Аналіз економіко-господарської діяльності підприємства

Міністерство освіти і науки України

Кременчуцький державний  університет імені М.Остроградського

 

Кафедра «Економіка підприємства»

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА»

ТЕМУ: «ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………….4

РОЗДІЛ 1. Конкурентоспроможність і шляхи її досягнення…………….6

1. Конкурентоспроможність і конкурентні переваги…………………….5
2. Методика визначення конкурентноздатності підприємства…………13
3. Напрями підвищення конкурентоспроможності……………………...21

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….....28

РОЗДІЛ 2. Аналіз економіко-господарської  діяльності підприємства…..30

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….…55

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………....57

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Конкурентоспроможність  виявляється лише в умовах конкуренції  і через конкуренцію. В країнах з ринковою економікою конкурентоспроможність підприємства є результатом переплетіння факторів, породженим об`єктивним розвитком продуктивних сил, які відображають результати політики великих монополій в боротьбі за якість, ринки збуту і отримання прибутку.

Конкурентоспроможність  є одним з основних понять, яке  активно використовується в теорії та практиці економічного аналізу, виступає багатоаспектним поняттям, що в перекладі з латинської мови означає суперництво, боротьбу за досягнення найкращих результатів. Для її характеристики використовується поняття порівняльних витрат (Д. Рікардо), порівняльних переваг (Є. Хекшер, Б. Олін), порівняння конкурентних переваг, чинників управління та продуктивності використання ресурсів (М. Портер), конкурентного статусу фірми (І. Ансофф)[4,c.28].

Проблема підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної  продукції в умовах подальшого розвитку економіки пов'язана, насамперед, з розробкою системи управління конкурентоспроможністю. Завоювання й утримання конкурентних переваг — ключові фактори успіху підприємства в конкурентній боротьбі. Особливої гостроти ця проблема досягає в умовах посилення інтенсивності конкуренції на окремих ринках, де від виробників продукції потрібно постійно відслідковувати зміни попиту, вартості сировинних ресурсів, а питання рентабельності активів прямо залежить від ступеня використання новітніх підходів у сфері стратегічного маркетингу.

Формування конкурентних відносин сприяє створенню розвиненого, цивілізованого ринку, що включає сферу  виробництва й товарообміну. Завдяки  активному інтересу до проблем підвищення конкурентоспроможності суб'єктів  господарювання, що виник внаслідок розвитку ринкових відносин, з'явилася велика кількість розробок, спрямованих на вирішення цієї проблеми.[2, с.5]

На сьогоднішній день проблема підвищення конкурентоспроможності - дуже актуальна. Вона стосується практично всіх сторін життя суспільства. Загострення конкурентної боротьби за збут продукції, за місце на ринку змушує підприємства постійно шукати нові можливості й резерви для збуту своєї продукції, удосконалювати технологію з метою створення якісних товарів.

Для того, щоб успішно  діяти в умовах ринкової економіки, підприємство повинно оперативно формувати раціональні варіанти відповідей на всі зміни, які щоденно, виникають у процесі його ділової активності. Процес формування і застосування таких варіантів рішень необхідно здійснювати в межах концепції загального управління підприємством. В такому випадку головною метою управління є підтримка діяльності підприємства на певному рівні в залежності від змін внутрішнього і зовнішнього середовища.

Метою даної курсової роботи є визначення основних чинників та шляхів підвищення конкурентного рівня підприємства в сучасних умовах. Забезпечення достатньо високого попиту на продукцію та утримання конкурентних переваг на ринку збуту. Перший розділ курсової роботи допоможе ознайомитись з поняттям конкуренції, її видами, призначенням та способами досягнення. Ми визначимо основні умови конкурентноздатності підприємства, забезпечення конкурентних переваг, ознайомимось з метою та оцінкою визначення конкурентноздатності.А також зробимо висновки щодо найбільш ефективних шляхів підвищення конкурентноздатності підприємства.

Дана робота є актуальною в наш час, так як проблема конкурентоспроможності в ринкових умовах все більше загострюється. Конкурентна боротьба за кращі  умови  на ринку та за переваги між підприємствами досягли достатньо високого рівня. Тому кожне сучасне підприємство має застосовувати низку методів та шляхів для досягнення достойного конкурентного стану на ринку.

1.  КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ  І ШЛЯХИ ЇЇ ДОСЯГНЕННЯ

 

1.1. Конкурентоспроможність  і конкурентні переваги

  Конкуренція — це економічне змагання виробників однакових товарів на ринку за залучення якомога більшого числа покупців і одержання завдяки цьому максимальної вигоди. Це важливий засіб контролю в ринковій системі. Ринковий механізм пропозиції та попиту доводить побажання споживачів до підприємств-виробників продукції, а останні, у свою чергу, задовольняють їх належним чином. Конкуренція зумовлює розширення виробництва й зниження цін на продукцію до рівня витрат на виробництво. Крім того, саме конкуренція змушує підприємства найповніше сприймати науково-технічні досягнення, застосовувати ефективну техніку, технологію, сучасні методи організації виробництва й праці. При існуючій конкурентній кон'юнктурі підприємства використовують найбільш економічну комбінацію ресурсів для виробництва певного обсягу продукції, оскільки це відповідає їхній власній вигоді.[2, с.9-10]

Згідно Закону України  «Про захист економічної конкуренції», «економічна конкуренція – це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку»[1, с. 64]

Окреме виробниче підприємство не є єдиним виробником споживчих товарів та послуг. В ході своєї діяльності воно стає учасником конкурентної боротьби за споживача (покупця). Тому одним з важливих етапів роботи з розробки стратегії діяльності є визначення стану конкуренції на ринку (сегменті ринку) діяльності та визначення позиції підприємства на ринку.

Можливість виживання  підприємства в умовах постійної  конкурентної боротьби залежить від його конкурентоспроможності.

Залежно від бачення сенсу існування підприємства (виробництво товару чи задоволення певної потреби споживача), буде залежати і його поточна діяльність, і розвиток, і сприйняття ним основних конкурентів. Так, підприємство, що визначає за своє головне завдання виробництво конкретного товару, в якості основних конкурентів виділяє виробників аналогічних товарів та товарів-замінників. Якщо ж метою своєї діяльності підприємство вважає задоволення певної потреби споживачів, то при проведенні аналізу конкурентів до уваги будуть прийматися всі ті, хто так чи інакше може задовольнити дану потребу або ж “перевести” її у будь-яку іншу потребу, або взагалі виключити її з життєдіяльності споживача. Саме відокремлення предмета конкуренції від її об’єкта показує, що у конкурентній боротьбі існує не одна, а дві сфери впливу: товар (предмет), з одного боку, та споживач (об’єкт) – з іншого, а це означає, що існують різні методи та прийоми конкурентної боротьби.[15, с. 48]

Основними методами конкурентної боротьби є поліпшення якості, дизайну товарів і послуг, швидке оновлення асортименту продукції, надання гарантій і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати, впровадження заходів інноваційної політики, ефективне рекламування продукції тощо. Поряд з цим використовуються «мирні» методи обмеження конкуренції: таємні угоди про єдину політику цін і поділ ринків збуту, реалізацію крупних науково-технічних проектів, обмін інформацією з різних питань наукової, технічної, ринкової стратегії. Серед неекономічних методів конкурентної боротьби - фінансові махінації та спекуляції цінними паперами, промислове шпигунство, підкуп чиновників державного апарату з метою отримання урядових контрактів, субсидій тощо.

У цілому, основне завдання і головна функція конкуренції  — завоювати ринок, в боротьбі за споживача перемогти своїх конкурентів, забезпечити одержання сталого прибутку.[14, с.157]

Конкурентоспроможність  підприємства — здатність виробляти  й реалізовувати швидко, дешево, якісно, продавати в достатній  кількості, при високому технологічному рівні обслуговування. Це можливість ефективно розпоряджатися власними й позиковими ресурсами в умовах конкурентного ринку. Виробництво й реалізація конкурентоспроможних товарів — обов'язкова умова конкурентоспроможності підприємства. У ширшому змісті для забезпечення конкурентоспроможності необхідна систематична робота з усього виробничо-господарського циклу, що приводить до конкурентних переваг. Конкурентоспроможність підприємства є результат її конкурентних переваг по всьому спектру проблем управління компанією.

Конкурентоспроможність  товару відображає його здатність більш  повно відповідати запитам покупців порівняно з аналогічними товарами, представленими на ринку. Вона визначається конкурентними перевагами: з одного боку, якістю товару, його технічним рівнем, споживчими властивостями, з іншого боку — цінами, установлюваними продавцями товарів.

Крім того, на конкурентоспроможність впливають переваги в гарантійному й післягарантійному сервісі, рекламі, іміджі виробника, а також ситуація на ринку, коливання попиту. Високий рівень конкурентоспроможності товару свідчить про доцільність його виробництва й можливості вигідного продажу. Разом з тим це не тільки висока якість і технічний рівень, це й уміле маневрування в ринковому просторі й у часі, а головне — максимальний облік вимог і можливостей конкретних груп покупців. Причому об'єктивна оцінка всіх аспектів рівня конкурентоспроможності може бути вироблена тільки на основі критеріїв, якими оперує споживач, для якого цей товар призначений. Причини конкурентоспроможності товару необхідно шукати в конкурентних перевагах окремих його характеристик, що є наслідком більш ефективного управління процесом розробки, реалізації й експлуатації пропонованої продукції.

Конкурентоспроможність  продукції й конкурентоспроможність підприємства-виробника співвідносяться між собою як частина й ціле. Можливість компаній конкурувати на певному товарному ринку безпосередньо залежить від конкурентоспроможності товару, а також сукупності економічних методів управління діяльністю фірми, що роблять вплив на результати конкурентної боротьби.

Оскільки  конкуренція фірми на ринку приймає  вигляд конкуренції самої продукції, збільшується значення якостей, які  надає продукції фірма, яка виготовила і продає її на ринку.[5,35-36]

На рівень конкурентоспроможності фірми найважливіший вплив мають науково-технічний рівень і ступінь удосконалювання технології виробництва, використання новітніх винаходів і відкриттів, впровадження сучасних засобів автоматизації виробництва. Вирішальний фактор, що визначає стабільність конкурентоспроможності підприємства, — це не просто його здатність виробляти високоякісні товари, а й можливість забезпечити ними комерційний успіх.

Підтримка високої конкурентоспроможності означає, що всі ресурси підприємства використовуються настільки продуктивно, що воно опиняється більш прибутковим, ніж його головні конкуренти. Це одночасно передбачає, що підприємство займає стабільне місце на ринку товарів та послуг , та його продукція користується постійним попитом.[12, с.757]

Конкурентна перевага —  рівень ефективного використання наявних  у розпорядженні фірми  всіх видів  ресурсів, це характеристики, властивості товару або торгової марки, які створюють для організації певні переваги над прямими конкурентами. Ці характеристики (атрибути) можуть бути найрізноманітнішими і відносяться як до самого товару (базової послуги), так і до додаткових послуг, що супроводжують базову, до форм виробництва, збуту або продаж.

Конкурентоспроможність  може бути оцінена тільки в рамках групи фірм, що випускають однакові товари. Конкурентоспроможність — поняття відносне, та сама фірма в рамках регіональної групи може бути визнана конкурентоспроможною, а в рамках світового ринку — ні. Найбільш складним є оцінка міри конкурентоспроможності, тобто виявлення характеру конкурентної переваги порівняно з іншими. Таким чином, рівень конкурентної переваги потрібно оцінювати щодо відповідної фірми-лідера. За умови дотримання певних вимог (ідентичність фаз життєвого циклу, ідентичність характеру, що задовольняє потреби, і т.д.) рівень конкурентної переваги може бути оцінений як відношення рівня рентабельності виробництва цієї фірми порівняно з аналогічним показником фірми-лідера, обчисленого на певну перспективу, тобто поняття конкурентної переваги можна визначити як ті характеристики й властивості товару, які створюють для фірми певну перевагу над своїми прямими конкурентами.[3, с.50]

Всі фактори, які впливають на конкурентоспроможність можна розділити на дві групи: внутрішні та зовнішні.

До зовнішніх  відносяться фактори, генеруємі макрооточенням та безпосереднім оточенням фірми. На фактори макрооточення фірма впливати не може, але вона повинна їх враховувати в своїй діяльності. Фактори безпосереднього оточення – ті, які не залежать від фірми, але на які вона може суттєво вплинути. До внутрішніх  відносяться фактори, які залежать від фірми. Їх ініціатор – сама фірма.

До зовнішніх  факторів необхідно віднести: загальнополітичне  становище держави, зовнішньополітичні та економічні зв’язки з іншими державами, експортно-імпортні відносини держави, існування конкурентів в даній сфері діяльності, раціональне розміщення виробничих сил, загальний рівень техніки та технології в країні, розвиток спеціалізації та концентрації виробництва, існуюча система управління промисловістю, присутність (або відсутність) антимонопольного законодавства.

До внутрішніх факторів відноситься: система і  методи управління фірмою, рівень техніки  та технології на підприємстві, система  розробки та введення нових технологій, рівень організації виробництва, система планування, система економічного стимулювання та ін.[4, с.239-240]

Конкурентні переваги є  концентрованим проявом переваги над  конкурентами в економічній, технічній, організаційній сферах діяльності підприємства, які можна виміряти економічними показниками (додатковий прибуток, більш висока рентабельність, ринкова частка, обсяг продаж). Необхідно особливо підкреслити, що конкурентну перевагу не можна ототожнювати з потенційними можливостями компанії. На відміну від можливостей, — це факт, що фіксується в результаті реальних й очевидних переваг покупців. Саме тому в практиці бізнесу конкурентні переваги є головною метою й результатом господарської діяльності.

Конкурентні переваги —  це результат низької собівартості продукції, високої міри диференціації товарів, розумного сегментування ринку, впровадження нововведень, швидкого реагування на потреби ринку. До них також можуть належати вищий рівень продуктивності праці й кваліфікації виробничого, технічного, комерційного персоналу; якість і технічний рівень виготовлених виробів; управлінська майстерність, стратегічне мислення на різних рівнях управління, що відображаються в економічному зростанні.

Конкурентна перевага є  порівняльною, а отже, відносною, а  не абсолютною, тому що вона може бути оцінена тільки шляхом порівняння характеристик, які впливають на економічну ефективність продаж.

Стимулююча функція ринку полягає в тім, що він ініціює виробництво саме тих товарів, які потрібні споживачам. Через механізм конкуренції ринкові відносини активно впливають на розширення асортименту й поліпшення якості продукції, зниження витрат виробництва та обігу, вилучення з виробництва і споживання застарілих видів продукції, які не мають перспективи розширення збуту. Прагнення дістати переваги на ринку стимулює інтенсивну інноваційну діяльність виробників, спрямовану на своєчасне оновлення техніко-технологічної бази підприємств, освоєння нових видів продукції і послуг, а також підсилює спонукальні мотиви працівників до підвищення своєї кваліфікації, творчої та високопродуктивної роботи.[9, с.101-103]

Існує три стратегії  створення конкурентних переваг  підприємства на конкретному ринку.

- достатньо чітко представити  не просто те, хто є споживачем, але й те, хто приймає рішення  з питань замовлення;

- вивчити споживчі критерії, по яких робиться вибір при замовленні послуг (ціна, гарантії, строки виконання тощо);

- визначити фактори,  які формують уявлення споживача  про продукт (джерела інформації, імідж).

Саме ці моменти мають  бути визначальними і на них мають бути направлені зусилля стратегічного управління  підприємством.

Те, як довго можна втримувати конкурентну  перевагу, залежить від трьох факторів. Перший фактор визначається тим, яке  джерело переваги. Існує ціла ієрархія джерел конкурентної переваги.

Переваги низького рангу, такі як дешева робоча сила або сировина, досить легко можуть одержати й конкуренти. Вони можуть скопіювати ці переваги, знайшовши інше джерело дешевої робочої сили або сировини, або ж звести їх нанівець, випускаючи свою продукцію або черпаючи ресурси там саме, де й лідер.

Переваги вищого порядку (патентована технологія, диференціація  на основі унікальних товарів або  послуг, репутація фірми, заснована  на посиленій маркетинговій діяльності, або тісні зв'язки з клієнтами, які зміцнюються тим, що змінювати постачальника клієнтові буде накладно) можна втримувати більш тривалий час.

Друга визначальна утримання  конкурентної переваги — кількість  наявних у фірм явних джерел конкурентної переваги. Якщо фірма опирається тільки на яку-небудь одну перевагу (скажімо, менш дорогу конструкцію або доступ до дешевшої сировини), конкуренти постараються позбавити її цієї переваги або знайти спосіб обійти її, вигадавши на чому-небудь іншому. Фірми, що втримують лідерство довгі роки, прагнуть забезпечити собі якнайбільше переваг в усіх ланках ланцюжка цінності.

Третя й найважливіша причина збереження конкурентної переваги — постійна модернізація виробництва  й інших видів діяльності. Якщо лідер, досягши переваги, буде почивати на лаврах, практично будь-яку перевагу згодом скопіюють конкуренти.

Отже, для збереження переваги потрібні постійні зміни; фірми повинні витягати користь із тенденцій, що спостерігаються в галузі, у жодному разі не ігноруючи їх.[5, с.27-28]

 

1.2 Показники  конкурентоспроможності

Показники конкурентоспроможності – це сукупність системних критеріїв кількісної оцінки рівня конкурентоспроможності, які базуються на параметрах конкурентоспроможності (ціна, собівартість, прибутковість, потужність і т. д.).

.Рівень конкурентоспроможності підприємства в остаточному підсумку визначає рівень конкурентоспроможності економіки держави, оскільки безпосередньо бере участь у конкурентній боротьбі на внутрішніх і зовнішніх ринках. В умовах спаду виробництва проблема підвищення рівня конкурентоспроможності фірми стає особливо актуальною.

Конкурентоспроможність завжди визначається в порівнянні з іншими товарами, а також на підставі рівня задоволення  потреб потенційних споживачів. Рівень конкурентоспроможності оцінюють за допомогою  системи одиничних, групових та інтегральних показників.[4, с. 220-221]

Основним показником конкурентноздатності підприємства на оперативному рівні є інтегральний показник конкурентноздатності продукції — це числова характеристика конкурентоспроможних товарів, що є відношенням групового показника за технічними параметрами до групового показника за економічними параметрами:

де Інп, Ітеп — груповий показник за параметрами відповідно нормативними та техніко-економічними;

Іцс — груповий показник ціни споживання,

якщо K < 1, пропонований товар поступається товару-зразку;

якщо K > 1, товар має вищу конкурентоспроможність.

Одиничний показник відображає відсоткове співвідношення показників одного й того самого параметра порівнюваних товарів. Груповий показник поєднує  одиничні показники та характеризує ступінь задоволення потреби загалом.

Якщо метою оцінювання конкурентоспроможності товару є прийняття рішення щодо виведення його на ринок, прогнозована оцінка конкурентоспроможності товару така:

K= 1,6 і більше — дуже  перспективне;

К = 1,40-1,59 — перспективне;

К = 1,20-1,39 — малоперспективне;

К = 1,00-1,19 — неперспективне.[5, с.251-252]

Досить розповсюджений підхід –  розрахунок інтегрального показника  конкурентноздатності за допомогою  методу теорії бажаності. Загальний  показник конкурентноздатності (К) підприємства розраховується у вигляді середньої геометричної зваженої:

,

де а1,а2,…аn- коефіцієнти вагомості показників ефективності діяльності підприємства;

е1,е2,…еn – окремі показники ефективності діяльності підприємства;

n – кількість показників ефективності діяльності підприємства.[8, с.66]

У даній методиці враховується велике число факторів, що впливають на конкурентний статус підприємства. Однак  методика не позбавлена суб’єктивізму, тому що кількісний показник спочатку суб’єктивно переводиться на якісний, а потім за шкалою Харрінгтона- знову на кількісний. Крім того, якщо підприємство має абсолютно непринятий критерій за будь-яким показником, то йому привласнюється нульове значення функції бажаності! У цьому випадку через рівність нулю часткової функції бажаності рівень конкурентноздатності також дорівнює нулю.

Проблеми застосування інтегрального показника конкурентноздатності пов’язані з методологічними труднощами його кількісного розрахунку, що приводять до дуже широкого застосування експертних оцінок, у результаті чого адекватність реальності самих результатів розрахунків викликає сумніви.

Широко поширене представлення  інтегрального показника конкурентноздатності (К) сумою вигляду:

,

де Ні – показники конкурентноздатності окремих сторін діяльності підприємства загальним числом N,

 Wі – вагомість окремих факторів у загальній сумі.

Характеризуючи ситуацію вцілому можна сказати, що зважене  підсумовування окремих факторів при визначенні деякого інтегрального показника широко застосовується в маркетингових дослідженнях. При цьому ваги окремих факторів визначаються тим чи іншим методом, заснованим на експертних оцінках У цілому по сукупності діяльності на всіх ринках чи щодо окремих ринків і їх секторів критеріїї конкурентноздатності підприємства можна згрупувати за окремими елементами комплексу маркетингу: продукт, ціна, доведення продукту споживача, просування продукту (маркетингові комунікації).

Для розрахунку групового (зведеного) показника конкурентноздатності підприємства доцільно використовувати кількісні показники, систему показників ділової активності та ефективності діяльності фірми.  Згідно з цим пропонується наступна система показників:

Коефіцієнт ринкової частки (КРЧ):

,

де ОП – обсяг продажу  продукції підприємства; ЗОПР – загальний обсяг продажу даної продукції на ринку. Цей кофіціент показує частку, що займає фірма на ринку.

Коефіцієнт передпродажної підготовки (КПП):

де ЗПП- сума витрат на передпродажну підготовку,

ЗПОП- сума витрат на виробництво  продукту та організацію його продажу. Цей показник характеризує зусилля  підприємства до росту конкурентноздатності за рахунок поліпшення передпродажної підготовки. У випадку, якщо продукт не вимагав передпродажної підготовки в звітний період, то приймається,що КПП=1.

Коефіцієнт зміни обсягу продажу(КЗОП):

де ОПКЗП – обсяг  продажу на кінець звітного періоду,

ОППЗП – обсяг продажу на початок звітного періоду.

Показує зростання чи зниження конкурентноздатності фірми за рахунок зростання обсягу продажів.

Коефіцієнт рівня цін (КРЦ):

де  - максимальна ціна товару на ринку,

- мінімальна ціна товару на ринку,

- ціна товару, що встановлена фірмою.

Показує зростання чи зниження конкурентноздатності фірми за рахунок динаміки цін на продукт.[9, с.66]

Коефіцієнт доведення продукту до споживача (КСб):

де  - сума витрат на функціонування системи збуту на кінець звітного періоду,

- сума витрат на функціонування  системи збуту на початок звітного  періоду. 

Даний показник показує прагнення  фірми до підвищення конкурентноздатності за рахунок поліпшення збутової діяльності.

Коефіцієнт рекламної діяльності ( ):

де  - витрати на рекламну діяльність на кінець звітного періоду,

- витрати на рекламну діяльність на початок звітного періоду. Коефіцієнт рекламної діяльності характеризує прагнення фірми до зростання конкурентноздатності за рахунок поліпшення рекламної діяльності.

 

Коефіцієнт використання персонального  продажу (КВПП):

де  -сума витрат на оплату праці торгових агентів на кінець звітного періоду,  -сума витрат на оплату праці торгових агентів на початок звітного періоду. Показує прагнення фірми до росту конкурентноздатності за рахунок зростання персонального продажу із залученням торгових агентів.

Коефіцієнт використання зв’язків із громадськістю (КВЗГ):

де  - витрати на зв’язки з громадськістю на кінець звітного періоду. Даний коефіцієнт показує прагнення фірми до зростання конкурентноздатності за рахунок поліпшення  зв’язків із

громадськістю. [9, с.67]

Крім наведених показників використовуються також:

1. кількісні показники ресурсного потенціалу (вартість основних фондів, середньоспискова чисельність працівників за рік, середньорічна вартість оборотних коштів, фонд оплати праці);
2. показники інтенсивності використання ресурсів (продуктивність праці, фондовіддача, зарплатовіддача);
3. показники ефективності (рентабельність основних фондів, рентабельність оборотних активів, рентабельність коштів на оплату праці).

[2, с.99-100]

За певних умов конкурентноспроможність визначається різними показниками: