Банківські ризики та засоби захисту від них

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………….

Розділ 1. Загальна характеристика поняття банківських ризиків………..

1.1. Економічна природа банківських  ризиків………………………….

1.2. Класифікація банківських ризиків………………………………………

1.3. Заходи щодо зниження банківських ризиків……………………………..

Розділ 2. Особливості кредитної політики та аналіз управління кредитними ризиками…………………………………………………………………………

АКБ “Укрсоцбанк”

Висновки…………………………………………………………………

Список використаної літератури……………………………………………

ВСТУП

Банківська система України є важливим складником фінансово-кредитної системи держави. Однією з найважливіших ланок роботи банку є оцінювання ризиків.

Проблема банківських ризиків не була актуальною для планової економіки часів радянського періоду, тому вітчизняні вчені зіштовхнулись з потребою її вирішення лише з розвитком і становленням ринкової економіки. Тому очевидним є дефіцит наукових досліджень українських аналітиків і практиків банківського бізнесу з цієї проблематики як в методологічному, так і в прикладному аспектах.

Упродовж останніх років в економічній літературі проблемам ризиків в банківській системі в Україні приділяють значну увагу, при цьому автори досліджують оцінку ступеня ризику, прийняття багатокритеріальних управлінських рішень, удосконалення банківських операцій, запобігання ризикам тощо.

Не є новиною те, що в Україні триває активний пошук оптимальної моделі, за допомогою якої можна було б виявити основні тенденції розвитку банківських установ, оцінити ризики їхньої діяльності, фіксувати проблеми, пов’язані з ними на ранніх етапах їх розвитку та прогнозувати виникнення несприятливих ситуацій з метою недопущення банкрутства, особливо невеликих банків. Крім цього, за рекомендаціями Базель-II, регуляторні органи нині мають здійснювати свій нагляд на основі оцінки ефективності управління банками своїми власними ризиками. Це доволі складна справа, яка потребує передусім теоретичного обґрунтування, адже для прийняття рішення щодо управління ризиками необхідно ці ризики зважувати й оцінювати.

Актуальність теоретичного обґрунтування дієвої системи управління банківськими ризиками в Україні доповнюється практичною потребою комплексного підходу до проблематики формування та функціонування системи управління банківськими ризиками.

У зв’язку з цим дослідження питань ризику в діяльності банку набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

На вирішення цієї проблеми спрямовані дослідження Васюренка О.В., Гребенник Н.І., Заруби О.Д., Івасіва Б.С., Карманова Є.В., Лаврушина О.І., Мороза А.М., Савлука М.І., Тиркала Л.І. Загальні  та спеціальні підходи до оцінки ризиків банків і банківської системи розглянуті в працях таких вітчизняних та зарубіжних авторів, як: Камінський А. Б., Д. Гриньков, М. Фрост Стівен, Лобанов А. А., Чугунов А. В., Вітлінський В. В., Пернарівській О. В. та ін.. [1–2], а також у нормативних матеріалах Національного банку України. Окремі аспекти управління банківськими ризиками досліджували такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як: П. Роуз, І.Т. Балабанов, Л.О. Примостка, В.Т. Севрук, О.П. Заруцька, О.М. Кузьмак, А. Васюренко, В. Міщенко та ін. Однак, проблема управління банківськими ризиками залишається нерозв’язаною через багатогранність процесу, розмаїття підходів до класифікації та методів управління ризиками, напрямів їх мінімізації, стратегічних зон діяльності банків та банківських продуктів та потребує подальшого дослідження.

Предметом дослідження є уточнення сутності банківських ризиків та виявлення основні засоби захисту від них.

Об`єктом дослідження в роботі виступає механізм формування і використання резервної бази банків та регулювання їх діяльності за допомогою економічних нормативів, а також досягнення банками встановлених НБУ розмірів статутних фондів.

Метою даної роботи є детальний розгляд банківських ризиків і керування ними, як зі сторони банків, так і з сторони держави в особі Національного банку України.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:

- розглянути теоретичні основи  банківських ризиків;

- дослідити класифікацію банківських  ризиків;

- вивчити підходи, принципи, методи і процес управління банківськими ризиками;

- розглянути організацію роботи  з питань управління ризиками  банку (на прикладі кредитних  ризиків АКБ “Укрсоцбанк”);

- виявити механізми регулювання ризиків банківської системи;

• запропонувати напрямки щодо вдосконалення методів та механізмів управління ризиками банку.

Зміст курсової роботи представлено на   сторінках та включає вступ, основну частину, що складається з двох розділів, висновок і список використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОНЯТТЯ БАНКІВСЬКИХ РИЗИКІВ

1.1. Економічна природа банківських ризиків

В умовах переходу українського господарства до ринкової економіки і пожвавлення конкуренції в банківській сфері керівництво будь-якого банку розуміє, що банківської діяльності, як і будь-який інший, властивий ризик.

Однак, незважаючи на швидке поширення практики управління ризиками в банках, до цих пір існують різні визначення ризиків. Практично будь-яке розуміння ризику є законним, оскільки, так чи інакше, відображає різні очікування комерсантів, які керують, вищого керівництва банків і органів контролю. Але різноманітність визначень банківських ризиків ускладнює розробку єдиних норм і правил управління ними. Тому виникає необхідність вибору найбільш оптимального по точності і повноти визначення.

Уникнути економічного ризику неможливо, адже він залежить від об'єктивних, притаманних економіці конфліктних ситуацій, відсутності необхідного інформаційного забезпечення, що спричиняє недостатню обґрунтованість прогнозних рішень керівництва банку у виборі клієнтів із метою надання кредитів, придбання й реалізації цінних паперів, маркетингових послуг, рівня інфляції, вибору ринку капіталів, недооцінки можливостей конкурентів тощо. Отримання прогнозованого прибутку можливе лише тоді, коли ризик врахований на стадії прийняття рішень щодо виконання певної програми та заздалегідь передбачені заходи для підстрахування ризику.

На рівні теорії проблема ризику почала розроблятися у рамках класичних ідей Мілля і Сеніора. Вони визначали в структурі прибутку підприємця відсоток ризику як частку на вкладений капітал, заробітну плату капіталіста і плату за ризик як відшкодування можливих збитків, що пов'язані з підприємницькою діяльністю.

Подальшого розвитку теорія ризиків набула у неокласиків. Альфред Маршалл розклав прибуток, подібно до класиків, на заробітну плату управлінцям, відсоток на капітал і плату за ризик. У його розумінні ризик - підприємницька заслуга, він не розглядається лише як імовірність втрат.

Різноманітні трактування поняття «банківський ризик», що формулюються різними вченими зведені в таблиці 1.1 (додаток 1).

Аналізуючи та узагальнюючи наведені в таблиці 1.1 визначення, можна зазначити наступне:

Поширене уявлення про банківські ризики - це їх ототожнення з можливими збитками банку в результаті діяльності або можливістю збитків. Цю думку, зокрема, підтримує Козловська Е.А. [13, с. 23], Вебстер [11, с.58], Болдін Л.В. [12, с. 203] та інші. Але банківський ризик не є збиток. І вводити у вжиток новий термін, дублюючий вже існуючий, недоцільно.

Інша група авторів під банківськими ризиками розуміє специфічні втрати в будь-якій обмеженій області діяльності комерційного банку. Зокрема, Азріліяна А.Н. відзначає, що банківський ризик - це «можливість втрат, що випливають із специфіки банківських операцій, здійснюваних кредитними установами» [14, с. 189]. Але конкретизація «збиткового» визначення банківського ризику, дана в його класифікації за сферами виникнення, не дозволяє виділити цю специфіку. Ризик виявляється практично скрізь. Виходить, що визначення ризику як можливого збитку тавтологічні. Не більше ясності у розуміння ризику привносить і «небезпеку збитку», про яку згадує, зокрема, Бурова М.Є. [8, с. 77].  
       Деякі фахівці, до числа яких належать Ширинська З.Г., Кривов'яз Т.В., під банківськими ризиками розуміють сукупність різних взаємопов'язаних ризиків (кредитних, процентних, ліквідності і т.д.) [9, с. 391]. Але сукупність чого-небудь не можна розглядати як визначення, тому що вона не встановлює сенсу терміну, а характеризує склад, структуру. Тому думку вищезгаданих фахівців також не можна назвати заможним.  
       Інший підхід до визначення банківських ризиків здійснюється через ймовірність відхилення від необхідного (бажаного). Такий підхід наближає до розуміння суті ризику. Прихильниками цього підходу є Грабов С. [16, с. 60], Первозванскій А. [17, с. 13] та ін.. Насправді, імовірність краще простої можливості. По-перше, ймовірність є кількісна характеристика ступеня можливості настання події. По-друге, кожній ймовірності ставиться у відповідність строго визначене значення результату. По-третє, ситуація з ризиком характеризується розподілом ймовірностей згідно з тим чи іншим законам розподілу. Останнє має велике прикладне значення; воно дозволяє встановити вірогідність відхилення від очікуваного доходу, що частково прояснює ситуацію. Причому відхилення можуть бути позитивними і негативними. Тоді в першому випадку мова йде про шанси отримання прибутку, і тільки в другому - про ризики. Тому даний підхід можна модернізувати і визначити ризик не просто як ймовірність відхилення, а як ймовірність негативного відхилення дійсності від очікуваного.

Розглянутий підхід до ризику як до статистичної характеристиці - одна з найбільш поширених в сучасній економічній літературі. Л. Харріс в «Грошовій теорії» відзначає, що «для будь-якого даного портфеля зі специфічним розподілом ймовірностей доходу середнє і стандартне відхилення аж ніяк не є єдиною мірою вимірювання прибутковості і ризику» [, с. ]. Однак Тобін показав, що кілька припущень «...цілком достатньо (якщо допущення обгрунтовані), щоб він вважав очікуваний дохід мірою прибутковості і стандартне відхилення мірою ризику» [20, с. 340]. Але, як видно, тут не відбувається повного ототожнення ризику зі статистичною величиною. Статистична величина є лише мірою ризику. У такому випадку цей захід вимірює ступінь невизначеності ситуації прийняття рішення, що характеризується невизначеністю інформації. Відповідно, банківський ризик є не що інше, як ситуація, породжена невизначеністю інформації, яка використовується банком для управління та прийняття рішень, і яка характеризується суворої залежністю між можливим наслідком прийнятого рішення та відповідної йому ймовірністю. Збиток, так само як і надприбуток, і випливає з невизначеності ситуації.

Різноманітність визначень банківських ризиків ускладнює розробку єдиних норм і правил управління ними. Тому виникає необхідність вибору найбільш оптимального за точністю і повнотою визначення.

Таким чином, найбільш оптимальним визначенням банківського ризику є наступне. Банківський ризик - це ситуативна характеристика діяльності банку, що відображає невизначеність її результату і характеризує імовірність негативного відхилення дійсності від очікуваного. У цьому визначенні приділяється належна увага всім необхідним ключовим поняттям, потрібною для осмислення банківських ризиків - невизначеність ситуації ухвалення рішення і вірогідність негативного відхилення від запланованого.

1.2. Класифікація банківських ризиків

Проблема пошуку оптимального визначення банківських ризиків безпосередньо пов'язана з питаннями їх класифікації. У сучасній економічній літературі представлено безліч різних варіантів класифікації.

Практично всі розробники класифікацій виділяють політичні та економічні ризики. Політичні ризики - це ризики, обумовлені змінами політичної обстановки, несприятливо впливає на результати діяльності банків (закриття кордонів, військові дії на території країни тощо). Економічні ризики обумовлені несприятливими змінами в економіці самого банку або в економіці країни. І політичні, й економічні ризики пов'язані між собою, і часто на практиці їх важко розділити.

Також всіма розробниками класифікацій банківських ризиків вони поділяються на зовнішні і внутрішні. Однак тут існує два підходи до поділу. Одна група фахівців виділяє зовнішні і внутрішні ризики, виходячи з того, які сторони банківської діяльності вони охоплюють. Так, Коробов Ю.И., Рубін Ю.Б., Солдаткин В.І. до внутрішніх ризиків відносять ті, які пов'язані з чисто грошовими факторами і мають персональне, а також матеріально-технічне значення, тобто це кадрові ризики, ризики матеріально-технічного виду. Всі інші ризики при цьому підході відносять до зовнішніх [10, с. 318]. Подібне обмеження відносить до зовнішніх більшість всіх наявних ризиків і не дозволяє визначити сферу їх виникнення. Тому більш доцільно до зовнішніх відносити ті ризики, які безпосередньо не пов'язані з діяльністю банку або його контактної аудиторією, а до внутрішніх - ті, які обумовлені діяльністю самого банку, його клієнтів або його контрагентів. У цьому полягає другий підхід і його дотримується більшість фахівців. Потрібно відзначити, що при такому підході на рівень зовнішніх ризиків впливає дуже багато факторів - політичних, соціальних, географічних та інших. Причому зовнішні ризики можуть включати приватні ризики. Соколинський Н.Е. виділяє в числі зовнішніх макроекономічні, конкурентні та законодавчі ризики [21, с. 21]. Але законодавчі ризики виникають на макроекономічному рівні, тому їх слід розглядати як вид макроекономічних ризиків. І все-таки для повного охоплення зовнішніх факторів, що впливають на банківську діяльність, виділення тільки перерахованих вище ризиків недостатньо. Тому більш раціональною виглядає класифікація зовнішніх ризиків, запропонована В.Т. Севрук, яка виділяє: 

- ризик країни, то є ризик, пов'язаний  з економікою і політикою держави. По своїй суті його можна  ототожнити з макроекономічним;

- валютний ризик, пов'язаний зі  змінами курсів іноземних валют  по відношенню до національної  валюти;

- ризик стихійних лих, що залежить  від наявності або відсутності  стихійних явищ природи і пов'язаних  з ними наслідків [18, с. 9-33].

Однак і цю класифікацію можна оптимізувати, якщо врахувати що

1) валютний ризик обумовлений  проведеної політикою Центрального банку, і тому його слід віднести до числа країнових, як пов'язаного з економічною і політикою держави;

2) економікою країни обумовлений  також ризик, який особливо великий  у російських умовах, а тому  його необхідно відзначити в  числі ризиків;

3) класифікація В.Т. Севрук випускає з уваги конкуренцію в банківській системі, на якій наголошує Соколинський Н.Е.

Необхідно відзначити, що перераховані вище ризики властиві будь-якої діяльності. Тому зовнішні ризики не можна відносити до суто банківським, хоча і вони тим не менш вирішальним чином впливають на фінансовий стан банку.

 Банківський (внутрішній) ризик  не може бути нижче країнової  ризику, який оцінюється виходячи  зі стану платіжного балансу  країни, системи господарювання, економічної  політики, політичною стабільністю в країні. Банківський (внутрішній) ризик не може бути нижче країнової ризику, який оцінюється виходячи зі стану платіжного балансу країни, системи господарювання, економічної політики, політичною стабільністю в країні.

Схематично поділ на внутрішні і зовнішні банківські ризики виглядає наступним чином (рис. 1.1, додаток 2).

Залежно від характеру банківських операцій ризики можуть бути пов'язані зі специфікою позабалансових і балансових операцій. Позабалансові ризики виникають при здійсненні операцій, які в обліку відображаються на позабалансових рахунках, і складаються в основному з ризиків з цінних паперів, у тому числі акціями та облігаціями, взятими на зберігання, ризиків за виданими гарантіями та поруками, ризиків з документарних акредитивів і т. ін.

 Ризики за балансовими операціями  можна підрозділити на ризики  активних і ризики пасивних  операцій. До ризиків і активних, і пасивних операцій можна  віднести процентний ризик, пов'язаний  з небезпекою понести втрати  в результаті перевищення процентних ставок, що виплачуються банком за залученими коштами, по відношенню до ставок за наданими кредитами. Деякі фахівці, зокрема П.А. Коротков, процентний ризик відносять до зовнішніх, вважаючи його самостійним, пов'язаних з кон'юнктурою на ринку кредитних ресурсів, а тому - що не залежать від банку [25, с. 29]. Проте такий підхід неправомірний, оскільки процентний ризик визначається не тільки попитом та пропозицією кредитних ресурсів та державною політикою, а й термінами звільнення залучених і розміщених коштів, коливаннями процентних ставок, тобто процентною політикою, що проводиться банками.

За допомогою пасивних операцій банк регулює свої ресурси для здійснення активнихх банківських операцій. Севрук В.Т. виділяє 2 види ризиків за пасивними операціями:

• ризик використання прибутку на формування статутного капіталу і на створення фондів, який пов'язаний з тим, що банк нераціонально розподілить наявні у нього кошти;
• ризик по формуванню депозитів, що пов'язаний з можливістю дострокового запитання вкладів.

Однак перераховані В.Т. Севрук ризики не охоплюють весь спектр пасивних операцій, здійснюваних банками, тому до них слід додати наступні:

• ризик неповернення міжбанківського кредиту, пов'язаний з тим, що ймовірність такого неповернення збільшує плату за кредит, підвищує вимоги до забезпечення кредиту, а сам неповернення може призвести до втрати репутації, а отже і конкурентних позицій;
• ризик дострокового запитання залучених міжбанківських кредитів;
• ризик від випуску банком цінних паперів, який полягає в тому, що не всі їх вдається розмістити і в тому, що за борговими зобов'язаннями в майбутньому доведеться розплачуватися.

Окремі економісти в числі ризиків пасивних операцій виділяють ризик інфляції. Проте такий підхід надзвичайно обмежує дію інфляційного ризику. І, як було зазначено вище, виходячи з того, що цей ризик обумовлений економікою країни, його доцільніше віднести до странових ризиків.

Також як і ризики за пасивами, ризики активних операцій можна розглядати через виділення їх окремих видів. Однією з основних операцій, здійснюваних банком, є кредитування. Тому основним ризиком активних операцій комерційного банку можна назвати кредитний ризик, який являє собою ситуативну характеристику кредитування банком позичальників, що відображає невизначеність результату цього кредитування і що характеризується можливістю повного або часткового неповернення позики.

У зв'язку з тим, що в даний час банки все активніше беруть участь у діяльності фондового ринку, слід особливо виділити ризик, пов'язаний з імовірністю втрат за окремими типами цінних паперів. По суті цей ризик виділяється всіма розробниками класифікацій, але носить у різних авторів різні назви. Наприклад, В.Т. Севрук називає його портфельним. Однак, судячи з назви, не можна сказати про будь портфелі йде мова, адже крім портфеля цінних паперів може бути, скажімо, кредитний портфель банку. Інша група авторів, зокрема Тимохін Г.С. [15, с. 172], Бакірова Н.В. [7, с. 49], називає цей вид ризику інвестиційним. Але і ця назва, на наш погляд, є некоректною, тому що поняття інвестицій поширюється набагато ширше вкладень у цінні папери, А тому, більш раціонально називати цей ризик ризиком від володіння цінними паперами, як це робить Соколинський Н.Е. [19, с. 24].

Крім кредитування та вкладень у цінні папери банки здійснюють і такі операції, як факторинг, лізинг та інші, які в певній мірі нові для банків. У зв'язку з тим, що на сьогоднішній день в структурі активних операцій ці види діяльності мають порівняно невелику питому вагу, часто ризик щодо їх здійснення називають ризиком допоміжної діяльності.

Тому що банки здійснюють багато різних операцій та угод, часто ними розробляються власні класифікації, в яких відображають ризики тільки тих операцій, які ними здійснюються або мають найбільшу питому вагу в структурі діяльності.

У зв'язку із зазначеною вище тенденцією комерційних банків до розширення діяльності, посилюється небезпека втрат по ризикових операцій. До ризикованих належать як балансові, так і позабалансові операції, які можуть призвести до порушення. ліквідності, тобто здатності вчасно погашати боргові зобов'язання по пасивах балансу вимог по активу. Це явище, що приводить іноді до банкрутства банків, одержало назву ризику незбалансованої ліквідності. Деякі фахівці, наприклад Бакірова Н.В. [7, с. 51], і Тимохін Г.С. [15, с. 174], цей ризик пов'язують тільки з цінними паперами. Дещо ширше дивляться на цей ризик Рубін Ю.Б. і Солдаткин В.І., які пов'язують його з усіма активними операціями [10, с. 209]. Однак обидва ці підходи неправомірні, тому що необхідність наявності ліквідних коштів в активах безпосередньо пов'язані із зобов'язаннями банку, що відображаються у пасивах. Звідси виникає необхідність виділення ризику незбалансованої ліквідності як окремого самостійного ризику.

Багатьма розробниками в основу класифікацій банківських ризиків також покладається такий елемент, як склад клієнтів банку. Соколинський Н.Е. залежно від розмірів клієнтів ділить банківські ризики на ризики дрібних, середніх і великих клієнтів. Дрібні та середні підприємства більш гнучкі, швидше можуть реагувати на потреби ринку, але вони зазвичай мають невеликий власний капітал, що призводить до банкрутства в умовах жорсткої конкуренції, якихось непередбачених змін політичного та економічного характеру. Великі підприємства, навпаки, більш інертні. Вони не часто змінюють напрямок своєї ділової активності, але мають вагомий власний капітал і можуть «пережити» деякі несприятливі економічні ситуації.

Однак тільки такої класифікації клієнтів недостатньо, тому що незалежно від розмірів підприємства пов'язані з економічної і фінансової динамікою галузі, якій вони належать. Тому виникає необхідність виділення галузевого ризику, ступінь якого тим вище, чим динамічніше галузь.

Таким чином, всі банківські ризики в залежності від ознаки класифікації можна представити в таблиці 1.2 (додаток 3).

  Отже, розгляд найбільш відомих видів банківських ризиків показав їх різноманітність і складну вкладену структуру, тобто один вид ризику визначається набором інших. Наведений перелік далеко не вичерпний. Його різноманітність у чималому ступені визначається все збільшується спектром банківських послуг.

1.3. Заходи щодо зниження банківських  ризиків

Діяльність будь-якого банку пов'язана з певними ризиками і може супроводжуватися різними негативними проявами, несвоєчасне усунення яких спричиняється до суттєвих проблем. З огляду на це керівництву банку слід постійно запобігати ймовірним ризикам, а в разі їх виникнення - вживати невідкладних заходів, спрямованих на мінімізацію можливих втрат.

Першопричинами виникнення проблем з банківськими ризиками здебільшого є:

• відсутність або нераціональність функціонально-організаційної структури банку;
• недосконала система внутрішнього контролю, неякісний ризик-менеджмент, неефективний внутрішній та зовнішній аудит (ідеться не лише про слабкий контроль чи недостатню обізнаність менеджменту в справах банку, а й про відсутність необхідних внутрішніх положень та процедур; хибне уявлення працівників служби внутрішнього аудиту про найризиковіші ланки в діяльності установи, скажімо, коли пильно контролюється лише мережа філій, а центральний апарат не перевіряється роками);
• перевантаженість підрозділів банку або неадекватність його штату обсягам і темпам зростання активів;
• недостатня увага до підвищення кваліфікації персоналу, його тренінгу і тестування;
• нехтування маркетинговими дослідженнями під час просування на ринок нових послуг та банківських продуктів, запровадження яких може не відповідати потенційним можливостям банку;
• неефективна структура витрат, занадто висока зарплата, інші необґрунтовані витрати, які не узгоджуються з обсягами надходжень коштів і темпами їх зростання.

Фактори, які можуть спричиняти проблеми, пов'язані з недоотриманням надходжень:

- відволікання значної ресурсної бази в неприбуткові активи, що негативно впливає на рівень надходжень;

- відчутний вплив ринкових ризиків, наприклад, валютного чи процентного (якщо банк сподівається переважну частину доходів одержати завдяки проведенню в разі зміни кон'юнктури ринку або економічної ситуації певних операцій, скажімо, валютообмінних, він ризикує взагалі не дочекатися цієї частини доходів, адже коливання курсу може виявитися незначним);

- неефективна політика банку в галузі ціноутворення (встановлення неадекватних відсоткових ставок за депозитами та кредитами; надання позичок, обслуговування інсайдерів та окремих клієнтів на пільгових умовах);

- залежність обсягу надходжень від разових, нетрадиційних операцій;

- залучення дорогих ресурсів на ринку міжбанківських кредитів з метою підтримання обов'язкових економічних нормативів.

Проблеми, пов'язані з ліквідністю, можуть виникати з таких причини:

- неспроможність банку планувати ліквідність і завчасно прогнозувати можливу незбалансованість між строками й сумами погашення розміщених активів та строками й сумами виконання зобов'язань (ця причина може мати місце через відсутність або неякісний аналіз розривів між активами й пасивами, не належне вивчення грошових потоків клієнтів, особливостей їх ділової активності тощо);

- значна залежність від поточних пасивів при вкладеннях у довгострокові активи;

- суттєва залежність від субординованого боргу за наявності значного ризику його невідновлення після настання строку повернення;

- низька репутація на міжбанківському ринку;

- відсутність плану дій підрозділів банку на випадок кризи ліквідності.

У разі виникнення проблем, пов'язаних із втратою капіталу, передусім слід уникати:

• неадекватного збільшення капіталу зростання активів (під час прискореного нарощування активів банки часом не приділяють належної уваги відповідному збільшенню власного капіталу, що негативно позначається й на нормативних показниках);
• конфлікту інтересів між акціонерами банку;
• зменшення обсягу капіталу внаслідок виплати надто великих дивідендів чи повернення банком коштів, залучених на умовах субординованого боргу;
• значного обсягу вкладень у основні засоби;
• втрат, пов'язаних із потребою створення необхідних резервів під активні операції внаслідок погіршення їх якості.

Серед причин, через які можуть виникати проблеми, пов'язані з ринковими ризиками, зауважимо такі:

- недостатні або невідповідні потребам банку інформаційні системи управління;

- неочікувана загроза валютного, процентного та інших ризиків;

- неглибоке розуміння працівниками банку природи комплексних ризиків.