Антиутопічна робінзонада Голдинга "Володар мух"

Курсова робота 

Антиутопічна робінзонада Голдинга за романом  «Володар мух» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

План

Вступ

I Загальна характеристика творчості В. Голдінга

II Місце роману «Володар мух» в творчості Вільяма Голдінга

2.1 Актуальність та проблематика роману Вільяма Голдінга «Володар мух»

2.2 Притчевий характер роману "Володар мух"

II Поняття  «утопія» та «антиутопія»

2.1 «Утопія» Томаса  Мора

2.2 Чому XX століття пропонує антиутопію?

III Паралелі робінзонади В. Голдинга з іншими творами

(Ж.Верн «Таємничий  острів», Д.Дефо «Робінзон Крузо»)

3.1 «Володар мух» Вільяма Голдінга як роман – пересторога

Висновки

Література

Додатки 
 
 
 
 
 

Вступ

     Англійський письменник Вільям Голдінг вважається одним з найбільших міфотворців ХХ століття. Його роман «Володар мух» був вибраний в якості теми курсової роботи саме через наявність глибоких філософських та моральних стверджень, освітлених споконвічних питань боротьби добра та зла, людського буття, значення кожної окремої людини для суспільства. Невимушений стиль оповіді робить роман доступним для розуміння навіть маленькому читачу, а відкритий фінал змушує замислитися над майбутнім не тільки окремо взятих хлопців, але всього людства. Все це робить роман актуальним в будь-який час, для будь-якого суспільства, для кожної людини, незважаючи на її вік та соціальний стан.

     Вільям Голдінг за життя сприймався як класик. Як зазначає С.Павличко,  
«проза Голдінга належить до того напряму сучасної західної літератури, яка змальовує не людські характери, а узагальнені ідеї, алегорично втілені в ситуаціях та образах. Універсальності голдіновських героїв кореспондують і максимально розмиті контури історичного часу і простору. Та все ж у непрямій формі письменник торкнувся найважливіших соціальних проблем нашої епохи, котру не сприйняв і прийняв як епоху негуманну,  
небезпечну, апокаліптичну».

     Свої романи В.Голдінг називав притчами. У сучасному літературознавстві під притчею розуміють в першу чергу засіб вираження морально-філософських роздумів письменника, які часто бувають протилежними до загальноприйнятих суспільних уявлень. Для притчі головне не змалювання, а вираження смислу. У лекції “Притча”, прочитаній у 1926 році у Каліфорнійському університеті, В.Голдінг подав своє бачення основних завдань письменника: «Він не може вигадати історії, в якій би не було повчання людям. Ускладнюючи на свій лад свої знаки, він досягає не глибини на багатьох рівнях, а того, що й очікується від знаків – послідовної значущості. Отже, за природою свого ремесла автор притчі дидактичний і прагне дати моральний урок. Люди не дуже люблять моральні уроки. Пігулка має бути підсолодженою, має бути дотепною чи розважальною, чи в якийсь спосіб захоплюючою. Крім того, мораліст мусить бути недосяжним для своєї жертви, коли на неї падає весь тягар уроку. Адже мораліст робить припущення, котре важко вибачити, а саме, - ніби він знає більше від свого читача».

     У світі В.Голдінга йде постійна боротьба людини з навколишніми ворожими силами навколо та всередині себе. Герою нема на що сподіватися крім себе самого, він робить свій вибір самотужки. Протиріччя закладено в двоїстій природі людини, які автор викриває в романах «Володар мух» та «Злодюжка Мартін». Письменник вважає, що основною силою, яка заважає моральному прогресу є незнання людиною себе, а з цього і робиться висновок, що історія – це проблема, для вирішення якої необхідна мобілізація внутрішніх сил людини, тобто самопізнання. Трагізм процесу самопізнання, вираженого в шляху героя від незнання, страждань та відчуття провини до пізнання істини, проходить через повне відокремлення від рідної стихії, створюючи нерозв’язний конфлікт. Людина – це сукупність протиріч та можливостей, що стоїть перед необхідністю вибору.

В своїй промові  на зустрічі європейської спілки письменників в 1963 році В.Голдінг охарактеризував основну мету своєї творчості: «На протязі всього життя я не раз був вражений та приголомшений, дізнаючись, що ми, люди, можемо зробити один з одним… Ось чому я пишу зі всією пристрасністю, на яку тільки здатен, і кажу людям: «Дивіться, дивіться, дивіться: ось яка вона, як я її бачу, природа найнебезпечнішої з усіх тварин – людини». На таку позицію письменника наштовхнули жахіття воєнних років. 
 
 
 
 
 

  I Загальна характеристика творчості В. Голдінга

     Про життя письменника, його характер, смаки та звички відома зовсім мало. Хоча Голдінг був не таким відлюдником, як його американський колега Джером Селінджер, проте він не любив давати інтерв'ю, а якщо і робив це, то дуже рідко і не розкривався у них. Швидше він вступав з читачем у своєрідну іронічну гру.

     Народився Вільям Джеральд Голдінг 19 вересня 1911 р. у містечку Сент-Колам-Майнер (графство Корнуал) у родині провінційного вчителя середньої школи Алека Голдінга, блискучого ерудита, який сповідував раціоналізм. Мати була ерудованою та емансипованою жінкою, навіть феміністкою. Хлопець зростав в атмосфері інтелектуальних дискусій, у зацікавленості мистецтвом, у тому числі і стародавнім.

     Закінчив  мальборську середню школу та  Оксфордський університет, де  його батько довгий час учителював. За бажанням батьків протягом  перших двох років під час навчання вивчав природничі науки, а потім зайнявся англійською філософією. У 1934 році, за рік до одержання ступеня бакалавра, видав збірку віршів. Після закінчення Оксфорду Вільям працював у соціальній сфері, а у вільний час писав п'єси, які сам же і ставив у невеликому лондонському театрі. Проте успіху вони не мали, хоч і були доброю школою лікарю-початківцю. У 1939 році він одружився з Анн Брукфілд, фахівцем з аналітичної хімії, а сам почав викладати англійську мову і філософію у школі єпископа Водсворта у Солсбері.

     Життя письменника не було розміреним, позбавленим яскравих зовнішніх ефектів. У 1955 році його обрали у Королівське товариство літератури, у 1966 - посвятили у рицарі. У 1983 році він став лауреатом Нобелівської премії. Разом з дружиною Голдінг виростив і виховав двох дітей: сина Девіда і дочку Джудіт.

Перерва у викладацькій діяльності була викликана Другою світовою війною. Під час війни служив у британських військово-морських силах. Під кінець командував ракетоносцем і взяв участь у висадці союзників у Нормандії.                   Досвід війни став найголовнішим імпульсом для створення "Володаря мух", роману-застереження й тривоги за долю людства. Війна стала головним чинником, який сформував його світогляд. Він говорив: "Людина, яка повернула з війни, скалічена духовно, навіть коли ця війна сприймалася як справедлива та патріотична. Коли людина змушена знищувати собі подібних, хай і заради найвищих ідеалів, вона переступила інстинкт самозбереження роду, стала нижче тварини, котра, незважаючи на всі суворі закони виживання, все ж таки ніколи не знище собі подібних".

     Голдінг  продовжив національні традиції англійської прози, але безперечно й те, що саме в нетрадиційності головна прикмета його манери.

"Немає сенсу писати новий роман, який би скидався на попередній", - говорив письменник. Протягом понад 30 років літературної роботи Голдінг написав більше десяти романів і повістей, що висунули його в перший ряд сьогочасних романів англійських прозаїків. Крім романів та повістей, автор написав небагато - статті, подорожні нотатки. Ще студентом він опублікував збірку поезій, які пізніше оцінив дуже скептично: "Став прозаїком, бо не зумів писати вірші", - говорив він, жартуючи.

     Визнання Голдінгові принесла його перша повість "Володар мух" (1954), опублікована, коли митцеві минуло вже за 40.

Наступний твір - "Спадкоємці" (1955);

- роман "Злодюжка  Мартін" (1956);

- роман "Вільне падіння" (1959);

- повість "Шпиль".

Після 1967 р. почалася загадкова для критиків творча пауза. А потім вийшло 3 романи:

- роман "Видима темрява" (1979);

- роман "Ритуали  плавання" (1980) (поверн. до притчі);

- "Паперові  люди" (1983) - сатира на сучасну  псевдолітературу та псевдокритику.

     Твори У. Голдінга різні за тематикою, змістом, інколи навіть за манерою письма, однак його філософія залишалося незмінно безрадісною. "Життя, - сказав один з його персонажів роману "Піраміди", - обурливий фарс, поставлений до того ж поганим режисером".

     У  1963 році на зустрічі європейських  письменників у Санкт-Петербурзі  У. Голдінг ототожнив творчість  письменника з творчістю лікаря, бо найважливіше в обох професіях  - визначити діагноз хвороби людини. Вбачаючи хворобу в самій природі людини, Голдінг спонукав читача протистояти здичавінню: "Будь пильним! Чи не притаївся у твоїй душі Звір!"

Новаторство У. Голдінга:

* сюжетні колізії,  засоби образо творення, характери  персонажів позначені філософською  схемою та психологічною достовірністю;

* чіткість інтелектуальної схеми, правдивість розказаних історій;

* точність в  окресленні психологічного стану  персонажів, психологічна     умотивованість їхніх дій 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

II Місце роману «Володар мух» в творчості Вільяма Голдінга

     Шлях у широкий світ для роману «Володар мух» був важким. Рукопис твору не прийняло двадцять одне видавництво. Однак молодий редактор видавництва «Faber & Faber» Чарльз Монтейт погодився надрукувати роман за умови, що автор вилучить декілька перших сторінок, на яких описувалися жахіття ядерної війни. Внаслідок цієї угоди в остаточному варіанті твору не визначається в часи якої війни відбуваються події, а також не розкриваються причини авіакатастрофи, через яку група британських хлопчиків у віці приблизно від п’яти до тринадцяти років потрапляє на острів.

     Надрукований роман швидко став бестселером у Великобританії. Не дивлячись на те, що а США роман з’явився вже через рік, популярним він став тільки після перевидання в 1959 році. Роман розійшовся загальним тиражем в 20 млн. екземплярів. Ще більше визнання він отримав після екранізації в 1963 році. Сам письменник не бажав екранізації свого роману, адже бачив його лише як літературний твір, однак фінансова скрута змусила його приймати участь у проекті і виступати консультантом. В 1990 році з’явився другий фільм з однойменною назвою, але головними героями виступали американські школярі – представники різних етнічних та расових груп.

     Роман «Володар мух» мав популярність у читачів, тому закономірним став той факт, що в середині 60-х років він був включений до навчальних програм шкіл та університетів Великобританії та США, а невдовзі й інших країн світу, в тому числі України.   

     Після того, як критики стали відзначати антиутопічний характер роману, письменник не без іронії згадував: “Я почувався наче той пан, котрий відкрив, що ціле життя говорив прозою. Я був, як виявилося,...антиутопістом. спочатку далекий пейзаж був порожнистим, тоді, звичайно, виник Платон. У полі зору з’ явився Томас Мор... Раптом у новому світлі заблищали імена – Батлер, Свіфт, Вольтер, Дефо, Шоу, Уеллс, Хакслі, Орвелл...” Будучи за своєю природою моралістом, В.Голдінг протиставляє свої романи антиутопіям і прагне  «створити людську мораль, людську істоту, яка не здатна вбивати собі подібних, експлуатувати чи грабувати. Тоді ніхто не матиме потреби писати утопії, сатири чи антиутопії, оскільки  
ми самі станемо мешканцями утопії».

     Загальну думку щодо значення роману висловив оглядач газети «Guardian» Пітер Конрад: «Мій дитячий світ читання розпочався з «Коралового острову» - наївно-імпералістичного роману Р.Баллантайна; моя наївність померла, коли я відкрив «Володара мух», де баллантайнівський сюжет опинився звернутим в алегорію про порочність роду людського» . Але не слід вважати, що цей роман - лише «похмуре повчання та темні міфи про зло і зрадницькі руйнівні сили», це ще й «захоплююча пригодницька історія, яку можна читати для втіхи та задоволення» . Саме так заявив в своїй промові представник Шведської академії літератури Л.Іюлленстен.

     Узагальнюючи, можна наголосити, що художній світ В.Голдінга складний та самобутній. Його твори і, насамперед, роман «Володар мух» - результат широкого пізнання автором людської природи та пороків.

     В своїй промові на зустрічі європейської спілки письменників в 1963 році В.Голдінг охарактеризував основну мету своєї творчості: «На протязі всього життя я не раз був вражений та приголомшений, дізнаючись, що ми, люди, можемо зробити один з одним… Ось чому я пишу зі всією пристрасністю, на яку тільки здатен, і кажу людям: «Дивіться, дивіться, дивіться: ось яка вона, як я її бачу, природа найнебезпечнішої з усіх тварин – людини».  
 
 
 
 
 
 
 

2.2 Притчевий характер роману "Володар мух"

     У. Голдінг свій твір писав задля того, щоб застерегти людство і людину від абсурдного руйнування навколишнього світу. Загальний намір "Володаря мух" він пояснив так: "У цьому творі осмислено трагічний історичний досвід людства XX століття - Другу світову війну з її небувалою жорстокістю ядерних бомбардувань та винищення народів, тоталітарні режими, за яких людину було скинуто з п'єдесталу творця і зведено до ролі "гвинтика" в соціальному механізмі".

   У лекції “Притча”, прочитаній у 1926 році у Каліфорнійському університеті, В.Голдінг подав своє бачення основних завдань письменника: «Він не може вигадати історії, в якій би не було повчання людям. Ускладнюючи на свій лад свої знаки, він досягає не глибини на багатьох рівнях, а того, що й очікується від знаків – послідовної значущості. Отже, за природою свого ремесла автор притчі дидактичний і прагне дати моральний урок. Люди не дуже люблять моральні уроки. Пігулка має бути підсолодженою, має бути дотепною чи розважальною, чи в якийсь спосіб захоплюючою. Крім того, мораліст мусить бути недосяжним для своєї жертви, коли на неї падає весь тягар уроку. Адже мораліст робить припущення, котре важко вибачити, а саме, - ніби він знає більше від свого читача».

      Твір був задуманий і написаний як пародія. У 1857 році англійський письменник Роберт Майк Баллантайн видав книгу "Кораловий острів". У ній розповідалося про те, як група англійських хлопчаків через аварію на кораблі опинилася на безлюдному острові. Але надзвичайні обставини не порушили міцних засад цивілізації у цих гідних представників британського суспільства. Вони з честю вийшов із складних ситуацій, дружно діяли, упевнено протистояли стихії.

     Роман-притча «Повелитель мух» увібрав в себе і елементів робінзонади. Взагалі жанр робінзонади має в англійській літературній традиції досить глибокі корені: як відомо, в ім'я «перевірки» людської природи помістив свого героя на незаселений острів ще Д.Дефо. Його герой за 28 років перебування на острові не лише сам не перестав бути людиною, але і олюднив навколишній бездушний простір. Дж.Свифт ввів у свої «Подорожі Лемюэля Гулливера» елемент робінзонади через згадку про те, що живуть в країні гуигнгнмов огидливі тварини еху - це нащадки людей, висаджених з корабля або потерпілих корабельну аварію : за декілька поколінь нащадки цих людей остаточно звиродніли, чим і ілюструвалася свифтовская украй песимістична концепція людської природи. Власне голдиновський «Повелитель мух» містить в собі елементи полеміки з робінзонадою Р. Баллантайна «Кораловий острів»

     У. Голдінг у своєму творі відтворив ситуацію Баллантайна: аварія, безлюдний острів, англійські діти, дав своїм героям ті самі імена, що і в "Кораловому острові" - Джек і Ральф, але вони поводили не так. Діти XX століття у складних обставинах не діяли дружно, а стали непримиренними ворогами. Джек прагнув фізично знищити Ральфа. Персонажі роману виродилися у дике плем'я, очолюване фанатичним ватажком.

За жанром - це роман-притча - твір з чітко вираженою мораллю, з конкретною повчальною ідеєю. Головна мета твору - застерегли, що всюди, де виникла ідея національної винятковості, може статися лихо. Автор роману вимагав від усіх, хто живе на землі, особистої відповідальності за те, що відбувалося навколо.

     Зав'язка роману - не просто катастрофа, а наслідок ядерного бомбардування, після якого дітей почали евакуювати, що не могло не позначитися на їхньому психологічному стані. Вибиті з колізії узвичаєного життя ще до авіакатастрофи, персонажі твору психологічно не здатні виробити послідовної лінії поведінки: з одного боку, позбувшись опіки дорослих, вони хотіли б повною мірою насолодитися свободою, з другого, - підсвідомо їм комфортніше почуватися у рамках вимог і зручностей, які "заклав" у них дорослий цивілізований світ.

     Роман побудовано таким чином, що моральна деградація персонажів найяскравіше проявилася у певних ключових моментах композиції, які стали мікрокульмінаціями для сюжетних ліній кожного з них.

     Образи головних героїв показані яскраво і неповторно. Саймон - улюблений герой У. Голдінга, антипод Рохи. У цій дитині жило природне світле почуття істини. Він стихійний філософ-гуманіст. Саме Саймон з власної ініціативи йшов на гору, де причаїлося зло, і з'ясував його суть. Єдиний Саймон щиро жив задля товаришів: будував курені, пішов обстежувати острів, погодився дізнатися таємницю звіра й поспішив донести її ближнім своїм. Та вони вже перетворилися на зграю - темною і безликою. Одкровення маленького месії не були почуті у ревищі натовпу. Замість того, щоб знищити Звіра у собі, вчорашні товариші вбили Саймона. Його смерть - остання межа до повного здичавіння дітей.

     З образом здичавіння пов'язаний символічний образ ритму (барабанів). Вони вперше з’явилися під час пожежі, разом з відчуттям дикості. Згодом наголошувалося, що "діти звикли до ритму дня", але не спроможні цілком до нього пристосуватися. Ритмом здичавіння пройнято пісню мисливців та їхні танки.

     Роха - інтелектуал-прагматик, втілення у творі здорового глузду. Він ініціатор всіх "цивілізованих" починань на острові - скликання зборів, встановлення правил та колективних рішень, підтримування сигнального вогнища. Роха вірив, що, дотримуючись засвоєних у попередньому житті правил, можна усе впорядкувати. Тому саме він став носієм раціонального оптимізму в романі: беззастережно вірив у силу науки, спасіння, що обов'язково надійде з дорослого світу, заперечив існування Звіра як такого, що поставив під сумнів саму цивілізацію.

З Рохою пов'язано  образ-символ окулярів, які, з одного боку, дали змогу розвести сигнальне  вогнище, а з другого, - стали причиною, що ледь не знищило весь острів. Отже, знання, яке вони символізували, так  само могли бути не лише корисними, а й руйнівними. Водночас окуляри Рохи символізували сліпоту раціонального оптимізму: герой загинув, вчасно не помітивши реальної загрози.

     Ральф - типовий благополучний підліток, який самою своєю присутністю несвідомо створив атмосферу "цивілізованості". Саме з ним у подальшому асоціювалося це поняття.

     Джек - породження сірої маси. Темрява і фетишизм супроводжували образ впродовж усього тексту.

     Образ Володаря мух - визначальний у творі. Це фактично дослівний переклад імені Вельзевула, тому Звір - образ символічний. Це втілення інстинктивного страху дітей перед невідомим і темного, звірячого начала у людині. Висновки письменника з роману близькі до філософії екзистенціалізму: всі трагедії існування людини у світі невідворотні, їхні причини крилися у споконвічній меншовартості людської природи.

     Величезну роль у творі відіграє зображення природи. Вона змінюється в залежності від ситуації та поведінки дітей. Єдність та правильність вчинків супроводжується теплом сонця: «Ральф раптом зрозумів, яке стомлююче життя, коли потрібно заново прокладати кожну тропу і весь час слідкувати за своїми крокуючими ногами… Він повернувся та пішов назад, до майданчика, і сонце тепер било йому в обличчя» . Вбивство Саймона проходить у темряві та супроводжується громом та блискавкою – все це символізує торжество зла, страх. В той самий час збагачений істиною Саймон поглинається океаном, як символом очищення від зла та гріху. «Засріблився овал лиця, і мармуром статуї заблищало плече» вбитого, уособлюючи істинність думок та вчинків, святість, а «дивні істоти з палаючими очима та димними шлейфами», - що «метушилися біля голови» - це ніщо інше як демони, зло в людських душах.

     Вогонь, покликаний захищати та дарувати надію, стає причиною загибелі малюка на початку твору і порятунком, не тільки фізичним, але також духовним, наприкінці. Як не парадоксально, екологічна катастрофа чи, в узагальненому вигляді, руйнівна війна породжує новий виток прогресу.

Природа сама по собі прекрасна та непорушна, такою  вона залишиться після зникнення кожного з нас. Наше існування чи небуття їй байдуже, свої проблеми вона, вічність, вирішує без людей. У такому трактуванні В.Голдінг не використовує старі англійські міфи, він складає власний міф, що належить ХХ століттю і являє собою основну частину менталітету нашого сучасника

II Поняття  «утопія» та «антиутопія».

     Досліджуючи  твір Уільяма Годінга «Володар  мух», ми можемо простежити характерні  риси антиутопії. Визначимо це  поняття.

     Літературний жанр антиутопії став своєрідним літописом трагедії, попередженням суспільству про небезпеку духовної деградації та насильства. Антиутопія - це супутник утопії.

     Слово "утопія" означало прекрасне, але нездійсненне майбутнє з елементом соціальної міфології. Утопія трактувалася як країна, яка була досконалою, країна мрій про щастя, зображення досконалого суспільного устрою, позбавленого наукового обґрунтування; довільне конструювання ідеалів; загальна назва планів, проектів для реалізації яких немає практичних підстав, нездійсненні плани соціальних перетворень; сукупність соціальних ідей, лозунгів, цілей, які мають відтінок популізму.

     М. Бердяєв назвав утопію "прокляттям нашого часу". З'явилося це слово з волі англійського письменника і громадського діяча Томаса Мора, який назвав написану латиною в 1515-1516 роках книгу "Утопією", утворивши це слово з двох коренів "и" і "topos" (тобто місце, якого ніде немає), а, можливо, з інших коренів - "єн" - благо і "topos" - місце (тобто блаженне місце).

В "Утопії" Томас Мор змалював ідеальну, з  його точки зору, державу, де все  збудовано за законами розуму, де всі люди рівні і урівнені в усьому: в праці, відпочинку, навіть одязі; де все регламентовано і всі підлягало суворому розкладу й дотриматися дисципліни. Утопія Т. Мора - країна щастя, можливого на землі, до того ж була заселена пересічними земними людьми, тільки дуже розумно організованими.

Утопія як одна із своєрідних форм суспільної свідомості втілила в собі такі риси:

- осмислення соціального ідеалу;

- соціальна критика існуючого ладу;

- прагнення бігти від похмурої дійсності;

- спроби передбачити майбутнє суспільства.

     Першопочатково історія утопії тісно переплелася з легендами про "золоте століття", про "острови блаженних", а також з різними теологічними і етичними концепціями.

     Потім, у часи античності і в добу Відродження, вона набула форми опису досконалих суспільств, які начебто існували десь на землі або які існували в минулому, в XVII-XVIII ст. велике поширення отримали різні утопічні трактати і проекти соціальних і політичних реформ. У середині XIX століття, а особливо в XX столітті, утопія все більше перетворилися на специфічний жанр полемічної літератури, яка присвячена проблемі соціальних цінностей.