Аналіз економічних показників підприємства

ЗМІСТ

 

ВСТУП

ТЕОРЕТИЧНА  ЧАСТИНА …………………………………..…………...5

1 Поняття та сутність соціальної інфраструктури та соціальної діяльності підприємства…………………………………………………...5

2 Значення соціальної  інфраструктури та соціальної  діяльності підприємства……………………………………………………………………..11

3 Капітальне будівництво  як елемент інфраструктури підприємства...15

РОЗРАХУНКОВА  ЧАСТИНА……………………...………………........24                                                                                                                                                  

1 Ресурсне забезпечення підприємства…….………………………........24

   1.1 Чисельність персоналу……………………………………………...24

      1.1.1 Розрахунок кількості механізованих робочих місць…………25

      1.1.2 Розрахунок потреби в кадрах…………………..……………....26                                                                                             

   1.2 Вартісна оцінка основних засобів…………………………………28

      1.2.1 Розрахунок вартості будівель і споруд ……………………….28

      1.2.2 Розрахунок вартості основних засобів ………………………..30

2 Планування виробничих витрат……………………………………….36

   2.1 Розрахунок постійних витрат на виробництво…..……….…….....36

      2.1.1 Заробітна плата допоміжних робітників, керівників, спеціалістів і службовців………………………………………………………..36      

      2.1.2 Амортизаційні відрахування працюючого обладнання……...39                                                               

   2.2 Розрахунок змінних витрат на виробництво……………………...44

      2.2.1 Розрахунок витрат на оплату праці основних виробничих робітників…………………...................................................................................44                                    

      2.2.2 Витрати виробництва на сировину і матеріали……………….49

3 Цінова політика…………………………………………………………54

   3.1 Загальний кошторис виробництва…………………………………54

   3.2  Калькуляція собівартості одиниці виробу……………………….55                                                                                           

   3.3 Розрахунок ціни продукції (роботи, послуги)………………… ....65

   3.4 Визначення точки беззбитковості виробництва…………………..66                                                                              

4 Аналіз ефективності результатів діяльності підприємства…………..70

   4.1 Розрахунок очікуваного прибутку ………………...........................70                                               

   4.2 Основні фінансово-економічні показники діяльності……............75

   4.3 Визначення показників ефективності використання трудових, матеріальних та технічних ресурсів………………………… ………………...76

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….87

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………                                                                                                                                              

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Економіка підприємства як конкретна галузь економічної  науки й навчальна дисципліна базується на пізнанні та свідомому  використанні економічних законів  і закономірностей функціонування та розвитку суспільного виробництва. Саме виявлення конкретних форм прояву цих законів і закономірностей у господарській діяльності підприємства правомірно вважається загальним предметом згаданої дисципліни.

Для проведення аналізу  діяльності підприємства необхідно  розраховувати потребу підприємства в матеріально-технічних та трудових ресурсах, бо сфера праці – важлива й багатопланова область економічного та соціального життя суспільства.

Метою даної курсової роботи є придбання навичок практичного рішення основних питань удосконалення діяльності підприємства для поліпшення його фінансових показників, придбання навички моделювання економічних явищ і процесів реального виробництва і використання моделей в практиці прийняття рішень, розвинути вміння використання в економічній роботі нормативних матеріалів, законодавчих актів, стандартів, інструкцій і інших джерел.

Завданням даної курсової роботи є проведення аналізу фінансового стану Чернігівського колективного підприємства «Пожтехніка» , розрахування необхідності в кадрах, розрахунок кількості робочих місць, визначення затрат на оплату праці, розрахунок умовно – перемінних і умовно - постійних витрат, калькуляція собівартості, розрахунок ціни продукції, визначення критичного об’єма виробництва, а також аналіз ефективності виробництва. 

 

 

 

 

 

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

 

СОЦІАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ. СОЦІАЛЬНА ІНФРАСТРУКТУРА

 

1 Поняття та сутність соціальної інфраструктури та соціальної діяльності підприємства

 

Стійке функціонування підприємства як системи та виготовлення конкурентоспроможної продукції забезпечуються не тільки завдяки використанню прогресивних технологічних процесів, а й здебільшого високим рівнем організації технічного обслуговування основного виробництва. З метою постійного підтримування в робочому стані машин та устаткування, інших засобів праці; своєчасного забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментом, енергією; виконання транспортно-складських операцій та інших пов'язаних з ними робіт на підприємствах створюється система технічного обслуговування виробництва.

Основними завданнями системи є: ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним і налагоджування; забезпечення робочих місць інструментом та приладдям як власного виробництва, так і придбаними в спеціалізованих виробників; забезпечення підрозділів підприємства електричною й тепловою енергією, парою, газом, стиснутим повітрям тощо; своєчасне забезпечення виробничих цехів (дільниць, окремих виробництв) сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом; переміщення вантажів, виконання вантажно-розвантажувальних робіт; складування та зберігання завезених (придбаних) матеріальних ресурсів, а також напівфабрикатів, окремих складальних одиниць, готових виробів.

Перелічені завдання системи технічного обслуговування виконуються відповідними допоміжними та обслуговуючими структурними підрозділами підприємства, які формують інфраструктуру виробництва.

Прогрес розвитку техніки і технологій основного виробництва викликає необхідність адекватних змін виробничої інфраструктури.

У цілому, успішне господарювання в ринкових умовах неможливе без збалансованого розвитку, як основного виробництва, так і виробничої інфраструктури підприємства.

Результативність господарської  діяльності підприємства визначається рівнем організації не тільки основних виробничих процесів. За умов постійного вдосконалення технічної бази виробництва все більшого значення набувають проблеми раціональної організації допоміжних та обслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктури підприємства.

Інфраструктура (від лат. infra – нижче, під та structure. – побудова, розміщення) – це сукупність складових частин будь-якого об'єкта, що мають підпорядкований (допоміжний) характер і забезпечують умови для нормальної роботи об'єкта в цілому.

Інфраструктура  підприємства – це комплекс цехів, господарств і служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства в цілому.

Інфраструктура –  це своєрідний "тил виробництва", без якого неможлива його нормальна  робота. Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури (рис. 1).

До виробничої інфраструктури підприємства належать підрозділи, які не беруть безпосередньої участі у створенні профільної продукції, але своєю діяльністю створюють умови, необхідні для роботи основних виробничих цехів.

 

Рис. 1 - Елементи інфраструктури підприємства

 

Соціальна інфраструктура - це сукупність підрозділів підприємства, які забезпечують задоволення соціально-побутових та культурних потреб робітників підприємства.

Виробнича інфраструктура суттєво впливає на економіку  підприємства. За сучасних умов господарювання у сфері технічного обслуговування виробництва на різногалузевих підприємствах працює 45-50% загальної кількості персоналу. Це зумовлено не тільки великими обсягами робіт із обслуговування основного виробництва: багато допоміжних та обслуговуючих операцій мають такий характер, що їх дуже складно механізувати.

Зростання ролі та значення виробничої інфраструктури пояснюється  тим, що:

1) підвищення рівня  механізації та автоматизації  виробничих процесів збільшує  обсяги і складність робіт  із ремонту й налагоджування устаткування, потребує розширення номенклатури інструменту, оснастки та пристосувань;

2) перехід до нових  технологій та інтенсифікація  технологічних режимів роботи  устаткування підвищують вимоги  до якості та збільшують потребу  в різних видах енергії;

3) ускладнення виробничих  процесів і поглиблення внутрішньовиробничих  зв'язків між підрозділами збільшують  обсяги робіт із транспортування  вантажів;

4) навантаження на  комунікаційні мережі та природоохоронні  споруди постійно зростають.

Для досягнення високих виробничо-господарських результатів важливо створити комфортне соціальне середовище, сприятливий психологічний клімат у трудовому колективі й соціальну мотивацію праці, тобто сформувати активно функціонуючу соціальну інфраструктуру. Усе це безпосередньо впливає на рівень продуктивності праці та кінцеві результати діяльності підприємства.

У цілому успішне господарювання в ринкових умовах неможливе без  збалансованого розвитку як основного  виробництва, так і виробничої та соціальної інфраструктур підприємства.

Функціонування виробничої інфраструктури суттєво відрізняється  від діяльності основних підрозділів  підприємства. Його особливості полягають  у тому, що результат діяльності інфраструктури являє собою послугу  виробничого характеру, її продукція не існує самостійно, поза виробничим процесом. Особливістю елементів виробничої інфраструктури є також їх територіальна незалежність. Так як процес споживання послуг безпосередньо пов'язаний із процесом виробництва, то концентрація об'єктів інфраструктури в одному місці не може компенсувати їх нестачу в іншому.

При сучасній системі  організації промисловості, коли відсутні спеціалізовані підприємства технічного обслуговування, підприємства змушені  розвивати власний комплекс цехів, господарств та служб для технічного обслуговування основних виробництв.

Тепер на підприємствах  функціонують як самостійні структурні підрозділи: інструментальні, енергетичні, ремонтно-механічні та транспортні цехи.

У розвитку виробничої інфраструктури існують певні недоліки:

• роздробленість допоміжних та обслуговуючих служб;
• низький рівень їх спеціалізації та концентрації, відставання у технології та організації праці;
• низький рівень механізації та автоматизації;
• низький рівень продуктивності праці та високий рівень витрат на виробництво продукції, виконання робіт та надання послуг.

Соціальна інфраструктура, як правило, складається з таких підрозділів:

• громадського харчування;
• охорони здоров'я;
• дитячих дошкільних закладів;
• закладів освіти;
• житлово-комунального господарства;
• організації відпочинку, заняття фізкультурою та спортом.

В умовах ринкових перетворень  перед наукою та економікою держави  стоять задачі пошуку конкретних шляхів і засобів підвищення ефективності суспільного виробництва, розробки варіантів економічного розвитку, що дозволяють з якнайменшими витратами добитися ефективного рішення соціально-економічних задач.

Одним з найважливіших  напрямів інтенсифікації суспільного  виробництва є розвиток соціальної інфраструктури. Високий рівень її розвитку дозволяє повно і комплексно використовувати накопичений трудовий потенціал, сприяючи тим самим підвищенню ефективності суспільного виробництва. Таким чином, на сучасному етапі розвитку ринкових відносин питання поліпшення функціонування і розвитку соціальної інфраструктури стають особливо актуальними.

Забезпечення соціальних потреб трудових колективів здійснюється сукупністю певних підрозділів соціальної інфраструктури. Рішення питань соціального  розвитку колективу підприємства відноситься  до найважливіших чинників економічного зростання, підвищення ефективності виробництва.

Розвиток галузей соціальної інфраструктури є одним з найважливіших  напрямів управління трудовим потенціалом, чинником зростання ефективності виробництва, який залежить як від підприємства, так і від регіональних і галузевих органів управління.

Підвищення ефективності промислового виробництва - не єдина  мета розвитку галузей соціальної інфраструктури, при цьому розв’язуються і  важливі соціальні задачі. Так, плануючи розвиток соціальної інфраструктури, повинно прагнути оптимального поєднання інтересів виробництва і працівників з погляду забезпечення останніх послугами соціальної інфраструктури.

Дія галузей соціальної інфраструктури на ефективність промислового виробництва здійснюється вдосконаленням процесу відтворення трудових ресурсів за такими напрямами, як зниження втрат сукупного робочого часу і підвищення продуктивності праці.

Найважливішою проблемою  вивчення впливу галузей соціальної інфраструктури на ефективність вітчизняного виробництва є взаємозв’язок  дії цих галузей на підвищення продуктивності праці працівників промислових підприємств.

Висока продуктивність праці ґрунтується, з одного боку, на розвитку засобів виробництва - комплексній  механізації, автоматизації, передовій  технології і найефективнішій системі управління виробничо-господарською діяльністю, з іншого - на високо розвинутих здатностях людини до праці.

Подальший розвиток і  вдосконалення галузей соціальної інфраструктури є важливішою умовою нарощування економічного і соціального  потенціалу суспільства.

До числа найважливіших  галузей соціальної інфраструктури відноситься житлово-комунальне господарство, що визначає певною мірою рівень добробуту  працівників.

Важливою сферою соціальної інфраструктури є транспортне обслуговування населення. В даний час розвиток і вдосконалення транспортного обслуговування населення стає найважливішою соціально-економічною проблемою, від рішення якої залежить як рівень життя працівників, так і пов’язана з ним ефективність виробництва і якість роботи.

Разом з розглянутими галузями соціальної інфраструктури, ефективне функціонування яких припускає дію з боку виробництва, існує і ряд інших. Наприклад, важливою складовою частиною соціальної інфраструктури є побутове обслуговування на виробництві.

Чималі резерви підвищення ефективності виробництва містить така галузь як фізична культура і спорт.

Розвиток нових форм виробничого побуту містить в  собі великі резерви зростання продуктивності праці і сприяє вирішенню задач  підвищення соціально-економічної  ефективності виробництва.

Аналіз соціальної інфраструктури показав, що в даний час технології, за допомогою яких можна оцінити  поточний стан і виробляти ефективні  і результативні стратегії майбутнього  розвитку соціальної інфраструктури, зазначають значних змін. У зв’язку  з цим різко постає питання про вибір інструментарію оцінки соціальної інфраструктури, який дозволить оперативно визначити можливості і слабкості, знаходити приховані резерви в цілях підвищення ефективності її функціонування.

 

2 Значення соціальної інфраструктури та соціальної діяльності підприємства

 

Виробництво - це комплексний процес створення матеріальних благ, невід'ємною складовою якого є люди та система взаємовідносин між ними. Тому підприємство становить не лише економічну, але і соціальну підсистему суспільства.

Крім того, на результативність діяльності підприємства в сучасних умовах все більше впливають соціально-культурні  фактори зовнішнього середовища (екологічні, соціальні, культурно-побутові та інші проблеми регіону, де розташоване  підприємство). Таким чином сучасні підприємства повинні направляти частину своїх зусиль і ресурсів на вирішення як внутрішніх, так і зовнішніх проблем соціального характеру.

Соціальні потреби працівників  підприємства охоплюють широке коло питань: поліпшення умов праці та охорони здоров’я, побуту працівників членів сімей, соціально-культурного обслуговування.

Забезпечення соціальних потреб трудових колективів здійснюється сукупністю певних підрозділів соціальної інфраструктури підприємства, до складу яких можуть входити:

1) їдальні, кафе, буфети;

2) лікарні, поліклініки, медпункти;

3) власні житлові будинки, заклади побутового обслуговування;

4) школи, професійно-технічні училища, факультети та курси підвищення

5) дитячі дошкільні заклади, бібліотеки, клуби (палаци культури);

6) бази та будинки відпочинку, спортивні споруди тощо.

Утримання можливої (необхідної) сукупності соціальної інфраструктури кожним підприємством потребує чималих  коштів. За умов кризового стану  зв’язаної з цим обмеженості  фінансових ресурсів багато підприємства змушені передати створені раніше окремі соціальної інфраструктури в підпорядкування місцевих органів влади — районних, міських та обласних держадміністрацій.

Управління діяльністю підрозділів соціальної інфраструктури здійснює заступник директора підприємства (віце-президент фірми) з кадрових соціальних питань. Йому підпорядковано відділи: кадрів, технічного навчання, адміністративно-господарський та житлово-комунальний, вже безпосередньо керують діяльністю установ соціальної інфраструктури підприємства.

Вирішення питань соціального  розвитку колективу підприємства належать до найважливіших чинників підвищення ефективності виробництва, високої  результативності виробничо-господарської  та комерційної діяльності.

Сучасні умови господарювання висувають підвищені вимоги до персоналу підприємства, рівня його загальної освіти, професійної підготовки, творчої активності. Постійний розвиток здібностей людини є необхідною передумовою її успішної праці, уміння використати сучасні технічні засоби, нову техніку й технологію, новітні досягнення.

Для задоволення соціальних потреб працівників будь-яке підприємство має скласти план соціального розвитку, тобто обґрунтовану, фінансово та матеріально забезпечену систему заходів, спрямованих на вдосконалення соціальної структури кадрів, поліпшення умов праці й побуту всіх категорій працівників, їхнього соціально-культурного обслуговування, підвищення трудової активності.

Рішення питань соціального  розвитку колективу підприємства є  одним з найважливіших факторів підвищення ефективності виробництва. Сучасні умови господарювання пред'являють високі вимоги до робітників, до рівня їх загальної освіти, професійної підготовки, творчої активності. Подальший розвиток здібностей людини є необхідною передумовою її успішної праці, пов'язаною не тільки з використанням сучасних машин і механізмів, але і з удосконаленням техніки і технології, використанням наукових досягнень у виробництві. З метою задоволення соціальних потреб працівників на підприємстві складається план соціального розвитку.

Цей план являє собою  обґрунтовану та матеріально забезпечену  систему заходів, спрямованих на удосконалення соціальної структури  кадрів підприємства, покращення умов праці та побуту робітників, їх соціально-культурного  обслуговування, підвищення трудової активності.

Однією з передумов  ефективного управління персоналом підприємства є прогнозування змін у соціальній структурі трудового  колективу. Так, встановлення необхідних співвідношень різних категорій  працівників за статтю і віком  має на меті своєчасне забезпечення потреб у кадрах сучасного виробництва, адаптованого до ринкових умов господарювання. Характер і зміст праці, що невпинно й швидко змінюються під впливом досягнень науково-технічного та організаційного прогресу, потребують самого динамічного поліпшення професійної та кваліфікаційної структури персоналу, а відтак у плані соціального розвитку підприємства дуже вагомими мають бути заходи щодо підвищення рівня спеціальної освіти працівників, зменшення плинності кадрів.

У плані соціального  розвитку обов’язково треба передбачити конкретні заходи, спрямовані на вдосконалення санітарно-гігієнічних умов праці (зниження рівня шуму, вібрації, запиленості та загазованості повітря тощо).

Не менш важливою є  розробка заходів для збереження належної працездатності протягом тривалого часу і запобігання швидкій стомлюваності. Ці заходи сприятимуть усуненню надмірних фізичних та нервово-психологічних навантажень, установленню оптимальних режимів праці й відпочинку, організації робочого місця, технічного стану знарядь праці, інтенсивності роботи, належної виробничої естетики тощо. Особливу увагу треба приділити заходам, що підвищують безпеку праці та усувають виробничий травматизм, а також запобігають професійним захворюванням.

До плану соціального  розвитку трудового колективу обов’язково включають також заходи для поліпшення житлових і побутових умов працівників підприємства, їхнього соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я, а також зміцнення матеріально-технічної бази відповідних об’єктів соціальної інфраструктури.

План соціального розвитку підприємства має передбачати також  заходи для посилення трудової та творчої активності, зокрема ті, що сприяють розвитку раціоналізаторства й науково-технічної творчості  працівників.

Головні аспекти плану  соціального розвитку підприємства мають бути узгоджені з відповідними територіальними планами. Це зв’язано з тим, що чимало соціальних проблем за своїм значенням і можливостями розв’язання виходять за межі окремого підприємства.

Соціальні потреби виникають  в результаті діяльності людини як суспільної істоти. Вони безпосередньо пов'язані з поведінкою людини у взаємовідносинах з іншими людьми, групами людей і суспільством в цілому та спрямовані на відтворення соціальних умов життєдіяльності.

Для досягнення високих господарських результатів діяльності підприємства недостатньо раціонально організувати робочі місця, налагодити їх забезпечення та функціонування. Важливо створити комфортне соціальне середовище, сприятливий психологічний клімат, активізувати соціальну мотивацію праці. Все це безпосередньо впливає на продуктивність праці і кінцеві результати діяльності підприємства.

 

3 Капітальне  будівництво як елемент інфраструктури  підприємства

 

Формування, відтворення  й розвиток виробничих та інфраструктурних об’єктів здійснюються в процесі капітального будівництва, яке об’єктивно вважають специфічним елементом інфраструктури підприємства.

Капітальне  будівництво — це процес створення нових, реконструкції, розширення й технічного переоснащення діючих виробничих та інфраструктурних об’єктів підприємств або інших первинних суб’єктів господарювання.

До сфери капітального будівництва відносять:

1) спорудження будівель та об’єктів виробничого та невиробничого (соціального) призначення;

2) монтаж виробничого й невиробничого устаткування та інших засобів праці й соціальної діяльності;

3) проектно-пошукові та інші підготовчі роботи, зв’язані зі спорудженням нових і реконструкцією функціонуючих об’єктів виробничого й соціального призначення;

4) капітальний і відновлюваний ремонти будівель і споруд виробничого та соціального призначення.

Планування капітального будівництва  об’єктів виробничого й соціального  призначення має певні особливості. Основу планування капітального будівництва  виробничих об’єктів становлять розрахунки введення в дію виробничих потужностей, основних фондів і кошторисної вартості будівництва (реконструкції, розширення) відповідних об’єктів. Головна мета й кінцевий результат капітального будівництва — введення в дію нових виробничих потужностей.

Планування його обсягів на підприємстві здійснюється в такій послідовності:

1. Уточнюються розрахунки балансу виробничих потужностей підприємства за відповідною номенклатурою продукції. З цією метою перевіряються: наявність виробничих потужностей на початок планового періоду; розрахунки їхнього використання; строки освоєння проектних потужностей об’єктів, що їх було раніше введено в дію.

2. Оцінюються можливості приросту виробничих потужностей за рахунок проведення організаційно-технічних заходів, технічного переоснащення й реконструкції.

3. Визначаються необхідні обсяги введення в дію нових виробничих потужностей за рахунок розширення діючих виробничих об’єктів чи нового будівництва. Вони розраховуються як різниця між запланованим збільшенням обсягів виробництва відповідної продукції та максимально можливим приростом потужностей на діючих виробничих об’єктах за рахунок їхнього технічного переоснащення й реконструкції.

У процесі планування капітального будівництва важливо  визначити не тільки обсяги введення в дію виробничих потужностей, а й витрати, що з цим зв’язані. Це необхідно для того, щоб обґрунтувати економічну доцільність будівництва (розширення, реконструкції), вибрати оптимальний варіант здійснення капітальних вкладень, своєчасно розраховуватись за виконані будівельно-монтажні роботи, придбане устаткування тощо. З цією метою визначають кошторисну вартість робіт, яка, власне, і буде ціною спорудження певного об’єкта.