Банківські послуги в сфері вексельного обігу

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

ДВНЗ «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

 

 

Кафедра банківської справи

 

 

 

 

 

 

 

Банківські послуги в сфері вексельного обігу

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: студент

Ільченко Юрій Юрійович

5-ї групи 4-го курсу

спеціальності 6508/1

 

Перевірила:

Охрименко Ірина Борисівна

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ-2014

 

План

Вступ

1.Основні поняття

2.Комерційні банки і  векселі

3.Регулювання вексельного  обігу

Висновок

Джерела

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Шлях до розвиненої і стабільно зростаючої економічної системи в Україні пролягає через комплекс радикальних реформ, покликаних якомога швидше подолати брак достатніх знань, досвіду і повноцінної законодавчої бази з проблем комерційного кредиту, активним ринковим інструментом якого є вексель. Надійно виконуючи функції кредиту, засобу обігу і засобу платежу, вексель швидко допоможе не лише подолати організаційні труднощі, зростаючу неплатоспроможність переважної більшості підприємств державного сектора і розрив міжгосподарських зв′язків, а й налагодити якісно нове матеріально-технічне постачання і, нарешті, зупинити сповзання суб’єктів господарського життя до безвідповідальності та зниження платіжної дисципліни.

На відміну від країн з ринковою економікою, в яких віками з урахуванням національних особливостей законодавчо вдосконалювалися положення про вексель і вексельну дієздатність, встановлювався строгий порядок виготовлення і використання вексельних бланків, вироблявся найоптимальнішій порядок пред’явлення векселів до сплати і здійснення протестів, в Україні після заборони вексельного обігу і ліквідації комерційного кредиту на початку 30-х рр. було втрачено добре вироблені навики. Водночас численні спроби підвищити ефективність командно-адміністративних методів керівництва торговельними операціями, виконанням робіт і наданням послуг у кредит не тільки зазнавали краху, а й погіршували стан економіки в цілому.

Зупинити багаторічну плутанину й хаос і забезпечити доброякісність та надійність розрахунків здатне впровадження вексельної форми комерційного кредиту.

Відновлення вексельного обігу в Україні і піднесення його до рівня високорозвинених країн з ринкової економікою, де він сягає понад 70% комерційного обороту, здатне різко обмежити потребу підприємства в готівкових коштах і водночас прискорити вихід економіки з кризи та обмежити джерела інфляційного процесу.

Але для цього потрібні комплексні і скоординовані дії державних органів, комерційних структур та освітніх закладів, що мають розгорнути економічний всеобуч. Глибоко вивчити основи вексельного обігу і вексельного права зобов’язані всі учасники господарського життя: банківські службовці, підприємці, студенти та учні усіх навчальних закладів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Основні поняття

 

Ве́ксель  — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити визначену суму грошей власнику векселя після настання строку.

В залежності від форми та способу використання розрізняють:

• простий вексель — просте і нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця сплатити власнику векселя у вказаний строк у вказаному місці вказану суму.
• переказний вексель (тратта) — це письмовий наказ векселедавця платнику (трасату) про сплату векселедержателю певної суми грошей у визначеному місці у визначений час. Причому отримувачем коштів може виступати як перший векселедержатель (ремітент), так і кожний з наступних векселедержателів (індосат).
• Казначейський вексель  — це вид державного цінного паперу, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання Державного казначейства України сплатити після настання строку визначену суму грошових коштів власнику векселя.

В залежності від характеру угод, що спричинили появу векселя виділяють:

• Комерційний (товарний, торговий) вексель з'являється в обігу в результаті реальної угоди з купівлі-продажу цінностей, виконаних робіт, наданих послуг.
• Фінансовий вексель виникає внаслідок фінансової операції і засвідчує отримання грошової позики.

Векселі можуть з'являтись в обігу внаслідок реальних угод, або ж бути фіктивними (безгрошовими), до яких відносять підроблені, дружні, бронзові векселі.

• Підроблений вексель — це вексель, в якому міститься підроблений підпис векселедавця, або акцептанта, фальсифіковано вексельну суму чи строк погашення. Підроблення здійснюється з метою отримання коштів у банку під даний вексель.
• Дружній (приятельський) вексель акцептується з метою надання допомоги в отриманні кредиту під вексель неплатоспроможній особі. Як правило, обидва суб'єкти угоди акцептують векселі один на одного для того, щоб згодом отримати під них кредит у банку. Такі векселі, коли кілька суб'єктів виступають то векселедавцем (платником), то векселедержателем (покупцем), називають зустрічними(однак зустрічні векселі не завжди є фіктивними, оскільки вони можуть з'являтись і в результаті реальних торговельних відносин між контрагентами).
• Бронзовий (дутий, вигаданий) вексель виписується на ім'я неіснуючої або заздалегідь неплатоспроможної особи. Метою подібної операції є отримання кредиту чи збільшення заборгованості неплатоспроможної особи для того, щоб майно банкрута залишилось у близьких йому осіб, замість того, щоб перейти у власність реальних кредиторів. Незважаючи на економічну дефектність дружніх та бронзових векселів, у них немає юридичних дефектів, оскільки підписи не фіктивні, наявні усі реквізити.

Три основних учасника вексельних відносин:

• особа (банкір), що отримала гроші і видала переказний вексель, - векселедавець (трасант);
• особа, що внесла валюту і отримала вексель - перший векселедержатель (вексельний кредитор);
• особа (банкір), якому було адресоване прохання про виплату певної суми грошей подавачу листа - платник (трасат).

2.Комерційні банки  і векселі

У вексельному обороті виключно важливу роль відіграють комерційні банки та їх вексельні операції. В умовах загальної недовіри до державних цінних папірів намір НБУ пожвавити ринок банківських векселів здатний не лише піднести значення і роль банківської системи, а й зробити її авторитетним гарантом банківських векселів як різновиду цінних паперів. Саме комерційні банки спроможні дати вирішальний поштовх для започаткування вексельного обороту.

Комерційні банки (далі КБ) спроможні дати вирішальний поштовх започаткуванню вексельного обігу, й за певних умов для КБ на сучасному етапі відкривається широка сфера діяльності в цій галузі фінансового ринку.

Розглянемо більш детально операції які можуть здійснювати КБ в сфері вексельного обігу згідно діючого законодавства.

До активних банківських операцій з векселями відносять:

1. Кредитні операції:

• а) врахування векселів.
• б) видача позичок до запитання під забезпечення векселів.
• в) рефінансування вексельних операцій.

2. Комісійні операції:

• а) прийняття векселів для одержання платежів і для оплати векселів у строк.
• б) зобов'язати оплатити вексель за платежем.
• в) гарантування оплати векселя.

Операція врахування векселів, що здійснюється банками, полягає в тому, що банк надає векселедержателю кредит шляхом купівлі у нього векселя до настання терміну платежу, але по ціні, яка є меншою за вказану на векселі на величину дисконту (тобто це є певна винагорода за достроковий платіж або плата за користування кредитом), тобто економічна суть даної операції полягає в достроковій грошовій реалізації векселя його держателем банку і перетворенні комерційного кредиту в банківський.

Процес врахування векселів виникає внаслідок того, що продавець продукції, ставши векселедержателем, досить часто під впливом нерівномірності надходжень і видатків у процесі своєї виробничо-комерційної діяльності відчуває потребу в грошах для розрахунків з власними кредиторами. Тому він, не чекаючи настання строку платежу за векселем, шукає таку організацію, яка б купила у нього чуже зобов'язання (зокрема банк).

Враховуючи вексель, банки мають звертати увагу на правильність оформлення і відповідність усіх реквізитів векселя. Окрім цього до векселя виставляється вимога наявності не менш ніж 2 підписів, тобто векселедавця й першого векселеотримувача. Кількість передавальних підписів є свідоцтвом надійності векселя.

Але ж тут в обов'язковому порядку треба перевірити неперервність індосаментів та законність володіння векселем. Що стосується термінів погашення, то перевага віддається короткостроковим векселям. Не приймаються на врахування векселі, надані юридичними особами, векселі яких пред'являлися до протесту протягом останніх 6 місяців. Окрім цих обов'язкових вимог банки при обмінних операціях додержуються якісної та кількісної політики врахування.

При цьому під кількісною політикою обміну розуміється та найбільша сума, на яку банк може враховувати вексель кожного окремого клієнта. Тобто це є так званою метою відповідальності клієнта перед банком по вексельним зобов'язанням.

Під якісною стороною обміну розуміють вексельний матеріал якості, який банк приймає до обміну в роздріб його походження (місцеві, внутрішні й іноземні векселі), різновидів (комерційний, фінансовий та інші), а також інших вимог.

В якісній політиці банки поперед усього намагаються мати справу з:

• векселями, що виникли на підставі реальних торговельних угод, затверджених товарними документами;
• векселями, виданими на солідні промислові, торгові й банківські фірми;
• векселями з платежем в банківському пункті.

Як передбачено Женевською вексельною конвенцією №358 1930 року та згідно з українськими нормативними актами комерційні банки мають право:

• емітувати векселі;
• виступати векселедавцем простого векселя;
• акцептантами переказного векселя;
• виступати одночасно векселедавцями і акцептантами переказного векселя;
• векселедавцями переказного векселя, який заперечує можливість його пред’явлення для акцепту;
• векселедавцями неакцептованого переказного векселя.

До цього слід додати й можливість включати власні векселі комерційних банків у загальний розрахунок суми обов’язкових резервів, що підлягають депонуванню у Національному банку України. Перевагою такого резервування є те, що обов’язкові відрахування до резервних фондів поміщаються на безвідсотковий рахунок НБУ, отже, не приносять доходу комерційним банкам, а вексель є високоліквідним активом, який формує частину обов’язкових резервів і водночас приносить дисконтний дохід.

Операції з векселями в Україні здійснюються згідно з вимогами Закону України “Про цінні папери та фондову біржу” (19.06.91 р.), листа НБУ № 22001/85 від 25.02.93 р. “Про порядок  проведення банками операцій з векселями”, Постанови КМУ і НБУ №528 від 10.091992 р. “Про застосування векселів у господарському обороті України”, листа НБУ №15010/48 від 22.02.95 р. та деякими іншими нормативними документами.

Найпоширенішим способом розрахунків за векселями стало їхнє інкасування в комерційних банках. Інкасо-платіж за векселем, що його отримує банк за дорученням векселедержателя. Інкасування в банках виникло із потреби отримання вексельних платежів в строк за дорученням векселедержателів. Інкасування векселів ¾ це банківська розрахункова операція, за допомогою якої комерційний банк за дорученням свого клієнта векселедержателя бере на себе відповідальність за пред’явлення векселів платникові та отримання в указаний строк належних платежів за відвантажені на його адресу  товарно-матеріальних цінностей й надані послуги і зараховує їх на рахунок цього клієнта. Оплачений вексель повертається боржникові з відповідною поміткою. У випадку несплати банк передає вексель до опротестування, а потім повертає кредиторові. Тут роль банку зводиться лише до точного виконання інструкцій свого клієнта.

Облік або дисконт векселів полягає в тому, що банк, облікуючи вексель, терміново сплачує його вартість пред’явникові, а платіж отримує лише з настанням вказаного у векселі строку. Економічна суть даної операції полягає в достроковій грошовій реалізації векселя його держателем банку і перетворенні комерційного кредиту в банківський.

Процес обліку векселів виникає внаслідок того, що продавець продукції, ставши векселедержжателем, досить часто під впливом нерівномірності надходжень і видатків у процесі своєї виробничо-комерційної діяльності відчуває нагальну потребу в грошах для розрахунків з власними кредиторами. Щоб розрахуватися з власними постачальниками чи банком він, не чекаючи настання строку сплати за векселем, шукає таку організацію, яка б купила у нього чуже зобов’язання. Таким покупцем боргів і виступає комерційний банк.

Сукупність операцій комерційних банків з обліку і переобліку векселів у ринковій економіці утворює обліковий (дисконтний) ринок. Провідні позиції на цьому ринку належать НБУ. Тільки НБУ шляхом переобліку векселів, що надійшли до комерційних банків, може здійснювати рефінансування даних банків. Водночас купівля-продаж векселів не тільки дає відповідні доходи, а й забезпечує високу ліквідність вексельного кредиту. Адже куплений банком вексель практично негайно можна продати іншому банку (комерційному чи НБУ). Тому дисконтні операції відіграють важливу роль у регулюванні ліквідності балансу банку для його наступного рефінансування шляхом переобліку векселів.

Облік векселів ¾ це купівля комерційним банком, іншим кредитним закладом векселів до настання строків платежу за ними. У даному процесі банк, купуючи вексель у свого клієнта ¾ векселедержателя, отримує зобов’язання третіх осіб і стає отримувачем тих коштів, що мають надійти при настанні строку погашення, чим достроково повертає позичені кошти. Такий процес погашення позички за допомогою обліку векселів називається рефінансування.

Операція, за допомогою якої Національний банк облікує векселі, що їх подали і вже облікували комерційні банки, носить назву переобліку векселів. Його механізм майже цілковито відображає схему вексельної взаємодії комерційних банків з клієнтами. Переоблік векселів використовується комерційними банками для отримання готівки від НБУ для власного фінансування і у кінцевому рахунку становить одну із форм інтервенцій, які впливають на загальний обсяг грошових коштів у обігу. Провідними умовами переобліку векселів є те, що ставка переобліку складає величину загальної облікової ставки НБУ, а прийнятими до переобліку є комерційні векселі строком на 90 днів.

Операції обліку і переобліку векселів у ринковій економіці набули такого масового характеру, що дозволяють центральним банкам використовувати відповідне маніпулювання офіційною обліковою ставкою для впливу на ліквідність усієї банківської системи і загальних обсягів кредиту. Тобто тут реалізується масштабна “облікова політика”. І навпаки, в Україні немає масового вексельного обігу, а отже , бракує й обліку векселів як типової банківської операції. Це суттєво обмежує простір для діяльності НБУ у сфері кредитування розрахунків комерційних банків. Водночас дисконтні операції надають широкі можливості для творчої діяльності комерційних банків та їхніх філій, тому нерозвиненість їх засвідчує недостатній рівень розвитку комерційного кредиту, а отже, і ринкових перетворень.

Здійснюваний банком облік векселів за векселедержателями і за векселедавачами дозволяє встановити на кожну дату: чиї, на яку суму і з яким строком погашення є обліковані в портфелі банку векселі.

Операції з обліку векселів можуть супроводжуватись наданням банком вексельного кредиту. Заявки на цей вид кредиту векселедержатель подає до банку за місцем відкриття його розрахункового або поточного рахунку. При визначенні доцільності надання кредиту під облік векселів банк орієнтується на рівень платоспроможності клієнта і його можливості вчасно повернути позику.

Для підприємств, що інтенсивно використовують векселі, більш прийнятою формою вексельного кредиту є позичка, що наддається під заставу у вигляді відкритого рахунку в певному процентному співвідношенні заборгованості відносно надданого забезпечення.

Застава в умовах кредиту є способом забезпечення зобов’язань. Вона може включати речі, цінні папери, інше майно і майнові права.

Комерційний банк як заставу під наданий кредит може приймати від позичальника і векселі. При цьому вартість застави оцінюється за ринковим курсом цінних паперів, а не за номіналом.

Загальноекономічною основою кредиту під заставу векселів є їх оборот, рух. У процесі даного руху, завжди пов’язаного з нерівномірністю надходжень і видатків, в учасників господарського обороту виникають проблеми вчасності повернення кредитів. Тому, щоб мати гарантії платоспроможності платника, банк може приймати від позичальників векселя під заставу. Цим самим комерційний банк перебирає переважне (першочергове) право задовольнити свої вимоги на випадок несплати кредитованої суми без порушення судового позову.

При відкритті кредиту під заставу векселів комерційний банк може виставити позичальнику ряд інших обов’язкових вимог. Зокрема він може в кредитному договорі передбачити своїм правом вимагати:

а) одностороннього підвищення розміру процента і комісії з попередженням клієнта;

б) закриття рахунку або вимоги у будь-який час повного чи часткового погашення заборгованості або подання додаткового забезпечення;

в) погашення заборгованості клієнта з сум, які належать клієнту і знаходяться у банку в інших операціях клієнта;

г) переведення в погашення боргу сум, що надходять в оплату векселів;

д) дозволу заміни клієнтом одних векселів до їхнього строку оплати іншими.

Ломбардна операція, здійснювана у банках з векселями, складається у прийомі векселів, що мають як мінімум два підписи, в забезпечення виданих сум до їх урегулювання, а отже:

по позикам строковим по позичковим та кореспондентським рахункам;

по позичкам до востребування по спеціальним поточним та кореспондентським рахункам.

Усі аналогічні векселя забезпечуються передаточним надписом, так як хоча на базі особливого обов’язку векселя і отримуються з погашенням їхнього боргу чи з заміною іншими векселями, але банк обов’язково повинен гарантувати себе на випадок, коли пред’явник цього не зробить і банку самому прийдеться інкасувати вексель і отриманим розрахунком погасити видану позичку і нараховані проценти, а на це він може мати право тільки по передаточному надпису.

Комісійні операції, які банки здійснюють з векселями, складаються:

• у прийомі простих та переказних векселів та супроводжуючих їх документів для інкасо до настання по них строку сплати, а у випадку несплати ¾ у протесті їх;
• у прийомі переказних векселів для пред’явлення їх акцепту, а у випадку неакцепта ¾ у протесті їх;
• у прийомі протестованих векселів для інкасо, але не судовим порядком, а шляхом пред’явлення їх до сплати тим особам, які вказані особою що їх довірила;
• у сплаті векселів за платника ¾ міціліанта, але не інакше, як по отриманню від попереднього покриття.

Депозитні операції чи операції депо, які здійснюють банки з векселями складаються у прийомі векселів:

• на зберігання (чисте депо);
• на зберігання та в управління (кваліфіковане депо);
• на зберігання, в управління та розпорядження.

Акцептна операція, яку здійснюють банки з векселями, складається у тому, що банк акцептує виставлений на нього клієнтом переказний вексель при умовах, що клієнт пред’явить банку покриття до наступу строку платежу по векселю. У цій операції банк сам стає платником.

Акцептовані векселі є більш авторитетними, приймаються до оплати у першу чергу, мають вищу цінність та ліквідність. За своїм характером і наслідками акцепт, підтверджуючи зобов’язання боржника, є одним із найважливішим технічних засобів надання кредиту.

Гарантійна операція, яку здійснюють банки з векселями, складається з того, що банк приймає на себе відповідальність по зобов’язанням довірника чи у формі письмової гарантії, чи у формі авальованого векселя і таким чином видає авальний кредит.

Аваль, це вексельна запорука, в силу якої особа (авалій), яка її здійснила, приймає на себе відповідальність за виконання зобов’язань будь-якої із зобов’язаних за векселем осіб: акцептанту, векселедавця, індосанта. Поручительство може означати гарантію повного або часткового платежу. Авалій, приймаючи на себе відповідальність за виконання зобов’язання іншої особи, стає відповідачем, який відповідає за неспроможність боржника усім своїм майном.

 

3.Регулювання вексельного  обігу

 

В законодавстві України можна виділити п'ять обмежень на векселездатність учасників вексельного обігу:

1. Згідно до постанови Кабміну  і Нацбанка України "Про затвердження  Правил виготовлення і використання  вексельних бланків" "використовувати  векселя, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалистами можуть тільки юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, що є такими згідно діючому законодавству України".

2. Сфера Обігу векселів, що емітувалися  резидентами України обмежується  територією України, т.б. видача і індосамент векселя за межі України не допускаються.

3. Існує ряд обмежень векселездатності  банків, що регламентуються актами  законодавства в банківській  сфері. Так, банк може емітувати  векселі тільки в тому випадку, якщо має 14 ліцензію. А з 27 жовтня 1998 року введений особливий режим видачі поручительства філіалам. Центральне відділення банку, у якого є всі необхідні ліцензії, не може передавати право провадити операції по 14 ліцензії своїм відділенням і філіалам. Це стосується і права підпису (авалювания векселя).

4. Указом Президента України "Про  інвестиційні фонди і інвестиційні  компанії від 19 лютого 1994 року №55/94 (ст. 17) встановлена заборона на  випуск векселів інвестиційними  фондами і компаніями.

5. Банки, випускаючи векселі, повинні  резервувати певну суму засобів.

Розвиток вексельного обігу неможливий без створення правового забезпечення, яке, з одного боку, гарантувало б можливість більш широкого його застосування, а з іншого, безумовне стягнення вексельного боргу.

Правовою основою вексельного обігу в Україні є:

1) національні  законодавчі і підзаконні нормативно-правові  акти України;

2) положення  Одноманітного вексельного закону, прийнятого Женевською вексельною  конвенцією у 1930 році.

Першим кроком на шляху відродження векселя у нашій державі було прийняття 18 червня 1991 року Верховною Радою України Закону “Про цінні папери і фондову біржу”. І, хоча, ст. 3 Закону тільки допускає випуск і обіг векселя, а ст. 21 дає визначення поняття “вексель” і перелічує реквізити переказного і простого векселів, чого явно недостатньо для правової регламентації вексельного обігу, однак було зроблено головне – створено юридичне поле функціонування векселя. Вексель було законодавчо визнано як один з інструментів фінансово-господарського життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Узагальнюючи дану роботу, слід наголосити, що вексельний обіг становить собою складний економічно-правовий комплекс проблем, якій належить виважено вирішувати не тільки представникам державних органів але й банківській системі та суб’єктам підприємницької діяльності в цілому.

Отже, регулювання вексельного обігу за допомогою операцій комерційних банків набуває суворо визначеного і впорядкованого характеру. При цьому:

по-перше, комплексне здійснення операцій інкасо, обліку й застави векселів створює умови для передбачення строків надходження платежів. Якщо взяти до уваги, що без вексельного обігу підприємства України нині чекають їх місяцями, то це велике благо;

по-друге, вексельна форма безготівкових розрахунків компенсує постачальнику тимчасове відволікання коштів з його господарського обороту, відшкодовує затрати виробництва та обігу і значною мірою гарантує отримання чистого доходу у вигляді прибутку;

по-третє, включення у випуск векселів комерційних банків здатне пожвавити вексельний ринок і створити нову ситуацію як у самому випуску векселів, так і в покрашені оперативності управляння їхнім обігом;

по-четверте, впровадження вексельного обігу в Україні та його регулювання банківською системою повинно відбуватися одночасно з створенням спеціалізованих вексельних центрів, які будуть продавати, погашати векселі, надавати консультативні послуги щодо їх бухгалтерського обліку, дисконту, дослідження ланцюгів неплатежів, контролю безпеки вексельного обігу тощо.

 

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Закон України "Про цінні папери та фондову біржу" 19.06.91 р.
2. Лист НБУ ї 22001/85 від 25.02.93 р. "Про порядок  проведення банками операцій з векселями".
3. Постанова КМУ і НБУ ї528 від 10.091992 р. "Про застосування век селів у господарському обороті України"
4. Лист НБУ ї15010/48 від 22.02.95 р.
5. Едронова В.Н. Регулирование и учет операций с векселями –М.,  1996 г., 125 с.
6. Калина А.В. Рынок ценных бумаг –К., 1997 г., 214 с.
7. Лысенков Ю.М. Операции банков с векселями –К., 1995 г., 149 с.
8. Лысенков Ю.М. Переводной и простой вексель: практика примене ния –К., 1998 г., 355 с.
9. Макеев А.В. Вексельное право –М., 1997 г., 143 с.
10. Мороз Ю.Н. Вексельное дело –К., 1996 г., 471 с.
11. Онищенко В.О. Основи банківської справи –К., 199, 164 с.
12. Семенова Е.В. Операции с ценными бумагами –М., 1997, 325 с.
13. Хабарова П.П. Операции с векселями –М., 1995, 220 с.
14. Фельдман А.А. Вексельное обращение –М., 1995, 351 с.