Баланс: економічний зміст, методика і техніка складання

Зміст

Вступ. 3

1. Економічний зміст бухгалтерського балансу, як форми звітності, його структура та призначення 6

2. Загальна характеристика  активу та пасиву  балансу 16

3. Методика складання  балансу на прикладі  ВАТ „Бровар” 33

Висновок 40

Список  використаних джерел 42

Додатки

Вступ.

       На  сьогоднішній день в Україні утворилась нова економічна система, що побудована на ринкових відносинах. Якісні зміни  торкнулися всіх ділянок управління, в тому числі і бухгалтерського  обліку.

       Перехід до ринкової економіки жадає від підприємства підвищення ефективності виробництва, конкурентноздатності продукції і послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання і керування виробництвом, активізації підприємництва і мобілізації невикористаних резервів. Важлива роль у реалізації цієї задачі приділяється аналізу господарської діяльності підприємств. З його допомогою виробляються стратегія і тактика розвитку підприємства, виробляються плани й управлінські рішення, здійснюється контроль за їх виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюються результати діяльності підприємства, його підрозділів і працівників.

       У зв'язку з переходом до ринкових відносин незмірно зростає кількість  користувачів бухгалтерської інформації (фінансової звітності). Якщо вона раніш, при нашій "відкритості", призначалася досить вузькому колу користувачів (вищестоящій організації, фінансовому органу, установі, банку і територіальному органу статистики), то в ринковій економіці її користувачами стають практично всі учасники ринкових відносин: ті хто, безпосередньо зв'язані з підприємництвом (бізнесом), тобто менеджери і всі інші, хто зв’язаний з керуванням, включаючи, природно, бухгалтерів, яких у західній практиці називають бухгалтерами-аудиторами і бухгалтерами-аналітиками; ті хто, безпосередньо не працюють на підприємствах (фірмах), але мають прямий фінансовий інтерес - акціонери, інвестори, різні кредитори, покупці і продавці продукції (послуг) і так далі; третю групу представляють користувачі, що мають непрямий фінансовий інтерес - різні фінансові інститути (біржі, асоціації тощо ), податкові служби, органи статистики, профспілки й інші. Така ситуація, розвиток ринкових відносин, значне залучення кредиторів і інвесторів підвищує відповідальність керівництва підприємств у керуванні капіталом і фінансовим станом шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень по забезпеченню фінансової стійкості, маневреності капіталу й ефективності його використання. Ефективність керування господарською діяльністю виміряється системою показників, що знаходяться у взаємозв'язку і взаємозалежності. Вимір показників, факторів їхньої зміни і виявлення результатів підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності є першочерговими задачами її аналізу.

       Неодмінною  умовою повного якісного аналізу  фінансово-господарської діяльності підприємства є уміння читати фінансову  звітність, і, зокрема , основну її форму - бухгалтерський баланс. Важливо розуміти економічний зміст кожної балансової статті, способів її оцінки, ролі в діяльності підприємства, характеру змін сум по тій чи іншій статті і значення цих змін для оцінки економіки підприємства. Уміння читати бухгалтерський баланс дає можливість тільки на підставі вивчення балансових статей одержати значний обсяг інформації про підприємство.

       Актуальність  теми дослідження полягає у оволодінні методики аналізу балансу. Вона дозволить  об'єктивно оцінити ефективність господарської діяльності і виробити обґрунтовані управлінські рішення  з метою виявлення і використання резервів поліпшення функціонування усіх виробничих ресурсів підприємства. Уміти читати баланс повинні керівник підприємства, працівники економічних і інших служб для рішення найрізноманітніших питань.

       У курсовій роботі дана загальна характеристика бухгалтерського балансу, як основного джерела інформації для аналізу фінансового стану. Розглянуто порядок складання балансу на підприємстві ВАТ „БРОВАР”.

       Об’єктом  дослідження курсової роботи є теоретичні засади складання фінансової звітності  підприємства, а особливо балансу.

       Метою курсової роботи є дослідження методтки складання балансу на ВАТ „Бровар”.

     Мета  роботи реалізується шляхом виконання  таких завдань:

• дослідити зміст бухгалтерського балансу, його структуру та призначення;
• дослідити і дати характеристику активу і пасиву балансу;
• показати методику складання балансу на підприємстві ВАТ „Бровар”.

       1. Економічний зміст бухгалтерського балансу, як форми звітності, його структура та призначення.

       Кінцевим  вираженням процесу обліку господарських  операцій підприємства є бухгалтерська звітність, у якій представлені дані, що відбивають майнове положення організації, стан її фінансів, результати її діяльності. Облікові дані рухаються в процесі обліку від господарських операцій безпосередньо до форм бухгалтерської звітності, проходячи при цьому кілька ступіней обліку, у кожної наступній з яких більш високий рівень узагальнення інформації. У процесі цього руху вартісні і натуральні показники здобувають риси наочності і зручності у використанні.

       На  нижній ступіні облікового процесу інформація вноситься і групується у виді різного роду первинних документів. Після відповідного угруповання дані попадають  у регістри аналітичного обліку, причому розподіл даних тут може здійснюватися по самих різних ознаках, у залежності від виду аналітичного регістра. Наступною стадією узагальнення інформації є регістри синтетичного обліку. Якщо в рамках цієї стадії необхідно виділити більш-менш узагальнені регістри, то найбільш наочним варто визнати Головну книгу й Оборотний баланс. Потім випливають форми звітності, про які потрібно сказати особливо.

       Склад бухгалтерської звітності визначений Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність», її зміст, Положенням стандарт бухгалтерського обліку «Баланс». Відповідно до цих нормативних актів до складу звітних форм організації входить бухгалтерський баланс - №1.

       Дану  форму звітності варто визнати  найбільш універсальною, оскільки наочність і рівень узагальнення облікових даних знаходяться в ній на якісно більш високому рівні.

       По  своїй сутності бухгалтерський баланс це джерело інформації про майновий стан організації і його структуру, включаючи і вартість  знову створену у виді збільшення власного капіталу.

         Інші форми звітності характеризують  яку-небудь частину представленої  в балансі інформації – грошові кошти, прибуток, склад і фінанси власного капіталу. Баланс характеризує діяльність підприємства в цілому, це головна й універсальна форма звітності, всі інші форми доповнюють його, хоча в силу ідентичності облікових даних усі форми звітності необхідно розуміти як єдине ціле.

       Таким чином, у сучасному складі звітності  організації форма №1 виконує  роль своєрідного стрижня навколо  якого групуються представлені в  наочній формі дані про діяльності підприємства за визначений період часу (звітний період).

       Варто додати, що процес узагальнення даних  не закінчується складанням бухгалтерського  балансу окремого підприємства. Інформація, рухаючи по шляху узагальнення, може потрапити в зведений баланс. Але  якщо в попередніх стадіях принципи узагальнення даних визначаються формою регістрів обліку, то тут узагальнення відбувається шляхом додавання кількісної вартісної інформації. Зведений баланс являє собою ні що інше, як зведення сум постатейних показників різних балансів. Така форма угруповання даних зручна для характеристики майнового стану якої-небудь галузі. Складають його різні міністерства і відомства.

       Бухгалтерський  баланс представляє майнову масу підприємства в двох розрізах  -  з погляду складу майна, і з  погляду джерел його придбання, причому останнє розуміється не як місцезнаходження або адреса джерела придбання, а як зобов'язання за отримані цінності. Цей факт має важливе значення для розуміння структури цієї форми звітності, тому що деякі ресурси підприємства по юридичній приналежності можуть бути власними, але економічно являти собою боргове зобов'язання.

       У силу двоякого відображення майна організації  баланс має властиву тільки йому особливість, що складається в зіставленні  майна і зобов'язань. Термін баланс походить від латинських слів bis і lanx, що у зв'язуванні можна перевести як подвійна чаша, тобто символ рівноваги рівності. У силу цього в сучасному бухгалтерському обліку слово «баланс» має два значення.

       1. Рівність вартісних і кількісних характеристик, тобто збалансованість.

2. Форма звітності, виражена у формі №1.

       Представлення у формі №1 майна, як у реальному  втіленні, так і у виді джерела  його формування визначає зовнішній  вигляд балансу, що відповідно до цього  підрозділяється на двох частин. Перша частина, називаним активом, (від латинського activus – діяльний) господарські засоби підприємства класифікуються по їхньому складі. В другий – пасиві, по джерелах їхнього формування. Зрозуміло, підсумки обох частин рівні між собою, тому що в обох відбивають ті самі засоби, по-різному класифіковані і згруповані.

       До  складу активу бухгалтерського балансу  входять два розділи:

    1.Необоротні активи.

    2. Оборотні активи.

       У першому представлені засоби, використовувані  протягом тривалого періоду часу (більш 1-го року). В другому - майно  більш динамічне, що швидко змінює своє фізичне втілення.

       Третій  розділ активу балансу призначений  для відображення збитків організації, що підлягають погашенню в майбутньому.

       Економічну  природу майна організації можна  розуміти по-різному. По-перше, ресурси  підприємства мають правову або речовинну форму, можна перевірити їхню наявність і стан. По-друге, майно це витрати кимсь колись зроблені й отримані підприємством у виді правового і речовинного втілення.

       По-третє, це витрати, зроблені самим підприємством, або при створенні підприємства його власниками заради доходу в майбутньому.

       Таким чином, актив балансу це відображення господарських засобів у матеріально-витратній  формі, що тісно зв'язана з правами  й обов'язками підприємства, з метою  його діяльності, що припускає результат цієї діяльності.

       Потрібно  відзначити, що майно підприємства, представлене у формі №1 у вартісній  оцінці і реальній вартості майна  підприємства можуть не збігатися. Остання  тісно зв'язана з кон’юктурою ринку, перша – зі способом обліку й оцінки господарських засобів. У періоди високої інформації розбіжність між номінальною і реальною вартістю засобів може бути дуже велико. Крім того, точнсті оцінки цінності активу заважають суб'єктивні оцінки майна правового характеру, розбіжності між цінністю витрачених засобів і економічним потенціалом, отриманим у результаті цих витрат. (Наприклад, однакові суми засобів, витрачені на виплату заробітної плати в двох різних організаціях, не означає рівності кваліфікації штату працівників, а виходить, і рівності можливостей цих організацій).

       Сума  засобів підприємства, представлена в активі бухгалтерського балансу, є основою для ведення ними своєї господарської діяльності, при проведенні якої підприємство виступає юридичною особою.

       Саме  тому актив балансу є основою  визнання самостійного бухгалтерського балансу, одним з ознак юридичної особи, основою впливу цієї форми бухгалтерської звітності на законодавство України.

       У пасиві балансу майно представлене по джерелах його утворення, за формою його створення підприємством. Величина пасиву балансу – це сума зобов'язань організації, але ці зобов'язання неоднорідні по своїй економічній сутності. Одні, виступають як зобов'язання перед власниками, інші як зобов'язання перед сторонніми організаціями й особами. У сучасному бухгалтерському обліку джерело утворення майна розглядається як вид зобов'язань визначеної величини, тому інформація, представлене в цій частині балансу, це скоріше способи залучення засобів, необхідних для здійснення господарської діяльності, чим місце, з якого надійшли ресурси.

       Структура активу і пасиву нашої країни створена в порядку збільшення ступеня  рухливості. Легко помітити, що актив  бухгалтерського балансу починається  з майна, що може зберігати свою форму  до кінця свого існування і  закінчується найбільш рухливим майном, що практично миттєво може приймати іншу форму (засоби на розрахункових рахунках і в касі, засоби на валютному рахунку і т.д.). Можна сказати, що статті активу розташовуються в балансі по ступені ліквідності, тобто в залежності від того, у який час цього виду майно може прийняти грошову форму. Зрозуміло, збитки підприємства ніяким чином не можуть бути перетворені в гроші, однак оскільки вони підлягають обов'язковому відшкодуванню, отже, можуть вважатися майном найбільш нестабільним.

       Пасив балансу подібно активові згрупований за принципом зростання терміновості повернення зобов'язань. Починається він основою власних засобів підприємства – статутним капіталом. Ця стаття пасиву, називана ще фінансовими ресурсами підприємства, є найбільш стійкою. Статутний капітал підприємства утвориться за рахунок внесків учасників і акціонерів і є власністю організації, з нього не можуть вироблятися виплати дивідендів, його величина повинна зберігатися. Величина статутного капіталу підприємства це основа його ринкової стійкості, і для захисту інтересів третіх осіб, що ведуть справи з даним підприємством, ця основа не повинна бути підірвана.

       За  статутним капіталом випливають менш стабільні статті власних засобів, потім зобов'язання, що підлягають погашенню  більш ніж через рік і пасив бухгалтерського балансу короткостроковими позиками і кредиторською заборгованістю. Статті, які можуть змінювати значення і питома вага в загальній валюті балансу за дуже короткі терміни.

       Необхідно відзначити, що взаєморозміщення розділів і статей балансу не є принциповим. У багатьох країнах з розвинутою ринковою економікою (США, Великобританія й ін.) структура активу і пасиву балансу побудовані в зворотному порядку, тобто обидві частини балансу починаються найбільш рухливими статтями. З погляду структури балансу найбільший інтерес викликає обґрунтування пріоритету економічної сутності статті під її юридичним змістом. Цей пріоритет легко пояснити, розкривши методи, за допомогою яких користувачі бухгалтерської інформації витягають з форми №1 корисні їм зведення. Іншими словами, структура цієї форми бухгалтерської звітності обумовлені її призначенням, а призначений баланс для можливості аналізу діяльності підприємства інвесторами кредиторами ікредитними установами, постачальниками і замовниками, органами законодавчої і виконавчої влади.

       Кожного з цих користувачів, поза залежністю від того, чи носить його інтерес  прямій або непрямий характер, цікавить інформація про майно підприємства, склад і структуру цього майна. Необхідно відзначити, що найчастіше користувача цікавить не структура активу і пасиву, а зведення, одержані шляхом аналізу цієї структури, різного роду способами для надання відповідей на дуже широке коло питань.

       Зрозуміло, кожна категорія користувачів висуває  свої вимоги до складу інформації, що утримується у формі №1. Так, наприклад, постачальники і кредитні установи в основному цікавляться платоспроможністю підприємства (поточною або перспективною), потенційних інвесторів цікавить ділова активність підприємства і, особливо, показники ефективності його діяльності (прибутковість), внутрішніх користувачів, крім перерахованих вище, регулярно займає проблема оцінки фінансового стану, тобто здатності підприємства формувати свої запаси і витрати (фінансова стійкість), швидкості обороту оборотних засобів підприємства.

       Способи розрахунку показників, необхідних для  оцінки діяльності підприємства і його перспектив можуть бути самими різними, але вони завжди базуються на порівнянні і зіставленні показників балансу, динаміці їхніх абсолютних значень і питомих ваг, тобто на даних про величину і структуру розподілу ресурсів підприємства в розрізі розділів, груп або окремих статей. Відмінність бухгалтерського балансу від інших форм звітності складається, насамперед, у його універсальності. Інформація, що утримується у ньому застосовується у всьому діапазоні досліджень положення підприємства, усіма категоріями користувачів. Зрозуміло, існують споживачі, інформації яких один тільки баланс, через необхідну глибину дослідження і необхідних для нього даних, задовольняти не може, тому, дані форми №1 дуже часто доповнюють даними інших форм звітності і показниками, розрахованими на їхній основі. Однак і сам по собі баланс здатний надати зведення для глибокого і різнобічного розгляду діяльності підприємства. Ця розмаїтість у висвітленні сильних і слабких сторін об'єкта дослідження, його потенціал і можливі небезпеки на шляху розвитку, найбільш характерна риса, що разюче відрізняє цю форму звітності від інших. Саме завдяки висновку, отриманого на основі дослідження показників балансу, підприємства користуються звичайно високим рівнем довіри. Розуміється цей факт тим, що вимоги до динаміки тих або інших характеристик діяльності підприємства часто знаходяться в протиріччі один з одним. Так, наприклад, значне збільшення платоспроможності підприємства може супроводжуватися падінням рівня використання оборотних коштів і як наслідок, погіршенням ефективності роботи. Дуже часто буває непросто знайти розумний баланс між різнорідними вимогами, що виникають на основі суперечливих сигналів. Суперечки з приводу пріоритету тієї або іншої зі сторін, у конкретній ситуації має місце навіть при наявності результатів самого повного аналізу, проведеного групою фахівців високої кваліфікації, доповнених висновками технологів (на виробничому підприємстві) і маркетологів. Серйозні утруднення  в оцінці перспектив розвитку може представляти і непередбачуваність зовнішнього середовища, у якій діє підприємство.

       З обліком усього цього, мабуть, що висновки, що володіють хоча б мінімальним  рівнем вірогідності і самодостатності, формуються лише на основі балансу. Варто обмовитися, що мова йде про висновки загального характеру, крім того, самодостатність форми №1 досить відносна і губиться при зростанні вимог до глибини дослідження. Звичайно форма №1 буває самодостатня на дрібних підприємствах, довгий час працюючих без зміни в структурі факторів впливаючих на прибуток.

       Бажання зберегти властивості бухгалтерського  балансу, що породили зручності роботи з ними і зробили цю форму звітності  носієм інформації мінімізуючи помилки викликані від недоліку інформації, а значить і властивості роблячі його достовірним, породжує постійні коректування складу і структури типової форми балансу. Цікаво простежити вплив вимоги зберегти і збільшити вірогідність на структуру форми №1.

       Відомо, що баланс, як і будь-яка інша форма  бухгалтерської звітності заснований на принципі відповідності вкладеної  у затребуваній інформації. Суть цього принципу полягає в двох твердженнях: по-перше; у форму звітності дані повинні включатися в тій формі й у такому обсязі, у якій вони необхідні і не приносять нічого крім користі; по-друге, користувач інформації повинний бути упевнений у тому, що обсяг і форма представлених даних не введуть його в оману. Іншими словами, бухгалтерська звітність і баланс, як її типова форма, не повинні сприяти помилкової інтерпретації даних.

       В даний час існує дві протилежні точки зору на подальшу еволюцію бухгалтерського  балансу. Перша, складається у твердженні, що баланс повинний стати як можна  більш аналітичним, зручним для дуже глибокого аналізу кваліфікованим бухгалтером; друга, визнає корисну оптимізацію балансу для неспеціалістів. Дійсний вид форми №1 цілком задовольняє професійні бухгалтерські вимоги, причому дозволяє регулювати дослідження господарської діяльності підприємства. При бажанні можна провести на основі балансу експрес-аналіз, регулювати дослідження кількістю даних, що не утримуються в балансі.

       З іншого боку, алгоритми проведення балансового аналізу звичайно досить прості, що робить сучасний баланс доступним  для осіб, що не мають бухгалтерських знань, оскільки, для одержання основних орієнтирів в оцінці фінансового стану не потрібно досконального знання логічних і інформаційних взаємозв'язків між статтями.

       Сучасний  бухгалтерський баланс має й інші переваги. Показники, представлені в ньому легко піддаються дослідженням з методик, прийнятих на заході. Зрозуміло, питання про гармонізації бухгалтерського обліку й уніфікації звітності ще дуже далекий від ідеалу і це не є проблемою тільки нашої країни. Досить згадати про непорівнянність балансів таких тісно зв'язаних економічно країн як США і Великобританія, де за основу складання балансу прийняті принципово різні балансові рівняння, не говорячи вже про розходження в оцінці статей.

       Відносини, що складаються між формою №1 і споживачем бухгалтерської інформації в країнах з розвинутим ринковим механізмом відрізняються від роботи з балансом в умовах нашої країни. У США і Великобританії бухгалтерський баланс зовсім не є головною формою бухгалтерської звітності. Розподіл форм звітності по ступені їхньої важливості для аналізу показує, що перше місце в цих країнах займає форма №2 «Звіт про фінансові результати», а що стосується балансу, то він знаходиться лише на другому місці. Це ситуація здається дивною тільки на перший погляд. В умовах стабільного розвитку економіки, економічного росту за ряд останнього років, у відсутності проблеми неплатежів, проблем породжуваних інфляцією, першорядне значення мають дослідження не ступеня задовільності структури балансу, факторів, що впливають на прибуток. На заході дуже часто вважається припустимим визначення фінансового стану підприємства виходячи з результатів його діяльності. Передбачається, що суб'єкт господарування, що одержує середню норму прибутку, має стійке положення і значний економічний потенціал.

       В умовах нашої країни результат діяльності часто залежить від випадкових неекономічних  факторів, тому основою прийняття  управлінських рішень по самих різних аспектах, є бухгалтерський баланс.

       Цілком  імовірно, що подібна ситуація буде спостерігатися ще довгий час, навіть у випадку, якщо представлена в звітності інформація про прибуток буде містити «дані про випадкове і закономірне, про постійне і тимчасове».

       Широкий діапазон дослідження, зручність і  простота цих досліджень, можливість регулювати глибину робіт і можливість заміни алгоритму оцінки якої-небудь характеристики фінансово-господарської діяльності, заміни одних показників, необхідних для оцінки, іншими, роблять бухгалтерський баланс формою звітності універсальною, головною і незамінною. Усі ці властивості балансу роблять його найважливішим джерелом інформації для всіх категорій користувачів, поза залежністю від того, чи є вони внутрішнім або зовнішнім, із прямим або непрямим інтересом, роль балансу величезна скрізь. За допомогою цієї форми звітності будується фінансове планування, на її основі оцінюються комерційні ризики, визначаються здібності керівників підприємства зберігати і збільшувати майно цього підприємства, координувати діяльність господарств. Функції, виконувані балансом дуже різноманітні, а його властивості обумовили відношення до нього користувачів, відносини, яким сьогодні не може відповідати жодна інша форма звітності. Усе це надає право на фразу, що дуже точно характеризує взаємини балансу і користувачів: «баланс є зерно підприємства».

       На  основі вищевикладеного можна зробити  висновок про те, що баланс є однією з головних форм звітності як у  нашій країні так і інших країнах  світу. Баланс дає можливість глибокого  аналізу фінансового стану підприємства, його ділової активності тощо. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       2. Загальна характеристика  активу та пасиву  балансу.

      На   основі   даних  бухгалтерського  обліку  підприємства зобов'язані  складати  фінансову  звітність.  Фінансову  звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства.

       Фінансова  звітність підприємства (крім бюджетних  установ, представництв  іноземних  суб'єктів  господарської  діяльності  та суб'єктів  малого  підприємництва,  визнаних  такими відповідно до чинного  законодавства)  включає:  баланс,  звіт   про   фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів. Форми фінансової звітності підприємств (крім  банків)  і порядок   їх   заповнення  встановлюються  Міністерством фінансів України за погодженням з Державним комітетом статистики України.

       АКТИВИ — це ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до збільшення економічних вигод у майбутньому.[14, 42ст.]

      Головним  критерієм відображення певних цінностей в активі балансу, згідно з національною обліковою теорією, є право власності на них без будь-якого посилання на можливість одержувати економічні вигоди від використання активу у майбутньому. Воно має три форми свого прояву—право володіння, право користування і право розпорядження. Визначальним є право розпорядження. На практиці ж, при складанні балансу, згідно з Інструкцією про порядок заповнення форм річного бухгалтерського звіту підприємства, право власності на майно реалізується не в усіх притаманних йому формах. Так, за статтею "Основні засоби" орендні підприємства відображають як власні, так і взяті в оренду цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, а також взяті у фінансову оренду основні засоби. Звичайно, орендні підприємства мають право володіти та користуватися орендованим майном, але не мають права вільно розпоряджатися ним. Проте, навіть це неповне право дає суб'єктам власності можливість реалізувати її економічну сутність — здійснювати привласнення результатів, пов'язаних з використанням майна. В той же час, Комітет з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку відзначає, що право власності не є істотним при визнанні активу в балансі. Головним є те, що підприємство контролює вигоди, отримані від використання цього майна, та переймає ризики, пов'язані з активом.

      Актив відображається у балансі за умови, що:

      • оцінка його може бути достовірно визначена  та

      • очікується отримання в майбутньому  економічних вигод, пов'язаних з  його використанням.

      Витрати на придбання та створення активу, які не відповідають зазначеним умовам, не можуть бути відображені в балансі і включаються до складу витрат звітного періоду у звіті про фінансові результати.

      Отже, ресурс не визнається активом і не відображається у балансі, якщо були здійснені витрати, за якими надходження майбутніх економічних вигод на підприємство вважається малоймовірним після завершення поточного облікового періоду.

      Активи  мають визнаватись і відображатись  в балансі у грошовому виразі з використанням певної бази оцінки, а саме:

      1. Історичної собівартості. Активи  відображаються за сумою сплачених  грошових коштів чи їх еквівалентів або за справедливою вартістю компенсації, виданої, щоб придбати їх, на момент придбання;