Аналіз ефективності використання основних фондів. 3

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Для того щоб, відбувалося нормальне функціонування підприємства, необхідна наявність певних коштів і джерел. Основні виробничі фонди, що полягають із будинків, споруджень, машин, устаткування й інших коштів праці, які беруть участь у процесі проведення, є найголовнішою основою діяльності фірми. Без їхньої наявності чи навряд могло що-небудь здійснитися.

В умовах швидкого технічного прогресу відбувається постійне вдосконалювання техніки, створюються нові, більш високопродуктивні види механізмів і апаратів, що заміняють стару техніку. Строк використання ( термін служби) основних фондів у виробничому процесі здобуває все більше значення як з погляду технічного прогресу, так і з погляду більш правильного високоефективного використання тих капітальних вкладень, які затрачаються на створення нових основних фондів.

Одна з головних завдань промисловості - підвищення ефективності і якості суспільного виробництва й значне збільшення віддачі капітальних вкладень і основних фондів, що є матеріальною базою проведення й найважливішою складовою частиною продуктивних чинностей країни, тому аналіз ефективного використання основних фондів є важливою й актуальною проблемою.

Маючи чітке уявлення про роль кожного елемента основних фондів у виробничому процесі, фізичнім і моральнім їхньому зношуванні, факторах основних фондів, що впливають на використання, можна виявити методи, напрямки, за допомогою яких підвищується ефективність використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства, що забезпечує зниження витрат проведення й ріст продуктивності праці.

В умовах ринкових відносин на перший план висуваються такі питання, що стосуються основних фондів, як технічний рівень, якість, надійність продукції, що цілком залежить від якісного стану техніки й ефективного її використання. Поліпшення технічної якості коштів праці й оснащеність працівників ними забезпечують основну частину росту ефективності виробничого процесу [2, с. 65].

Предмет дослідження – шляхи вдосконаленння основних фондів підприємтсва та їх значення для його розвитку.

 Об’єкт дослідження – значення основних фондів підприємства.

Метою даної роботи є висвітлення теоретичних аспектів аналізу ефективності використання основних фондів підприємства, а також розробка основних напрямків поліпшення їх використання.

Для досягнення мети необхідно дозволити наступні завдання:

- визначити забезпеченість керування основними фондами й рівень їх використання по узагальнюючих і приватних показниках;

- установити причини зміни їх рівня;

- розрахувати вплив використання основних фондів на обсяг виробництва продукції й інші показники;

- виявити резерви підвищення ефективності використання основних коштів.

 

 

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

 

1.1. Сутність, склад і структура  основних фондів

 

Основні фонди - це найважливіша частина національного багатства, як підприємства в цілому, так і країни. Матеріальною основою виробничого процесу виступають насамперед засоби праці, які характеризують технічний і економічний рівень розвитку суспільства. На підприємствах сукупність засобів праці, що застосовують, набуває економічної форми основних фондів.

Основні фонди створюють необхідні умови для науково-технічного прогресу, як фактора розвитку народного господарства і соціального розвитку суспільства. Збільшення обсягу виробничих основних фондів, удосконалення їх якісного складу виступають передумовою поліпшення умов праці, підвищення її продуктивності. Зростання основних виробничих фондів, їх удосконалення є з головною метою розвитку господарства  [11, с. 81].

Засоби праці (машини, апарати, устаткування, виробничі будинки, спорудження, силові установки і т.д.) являють собою найбільш дорогу частину засобів виробництва й обслуговують велика кількість виробничих циклів протягом тривалого часу, їх прийнято називати основними фондами. Їхня вартість переноситься частинами на, що добувається або виготовлену продукцію.

Основні фонди беруть участь у процесі проведення тривалий час, обслуговують велика кількість виробничих циклів і, поступово зношуючись у виробничому процесі, частинами переносять свою вартість на виготовлену продукцію, зберігаючи при цьому натуральну форму. Ця особливість основних фондів робить необхідним їх максимально ефективне використання [1, с. 57].

Сутність основних фондів полягає в тому, що вони:

- речовинне втілені в коштах праці;

- зберігають натуральну форму тривалий час;

- переносять свою вартість на продукцію вроздріб

Раціональне й ощадливе використання основних фондів є першочерговим завданням будь-якого підприємства. Тому необхідно розглянути сутність, склад, структуру основних виробничих фондів і шляхи поліпшення їх використання.

Проблема підвищення ефективності використання основних фондів і виробничих потужностей підприємств займає центральне місце в період переходу України до ринкових відносин. Від рішення цієї проблеми залежить місце підприємства в промисловім виробництві, його фінансовий стан, конкурентоспроможність на ринку [3, с. 90].

Зміни в інвестиційній політиці значною мірою сприяють зростанню виробничого апарату, а отже і активної частини засобів праці, приводять до зміни галузевої структури основних фондів у бік підвищення частини тих галузей, що сприяють розвитку науково-технічного прогресу, підвищенню добробуту населення.

Підвищення активної частини основних фондів свідчить про зростання технічного озброєння праці і сприяє поліпшенню використанню засобів праці і підвищенню її продуктивності.

Основні кошти промислових підприємств у плануванні й обліку прийнято підрозділяти на дві групи: основні кошти виробничого призначення (або виробничі основні кошти) і основні кошти невиробничого призначення.

До основних виробничим фондам відносять ті з них, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі (машини, устаткування, верстати й т.п.) або створюють умови для виробничого процесу (виробничі будинки, спорудження й т.п.) [5, c. 33].

Основні невиробничі фонди ― це об'єкти культурно-побутового призначення, медичні установи, їдальні й т.п.

Відповідно до класифікатора основних фондів, установлений типовий склад основних виробничих фондів виробничих підприємств, а саме: будинку, спорудження, передатні устрої, машини й устаткування, прилади, лабораторне устаткування, обчислювальна техніка, транспортні засоби, інструмент і пристосування, виробничий і реманент, інші основні фонди

Залежно від виробничого призначення основні фонди діляться на групи (рис. 1.1):

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Видова класифікація основних фондів

 

Ці групи утворюють активну й пасивну частини основних виробничих фондів. До активної частини відносяться передатні устрої, машини й устаткування, до пасивної - будинку, спорудження, транспортні засоби, які безпосередньо не беруть участь у процесі проведення, але є необхідною його умовою.

Співвідношення між окремими групами й частинами основних виробничих фондів характеризує їхню структуру, що має важливе значення в організації проведення. Найбільш ефективна та структура, де більше питома вага активної частини [19, с. 57].         Співвідношення між окремими групами й частинами основних виробничих фондів характеризує їхню структуру, що має важливе значення в організації проведення. Найбільш ефективна та структура, де більше питома вага активної частини.

Видова структура основних фондів суттєво різниться по секторах і сферам економіки, а також по їхніх галузях. Так, в електроенергетиці основну частку займають передатні устрої (32%) і силові машини й устаткування (33%); у паливній промисловості більш половини вартості основних фондів припадає на частку споруджень (58%); у галузях машинобудування більш 45% займають машини й устаткування; у легкій промисловості на частку будинків доводиться 42% вартості фондів, у тому числі у швейній - 60% [8, с. 43].

Структура основних фондів промисловості сучасної Росії помітно відрізняється від співвідношень окремих груп, що утворилися в радянський час. Це, насамперед, відноситься до різкого зниження частки машин і встаткування й збільшенню питомої ваги транспортних засобів і інших основних фондів. Пасивна частина фондів трохи зросла. Ці зрушення у функціонально-видовій структурі основних фондів не можна вважати позитивними. Безумовно, у ці роки мало місце реальне зменшення виробничих потужностей ряду галузей промисловості, реалізація частини верстатного парку в інші сектори економіки. Разом з тим на різку зміну видової структури вплинули проведені переоцінки основних фондів і застосовувана система різноспрямованих індексів [4, с. 37].

 

1.2. Структура основних фондів

 

Прогресивність змін у видовій структурі виробничих фондів виражається в збільшенні частки їх активної частини, тобто коштів праці, що безпосередньо беруть участь у створенні продукту (машини, устаткування, транспортні засоби, прилади, реманент і ін.). Чим вище частка активної частини фондів, тем більшими можливостями розташовує підприємство по збільшенню випуску продукції.              Нерідке вдосконалювання проведення укладається в збільшенні вартості споруджень або передатних устроїв, що приводить до прогресивних змін у технологічному процесі. У багатьох галузях промисловості (нафтовидобуток, газовидобуток і ін.) спорудження й передатні устрої є найбільш активною частиною фондів. Однак у будівництві, важливу роль відіграють саме машини й устаткування. Тому дуже важливо поліпшувати структуру основних фондів, тобто підвищувати питома вага активної частини до оптимальної величини й співвідношення різних видів устаткування повинне бути раціональним [10, с. 82].

На структуру основних виробничих фондів впливають такі фактори, як спеціалізація й концентрація проведення, особливості виробничого процесу, рівень механізації й автоматизації, географічне розміщення підприємства й ін. Структура основних фондів представлена на рисунку 1.2.

 

 

 

Рис.1.2. Структура основних фондів

 

Фондовіддача основних фондів визначається як відношення вартості зробленої за рік продукції до середньорічної вартості основних фондів. Вона показує, яка загальна віддача від використання кожного рубля, вкладеного в основні виробничі фонди, тобто на скільки ефективно це вкладення коштів.

- обсяг випуску  продукції в натуральнім вираженні  й ціна продукції;

- склад і структура  основних фондів ( зокрема, вікова  структура, питома вага активної  частини основної виробничих  фондів);

- продуктивність, ціна й  ін. техніко-економічні показники  машин і встаткування; рівень зношування елементів основних фондів;

- частка не використовуваних елементів основних фондів; ступінь завантаження машин і встаткування; коефіцієнти використання виробничої площі й виробничої потужності підприємства й ін. [20, с. 52]

Тому основними факторами росту фондовіддачі є:

• поліпшення структури основних фондів;
• підвищення продуктивності встаткування (у результаті технічного переозброєння, реконструкції діючих і будівництва нових підприємств);
• підвищення коефіцієнта змінності роботи встаткування;
• поліпшення використання часу й потужності;
• прискорення освоєння потужностей, що знову вводяться;
• інтенсифікація виробничих процесів шляхом впровадження нових технологій, машин і встаткування [7, с. 61].

Використання основних фондів за часом (підвищення коефіцієнта змінності роботи встаткування) і екстенсивне використання основних фондів.

Із числа інших показників ефективності використання основних фондів у практиці роботи підприємств найбільше часто застосовуються коефіцієнт змінності й коефіцієнт завантаження встаткування. Перший визначається відношенням числа відпрацьованих машино-змін до загального числа встановленого встаткування. Тобто, чим вище коефіцієнт змінності роботи встаткування, тем менше часу буде потрібно, щоб виконати заданий обсяг робіт.

Коефіцієнт завантаження встаткування визначається як відношення витрат верстатного часу в станко-годиннику (розрахованих по трудомісткості робіт, виконуваних на данім устаткуванні) до корисного фонду часу роботи встаткування при прийнятому режимі використання (2-х або 3-х змінному). Цей показник широко використовується в розрахунках виробничої потужності для синхронізації пропускної здатності різних видів устаткування. Щоб підвищити коефіцієнт екстенсивного використання встаткування, потрібно збільшувати час корисного використання машин [17, с. 31].

Досягнутий рівень використання можливої продуктивності технологічного встаткування виміряється коефіцієнтом інтенсивності використання верстатного парку, який визначається відношенням фактичного обсягу випущеної продукції до встановленої виробничої потужності встаткування (пропускної здатності).

Устаткування потрібно завантажувати по максимуму, щоб збільшити продуктивність устаткування, що дозволить виконувати більші обсяги робіт, що приводять до росту товарної продукції й виторгу від її реалізації [9, с. 74].

Досягти кращої якості будівельно-монтажних робіт можна модернізацією проведення, застосуванням нових високотехнологічних матеріалів, впровадження нової техніки й технології. Це приведе до підвищення якості продукції, що виготовляється, а, отже, зросте кількість замовлень і виторг від її реалізації.

Облік основних фондів обумовлюється не тільки необхідністю знання того, якими основними фондами й у якому обсязі підприємство має, але й вимогами економіки проведення. Це викликане тим, що частка основних фондів у загальному обсязі коштів, що перебувають у розпорядженні підприємства, досягає 70% і більш. Отже, від того, як вони використовуються, залежить розвиток (стан) економіки підприємства.

Облік основних фондів проводиться в натуральній і грошової формах. За допомогою натуральних показників він здійснюється окремо для кожної групи вище наведеної класифікації. Наприклад, для будинків натуральними показниками є, їхнє число, загальна й корисна площа, виражена у квадратних метрах; для робочих машин - число одиниць, вид, вік і т.п. Для більш повної характеристики стану коштів праці слід проводити атестацію кожного робочого місця, яка являє собою комплексну оцінку його відповідності нормативним вимогам і передовому досвіду по таких напрямках, як техніко-економічний рівень, умови праці й техніка безпеки. Ця форма обліку дозволяє визначити не тільки речовинну структуру основних фондів, але і їх технічний рівень, скласти баланс устаткування і т.д. [5].

Облік у грошовій формі проводиться для визначення загальної величини основних фондів, їх динаміки, структури, розрахунку амортизаційних відрахувань, економічної ефективності капітальних вкладень, тобто того, без чого неможливо судити про стан економіки підприємства. Ці оцінки роблять по первісній, відбудовної, а також по залишковій вартості (первісної вартості з урахуванням зношування).

Розрізняють наступні види оцінки основних фондів: первісна, відбудовна, залишкова, ліквідаційна й ринкова.

Первісна (балансова) вартість основних коштів включає вартість (ціну) придбання елемента основних фондів (наприклад, машин, устаткування), а також витрати на доставку, монтаж, налагодження, запровадження в дію й т.п. По первісній вартості основні фонди ухвалюються на облік, визначається їхня амортизація [4, с. 49].

Відбудовна вартість основних коштів - це вартість виготовлення їх у сучасних умовах (в умовах даного року).

Наявність відбудовної вартості обумовлене тим, що під впливом науково-технічного прогресу або інших факторів виникає відмінність у первісній вартості конкретного об'єкта основних коштів у різні роки. Тому для усунення цієї відмінності проводиться переоцінка основних фондів. У цей час переоцінка може проводитися як самостійно на підприємстві, так і із залученням спеціалізованої організації – оцінювача [14, с. 48].

Залишкова вартість являє собою різницю між первісною вартістю або відбудовної (якщо об'єкт основних коштів був переоцінений) вартістю основних фондів і суми нарахованої амортизації, тобто тієї частини вартості об'єкта основних коштів, яка вже перенесена на вироблену продукцію. Залишкова вартість основних фондів (Фзал) визначається по формулі:

 

Фзал= Фперв*( 1Нна*Тн) = Фнач - Фзн,                           (1.1)

де Фнач ‒ первісна або відбудовна вартість основних фондів, грн.;

Тн ‒ строк використання основних фондів, років.

Фзн ‒ вартість зношування основних фондів, грн.

 

Фсрг = Фнг + Фвв*п1/12 - Фвиб *п2/12,                            (1.2)

де Фнг ‒ вартість основних фондів на початок року, грн.;

Фвв ‒ вартість уведених основних фондів, грн.;

Фвиб ‒ вартість вибулих основних фондів, грн.;

п1 і п2 ‒ кількість місяців функціонування введених і вибулих основних фондів, відповідно.

Ліквідаційна вартість ― вартість реалізації зношених або виведених з експлуатації об'єктів основних фондів [18, с. 95].

В умовах ринкової економіки набула застосування ринкова вартість, під якою розуміють реальну вартість основних фондів організації. По ринковій вартості оцінюються об'єкти основних коштів, описані за результатами інвентаризації, по ринковій вартості встановлюється первісна вартість об'єктів основних коштів, отриманих організацією безоплатно [6, с. 25]

 

1.3. Оцінка використання основних  фондів підприємства

 

Поліпшення використання основних фондів вирішує широке коло економічних проблем, спрямованих на підвищення ефективності проведення: збільшення обсягу випуску продукції, ріст продуктивності праці, зниження собівартості, економію капітальних вкладень, збільшення прибутки й рентабельності капіталу й, в остаточному підсумку, підвищення рівня життя суспільства [12, с. 17].

Основні завдання аналізу основних виробничих фондів і ефективності їх використання полягають у наступному:

- оцінка розміру вкладень в основні кошти;

- визначення змін в обсязі, складі, структурі й технічному стані основних виробничих фондів;

- вивчення руху основних коштів і оцінка виконання плану по запровадженню в дію, відновленню, модернізації й реконструкції основних виробничих фондів;

- аналіз показників ефективності використання основних виробничих фондів;

- визначення повноти використання виробничого встаткування по кількісному складу, часі (екстенсивне використання) і технічним можливостям (інтенсивне використання);

- установлення впливу використання коштів праці на обсяг випуску продукції;

- аналіз витрат на ремонт основних коштів;

- виявлення резервів і розробка конкретних заходів щодо подальшого підвищення ефективності використання основних коштів.

При аналізі основних коштів слід використовувати картки обліку основних коштів, інвентаризаційні відомості, розпорядчі документи по обліковій політиці для цілей бухгалтерського й податкового обліку, дані технічних звітів про використання виробничого встаткування й ін.

Оскільки основні виробничі фонди представляють найважливіший елемент матеріально-технічної бази проведення, то підвищення ефективності їх використання відіграє найважливішу роль у досягненні високого рівня ефективності проведення в цілому. У цьому зв'язку виникає потреба у встановленні системи показників, що забезпечують якісну оцінку стану ОВФ і рівень економічної ефективності їх використання [15, с. 24].

До показників, що характеризують якісний стан застосовуваних основних виробничих фондів, відносяться:

- коефіцієнт фізичного зношування ОВФ;

- коефіцієнт відновлення ОВФ;

- коефіцієнт вибуття ОВФ;

- коефіцієнт придатності ОВФ [13, с. 52]

Уся сукупність показників, що оцінюють ефективність використання ОВФ, може бути розділена на дві групи:

- вартісні (економічні) показники, що оцінюють ефективність використання всієї сукупності ОВФ підприємства;

техніко-економічні показники, що характеризують ефективність використання насамперед основного технологічного встаткування й обумовлені з використанням натуральних одиниць виміру [2, с. 71].

Результатом кращого використання основних фондів є, насамперед, збільшення обсягу виробництва. Тому узагальнюючий показник ефективності основних виробничих фондів повинен будуватися на принципі порівняння зробленої продукції з усією сукупністю застосованих при її проведенні основних фондів. Це й буде показник випуску продукції в грошовім вираженні вартості, що доводиться на 1 гривню, основних фондів, тобто фондовіддача. Фондовіддача основних фондів визначається як відношення вартості зробленої за рік продукції до середньорічної вартості основних фондів. Вона показує яка загальна віддача від використання кожної гривні, вкладеного в основні виробничі фонди, тобто на скільки ефективно це вкладення коштів. Для розрахунку величини фондовіддачі (Фв) використовується формула:

 

Фв = ТП / ОВФ,                                                         (1.3)

де ТП ‒ вартість товарної або реалізованої продукції зробленої за рік, грн.;

ОВФ ‒ середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн.

Зворотною величиною фондовіддачі є показник ‒ фондомісткості (Фм) продукції.

Фондомісткість показує частку вартості основних фондів, що доводиться на кожну гривню продукції, що випускається. Якщо фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, то фондомісткість ― до зниження. Фондомісткість розраховується як відношення вартості основних виробничих фондів до обсягу продукції, що випускається, по наступній формулі:

 

Фм = ОВФ / ТП                                                         (1.4)

де ТП ‒ вартість товарної або реалізованої продукції зробленої за рік, грн.;

ОВФ ‒ середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн.

Показник фондомісткості визначає необхідну величину основних фондів для проведення продукції заданого обсягу на перспективний період. Якщо обсяг товарної продукції на перспективний період не змінюється, то немає необхідності збільшувати основні фонди - випливає тільки їх удосконалювати, тобто заміняти застаріле обладнання прогресивною технікою. При зростанні ж обсягу товарної продукції доцільно розрахувати перспективну потребу в основних фондах

Ефективність роботи підприємства багато в чому визначається рівнем фондоозброєності праці, обумовленою вартістю основних виробничих фондів до робітників (працівників промислово-виробничого персоналу) підприємства, по формулі:

 

Фо = Фср / Чпвп,                                                         (1.5)

де Фо ‒ фондоозброєність, грн./чол.;

Фср ‒ середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн.;

Чпвп ‒ чисельність промислово-виробничого персоналу.

Ця величина повинна безупинно збільшуватися, тому що від неї залежить технічна озброєність, а, отже, і продуктивність праці.

Найбільш важливим і тому часто вживаним показником економічної ефективності використання ОВФ є фондовіддача, що характеризує обсяг вироблення продукції на кожну гривню вкладених в основні фонди коштів [14, с. 87].

До групи техніко-економічних показників, що оцінюють ефективність використання такої найважливішої групи ОВФ, належать:

- коефіцієнт екстенсивного завантаження встаткування;

- коефіцієнт інтенсивного навантаження встаткування;

- інтегральний коефіцієнт використання встаткування.

Коефіцієнт завантаження встаткування визначається як відношення витрат верстатного часу в годинах  (розрахованих по трудомісткості робіт, виконуваних на данім устаткуванні) до корисного фонду часу роботи встаткування при прийнятому режимі використання (2-х або 3-х змінному). Цей показник широко використовується в розрахунках виробничої потужності для синхронізації пропускної здатності різних видів устаткування

Досягнутий рівень використання можливої продуктивності технологічного встаткування виміряється коефіцієнтом інтенсивності використання верстатного парку, який визначається відношенням фактичного обсягу випущеної продукції до встановленої виробничої потужності встаткування (пропускної здатності) [15, с. 24].

Резерви росту капіталовіддачі пов'язані з мобілізацією як екстенсивних факторів - збільшення часу корисного використання машин, так і інтенсивних факторів - підвищення продуктивності встаткування в одиницю часу. Головним фактором підвищення ефективності використання основних фондів є їхнє відновлення й технічне вдосконалювання. Впровадження досягнення НТП підвищує рівень механізації й автоматизації проведення, підвищує продуктивність праці робітників, сприяє економії матеріальних витрат, підвищує культуру й безпека проведення.

Значні резерви перебувають у збільшенні часу роботи машин і механізмів. Основними причинами цілозмінних і цілосуточних простоїв устаткування є ремонт, несправність і налагодження, а також організаційні неполадки: відсутність матеріалів, заготовок, інструмента, енергії й ін.

Система резервів поліпшення використання основних фондів підприємства може бути представлена в такий спосіб.

Технічне вдосконалювання коштів праці [16, с. 89].:

- технічне переозброєння на базі комплексної автоматизації й гнучких виробничих систем;

- заміна застарілої техніки, модернізація встаткування;

- ліквідація вузьких місць і диспропорції у виробничих потужностях підприємства;

- розвиток винахідництва й раціоналізації.

Збільшення часу роботи машин і встаткування[11, с. 14].:

- ліквідація бездіяльного встаткування (здача в оренду, лізинг, реалізація та ін.);

- скорочення строків ремонту встаткування;

- зниження простоїв: цілозмінних і внутрізмінних.

Поліпшення організації й керування проведенням:

- прискорення досягнення проектної продуктивності знову введених виробничих систем;