Аналіз формування і розподілу валового і чистого прибутку

ЗМІСТ

Аналіз формування і розподілу валового і чистого  прибутку

Вступ....................................................................................................................... …3

1. Характеристика процесу  формування та розподілу прибутку  на підприємстві……………………………………………………………………………….6

1.1. Прибуток як результат  фінансово-господарської 

діяльності підприємства. Рентабельність...................................................................... …6

1.2. Прибуток від реалізації  продукції та його формування............................. …9

1.3. Розподіл і використання  прибутку підприємства...................................... ...17

2. Аналіз формування  та розподілу прибутку на підприємстві………………..24

2.1. Горизонтальний та  вертикальний аналіз прибутку на підприємстві....... …24

2.2. Аналіз валового  прибутку............................................................................ ...26

3. Шляхи вдосконалення формування і розподілу валового і чистого прибутку

3.1. Розрахунок обсягу  реалізації (критичний обсяг продаж),

який забезпечить сталий прибуток............................................................................... ...30

3.2. Аналіз рівня рентабельності  як показника ефективності 

діяльності підприємства. Напрями вдосконалення прибутковості підприємства... ...34

Висновки............................................................................................................... ...38

Література............................................................................................................. …40

Додатки................................................................................................................. …43

Вступ

Валовий дохід є та частина вартості ...і виміряна частина  валового продукту ..., котра залишається після відрахування частини вартості і виміряної частини всього виробленого продукту, який заміщує вкладений у виробництво і спожитий у ньому постійний капітал. Валовий дохід дорівнює, таким чином, заробітній платі ... + прибуток + рента» [9].

Це визначення підкреслює, що валовий дохід є тією частиною валового продукту, яка залишається після відрахування частини цього продукту, що використовується на відтворення виробництва. Водночас вартість цієї частини продукту – валового доходу, утворена у вигляді заробітної плати і вартості додаткового продукту, набирає грошової форми і є фінансовою категорією. Однак у практиці обліку і планування цей важливий показник не обраховується і не планується суб’єктами господарювання (на рівні мікроекономіки).

Валовий дохід – це грошовий вираз вартості новоствореної продукції. Він визначається як різниця між виручкою та матеріальними витратами й амортизаційними відрахуваннями у складі вартості реалізованої продукції. Валовий дохід є важливим показником діяльності підприємства і характеризує її ефективність. У ньому відбивається підвищення продуктивності праці, збільшення заробітної плати, скорочення матеріаломісткості продукції. Використання валового доходу як основного узагальнювального показника ефективності дає змогу визначити реальний економічний ефект від діяльності кожного підприємства. Переваги показника валового доходу полягають у тім, що в ньому найреальніше відображено такий важливий бік виробничої діяльності, як підвищення продуктивності праці. Валовий дохід, що показує міру ефективності виробництва, є величиною новоствореної вартості – головного джерела валового внутрішнього продукту. Валовий дохід – основа утворення фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й державного бюджету, позабюджетних фондів.

Валовий дохід є складником національного доходу країни. «Якщо розглядати дохід всього суспільства, – писав К. Маркс, – то національний дохід складається із заробітної плати плюс прибуток, плюс рента, тобто із валового доходу» [11].

У процесі відтворення  валовий дохід поділяється на оплату праці та на чистий дохід. Оплата праці – це витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, які виражають у грошовій формі вартість необхідної праці.

За будь-якої форми  суспільного виробництва праця  поділяється на дві частини – необхідну й додаткову працю. Продукт останньої завжди призначений для задоволення суспільних потреб. Додатковий продукт – це продукт, створений працею людей на підприємствах, котрий виступає як чистий дохід (грошова форма додаткового продукту).

«Чистий дохід, – писав  К. Маркс, – є додаткова вартість, що й відрізняє чистий дохід від  валового доходу, тому що останній включає  в себе заробітну плату, перший же не включає її» [15].

В економічній літературі країн СНД розрізняють поняття  чистого доходу і грошових нагромаджень. «За умов товарно-грошових відносин вартість додаткового продукту (чистий дохід), – зазначає Д. Моляков, – реалізується в грошовій формі і виокремлюється в самостійну фінансову категорію – грошові нагромадження. Без огляду на те, що основою виникнення чистого доходу і грошових нагромаджень є додатковий продукт ...за своєю суттю вони – самостійні категорії. Перша (чистий дохід) є категорією будь-якої форми суспільного виробництва, друга (грошові нагромадження) є категорією розподільною. Тільки за умов товарно-грошових відносин чистий дохід реалізується в грошовій формі і виокремлюється в самостійну фінансову категорію – грошові нагромадження» [16].

Чистий дохід реалізується у вигляді акцизів, податку на додану вартість, відрахувань у фонди пенсійного й соціального страхування, інші державні цільові фонди тощо. Значна частина чистого доходу реалізується у формі прибутку. Отже, чистий дохід є найважливішим джерелом фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й держави. У цьому зв’язку аж ніяк не можна погодитися з думками окремих авторів стосовно того, що прибуток як економічна категорія – це чистий дохід, утворений додатковою працею, тобто що поняття «прибуток» і «чистий дохід» є однозначними.

Метою даної курсової роботи є дослідження процесів формування та розподілу валового та чистого прибутку підприємства із використанням методів економічного аналізу на основі даних про господарську діяльність підприємства.

1. Характеристика процесу формування та розподілу прибутку на підприємстві

1.1. Прибуток як результат фінансово-господарської діяльності підприємства. Рентабельність

Прибуток є однією з основних категорій товарного  виробництва. Це передусім категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Прибуток безпосередньо пов’язаний з категорією «витрати виробництва». Прибуток – це та частина додаткової вартості, яка залишається після покриття витрат виробництва. Відособлення частини вартості продукції у вигляді витрат у грошовому виразі є собівартість продукції.

Додатковий продукт – це вартість, створювана виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є одним з найважливіших чинників їх успішного розвитку [40].

Прибуток – це частина додаткової вартості, створеної і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми.

Отже, об’єктивне підґрунтя існування прибутку пов’язане з потребою первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток – це форма виявлення вартості додаткового продукту.

Отже, прибуток є об’єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Водночас прибуток – це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб’єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є певні особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, виду економічної діяльності господарств, форми власності, розвитку ринкових відносин.

На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб’єктів господарювання, впливає встановлений порядок: визначення фінансових результатів від основної діяльності (обчислення собівартості продукції (робіт, послуг), адміністративних витрат, витрат на збут); визначення прибутків (збитків) від іншої операційної діяльності, фінансових операцій, іншої звичайної діяльності.

З проведенням реформування бухгалтерського обліку і фінансової звітності в Україні з 2000 р. відповідно до міжнародних стандартів відбулися зміни в методиці визначення прибутку підприємств [2].

Облік і визначення фінансових результатів – прибутку (збитку) здійснюється за такими видами діяльності підприємства: звичайна діяльність, у тому числі операційна та інша звичайна діяльність; діяльність, пов’язана з виникненням надзвичайних подій. Своєю чергою, операційна діяльність поділяється на основну та іншу операційну діяльність.

Визначаючи фінансові результати від іншої операційної діяльності, необхідно зважати на: операції, пов’язані з реалізацією оборотних активів; доходи від операційної оренди активів; одержані (сплачені) пені, штрафи, неустойки; нестачі і втрати від псування цінностей та втрати від знецінення запасів.

Значний вплив на формування прибутку підприємств можуть справляти доходи від фінансових операцій: від спільної діяльності; отриманих дивідендів; відсотків, одержаних за облігаціями, а також за кредит і фінансовий лізинг.

Визначаючи фінансові  результати від іншої звичайної діяльності, у жодному разі не можна залишати поза увагою операції, пов’язані з реалізацією фінансових інвестицій, основних засобів, нематеріальних активів.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають:

– результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності;

• сфера діяльності;
• галузь;
• вид економічної діяльності господарства;
• установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Прибуток підприємства – це показник, що формується на мікрорівні. Прибуток народного господарства – це результат діяльності окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структурних зрушень в економіці.

У табл. 2.1 наведено дані щодо абсолютної суми отриманого прибутку (збитку) в різних галузях економіки. Аналіз даних таблиці дає змогу дійти таких висновків: у період 2002–2007 pp. відбувалося значне зниження обсягів прибутку в цілому і в більшості галузей економіки. Але починаючи з 2006 р. спостерігається зростання як загального обсягу прибутку, так і прибутку в окремих галузях економіки.

У 2007 року беззбитковим стало сільське господарство. Водночас тривало скорочення обсягів прибутку в таких галузях економіки, як будівництво, транспорт і зв’язок, постачання і збут.  

Таблиця 1.1

Прибуток за галузями економіки України, млн. грн.

Зміни в обсягах прибутку підприємств за 2002 – 2007 роки свідчать про складні процеси, що відбувалися в окремих галузях економіки і були пов’язані зі зміною обсягів виробництва й реалізації продукції (робіт, послуг); зміною ефективності господарювання; розвитком ринкових відносин; ціноутворенням; змінами в порядку обліку фінансових результатів [35].

З ухваленням Закону «Про внесення змін і доповнень в Закон  України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня 1997 р. податкові адміністрації здійснюють контроль за правильністю визначення оподатковуваного прибутку. Установлена методика визначення оподатковуваного прибутку безпосередньо не пов’язана з формуванням фактичного прибутку підприємств як показника фінансового результату їхньої діяльності [2].

Однак послаблення контролю за формуванням цього прибутку з  боку податкових органів не зменшує  його значення для підприємства. Прибуток залишається джерелом сплати податків, формування фінансових ресурсів підприємств. Тому формування загального прибутку, його збільшення мають важливе значення для кожного підприємства – суб’єкта господарської діяльності. Управлінню цими процесами належить важливе місце у фінансовому менеджменті [30].

1.2. Прибуток від реалізації продукції та його формування

Отримання прибутку від  реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб’єктів господарювання. Прибуток є складником виручки від реалізації. Однак, на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.

Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Згідно із законодавчими актами України момент реалізації визначається за датою відвантаження продукції (товарів), а для робіт (послуг) – за датою фактичного виконання (надання)таких [21].

Проте незалежно від  визначення моменту реалізації в  законодавчих актах формування на підприємстві реального прибутку від реалізації продукції має місце тільки за умови, коли кошти від покупця надходять на банківський рахунок постачальника.

Визначення моменту  реалізації за датою відвантаження  товарів і встановлення податкових зобов’язань підприємств згідно з цією датою часто призводить до потреби використати оборотні кошти підприємств на сплату податків, а тому – до погіршання їхнього фінансового стану.

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).

Істотно впливає на обсяг  реалізації продукції, а також і  на прибуток від реалізації розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки, як правило, се нема державного регулювання рентабельності продукції. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє недостатня конкуренція, монопольне становище окремих підприємств у виробництві та реалізації окремих видів продукції.

Отже, можна зробити  висновок, що спроможність підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність, є досить суттєвою.

Розгляньмо вплив собівартості продукції (робіт, послуг) на формування прибутку.

Собівартість є узагальнювальним, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Є певні особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від сфери діяльності, виду економічної діяльності господарства [39].

Беручи загалом, можна  дати таке визначення собівартості.

Собівартість продукції (робіт, послуг) – це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання).

Витрати на виробництво  продукції утворюють виробничу  собівартість.

Як уже було сказано, підприємство може суттєво впливати на формування собівартості. Однак  при цьому необхідно взяти  до уваги таке.

По-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на собівартість, регламентований законодавством.

Витрати виробництва, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних засобів і нематеріальних активів, інші витрати.

По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір деяких із них також регулюється  державою через призначення нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат:

•  відрахування на соціальні  заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування);

• у разі застосування податкових норм і методів нарахування амортизації;

• інші витрати (податки  на землю і на транспортні засоби, комунальний податок).

Вплив підприємств на названі елементи витрат є обмеженим. Однак він можливий через належне  управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці; вартість основних виробничих фондів, що належать підприємству, їх структура та визначений підприємством строк їх корисного використання.

У Законі «Про оподаткування  прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. і пізніших доповненнях до нього  не згадується категорія «собівартість», бо розрахунок оподатковуваного прибутку базується на обчисленні валового доходу і валових витрат. Однак не варто з цього робити висновку про ліквідацію собівартості як показника діяльності підприємства [33].

Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства. Скорочення витрат на виробництво продукції, тобто зниження її собівартості, є важливим резервом збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на зменшення таких витрат. Для цього треба знати: повний перелік витрат, особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства.

Слід зазначити, що нині підприємства всіх форм власності здобули  більшу самостійність у прийнятті рішень з формування собівартості. Однак вони не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів, що регламентують ці питання.

Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що набули чинності з 2000 р. (зокрема за положенням бухгалтерського обліку 16 «Витрати»), собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, яку було реалізовано протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включають:

– прямі матеріальні витрати;

– прямі витрати на оплату праці;

– інші прямі витрати;

– загальновиробничі витрати.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), установлює підприємство.

Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до виробничої собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), але враховуються для визначення прибутку, поділяються на:

– адміністративні витрати,

– витрати на збут;

– інші операційні витрати.

Управління формуванням  прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) передбачає розрахунок його планового обсягу. Планування, прогнозування суми прибутку суб’єктів господарювання вкрай потрібне для складання поточних і перспективних фінансових планів.

Визначення суми прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) має певні особливості  залежно від сфери діяльності суб’єкта господарювання: виробнича сфера, торгівля, сфера послуг.

У виробничій сфері є  особливості в розрахунках прибутку від реалізації продукції промисловими і сільськогосподарськими підприємствами, будівельними організаціями, підприємствами транспорту. У сфері послуг є особливості визначення прибутку від надання послуг комерційними банками, страховими компаніями, інвестиційними фондами.

На підприємствах виробничої сфери можуть бути використані три  методи розрахунку прибутку від реалізації продукції: прямого розрахунку, за показником витрат на одну гривню продукції, економічний (аналітичний) метод.

Метод прямого розрахунку. Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для розрахунку потрібні такі вихідні дані.

1. Перелік і кількість  продукції відповідної номенклатури (асортименту), що планується до виробництва і реалізації.

2.  Собівартість одиниці  продукції.

3.  Ціна одиниці  продукції (ціна виробника) [26].

Цей метод розрахунку застосовується за порівняно невеликого асортименту продукції. Метод достатньо точний, але надто трудомісткий, особливо коли реалізується великий асортимент продукції. Крім того, він не дає можливості з’ясувати вплив на прибуток окремих факторів.

Розрахунок прибутку на підставі показника витрат на одну гривню продукції. Це укрупнений метод, який може застосовуватись підприємством у цілому для розрахунку прибутку від реалізації всієї продукції. Метод передбачає використання даних про виробничі витрати та реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоді.

За цього методу розрахунку також  бракує можливості визначити вплив  окремих чинників на обсяг прибутку, його зміну.

Економічний (аналітичний) метод. Він  відрізняється від уже розглянутих  методів розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, а й вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції; собівартості продукції; рівня цін і рентабельності продукції; асортименту та якості продукції.

Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порівнянною і непорівнянною продукцією в плановому періоді (порівнянна – це продукція, що вироблялася в попередньому періоді; непорівнянна – це продукція, що не вироблялася на підприємстві в попередньому періоді).

Розрахунок прибутку за порівнянною продукцією здійснюється в такій послідовності:

• визначається очікуваний базовий прибуток і базова рентабельність продукції;

•  порівнянна продукція  планового періоду визначається за собівартістю періоду, що передував плановому;

• виходячи з рівня базової рентабельності продукції розраховується прибуток за порівнянною продукцією в плановому періоді;

• розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, що планується [18].

Розрахунок базового прибутку здійснюється на підставі звітних або очікуваних даних за попередній період. Базовий прибуток – це прибуток від випуску (реалізації) продукції в періоді, що передував плановому. Для його визначення здійснюється коригування звітного, очікуваного прибутку з урахуванням чинників, що на нього вплинули тоді, але не діятимуть у періоді, що планується: зміна цін виробника, припинення випуску окремих видів продукції, зміна рентабельності окремих видів продукції, зниження їх собівартості. Від точного обчислення базового прибутку залежить безпомилковість усіх наступних розрахунків.

Прибуток від випуску (реалізації) непорівнянної продукції  може бути обчислений методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. Коли таких немає, прибуток розраховується для всієї непорівнянної продукції з використанням показника середньої рентабельності продукції по підприємству.

Слід зауважити, що в  тому разі, коли розрахунок прибутку розглянутими вище методами зроблено щодо загального випуску продукції, окремо розраховується прибуток від реалізації продукції. При цьому визначається обчислена сума прибутку від випуску продукції, а також зміна прибутку в залишках нереалізованої продукції. Може бути використана така формула розрахунку:

де П_р.п – прибуток від реалізації продукції;

П_з.п.п – прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду;

П_в.п – прибуток від випуску продукції;

П_з.к.п – прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду.

Прибуток у залишках нереалізованої продукції можна розраховувати за методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. Проте, як звичайно, буває дуже складно передбачити асортимент, перелік виробів у залишках, особливо на кінець планованого періоду.

Тому прибуток у залишках нереалізованої продукції розраховується за показником рентабельності продукції. При цьому прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду обчислюється множенням собівартості цих залишків на середню рентабельність продукції на підприємстві в попередньому періоді (або в четвертому кварталі попереднього року).