Апеляційний суд України

Зміст

Вступ

Апеляційні суди є важливою ланкою судів загальної юрисдикції. Розгляд кримінальних і цивільних справ у апеляційному порядку має важливе значення, дозволяє не допустити набрання чинності незаконними і необґрунтованими рішеннями, вироками, ухвалами і постановами, тим самим сприяючи здійсненню цілей і завдань правосуддя. Не порушуючи принципу незалежності суддів місцевих судів при розгляді ними справ, суди апеляційних судів дають вказівки у матеріалах конкретних справ, підвищуючи якість і ефективність правосуддя.

У системі судів загальної  юрисдикції діють апеляційні суди, як суди апеляційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення.

Апеляційні суди - це суди другої ланки єдиної судової системи  судів загальної юрисдикції. Вони є судами вищого рівня для місцевих судів і нижчими стосовно Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів.

У системі судів загальної  юрисдикції в Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди. До загальних апеляційних судів відносяться: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим. За потреби замість апеляційного суду області можуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіальну юрисдикцію яких поширено на кілька районів області.

Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних  округах відповідно до Указу Президента України.

Зважаючи на вищезазначене, обрана тема курсової роботи є актуальною.

Метою роботи є характеристика змісту, складу, видів, компетенції, організації  роботи апеляційних судів за новим  законом “Про судоустрій і статус суддів”, який був прийнятий 07.07.2010 року 

Розділ 1. Загальна характеристика апеляційних судів  в судовій системі України

1. Місце апеляційних судів в судовій системі.

Судову владу представляють  незалежні суди, які від імені  держави, в порядку, встановленому  законом, здійснюють правосуддя, наділені владними повноваженнями, завданням  яких є забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних  осіб, інтересів суспільства і  держави (ст. 2 Закону "Про судоустрій України та статус суддів" (далі по тексту - Закону).

Судова система  України становить сукупність усіх судів держави, основаних на єдиних засадах організації і діяльності, що здійснюють судову владу.

Суди в Україні утворюють судову систему, для якої, як і для кожної системи, характерні певні зв'язки і відносини між окремими її елементами (судами), а також притаманні такі властивості як ієрархічність, багаторівневість, структурованість. Судова система України, уособлюючи організаційний аспект судової влади — однієї з гілок державної влади, — віддзеркалює особливості організації цієї влади у нашій державі, відповідає рівню соціальноекономічного розвитку, пануючим у суспільстві поглядам на місце суду в системі механізмів державної влади, накопиченому досвіду і певним традиціям.

Відмітна риса судової системи України полягає в тому, що вона є системою унітарної держави, котра, на відміну від федеративних держав, де існує система, як федеральних судів, так і судів окремих суб'єктів федерації (штатів, земель, областей і країв), має єдину судову систему, яка не передбачає поділ предмета юрисдикції між судами за ознакою приналежності до різних внутрішньодержавних утворень.

Судову систему України  складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, яка складається із загальних і спеціальних судів.

Характерними ознаками судової  системи України є її пристосованість  до адміністративно-територіального  устрою, різні рівні провадження, стабільність і єдність.

Єдність судової системи  зумовлено метою та завданнями організації  і діяльності судових органів, єдиними  засадами судочинства для всіх ланок  судової системи, незалежністю суддів у відправленні судочинства, обов'язковістю  для всіх суддів правил судочинства, визначених законом, забезпеченням  Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної  юрисдикції, обов'язковістю виконання  на всій території України судових  рішень, фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України  та вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.

Відповідно до адміністративно-територіального  устрою судову систему України поділено на ланки. Поняття "ланка судової  системи" пов'язане з компетенцією кожного конкретного судового органу. Суди, які належать до певної ланки судової системи, мають однакову предметну компетенцію, ті самі функції і здебільшого розташовані в межах територіальних одиниць, прирівняних одна до одної за адміністративним поділом.

Відповідно  до ст. 125 Конституції України та ч. 2 ст. 17 Закону до системи судів загальної юрисдикції належать: місцеві суди, апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України.

Відповідно до ст. 25 Закону  [3] у системі судів загальної юрисдикції в Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди.

Судова система загальних  судів складається з трьох  ланок:

1) місцеві суди району, району в місті, міськрайонні, військові суди гарнізонів;

2) апеляційні суди Автономної  Республіки Крим, областей, міст  Києва та Севастополя;

3) вищі спеціалізовані  суди;

4) Верховний Суд України.

Важливою ланкою судів  загальної юрисдикції є апеляційні суди.

Суд апеляційної інстанції — це суд, який розглядає апеляції на рішення судів першої інстанції, що не набрали законної сили, з вирішенням питання про законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень.

Апеляція - це основний спосіб перегляду судових рішень у цивільних, кримінальних і господарських справах, закріплений у законодавстві більшості країн світу.

Інститут апеляції здавна відомий і в Україні, зокрема  його досить докладно врегульовано в "Правах, за якими судиться малоросійський народ" (1743 р.), де апеляцію визначено як "правильне  відкликання і перенесення з  нижчого суду до вищого справи сторін, що судяться, коли одна якась із них  вважала себе скривдженою вироком, винесеним у її справі в цьому  нижчому суді".

Інститут апеляції відомий  в Україні з давнини. Як універсальний спосіб оскарження судових рішень, що не набрали законної сили, апеляція набула законодавчого закріплення в Статуті цивільного судочинства Російської імперії (1864 р.) і деякий час застосовувалась у судочинстві України після проголошення нею незалежності в 1917 році. Згодом, у радянський період, інститут апеляції припинив своє існування, а натомість було введено інститут касації, що за змістом суттєво відрізнявся від однойменного інституту європейського та світового процесуального законодавства. В результаті проведення так званої малої судово-правової реформи апеляція зайняла належне місце в процесуальних кодексах країни.

Метою звернення до апеляції є повторний  розгляд справи у цілому або в  частині.

Існують два види апеляції: повна  і неповна.

Неповна апеляція означає перегляд рішень судів першої інстанції на підставі лише фактичних даних, встановлених ним з матеріалів, наданих особами, які брали участь у справі в суді першої інстанції.

При повній апеляції особи, що беруть участь у справі, можуть надавати в апеляційних судах поряд з раніше дослідженими й нові матеріали. При повній апеляції, на відміну від неповної, суд при розгляді скарги не вправі повернути справу для нового розгляду в суд першої інстанції, а повинен сам винести нове рішення. Таким чином, при повній апеляції суд апеляційної інстанції здійснює перевірку правильності розгляду і вирішення судом першої інстанції справи, а при неповній — перевірку рішення (вироку). Запропоноване у вітчизняному судочинстві апеляційне провадження є змішаним, тобто воно містить елементи як повної, так і неповної апеляції, вид якої залежить переважно від змісту апеляційної скарги та тих вимог, що в ній сформульовані.

У суді апеляційної інстанції справа може перевірятися або у повному обсязі, або в обсязі вимог, вказаних в апеляції. При створенні інститутів перегляду судових рішень західноєвропейські держави виходили з принципу «скільки скарги — стільки й рішення». Відбиттям цього принципу стали відповідні правила у законодавстві цих країн, згідно з якими апеляційний суд перевіряє вірність рішення першої інстанції відносно особи, що подала скаргу, і лише відносно тієї частини рішення суду першої інстанції, що нею оскаржена.

В Україні до введення апеляційного порядку другою інстанцією була касаційна. Суд касаційної інстанції був  зобов'язаний перевірити законність і  обґрунтованість рішення суду першої інстанції у повному обсязі як в оскарженій, так і в неоскарженій частині, як відносно осіб, котрі подали скарги, так і відносно тих, які  скарги не подавали. Тобто касаційна  інстанція мала значні ревізійні  повноваження. Після запровадження у якості другої інстанції апеляційного суду обсяг перегляду був визначений у процесуальному законодавстві по-різному. Якщо цивільне процесуальне законодавство виходячи з диспозитивності цивільного судочинства повністю втілило принцип пов'язаності суду вимогами скаржника, то кримінально-процесуальне законодавство реалізуючи принцип публічності, залишило суду можливість вийти за межі апеляції, якщо її розгляд дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, щодо яких апеляції не надійшли. У такому випадку апеляційний суд зобов'язаний прийняти таке рішення [7, c.49].

Апеляційні суди — це судові органи другої ланки системи  судів загальної юрисдикції, що виступають як суди першої та апеляційної інстанцій  і діють в АРК, областях, містах Києві і Севастополі. До судової реформи 07.07.2010 р. військові апеляційні суди діяли у кожному військовому регіоні (Західному, Центральному та Південному) і Військово-Морських Силах України. Реформою було ліквідовано військові суди — тепер справи, що мали б розглядатися гарнізонними військовими судами розглядаються судами загальної юрисдикції першої інстанції, а справи, що мали б розглядатися у апеляційних військових судах розглядаються у апеляційних судах загальної юрисдикції. За потреби замість апеляційного суду області можуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіальну юрисдикцію яких поширено на кілька районів області.

Апеляційні суди діють  як суди апеляційної інстанції щодо рішень місцевих судів, як суди першої інстанції за адміністративними, кримінальними  та цивільними справами, віднесеними  законом до їх підсудності, а також  переглядають справи у зв'язку з  нововиявленими обставинами. Вони також вивчають і узагальнюють судову практику та здійснюють інші повноваження, надані їм законом [6, с.42].

Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних  округах відповідно до Указу Президента України.

Місцеві суди, як суди першої інстанції вирішують зараз 90 відсотків цивільних і кримінальних справ. Апеляційні суди будуть розглядати апеляції на ці 90 відсотків рішень, а справи, в яких сторони не погоджуються з рішенням апеляційної інстанції, направлятимуться до касаційної інстанції .

Слiд зазначити, що у господарському судочинствi, як i в адмiнiстративному та цивiльному, касацiйному оскарженню пiдлягають лише тi судовi рiшення першої iнстанцiї, якi були предметом перегляду апеляцiйним судом (ст. 107 Господарського процесуального кодексу України).

1.2. Види апеляційних судів.

В системі судів загальної юрисдикції України функціонують загальні і спеціалізовані апеляційні суди.

Апеляційний загальний суд діє  у АРК, у кожній області, містах Києві  і Севастополі.

До апеляційних спеціалізованих  судів належать апеляційні господарські суди і апеляційні адміністративні  суди в апеляційних округах.

Таким чином, апеляційні суди є другим рівнем (ланкою) в системі судів  загальної юрисдикції, які призначені реалізувати конституційний принцип щодо забезпечення апеляційного оскарження рішень суду.

Судові округи (територія, на яку поширюється юрисдикція суду) в загальних і спеціалізованих апеляційних судах не співпадають. Окрім того, в підсистемі загальних судів назва суду і межі судового округу визначені Законом. Щодо спеціалізованих судів, то вирішення вказаного питання віднесено до компетенції Президента України.

Так, Закон визначив, що апеляційними загальними судами є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим.

Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указів Президента України.

Вказаний порядок повністю відповідає Конституції України, яка наділяє  Президента України повноваженнями з утворення судів. Однак оскільки в системі загальних судів (на відміну від спеціалізованих) завжди існували три ланки, закон зберіг їхній перелік, лише наділивши їх іншими повноваженнями.

В системі спеціалізованих (спочатку в господарських, а потім і в адміністративних) судів вказану ланку (апеляційну інстанцію) потрібно було створювати вперше. На момент прийняття Закону України цієї ланки в господарських судах не існувало.

Визначення місцезнаходження апеляційного суду, меж судового округу, який має  охоплювати декілька областей, потребує ретельного вивчення і, за необхідності, швидкого виправлення недоліків  з метою забезпечення оптимальності  функціонування суду.

Указом Президента України  «Про Мережу та кількісний склад суддів апеляційних судів» від 20 серпня 2001 року № 642/2001 (з наступними змінами) затверджено діючу на сьогодні Мережу та кількісний склад суддів апеляційних судів в Україні (див.додаток ).

Розділ 2. Склад  і організація роботи апеляційних  судів

2.1. Порядок обрання  і склад (апарат) апеляційних судів.

До складу апеляційного суду входять:

• cудді;
• голова суду, заступники голови суду [9, с.143].

У складі апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з  розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції.

Кількісний склад суддів у кожному апеляційному суді визначається Президентом України на підставі подання Голови Державної судової адміністрації, яке погоджується з Головою Верховного Суду України (ВСУ)  чи головою відповідного вищого спеціалізованого суду з урахуванням обсягу роботи суду, та в межах видатків, що затверджені у Державному бюджеті України на утримання суддів. Якщо ж справа розглядається в апеляційному порядку, суд діє у складі на менш, як трьох професійних суддів, відповідно до процесуального закону. ГПК передбачає і такий варіант: колегію суддів у складі трьох або більшої непарної кількості суддів (ч. 3 ст. 4 Закону).

2.1.1. Судді.

Згідно ст. 26 Закону до складу апеляційного суду входять судді, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п'яти років, з числа яких призначаються голова суду та його заступники. В апеляційному суді, кількість суддів в якому перевищує тридцять п'ять, може бути призначено не більше трьох заступників голови суду [3].

Суддя апеляційного суду здійснює судочинство в порядку, встановленому процесуальним законом, а також інші повноваження, визначені  законом.

Головним обов'язком судді апеляційного суду є здійснення правосуддя у суворій відповідності із законом. Розглядаючи судові справи, він повинен суворо додержувати процедури судового розгляду, передбаченої процесуальним законодавством, правильно тлумачити і застосовувати матеріальний закон, дотримувати правила професійної етики.

Судді апеляційних загальних судів, здійснюючи правосуддя, беруть участь у розгляді справ у апеляційному порядку та у розгляді справ у  першій інстанції. У першій інстанції суддя може бути головуючим в судовому засіданні або входити до складу колегії суддів. При розгляді справи в апеляційному порядку судді можуть бути головуючими, доповідачами по справі або членами складу суду.

Беручи участь у розгляді справи, суддя вживає необхідних заходів  процесуального та організаційного характеру, які мають забезпечити розгляд справи в апеляційному порядку або в першій інстанції.

Суддя здійснює процесуальні дії та організаційні заходи, спрямовані на забезпечення розгляду справи; контроль за своєчасним зверненням до виконання  постановлених за його участі судових  рішень. Суддя може проводити узагальнення судової практики, надавати методичну допомогу місцевим судам тощо [6, с.44].

Суддя, що бере участь у розгляді справи, повинен вжити необхідних заходів процесуального та організаційного  характеру, які сприяють своєчасному, повному та об'єктивному розгляду справи в апеляційному порядку або  у першій інстанції. Законом на суддю  покладено обов'язок щодо контролю відповідно до закону за своєчасним зверненням до виконання проголошених за його участі судових рішень.

Що стосується розгляду кримінальних справ за апеляцією, то суддя-доповідач  має вивчити матеріали справи і вирішити питання, чи необхідно  проводити попередній розгляд справи. Про час проведення такого розгляду обов'язково повідомляються прокурор і учасники процесу. Якщо справа призначена до розгляду в апеляційній інстанції, суддя-доповідач вживає всіх необхідних заходів, передбачених кримінально-процесуальним законодавством, з тим, щоб у призначений час відбувся розгляд справи.

У цивільній справі суддя-доповідач  здійснює процесуальні дії, доповідає  про їх проведення колегії суддів. Дійшовши висновку про виконання підготовчих дій у достатньому обсязі і готовність справи до розгляду в апеляційній інстанції, колегія суддів за доповіддю судді-доповідача постановляє ухвалу про закінчення підготовчих дій.

Вирок, рішення, ухвала і постанова суду, які набрали законної сили, є обов'язковими для усіх державних органів, установ, організацій і підприємств, службових осіб і громадян та підлягають виконанню на усій території України. Звернення до виконання цих документів покладено на суд, який їх постановив. Суддя апеляційного суду здійснює контроль за зверненням до виконання судових рішень, які постановлені по першій інстанції під його головуванням. Порядок звернення судових рішень до виконання передбачений Інструкцією з діловодства в апеляційних загальних судах.

У відповідності з розпорядженням голови суду або його заступника —  суддя може проводити узагальнення судової практики, аналізувати апеляційну практику судової палати, брати участь в роботі по наданню методичної допомоги місцевим судам у застосуванні законодавства  тощо [8, c.140].

2.1.2. Голова суду.

До складу апеляційних судів  входять голова суду, заступники голови суду (у кількості не більше трьох) і судді, як правило обрані Верховною Радою України безстроково після перебування в суді першої ланки не менше п'яти років. Проте не виключена можливість призначення суддею апеляційного суду за Указом Президента України в межах першого п'ятирічного строку після перебування на суддівській посаді у суді першої ланки не менше трьох років.

Голову апеляційного суду та його заступників зі складу суддів відповідного апеляційного суду строком  на п'ять років призначає і  звільняє Президент України за поданням Голови Верховного Суду України (а щодо спеціалізованих судів - голови вищого спеціалізованого суду) .

Повноваження голови апеляційного суду визначено в Законі (ст. 29). Так, зокрема, він:

1) представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами;

2) визначає адміністративні повноваження заступників голови апеляційного суду;

3) контролює ефективність діяльності апарату суду, вносить Голові Державної судової адміністрації України подання про призначення на посаду керівника апарату суду, заступника керівника апарату суду та про звільнення їх з посад, а також про застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства;

4) видає на підставі акта про обрання на посаду судді чи звільнення судді з посади відповідний наказ;

5) повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України про наявність вакантних посад у апеляційному суді в десятиденний строк з дня їх утворення;

6) забезпечує виконання рішень зборів суддів апеляційного суду;

7) контролює ведення та аналіз судової статистики, організовує вивчення та узагальнення судової практики, дбає про інформаційно-аналітичне забезпечення суддів з метою підвищення якості судочинства;

8) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації суддів апеляційного суду;

9) здійснює повноваження слідчого судді та призначає з числа суддів апеляційного суду суддів (суддю) для здійснення таких повноважень у випадках, передбачених процесуальним законом;

10) здійснює інші повноваження, визначені законом [3].

На голову апеляційного суду покладена  організація роботи у суді і керівництво  нею. Крім цього, він здійснює функції  судді, тобто бере безпосередню участь у здійсненні правосуддя.

Основна функція суду полягає в  розгляді справ у суворій відповідності  з вимогами закону, винесенні законних та обґрунтованих судових рішень і своєчасному зверненні їх до виконання.

Як керівник суду, здійснюючи покладені  на нього організаційні функції, голова суду має створити всі умови для нормальної роботи апеляційного суду, а також організувати надання методичної допомоги керівництву місцевих судів у цьому питанні.

Необхідним елементом організації  роботи є правильний розподіл головою  суду обов'язків між заступниками, щоб кожен з них відповідав за певну ділянку роботи. Крім організації  роботи судових палат, на заступників  голови суду може покладатися і здійснення організаційного керівництва окремими підрозділами апарату суду. Такий розподіл обов'язків оформлюється наказом голови суду і доводиться до виконавців.

Чітка організація статистичного  обліку і систематичний аналіз статистичних даних є необхідною передумовою  підвищення рівня організаційного  керівництва судом і, зрештою, —  поліпшення судової діяльності. Особисту відповідальність за організацію статистичного  обліку, його достовірність і своєчасність подання статистичної інформації у відповідні органи несе голова апеляційного суду. Він розподіляє конкретні обов'язки по веденню статистичного обліку і звітності між працівниками суду і здійснює контроль за якістю роботи, організовує роботу осіб, які ведуть статистичний облік.

Голова апеляційного суду організовує  роботу по вивченню і узагальненню судової практики в апеляційному суді з метою забезпечення правильного і єдиного застосування закону при здійсненні правосуддя судами. Ця робота включає в себе безпосереднє вивчення і узагальнення судової практики в апеляційному суді, а також організацію її вивчення суддями апеляційного суду в місцевих судах,

Судова практика розгляду справ  безпосередньо апеляційним судом, як правило, аналізується в міру необхідності, наприклад, у зв'язку з неоднаковим  вирішенням питань правового характеру, допущеними помилками або за певний період (квартал, півріччя, рік тощо). Результати узагальнення обговорюються на нарадах судових палат, семінарах тощо.

Голова апеляційного суду особисто представляє суд у зносинах з  іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та організаціями.

Голова апеляційного суду внаслідок  низки причин (відрядження, хвороба, відпустка тощо) може бути відсутнім, і в цей період його обов'язки виконує один із заступників голови суду за визначенням голови суду, а за відсутності такого визначення — заступник голови суду, який має більший стаж роботи на посаді судді, а в разі відсутності заступника голови суду — суддя цього суду, який має більший стаж роботи на посаді судді.

Повноваження голови апеляційного суду мають ту ж природу, що й голови місцевого суду. Зміст їх також практично ідентичний (див. ст. 24 Закону).

Однак, на відміну від голови місцевого  суду, голова апеляційного суду може мати не одного, а до трьох заступників (при чому в апеляційних судах, кількість суддів в якому перевищує тридцять п'ять, їх не може бути більше трьох).

Окрім того, голова апеляційного суду вносить пропозиції щодо утворення  судових палат у складі апеляційного суду. Щоправда, роботу судової палати організовує секретар, який контролює здійснення аналізу та узагальнення судової практики у справах, віднесених до компетенції палати, інформує збори суддів апеляційного суду про діяльність судової палати тощо [8, c.138].

Голова апеляційного суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

2.1.3. Заступники голови суду.

Відповідно до ст. 26 Закону, голова апеляційного суду має заступників  у кількості не більше трьох. При  чому із змісту цієї статті Закону випливає, що у разі призначення в апеляційного суді усіх трьох заступників, жоден з них не буде першим, тобто не відрізнятиметься за своїм правовим статусом від інших колег — заступників голови суду.

На заступників голови апеляційного суду покладається, здебільшого, здійснення частини адміністративних повноважень голови суду, визначених статтею 29 цього Закону. Заступник голови апеляційного суду - голова судової палати:

- організовує роботу відповідної  судової палати;

- формує колегії суддів для  розгляду справ, головує в судових  засіданнях або призначає для  цього суддів;

- організовує ведення судової  статистики, аналіз і узагальнення  судової практики в справах,  віднесених до компетенції палати;

- має право витребувати з  відповідного суду справи, судові  рішення в яких набрали законної  сили;

- інформує президію суду про  діяльність судової палати;

- здійснює інші передбачені  законом повноваження.

Заступники голови апеляційного суду призначаються на посаду у тому ж  порядку, що й голова апеляційного суду. Вони виконують ті обов'язки, які визначив їм голова суду. Безумовно, вони також зобов'язані виконувати всі передбачені законом функції судді з розгляду справ у першій інстанції і в апеляційному порядку [8, c.143].

У разі відсутності голови апеляційного суду його адміністративні повноваження здійснює один із заступників голови суду за визначенням голови суду, за відсутності такого визначення — заступник голови суду, який має більший стаж роботи на посаді судді, а в разі відсутності заступника голови суду — суддя цього суду, який має більший стаж роботи на посаді судді (див. ст. 29 Закону).