1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОЦІНКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА.

    За  умов переходу економіки України  до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасної та якісної оцінки фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.

    Особливого  значення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового стану підприємств за виникнення різноманітних форм власності, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного й об'єктивного аналізу фінансового стану підприємств.

    Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності  та фінансової стійкості необхідний ще й тому, що дохідність будь-якого  підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежать від його платоспроможності.

    Фінансовий  стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів .

    Фінансовий  стан підприємства залежить від результатів  його виробничої, комерційної та фінансово-господарської  діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Передовсім на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції.

    Як  правило, що вищі показники обсягу виробництва  і реалізації продукції, робіт, послуг і нижча їх собівартість, то вища прибутковість підприємства, що позитивно впливає на його фінансовий стан.

    Отже, фінансовий стан - це одна з найважливіших  характеристик діяльності кожного  підприємства.

    Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

    Аналіз  фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств. 
Кредитори та інвестори аналізують фінансовий стан підприємств, щоб мінімізувати свої ризики за позиками та внесками, а також для необхідного диференціювання відсоткових ставок.

    У результаті фінансового аналізу менеджер одержує певну кількість основних, найбільш інформативних параметрів, які дають об'єктивну та точну картину фінансового стану підприємства.

    При цьому в ході аналізу менеджер може ставити перед собою різні  цілі: аналіз поточного фінансового стану або оцінку фінансової перспективи підприємства.

    Цей аналіз здійснюється аналітиками підприємства і ґрунтується на широкій інформаційній  базі, включаючи й оперативні дані. 
Традиційна практика аналізу фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми й методи його здійснення.

    Можна назвати шість основних прийомів аналізу:

    1) горизонтальний (часовий) аналіз - порівняння  кожної позиції звітності з  попереднім періодом;

    2) вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат;

    3) трендовий аналіз - порівняння кожної  позиції звітності з рядом  попередніх періодів та визначення  тренду, тобто основної тенденції  динаміки показників, очищеної від  впливу індивідуальних особливостей окремих періодів (за допомогою тренду здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозний аналіз фінансового стану);

    4) аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників;

    5) порівняльний аналіз - внутрішньогосподарський  аналіз зведених показників звітності  за окремими показниками самого  підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньогалузевими та середніми показниками.

    6) факторний аналіз - визначення впливу  окремих факторів (причин) на результативний  показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник.

    Предметом фінансового аналізу підприємства є його фінансові ресурси, їх формування та використання. Для досягнення основної мети аналізу фінансового стану  підприємства - об'єктивної його оцінки та виявлення на цій основі потенційних можливостей підвищення ефективності формування й використання фінансових ресурсів - можуть застосовуватися різні методи аналізу. 
 
 

1.2. Система показників аналізу фінансового стану підприємства та їх класифікація

Коефіцієнти  управління активами  

    Одне  із завдань управління фінансами  – визначити, як краще використати  ресурси підприємства.

    Коли  досягнута збалансована структура  активів, тобто зберігається правильна  пропорція між обсягами наявних  коштів, дебіторською заборгованістю, товарно-матеріальними запасами, а також вкладеннями в основні кошти, зростає спроможність підприємства давати прибуток. Розрахунок групи цих коефіцієнтів призначений дати відповідь па питання про рівень достатності активів підприємства щодо поточних або запланованих обсягів продажів підприємства.

    Тут найважливішими є чотири  показники:

    · середній період покриття дебіторської заборгованості;

    · коефіцієнт оборотності товарно-матеріальних запасів;

    · коефіцієнт оборотності необоротних (основних) активiв;

    · коефіцієнт оборотності активів.

              ( 1.1)

    Цей показник використовують для визначення середнього періоду часу, протягом якого підприємство повинно чекати отримання готівки після укладення  угоди. Цей період має назву: середній період стягнення боргів.

    Показник  середнього періоду стягнення боргів може бути визначений також

на підставі порівняння умов, за яких підприємство продає свій товар.

    Якщо  тенденція збільшення заборгованостей, що їх сплачують із запізненням, розвивалась протягом останніх років, то це є індикатором зміни кредитної політики в бік скорішого стягнення платежів за рахунками до оплати.

           ( 1.2 )

    Припустимо, що для підприємства X цей коефіцієнт становить 5,0. Це означає, дуже приблизно, що кожне найменування товарно-матеріальних запасів підприємства було повністю продано, а потім поновлено, тобто обернулося  5 разів на рік.

    Припустимо  далі, що середній показник коефіцієнта  оборотності по галузі становить 9,0. Це означає, що підприємство X має зайві товарно-матеріальні запаси і необхідно провести аналіз непридатних запасів або застарілих товарів, які не відповідають оголошеній вартості.

    Крім  того, якщо є такі відхилення коефіцієнта  оборотності, то це свідчить про необхідність обчислення коефіцієнта ліквідності оборотних активів.

    Показник  відображає ефективність використання землі, будівель, обладнання порівняно з обсягом продажів за рік. Найчастіше застосовують його для аналізу динаміки використання необоротних засобів у середині підприємства, а не для порівняння з іншими підприємствами.

    Якщо  ж все-таки необхідне порівняння з іншими підприємствами, то при  визначенні вартості основних фондів необхідно враховувати термін їх придбання та рівень інфляції за цей період, інакше можна отримати хибні результати.

    Показник  характеризує ефективність використання усіх активів підприємства - як необоротних, так і оборотних. На його величину впливають усі інші показники цієї групи.

    Зменшення коефіцієнтів оборотності небажане, тому що воно свідчить про зниження ефективності використання підприємством своїх ресурсів. У такому разі підприємство не забезпечує достатнього обсягу торговельного збуту за рахунок наявних інвестицій в основні засоби підприємства. Слід збільшити обсяг збуту та переглянути доцільність використання окремих основних активів (деякі повинні бути ліквідовані, можливі, деякі придбані при тому).

    Крім  того, для характеристики ефективності використання ресурсів підприємства застосовують такі показники:

    · оборотність оборотних засобів у днях;

    · середня оборотність запасів у днях;

    · коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості;

    · термін погашення кредиторської заборгованості у днях.  

    Основний  коефіцієнт доходності – це коефіцієнт, що показує спроможність активів фірми давати поточний дохід. Його визначають діленням величини доходу до вирахування процентів та податку на величину загальної вартості майна (суми активів балансу).

    Цей коефіцієнт показує спроможність активів  підприємства давати дохід без урахування впливу на суму податків та величини поточного капіталу. Він корисний для порівняння підприємств, що перебувають у різних позиціях за величиною оподаткування та величиною позичкового капіталу. 
 
 
 

    Коефіцієнт  прибутковості активів  (після вирахування процентів та податків) – це відношення величини чистого прибутку до величини загальної вартості майна.

    Низький рівень цього показника залежить від двох факторів:

    1)  невисокого показника основного коефіцієнта доходності підприємства;

    2) вищого, ніж середнє значення, показника використання позичкових коштів.

    Обидва  ці фактори призводять до доволі низьких  показників чистого доходу підприємства.

    Стабільність  фінансового стану підприємства залежить від правильності і доцільності  вкладення фінансових ресурсів в активи, тому для його оцінки необхідно передусім вивчити структуру майна і джерела його утворення, причини зміни складових майна і джерел. Особлива увага при цьому приділяється вивченню причин, що негативно впливають на фінансовий стан підприємства.

    Методика  аналізу:

    За  даними балансу (форма 1) визначається вартість усього майна підприємства (підсумок активу балансу (валюта балансу) і сума джерел утворення цього  майна (підсумок пасиву балансу) на певну  звітну дату.

    Далі  визначається відхилення по кожному виду майна і джерелах його утворення, для чого зіставляються дані на кінець звітного періоду з його початком. Для вивчення структурних змін необхідно додатково визначити питому вагу кожного виду майна в загальній валюті балансу і вивчити причини змін структури майна і джерел їх утворення.

    Детальний аналіз цього питання дозволяє встановити, до якої межі можна розраховувати  на власні кошти, скільки треба взяти  позики, а також наскільки ефективно  використовуються кошти — власні і позичені. Це дозволить менеджеру вирішити, чи надійні джерела одержання коштів і що слід зробити, щоб в перспективі забезпечити грошові надходження, наскільки напрямки використання коштів відповідають стратегії підприємства (фірми) з тим, щоб у разі необхідності вжити заходів для виправлення ситуації. Модель і етапи аналізу складу і структури можуть бути такими:

    Перший  етап — загальна оцінка стану майна підприємства та його складових частин. Аналіз структури майна підприємства може проводитися і при іншому згрупуванні майна. Порівнюючи питому вагу окремих складових майна, можна зробити висновки щодо змін його структури. збільшення питомої ваги в майні основних коштів і водночас збільшення капітальних вкладень і вкладень в обладнання говорить на користь підприємства, оскільки в умовах інфляції вкладення в нерухомість є найбільш вигідними і надійними. Якщо ж виробничі запаси збільшилися, то нині ця структурна модифікація майна може розглядатися як явище, що, з одного боку, згубно позначається на фінансовому стані підприємства, оскільки заморожуються кошти, які могли б бути задіяними в обороті, але з іншого боку (при дефіциті сировини і високих темпах зростання цін), створення запасів є доцільним. У складі майна можуть мати велику питому вагу грошові кошти, тоді для оцінки такої структури вивчається передусім стаття «дебітори», особливо розрахунки з дебіторами за товар. Якщо тут є збільшення, то це говорить про неефективність заморожування коштів.

    Другий  етап аналізу майна — аналіз виробничого потенціалу, до якого відносяться основні засоби, виробничі запаси, незавершене виробництво. 
Ці статті складають також реальні активи, що характеризують виробничу потужність підприємства. Виробничий потенціал підприємства аналізується шляхом визначення питомої ваги затрат у цьому показнику. Збільшення виробничого потенціалу підприємства завжди сприяє збільшенню і розширенню обсягів виробничої діяльності. За даними бухгалтерської звітності можна детально проаналізувати один із найважливіших елементів виробничого потенціалу підприємства — основні засоби. Методика аналізу цього показника наведена в темі «Аналіз складу структури, динаміки і технічного стану основних фондів». Для аналізу інших показників виробничого потенціалу використовуються дані поточного бухгалтерського обліку і внутрішньої звітності підприємства.

    Третій  етап аналізу майна підприємства — розрахунок і аналіз основних показників оцінки майнового стану підприємства.

    Основні показники майнового стану підприємства і методика їх розрахунку такі:

    1. Сума господарських засобів, які  знаходяться в розпорядженні підприємства. Підсумок балансу: 
а) на початок року; 
б) на кінець року. 
2. Частка активної частини основних засобів визначається за формою 3 (або за формою 11): 
— вартість активної частини основних засобів / вартість основних засобів. 
3. Коефіцієнти зносу основних засобів визначаються за формою 1: 
— знос / балансову вартість основних засобів за первісною вартістю. 
Збільшення коефіцієнта зносу є ознакою погіршення стану матеріально-технічної бази підприємства. Проте цей коефіцієнт не відображає фактичного зносу основних засобів з низки причин. Наприклад, на законсервоване обладнання і транспортні засоби нараховується амортизація на повне відновлення, тобто фізично ці засоби не зношуються, але загальна оцінка зносу цих основних засобів змінюється. 
4. Коефіцієнти відновлення визначаються за формою 3 (або за формою 11): 
— балансова вартість основних засобів, що надійшли за період звіту / балансова вартість основних засобів на кінець періоду. 
Цей коефіцієнт показує, яку частину від наявних на кінець звітного періоду основних засобів складають нові основні засоби. 
5. Коефіцієнт вибуття. Визначається за формою 3 (або за формою 11): 
— балансова вартість основних засобів, що вибули за цей період / балансова вартість основних засобів на початок періоду. Цей коефіцієнт показує, що частина основних засобів, з якими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибуло через знос та з інших причин.                                                           Четвертим етапом в характеристиці змін у майновому становищі підприємства є аналіз складу і динаміки мобільних (оборотних) коштів. Для цього порівнюються дані балансу на кінець звітного періоду з початком (підсумок розділів ІІ і ІІІ активу) і вивчаються зміни, що відбулися в складі оборотних коштів у цілому, а після цього — в розрізі окремих статей оборотних коштів.

    Причинами зміни оборотних коштів можуть бути:

    1) причини збільшення  оборотних коштів: 
а) прибуток (після сплати податку); 
б) амортизаційні відрахування; 
в) приріст власних засобів; 
г) збільшення заборгованості по кредитах і позиках; 
д) збільшення зобов’язань по кредиторській заборгованості та ін.

    2) причини зменшення  оборотних коштів: 
а) витрати за рахунок прибутку, що залишався в розпорядженні підприємства; 
б) капітальні вкладення; 
в) довгострокові фінансові вкладення; 
г) зменшення кредиторської заборгованості.

    За  даними балансу необхідно також  порівняти розмір модифікації і  мобілізованих активів (основні  кошти і позаоборотні активи) з  оборотними коштами. Якщо темп приросту основних коштів вищий, ніж позаоборотних мобілізованих коштів, то це означає, що на підприємстві існує тенденція до прискорення оборотності всієї сукупності коштів підприємства. Далі необхідно проаналізувати складові мобілізованих активів. Якщо в складі цих коштів значну частину складають довгострокові фінансові вкладення в інші підприємства, то виробничий потенціал даного підприємства знижуватиметься.

    Надходження, набуття, створення майна підприємства здійснюється за власні та позичені кошти, співвідношення яких розкриває його фінансовий стан. 
Аналіз джерел майна підприємства здійснюється за даними балансу (форма 1).

Аналіз  фінансової стійкості  та стабільності підприємства

    Фінансова стабільність підприємства є однією з найважливіших характеристик  фінансового стану підприємства. Вона пов’язана зі ступенем залежності від кредиторів і інвесторів і характеризується співвідношенням власних і залучених коштів. Цей показник дає загальну оцінку фінансової стабільності. У світовій і вітчизняній обліково-аналітичній практиці розроблена система показників, що характеризують фінансову стабільність підприємства. Основними із них є:                                                                                                                        1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу. Він визначається:

власний капітал (підсумок І розділу пасиву) / всього господарських коштів (валюта балансу).                                                                                                                    Цей коефіцієнт характеризує частку власників підприємства в загальній сумі коштів, авансованих у його діяльність. Чим вище значення цього показника, тим більш фінансовостале підприємство, стабільне і незалежне від зовнішніх кредиторів. Низьке значення цього коефіцієнта свідчить про неспроможність отримати кредити у банку, що є певним застереженням інвесторам і кредиторам.    2. Коефіцієнт фінансової залежності. Він визначається:

всього господарських  коштів ( валюта балансу) / власний капітал (підсумок розділу І пасиву ).                                                                                                                Цей коефіцієнт є зворотним коефіцієнту концентрації власного капіталу. Зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позичених коштів у фінансуванні підприємства. Якщо його значення наближається до одиниці (або100%), то це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство. Наприклад, якщо значення цього коефіцієнта 1,25, то це означає, що в кожній 1,25 грн., вкладеній в активи підприємства, 25 коп. — позикові. 
3. Коефіцієнт маневреності власного капіталу. Він визначається:

власні кошти (підсумок розділу ІІ активу + підсумок розділу Ш активу) / власний капітал (підсумок розділу І пасиву.                                                                                   Цей коефіцієнт показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні кошти, а яка частина капіталізована. Значення цього показника може змінюватися залежно від структури капіталу і галузевої приналежності підприємства (норматив — 0,4—0,6).                                                                                                                                              4. Коефіцієнт структури довгострокових вкладень. Він визначається:

довгострокові зобов’язання (довгострокові кредити  банку + довгострокові позики) / основні  кошти та інші позаобігові активи (підсумок І розділу активу балансу).                                                                                                                                  Цей коефіцієнт показує, яка частина основних коштів та інших позаобігових активів профінансована зовнішніми інвесторами, тобто в якомусь сенсі належить їм, а не власникам підприємства. 
5. Коефіцієнт співвідношення власних і залучених коштів. Він визначається:

залучений капітал (підсумок ІІ розділу пасиву балансу) / власний капітал (підсумок розділу  І пасиву балансу).

Цей коефіцієнт є найбільш загальною оцінкою  фінансової стійкості підприємства. Якщо значення цього показника 0,178, то це означає, що на кожну 1 грн. власних коштів припадає 17,8 коп. позичених. Зростання цього показника в динаміці свідчить про підсилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про деяке зниження фінансової стійкості, і навпаки.                            6. Коефіцієнт довгострокового залучення позичених коштів.Він визначається:

довгострокові зобов’язання (довгострокові кредити  банку + довгострокові позики) / довгострокові  зобов’язання + власний капітал (підсумок І розділу пасиву + довгострокові кредити + довгострокові позики).                                                  Він характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника в динаміці — негативна тенденція, яка означає, що підприємство чим далі — тим більше залежить від зовнішніх інвесторів. 
7. Коефіцієнт структури залученого капіталу. Він визначається:

    довгострокові зобов’язання (довгострокові кредити  банку + довгострокові позики) / залучений  капітал (підсумок ІІІ розділу пасиву балансу).

Таким чином, розглянувши  методику визначення низки коефіцієнтів, можна сказати, що аналіз коефіцієнтів — це визначення співвідношення між  двома окремими показниками. Як видно  з вищевикладеного, коефіцієнтів багато, але всі їх можна об’єднати в 5 груп: 
а) характеризує можливість погашення поточних зобов’язань; 
б) характеризує рух поточних активів; 
в) характеризує власний капітал; 
г) показує результати основної діяльності; 
д) характеризує інформацію про ринок.

Методика аналізу  визначених вище коефіцієнтів. 
1. Порівнюються фактичні коефіцієнти поточного року з коефіцієнтами попереднього року, а також з коефіцієнтами за ряд звітних періодів. 
2. Порівнюються фактичні коефіцієнти з нормативними (зовнішні користувачі фінансових звітів рідко можуть провести таке зіставлення). 
3. Порівнюються коефіцієнти з показниками конкурентів. Дані беруться з фінансових звітів, що подаються в фінансові, статистичні органи. 
4. Порівнюються фактичні коефіцієнти з галузевими показниками.

За допомогою аналізу цих коефіцієнтів можна виявити сильні і слабкі позиції різних підприємств, фірм. Менеджери використовують ці дані для контролю діяльності підприємства, щоб не допустити банкрутства. Важливим є і те, що аналіз коефіцієнтів дає змогу краще зрозуміти взаємозв’язок між балансом і звітом про доходи. Наприклад, щоб вирахувати доходність інвестицій, необхідно взяти загальну суму активів з балансу та чистий доход із звіту про доходи. Деякі коефіцієнти показують, чи ефективно поєднуються підприємством різні активи і пасиви та як це впливає на прибуток.

Треба зазначити  також, що кредитори уважно стежать  за цими показниками, щоб пересвідчитись, що підприємство може сплатити за своїми короткостроковими борговими зобов’язаннями, а також покрити свої фіксовані  платежі доходами.

    Аналізуючи  фінансову стабільність підприємства, можна зробити висновок, що власники підприємства (акціонери, інвестори і інші особи, що зробили внески в статутний капітал) завжди віддають перевагу розумному зростанню в динаміці частки позичених коштів; навпаки, кредитори (постачальники сировини і матеріалів, банки, що надають короткострокові позички) віддають перевагу підприємствам з високою часткою власного капіталу. 
Аналізуючи фінансову стійкість підприємства, необхідно особливу увагу приділити вивченню поточної фінансової стійкості підприємства, що поділяється на такі основні типи: 
1. Абсолютна фінансова стійкість. 
Характеризується нерівністю 33<ВОК. 
Це співвідношення показує, що всі запаси повністю покриваються власними оборотними коштами, тобто підприємство не залежить від зовнішніх кредиторів. Така ситуація трапляється вкрай рідко і, як правило, її не можна розглядати як позитивну, бо за цих умов адміністрація не має можливості використати зовнішні джерела коштів для основної діяльності. Нормальний стан для підприємства, коли частка власних оборотних коштів становить трохи вище 50%.                                2. 2. Нормальна фінансова стійкість. 
Характеризується нерівністю ВОК <33< ІФЗ, де ІФЗ — джерела формування запасів. Вони визначаються за формулою ІФЗ = ВОК + позики банку і позики, що використаються для покриття запасів + розрахунки з кредиторами по товарних операціях = підсумок І розділу пасиву + довгострокові кредити + довгострокові позики – підсумок І розділу активу. Для покриття запасів використовуються різноманітні джерела коштів — власні і залучені.                                                                 3. Нестійкий фінансовий стан. 
Характеризується нерівністю 33 > ІФЗ. Це співвідношення говорить про те, що підприємство для покриття частини своїх запасів повинно звертатися до додаткових джерел покриття, що не є доцільним. 
4. Критичний фінансовий стан. 
Характеризується ситуацією, коли на додачу до попередньої нерівності підприємство має кредити і позики, не погашені в строк, а також прострочену кредиторську і дебіторську заборгованість. Така ситуація означає, що підприємство не може вчасно розрахуватися зі своїми кредиторами. В умовах ринкової економіки при неодноразовому повторенні ситуації таке підприємство вважається збанкрутілим.

Аналіз  плато- та кредитоспроможності

Як відомо, крім поточних зобов'язань у підприємства є також і довгострокові зобов'язання, термін погашення яких складає більше 12 місяців з дати балансу. У зв'язку із цим розглянемо наступну групу  коефіцієнтів, за допомогою яких аналізується можливість погашення довгострокових зобов'язань та оцінюється здатність підприємства функціонувати тривалий період часу.