Аналіз функціонування фінансового ринку України

ЗМІСТ

ВСТУП

Фінансовий ринок – складова фінансової системи держави. За своєю суттю це механізм перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб’єктами підприємницької діяльності, державою і населенням, між учасниками бюджетного процесу, деякими міжнародними фінансовими інститутами. Фінансовий ринок може успішно розвиватися і функціонувати лише в ринкових умовах.

За допомогою фінансового ринку, як правило, мобілізуються і використовуються тимчасово вільні фінансові ресурси або ресурси, що мали обумовлене раніше цільове призначення. Наявність фінансового ринку – об’єктивне явище, зумовлене особливостями функціонування фінансів в економічній системі держави. Він виник як гостра потреба в додатковій формі мобілізації коштів для фінансового забезпечення розвитку економіки держави.

Кругообіг коштів, що опосередковує економічну діяльність у державі, здійснюється постійно, проте в процесі цього руху коштів може настати час, коли їхня частка вивільняється з кругообігу на окремо взятому підприємстві або в організації, чи у конкретного громадянина. Інші суб’єкти економічного процесу в цей же час відчувають тимчасову потребу в коштах. Фінансовий ринок здатний задовольнити інтереси кожного з них.

Фінансовий ринок є життєво важливим для зростання, розвитку і стабільності ринкової економіки.

Мета курсової роботи – вивчити основні особливості функціонування  фінансового ринку України та його вплив на розвиток економіки.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення низки взаємопов’язаних завдань:

– розглянути структуру вітчизняного фінансового ринку; 

– дослідити особливості функціонування фінансового ринку та основних його сегментів;

– проаналізувати діяльність фінансового ринку та вплив на розвиток економіки;

–  окреслити перспективи розвитку ринку фінансового розвитку України.

Об’єктом дослідження виступає фінансовий ринок України.

Предметом є дослідження основних аспектів функціонування фінансового ринку.

Інформативною базою дослідження виступили праці вітчизняних та закордонних фахівців в галузі фінансів, матеріали періодичної преси, статистичні дані, закони України.

Дана курсова робота складається із:

Вступу, де визначено мету, об’єкт, предмет і завдання роботи;

Основної частини, що складається із трьох розділів:

• РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади дослідження фінансового ринку

• РОЗДІЛ 2. Аналіз функціонування фінансового ринку України

• РОЗДІЛ 3. Перспектива розвитку вітчизняного фінансового ринку

Заключна частина вміщує висновок, в якому наведено результати даного дослідження.

Для розв’язання визначених завдань, досягнення мети використовувався комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження: методи системного аналізу, методи причинно-наслідкового аналізу, методи порівняльного аналізу, методи прямого структурного аналізу, моделювання.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади дослідження фінансового ринку

Найбільш ефективною формою організації економіки є ринок, про що свідчить досвід багатьох країн світу. Сьогодні економісти під терміном «ринок» розуміють будь-яку впорядковану структуру, що забезпечує нормальну взаємодію продавців і покупців. Цей процес здійснюється на фінансовому ринку, де визначається попит і пропозиція на різноманітні фінансові інструменти.

  Фінансовий ринок  є складовою сферою фінансової  системи держави. Він може успішно  функціонувати лише в умовах  ринкової економіки, коли переважна  частина фінансових ресурсів  мобілізується суб'єктами підприємницької  діяльності на засадах їх купівлі-продажу.

Для всіх суб'єктів господарювання важливим є фінансовий ринок, де можна знайти необхідні кошти або інвестувати тимчасово вільні кошти та отримати від цього прибуток.

Поняття «фінансовий ринок» є дуже широким, тому немає однозначного його трактування:

• «це ринок, на якому визначаються попит і пропозиція на різноманітні фінансові інструменти» [14, c. 35].
• «Фінансовий ринок є цілісною системою, яка складається із взаємопов'язаних і взаємодоповнювальних елементів, кожний із яких спроможний окремо впливати на розвиток цієї системи» [24, c. 21].
• «є механізмом нагромадження та перерозподілу фінансових ресурсів країни; організованою або неформальною системою торгівлі фінансовими інструментами, основну роль в якій відіграють фінансові інститути, які направляють потоки грошових коштів від власників до позичальників» [27, c. 26].
• «це економічні відносини між підприємствами, державою, населенням з приводу перерозподілу тимчасово вільних грошових коштів на основі повної економічної самостійності та механізму саморегуляції ринкової економіки» [32, c. 17].
• «це сукупність обмінно-перерозподільних відносин, пов'язаних з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності» [15, c. 19].

Таким чином, можна стверджувати, що термін «фінансовий ринок» широко використовується в економічній літературі, але існує неоднозначність трактувань. Це ускладнює структуризацію фінансового ринку.

Принципи фінансового ринку ‒ це основні правила, за якими відбувається побудова реального й ефективного фінансового ринку.

Перші принципи для розвитку фондового сегмента ринку були затверджені Постановою Верховної Ради України «Про Концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України».

Основні принципи та їх трактування подано в таблиці 1. [6, c. 22].

Впровадження таких принципів у більшості країн світу здійснюється відповідно до рекомендацій «Групи Тридцяти» ‒ міжнародної організації незалежних експертів, яка розробляє стандарти фінансових ринків. Вперше «Група Тридцяти» запропонувала головні характеристики та принципи для фондового ринку, якими були: цілісність, централізація, прозорість, застосування системи електронного обігу цінних паперів. Відповідно до рекомендацій «Групи Тридцяти» уряд України прийняв «Концепцію функціонування і розвитку фондового ринку України», яка включає названі принципи і, враховуючи специфіку розвитку економіки України, додатково затвердив свої правила розвитку фінансового ринку та конкретно фондового. Це ‒ соціальна справедливість, урегульованість, контрольованість, ефективність, правова упорядкованість, конкурентність.

Сутність та роль фінансового ринку в економіці держави найбільш повно розкривається в його функціях.

Таблиця 1

Основні принципи фінансового ринку та його сегментів

Функції фінансового ринку ‒ це основні завдання кожного сегмента ринку, що забезпечують його розвиток. Функції поділяють на загальні, які характерні для всіх сегментів фінансового ринку і спеціальні (конкретні) ‒ характеризують розвиток окремої сфери ринку.

Основними (загальними) функціями фінансового ринку є: [6, c. 25].

Забезпечення взаємодії покупців і продавців фінансових активів, у результаті якої встановлюються ціни на фінансові активи, що зрівноважують попит і пропозицію на них.

Запровадження фінансовим ринком механізму викупу в інвесторів належних їм фінансових активів і тим самим підвищення ліквідності цих активів.

Фінансові ринки сприяють знаходженню для кожного з кредиторів (позичальників) контрагента угоди, а також суттєво зменшують витрати на проведення операцій та інформаційні витрати.

Структура фінансового ринку ‒ це його побудова за певними ознаками: функціональною, інституціональною, сегментарною тощо.

За економічною сутністю фінансовий ринок ‒ це сукупність економічних відносин, пов'язаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів, цінних паперів та інших фінансових активів. Об'єктами відносин на фінансовому ринку є грошово-кредитні ресурси, цінні папери, фінансові послуги тощо. Суб'єктами відносин ‒ держава, підприємства різних форм власності, фінансові інститути, окремі громадяни.

Існує велика кількість ознак, за якими можна класифікувати фінансовий ринок. Розглянемо основні підходи та основні ознаки класифікації фінансових ринків (табл. 2) [11, c. 35].

 Таблиця 2

Класифікація фінансових ринків

На ринку грошей здійснюються операції з купівлі-продажу фінансових активів з терміном обертання до одного року: короткострокові казначейські зобов'язання, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі, різні види короткострокових облігацій тощо.

Ринок капіталів ‒ це ринок, що призначений для довгострокового інвестування коштів в основний капітал; на цьому ринку здійснюються операції купівлі-продажу фінансових інструментів з терміном обертання більше одного року. Такі фінансові активи менш ліквідні, їм властивий найбільший рівень фінансового ризику і відносно високий рівень дохідності.

Ринок цінних паперів ‒ це система економічних і правових відносин, пов'язаних із випуском та обігом цінних паперів. Об'єктом купівлі-продажу виступають усі види цінних паперів, емітованих підприємствами, різними фінансовими інститутами, державою.

Валютний ринок ‒ це механізм, за допомогою якого встановлюються правові та економічні взаємовідносини між споживачами і продавцями валюти, валютних цінностей, між учасниками міжнародних розрахунків з приводу валютних операцій, зовнішньої торгівлі, надання фінансових послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют.

Ринок фінансових послуг ‒ це сегмент фінансового ринку, який на законодавчому рівні у вітчизняній економічній літературі почали досліджувати після 2000 року з прийняттям Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»[19] і після затвердження Указом Президента «Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України». Ринок фінансових послуг ‒ це сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг.

Ринок золота та інших дорогоцінних металів і каменів ‒ це ринок, на якому фінансовими активами, що обертаються, є золото, платина, срібло, дорогоцінні камені та інші матеріальні цінності. Ринок розглядається через інвестиції в предмети колекціонування (художні твори, антикваріат, нумізматичні цінності і т.п.), у дорогоцінні метали, камені, інші матеріальні цінності.

Ринок нерухомості ‒ сегмент фінансового ринку, який розглядається як галузь вкладення капіталу в об'єкти нерухомості з метою отримання прибутку або ж з метою придбання нерухомості в особисту власність. Основними операціями на ринку нерухомості є іпотека, купівля-продаж нерухомості, надання об'єктів нерухомості в довірче управління, найм, надання послуг з оцінки майна тощо.

Первинний ‒ ринок перших емісій, на якому здійснюється початкове розміщення фінансових активів серед інвесторів і початкове вкладення капіталу в різні галузі економіки. Обов'язковими учасниками первинного ринку є емітенти цінних паперів і інвестори;

Вторинний ‒ ринок, на якому укладаються угоди щодо купівлі-продажу раніше випущених фінансових активів. Важливі риси вторинного ринку ‒ ліквідність, визначення цін на фінансові інструменти для первинного ринку, можливість поглинати значні обсяги фінансових активів у короткий час при незначних витратах на проведення операцій

Біржовий (організований) ринок ‒ найрозвиненіша форма регулярно функціонуючого ринку, який діє за визначеними правилами, встановленими спеціальними фінансовими установами: банками, ломбардами та фінансовими біржами (валютною, фондовою, дорогоцінних металів і каменів тощо).

Позабіржовий (неорганізований) ринок ‒ ринок, на якому діють так звані торгово-інформаційні системи. Учасники таких систем, фінансові посередники, мають змогу ознайомитись із попитом-пропозицією на фінансові активи та укласти угоди з тими посередниками, пропозиції яких їх зацікавлять.

Ринок з негайною (терміновою) реалізацією угод («ринок СПОТ») ‒ ринок, на якому угоди здійснюються за короткий термін (як правило, до 3-х днів) і потребують негайної оплати; ринок з реалізацією угод в майбутньому («ринок СВОП») ‒ це ринок, предметом обігу, на якому є фондові, валютні, товарні деривативи.

Ринок позикового капіталу ‒ це ринок, ресурси якого передаються на умовах позики на визначений термін та під процент за допомогою боргових цінних паперів або кредитних інструментів; на ринку акціонерного капіталу кошти вкладаються на невизначений термін.

Вітчизняний фінансовий ринок поділяють на:

‒ місцевий фінансовий ринок, представлений операціями комерційних банків, страхових компаній, неорганізованих торгівців цінними паперами з їх контрагентами ‒ місцевими господарюючими суб'єктами, недержавними пенсійними фондами, населенням;

‒ регіональний місцевий ринок ‒ функціонує в межах області (республіки) і поряд з місцевими неорганізованими ринками включає систему регіональних фондових і валютних бірж;

‒ національний фінансовий ринок ‒ включає всю систему фінансових ринків держави, їх видів і організаційних форм.

‒ світовий (міжнародний) фінансовий ринок ‒ це складова частина світової фінансової системи, в якій інтегровані національні фінансові ринки держав з відкритою економікою.

 Фінансовий ринок досягає  найбільшої ефективності, коли задіяні  усі його складові: ринок грошей  і валютний ринок, ринок кредитів, ринок цінних паперів, ринок фінансових послуг та ін.

У цілому фінансовий ринок України досить відокремлений від інших фінансових ринків і сьогодні тільки розпочинається його інтеграція в систему міжнародних фінансових ринків.

РОЗДІЛ 2. Аналіз функціонування фінансового ринку України

За роки, що минули від початку створення фінансового ринку, він пройшов декілька етапів. Фактичне формування фінансових установ в Україні почалось ще за часів СРСР. Спочатку цей процес був обмежений переважно банківською системою, оскільки в плановій економіці небанківські фінансово-кредитні інститути практично не були представлені, за винятком державних ломбардів. Але у середині 90-х рр. став відбуватись бурхливий розвиток фінансових організацій ‒ як кількісний, так і якісний, тобто створювались все нові й нові їх різновиди. Саме формування організаційної структури фінансового ринку відбувалось значною мірою стихійно, без належного впливу з боку держави та зв'язку з суспільними потребами.

Головним (хоча і не єдиним) поштовхом для швидкого розвитку інститутів фінансового ринку стала приватизація, під потреби якої формувалась відповідна інфраструктура фондового ринку.

 В результаті почав  бурхливо розвиватись фінансовий  ринок. Але його розвиток з  самого початку носив деформований  характер, оскільки новонароджений  ринок функціонував в умовах  різкого падіння реального сектору  економіки, і тому не спирався  на нього, а відтак, об'єктивно  мав майже виключно спекулятивний  характер.

Отже, фінансовий ринок початку 90-х рр. розвивався переважно як стихійний, тіньовий, криміналізований та корумпований, що в цілому було характерним для розвитку усіх інших видів ринків у той час. Одним із найбільш яскравих прикладів такого деформованого розвитку є історія з прийняттям Декрету Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства» у 2003 р.[19] Внаслідок так і не з'ясованих дотепер обставин, цим Декретом фактично було надано дозвіл довірчим товариствам безконтрольно залучати грошові кошті фізичних осіб в управління, що фактично призвело до створення паралельної банківської системи без будь-яких запобіжників від некомпетентного менеджменту, зловживань та відвертого шахрайства.

Починаючи з середини першого десятиріччя 21 сторіччя, можна говорити про  наступний етап розвитку фінансового ринку в Україні, який тривав до 2008-2009 р., тобто до світової фінансової кризи. [13, c.92] Для цього етапу був характерним відносно сталий розвиток фінансового ринку, що спирався на досягнуту макроекономічну стабілізацію. При цьому слід зробити певні застереження щодо відносного характеру стабільності як на макрорівні. так і на фінансовому ринку. Слід, перш за все, враховувати, що навіть ззовні позитивна економічна динаміка в умовах збереження політичної нестабільності містить в собі приховані загрози для самої економічної стабільності. Для України з середини першого десятиріччя 21 сторіччя настав період тривалої політичної нестабільності. Економічні корені цієї нестабільності містяться, у створеній в результаті приватизації кланово-олігархічній системі. яка законсервувала монополізовану структуру національної економіки, пристосувала до потреб олігархічних кланів механізми державного управління і регулювання економіки, включаючи фінансовий ринок, позбавивши економічну систему стимулів до інноваційного розвитку та адекватної адаптації до викликів та загроз, пов'язаних із глобалізацією.

Аналізуючи інституційну динаміку фінансового ринку, слід звернути увагу, перш за все, на явне переважання кількості небанківських фінансово-кредитних установ над банками, що спостерігається протягом усього періоду незалежності України. На перший погляд, це нібито свідчить про високий рівень розвитку небанківського сектору фінансового ринку країни. Але, з огляду на те, що для фінансового ринку характерною є більш висока концентрація капіталу, ніж в інших секторах економіки (внаслідок найвищого рівня мобільності та ліквідності саме грошової форми капіталу порівняно з іншими його формами), для порівняння «ваги» банківського та небанківського сегментів слід, перш за все, порівняти їх за розмірами активів

За даними, що наведені у табл. 3 [21] виходить, що банківська система не має конкурентів з точки зору її потенціалу, оскільки на неї припадає більш ніж 90% усіх активів фінансового ринку, і ця частка не демонструє жодних тенденцій до зменшення на користь небанківського сегменту, причому ця картина зберігається упродовж усього періоду незалежного розвитку України.

Таблиця 3

Динаміка активів фінансового ринку України у 2008-2010 рр. (млрд. грн)

За розрахунками, у 2010 р. частка банків у загальних активах фінансового ринку склала 92,5%. Решта 7,5% характеризується абсолютним домінуванням страхових компаній (59,2%) серед небанківських фінансово-кредитних установ. Питома вага інститутів спільного інвестування склала усього 0,.9% від усіх активів та 11,5% від активів небанківських фінансово-кредитних установ. Така ж картина і з кредитними спілками (відповідно. 0,3% та 4,5%). фінансовими компаніями (відповідно 0,8% та 10,4%). недержавними пенсійними фондами (відповідно 0,1% та 1,5%). ломбардами (відповідно 0,1 та 1,2%) [25, c. 101].

 Держава намагається  різними шляхами стимулювати  оптимізацію організаційної структури  фінансового ринку у напрямі  зменшення кількості фінансових  посередників при одночасному  зростанні середньої їх «потужності». Але цей процес є досить  суперечливим та неоднозначним.

Як вважається, на фінансову ситуацію в країні впливають: стан платіжного балансу, монетарна політика й суспільна довіра до системи влади. Дуже важливим є стан фінансового рахунку платіжного балансу. Якщо за підсумками І півріччя 2008 р. приплив капіталу в Україну становив 9.3 млрд. дол., то за перші шість місяців цього р. відбувався відтік капіталу за кордон: Україні перестали давати зовнішні кредити, скоротилися інвестиції, збільшилися виплати за зовнішніми боргами. Дефіцит фінансового рахунку платіжного балансу становив 6,6 млрд. дол., а зведеного платіжного балансу ‒ 7,3 млрд. дол.

Дуже жорсткою залишалася монетарна політика НБУ: кількість грошей в обігу не збільшилася ні за рахунок величезних сум кредитів рефінансування, які Нацбанк видав комерційним банкам (лише протягом 2008 р. на суму 169,5 млрд. грн., із них у IV кв. ‒ 106 млрд. грн., або 62,5 % від загального обсягу), ні завдяки викупу урядових облігацій, яких у портфелі НБУ від початку року стало більше на 24,7 млрд. грн. Крім того. НБУ вилучив із банківської системи набагато більше коштів,ніж дав уряду,  за допомогою депозитних сертифікатів залучив у банків 51 млрд. грн. Запровадження НБУ в серпні 2009 р. жорсткіших вимог до формування банками обов'язкових резервів дало змогу зв'язати 4,4 млрд. грн. банківських резервів на спецрахунку в НБУ, а обсяг операцій із мобілізації ресурсів становив у серпні 14,2 млрд. грн. [21].

Ринок банківських послуг. Попри чітку багаторічну тенденцію зростання власного капіталу вітчизняних банків у 2009 р. спостерігається його зниження. Так. на 01.09.09 він знизився на понад 1 млрд. грн.

Такі ж негативні зміни характерні й для зобов'язань українських банків ‒ протягом 2009 року сукупні зобов'язання скоротилися на 49,5 млрд. грн., або 6,1 %. у т. ч. кошти суб'єктів господарської діяльності ‒ на 28,9 млрд. грн. (20.1 %), кошти фізичних осіб - на 11,3 млрд. грн. (5,3 %).

Протягом останніх років загальні активи вітчизняних банків постійно зростали.

Уперше за довгі роки знизилася заборгованість за кредитами, наданими українськими банками, з 792,4 млрд грн на 01.01.09 до 755,4 млрд грн на 01.09.09. До того ж, якщо заборгованість за кредитами, наданими суб'єктам господарської діяльності, знизилася неістотно (на 730 мли грн), то за кредитами фізичним особам ‒ істотно (на 29,7 млрд грн). Дев'ятирічне зростання обсягу довгострокових кредитів у 2009 році змінилось падінням. З початку року станом на 01.09.09 він знизився на 46,2 млрд грн (і це при тому, що довгостроковими в Україні вважаються кредити на строк понад один рік).

За даними НБУ, на 01.01.09 обсяг проблемних кредитів (прострочених і сумнівних) зріс майже втричі порівняно з початком 2008 р. до 18 млрд грн (2,28% до загального обсягу заборгованості за кредитами). А на 01.09.09 ця величина зросла з початку року в 2,9 раза до 51,4 млрд грн (6.81 %).

Рентабельна робота вітчизняних банків у 2001-2008 рр. у 2009 році змінилася на збиткову. Якщо на 01.01.09 рентабельність активів становила по системі 1,03 %, а капіталу ‒ 8,51 %. то на 01.09.09 ці показники зупинилися на позначці, відповідно. -3,51 % і -26,13 %. На 01.09.09 від'ємний фінансовий результат у системі банків сягнув 20,5 млрд грн, що пов'язано з подальшим зростанням витрат вищими темпами порівняно з доходами. Найбільша питома вага в структурі витрат припадає на відрахування до резервів під активні операції банків, які на 01.09.09 досягли 47,2 млрд. грн. (40 % витрат).

Страховий ринок. Сумарні премії 274 страховиків із 471 наявного на кінець І півріччя 2009 р. становили 9,5 млрд грн (99.6 % від сукупних премій). Решта діючих компаній (133) зібрали дуже незначні суми страхових платежів ‒ 34.2 млн грн (0,4 %). 64 страховики в І півріччі 2009 р. не здійснювали страхової діяльності.

За даними Держфінпослуг, за І півріччя 2009 р. порівняно з аналогічним періодом 2008 року знизилися валові премії і виплати (за виключенням премій, переданих на внутрішнє перестрахування). [16] Падіння страхових платежів сягнуло 17 % порівняно з аналогічним періодом 2008 р. і разом з істотним просіданням вітчизняного фондового ринку, що мало місце минулого року, зумовило дерезервування страховиків. Оскільки рівень виплат СК зростає ‒ резерви проїдаються, то частка ліквідних активів зменшується. Водночас багато страховиків показують баланси, викривляючи показники активів за рахунок цінних паперів, які обліковуються за завищеною вартістю.

У загальному обсязі платежів досить значна частка (10,5 %) припадала на страхування фінансових ризиків, а виплати за цим видом страхування становили 29 % від загальної суми.

Акціонери багатьох СК, що нарощували портфелі за рахунок демпінгу, розраховували, що знайдеться інвестор, який купить компанію і перекриє збитки.  Як наслідок, такі СК починали банкрутувати. Крім того, протягом 2009 р. Держфінпослуг зупинила дію ліцензій 12 СК .