Авіаційна інфраструктура як чинник розвитку національного ринку туристичних послуг в Україні

Міністерство  освіти і науки України

Національний  авіаційний університет

Інститут міжнародних  відносин

Кафедра країнознавства і туризму

Курсова робота з навчальної дисципліни

«Актуальні  проблеми національного ринку туристичних  послуг»

на тему:

«Авіаційна інфраструктура як чинник розвитку національного ринку туристичних послуг в Україні»

 Студентки:

                                                                           V курсу, 512 групи,

                                                                           спеціальності «туризмознавство»

Сороки С.Є.

____________________  

(підпис і  дата закінчення

 написання  роботи)

                                                                                   Науковий керівник:

К.георгаф.н.,доц. каф.

              країнознавства  і туризму

Ткачук Л.М.

____________________

(резолюція наукового керівника,

підпис і  дата)

Київ – 2013 

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….....3

Розділ І.Концептуальні аспекти організації національного ринку туристичних послуг……………………………………………………………………………..5

1. Теоретичні засади функціонування ринку туристичних послуг……....5
2. Основні фактори та чинники розвитку авіаційної сфери ……………..12
3. Поняття авіаційна інфраструктура: основні структурні елементи  та її роль в організації транспортного обслуговування туристів…………..16

Розділ ІІ. Проблеми недосконалості авіаційної інфраструктури України  як один із гальмуючих чинників розвитку нац. туристичного ринку………….20

2.1. Аналіз сучасного  стану авіаційної інфраструктури  в Україні…………..20

2.2. Основні проблеми  авіаційної інфраструктури…………………………...34

Розділ ІІІ. Модернізація авіаційної інфраструктури як метод підвищення конкурентоспроможності авіаційної галузі на національному ринку тур. послуг……………………………………………………………………………38

3.1. Класифікація  методів модернізації і розвитку  авіаційного сектору в системі національного ринку тур.послуг……………………………………38

3.2. Лібералізація   регіонального  ринку  авіаперевезень  та Угода про «Відкрите небо»  - перспективи для України…………………………………42

ВИСНОВОК……………………………………………………………………...48

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….53

ВСТУП

Актуальність теми дослідження.  Розвиток світового ринку послуг визначає, що найдинамічнішою його складовою є саме туристичний ринок, про що свідчить збільшення доходів від міжнародного туризму, зростання його частки у формуванні ВВП країн, збільшення кількість зайнятих у цій сфері. Сучасний етап розвитку світового господарства характеризується домінуванням сфери послуг як у структурі національного виробництва більшості країн світу, так і у системі міжнародних економічних відносин. Проблема виходу економіки України з кризового стану може бути успішно подоланою шляхом посилення ролі невиробничої сфери економіки. Серед основних видів послуг найбільш високі показники розвитку спостерігаються у туристичній сфері. Враховуючи наявні ресурси, наша країна має значні перспективи для розвитку туристичного бізнесу. Традиційно транспортне обслуговування туристів розглядається як сектор туристичної індустрії. В останні роки істотно загострилась проблема невідповідності рівня розвитку транспорту та його інфраструктури до потреб економіки. Внаслідок недостатнього розвитку нормативно-правової бази і низького інвестиційного потенціалу збільшується зношення технічних засобів, погіршується їх структура, зростає негативний вплив діяльності транспорту на навколишнє природне середовище. Це знижує якість транспортного обслуговування вітчизняних підприємств і населення, створює реальну загрозу економічній безпеці держави та в умовах жорсткої конкуренції призводить до витіснення українських перевізників з міжнародних ринків транспортних послуг. Саме тому останнім часом актуалізується роль транспорту (зокрема, авіаційного) в процесі обслуговування туристів та питома вага в системі національного ринку туристичних послуг.

Аналіз  досліджень і публікацій. Вагомий внесок у наукові дослідження теорії і практики формування соціально-економічних відносин у галузі туризму внесли зарубіжні і вітчизняні вчені. Так, зокрема в контексті досліджень нормативно-правового забезпечення розвитку туризму, організації туристичної діяльності та формування перспектив і стратегій розвитку туристичної галузі необхідно виділити дослідження В.Ф. Киф'яка , М.П. Мальської ,О.О.Любіцевої [11],В.І. Цибуха, М. Б. Біржакова,  В. І. Нікіфорова, В. Г.Гуляєва., Смирнова І. Г., та інших вітчизняних і закордонних науковців. Основні положення, що визначають загальні теоретико-методологічні основи торгівлі послугами, базуються на концепціях провідних представників економічної думки – Р.Вернона, С.Ліндера, Б.Оліна, М.Портера, Д.Рікардо, П.Самуельсона, А.Сміта, О.Хекшера та інших. Проте питання розвитку саме ринку туристичних послуг, а не туризму загалом, не знайшли достатнього відображення в літературі. Разом з тим, вкрай мало приділяється уваги туристичній індустрії як одному із найважливіших стимулюючих факторів розвитку ринку туристичних послуг.

Об’єктом  дослідження виступає авіаційна інфраструктура як одна із головних складових транспортної системи у процесі обслуговування туристів.

Предметом дослідження є проблеми функціонування авіаційної сфери в Україні та шляхи вдосконалення авіаційної інфраструктури.

Метою даної роботи є аналіз поточного стану авіаційної інфраструктури та формулювання методів покращення і вдосконалення її функціональності.

Сформульована мета потребує вирішення низки завдань, а саме:

• виокремити взаємозв’язок транспорту і туризму
• проаналізувати поточний стан авіаційної сфери в системі національного ринку туристичних послуг України
• окреслити проблеми авіаційної галузі та запропонувати можливі шляхи їх вирішення

Розділ  І. Концептуальні аспекти організації  національного ринку туристичних послуг

1.1. Теоретичні засади функціонування ринку туристичних послуг

Ринок туристичних  послуг має велике економічне значення, так як допомагає вирішити загальні економічні проблеми. Зокрема, він є  економічною системою взаємодії  чотирьох основних елементів: туристського попиту, туристичної пропозиції, ціни і конкуренції [2, С. 48]. У свою чергу, механізм функціонування цих елементів – кожного окремо і у взаємодії один з одним – визначає його значення для економічної системи країни загалом.

Індустрія туризму - це міжгалузевий господарський комплекс, який спеціалізується на створенні турпродукту, здатного задовольняти специфічні потреби населення в проведенні дозвілля в подорожі шляхом виробництва та реалізації товарів і послуг туристичного призначення.[11]  
Індустріалізація передбачає широке впровадження техніки і технологій в процес виробництва, постійне оновлення виробничих потужностей, комплексну механізацію виробничих процесів, їх уніфікацію та стандартизацію з метою підвищення ефективності праці шляхом збільшення масштабів та скорочення строків виробництва. Зазначене цілком відповідає меті діяльності та характеризує процес обслуговування в туризмі. Специфіка туристичної послуги передбачає технологічну єдність процесу обслуговування і відповідну їй єдність вимог до підготовки кадрів, які саме й забезпечують великою мірою (через значний обсяг ручної праці) якість обслуговування, постійне оновлення виробничих потужностей і технологій, спрямованих на забезпечення конкурентоспроможності підприємств на туристичному ринку (сучасне технологічне устаткування для виробничих галузей обслуговування, доступ до розподільчих мереж тощо) шляхом задоволення зростаючих потреб споживачів.

Масштабність  туристичного руху обумовила впровадження уніфікованих технологій і стандартів, які дозволяють забезпечити масове обслуговування на індивідуальній основі відповідно сучасним загальним тенденціям світового ринку послуг, якому притаманна модифікована постфордистська тенденція, а саме індивідуалізація масового обслуговування. [11]  
Міжгалузевий комплекс є елементом функціонально-компонентної структури господарства і являє собою інтегровану систему галузей, виробництв і видів діяльності, об'єднаних загальною метою та програмою розвитку.

Тобто, міжгалузевий комплекс (МГК) як в матеріальному виробництві, так і в сфері споживання, є цільовим утворенням, орієнтованим на задоволення певних суспільних потреб. В основі виокремлення МГК лежать об'єктивні системні функціональні, синергетичні, еволюційні та управлінські зв'язки. Спільність мети - задоволення специфічних потреб туриста у відпочинку і враженнях, отриманих під час подорожі, шляхом надання послуг та забезпечення товарами, які зроблять її комфортною і сприятимуть здійсненню мети подорожування, об'єднує різнорідні галузі та види діяльності як матеріального виробництва, так і невиробничої сфери в міжгалузевий комплекс, який характеризується значною взаємозв'язністю компонентів та взаємозамінністю елементів. 

Міжгалузевий  комплекс індустрії туризму вирізняється складністю внутрішньої структури, ієрархією цілей функціонування компонентів і елементів, різноманітністю зовнішніх та багаторівневістю внутрішніх комплексоутворюючих зв'язків, стадійністю споживання та організації обслуговування.  
Елементами індустрії туризму є підприємства та установи, мета функціонування яких полягає в задоволенні певних туристичних потреб (мотиваційних, змістовних, комфортності тощо). Специфіка туристичної послуги обумовлює наявність значної кількості елементів, їх ієрархічність відповідно до обсягів діяльності, забезпечення виробничими потужностями і рівня розвитку матеріально-технічної бази, а виробничо-технологічні, інформаційні, організаційно-управлінські, фінансово-економічні зв'язки об'єднують зазначені елементи в галузі, що виступають структурними компонентами індустрії туризму. Таким чином, вертикальні зв'язки в середині системи лежать в основі виділення функціонально-компонентної (галузевої) структури індустрії туризму (табл.1). 

Таблиця 1.

Структури індустрії  туризму

 
Національний туристичний  ринок формується та функціонує в  правовому та економічному полі держави  і саме на цьому рівні найяскравіше проявляється дієвість державної туристичної політики.

Ефективність  державної туристичної1 політики відбивається в характері туристичного процесу  і позначається місцем, яке займає в ньому національний туристичний  ринок, та прибутковістю індустрії  туризму, її прямим та опосередкованим внеском в національну економіку.  
Виробничо-технологічні, інформаційно-комунікативні, фінансово-економічні зв'язки, задіяні у створенні та реалізації турпродукту, здійснюються системою підприємств з надання послуг гостинності, транспорту та посередницьких послуг з організації туристичної подорожі, які утворюють індустрії туризму.

Транспортні послуги  в туризмі є невід'ємною складовою  здійснення подорожі, умовою розвитку туризму і належать до основних послуг туристичної галузі. Якість, обсяг  та характер транспортних послуг в туризмі залежать від рівня розвитку транспортного комплексу і стану транспортної інфраструктури, як невід'ємних складових господарського комплексу країни.

Стан транспортної інфраструктури характеризується густотою транспортної мережі, її технічним станом і відповідністю середньосвітовим стандартам, формуванням транспортних полімагістралей з розвиненою інфраструктурно-логістичною системою, здатною опрацьовувати зростаючий транспортний потік з мінімальними витратами часу.

Наявність сучасних транспортних засобів, їх технічні характеристики (швидкість, надійність, комфортабельність) впливають не тільки на попит, а й визначають споживацькі уподобання, гарантуючи якість обслуговування. Таким чином, розвинений транспортний комплекс дає можливість урізноманітнити транспортні послуги, зробити їх взаємозамінними і тим самим впливає на зростання загальної рухомості населення і розвиток туризму.

Туризм, в свою чергу, забезпечує пасажирському транспорту обсяги діяльності, своєю ритмічністю  визначаючи ритмічність його роботи, а структура туристичного попиту впливає на географію перевезень, організаційні форми діяльності. При виборі транспортного засобу споживач керується об'єктивними (вартість, швидкість, комфортність) і суб'єктивними чинниками (обмеження, пов'язані зі станом здоров'я, упередженість щодо певних видів транспорту, наприклад, повітряного або водного тощо). Головне, що визначає переваги в такому випадку, є час, відстань і зручність її долання. Зазначені параметри визначають вартість транспортної послуги, її частку в загальній вартості тура. Відстань до місця відпочинку і можливість її долання в максимально короткий строк з максимально можливими зручностями при розвиненому ринку відповідних транспортних послуг і вільному доступі до них (налагоджена збутова мережа і організація продажу квитків, різноманітна пропозиція і відповідна цінова політика), надійність транспортних сполучень (регулярність та «всепогодність»), суб'єктивні уподобання обумовлюють вибір туристом транспортних послуг.

Туристичні транспортні послуги, які здійснюються всіма видами пасажирського транспорту і надаються практично на всіх етапах подорожування, є основою комплексного турпродукту.

 Ринок транспортних послуг є видовим (галузевим) субринком на туристичному ринку будь-якого масштабу. Ринок цей структурований: компонентний склад представлений видами транспорту, елементи (транспортні підприємства) характеризуються дискретністю, ієрархічністю, радіус їх обслуговування відповідний техніко-економічним параметрам. Спостерігається конкуренція серед видів транспорту, оскільки за зазначеними перевагами (час, комфортність, надійність і ціна) види транспорту не рівнозначні: залізничний транспорт більш дешевий і надійний, але програє іншим видам в комфортності і витратах часу; авіаційний, навпаки, комфортабельний, зменшує витрати часу, але підвладний коливанням погодних умов і тому менш надійний і значно дорожчий; автомобільний транспорт достатньо дешевий, але за іншими параметрами менш зручний; водний транспорт (морський і річковий) став одним з перших використовуватись як висококомфортабельний для організації транспортних подорожей.

Для безпосереднього  функціонування індустрії туризму  необхідна матеріально-технічна база, що створюється будіндустрією, продукти харчування, що постачаються АПК, транспортні засоби та транспортна мережа, ремонтна та будівельна база, трудові ресурси певної кваліфікації. Отже, з одного боку, господарський комплекс території сприяє розвиткові індустрії туризму, а з іншого, індустрія туризму впливає на розвиток господарського комплексу через створення попиту на певні товари та послуги. Між господарством та індустрією туризму як його складовою існують тісни вертикальні та горизонтальні зв'язки.

Зв'язки з господарством  поділяються за характером, напрямом, інтенсивністю тощо. За характером виділяють виробничо-технологічні, ресурсно-енергетичні, організаційно-управлінські, інформаційні зв'язки. За напрямом - прямі та зворотні, за інтенсивністю - безпосередні та опосередковані. Наявність прямих та зворотніх безпосередніх зв'язків дає змогу виділити галузі виробництва, що безпосередньо впливають на розвиток та функціонування туристської сфери. Для забезпечення цього функціонування можливе створення організаційно-виробничих структур, свого роду «функціональних каналів», за допомогою яких діє цей зв'язок: народні промисли - сувенірна торгівля (загальноміська та в готелях); АПК - об'єкти харчування (загального користування та закрита мережа); будівництво - об'єкти туристської інфраструктури; сфера обслуговування, інші галузі невиробничої сфери та інженерна інфраструктура загального користування - об'єкти індустрії туризму; транспорт та транспортна мережа - транспортні послуги індустрії туризму.  
Три перші виконують виробничо-постачальні функції і можуть мати масштабні горизонтальні зв'язки, що охоплюють значну територію. Вони формують регіональні територіально-господарські системи того чи іншого таксономічного рівня залежно від розгалуженості, дальності зв'язків та складу об'єктів. Об'єкти четвертого «каналу» локалізовані на певній території (населений пункт, агломерація), вони безпосередньо задіяні в туристській сфері і формують місцеві (або локальні) територіально-господарські системи. Транспорт входить до обох систем, пов'язуючи їх в єдину господарську систему країни, до складу якої включаються також виробництва, що забезпечують функціонування всього народного господарства. Вони зв'язані з індустрією туризму здебільшого опосередкованими через виробництва першої групи зв'язками, а також безпосередніми прямими та зворотними зв'язками.  
Серед галузей, що забезпечують функціонування туристської сфери, можна виділити галузі регіональної орієнтації (народні промисли, будівництво, деякі види АПК та невиробничої сфери, галузі промислового виробництва), що мають широкі розгалужені зв'язки, дальність яких обумовлена техніко-економічними характеристиками, та галузі місцевої орієнтації (сфера обслуговування населення, приміський АПК, галузі соціальної сфери).  
Загальною закономірністю розвитку індустрії туризму слід вважати залежність від рівня соціально-економічного розвитку країни: високий і стабільний розвиток економіки здатен забезпечити стабільний розвиток індустрії туризму, а розвинена індустрія туризму створює турпродукт, який за своїми змістовними, кількісними та якісними параметрами не тільки відповідає вимогам споживачів, а й певною мірою формує ці вимоги, стандартизуючи складові турпродукту.Транспортна складова з її інтенсивністю руху, доступністю (як економічною - рівень цін, так і формальною - витрати часу на те, щоб дістатися до аеропорту чи вокзалу) є важливою умовою формування як національного ринку туристичних послуг, так і його взаємодії на регіональному та світовому рівнях.  
Зазначені передумови створюють країні відносні переваги на ринках вищих рівнів, а наявність абсолютних переваг, забезпечена туристсько-рекреаційними природними і культурно-історичними ресурсами, наявним георомаїттям, стимулює туристичний внутрішній і зовнішній попит. 

Таким чином, підсумовуючи викладене, слід зазначити, що розвиток національного туристичного ринку забезпечується всім комплексом об'єктивних умов і чинників, які сприяють створенню і функціонуванню національної індустрії туризму як міжгалузевого комплексу, який спеціалізується на створенні турпродукту, здатного задовольняти специфічні потреби населення в проведенні дозвілля в подорожі шляхом виробництва та реалізації товарів і послуг туристичного призначення.  
1.2. Чинники розвитку пасажирських авіаційних перевезень

Транспорт —  одна з найважливіших складових  матеріальної бази економіки будь-якої країни та рушійна сила суспільного розвитку. Саме прогрес у сфері транспортних засобів і інфраструктури дозволив людині розширити горизонти освоєного нею середовища шляхом здіснення подорожей на все більшу відстань. Це стало першоосновою розвитку туризму, який визначається Всесвітньою туристичною організацією (ВТО) як специфічний вид міграції, пов’ язаний із переміщенням людей за межі звичного середовища з будь-якою метою окрім здійснення діяльності, що оплачується з джерел у приймаючій країні. Міжнародний туризм — це подорожі людей з однієї країни до іншої, що передбачають перетин державного кордону та часто зростання дальності переміщення. Такі подорожі потребують високої швидкості транспортних засобів та комфорту, особливо за умови, коли туризм став невід’ємною складовою життя більшості людей, методом відновлення їхніх фізичних і духовних сил та способом проведення вільного часу (вихідних, оплачуваної відпустки). Тому одним з вирішальних чинників зростання масових міжнародних подорожей став розвиток авіаційного транспорту.

При плануванні подорожі враховуються такі фактори, як швидкість  доставки  до  цілі  подорожі,  безпека,  вартість  переїзду,  комфортність,  можливість перевезення  багажу,  зупинки, широкого  огляду  під  час  поїздки, умови для сну і відпочинку, харчування, рівень шуму  і вібрацій, наявність несприятливих екологічних впливів. Чим кращі оцінки має набір таких факторів, тим вища вартість транспортної подорожі. Однак жодний вид транспорту не задовольняє такому набору вимог повністю. Використання  того  чи  іншого  виду  транспорту  при  формуванні  турпродукту визначається:

1) рейтингом  популярності;

2) ступенем розвитку  транспортної системи певної  території; 

3) видом подорожі;

4) протяжністю  маршруту;

5) платоспроможністю туриста;

6) туристично-рекреаційними  ресурсами території; 

7) національними  традиціями;

8) демографічною  структурою населення та ін.

Ринкові  умови  призводять  до  посилення  конкуренції  різних  видів  транспорту,  що ускладнює їм функціонування й утримання стабільних позицій на транспортному ринку. Вибір ефективного  способу  перевезень  (виду  транспорту)  для  туристів  необхідно  здійснювати  з урахуванням вимог ринку до умов транспортного обслуговування пасажирів [7]. Види  транспорту  дуже  різняться  за  своїми  характеристиками.  Кожен  з  них  має  як безсумнівні  переваги,  так  і  очевидні  недоліки,  що  необхідно  враховувати  при  виборі транспортних  засобів  для  подорожування.  В  таблиці  1  показано  привабливість  основних транспортних засобів для міжнародних туристичних подорожей.

Оцінка привабливості  основних транспортних засобів для  міжнародних туристичних подорожей  за десятибальною шкалою [Рис.1]

Рис.1.Оцінка привабливості основних транспортних засобів

Особливості техніко-економічних характеристик транспортних засобів та їх комфортність обумовили популярність певних видів транспорту на маршрутах різної протяжності. Так, поїздки від 5-10 до 500 км здійснюються за допомогою автомобільного транспорту. У поїздки від 500 до 1000 км туристи, здебільшого вирушають залізницею. Що ж до використання авіаційного транспорту, то на відстанях менше 500 км він просто нерентабельний і активно використовується у поїздках більше 1000 км. 
Взаємодія транспортного комплексу з туристичним взаємовигідна. З одного боку, за даними Мінекономіки України, 80 - 90% доходу від пасажирських перевезень на транспорті одержується від обслуговування туристів. З іншого - завдяки транспорту до туристичного користування залучаються периферійні ділянки рекреаційного простору [8]. А в умовах високого транзитного потенціалу, що має Україна, розвиток транспортної мережі міг би сприяти прискоренню інтеграції України в міжнародний економічний простір, а також збільшенню потоків іноземних туристів. 

Авіаційний транспорт відіграє важливу роль у здійсненні міжнародного сполучення України. Специфіка цього виду транспорту (швидкість, комфортність тощо) зумовлює інтенсивний подальший його розвиток.  
Середня відстань перевезень авіаційного транспорту становить 1,5 тис. км. Для повітряних перевезень України характерна велика, порівняно з іншими видами транспорту, сезонна нерівномірність: їхній обсяг зростає, починаючи з квітня й до серпня включно.  
Нині 52% міжнародних туристичних подорожей здійснюється авіаційним транспортом [12]. Авіація дозволяє не тільки швидко і комфортно подолати просторовий розрив між місцями проживання туристів і туристичними дестинаціями, але й є важливим чинником розвитку туристичних центрів та зон. З іншого боку, розвиток туризму може стримуватися тим, що транспортні системи в деяких країнах не відповідають світовим стандартам в сенсі зручності, ефективності, безпеки, а транспортні проекти, зокрема будівництво нових аеропортів, потребують для своєї реалізації величезних інвестицій.

Чинниками, що сприяли бурхливому розвитку авіаційної сфери в ХХ-ХХІ ст. є наступні:

• Технічний прогрес, що призвів до зростання комфортності та екологічності авіаційного транспорту, збільшення дальності польотів і зниження вартості послуг.
• Лібералізація сфери міжнародних зв’язків. З одного боку, значно спростився порядок здійснення міжнародних подорожей за рахунок усунення багатьох туристичних формальностей, запровадження безвізових режимів тощо. З іншого, відкритий доступ до іноземних ринків стимулював розвиток інтернаціонального за своїм характером підприємництва, зокрема, дозволив авіаційному бізнесу розширити географію, об’єднавши країни і регіони світу у глобальну мережу туристичних дестинацій з високим рівнем транспортної доступності.
• Дерегуляція ринку авіаційних перевезень. Були зняті обмеження відносно кількості авіаліній, що можуть обслуговувати перевезення між парами міст, обсягу призначених для продажу квитків та їхньої вартості. На ринок внутрішніх перевезень стали допускатися компанії з третіх країн, з’явилися приватні авіакомпанії, що дало змогу розширити пропозицію послуг за рахунок конкуренції.
• Посилення вимог до надійності й безпеки авіаперевезень в контексті глобальної терористичної загрози та інших міжнародних за своїм характером дестабілізаційних чинників (епідеміологічна ситуація, політична нестабільність, тощо). Події 11 вересня у США та терористичні атаки в інших регіонах світу значно посилили вимоги до авіакомпаній, особливо тих, що здійснюють міжнародні рейси. Значне падіння обсягів міжнародних авіаперевезень у 2001 році (темпи зростання відновилися лише через три роки у 2004 р.) спричинило хвилю банкрутств авіаційних компаній у США та по всьому світу і мало негативний вплив на міжнародний туризм.

Одним з важливих аспектів взаємодії авіації і туризму є спільна зацікавленість у розширенні та модифікації інфраструктури авіаційного транспорту. Для окремих туристичних дестинацій авіаційні перевезення є абсолютно безальтернативними, як-то для островів та регіонів, віддалених від країн, де формується туристичний попит. Водночас для регіонів з розвинутою транспортною інфраструктурою, особливо у Західній Європі, більшу роль відіграють наземні види транспорту.

1.3. Поняття авіаційна інфраструктура: основні структурні елементи  та її роль в організації транспортного обслуговування туристі  

Повітряний транспорт  є невід’ємною складовою частиною світової економіки. В умовах розвитку міжнародного розподілу праці і  зростання міжнародних економічних  і культурних зв’язків значення транспорту для світового господарства стає все більш важливим фактором. Система повітряного транспорту охоплює понад 1300 авіатранспортних компаній і понад 40 тисяч цивільних аеропортів [6, с. 10]. У системі міжнародних повітряних сполучень беруть участь практично всі держави світу. Експерти зазначають, що «світовий повітряний транспорт належить до найбільш динамічних галузей світового господарства, середньорічні темпи приросту якого, як правило, у два рази перевищують аналогічні показники в інших сферах економіки» [6, с. 10].

Закономірним постає питання про те, що таке феномен «авіація», що є його складовими. У Повітряному кодексі України зазначається, що «авіація як галузь» – це всі види підприємств, організацій та установ, діяльність яких спрямована на створення умов та використання повітряного простору людиною за допомогою повітряних суден» [5]. Відтак, феномен «авіація» охоплює низку суміжних понять, основними з-поміж яких є поняття «авіаційна промисловість» та «авіаційно-транспортна система».

Авіаційна промисловість – це галузь промисловості, в якій здійснюється розробка, виробництво, випробування, ремонт та утилізація авіаційної техніки. За багатьма складовими, що застосовуються у визначенні, доходимо висновку, що авіаційна промисловість є складною галуззю народного господарства. Під «розробкою» розуміють всі стадії робіт аж до серійного виробництва, такі як: проектування, проектні дослідження, аналіз проектних варіантів, вироблення концепцій проектування, збирання і випробування прототипів (дослідних зразків), створення схеми дослідного виробництва і технічної документації, процес передавання технічної документації у виробництво, визначення проектного вигляду і компонувальної схеми, макетування. Термін «виробництво» можна тлумачити як процес охоплює такі стадії, як конструювання, виготовлення, збирання (встановлення), перевірку, випробування, забезпечення якості. Життєвоважливим чинником в авіаційній промисловості є етап випробування, під яким розуміють «технічну операцію, яка складається з установлення однієї чи декількох характеристик продукції, процесу чи послуги відповідно до встановленої процедури» [15]. Ремонт авіаційної техніки – це комплекс операцій щодо відновлення справності або працездатності виробів та відновлення ресурсів виробів чи їхніх складових. Насамкінець, «утилізація» (від лат. utilis - корисний) – це використання ресурсів, що не знаходять прямого застосування, вторинних ресурсів, відходів виробництва і споживання.

Основними економічними продуктами авіаційної промисловості  є повітряні судна: літаки, вертольоти, авіаційні двигуни, прилади і обладнання для авіації, а основними виробничими процесами – є проектування, конструювання, створення пакетів технічної документації, дослідне збирання, випробування, серійне виробництво, ремонт, утилізація.

Авіаційна інфраструктура або авіаційно-транспортна система – це «сукупність елементів (суб'єктів) системи, діючих і взаємодіючих для задоволення потреб суспільства в авіаційних роботах та перевезеннях. Суб'єктами авіаційно-транспортної системи є повітряні судна з їх екіпажами, авіакомпанії, аеродроми і аеропорти, організації з технічного обслуговування повітряних суден, обслуговування повітряного руху, авіаційна адміністрація та установи з нагляду за безпекою польотів» [9].