Аналіз ефективності використання виробничих ресурсів ВАТ «Запоріжсталь»

       РЕФЕРАТ

       Курсова робота «Аналіз ефективності використання виробничих ресурсів  ВАТ «Запоріжсталь»: с.52, табл.1, 5 додатків, 23 джерела.

       Об’єктом  дослідження є ефективність діяльності підприємства: економічні і фінансові  показники та критерії її оцінки (на прикладі ВАТ «Запоріжсталь») .

       Предметом дослідження є методи оцінки ефективності діяльності підприємства.

       Мета  роботи – оцінити ефективність діяльності ВАТ «Запоріжсталь» за економічними і фінансовими показниками.

       Методи  дослідження: горизонтальний аналіз, вертикальний аналіз, метод ланцюгових підстановок, факторний аналіз, метод побудови системи показників.

       Результати  та їх новизна. Забезпечення ефективності діяльності підприємства – необхідна  умова ефективного функціонування економіки, як на мікрорівні так і на макрорівні.

    Основні положення роботи. Досліджено теоретичні засади оцінки ефективності діяльності підприємства. Проведено оцінку ефективності ефективності використання трудових ресурсів,основних засобів виробництва,матеріальних ресурсів. Проаналізованорезерви підвищення виробничої ефективності.

    Значимість  роботи та висновки: Запропоновано  методика розрахунку ефективності діяльності підприємства.

       Ключові слова: ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА, ТРУДОВІ РЕСУРСИ, ОСНОВНІ ЗАСОБИ ВИРОБНИЦТВА, МАТЕРІАЛЬНІ РЕСУРСИ, ОСНОВНІ ЗАСОБИ, РОБОЧА СИЛА, ЕФЕКТИВНІСТЬ. 
 

ВСТУП 

    Виробництво в економічному розумінні – це спосіб поєднання виробничих ресурсів: землі, праці, капіталу (будов, устаткування, обладнання) – та їх узгодженого, цілеспрямованого використання, а також поєднання різних сфер, галузей, видів виробництва, що ґрунтується на суспільному поділі праці.

    В економічному плані виробничі ресурси  – це природні, людські і створені людиною чинники виробництва  життєвих благ. Вони включають безліч об'єктів: обладнання і інструменти, машини і механізми, будівлі і  споруди виробничого призначення, сировину і матеріали, паливо і енергію, засоби транспорту і зв'язку, землю і дороги, трубопроводи і лінії електропередач, нарешті, незліченні види праці та інше, словом, все, що застосовується у виробництві. Науковий аналіз ресурсів виробництва, виходячи із їх незліченності, вимагає класифікації цих чинників.

    Передусім виробничі ресурси можна поділити на дві категорії:

    - матеріальні ресурси (природні та інші матеріальні об'єкти, що застосовуються у виробництві);

    - людські ресурси (чинники виробництва, пов'язані із властивостями людини).

    Матеріальні ресурси включають землю, або  природні ресурси, і капітал, а людські  ресурси – працю і підприємницькі здібності людини. Отже, можна виділити чотири види виробничих ресурсів: земля (природні ресурси), капітал, праця і підприємницькі здібності.

    Земля в економічній теорії об'єднує  усю сукупність природних ресурсів. Це і корисні копалини, і багатство ґрунтів, вод, атмосфери і клімату, і власне земельні ділянки, на яких розташовується виробництво, їх можна згрупувати таким чином: земля, сировинні матеріали, паливо і енергія.

    Капітал, або інвестиційні ресурси – це матеріальні чинники виробництва, створені людиною, тобто інструменти і обладнання, машини і механізми, виробничі будівлі і споруди, транспорт і комунікації тощо. Процес виробництва нагромадження названих чинників називають інвестуванням.

    Варто наголосити, що капітал у грошовій формі не є виробничим ресурсом. Гроші, як такі, нічого не виробляють, вони стають реальним капіталом – інструментами, устаткуванням, технікою та іншим – лише коли інвестуються у виробництво.

    Виробничі ресурси (земля, праця людей, обладнання, устаткування) у кожний конкретний момент часу обмежені за кількістю, а  також за виробничими потужностями. Бажання ж людей задовольняти свої потреби якомога повніше необмежені. Проте як би ми не бажали забезпечити вищий рівень споживання, це наше бажання наштовхується на межу наявних ресурсів.

    Окремі  теоретико-методологічні аспекти  ефективності використання трудових ресурсів висвітлені у роботах таких вітчизняних  і зарубіжних вчених, як Д. Богиня, М. Болюх, М. Горбаток, О. Грішнова, А. Линенко, Н. Шульга, Л. Чернелевський, В. Колот, С. Пилипенко, Т. Мельник, А. Амосов, Ю. Куценко, М.Армстронг, М.Спенс та ін. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ  ВИРОБНИЧИХ  РЕСУРСІВ 

    1.Мета, етапи і зміст аналізу ефективності  використання виробничих ресурсів. 

    Процес  виробництва має свої причини, або  чинники, які економісти називають  виробничими ресурсами, або факторами  виробництва.

      Сучасна економічна наука виділяє  чотири групи виробничих ресурсів:

    - капітал у виробничій формі  (засоби праці);

    - праця (робоча сила);

    - земля, або природні ресурси  (власне земля, предмети праці  і деякі засоби праці –зокрема, паливо і енергія);

    - підприємницькі здібності (здібності  до особливого виду праці –  по управлінню виробництвом та  його організації).

      Як правило, чинники виробництва  групують удва фактора виробництва  – матеріально-речовий і особистий.  Матеріально-речовий фактор –  це засоби виробництва (засоби  праці і предмети праці), а особистий  фактор – робоча сила (праця)людини  та її підприємницькі здібності.

      Важко переоцінити роль особистого  фактора у виробництві. По-перше,  людина з її здатністю до  праці, як уже відомо, є вирішальною  рушійною силою виробництва, яка  оживляє у його процесі мертві  засоби виробництва (засоби і  предмети праці). По-друге, усі  засоби виробництва є результатом  розуму і творчої праці людини. По-третє, від кваліфікації, вміння, творчості працівників залежить  ефективність використання матеріально-речового  фактора, а відтак – і результати  виробництва.[7,с.154]

      Найважливішою особливістю виробничих  ресурсів є їх обмеженість,  або рідкісність, як називають  цю особливість в економічній  теорії. В економіці діє закон  рідкісності виробничих ресурсів.

      Обмеженість (рідкісність) ресурсів  виробництва визначається різноманітними  причинами – природними, економічними  і соціальними.

      Природні причини полягають в  обмеженості нашої планети в  цілому, її грунтів, надр, вод,  атмосфери, населення. Економічні  причини визначаються тим, що  безмежний розвиток виробництва  вимагає безмежного зростання  кількості ресурсів. Соціальні причини  зумовлюються умовами і темпами  зростання населення, народжуваності  і смертності людей, тривалості  життя, набуття відповідних фаху  і кваліфікації.

      Водночас, рідкісність (обмеженість)  ресурсів потрібно розуміти не  у фізичному плані (хоча й  він має значення), а як неможливість  одночасного задоволення постійно  зростаючих людських потреб. Неспівпадання  потреб і можливостей їх втамування  внаслідок обмеженості виробничих  ресурсів змушує як окремих  людей чи їх групи, так і  суспільство в цілому вирішувати, які потреби задовольнити негайно,  а втамування яких відкласти  на той чи інший час.

    Матеріальною  основою життя й поступального  розвитку людської цивілізації є  виробництво та його прогрес. Тому аналіз загальних економічних основ  виробництва як цілісного соціального  організму утворює вихідну базу для політичної економії, а саме виробництво виступає загальним  об’єктом вивчення.[8,с.95]

    Людська діяльність, спрямована на створення  матеріальних благ (засобів існування) - це й є виробництво.

    Виробництво благ, призначених для задоволення  потреб людей, пройшло тривалий історичний шлях розвитку: від добування їжі  за допомогою елементарних знарядь  первісної людини до сучасного рівня  перетворювальної діяльності суспільства. Та все ж будь-яке виробництво, первісне чи сучасне, характеризується деякими спільними рисами. Воно має  воснові єдині три компоненти (фактори): робочу силу людини, предмети праці і засоби праці.

      Робоча сила - це здатність людини  до праці. Предмет праці - те, на що скерована діяльність  людини, з чого вона виробляє  необхідні матеріальні блага.  Нарешті, засоби праці - це інструменти,  знаряддя, з допомогою яких люди  обробляють предмет праці (наприклад,  сировину), виробляючи з нього  необхідні засоби існування. Предмети  праці в сукупності з засобами  праці складають засоби виробництва.

      Робоча сила виступає в якості  особистого фактора виробництва.  Це головна творча продуктивна  сила суспільства. Засоби виробництва  складають речовий фактор виробництва.  В результаті взаємодії факторів  виробництва створюється продукт  праці, призначений задовольняти  ті чи інші потреби людей.  Сама ж праця, в результаті  створення корисних матеріальних  благ (продукту, послуг і т. ін.), виступає як продуктивна сила.

      Кількісне відношення обсягу (маси) виробленого продукту (послуг) до  затрат праці, затраченої на  їх виготовлення, характеризує продуктивність  праці.

      Успішне функціонування економіки  підприємства залежить від рівня  його забезпеченості економічними  або виробничими ресурсами. виділяють  наступні групи економічних (виробничих) ресурсів:

     - за складом: матеріальні, фінансові,  трудові, природні;

     - за походженням: первинні та  вторинні;

     - за структурою: засоби праці,  предмети праці, продукти праці;

     - за сферою використання: у сфері  виробництва, у сфері обігу.

      Праця поряд із засобами та  предметами праці є необхідним  елементом виробництва.

      У ринковій економіці аналіз  трудових відносин потребує більше  уваги, оскільки робоча сила  має вартісну оцінку, а отже  є конкурентною на ринку праці,  що розширює межі аналітичних  досліджень. критеріями оптимізації  трудових відносин стають не  лише економічні, а й соціальні  параметри.[11,с.143]

    Отже, трудові ресурси підприємства відіграють провідну роль у розв’язанні науково-технічних, організаційних і економічних завдань щодо дослідження поставлених результатів господарювання. Рівень забезпеченості підприємства робою силою і її раціональне використання мірою визначає організаційно-технічний рівень виробництва, ступінь використання техніки та технології, предметів праці.

      Від ефективності використання  трудових ресурсів у процесі  виробництва багато в чому  залежать показники обсягу виробництва  продукції, її собівартість, якість. Тому аналіз використання трудових  ресурсів є важливим розділом  системи комплексного економічного  аналізу діяльності підприємства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Аналіз  ефективності використання трудових  ресурсів. 

    Ефективність  у широкому розумінні – це загальна результативність людської діяльності. Вона відображає співвідношення одержаного корисного результату та обсягу витрачених на це ресурсів. Таким чином, ефективність праці відображає співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто, зростання ефективності праці означає збільшення обсягу вироблених благ при тих самих  або менших витратах праці.

    Основними показниками, які характеризують ефективність використання трудових ресурсів є дані про чисельність персоналу різних категорій і професій, його кваліфікацію й освітній рівень, про витрати  робочого часу, кількість виробленої продукції чи виконаних робіт, а  також дані про рух особового складу підприємства.

    Для оцінювання трудових ресурсів використовується інформація оперативної і бухгалтерської звітностей, дані табельного обліку, первинних  документів, матеріали хронометражу і фотографій робочого дня, позаоблікові матеріали (протоколи виробничих нарад, документи бюро економічного аналізу тощо).

    Відповідно  напрацьованих у науковій літературі методик аналізу ефективності використання трудових ресурсів аналіз здійснюється за наступними етапами. 
 
 
 
 
 
 
 

    Таблиця 1.Етапи аналізу використання трудових ресурсів.

    Аналіз  впливу трудових факторів на господарську діяльність будь-якого підприємства починається з вивчення забезпеченості підприємства працівниками за кількістю, структурою, кваліфікацією і культурно-освітнім рівнем та характеристики руху робочої  сили. Метою такого аналізу є виявлення  внутрішніх резервів економії робочої  сили у зв’язку з більш раціональним розміщенням працюючих, їхнім завантаженням  і використанням відповідно до отриманої  професії,спеціальності і кваліфікації. [12,с.211]

    Аналіз  чисельності персоналу проводиться  в цілому і за кожною категорією окремо, оскільки роль і значення окремих  категорій персоналу у виробничій діяльності підприємства різні.

    Аналізуючи  чисельність працівників визначають абсолютну і відносну забезпеченість підприємства робочими кадрами, а також  вплив зміни чисельності робітників на виконання виробничої програми. Абсолютна забезпеченість підприємства робочою силою визначається при  порівнянні фактичної чисельності  робітників з їх чисельністю, передбаченою планом. Відносне відхилення чисельності  робітників виявляється зіставленням фактичної їх чисельності з плановою, скоригованою на відсоток приросту продукції  за рахунок зміни чисельності  робітників. Цей відсоток вираховується  відношенням вартості продукції, одержаної  за рахунок зміни чисельності  робітників, до запланованого обсягу виробництва.

    Скорочення  працівників основної діяльності (зокрема  робітників) за умов досягнення запланованого  обсягу виробництва продукції розглядається  як позитивний чинник. Позитивним є  зменшення кількості керівного  персоналу, якщо це, звичайно, не призводить до погіршення стану організації  виробництва та трудової дисципліни, затримки освоєння нових технологій, автоматизації цехів тощо.

    Структура кадрів вивчається шляхом зіставлення  фактичної і планової питомої  ваги чисельності кожної категорії  працівників у загальній чисельності  персоналу. При цьому визначають причини зміни структури кадрів, вивчають тенденції цього процесу  на передових підприємствах, а також  нормативні документи, на підставі чого розробляються відповідні заходи щодо раціоналізації структури кадрів.

    Для  високопродуктивної праці підприємство має бути забезпечене робітниками відповідної кваліфікації. З метою аналізу відповідності кваліфікації робітників складності робіт порівнюють середні тарифні розряди робіт і робітників, розраховані за середньою арифметичною:

     ( 1 )

    Тр= (4,03*253):4,03 = 253(чол)

    деТр – середній тарифний розряд;

       ЧР – чисельність робітників.

    Аналіз  використання робітників за кваліфікацією  базується на зіставленні складності виконуваних за нарядами робіт із розрядом робітників. При цьому визначають середній плановий і фактичний тарифний коефіцієнт та роблять висновок про  те, чи відповідає кваліфікація робітника складності виконуваних робіт.

    При аналізі забезпеченості підприємства робочою силою важливим є вивчення руху робочої сили. З цією метою  розраховують коефіцієнти обороту  по прийому, вибуттю кадрів та коефіцієнт плинності кадрів.

    Коефіцієнт  обороту по прийому визначається як відношення прийнятих працівників  до середньооблікової чисельності працюючих.

    Коефіцієнт  обороту з вибуття розраховується як відношення кількості працівників, що вибули, до середньоблікової чисельності працюючих.

    Коефіцієнт  плинності кадрів характеризує рух  кадрів під впливом негативних причин. Він розраховується як відношення кількості  працівників, що вибули за власним бажанням і за порушення трудової дисципліни до середньооблікової чисельності  працюючих. При визначенні плинності  кадрів доцільно визначити їх причини  і по можливості вжити заходів  щодо зменшення цього показника  у майбутньому. Як правило, основними  причинами звільнень є незадоволення  характером праці, житлово-побутовими умовами, заробітком, сезонністю виробництва, недоліками організації праці тощо.[21,с.241]

    Розраховані показники руху робочої сили доцільно порівнювати із середньогалузевими даними та даними інших аналогічних підприємств.

    На  другому етапі аналізу вивчається повнота використання трудових ресурсів, яку можна оцінити за кількістю  відпрацьованих за звітний період днів і годин одним робітником, а  також за інтенсивністю використання робочого часу. Під час аналізу  необхідно визначити відхилення фактичних показників від планових або від аналогічних показників минулих періодів і встановити конкретні  причини можливих відхилень. Такий  аналіз необхідно проводити щодо кожної категорії працівників, кожного  підрозділу та щодо підприємства в  цілому за звітний період і в динаміці.

    Величина  фонду робочого часу залежить від  чисельності робітників, кількості  відпрацьованих одним робітником днів у середньому за звітний період і  середньої тривалості робочого дня. Ця залежність виражається за формулою:

                                                                    ( 2 )

    Фрч = 253*213*7,8 = 420334,2

    де  Фрч – фонд робочого часу;

       ЧР – чисельність робітників

    tд  – кількість відпрацьованих днів одним робітником;

           tрд– середня тривалість робочого дня;

    Вплив названих чинників на зміну фонду  робочого часу визначають одним із методів елімінування, наприклад, методом  ланцюгових підстановок. Вивчення конкретних причин втрат робочого часу дають  можливість вжити необхідних заходів для їх усунення.

    Причинами втрат робочого часу можуть бути як явні втрати (прогули, невиходи через  хворобу та з дозволу адміністрації, простої через несправності обладнання та перебої у постачанні тощо), так  і приховані втрати, пов’язані  з виробництвом продукції, відсутністю нормальних умов праці.

    Додатково доцільно проаналізувати причини цілодобових  та внутрішньозмінних втрат робочого часу. Для цього складають баланс робочого часу. Цілодобові втрати аналізують за кожним видом окремо. Особливу увагу  при цьому слід приділити дослідженню  причин втрат, що залежать від підприємства. Окремо аналізуються зовнішні причини. Внутрішньозмінні втрати доцільно вивчати  шляхом спеціальних досліджень (вибіркових, моментних, фотографій робочого дня, хронометражу тощо). Особливу увагу слід звернути на організаційно-технічні причини (відсутність  сировини, роботи, інструментів, електроенергії), час непродуктивної праці (виправлення  браку, пошук майстра (налагоджувальника), запізнення робітників, сторонні розмови) тощо.

    Зниження  втрат робочого часу та нераціонального  його витрачання приводить до зростання  продуктивності праці без додаткових заходів та витрат, що зрештою приводить  до збільшення обсягів виробництва, і як наслідок, – до поліпшення фінансового стану підприємства.

    Центральною ланкою оцінки ефективності використання трудових ресурсів є аналіз продуктивності праці, який включає вивчення її рівня, динаміку та загальну оцінку виконання планових завдань.

    Продуктивність  праці є основним показником інтенсифікації й ефективності виробництва. Від  її рівня і динаміки залежить тією чи іншою мірою всі основні  показники роботи підприємства: обсяг  виробництва продукції, чисельність  працівників, фонд заробітної плати, зниження собівартості продукції, розмір прибутку, рівень рентабельності та інше.

    Продуктивність  праці – це показник ефективності, результативності праці, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількістю праці, витраченої на виробництво  цього обсягу – з іншого. Залежно  від прямого чи оберненого співвідношення цих величин маємо два показники  рівня продуктивності праці: виробіток (В) та трудомісткість (Тм).

                                                                                    ( 3 )

                                                                                 ( 4 )

    В1 = 4003386 : 13613514 =0,29

    В2 = 3481773 : 996511 = 3,5

    Тм 1= 13613514 :4003386 = 3,4

    Тм 2 = 3481773 : 996511 = 3,5

    де  Q – обсяг виробленої продукції (робіт, послуг);

          T – затрати праці на виробництво  відповідного обсягу продукції (робіт, послуг).

    Продуктивність  праці може розраховуватися на одиницю  робочого часу (середньорічний, середньоденний та середньогодинний виробіток одним  працюючим), чи на одного працюючого. 

    Розрізняють три методи вимірювання продуктивності праці: натуральний, трудовий та вартісний. При розрахунку продуктивності праці  важливо правильно вибрати систему  вимірників враховуючи можливість використання натуральних, трудових та вартісних  вимірників при випуску продукції.

    При використанні натурального методу у  ході розрахунків застосовуються натуральні одиниці виміру (штуки, тонни, метри  тощо). На практиці цей метод має  обмежене застосування. Його, як правило, використовують на підприємствах, які  виробляють однорідну продукцію. Якщо підприємство (цех, дільниця, бригада) випускає продукцію, котра має одне й те саме призначення, проте відрізняється  за якоюсь однією ознакою, виробіток  можна розрахувати за допомогою  умовно-натуральних одиниць. Необхідно  також враховувати, що за даного методу не можна усувати зміни обсягу незавершеного виробництва, яке  в деяких галузях має велику частку у загальному обсязі продукції, наприклад, у будівництві, суднобудівництві та ін.

    Трудовий  метод найчастіше використовується на робочих місцях, убригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг  виробленої продукції або виконаних  робіт визначається в нормо-годинах. За науково обґрунтованих і на певний період незмінних норм цей  метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці. Проте  він має обмежене застосування, оскільки базується на використанні незмінних  норм, що суперечить необхідності перегляду  норм у міру здійснення організаційно-технічних  заходів, також відсутні науково  обґрунтовані нормативи праці на окремі види робіт або трудові функції.  [21,с.89]

    Вартісний метод ґрунтується на використанні вартісних показників (грн., тис. грн., млн. грн.) обсягу продукції. Перевага даного методу полягає у можливості порівняння продуктивності праці при виробництві  різнорідної продукції. Це зумовлює його широке застосування на підприємствах.

    Завершальним  етапом аналізу використання трудових ресурсів є підрахунок виявлених  резервів підвищення ефективності та розробка заходів щодо їх використання. Серед резервів ефективності трудових ресурсів доцільно виділити екстенсивні (ліквідацію понадпланових втрат  робочого часу, усунення браку та відхилень  від нормальних умов праці) та інтенсивні (забезпечення виконання норм виробітку  усіма робітниками-відрядниками та здійснення нереалізованих організаційно-технічних заходів).

    Для виявлення внутрішніх резервів можна  застосовувати комп’ютерні технології, які забезпечують швидке отримання  відповідної інформації. При цьому  результатна інформація може подаватися у вигляді даних про невикористані  резерви та способи їх мобілізації  або у вигляді даних про  недоліки в роботі і відповідних  винуватців. За допомогою обчислювальної техніки керівники різних рівнів можуть здійснювати власний оперативний  аналіз, вести реєстрацію найважливіших  процесів, операцій та розрахунків, планувати  відповідні заходи щодо покращення трудових показників. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    3. Аналіз ефективності використання  основних засобів виробництва.  

    Роль  основних засобів у процесі виробництва, особливості їх відтворення в  умовах ринкової економіки зумовлює особливі вимоги до інформації про  наявність, рух, стан і використання основних засобів. Ринкова система  управління потребує більш оперативної  та комплексної інформації щодо основних засобів. Практика підприємств свідчить, що облік основних засобів ще більше ускладнився. Існує ряд проблем, які негативно впливають на процес управління виробництвом і знижують ефективність використання основних засобів.

    Україна має великий економічний потенціал, ефективність її господарства залежить від того, як використовується цей  потенціал, зокрема основні виробничі  засоби.

    Основні виробничі засоби є знаряддями праці, за допомогою яких працівник впливає  на предмет праці або які являють  собою необхідні для здійснення процесу торгівлі, заготівель, виробництва  тощо матеріальні умови. Вони безпосередньо  беруть участь у виробничому (комерційному, банківському) процесі або якимось  чином сприяють його здійсненню (будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини та устаткування, робочі машини й обладнання, вимірювальні та регулювальні прилади, лабораторне устаткування, обчислювальна  техніка, інші машини й обладнання, транспортні засоби, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський  інвентар, робочі та продуктивні тварини, багаторічні насадження, меліорація земель і водойми, інші основні засоби).