Антиінфляційна політика

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Сутність антиінфляційної політики……………………………...5

   1.1. Інфляція: види та причини…………………………………………..5

   2.1. Соціально-економічні наслідки інфляції…………………………...8

   3.1. Поняття антиінфляційної політики………………………………..11

   4.1. Мета, цілі та напрямки антиінфляційної політики……………….13

Розділ 2. Антиінфляційна політика в Україні…………………………….17

  1.2. Антиінфляційна політика держави в умовах сучасної фінансової кризи………………………………………………………………………………...20

   2.2. Підвищення ефективності антиінфляційного регулювання в Україні

Висновок……………………………………………………………………24

Використана література……………………………………………………25

ВСТУП

Сучасна економічна теорія, головним змістом якої є розвинена  ринкова економіка як загальнолюдська цінність, розкриває її сутність через різні рівні аналізу: передусім, макро- і мікро-, а також глобально економічний.

Макроекономіка – розділ економічної теорії, що вивчає функціонування національного господарства в цілому.

Предметом макроекономіки є великомасштабні (у масштабах всього суспільного виробництва) економічні процеси і явища, на відміну від предмета мікроекономіки, де вивчаються питання діяльності малих економічних одиниць, насамперед, фірм (підприємств). Об’єктом – історично визначена економічна система в цілому.

Метою даної  курсової роботи є визначення причин виникнення інфляції, її соціально-економічні наслідки, дослідження антиінфляційної політики та напрямків підвищення її ефективності.

Інфляція є однією з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки в багатьох країнах світу негативно впливаючи на всі сторони життя суспільства. Висока інфляція руйнує грошову систему, ослаблює національну валюту, сприяє її витісненню у внутрішньому обігу іноземною валютою, підриває можливості фінансування державного бюджету. У країнах з розвиненою ринковою економікою інфляція може розглядатися як невід'ємний елемент господарського механізму. Проте вона не представляє серйозної загрози, оскільки там відпрацьовані і достатньо широко використовуються методи обмеження і регулювання інфляційних процесів.

Боротьба з некерованою  інфляцією є однією з головних проблем державного регулювання, бо на її врахуванні ґрунтується вся  соціально-економічна, фінансова і  банківська політика. З метою стримання  інфляції та зменшення її негативних наслідків уряд здійснює антиінфляційну політику.

Антиінфляційна  політика – це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Втілення в життя такої політики вимагає від уряду розроблення антиінфляційної програми, яка визначає мету, задачі і шляхи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших факторів. Так, задачі боротьби з інфляцією або обмеження масштабів інфляційних наслідків різні і потребують прийняття неоднакових методів регулювання. Важливою частиною розроблення антиінфляційної програми є встановлення кількісних показників, які визначають її кінцеві результати. До таких належать цінові показники (темп інфляції, індекс споживчих цін, індекси оптових цін та ін.), динаміка грошової маси в обігу, розмір і динаміка державних видатків тощо.

Об’єктом дослідження є основи та загальні риси антиінфляційного регулювання в Україні.

Предметом дослідження виступає ефективність антиінфляційного регулювання в Україні.

РОЗДІЛ 1 СУТНІСТЬ АНТИІНФЛЯЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

1.1 ІНФЛЯЦІЯ: ВИДИ ТА ПРИЧИНИ

Спираючись на знання закону кількості грошей в обігу, важливо усвідомити суть процесу  інфляції, механізму його функціонування та наслідків, що в тій або іншій мірі властиві паперово-грошовій системі будь-якої держави.

Термін «інфляція» (лат. inflatio - надування) з'явився в обороті  в середині XIX ст. як відображення кризового  стану грошової системи США, що виник  внаслідок величезного випуску  в обіг паперових доларів у роки Громадянської війни 1861-1865 pp.

Інфляція – знецінення грошей, спричинене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, що у свою чергу виявляється у стихійному зростання цін на товари та послуги. Це, звичайно, не означає, що підвищуються обов’язково всі ціни. Навiть у перiоди досить швидкого зростання iнфляцiї деякi цiни можуть залишатися вiдносно стабiльними, а iншi навiть знижуватися.

Iнфляцiя виникає у разi, якщо суспiльство намагатиметься витрачати бiльше, нiж дозволяють виробничi потужностi економiки. Коли сукупнi витрати перевищують обсяг продукту при повнiй зайнятостi, вiдбувасться пiдвищення рiвня цiн. Отже, надмiрний обсяг сукупних витрат носить iнфляцiйний характер. У цьому разi уряд зобов’язаний лiквiдувати надлишковi витрати. Вiн може цього досягнути головним чином через скорочення власних видаткiв, а також пiдвищенням податкiв з метою скорочення доходiв приватного сектору.

Рушійні сили, що приводять  механізми інфляції у рух, належать до найрізноманітніших сфер господарського і суспільно-політичного життя, але основні елементи сучасної інфляції в цілому такі:

1. Грошово-кредитний елемент інфляції (емісія, мультиплікативне розширення  кредиту). Стрижнева роль цього  елемента в розвитку процесу  інфляції зумовлена тим, що інфляція виявляється переважно у грошовій формі.

2. Структурно-виробничий елемент інфляції. Він характеризує вплив на інфляцію безпосередньо виробничої сфери через ті диспропорції та суперечності, що виникають в економіці у процесі її розвитку.

3. Процеси зростання цін набувають ще більш однозначної спрямованості під впливом суттєвої монополізації виробництва та ринку, що є результатом розвитку сучасної економіки. Монополізація веде до зниження мобільності чинників виробництва. В таких умовах пропозиція відстає від зміни попиту, що консервує диспропорції, та обумовлює зростання прибутку та ціни. У подальшому збільшення цін одними виробниками викликає зростання витрат по всьому виробничому ланцюгу. Дія цього елемента механізму інфляції визначається чинниками, що діють у виробництві та на ринках, і передує збільшенню грошової маси. Інакше кажучи, зростання грошової маси в подібних випадках також виступає як реакція сучасного механізму кредитно-грошової системи на збільшення попиту на гроші через збільшенням вартості товарних угод, і є результатом відповідних дій агентів сучасного ринку.

4. Монетарні та немонетарні  пружини інфляції (особливо друга  група) глибоко переплелися з  державним регулюванням (фінансова,  кредитно-грошова, промислова, адміністративна, валютно-торговельна політика тощо). Дія цього елемента обумовлена об'єктивно великою роллю держави у сучасній економіці та диспропорціями між її потребами (інвестиції, поточна діяльність, регулювання) і коштами на їхнє задоволення із внутрішніх і зовнішніх джерел. Держава нерідко свідомо форсує емісію, породжуючи інфляцію, в інтересах привілейованих галузей та підприємств. Однак, підштовхуючи інфляцію через пряму емісію, держава одночасно коригує ефекти і наслідки інфляції на різних її етапах і у різних сферах з метою забезпечення життєздатності економічної системи та окремих її суб'єктів, надаючи пільгові державні кредити і дотації, звільняючи окремі підприємства чи групи населення від податків. Емісія (з метою покриття дефіциту державного бюджету) використовується і для пом'якшення соціальних суперечностей в межах існуючої структури влади.

5. Інфляція, підживлювальна та підтримувана зростанням грошової маси, деформаціями попиту і збільшенням витрат, посилюється зовнішньоекономічними чинниками, зростанням взаємозалежності сучасного світу. Цей вплив здійснюється через виробничо-коопераційні, експортно-імпортні та валютно-фінансові канали, через притік та відтік зовнішніх ресурсів. Зовнішні чинники всебічно впливають на внутрішні процеси розвитку, а іноді надають потужні додаткові імпульси внутрішнім інфляційним процесам.

6. Важливим елементом пристосування  і поширення інфляції є дії  різних соціальних груп, зацікавлених  у збереженні свого матеріального  добробуту. Дії їх у відповідь  на попереднє зростання цін спрямовані на те, щоб компенсувати відставання приросту номіналу своїх грошових доходів від темпів інфляції.

Інфляцію ділять на класичну і сучасну.

Класична мала місце в XVII-XIXв. Характерною рисою був тимчасовий характер. Вона виникала в надзвичайних ситуаціях, переважно під час війни, коли держава фінансувала військові втрати за допомогою грошового верстата. Класична інфляція, як правило, була гіперінфляцією.

Сучасна інфляція ділиться на декілька видів. З позиції зростання цін розрізняють:

- Повзуча (помірна) інфляція, для якої характерні відносно невисокі темпи зростання цін, приблизно до 10% в рік. Такого роду інфляція властива більшості країн з розвиненою ринковою економікою і вона не представляється чимось незвичайним.

- Галопуюча інфляція при якій характерне зростання цін від 20% до 200% в рік. Є вже серйозною напругою для економіки, хоча зростання цін ще не складно передбачити і включити в параметри операцій і контрактів.

- Гіперінфляція найбільш згубна для економіки. Є астрономічним зростанням кількості грошей в обігу, і як наслідок – катастрофічне зростання товарних цін. В окремих випадках з'являються паралельні валюти, сильно зростає роль іноземних валют.

Якщо розглядати інфляцію з погляду співвідносності зростання  цін по різних товарних групах, тобто по ступеню збалансованості їх зростання, то можна виділити:

1. Збалансовану інфляцію.

2. Незбалансовану інфляцію.

При збалансованій інфляції ціни різних товарів незмінні щодо один одного, а при незбалансованій  – ціни різних товарів постійно змінюються по відношенню один до одного, причому в різних пропорціях.

З погляду передбаченості інфляцію ділять на: очікувану та неочікувану.

Очікувана інфляція може передбачатися і прогнозуватися заздалегідь з достатнім ступенем надійності; неочікувана – виникає стихійно і прогноз тут неможливий.

2.1 СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ  НАСЛІДКИ ІНФЛЯЦІЇ

Формами прояву інфляції є зростання товарних цін, поглиблення  товарного дефіциту, хронічний бюджетний  дефіцит, падіння валютного курсу  національної грошової одиниці, а в кінцевому рахунку, зниження купівельної спроможності грошей.

Чисельні прояви інфляційного процесу свідчать про багатоманітність чинників, які його формують.

Механізм дії інфляційного процесу в Україні склався  не внаслідок війни чи циклічних коливань виробничого циклу, як це траплялося в інших країнах, а став результатом структурної незбалансованості відтворювального процесу і його галузей. Крім низки зовнішніх і внутрішніх причин, важливу деструктивну роль тут зіграли інституційні основи, серед яких утопічність економічної системи, вичерпність адміністративних важелів та нездатність учасників перебудови замінити їх дію ринковим механізмом конкурентного збалансування виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Якби, наприклад, інфляцію творили лише монетарні чинники, то найрадикальнішим способом обмеження й витіснення інфляції була б грошова реформа. Тоді б лише насильне врівноваження грошово-товарної маси здатне було б припинити інфляцію, стабілізувати фінансову систему і створити умови для початку економічного зростання. Якщо після грошової реформи цього не сталося, то очевидно, що в Україні інфляційний процес сформувався на основі багатьох немонетарних чинників. І навіть грамотно і організовано проведена грошова реформа не дозволила досягти повного оздоровлення економіки і грошової системи. Зокрема, початкові економічні перетворювання, які швидко впорядковували б господарську діяльність усіх підприємств незалежно від форм власності, раціоналізували інвестиції і прискорили процес конверсії військового виробництва лише розпочалися. Мало обґрунтованою була кредитна політика та її нормативно-законодавче забезпечення. Зберігалася загроза прийняття популістських рішень і неконтрольованого фінансування підприємств державного сектора.

Врахування монетарних і негрошових чинників стимулювання інфляційного процесу дозволяє розглядати його як складний процес, що має два аспекти: по-перше, вузько економічне явище, яке генерує знецінення грошей та викликає інші монетарні наслідки; по-друге, широке розуміння його як загальноекономічного явища і хворобливого стану виробництва, розподілу, обміну і споживання. Зокрема, зв'язок економіки з грошовим оборотом безпосередній. Адже неконтрольоване зростання цін і знецінення грошей стає серйозною перешкодою на шляху оновлення капіталу, припиняє інвестиційний процес і нове будівництво, руйнує добробут населення та силу держави.

Економічними і соціальними  наслідками інфляції стають:

1. Зниження життєвого  рівня населення шляхом падіння  реальної вартості особистих  заощаджень, скорочення реальних поточних доходів, перерозподілу доходів найманих працівників на користь підприємців. При цьому поточні реальні доходи населення знижуються навіть за умов індексації, оскільки компенсації відстають від темпів зростання цін і не покривають скорочення доходів населення.

2. Діє ефект інфляційного  оподаткування доходів. Наприклад,  в Україні зниження реальної  вартості щомісячних доходів  в умовах гіперінфляції сягало 30%.

3. Падіння виробництва  як результат зниження стимулів  до праці та розширення виробництва. Інфляція посилює диспропорції виробництва, торгівлі, кредитної і грошової систем, державних фінансів, валютної системи і платіжного балансу країни. Ось чому на ринках може виникати затоварювання за умов абсолютного падіння виробництва і скорочення особистого споживання.

4. Некерована інфляція  порушує управління економікою  і підриває устої держави. Адже  реальна вартість державних доходів  постійно зменшується. Тому, незважаючи  на нетоварну емісію, держава  зменшує свої витрати, передусім  на соціальні потреби, що посилює соціально-політичну нестабільність.

Важливо уяснити, що інфляція не виникає зненацька, а розвивається як загальноекономічний процес, який нагромаджує дисбаланс і протиріччя у всіх сферах суспільно-економічного життя. Звичайно, він охоплює грошовий обіг, кредитну систему і фінанси, виробниче і особисте споживання.

Серйозні загрози для національної економіки, що створює інфляція, мають як внутрiшнiй, так i  зовнiшнiй прояв. У разi інфляції витрат, країни, економiка яких залежить вiд зовнiшньої торгiвлi перш за все промисловими, легкозамiнюваними товарами, можуть втратити експортнi ринки, якщо цiни та витрати в цих країнах зростають швидше, нiж в iнших країнах. Таким чином, проблема стабiлiзацiї цiн тiсно пов’язана з питаннями збереження конкурентноспроможностi держави на зовнiшніх ринках.

   Звичайно, негативний  вплив iнфляцiї на економічну та соціальну систему цим не обмежується.

Але для того, щоб зменшити цей вплив країни використовують цілу систему заходів та методів, які дозволяють нормалізувати та вивести державу з цього стану. Головним є антиінфляційна політика.

3.1 ПОНЯТТЯ АНТИІНФЛЯЦІЙНОЇ  ПОЛІТИКИ

У західних країнах інфляція стала практично невід'ємною частиною ринкової системи господарювання. Це дає під стави говорити не тільки про наслідки, а й про деякі специфічні функції інфляції. Ряд економістів дотримується точки зору, що незначна за рівнем інфляція (наприклад, щорічні підвищення цін на 3-4%), що супроводжується відповідним зростанням грошової маси, здатна стимулювати виробництво.

Але незважаючи на можливу начебто "позитивну" роль інфляції, виходячи з-під контролю й навіть будучи регульованою, вона має значні соціально-економічні наслідки – закріплення стагнації, зниження економічної активності, зростання безробіття тощо. Тому розвинуті країни Заходу ставлять за мету досягнення неінфляційного економічного зростання та забезпечення зайнятості.

Пом'якшити негативні  соціально-економічні наслідки інфляції можливо лише в разі ефективного  регулювання рівня інфляції, розробки науково обґрунтованої антиінфляційної політики.

Антиінфляційна  політика – це комплекс взаємопов’язаних заходів і важелів держави та центрального банку країни з метою запобігання високим темпам інфляції та управління нею на незагрозливому для стабільності економічної системи рівні. Втілення в життя такої політики вимагає від уряду розроблення антиінфляційної програми, яка визначає мету, задачі і шляхи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших факторів. Так, задачі боротьби з інфляцією або обмеження масштабів інфляційних наслідків різні і потребують прийняття неоднакових методів регулювання. Важливою частиною розроблення антиінфляційної програми є встановлення кількісних показників, які визначають її кінцеві результати. До таких належать цінові показники (темп інфляції, індекс споживчих цін, індекси оптових цін та ін.), динаміка грошової маси в обігу, розмір і динаміка державних видатків тощо.

Ефективна антиінфляційна політика має базуватись на об'єктивних, економічно обґрунтованих системних прогнозах.

Системне прогнозування  інфляційних процесів передбачає визначення тенденцій у динаміці індексу  інфляції за допомогою аналітичних  трендів, а також оцінки з одного боку ступеня впливу причинно-зумовлюваних монетарних, фінансових та інших макро-показників на індекс інфляції з другого – оцінки впливу інфляції на динаміку реального валового внутрішнього продукту.

Інфляція, як і будь-яке інше фінансове явище (бюджетний дефіцит, державний борг, валютний курс) ніколи не мала і не може мати однозначної оцінки. Це досить складне економічне, суспільне і психологічне явище. Слід відзначити, що існують два основні і найбільш типові прояви інфляції. Перший – це інфляція попиту, коли домашні господарства витрачають гроші швидше, ніж виробляються і надходять до ринку товари та послуги. За цих умов виникає економічна ситуація, що характеризується дефіцитом товарів та послуг. За умов ринкової економіки "інфляція попиту", тобто зростання цін, яке спричиняється перевищенням попиту над пропозицією товарів та послуг відбувається за екстремальних умов.

Другий, досить поширений  тип інфляції – це "грошова інфляція", яка виникає і набуває розвитку в результаті надмірної грошової емісії та кредитної експансії. Цей тип інфляції також спостерігається під час воєнних лихоліть, післявоєнної розрухи, в умовах проведення політики "шокової терапії" в країнах перехідної економіки. У міру завершення завдання лібералізації цін політика "шокової терапії", що розрахована на болісний, але рішучий перехід від централізовано-розподільчої системи до системи ринкових відносин, поступається конструктивній політиці роздержавлення і приватизації. Необхідною передумовою здійснення цих завдань ринкових реформ є політика макроекономічної фінансової стабілізації з її антиінфляційним спрямуванням.

Достовірний прогноз  інфляції є однією з передумов  успішного проведення макроекономічної політики.

Визначивши сутність антиінфляційної політики, можна зробити висновок, що антиінфляційна політика держави полягає у встановленні контролю за інфляцією і досягненні прийнятних для народного господарства темпів її зростання.

4.1 МЕТА, ЦІЛІ ТА НАПРЯМКИ  АНТИІНФЛЯЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

Мета антиінфляційної  політики держави полягає у встановленні контролю за інфляцією і досягненні прийнятних для народного господарства темпів її зростання. Спроби впоратись з інфляцією шляхом грошової рестриктивної політики в наших умовах мають значно більші негативні наслідки, ніж сама інфляція, оскільки призводять до скорочення виробництва, зростання неплатежів у всіх секторах економіки, відкладання виплат за державним зовнішнім і внутрішнім боргами. Вкрай негативні наслідки має така політика й для соціальної сфери: зростає безробіття, своєчасно не виплачуються заробітна плата, пенсії, різко знижується рівень життя населення.

Цілі антиінфляційної  політики відображають загальні, стратегічні завдання суспільства в плані подальшого розвитку ринкової економіки. Розрізняють:

- розвиток ринкового механізму;

- проведення глибоко-продуманої  політики грошового регулювання;

- скорочення бюджетного дефіциту.

У міжнародній практиці з метою боротьби з інфляцією  поширені такі класичні напрями антиінфляційної політики:

- дефляційна політика (регулювання попиту);

- політика доходів (регулювання витрат);

- адаптаційна політика.

Сутність дефляційної політики полягає у впливі на окремі елементи платоспроможного попиту з метою його обмеження та формування нового співвідношення попиту і пропозиції як на товари, так і на гроші. На практиці з метою регулювання попиту використовуються заходи грошово-кредитної, бюджетної та структурно-інвестиційної політики.

Заходи грошово-кредитної  політики передусім спрямовані на обмеження  та стабілізацію грошового обігу. З  цією метою використовуються такі важелі впливу на грошову масу: облікова ставка; норма обов'язкових резервів; операції на відкритому ринку.

Головним важелем впливу на величину грошової маси є надання  центральним банком кредитів комерційним  банкам. Установлюючи офіційну облікову станку, центральний банк фактично визначає ціну кредитів, які продаються комерційним банкам, що значною мірою формує вартість грошей.

Процентна ставка і норма  обов'язкових резервів - це важелі, які  в основному опосередковано регулюють  кількість платіжних засобів, що знаходяться в обігу. Найдійовішим напрямом антиінфляційного регулювання, що прямо впливає на грошову масу, є проведення операцій з цінними паперами на відкритому ринку.

Обмеження грошової маси та досягнення фінансової стабілізації є головними, але не єдиними напрямами  приборкання інфляції попиту.

Класичним напрямом антиінфляційної політики є також політика доходів, сутність якої полягає у прямому обмеженні зростання цін і заробітної плати, а також використання економічних стимулів або санкцій з метою утримання їх зростання в певних межах.

Політика доходів справляє подвійний вплив на інфляцію. Обмежуючи розміри підвищення цін і заробітної плати, політика доходів зменшує зростання витрат на виробництво товарів ціни яких включаються такі величини. Це перешкоджає саморозвитку інфляційних процесів і стримує їхню інтенсивність. Водночас отримане зростання цін на товари і заробітної плати визначає динаміку доходів населення, що сприяє обмеженню платоспроможного попиту. Тому політика доходів часто використовується в поєднанні з напрямами дефляційної політики.

Для проведення політики доходів держава може створювати спеціальні тимчасові органи або використовувати традиційні структури, наприклад Міністерство фінансів України. Вважається, що найбільшу результативність політика доходів приносить тоді, коли в регулюючих органах беруть участь представники трьох зацікавлених сторін: держави, підприємств і профспілок.

Серед заходів антиінфляційної  політики певне місце посідають методи не стільки боротьби з інфляцією, скільки пристосування до неї. До них, зокрема, належить адаптаційна політика, яка реалізується, в першу чергу, за рахунок індексації доходів. Спричинене інфляцією підвищення цін неминуче веде до зниження доходів населення, особливо тих його верств, які не можуть захиститися від знецінення грошей. У зв'язку з цим виникає необхідність захисту інтересів населення через повну або часткову індексацію доходів шляхом підвищення заробітної плати працівників бюджетних установ, пенсій, грошових виплат і вкладів населення з урахуванням зростання цін. Така індексація може бути проведена як одноразово - при окремому підвищенні регульованих і фіксованих цін на споживчі товари і послуги, так і періодично - при безперервному їх зростанні. Періодичність індексації грошових доходів населення залежить від інфляційного порогу який у розвинених країнах визначається урядом за погодженням з профспілками. Така індексація не усуває інфляцію а лише пом'якшує її негативний вплив, але вона сама може перетворитися у потужний інфляційний фактор, якщо здійснюється в умовах бюджетного дефіциту, який фінансується за рахунок грошової емісії.

Адаптаційна політика спрямована також на гасіння інфляційних  очікувань, тобто на подолання страху суб'єктів економічної системи  щодо безперервного подорожчання товарів  і знецінення заощаджень. Стикаючись із постійним зростанням цін і намагаючись хоча б зберегти свій життєвий рівень, населення зменшує свої заощадження і збільшує поточний попит. Підвищення останнього викликає чергове зростання цін, яке посилює адаптивні інфляційні очікування. Таким чином утворюється надзвичайно небезпечний для економіки самопродукуючий механізм інфляції, який важко зупинити.

У таких умовах населення  чекає від держави не стільки  компенсації знецінених доходів, скільки  приборкання самої інфляції.

Отже, проведення антиінфляційної  політики залежить від співвідношення багатьох економічних процесів і ступеня їхньої активності. Тому найбільша ефективність її застосування може бути досягнута лише за умов комплексного використання розглянутих шляхів боротьби з інфляцією.

РОЗДІЛ 2 АНТИІНФЛЯЦІЙНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ

1.2 АНТИІНФЛЯЦІЙНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ В УМОВАХ СУЧАСНОЇ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ  

Важкі соціально-економічні наслідки світової фінансової кризи  спостерігаються практичні у  всіх сферах економіки і виступають каталізатором інфляційних процесів в Україні. В цьому це і є суттєва відмінність протікання кризи в західних країнах і в Україні: у США та розвинених європейських країнах фінансова криза призводить до зниження рівня цін, а в Україні вона супроводжується інфляційними процесами, які перевищують межі помірної інфляції.

Соціально-економічні наслідки проявляються за такими основними напрямами:

1. Спад вітчизняного виробництва з листопада 2009 року, який сягнув третини виробництва в промисловості, що свідчить про входження в глибоку кризу, яку можна порівняти з кризою 90-х років.

2. Значне зростання  рівня безробіття в країні: так, його приріст на 1 січня 2009 року становив 3% від кількості працездатного населення.

3. Падіння реальних  доходів населення, що особливо  знижує рівень життя малозабезпечених верств населення.

4. Зменшення приросту  інвестицій в основний капітал,  що є основною причиною спаду  в останні півроку.

5. Масштабний перерозподіл власності і капіталів, болючі процеси злиття і поглинання слабших виробників.

6. Спад виробництва в сільському господарстві, що сприяє суттєвому зростанню цін на продукти харчування.

7. Світова фінансова криза зруйнувала довіру населення до банків і миттєво знищила український фондовий ринок.