Антон Макаренко про роль колективу у формуванні особистості

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

з педагогіки

 

А.С.Макаренко  про роль колективу у формуванні та розвитку особистості

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП …………………………………………………………………………… 3

 

РОЗДІЛ 1. Життєвий та творчий  шлях А.С.Макаренка ……………………….5

1. Життєвий шлях педагога ………………………………………………….5
2. Педагогічний досвід, ідеї вчителя-новатора ……………………………. 9
3. Педагогічні праці та статті ……………………………………………….. 11

 

РОЗДІЛ 2. Основні  теорії виховання колективу ……………………………….14

2.1. Зміст та  поняття колективу за А.С.Макаренком …………………………..14

2.2. Етапи розвитку колективу, його форми та методи ……………………….. 21

2.3. Використання  педагогічних надбань А.С.Макаренка  у сучасній школі … 23

 

ВИСНОВОК ……………………………………………………………………… 26

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………………… 27

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Соціальні і політичні зміни, що відбуваються в Україні, а також постійне зростання наукової інформації роблять надзвичайно актуальною проблему оновлення змісту освіти. Існує нагальна потреба реформувати систему виховання з урахуванням сучасних тенденцій розвитку суспільства. На цьому наголошується у Законі України “Про освіту”, “Національній доктрині розвитку освіти”, у державних національних програмах “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), “Діти України”. З урахуванням цих змін створено проект “Державних стандартів базової і повної середньої освіти”.

Необхідною  передумовою всебічного розуміння  дослідниками нових проблем, що постали  перед педагогічною наукою і практикою, як зазначається в “Основних напрямках  наукових досліджень з педагогіки і  психології України”, має бути осмислення прогресивних ідей минулого з погляду сьогодення, переосмислення та висвітлення позитивного досвіду минулого у контексті сучасних культурно-освітніх змін.

 Творча спадщина  А.Макаренка не обмежується часовими  рамками її створення, тобто  20-30-ми роками ХХ століття, вона спрямована в майбутнє і не тільки може, а й повинна застосовуватися в сучасних умовах (М.Ярмаченко).

Дослідженням  теоретико-практичної спадщини А.Макаренка, починаючи з 40-х років минулого століття, займалася велика кількість учених. Різні аспекти виховної системи видатного педагога, його творчої і практичної діяльності аналізуються в широкому спектрі монографій, книг, статей (Є.Балабанович, В.Гмурман, Л.Гордін, О.Дзеверін, Г.Жураковський, В.Кумарін, В.Коротов,  В.Колбановський, М.Кондаков, Н.Лялін, Є.Мединський, Е.Моносзон, Н.Морозова, Ф.Науменко, М.Ніжинський, М.Павлова, П.Паперна, С.Рівес, В.Смаль, А.Тер-Гевондян, Г.Філонов, А.Фролов, М.Ярмаченко та ін.).

Об’єкт  дослідження - педагогічна спадщина А.Макаренка.

Предмет дослідження – значення колективу у формуванні та розвитку особистості учня в педагогічній спадщині А.Макаренка.

Мета  дослідження полягає у виявленні механізмів розвитку теорії колективу в педагогічній спадщині А.Макаренка як інструменту формування особистості школяра в сучасній педагогіці.

Завдання  дослідження:

- проаналізувати педагогічну творчість Антона Макаренка;

- з’ясувати  педагогічну суть колективу в  концепції А.Макаренка;

- визначити основні риси та етапи створення колективу в педагогічній спадщині А.Макаренка;

- показати можливості  використання педагогічних ідей  А.Макаренка в сучасній школі.

Ретроспективний аналіз визначних явищ в історії  педагогіки зумовив потребу знову  звернутися до педагогічної спадщини А.Макаренка в пошуку механізмів розв’язання сучасних педагогічних завдань. Оптимальне поєднання досліджень класичної спадщини минулого і сучасних досягнень наукової думки дасть змогу відкрити нові перспективи розвитку педагогічної науки.

Як зазначав у своїх працях і виступах академік І.Зязюн, оцінкою педагогічного досвіду А.Макаренка є те унікальне в історії педагогіки явище, що жоден з його вихованців, котрі прибували до нього як індивіди з девіантною поведінкою, не став у житті злочинцем.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ЖИТТЄВИЙ ТА ТВОРЧИЙ ШЛЯХ А.С.МАКАРЕНКА

 

1.1. Життєвий шлях педагога

 

Антон Семенович  Макаренко (1888-1939) – педагог, письменник, публіцист. Народився в м.Білопіллі Харківської губернії (тепер Сумська область) в сім’ї робітника-маляра залізничних вагонних майстерень.

У молодому віці (1896 р.) Антон Макаренко вступає до Білопільського двокласного залізничного училища. З осені 1901 р., через від’їзд родини до м. Крюкова, навчається у Кременчуцькому міському чотирикласному училищі, по закінченні якого (1904 р.) продовжує навчання на однорічних педагогічних курсах, що готували вчителів початкової школи. Здобута освіта, найнижча фахова в тодішній Росії, і статус вчителя-підмайстра, не задовольняють допитливого юнака; працюючи з вересня 1905 р. помічником учителя двокласного залізничного училища, він мріє продовжити навчання. Його бажання здійснюється восени 1914 р., коли молодого А.С.Макаренка приймають казенним стипендіатом до Полтавського учительського інституту. Навчання на півроку переривається службою в армії, з якої його демобілізують через короткозорість. У червні 1917 р. він закінчує інститут із золотою медаллю і починає керувати залізничним училищем у Крюкові. З вересня 1919 р. до вересня 1920 р. А. С. Макаренко завідує початковою школою в Полтаві, де у цьому ж році організовує поблизу міста трудову колонію ім. М. Горького для неповнолітніх правопорушників.

Антону Семеновичу уже в цей період були притаманні пошуки нових форм роботи у школі, енергійність та ініціативність (він проводить вечірні заняття з робітниками). Молодий педагог постійно прагнув до поповнення знань, до самоосвіти. Він самотужки одержував знання, великий потяг мав до історії, філософії, але його особливою пристрастю була художня література – твори. Антон Семенович не тільки обожнював літературу, а й мав потаємне бажання писати. Ще в період навчання в інституті датується його перша літературна спроба – оповідання “Дурний день”.

Працюючи з колишніми  правопорушниками, Антон Семенович керувався принципом, що немає дітей морально дефективних (маючи на увазі занедбалість і невихованість дитини), а є діти, які тимчасово потрапили в біду, тобто ігнорував протиправне минуле вихованців. Життєдіяльність колонії орієнтувалась на реальність радісного майбуття, на виховання у підопічних високого почуття відповідальності перед своїм колективом і суспільством. А для цього необхідно було запровадити нові організаційні, навчальні і трудові форми функціонування і виховної діяльності у колонії. І педагог-новатор з успіхом втілював це у практику своєї роботи.

Для подальшого розвитку колективу вихованців, А. С.Макаренко у травні 1926 р. здійснює злиття колонії ім. М. Горького і вкрай занедбалої дитячої установи у селищі Куряж поблизу Харкова. Цей ризикований крок підтвердив правоту педагога щодо необхідності перспективи руху в житті колективу.  

 Однак, такі сміливі, новаторські методи виховної роботи педагога-ентузіаста тогочасні науковці сприймали не схвально. Так, в процесі розгляду та обговорення виховних програм дитячих установ А.С.Макаренка – “Операційний план педагогічної роботи трудової комуни імені Ф.Е.Дзержинського” і “Конституція трудової комуни ім. Ф. Е. Дзержинського” – його звинуватили у зайвій емоційності, в намаганні перевернути всю тогочасну систему соціального виховання, у використанні несоціалістичних за змістом педагогічних категорій “обов’язок, честь, право” та відсутності в його виховній роботі класової лінії.

І все ж у боротьбі з  ідейними опонентами Антон Семенович  продовжує втілювати в життя  свою виховну систему, розвиваючи і  доповнюючи її новими педагогічними  знахідками вже у стінах організованої ним у 1927 р. дитячої комуни ім. Ф. Е. Дзержинського. Саме тут він розгортає успішний навчально-трудовий експеримент, у ході якого було налагоджено справжнє виробництво комунарами необхідної країні передової техніки: фотоапаратів “ФЕД” і електричних свердел. Вихованці не лише заробляли кошти на власне утримання, а й за колективним рішенням надавали матеріальну допомогу комунарам-випускникам [1, с.313-314].

 Паралельно з напруженою  роботою в комуні на початку 30-х років А.С.Макаренко починає публікувати свої перші літературно-педагогічні твори. У становленні Макаренка-письменника велика роль належить М. Горькому, який запропонував йому написати книжку про його виховні досліди, про погляди на етику людини соціалістичного майбуття. 

Започаткував свою літературну працю Антон Семенович в 1930 р., коли в Харкові вийшла друком невелика книжка “На велетенському фронті” (у співавторстві з М. Фере). Другою була повість “Марш 30-го року” (1932 р.), тоді ж створено п’єсу “Мажор”. В той час А. С. Макаренко розпочав роботу над всесвітньо відомим твором “Педагогічна поема”, де в художній формі відобразив реальну історію колонії. Першим рукопис прочитав М. Горький і вже у 1933 р. вийшла перша частина цього твору, в 1934 р. – друга і в 1935 р. – третя. Згодом, узагальнивши набутий виховний процес, педагог видав “Методику організації виховного процесу” (1936 р.). У 1937 р. виходить перший том “Книги для батьків”, наступного року – художньо-педагогічний роман про життя комуни ім. Ф. Е. Дзержинського “Прапори на баштах”.

У 30-ті роки А. С. Макаренко  написав також низку педагогічних, публіцистичних, суспільно-політичних статей та оповідань. Його творчість  була високо оцінена сучасниками, доказом  чого стало прийняття педагога в  червні 1934 р. до Спілки радянських письменників.

Літературна діяльність захопила Антона Семеновича, хоча ще певний час  він поєднував її з педагогічною. У липні 1935 р. його призначили помічником начальника трудових колоній Народного  комісаріату внутрішніх справ УСРР, і він переїхав до Києва. Під час листування з М. Горьким педагог висловлює пристрасне бажання присвятити себе літературі і оселитися в Москві. Він просить звільнити його від адміністративно-педагогічної роботи. Проте нарком внутрішніх справ України В. А. Балицький, високо цінуючи його, як організатора дитячих установ, не одразу погоджується на це. І у жовтні 1936 р. доручає Макаренку очолити занедбалу в педагогічному відношенні колонію під Києвом, у Броварах. Вже через місяць стан справ у закладі змінився на краще, хоча це коштувало педагогу здоров’я.

Нарешті, наприкінці січня 1937 р. Антон Семенович переїздить до Москви й цілком віддається письменництву  та громадсько-педагогічній діяльності. Він зустрічається з учителями, ділиться з ними своїм досвідом, читає цикл лекцій на радіо. Надто напружена робота ще більше підриває його здоров’я. 1 квітня 1939 р. А.С.Макаренко раптово помирає від серцевого нападу у вагоні приміського електропотягу. Похований видатний педагог у Москві на Новодівичому цвинтарі.

Творчий шлях Антона Семеновича Макаренка є одним із повчальних прикладів служіння педагога своїй справі. Його творчість пройнята глибокою любов’ю до дітей, відданістю ідеалам. А. С. Макаренко – педагог-новатор. Він шукав засоби і форми виховання особистості, створював новий педагогічний стиль, не завершуючи, проте, своєю діяльністю старого періоду педагогічної культури.

Антон Семенович Макаренко  залишив багату педагогічну спадщину, написавши понад 150 творів (романів, повістей, сценарій, науково-педагогічних статей). За його творами зняті художні фільми. Педагогічний досвід А.С.Макаренка аналізують і вивчають як в Україні, так і у всьому світі. Макаренко розробив і здійснив систему виховання «важких дітей», поєднавши у своїй педагогічній методиці теорію виховного колективу і практику трудового виховання. Здійснив реформування загальноосвітньої та професійної школи.

На батьківщині педагога, м. Білопіллі, у 1979 р. було відкрито пам’ятник. На його честь у м. Києві названа  вулиця, дитяча бібліотека. У м. Львові його ім’я носить середня школа  № 50. У с. Ковалівка полтавської області відкрито Державний музей-заповідник та ліцей-інтернат ім. А.С.Макаренка для обдарованих дітей. Про життя і діяльність письменника і педагога знято фільм «Разом із Макаренком» (1987 р.). А в 2003 р. редакцією журналу «Народное образование» запроваджено Міжнародний конкурс ім. А. С. Макаренка, який проводиться щороку 1 квітня – в День пам’яті великого педагога.

Науково-теоретична спадщина А. С. Макаренка є науковим підґрунтям для нинішніх і майбутніх  поколінь педагогів.

1.2. Педагогічний  досвід, ідеї вчителя-новатора

 

Педагогічний  досвід та ідеї Антона Макаренка  започаткували розвиток педагогіки в усіх її основних розділах: методології, в теорії і методиці навчання і виховання, в постановці актуальних проблем педагогічної майстерності, у підготовці вчителів і вихователів. А також, творчі ідеї А.С.Макаренка є джерелом передового педагогічного досвіду.

На початку  50-х років, коли у школу прийшли  молоді педагоги захоплені ідеями А.С.Макаренка, успіх кращих педагогічних колективів закономірно пов'язаний з творчим використанням та розвитком ідей видатного педагога. Звертаючись до праць А.С.Макаренка, ми знову і знову відкриваємо для себе принципово нові рішення найскладніших проблем виховання і навчання. Досвід педагога, його педагогічна творчість є повним вираженням педагогічних ідей, прикладом правильної позиції у вирішенні актуальних проблем виховання.

Актуальні проблеми роботи школи і педагогіки розкриті у його працях. Ним висунуто ряд  принципово нових ідей: програма виховання, педагогічне проектування, формування характеру, виховання на кращих традиціях народу, виховання колективу, дисципліна і самоврядування, педагогічна майстерність і техніка.

Антон Семенович Макаренко виявив себе активним будівничим соціалістичної школи і радянської педагогіки проте у своїх творах і діяльності широко використовував надбання народної педагогічної мудрості. Вийшовши з глибин народу, А, Макаренко тонко підмітив можливості народних виховних засобів і мудро вплітав їх до своїх навчально-виховних заходів, обстоював їх у своїх творах. Особливо вдало він використовував скарби народної педагогіки в розв'язанні проблем трудового виховання.

Серцевиною педагогічної діяльності А.С. Макаренка є його досвід щодо органічного поєднання  навчання з продуктивною працею. У своїй практиці педагог послідовне керувався відомими положеннями основоположників комуністичного вчення про єдність навчання і виховання. 16 років роботи в колонії імені М. Горького та комуні імені Ф.Е. Дзержинського привели педагога до висновку, що труд без освіти, без політичного й суспільного виховання, які йдуть попереду, не приносить виховної користі, виявляється нейтральним процесом. Як виховати колектив – це питання ставили і ставлять багато педагогів, але лише А.С.Макаренко поставив питання принципово по-новому, як зробити колектив виховуючим.

У процесі реформи  загальноосвітньої і професійної  школи (1984 р.), ідеї Антона Макаренка  набули особливої актуальності. Багато завдань, які ставили тоді перед  усіма школами країни, знаходимо у досвіді навчально-виховних закладів, якими він керував, успішно вирішувались вже у 30-х роках. Боротьба за повну середню освіту, поєднання навчання з суспільно-корисною працею, створення умов для всебічного гармонійного розвитку дітей, широкий діапазон самостійної роботи вихованців, розвиток самодіяльності і самоврядування дітей, їх суспільної активності – все це було просякнуто турботою педагога.

Шлях А.С.Макаренка  як педагога-мислителя є невід’ємним від шляху педагога-практика. Ось чому жадібно тягнеться наше учительство і батьки до мудрих книг педагога. Вони знаходять у думках і порадах Антона Семеновича відповіді на свої питання, знаходять справжню науку про виховання підростаючих поколінь.

Таким чином, А.С.Макаренко  як майстер-педагог був зразком для вчителів. Цілеспрямований, сміливий і рішучий педагог-творець, який не зупиняється перед труднощами, знаючи кожного вихованця, глибоко розуміючи дитяче життя, високоморальна і культурна людина, творчо віряча в краще у людині, в її творчі сили – таким Антон Макаренко – вихователь-педагог.

Одне із важливих принципових  положень педагогічного досвіду  А.С.Макаренка є суть прогресивності і цілеспрямованості його практичної роботи і теоретичних висновків.

Педагогічний досвід А.С.Макарека показує, що єдино можливим і правильним рішенням основної задачі педагогічних дій в наших умовах являється перетворення сумного, нудного, сірого – нічого не даючого, в організацію творчого, трудового, радісного і цілеспрямованого життя і діяльності дітей.

Педагогічні ідеї та досвід Антона Макаренка, всього виховання, зводяться до того, щоб перетворити складні і важкі обов’язки дітей, які ставляться перед ними завданнями виховання, в їх інтересах, їх майбутнього і майбутнього всього суспільства є джерелом і умовою дитячої радості і стимулом їх життєдіяльності.

Виходячи з цього, А.С.Макаренко  розробив нові виховні методи «включення»  дітей у виконання своїх обов’язків, або іншими словами, нові методи педагогічного  впливу.

У цьому суть виховної роботи і суть справжньої майстерності педагога.

 

 

1.3. Педагогічні  праці та статті

 

Загальна кількість літературних творів А.С.Макаренка, якщо лічити статті та стенографи його виступів, досягає до 80, однак далеко ще не все, що він написав і склав у доповідях та лекціях, є надруковано.

Педагогічний досвід Макаренко, його педагогічні погляди втілені в художній творчості. У своїх художніх творах («Педагогічна поема», «Марш 30-го року», «Прапори на баштах»), художньо-теоретичній «Книзі для батьків», в публіцистичних статтях («Воля, мужність і цілеспрямованість», «Про комуністичну етику», «Комуністичне виховання і поведінка» і інших), Макаренко як педагог-новатор і художник прослідкував процес виховання нової людини в трудовому колективі, розвитку в радянському суспільстві нових норм поведінки, процес накопичення нового морального досвіду і звичок. Літературна діяльність Макаренко — рідкісний приклад злиття достовірно художнього дарування з талантом педагога-ученого.

Як письменник і педагог А.С.Макаренко сформувався під сильною дією М.Горького, його творчості і особи. Система педагогічних поглядів Антона Макаренко сприяла розвитку педагогічної думки: він вніс великий внесок до теорії і практики комуністичного виховання, показав величезні можливості цілеспрямованої виховної дії. Він був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Розглянемо детальніше пудбіцистичну діяльність педагога.

Ще на початку своєї  діяльності в колонії ім. М. Горького, коли вже виявилися перші позитивні  наслідки оригінальної педагогічної спроби, а саме в 1925 р. А.С.Макаренко почав писати свій визначний твір, що набув широкої популярності, - «Педагогічну поему». У цій праці яскраво показано величезне значення та великі можливості виховання. В ній художньо, просто і в той же час глибоко показано майже всю педагогічну систему А.С.Макаренка, що її роз’яснив він згодом у ряді теоретичних статей [7, с.8].

У друкованих працях Антона Семеновича достатньо обґрунтованою є теорія родинного виховання вченого. Написанню «Книги для батьків» передували його власний досвід виховання прийомного сина та племінниці, відвідання численних родин у Харкові, Києві та Москві. Важливою умовою повноцінного виховання дітей, за переконанням Макаренка, є наявність повної сім’ї та двох дітей у ній. Переконливими є види фальшивого батьківського авторитету. До умов успішного становлення особистості в родині він відносив наявність спільних інтересів, спільних справ та приклад батьків у всій життєдіяльності.

Серед яскравих методів ученого варто відзначити метод довіри (приклад з Карабановим  із «Педагогічної поеми»), «метод вибуху» (спогади колоніста Явлинського про те, як вчили плавати колоніста Ройтенберга), метод використання виховних ситуацій (ситуація у цирку м. Новоросійська під час походу) та ін.

1938 року в  журналі «Октябрь» було надруковано  третій великий художньо-педагогічний твір А.С.Макаренка «Прапори на баштах». Це повість на три частини, що змальовує педагогічні досягнення комуни (сам педагог фігурує у цій поемі під ім’ям Захарова) [7, с.8].

Водночас Антон  Семенович виступає з цілим рядом  оповідань для дітей та юнацтва, що друкувалися у тогочасних журналах.

А.С.Макаренко вперше в історії вітчизняної педагогіки поставив проблему технології виховання та педагогічної техніки. Відомим є його положення: «Я став майстром своєї справи лише тоді, коли навчився говорити з 15-20 відтінками «іди сюди» та навчився давати 20 нюансів обличчю, фігурі, голосу». У статті «Деякі висновки з мого педагогічного досвіду» він показує, що йому вдалося за виразом обличчя, за поставою визначити внутрішній психологічний стан вихованця. Природньо, що вчений до певної міри передбачав сучасну візуальну психодіагностику. Вже тоді він передбачав, що майбутні вчителі у вузах оволодіватимуть азами педагогічної майстерності

(особливо щодо  користування голосом, мімікою,  поставою та ін.).

Все ж доводиться констатувати, що після смерті вченого /1939 р./ до педагогічної спадщини не поверталися ще 10 років. При житті вченого «Книга для батьків» оцінювалася його опонентами як шкідливі поради батькам.

Проте на початку 50-х рр. вийшло семитомне зібрання творів, а напередодні 100-річчя від дня народження 8-томне зібрання. 1988 р. за рішенням ЮНЕСКО був названий роком А. С. Макаренка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ТЕОРІЇ ВИХОВАННЯ КОЛЕКТИВУ

 

2.1. Зміст  та поняття колективу за А.С.Макаренком

 

Колектив – це цілеспрямований  комплекс організованих осіб, що займаються спільною метою, підпорядковуються  досягненню єдиної мети і мають органи самоврядування.

А.С.Макаренко дійшов висновку, що праця без напруження, без громадської й колективної турботи є маловідчутною у справі виховання нових мотивацій поведінки. Така праця швидко й легко стає автономною механічною дією і відбивається на психіці неконструктивно. Вона, на думку педагога, завершується малим розвитком та презирством до навчання і цілковитою відсутністю планів та перспектив на майбутнє. Тому мале мотиваційне значення праці з самообслуговування, велика втомлюваність, малий інтелектуальний зміст роботи, бідна за соціальним змістом реміснича праця самі по собі ще не можуть бути шляхом повноцінного виховання.

Педагог не уявляв трудового  виховання поза залученням вихованців до активної продуктивної праці поза умовами виробництва. Він був переконаний у тому, що "праця, яка не має на увазі створення цінностей, не є позитивним елементом виховання".

А.С. Макаренко вважав, що в соціалістичному суспільстві  праця є не тільки економічною, а  й моральною категорією.

Обов'язковою умовою докорінного  поліпшення роботи з виховання безпритульних дітей педагог передбачав "вжити всіх заходів, щоб дитячі будинки перестали бути споживацькими закладами, а стали закладами трудового радянського соціалістичного виховання, щоб на них не треба було викидати десятки мільйонів карбованців зовсім непродуктивне".

Основоположним принципом  педагогічної системи А.С. Макаренка є принцип виховання в колективі. Колектив розглядався ним як універсальний метод комуністичного виховання, що є загальним і єдиним, а водночас дає можливість кожній окремій особистості розвивати свої здібності, зберігати свою індивідуальність, іти вперед лініями своїх нахилів. Макаренко розробив і апробував методику колективістського виховання, технологію її втілення.

Думки А.С. Макаренка про головні  напрями організації колективу містять у собі різноманітні аспекти діяльності та багатосторонній вплив на особистість вихованця. Дослідник творчості А.С. Макаренка М.П. Ніжинський виділяє їх за такими напрямками:

— уповноважені колективу  повинні добиватися всебічного підвищення його політичного і культурного рівня, регулювати товариські взаємини, привчати дітей розв'язувати конфлікти без сварок і бійок, рішуче боротися з найменшими спробами насильства старших або більш сильних над молодшими і слабшими;

— кожен член колективу  щоденно повинен виявляти себе в  праці, а тому особливим завданням  активу є виховання у кожного поваги до праці, до відпочинку і занять інших. Це виховання передбачає не тільки засвоєння правильних уявлень, а й вироблення правильних звичок. Зазначених вимог обов'язково треба додержуватися і в процесі шкільних занять;

— дисципліна завжди виступає як форма суспільного добробуту людей. Такою вона може бути тільки в тому випадку, якщо будується за системою активізації особистості в найрізноманітніших галузях трудового і громадського життя. Отже, дисциплінованість — результат виховного процесу в цілому, результат насамперед зусиль самого колективу дітей, що виявляються в усіх сферах його життя. Але для того щоб дисципліна сприймалася як явище моральне і політичне, у кожному колективі дітей слід роз'яснювати її необхідність, забезпечувати додержання доцільного, точного режиму. Покарання, спрямовані на зміцнення дисципліни, повинні, головним чином, впливати на колектив І мати форму морального осуду;

— громадська думка —  регулятор поведінки учнів. Для  радянських людей загальні збори є вищим органом, який відбиває громадську думку колективу. Тому дитячим загальним зборам слід приділити велику увагу. Для формування особистості вони матимуть особливу цінність, коли предметом їх обговорення будуть щоденні справи і перспективні лінії розвитку закладу, які пов'язують вихованців із загальнонародними інтересами;

— розвиток перспективи  закладу в цілому і кожної дитини зокрема слід нерозривно пов'язувати зі стилем роботи в колективі. Кожний дитячий заклад повинен мати свій стиль і тон, а нормальний тон може бути тільки один — життєрадісність, спокійна ділова обстановка, що виключає постійну крикливу бурхливість. Мажор, бадьорість колективу забезпечуються злагодженістю й організованістю його, крім того, єдністю, активністю людей і одночасно вмінням гальмувати себе, коли потрібно. Особливою формою гальмування є ввічливість, яку треба всіляко рекомендувати вихованцям.

Таким чином, у процесі різноманітності діяльності колективу кожен його член розвиває в собі потребу бути уважним до інтересів інших людей, потребу високої моральності, тобто бажання збагачувати духовне життя.

Ці думки А.С. Макаренка неоднозначне оцінювалися в УРСР. Хоч офіційно владні структури створювали культ "вчення А.С.Макаренка", насправді ж положення талановитого педагога повсюдно ігнорувалися. Взяти хоча б його погляди на дитячий колектив. А.С. Макаренко вважав первинним колективом не звичайне об'єднання дітей для навчальної роботи, а значно ширше. У своїй лекції "Педагогіка індивідуальної дії" він писав: "У моєму досвіді я прийшов до такої організації, коли первісний колектив не охоплював ні класних шкільних інтересів, ні виробничих інтересів, а був тим осередком, в який і шкільні, і виробничі інтереси приходили від різних груп. Ось чому я останнього часу зупинився на загоні, до якого входили й школярі різних класів і робітники різних виробничих бригад". Отже, за А.С. Макаренком первинний колектив не клас, в якому об'єднані однолітки для розв'язання навчально-виховних завдань, інтереси такого об'єднання випливають із "соціального синтезу". Такого колективу практика радянської школи не створила, і експериментальне досягнення видатного педагога не знайшло підтримки в системі так званого комуністичного виховання.