Аномія: традиції, психологічні дослідження

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………………........3

РОЗДІЛ І.  АНОМІЯ І ЦІННІСНІ ОРІЄНТАЦІЇ В КОНТЕКСТІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ………………………………………………………………......…5                                                                                                               

1. Аномія: традиції, психологічні дослідження ………………………………….5                                                         
2. Цінності як аспект дослідження особистості ………………………..…..…...19                                                        
3. Атит′юди, цінності та мотивація …………………………………….………..23                                                                              
4. Емоційний елемент в атит′юдах: цінності ……………………………………24                                                               

РОЗДІЛ ІІ. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ……………………………………...25                                                             

2.1 Методи і виборки дослідження  ……………………………...………………..25                                                                                 

2.2 Обговорення результатів ………………………...……………………………29                                                                                            

ВИСНОВКИ  …………………………..……………………………………….….47

ЛІТЕРАТУРА  …………………………………...…………………………….…..50

ВСТУП

Серед найсерйозніших проблем, які на теперішній час турбують громадськість, чільне місце посідає ріст злочинності серед молоді і поширення таких її форм, як паразитичний спосіб життя, агресія і розбій, крадіжки та пограбування. В широкій пресі працівники правоохоронних органів, юристи, соціологи та батьки - кожний зі своєї позиції - прагнуть розкрити різноманітні чинники, які справляють від’ємний вплив на молоде покоління. Соціологи мають підстави говорити про те, що молодь диференціює в своєму усвідомленні гостро реагує на всі негативні соціальні процеси дестабілізації в економічній та політичній сферах, майнові розшарування та цензи суспільства, довільні суб’єктивно-волюнтаристичні рішення та безкарність. У виступах юристів підкреслюється наявність серйозних прогалин у самому законодавстві, існування деформацій у відношеннях між законом та владою, застосовування на практиці судочинства застарілих і навіть таких прийомів, які вже себе скомпрометували і мають „погану пресу”.

Безперечно, адекватне розуміння антисуспільних дій та вчинків припускає також розкриття психологічних аспектів проблеми злочинності і , отже, на боротьбу з нею, поряд з названими фахівцями, повинні прилучатись і психологи. їх участь, проте, в цьому ділі буде ефективною лише за умови, що вони зможуть примножити, привнести додаткове знання про сутність правопорушення, здобуте внаслідок розв’язання конкретних психологічних задач.

Різні види злочинності - суть порушення тих чи інших соціально-культурних норм. Це, по суті, тавтологічне ствердження конкретизує предмет нашого вивчення і підкреслює важливість з’ясування психологічних чинників затримання розвитку норм. І не випадково протягом століть робилися спроби ввести норми в ширший психологічний контекст шляхом пов’язування їх з категоріями, які вживаються в психології та суміжних з нею науках.

Актуальність проблеми. Потреба піднесення на вищий щабель якості виховної роботи з неповнолітніми правопорушниками нині є дуже злободенною. Існує необхідність у пошукові модерних шляхів і педагогічних технологій профілактики злочинності, що вимагає психологічного забезпечення в нових умовах руху від науки до практики попередження.

Об’єкт дослідження - особистість неповнолітнього правопорушника.

Предмет дослідження - психологічний стан аномії і ціннісні орієнтації особистості неповнолітнього правопорушника.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що розбіжність між соціально бажаними чи культурно заданими цінностями неповнолітніх правопорушників та соціально неприйнятними способами їх досягнення або нормами породжує стан аномії.

Мета дослідження - з’ясувати деякі можливі психологічно виважені шляхи попередження правопорушень серед неповнолітніх.

Для її досягнення були поставлені такі задачі:

а) здійснити теоретичний огляд літератури з проблем аномії та цінностей особистості;

б) провести емпіричне дослідження;

в) здійснити інтерпретацію отриманих результатів.

Експериментальну вибірку піддослідних складали 39 учнів восьмих-

дев’ятих класів НВК № 26 м. Луцька та школи-інтернату м. Луцька, які стоять на обліку в інспекції у справах неповнолітніх або на „внутрішньому облікові” школи.

До контрольної виборки респондентів входило 20 учнів 9 класу СШ №7 м.Луцька.

РОЗДІЛ І. АНОМІЯ ТА ЦІННОСТІ В КОНТЕКСТІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

ОСОБИСТОСТІ.

1. Аномія: традиції, психологічні дослідження.

Поняття аномії вживається в аналізові різноманітних тем - від девіантної поведінки молоді до аномії людей похилого віку - і асоціюється з такими проблемами як політична активність, кар’єризм, поведінка людини у в’язницях, наркоманія, алкоголізм, урбанізація, міжгрупові відносини. По суті, вся ця проблематика розв’язується за допомогою однієї пояснювальної моделі аналізу аномії: певний стан суспільства викликає у індивідів певні почуття, від яких в свою чергу відштовхується їх певна поведінка.

Американські автори розробили варіанти цієї схеми, але ніхто її не піддавав фундаментальній ревізії. Більшість варіантів стосуються першого компоненту цієї схеми, тобто стану суспільства, який викликає подальші реакції. Згідно з теорією соціолога Еміля Дюркгейма, аномія означає стан дерегуляції чи відносної відсутності норм у соціальній групі [4]. У відповідності з цим поглядом, аномія набула великого поширення в сучасних суспільствах і особливо небезпечна в економічному секторі, де всі звичайні межі прагнень людини плюндруються, обертаються на руїну и капіталістичною етикою пожадливості і вигоди. Все це викликає у людини враження й відчуття, ніби вона збилася з правдивого шляху у безмежному просторі, де відсутні орієнтири, віхи, на які можна брати напрямок чи курс поведінки. Суспільство не встановлює жодних границь ненасичуваним, бездонним бажанням людини багатства, престижу і влади. А коли ціль людини є невизначеною, тоді її устремління є марними.

Кожен крок вперед, наверх тільки розкриває перед „верхолазом” невизначені простори, далі й в кінці реальність здається жалюгідною у порівнянні з мріями гарячої уяви, - реальність тому залишається. Не знаходячи жодних показників, за допомогою яких можна встановити своє місцезнаходження, душа „дрейфує” і втомлюється від свого блукання спустошеною пустеліею соціальних норм. Боротьба здається марнотою, саме життя втрачає свою цінність і результатом для багатьох є аномічна деструкція. За викликом пафосів і риторики, всі елементи теорії Е.Дюркгейма залишились і досі, хоча у різних пропорціях, але категорії його пояснювальної моделі існують далі незмінними.

Одна з робіт соціолога Роберта Мертона служить ілюстрацією на це [36]. Відкинувши дюркгеймівський образ людини як клубка пристрастей, що можуть вгамовуватись тільки соціальними обмеженнями, він перевіряє актуальні соціальні пресінги, тиски, які чиняться на осіб задля порушення прийнятих моральних кодексів. Він дотримується дефініцій аномії Е.Дюркгейма як стану відносної відсутності норм суспільства, але пропонує дещо поновлене формулювання її причини. Тим часом, як Е.Дюркгейма вважає, що аномія породжується економічною етикою, яка задля пожадливості усуває всі межі. Р.Мертон бачить аномію як результат „занепаду в структурі культури, що виникає особливо тоді, коли існує різка розбіжність між культурними нормами й цілями та соціально структурованими здібностями членів групи, щоб діяти згідно з ними. Коли структура суспільства і культури дезінтегрується, то норми і цілі культури вимагають такої поведінки і атит’юдів, які соціальна структура виключає, перечить їм і тоді з’являється тенденція до падіння норм” [36].

Але, коли Р.Мертон застосовував цю концепцію до конкретних соціальних умов, то результати виявились абсолютно тотожними й подібними до результатів Е.Дюркгейма. Р.Мертон вважає, що сучасне суспільство надає дуже великого значення. Індивідуальному успіхові, який означає „нагромаджене багатство” без відповідного наполягання на досягненні цієї мети тільки законними засобами. Тоді, коли Е.Дюркгейм говорить „пожадливість”, Р.Мертон говорить „успіх”. Але для обох авторів засадничим є те, що в деяких суспільствах певні цілі, які за своєю суттю є необмежованими, нелімітованими нічим, переслідуються так запально і затято, що відповідні їм нормативні обмеження, по суті, цілком зняті. Результатом такої розперезаності, нестриманості апетитів є „тенденція до аномії і девіантної поведінки” [36].

Аналіз Р. Мертоном поведінкових наслідків аномії є складнішими, ніж у Е.Дюркгейма. Р.Мертон не має справи тільки з єдиною дією на кшталт самогубства. На відміну від Е.Дюркгейма, він зауважує, що вага дезінтеграції цілей культури та інституціоналізованих засобів по-різному падає на плечі тих людей, які знаходяться у різних соціальних нішах соціальної структури. Він створює типологію способів адаптації і пропонує деякі аргументи і дані, щоб зазначити, які з цих способів здебільшого дотримуються у тих чи інших соціальних групах. Згідно з схемою Р. Мертона, хоча аномія й породжує готовність до девіантної поведінки, зміст і частота цієї поведінки варіює серед груп, ніш, які по-різному розташовані чи включені в соціальну систему. Інакше кажучи, девіантна поведінка, яка набуває ряду тих чи інших форм, є остаточним індикатором аномії, хоча Р. Мертон припускає, що не вся девіантна поведінка породжується дезінтеграцією і аномією.

Однак, для того, щоб стверджувати, яка девіантна поведінка викликається ними, а яка - ні, він не пропонує ніяких випробувань, жодних тестів

Кінець кінцем, фундаментальна логіка Роберта Мертона є тією ж самою, що і в Еміля Дюркгейма: стан суспільства - психологічний стан - девіантна поведінка. Зміст кожної категорії різний, але самі категорії і відношення між ними одні й ті ж. Більше того, обидва автори зосереджуються на двох крайніх ланках цього причинно наслідкового ланцюга і дуже мало говорять про його центральну ланку. В цьому розумінні їх орієнтація є більш соціологічною, ніж психологічною. Отже, науковий аналіз, який був проведений Р.Мертоном, подав аномію справою інструментального браку. Тобто аномія є падінням норм, що спричинюється розбіжностями між загальноприйнятими культурними цінностями і обмеженими засобами досягнення їх. Звідси витікає страшна загроза аномії, психологічної готовності індивіда використовувати ненормативні засоби і, ймовірно, лексику.

Томас Парсонс запевняє, що фокус дослідницької уваги має переміститися з інструментальної відсутності норм на відсутність смислу в особистості. Стверджуючи, що аномія стає одним із справді центральних понять сучасної соціальної науки, Т. Парсонс уточняє, що аномія може розглядатись тим станом соціальної системи, який змушує певний клас її членів вважати прагнення до успіху позбавленим сенсу, беззмістовним. Це не тому, що їм бракує здібностей чи можливостей досягати того, що є бажаним, але тому, що їм бракує ясної дефініції того, що є бажаним і гідним того, щоб його бажати, воліти.

Існує велика кількість робіт в області дослідження аномії, які є психологічно орієнтованими. Вони зосереджуються на середній ланці того ж самого причинного ланцюга: аномія концепталізується скоріше як психологічний стан, а ніж стан суспільства. Р. Мак-Івер, наприклад, визнає аномію як психологічний стан тієї людини, у якої вирване моральне коріння. Аномічна людина стає духовно стерильною, чуйною лише до себе, не відповідальною ні перед ким [41;84].

Найбільш важливою роботою у цьому відношенні є праця Лео Строула [38]. Він концептуалізував аномію як психологічний стан, що стосується всеосяжного, розширеного „належності себе іншим” на одному полюсі, на відміну від „дистанції між „я” та „іншими” і „відчуження між „я” та „іншими” на другому полюсові континуума. Згодом він постулював п’ять атит’юдних компонентів аномічного стану особистості і розробив п’ятипунктну шкалу для його вимірювання. Шкала застосовувалась у численних дослідженнях. Шкала Л.Строула і типологія способів адаптації Р.Мертона є двома найбільш широко вживаними дослідницькими інструментами в дослідженні аномії.

          У своїх ранніх працях Л.Строул застосовував стандартну пояснювальну  модель, у якій соціальна дезінтеграція бралася як незалежний фактор, а психологічний стан аномії - залежний чинник. Він вважав, що значною мірою стан аномії залежить і детермінується станом соціальної інтеграції в тій соціальній ніші, яка на конкретній основі займається ним. У своїх пізніших працях Л.Строул розширив це формулювання, щоб включити ту можливість, що аномія може бути функцією не тільки соціальних станів, але також і факторів особистості. Акценти на соціогенності аналогічного стану перемішуються, щоб включити психогенні фактори особистостей у взаємодіючий зв’язок з елементами дисфункцій і дезінтеграцій в соціальній системі.

Однак, незважаючи на видимість правдоподібності цієї розширеної формули, вона все ж таки залишилась декларативною, а не вагомою пропозицією, що ґрунтується на психологічній теорії. У пізніших своїх дослідженнях зв’язку аномії з різним ступенем психологічних розладів Л.Строул випробував ту ідею, що аномія позитивно корелює з психічними розладами, встановив, що зв’язок існує тільки між аномією і „серйозними” психічними розладами. Він виявив, що аномія перебуває в обернено- пропорційному зв’язку з соціальним та економічним статусом і незалежна від впливу фактору психічного розладу. Отже, соціальна дисфункція, під якою він розуміє низький статус, є незалежним фактором і аномія з психопатологією і аномія без психопатології постулюються як наслідки соціальної дисфункції. Обидва поєднання перебувають у значному обернено-пропорційному лінійному зв’язку з соціакономічним статусом індивіда. Цей факт показує, і свідчить про те, що наша соціальна класова система є основною віссю, навколо якої вертяться різноманітні зосередження дисфункціональних елементів у динамічних соціальних умовах історії життя людей.

Як свідчить це пояснення, Л. Строул не вийшов за рамки базової теоретичної схеми, яка була встановлена Е.Дюркгеймом і Р.Мертоном. Як для нього, так і для них, психологічний стан аномії відображує економічні та соціальні умови. Це стосується не тільки праці Л.Строула, а й багатьох інших досліджень, в яких застосовувалась його шкала. По суті, всі ті дослідження перевіряли соціально-структурні заходи, основи аномії. В них здебільшого намагались довідатись, де аномічні індивіди розташовані, локалізовані в соціальній структурі, хоча дехто з них дослідив зв’язок між аномією і такими установками, як авторитаризм та упередження особистості.

Результати, які відомі нам, що стосуються, розташування, знаходження індивідів у соціальній структурі, порушують питання як стандартних пояснювальних схем, так і уявлень про аномічне суспільство. Дослідники, які застосовували шкалу Л.Строула до різних виборок, зазначали, що аномія є найвищою лише серед певних прошарків суспільства: людей похилого віку, розлучених, самотніх, осіб з низьким рівнем освіти, людей з низьким рівнем прибутку, з непрестижними професіями, сільських жителів тощо. Тенденція сприймати суспільство як аномічне, значно залежить від становища людини в ієрархії соціальної структури.

Всім вище зазначеним групам притаманна одна спільна риса: вони знаходяться поза згуртованими, заможними і успішними секторами популяції, населення. Аномічні почуття найчастіше і найінтенсивніше з’являються серед тих, хто з тих чи інших причин загруз у „болоті”, чиє життя обмежується ізоляцією, депривацією, невіглаством. Особи, які не поділяють зі значущими іншими згуртованої і активної громади, схильні до плутанини стосовно норм. На відміну від них, відносно успішні, високоосвічені, згуртовані і свідомі групи демонструють незначні труднощі у знаходжені порядку і смислу в суспільстві. Хоча їх суспільство піддається різким перемінам і містить систему суперечливих цінностей, постійно урбанізується, секуляризується, вони не справляють враження збитих з пантелику і непевних, їм непритаманні відчуття конфузу, спантеличенності, безцільності, вони мають низькі показники аномії. Виходить, що аномія відображує ті особисті спілкування і взаємодії, які зводять нанівець можливості бачити і розуміти, як суспільство тонко працює, диференціювати, які його цінності й цілі.

Отже, у всіх згаданих нами дослідженнях аномії застосовувалась одна й та ж сама пояснювальна модель і вкрай важко говорити що-небудь науково- переконливе про питання аномічного суспільства. Можна зазначити, що стандартна пояснювальна модель є як надто спрощеною, так і досить ретельно розробленою. Багато емпіричних результатів стосовно аномії не можуть розумітись у рамках понять цієї моделі і багато результатів можуть пояснюватись без звернення до напрацьованих уявлень про дисфукцію, яка застосовується у цій моделі.

Герберт Мак-Клоскі, Джон Шар стверджують, що цю модель потрібно замінити і запропонували власний підхід до аномії як сукупності набутих атит’юдів. Вони концепталізують аномію як психологічний стан, його сукупність атит’юдів, переконань, почуттів індивіда, точніше, це такі відчуття , що в житті люди „дрейфують, їм не вистачає, бракує ясних правил, стабільних якорів”. Аномічний індивід відчуває себе деморалізованим, для нього норми, які керують поведінкою, є слабкими, двозначними і страшно далекими. Він живе в зоні „пониженого” тиску норм. Ядром поняття аномії є відчуття морального спустошення. Норми суспільства, як вважають Мак-Клоскі і Шар, зазвичай набуваються індивідом прижиттєво. Люди, які займають активну позицію в суспільстві, як правило, не проявляють схильності до аномічних почуттів. Це свідчить про те, що норми об’єктивно існують і можуть „бачитись” тими, хто в стані їх сприймати. Цей висновок підтверджується рядом досліджень, які мають стосунок до проблеми „консенсусу” в американському суспільстві. Ці дослідження показали, що цінності, які вважаються фундаментальними для способу життя американців (такі, як віра в свободу, демократію, толерантність, конституційні права) дотримуються суворо серед тих людей, які займають якісь керівні посади, мають високий статус у суспільстві. І навпаки, ті, хто, займають позицію обабіч від основного потоку життя, проявляють схильність до переживання аномічних почуттів. Через свою бідність, недостатню освіту чи умови праці, проживання, ці люди- маргінали відносно ізольовані в культурі. Ця умова перешкоджає спілкуванню і можливості засвоювати норми суспільства, що в свою чергу викликає враження відсутності норм. Все, що заважає індивіду засвоювати норми громади чи послаблює його соціалізацію, виступає як детермінанта аномії. Деякі з цих детермінант є безперечно соціологічними в тому значені, що певні ролі, статуси, соціальні умови перешкоджають процесу засвоєння, інші проте є психологічними і особистісними. Ці детермінанти іноді діють разом, поєднанно, а інколи незалежно одна від одної. Люди, які живуть в одинакових умовах не завжди одинаково реагують на певні ситуації. Це правдиво стосовно людей з подібними психологічними та інтелектуальними характеристиками. Автори зазначають, що певні типи особистості (наприклад, тривожні) за певних обставин (наприклад, низький соціальний статус і освіта) були би дуже сприйнятливими щодо аномії в той час, як особи, що впевнені в собі, з високим соціальним статусом і в стабільному суспільстві можуть бути по суті резистентними в цьому відношенні. Важливим моментом є те, що почуття аномії породжуються не одним фактором, а виникають тоді, коли є серйозні перешкоди у засвоєнні норм із-за соціального оточення, чи із-за власних особистих характеристик, чи із-за обох разом узятих. Фактори особистісного характеру, які перешкоджають засвоєнню норм, можна поділити на три категорії:

1. Когнітивні фактори, які впливають на здатність індивіда засвоювати норми і розуміти їх (когнітивні викривлення).
2. Емоційні фактори. Мають тенденцію понижувати здатність сприймати реальність правильно (довір’я, мізантропія).
3. Реальні переконання і атит’юди, які перешкоджають успішному спілкуванню і взаємодії.

Когнітивні фактори. Норми суспільства повинні засвоюватися. Одним із факторів, що детермінує їх засвоєння, є когнітивні (пізнавальні) здібності. Особа, якій важко розуміти зв’язки між ідеями і подіями, міркувати про причинно-наслідкові зв’язки чи організовувати свої думки й перцепції у зв’язане ціле, схильна сприймати світ, як заплутаний і незрозумілий. Отже, рівень інтелектуального функціонування і аномії перебувають у зворотно- пропорційному зв’язку.

Емоційні фактори. Вміння розуміти норми суспільства значною мірою залежить від особистості індивіда. Певні стани особистості можуть понижувати її інтелектуальний рівень, викривляти перцепцію, перешкоджати інтеракції і, взагалі, обтяжувати процес встановлення зв’язків між різними елементами соціального світу. Г. Мак-Клоскі і Д. Шар досліджували чотири взаємопов’язані пласти особистості, які породжують тенденцію до аномії. До них мають причетність: а) психологічна негнучкість; б) тривога; в) мала сила „его”; г) генералізована агресія та гнів [35].

Негнучкість. Одним із станів, що найбільш сприятливий до аномії, є психологічна негнучкість. Цей стан характеризується надзвичайною ригідністю у використанні захисних механізмів. Високо нефлексибільні особи мають схильність до незрілих когнітивних висновків і звуження діапазону тих альтернатив, які вони вважають релевантними щодо розв’язання проблеми. Вони застрягають на своїх встановлених перцептивних і когнітивних структурах і чинять опір змінам у їх власних способах мислення й дії. Психологічно негнучкі особи також мають дуже низьку толерантність щодо двозначності, амбівалентності. Вони прагнуть порядку, фіксованих взірців, ясних і простих альтернатив. Нестабільність, та чи інша випадковість дуже непокоять таких людей і вони схильні переносити, проекувати свою потребу в порядкові на суспільство в цілому. їх спонука встановлювати ригідний контроль над силами, що чинять впливи на їх особисте життя, виливається у непереборне підсвідоме владне бажання поставити під суворий контроль і саму громаду, належність до якої вони відчувають. Тільки тоді вони можуть почувати себе зручно у світі. Більше того ті, які перебувають у тисках потреби, у визначеності, певності, схильні сприймати світ навколо себе як менш впорядкований, ніж він є насправді. Вони є дуже чутливими до новацій і нестабільностей, і не в змозі сприймати те, що інші бачать в основі певних змін (стабільне ядро цінностей і переконань, що вони несуть).

Тривога. Особи, які страждають від високого рівня тривоги, також схильні проявляти почуття аномії. Ланцюг між цими двома станами має ряд ланок, оскільки існує зворотній зв язок між рівнем інтелектуального розвитку і аномією. Все, що погіршує якість когнітивного функціонування, підвищує тенденцію до аномії.

Мала сила „его”. Цей параметр стосується генералізованих почуттів особистості, неадекватності й самозневаги. Люди, які почувають себе психологічно покаліченими і потворними у власних очах і очах інших людей. Як правило, особистість із малою силою „его” має недостатню впевненість у собі і отримує мале задоволення в житті і є песимістично настроєною щодо майбутнього. Вона часто несе важкий тягар вини, який її дуже пригнічує. Вона постійно боїться, що інші знатимуть про її негативні погані думки і вчинки, і тому намагається підтримувати

своє внутрішнє „я” неушкодженим. Для неї переконання, що суспільство є аномічним, може бути психологічно функціональним. Її почуття аномії служить складовою її системи самозахисту і самовиправдання. Людина, яка почуває себе винною, нещасливою і непевною щодо своєї цінності, може вважати винною швидше систему, ніж себе. Не вона, а система є хаотичною, нестабільною, непевною. Будучи невпорядкованим, суспільство робить її своєю жертвою. Отже, особа з незначною силою „его” має вельми високі показники аномії.

Реальні переконання і погляди. Багато психологічних станів унаслідок того, що перешкоджають соціальній взаємодії і погіршують перцепцію, опосередковано породжують стан аномії. Реальні погляди особистості на світ можуть викликати аномію, особливо, якщо погляди на людей, суспільство, систему є настільки екстремістськими, що турбують й інших індивідів. їхні погляди різко відрізняються від загальноприйнятих, їх не приймають в громади через екстремізм, який вони виражають зовні.

Отже, девіантні переконання є завадою для ефективної взаємодії і тому перешкоджають засвоєнню суспільних норм. Індивіди, чиї девіантні погляди перешкоджають їм брати широку участь у житті суспільства, є схильні до неповного, часткового усвідомлення цінностей суспільства. Вони можуть легко сплутати своє незнання норм із переконанням, що цих норм не існує взагалі. Те, що поміркованою людиною сприймається як здоровий глузд, у екстреміста створює враження невиразної плутанини. Отже, екстремістські погляди є проявом того психологічного стану, який ліг в їх основу і можуть бути функціонально значущими у задоволенні потреб системи особистості. Дослідники виявили, що дотримування девіантних поглядів позитивно корелює з аномією. Вони застосовували ряд шкал, які вимірюють відданість респондентів різним девіантним ідеологіям. Шкала тоталітаризму вимірювала той ступінь, в якому людина готова пожертвувати людськими цінностями заради політичної мети. В дослідженні Г.Мак-Клоскі і Р. Шара виявилося, що до аномії мають стосунок не тільки переконання, погляди на якісь там об’єкти в соціальному оточенні, а й питання, що стосуються соціально-економічних справ [35].

Деякі переконання про людей можуть мати той самий від’ємний ефект на взаємодію, навчання, як і ці погляди. Пласти атит’юдів, які називаються мізантропією, включають в себе: почуття недовіри і підозри щодо людей;

готовність знаходити які-небудь негативні сторони, бути різко осудливим по відношенню до людей; неготовність проявляти співпереживання; переконання в тому, що люди, які опинилися в скрутному становищі, самі заслужили цього; тенденцію цуратися людей. Одні шкали, які застосовувались, вимірювали орієнтацію на прихильність до людей, тоді як інші шкали оцінювали різні параметри нехтуючої людьми орієнтації. Зв’язок між аномією і кожною із цих шкал виявився таким, що особи, які проявляють високу толерантність по відношенню до інших, мають міцну віру в людей і їх достоїнства - менше схильні мати високі бали за шкалою аномії. Тоді як особи, які дотримуються нехтуючи людьми установок, мають високі показники цих установок, які позитивно корелюють з високими балами аномії. Отже, джерело аномічних почуттів для одних людей знаходиться в їх соціальних умовах, для інших - міститься в їх індивідуальній особистості, а ще для інших - це ніби поєднання тих двох джерел. Результати дослідження показали, що високі й низькі показники аномії за всіма соціальними характеристиками є однаковими. Водночас високі аномічні особи відрізняються від низьких за одними й тими ж психологічними параметрами, які аналізувалися. Більше того, відмінності залишаються в кожному випадку досить значними, щоб ставити під сумнів те, що фактор особистості детермінує аномію незалежно від соціальних впливів.

Особа, яка має високі показники за шкалою аномії, наприклад, в п’ять разів має більше шансів демонструвати високі показники за шкалою ворожості і шкалою „Соціологічний двійник”, ніж неаномічні особи. Ці результати підтверджують його аргументи, що кореляція між певними станами особистості і аномією є настільки міцною, наскільки незалежною від соціальних впливів, що вона вносить багато сумнівів в адекватність стандартних соціологічних пояснень аномії. Основним для цього є та пропозиція, що аномія є результатом конфлікту між культурно прийнятними цінностями і соціально структурованими труднощами у реалізації цих цінностей.

Наша культура, згідно з Р.Мертоном, рекомендує успіх, як ціль для всіх громадян, але соціальна система чинить перешкоди, завади в досягненні цієї цілі так, що одним легше дотримуватися цієї рекомендації, ніж іншим. Коли соціальна структура чинить перешкоду особі, яка знаходиться в певній ніші цієї структури, чинить перешкоди для того, щоб рухатись вперед до мети, високого статусу, тоді результатом є схильність до аномії. Це теоретична основа, в якій припускається, що особи, які програли в гонках за багатство і статусом, демонструють високу схильність до аномічних почуттів, тому що вони програли ці перегони. Згідно з цим поглядом, розбіжність між прагненням до статусу і дійсним досягненням є прямою і основною базовою причиною аномічної ментальності. Це, можливо, найбільш загальноприйняте узагальнення про аномію у соціологічній літературі.

Це пояснення ігнорує особистісні фактори, або вмаляє їх. Якщо воно про них згадує, то вони трактуються як похідні змінні, що беруть свій початок від фрустрації статусу чи подібних форм соціального роз’єднання. Отже, зв’язок між особистістю і аномією розглядається багатьма соціологами як фальшивий, як артефакт. Тенденція сприймати суспільство як морально хаотичне з відсутністю норм, дрейфуючим без керма і без цілі визначається не тільки позицією людини в суспільстві але не в меншій мірі й інтелектуальними і особистісними характеристиками. Аномічні почуття виникають внаслідок того, що з’являються перешкоди на шляху соціалізації і научінні нормам. Деякі перешкоди для засвоєння норм є соціальними, а інші - особистісними і психологічними. Отже, особи, чиї когнітивні здібності з тих чи інших причин є нерозвиненими - більш схильні розглядати суспільство як хаотичне, невпорядковане і шкодувати, що система цінностей для них не ясна. Аналогічним чином особи, які керовані тривогою, іншими агресивними мотиваційними і афективними станами, страждають не тільки від погіршеного когнітивного функціонування, але також і від тенденції спотворювати, викривляти свої перцепції об’єктивної реальності і вони дуже дуже погано адаптуються до соціальних змін та труднощів.

Втискуючи всі детермінанти в єдину аналітичну категорію, або інакше мовля, виливаючи все в одну посудину, що отримуємо унаслідок цього - нічого не можна ясно побачити. Хоча визнається, що соціальні впливи є важливими у пробудженні аномічних почуттів, але все-таки можна сумніватися: чи стандартні пояснювальні поняття, які застосовували до цих пір? Це такі, як: соціальна дисфункція, дезінтеграція, інституціоналізовані засоби, розбіжність між устремліннями і досягненнями, необмежена, “розперезана” природа імперативу успіху. Постає питання, чи вони є необхідними умовами для аномії, чи є найбільш доречними поняттями для її пояснення? Альтернативним і найбільш корисним підходом може бути той, в якому аномія вважається похідним продуктом процесу соціалізації, як ознака невдалої соціалізації і засобів, якими соціалізація досягається, а саме: спілкування, взаємодії, научіння. Ці дані обгрунтовують наведені вище погляди. В одному і тому ж суспільстві деякі люди чинять опір аномії, тоді як інші є дуже уразливими, і ця сензитивність може детермінуватися факторами особистості, і незалежними від стану суспільства чи її соціального становища в суспільстві.

Більшістю літератури аномія концептуалізується або як різновид реакції, яка виникає із особливого стану суспільства, або як особливий стан самого суспільства. Аномію здебільшого варто трактувати, як особливий морально-психологічний стан і припускається також, що він може бути особливим або ізольованим станом, який чітко й виразно відрізняється від інших морально-психологічних станів.