Банкіівська система України

                                           Зміст

Вступ………………………………………………………………………………….3-4

Розділ 1. Банківська система України……………………………………………..5-19

1. Поняття банківської системи…………………………………………………5-7
2. Становлення і розвиток грошово-кредитної системи України…………...7-12
3. Характеристика дворівневої банківської системи України……………...13-16

Розділ 2. Класифікація банківських операцій…………………………………...17-29

1. Основи класифікації банківських операцій……………………………….17-23
2. Пасивні банківські операції та їх характеристика………………………..23-26
3. Активні банківські операції та їх характеристика………………………..26-29

Розділ 3. Тенденції розвитку банківської системи України……………………30-32

Висновок…………………………………………………………………………..33-34

Список використаної літератури………………………………………………….35

Додатки

                                            Вступ

Враховуючи трансформацію  української економіки та її бурхливий  рух в напрямку будівництва ринкової економіки ефективна, дієва банківська система є запорукою успіху та фундаментом монетарної стабільності країни. Оскільки банківські установи є ефективним інструментом регулювання  економічної активності в умовах вільного ринку, побудова незалежної та високопрофесійної банківської  системи є запорукою успішного  економічного розвитку країни. Банківські установи не лише акумулюють вільні економічні ресурси. Але і створюють умови  для їх найбільш ефективного використання. Враховуючи, що темпи споживчого кредитування в Україні зростають, банки стають посередником між магазинами та безпосередніми покупцями. Також через банківську систему проходять грошові розрахунки і платежі господарюючих суб’єктів та населення у цілому.

Банківська система є  складовою кредитної системи  держави і становить сукупність різних за організаційно-правовою формою та спеціалізацією банківських установ, що функціонують у межах єдиною фінансової системи та єдиного грошово-кредитного механізму в певний проміжок часу.

Особливості банківської  системи впливають на вибір шляхів проведення центральних банком грошово-кредитної  політики та інструментарію, який відображає реалії розвитку національної банківської  системи в певний період. Тому не можна визначати банківську систему  просто як сукупність кредитно-фінансових інститутів, які діють на території  певної держави. Фактично це визначення обмежує банківську систему, оскільки позбавляє її цілей, специфічних функцій і самостійної ролі на грошовому ринку. Навпаки, це значно складніший механізм, який містить низку взаємопов’язаних елементів. Їх вивчення дозволить чітко уявляти систему та всі її складові, а також розуміти механізм дії.

Метою написання курсової роботи є вивчення загальної структури, стану та основних тенденцій розвитку сучасної банківської системи України, а також ознайомлення з основними банківськими операціями та їх короткою характеристикою.

Для досягнення цієї мети треба  виконати такі завдання :

• дати загальну характеристику банківської системи, її рівнів;
• дослідити  етапи становлення банківської системи України;
• охарактеризувати  рівні банківської системи України та визначати їх функції;
• визначити основні банківські операції, класифікувати їх;
• охарактеризувати банківські операції, вказати мету їх здійснення.

Об’єктом дослідження  є банківська система України.

Предметом дослідження  виступає структура банківської системи України, операції, які виконують комерційні банки.

                       Розділ 1. Банківська система України

                           1.1. Поняття банківської системи

Головною ланкою кредитної  системи у будь-якій країні є банки, які здійснюють основну масу кредитних  і фінансових операцій. Під терміном "банк" розуміють установу, яка створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах поверненості, платності і терміновості.

Сукупність усіх банківських  установ, що функціонують у країні, перебувають у тісному взаємозв'язку між собою, утворюють банківську систему – специ -

фічну економічну й організаційно-правову  структуру,яка забезпечує функціонування грошового ринку та економіки  загалом. Банківська система с однією з найважливіших та невід'ємних  структурних елементів ринкової економіки. Функціонування ринкової економіки країни неможливе без ефективної  банківської системи, яка забезпечує функціонування грошового ринку, активно обслуговує і впливає на всі економічні та соціальні процеси, які відбуваються в державі, виступає важливим складником інвестиційного процесу.

Стабільна банківська система, що динамічно розвивається,- неодмінна  передумова стійкого економічного зростання. У сучасній економіці  банківська система має величезне  значення завдяки зв'язкам цієї системи  з усіма секторами економіки. Вона є внутрішньоорганізована, взаємопов’язана, має загальну мету та завдання. Найважливіші функції банків полягають у забезпеченні безперебійного  грошового обігу капіталу, у наданні можливостей отримання необхідного фінансування підприємствами, державою, приватними особами, а також створення сприятливих умов для вкладання коштів із метою нагромадження заощаджень в національній економіці.[7]

Основне завдання банку - здійснювати посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників.

Для нормального функціонування банківська система має відповідати  на

ступним вимогам:

1. У країні повинна бути достатня кількість діючих банків і кредитних установ.
2. У системі не повинно бути зайвих елементів.
3. У країні функціонує центральний банк, який виступає основним координатором кредитних інститутів та ефективно виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці.
4. Поряд із центральним банком діють найрізноманітніші комерційні банки, які охоплюють усі сфери національної економіки і зовнішньо - економічні зв’язки, здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб.
5. У країні діють банки й кредитні установи, які не обмежуються акумуляцією і розподілом коштів підприємств, організацій, а й сприяють накопиченню капіталу, активно втручаються в усі сфери економіки.
6. Банківська система є складовою більш широкої системи – економічної системи держави.

Залежно від впорядкованості  банків, відповідно до діючого банківського законодавства розрізняють два основних типи побудови банківської системи:

• однорівнева банківська система;
• дворівнева банківська система.

Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки, що діють у країні (включаючи й центральні банки), перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури.

Такий принцип побудови банківської  системи характерний для економічно слаборозвинених країн, а також  для країн з тоталітарним, адміністративно-командним  режимом управління.

Дворівнева банківська система, яка характерна для країн з ринковою економікою, складається з двох рівнів.

Верхній рівень - центральні (емісійні) банки, які є банками в повному значенні цього слова лише для двох категорій клієнтів: банківських інститутів та урядових структур.

Нижній рівень - комерційні банки, клієнтами яких є підприємства, організації, населення.

Банківська система являє  собою законодавчо визначену, чітко  структуровану сукупність фінансових інститутів, які займаються банківською діяльністю.

Специфіка банківської системи  проявляється в її функціях, а саме:

1. створення грошей і регулювання грошової маси;
2. трансформаційна функція;
3. стабілізаційна функція.

Таким чином, можна дати визначення, що банківська система - це організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, яка виконує вищезазначені функції, є складовою частиною кредитної системи держави та існує в тій чи іншій країні в цілком визначений історичний період.[5]

     1.2.  Становлення і розвиток грошово-кредитної  системи України

Банківська система України  започаткована після прийняття  Верховною Радою України у  березні 1991 року Закону України "Про  банки і банківську діяльність". Але фактично діяльність комерційних банківських установ на території України почалось раніше. Грошово-кредитна система пройшла складний і суперечливий шлях розвитку, який умовно можна поділити на кілька етапів. (Див. Додаток 1)

В 1991р., одразу після проголошення незалежності України, почався 
перший етап - перереєстрація комерційних банків в Українській республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. При цьому в більшості комерційних банків відбулись істотні зміни у складі їх учасників. Так, державні комерційні банки (Промінвестбанк, , АПБ "Україна", Укрсоцбанк) були акціоновані клієнтами та персоналом банків. [4]

Даний етап характеризувався прийняттям Закону України "Про банки 
та банківську діяльність" від 20 березня 1991 р., за яким українська банківська система була побудована відповідно до принципу двоступінчастості, що добре зарекомендував себе в країнах із ринковою економікою, і передбачає чітке розмежування сфер діяльності Національного банку України і комерційних банків.

На початку її створення  законодавча база була недосконалою, ліцензійні умови передбачали низькі вимоги щодо обсягу статутного капіталу і професійних якостей керівництва  банків, що сприяло швидкій появі  комерційних банків. Вже до кінця 1991р. їх кількість перевищувала 90.

Другий  етап в історії розвитку банківської системи України вважається періодом створення банків "нової хвилі",коли більшість із них створювались як кишенькові банки підприємств або приватних осіб і мали змогу розвиватися порівняно безперешкодно. Вони залучали значний приватний капітал, капітал спільних та малих підприємств, акціонерних товариств, а також кошти державних бюджетних та поза бюджетних фондів. У цей період,на тлі розвитку жорсткої інфляції з ознаками  гіперінфляції та критичного скорочення обсягів виробництва і розміру валового внутрішнього продукту, в Україні була  створена значна кількість дрібних комерційних банків, орієнтованих на обслуговування попиту на короткострокові кредити для торговельно-посередницької діяльності і здатних отримувати прибутки на інфляційних процесах в економіці. Протягом 1993 р. в Україні було створено близько 100 дрібних, так званих кишенькових, комерційних банків такого типу.

Досвід, отриманий протягом перших 3-х років будівництва економіки  незалежної України, був значною  мірою використаний на третьому етапі розвитку банківської системи нашої держави. Цей період характеризується початком проведення радикальної економічної реформи на основі застосування монетарних методів управління економікою. Протягом 1994 -1996рр. Національний банк України (НБУ) встановив та ввів у практику єдині правила діяльності українських банків. Завдяки ефективним діям НБУ, уряду в цей період вдалося призупинити інфляцію, невиправдано високе зростання цін та падіння виробництва. Факт фінансової стабілізації в економіці України у другій половині 1996 р. визнаний експертами у всьому світі. Підтвердженням цього факту служить грошова реформа, що була успішно проведена у вересні 1996р. Другою ознакою стала зацікавленість до української економіки з боку міжнародних фінансових організацій. За період 1994-1996 р. в Україні було зареєстровано 14 представництв іноземних банків та банків з участю іноземного капіталу.Кількість банків у 1995 році становила вже 230 і на цьому рівні стабілізувалось на наступні 2-3 роки.

Разом з тим успіхи, досягнуті  у фінансовій сфері монетарними  методами, практично не були підкріплені  стабілізацією виробництва, структурним  реформуванням  та супроводжувались накопиченням істотних проблем та негативних тенденцій як на мікро-, так і на макроекономічному рівні, що виразились у діях уряду на максимізацію зовнішніх та внутрішніх короткострокових запозичень замість реалізації політики збалансування державних витрат в межах реальних бюджетних надходжень. Все це спричинило (1998 р.) фінансово-економічну кризу в Україні. У результаті комерційні банки втратили найбільш привабливі сегменти ринку: ринок державних облігацій та валютний ринок. Унаслідок значної девальвації курсу національної валюти їй сукупний капітал українських банків зменшився в середньому на 30-35%.

Розглянуті вище та інші чинники разом із жорсткими регулятивними  обмеженнями, що були накладені Національним банком України на діяльність комерційних  банків, визначили основним завданням четвертого етапу не інтенсифікацію розвитку банківських установ та максимізацію  доходності їх діяльності, а забезпечення фінансової стійкості, платоспроможності та ліквідності банківської системи загалом.

Негативний вплив на розвиток банківської системи України  мали помилки органів державної  влади, чиї законодавчі акти і  конкретні дії найчастіше тільки посилювали тиск і здіймали паніку як серед банкірів, так і серед  їхніх клієнтів. Тому багато в чому розвиток банківської сфери залежав  від політики уряду, Верховної  Ради та інших владних структур й обґрунтованості  рішень, які вони приймали.[7]

З метою реформування банківської  системи в Україні 7 грудня 2000 р. Верховною  Радою України була прийнята нова редакція Закону України "Про банки  та банківську діяльність", яким уточнено створення та функціонування дворівневої  банківської системи України.

Згідно з цим законом перший рівень представлений Національним банком України (НБУ) з центральним апаратом у Києві й територіальними обласними відділеннями, а також розрахунково-касовими центрами в містах і районах. Він є центральним банком і несе відповідальність перед суспільством за функціонування банківської системи загалом.

Другий  рівень банківської системи представлений іншими банками (державними і недержавними). Нині в Україні функціонують два унітарні комерційні банки з державною формою власності: Державний ощадний банк України (Ощадбанк) та Державний експортно-імпортний банк України (Укрексімбанк).[1]

За організаційно-правовою формою банки могли створюватися як:

• акціонерні товариства відкритого і закритого типів (акціонерні банки);
• товариства з обмеженою відповідальністю (пайові банки);
• кооперативи (кооперативні банки).

Відповідно до внесених змін до чинного банківського законодавства  з кінця 2006 р. банки в Україні  можуть створювалися лише у формі  акціонерних товариств і кооперативних  банків.[4]

Протягом 2008-2010 років у  всьому світі відбулася фінансово - економічна криза. В Україні, враховуючи що ситуація і до цього була не стабільною, вона проходила тяжче, а наслідки ще й досі не усунені.

2008 рік став переломним  у розвитку банківської системи  України. До початку кризи банківська  система України розвивалась  прискореними темпами. Кількість  діючих банків досягла 184. Відбувалась активна експансія іноземного капіталу в банківську сферу країни. Саме на банківський сектор в 2008 р. припало 43% іноземних інвестицій в економіку України.

Починаючи з вересня 2008 р. в Україні розпочалось погіршення макроекономічної ситуації. В IV кварталі країну охопила жорстка фінансово-економічна криза, зумовлена як впливом світових тенденцій розвитку, так і структурними недоліками української економіки. Відбулось падіння внутрішнього та зовнішнього попиту. Катастрофічне погіршення економічної ситуації поглиблювалось різким знеціненням гривні, яка за останні місяці 2008 р. впала на 60%. Внаслідок цього похитнулась довіра до банківської системи країни, розпочався процес відтоку депозитів з банків. Оскільки до кризи більшість кредитів видавались у іноземній валюті, то через девальвацію гривні впала платоспроможність позичальників повертати кошти. Ряд банків опинились перед загрозою дефолту.

В такій ситуації посилились тенденції до зміни структури  власності і активного втручання  НБУ в фінансову політику.

У 2009 р. фінансово-економічна криза продовжувалась. Лише з другого півріччя намітились тенденції до стабілізації економічного становища. Відбулось зниження інфляції, певна нормалізація обмінних курсів валют.

Через стрімке зростання  кількості проблемних кредитів, майже  всі банки припинили діяльність у сфері кредитування. У сфері  депозитів також спостерігалась негативна динаміка, найвища швидкість падіння була характерна для депозитів юридичних осіб (18%). Сума депозитів населення майже не змінилась. Оскільки рівень довіри до гривні був підірваний, відбулось зростання частки доларових депозитів (з до 53% серед фізичних осіб).

В підсумку загальні збитки досягли 38,5 млрд. грн. На кінець 2009 р. в  Україні функціонувало 182 банки. 14 з  них перебувало на етапі ліквідації.

У першій половині 2010 р. економіка  України продовжила тенденції поступового  виходу з кризового стану. Позитивним фоном для відродження фінансової системи була стабільність курсу гривні та відсутність масових банкрутств банків (прийнято рішення про ліквідацію лише 13). Негативним фактором виступала наявність значної кількості проблемних кредитів та майже повна стагнація кредитування.

У 2010 р. продовжився приріст  депозитів. Так, у січні-червні 2010 р. обсяг вкладів населення в  банківській системі збільшився на 13,7%, а коштів юридичних осіб - на 6,2%. Переважна більшість депозитів  оформлюється в національній валюті. Подальші перспективи розвитку банківського сектору пов'язані з процесами  в українській і міжнародній  економіці. Позитивні макроекономічні  показники сприятимуть відродженню фінансової системи. Друга ж хвиля кризи може завдати нового удару по банкам України.

Станом 01.07.2010 року в Україні  зареєстровано 196 банків, з них 176 мають  ліцензію, інші ж перебувають у стані ліквідації(див. Додаток 2). На Рис.1 показана динаміка кількості зареєстрованих банківських установ України за 2001- I півріччя 2010 року.[9]

Рис.1 

              Динаміка кількості  банківських установ України за

                               2001р.- I півріччя 2010 року.

[6]

  1.3 Характеристика  дворівневої банківської системи  України

Банківська система  України складається з Національного банку України та інших комерційних банків, тобто є дворівнева. Як відомо, в Україні з 1987 року почалася реформа банківської справи, яка завершилася ухваленням у березні 1991 року Закону України "Про банки і банківську діяльність". Згідно з цим Законом, в Україні було закладено основи класичної дворівневої банківської системи, яка включає:

Верхній рівень - Національний банк України як центральний банк країни, головний банківський інститут, який є емісійним центром держави і відповідає за управління всією грошово-кредитною системою.

Нижній рівень - мережа комерційних банків, які за умови здорової конкуренції покликані задовольнити населення країни і народне господарство щодо банківських послуг і створити для стабілізації та поступового піднесення національної економіки.[4]                                    

Національний  банк України (перший рівень) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, який має статутний капітал у розмірі 10 мільйонів гривень, що є державною власністю.

Національний  банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок  власних доходів у межах затвердженого  кошторису, а в окремих випадках — також за рахунок Держбюджету  України. Одержання прибутку не є  метою його діяльності. НБУ за підсумками року у разі перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, затвердженими на поточний бюджетний рік, вносить до Держбюджету України наступного року за звітним позитивну різницю на покриття дефіциту бюджету, а перевищення витрат над доходами від -

шкодовується за рахунок Держбюджету  наступного за звітним року.[10]

Згідно статті 7 Закону України  «Про Національний банк України»  Національний банк здійснює такі функції:

1. відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;
2. монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;
3. виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;
4. встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;
5. організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;
6. визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;
7. визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;
8. здійснює банківське регулювання та нагляд;
9. веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;
10.   веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;
11.   здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;
12.   складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;
13.   представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;
14.   здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;
15.   забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами.[2]

Сутність  і призначення центрального банку  конкретизуються в основних завданнях, які держава висуває перед банком, у функціях, які держава йому делегує, та в операціях, які здійснює центральний банк. Відповідно до Конституції України основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Тобто розуміння завдань НБУ як органу грошово-кредитного регулювання та інституту банківської системи слід пов'язувати, з одного боку, з реалізацією основних стратегічних цілей регулювання (низькою інфляцією, економічним зростанням, високою зайнятістю), а з іншого — з підтриманням стабільності і забезпеченням ефективного функціонування банківських установ країни.[7]

Банки другого рівня банківської  системи – комерційні банки. Комерційний банк – це кредитна установа, що здійснює універсальні банківські операції та надає різноманітні банківські послуги фізичним та юридичним особам всіх галузей народного господарства.

Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних  і фізичних осіб. Приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ведуть рахунки банків-кореспондентів, а  також можуть виконувати всі або  деякі з таких операцій:

• фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників капіталів, що інвестується;
• випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів, облігацій, тощо);
• купівля, продаж і зберігання державних цінних паперів, а також цінних паперів інших емітентів;
• видача доручень, гарантій та інших зобов’язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
• касове виконання державного бюджету;
• придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняття ризиків виконання таких вимог та їх інкасування (факторинг);
• купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти;
• купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів з них;
• довірчі операції (залучення і розміщення коштів; управління цінними паперами тощо)за дорученням клієнтів;
• надання консультативних та інших послуг, пов’язаних із банківською та іншою комерційною і господарською діяльністю.[5]

У банківських системах різних країн за функціональною спеціалізацією розрізняють інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні, облікові, депозитні  банки. Інвестиційні та інноваційні  банки спеціалізуються на акумуляції тимчасово вільних грошових коштів на тривалі строки ( у тому числі через облігаційні позики) і надання довгострокових кредитів. Ощадні банки спеціалізуються на кредитуванні населення за рахунок залучення невеликих за розмірами строкових депозитів. Іпотечні банки здійснюють кредитні операції на тривалий строк, здебільшого під заставу нерухомості. Значна частина їхніх пасивів формується за рахунок власного капіталу і капіталу, мобілізованого за допомогою випуску іпотечних облігацій. Облікові і депозитні банки історично спеціалізуються на здійсненні короткострокових депозитних і кредитних операцій. Тому в них серед активних операцій переважають кредитні та облікові операції з комерційними векселями, а серед пасивних - операції, пов’язані із залученнями тимчасово вільних коштів у депозитів до запитання. [4]

        Розділ 2. Класифікація банківських операцій

              2.1 Основи класифікації банківських операцій

Для забезпечення виконання  своїх функцій та досягнення стратегічних та

тактичних цілей банки  здійснюють відповідні операції, постійно намагаючись збільшувати їх кількість  та підвищувати якість.

Усі банки незалежно від  форми власності, величини капіталу та спеціалізації виконують :

• операції із залучення тимчасово вільних грошових коштів у депозити (депозитні операції);
• операції, пов’язані із розрахунково-касовим обслуговуванням клієнтів (розрахункові та касові операції);
• операції з кредитного обслуговування клієнтів (кредитні операції).

Зазвичай, коло операцій, що їх виконують банки, значно ширше, але саме ці операції є обов'язковими і належать до суто банківських операцій. Згідно зі ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" здійснювати їх у сукупності мають право тільки юридичні особи, які мають банківську ліцензію. Саме тому їх називають базовими операціями банків.

Банківські операції відображаються окремими статтями в балансі банку. Залежно від того, в якій частині  балансу вони обліковуються їх поділяють  на пасивні й активні.

Сьогодні основна маса українських банків спроможна якісно виконувати не більше 40-50 видів операцій та послуг. У той же час провідні іноземні банки пропонують більш як 500 видів.

Загалом банківська діяльність зводиться до здійснення банківських операцій, надання послуг та пропозиції продуктів. Насамперед слід з’ясувати особливості та відмінності понять "банківські операції", "банківські послуги" і "банківські продукти", оскільки між ними існують суттєві розбіжності, які на практиці зовнішньо розрізнити дуже важко. Передусім це пов'язано з тим, що окремі банківські операції та послуги взаємопов'язані, надаються клієнтам одночасно і в єдиному пакеті.[7]

Традиційно суть банківської операції зводиться до комплексу взаємопов'язаних дій банку і клієнта, які здійснюють від імені банку і передбачають переміщення засобів для вирішення конкретного фінансово-економічного завдання.

 Банківські послуги - це дії банку, які спрямовані на зростання його прибутковості, або це надані клієнтам різноманітні види банківської діяльності, які супроводжують і оптимізують банківські операції. Банківська послуга ще може розглядатися як переміщення банківської інформації.

В Енциклопедії банківської  справи України банківські операції визначаються як сукупність різних видів і напрямів діяльності банку у сфері фінансово-кредитних відносин з метою одержання прибутку: залучення грошових коштів і їх розміщення; здійснення кредитування і розрахунків, емісійна діяльність; купівля і продаж цінних паперів та валютних цінностей; касове обслуговування юридичних і фізичних осіб; зберігання, купівля та продаж банківських металів тощо. На противагу цьому банківські послуги трактуються як певний набір дій банківської установи, які здійснюються на замовлення та в інтересах клієнтів у сфері грошово-кредитних відносин без залучення додаткових резервів. Надання послуг, як правило, оформляється угодою між банком та клієнтом-замовником і приносить банкові дохід.