активів, яка залежить насамперед від якості активів. Якість активів визначається їхньою ліквідністю, обсягом ризикових активів, питомою вагою критичних і неповноцінних активів, обсягом активів, що дають дохід.

Необхідно знати долю виданих позичок у всіх притягнутих  банком засобах, щоб правильно оцінити  кредитну політику комерційного банку. Одним із важливих етапів аналізу  активних операцій є оцінка їхньої ризикованості. Необхідно оцінити методи керування активними операціями і з’ясувати, чи досить створено в банку резервів. Тому активи банку можна класифікувати з погляду ступеня ризику. Необхідний також і якісний аналіз кредитних вкладень комерційного банку, що припускає детальний розгляд кожного кредитного договору окремо, термінів, сум, об’єктів кредитування, можливих ризиків. Аналіз таких даних дозволяє робити висновки про якість кредитного портфеля.

Для забезпечення щоденної спроможності банку відповідати  за своїми зобов’язаннями структура активів комерційного банку повинна відповідати якісним вимогам ліквідності. За цією метою всі активи банку розділяються на групи за ступенем ліквідності, залежно від терміну погашення. Активи банку поділяються на високоліквідні активи (тобто активи, що забезпечують миттєву ліквідність), ліквідні активи, активи довгострокової ліквідності.

До активів миттєвої ліквідності (високоліквідних) належать: готівка і прирівняні до неї кошти, кошти на рахунках у центральному банку, державні боргові зобов’язання, кошти на коррахунках, вкладення в облігації внутрішньої валютної позики, за відрахуванням коштів, які надходять на оплату валютних акцій, і коштів, які надходять на коррахунки банку від реалізації цінних паперів. Ці кошти належать до ліквідних, оскільки підлягають у разі потреби негайному вилученню з обороту банку.

До складу ліквідних  активів належать, окрім перерахованих  високоліквідних активів, усі кредити, видані кредитною організацією в  національній та в іноземній валютах, із терміном погашення протягом найближчих 30 днів (крім пролонгованих хоча б один раз і знову виданих кредитів на погашення раніше виданих позичок), а також інші платежі на користь кредитної організації, які підлягають перерахуванню протягом найближчих 30 днів (дебітори, а також суми переплати, які підлягають поверненню кредитній організації на звітну дату з фонду обов’язкових резервів).

До активів довгострокової ліквідності належать всі кредити, видані кредитною організацією в  національній та іноземній валюті, із залишковим терміном погашення понад рік, а також 50% гарантій і поручництв, виданих банком на термін дії понад рік, кредити прострочені, за відрахуванням позичок, гарантованих урядом, під заставу цінних паперів, під заставу дорогоцінних металів.

Встановлюючи раціональну  структуру активів, банк повинен виконувати вимоги до ліквідності і, отже, мати достатній розмір високоліквідних, ліквідних та довгостроково-ліквідних засобів стосовно зобов’язань, з урахуванням їхніх термінів, сум і типів, і виконувати нормативи миттєвої, поточної та довгострокової ліквідності.

Норматив миттєвої ліквідності  розраховується як відношення суми високоліквідних  активів банку до суми її зобов’язань  по рахунках до запитання.

Норматив поточної ліквідності  являє собою відношення суми ліквідних  активів кредитної організації до суми його зобов’язань по рахунках до запитання і на термін до 30 днів.

Норматив довгострокової ліквідності визначається як відношення виданих банком кредитів з терміном погашення понад рік до капіталу кредитної організації і зобов’язань понад рік.

Ці нормативи застосовуються в процесі управління активами. Але  найголовніше для побудови раціональної структури активів банку –  витримати співвідношення між ліквідними і сумарними активами.

Зважування активів  за ступенем ризику провадиться шляхом множення залишку коштів на відповідному балансовому рахунку (рахунках) або їхньої частини на коефіцієнт ризику (у %), поділений на 100. Практично всі банківські активи піддаються певному ризику. Ступінь ризику своїх активів банк повинен визначати і підтримувати на рівні, який відповідає чинному законодавству і політиці банку щодо цього. На підставі результатів вивчення структури активів банку можна аналізувати різні види ризику.

Переважну долю в загальній  сумі банківських ресурсів комерційного банку займають залучені кошти. При цьому дуже важливо, щоби їх збільшення підтримувалося підвищенням рівня власних коштів, в протилежному випадку банк може втратити платоспроможність та стати банкрутом.

Залучені кошти поділяються  на депозити та інші. Під депозитом розуміють зобов’язання банку по тимчасово залученим коштам фізичних та юридичних осіб за відповідну плату. До інших відносять кошти, які залучаються на міжбанківському ринку чи отримані за рахунок продажу на грошовому ринку довгострокових обов’язків. Аналіз залучених коштів починається з проведення порівняльного і якісного аналізу даних по клієнтам та строкам. Використовуються дані синтетичного та аналітичного обліку. Порівняльний аналіз проводиться в динаміці та з підстановкою до структури залучених коштів банків-конкурентів. Потім за допомогою кількісного аналізу структури залучених коштів визначається питома вага кожної підгрупи чи декілька підгруп в загальній сумі коштів. Структуру залучених коштів також треба проаналізувати з точки зору їх розміру. За думкою спеціалістів, доля великих депозитів характеризує стабільність ресурсної бази. Підвищення долі великих депозитів знижує стабільність ресурсної бази банку.

Залучені кошти за ступенем ліквідності поділяються  на слідуючи групи:

- депозити до запитання;

- строкові депозити;

- кошти кредиторів;

- кошти, які є від продажу цінних паперів;

- кредити інших банків.

Збільшення долі строкових  депозитів покращує ліквідність  банку і в меншому ступені  сприяє підвищенню його дохідності. Підвищення долі депозитів до запитання призводить до протилежних результатів.

Загальними видами залучених  коштів на Україні є депозити юридичних  та фізичних осіб, а також міжбанківські  кредити. Збільшення долі депозитів  юридичних та фізичних осіб призводить до дешевіння ресурсної бази банку та підвищення дохідності банківських операцій. На основі аналізу структури ресурсної бази можна оцінити значимість кожного джерела залучених коштів, а також їх динаміку. Одержана інформація дозволяє зробити висновки відносно політики банку: збільшуючи об’єми своїх операцій, банк провадить агресивну політику або ж тримається політики помірного росту.

Якщо в складі залучених  коштів мають перевагу міжбанківські  кредити як один з найдорожчих  видів ресурсів, тоді це призводить до залежності банку від ситуації на грошовому ринку. Тому, за нашими оцінками, доля міжбанківських кредитів в ресурсній базі банку не повинна перевищувати 20%.

Аналіз структури залучених  коштів закінчується виявленням темпів збільшення їх загальної суми та окремих  її складових частин. Порівняння одержаних даних з темпами збільшення залучених коштів у банків-конкурентів за той же термін часу дозволяє зробити висновок про масштаби розширення діяльності банку по залученню грошових ресурсів.

1.3 Методичні  основи аналізу доходів, витрат  і прибутковості комерційного банку

Аналіз доходів, витрат і прибутковості дає можливість вивчення результатів діяльності комерційного банку, а отже, і оцінки ефективності його як комерційного підприємства.

Метою аналізу банківської  діяльності з погляду її фінансових результатів є виявлення резервів росту прибутковості банку і на цій основі формулювання рекомендацій керівництву банку по проведенню відповідної політики в області пасивних і активних операцій.

При аналізі доходів  банку, на початку необхідно розрахувати загальну суму доходів банку, отриману їм за визначений період, із поділом її на види прибутків, що надійшли від проведення різних видів банківських операцій. Це дозволяє визначити пріоритетні види діяльності банку виходячи з питомої ваги визначених статей доходів у їхній загальній сумі.

Валові доходи прийнято розділяти на процентні та непроцентні. До процентних доходів банку відносяться:

• відсотки отримані по позичках, виданим клієнтам (підприємствам);
• відсотки отримані по споживчих позичках;
• відсотки отримані по міжбанківських кредитах і депозитам;
• доходи по залишках на кореспондентських рахунках;
• доходи від цінних паперів (процентні).

До непроцентних доходів  банку відносяться:

• доходи від інвестиційної діяльності (дивіденди по цінних паперах, доходи від участі в спільній діяльності підприємств і організацій і т.д.);
• доходи від валютних організацій;
• доходи від отриманих комісій і штрафів;
• інші доходи.