Бібліотека Ашурбаніпала, як історичне джерело

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА  ХМЕЛЬНИЦЬКОГО 

                         Кафедра всесвітньої  історії

БІБЛІОТЕКА  АШШУРБАНІПАЛА, ЯК ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО

                                     Курсова робота

                                     студента І-А курсу 

                                     історико-юридично-філософського  факультету

                                     Кришні Є.В.

                                          Науковий керівник:

                                          викладач  Гальченко С.І. 
 
 
 
 
 

Черкаси - 2005

ЗМІСТ 
 

Вступ                                                                                                                    3

Розділ 1. Історична доля бібліотеки Ашурбаніпала                                  5

     1.1.Археологічні  пошуки                                                                         5

     1.2.Бібліотека  Ашурбаніпала, як історичне джерело                           17

Розділ  ІІ. Розвиток Ассирійської держави за правління Ашурбаніпала 26

Висновки                                                                                                             39

Список  опрацьованої літератури та джерел                                                    41

ВСТУП 

     Актуальність  теми. Все більше людей усвідомлюють, що прилучення до історичного минулого – це не тільки знайомство з шедеврами світової цивілізації, унікальними пам’ятниками давнього мистецтва і словесності, не тільки школа морального і художнього виховання, але й невід’ємна частка сучасного життя, певною мірою оцінка теперішнього і навіть “відкриття” майбутнього крізь призму історичного досвіду. Подібно до решти держав стародавнього Сходу, Ассирія створила неперевершені зразки літератури, скульптури, архітектури, живопису, які й донині дивують людство.

     Метою даної роботи є спроба вивчити історію розвитку бібліотеки Ашшурбаніпала, як історичного джерела, та простежити на основі наявних джерел особливостей розвитку Ассирійської держави в часи правління Ашшурбаніпала.

     На  основі опрацьованої літератури, виходячи з загальної мети, автор ставить  наступні завдання:

• розглянути процеси, які проходили в культурному житті Ассирії,
• з’ясувати яку роль відіграв в культурному житті цар Ашшурбаніпал;
• визначити на основі джерел характерні риси внутрішньої та зовнішньої політики..

     Основним  джерелом з обраної теми є археологічні знахідки та писемні джерела, що збереглися. Зокрема, так звані ”Аннали Ашурбаніпала”, з яких стає зрозумілим спрямованість ассирійської зовнішньої політики [1, 3].

     Щодо  історіографії теми, то в науковій літературі питання утворення, розвитку та занепаду ассирійської бібліотеки висвітлене не досить повно. В ряді праць розкриті певні аспекти проблеми. Найбільш повну інформацію подає праця Садаева Д.И. ”История древней Ассирии” [10]., яка містить багатий фактичний матеріал, що характеризує розвиток ассирійської літератури в період імперії.

     Історіографія включає в себе наукові надбання Матвеева К.П. ”Когда заговорила клинопись”, Массона В.М. ”Первые цивилизации”, Мелларта Дж. ”Древнейшие цивилизации. Ближнего Востока”, Чайлд Гордона ”Древнейший Восток в свете новых раскопок” [13, 14, 15, 16], в цих дослідженнях автори розкривають питання утворення бібліотеки та дають їй оцінку з точки зору історичного джерела. Крім того, вказані праці містять значний матеріал, що розкриває особливості історичного та археологічного пошуку бібліотеки Ашурбаніпала та подають окремі аспекти його правління.

     Отже, зібрана література висвітлює загальний  розвиток стародавньої Ассирії і в його контексті приділяє увагу процесам появи, розвитку та історичної долі бібліотеки Ашшурбаніпала.

     Виходячи  з завдань та мети дослідження  дана робота має таку структуру. У  вступі автор обґрунтовує актуальність даного дослідження, ставить перед  собою мету та завдання дослідження, проводиться історіографічний огляд опрацьованої літератури. Основна частина складається з трьох розділів, У висновках, автор підводить підсумки дослідження. Завершує роботу список опрацьованих джерел і літератури. Загальний обсяг роботи 32 сторінки. Список використаної літератури складається із 16 найменувань.

      РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНА  ДОЛЯ БІБЛІОТЕКИ АШШУРБАНІПАЛА

     1.1.Археологічні  пошуки.

     Своїми  знаннями історії народів Месопотамії  і її сусідів людство зобов’язано в першу чергу глиняній табличці. На родючій низовині між Тігром і Евфратом, в Месопотамії, відвіку жили шумери – якнайдавніший культурний народ миру.

     Ассірійці значно спростили клинопис, привівши її в певну систему і остаточно  перейшовши до горизонтального листа. Ассірійці і вавілоняни писали паличками з обчищеного очерету на виробленій шкірі, на дерев’яних дощечках і на папірусі, який одержували з караванами, що приходили з Єгипту, не говорячи вже про написи, висічені на камені, металеві пластини, судини і зброю [2, 174].

     Проте основним матеріалом для листа залишалася глина. Її брали сирою, виготовляли  плитки, схожі на подушечок або  шматки туалетного мила. Іноді ці плитки мали форму циліндра.

     Писали  паличкою на зразок грифеля з тупим  кінцем у вигляді трикутника. Після  того, як вся поверхня плитки була списана, її сушили на сонці, а для більшої міцності і довговічності – обпалювали. Завдяки цьому знаки зберігалися, а плитки не страждали від вогкості. Цей спосіб листа перейняли і сусідні народи – еламіти, перси, мідяни, хетти, урарти, частково фінікійці (в Угаріте).

     Звичайний лист в Месопотамії було складовим, але в деяких випадках, як і в  глибоку старизну, користувалися  знаками, що передавали ціле поняття. Були, нарешті, і такі знаки, які можна  було сприймати двояко: як склад і як ціле слово. Читати такі тексти було нелегко навіть для вавілонян і ассірійців. Доводилося користуватися особливими словниками, граматиками й покажчиками. Одне з такого керівництва допомогло згодом ассиріологам при розшифровці клинопису [2, 175-176].

     Багато  табличок виявилися ув’язненими в глиняні футляри, також надписані і обпалені. На книгах іноді ставилося щось на зразок штемпеля або ж великий химерний напис такого, наприклад, типу: ”Ашшурбаніпал, цар множин, цар народів, цар Ассирії, якому боги дали чуйні вуха і просвітлені очі, з поваги до Набу (богу мудрості) зібрав ці таблички, повелівав списати їх і закріпити власноручним друком”.

     В Месопотамії, як і в Єгипті, існували навіть школи. Під час розкопок вдалося  відкрити одну школу в р. Марі, а  в ній – допомоги для навчання і задачі учнів. Одна з табличок проголошувала: ”хто відрізниться в читанні і листі, той блищатиме, як сонце”.

     Чотири  курси доводилося долати і кожного  разу долати нові перешкоди, щоб вивчити  клинопис. Декілька років було потрібне для оволодіння мистецтвом листа. Треба було правильно ”вдавлювати” грифель в м’яку глину, наносити знаки якомога дрібніше і дотримувати необхідний проміжок між ними .

     Останні археологічні знахідки дозволили знайти на території стародавньої Ассирії  навіть своєрідний університет.

     Приблизно в 10 км на схід від Багдада розташована  стародавня фортеця Тіль-Кармаль. Знахідки в цьому місці дозволили зробити  висновок про те, що тут і знаходився свого роду першого університету в історії людства. Вдалося встановити назву містечка Стародавньої Ассирії – Шадупум, що на арамейській мові означає ”рахункова палата” або ”казначейство”. Вивчені археологами Генеральної дирекції стародавніх пам’ятників Іраку глиняні таблиці з клинописом говорять про те, що Шадупум був місцем зберігання важливих документів Ашшура, центром зосередження людей, досвідчених не тільки в мистецтво листа, але і в різних областях культури і науки.

     Довгий  і важкий був шлях археологів, вчених-дешифровщиків до відкриття бібліотеки. Багато довелося подолати їм труднощів, перш ніж з пагорбів на берегах Тігра постала колись багата і велика Ніневія. Знадобився науковий подвиг декількох поколінь археологів, щоб людство проникло в таємниці однієї з найяскравіших цивілізацій Стародавнього Сходу [2, 176].

     В історії археологічних відкриттів в Стародавній Ассирії і Вавилонії велику роль зіграли праці Клавдія Джеймса Річа, англійського генерального консула в Багдаді. До цього всі відомості про Ніневію, Вавілон і інші стародавні міста Месопотамії черпалися з Біблії. Поштовхом до пошуку К. Рича послужило видатне відкриття Георга Гротефенда і його колег з дешифровки клинопису. Річ зацікавився пагорбом Куюнджік на правому березі Тігра, напроти міста Мосула. Виходячи з опису Ніневії – столиці Ассирії – в Біблії і в творах античних авторів, Річ в 1820 році приступив до розкопок. Важка праця увінчалася першими знахідками. Декілька глиняних таблеток (книг) з клинописними написами, уламки керамічних виробів підтверджували, що Річ на вірному шляху.

     Але життя англійського археолога обірвалося рік потому після початку пошуку. Холера, що лютувала в цих місцях, убила його в розквіті сил.

     Науковий  пошук не припинився. В британському музеї залишилася колекція старовин, зібрана Річем. В 1836 році дружина  Річа опублікувала його книгу про  перебування в Месопотамії, а в 1839 році вийшли в світ щоденники дослідника.

     Праці Річа, його знахідки зацікавили багато сходознавців. Юліус Міль, відомий  французький сходознавець, вивчаючи роботи Річа, повірив тому, що Ніневія  прихована в пагорбі Куюнджік. Він переконав французький уряд в необхідності призначити в Мосул віце-консула з розпорядженням збирати рукописи і предмети старизни. Віце-консулом був призначений лікар з Туріну Поль Еміль (Паоло Еміліо) Ботта. Ботта народився в 1802 році в Італії. Він став лікарем в 1826 році і після закінчення інституту відправився в трирічну подорож. Повернувшись до Парижа, де жив його батько, відомий поет і історик, Ботта в 1829 році захистив дисертацію. Здавалося, що тепер все життя буде присвячено медицині. Але це тільки здавалося. Працюючи лікарем в Каїрі у правителя Єгипту, Ботта в 1838 році приїхав до Парижа. Зустріч з Юліусом Молем, призначення віце-консулом в місто Мосул, непереборне бажання знайти столицю Ассирії Ніневію зумовили його подальшу наукову долю [13, 8-9].

     25 травня 1842 року, з першого дня  перебування в Мосулі, починається важка багаторічна праця, коли надіям і пошукам дослідника протистоять страшна жара, хвороби, релігійний фанатизм місцевих жителів, їх страх перед духом предків і потойбічним світом. Ботта довго вивчає праці Річа, оглядає величезний горб Куюнджік і з декількома робітниками починає розкопки.

     Проте його праці не приносять успіху. Проходять дні за днями, тижні  за тижнями. І ось, коли, здавалося, його терпінню прийшов кінець і віра у  відкриття була підірвана, Ботта повідомили, що його хоче бачити якийсь місцевий житель. Араба запросили в намет, і Ботта дізнався, що у села Хорсабад – на північному сході від Морула – розташовані телли – горби, в яких знаходять дивні плитки, списані химерними знаками.

     Прибувши  в Хорсабад, Ботта і його супутники  приступили до розкопок. Перші ж  хвилини принесли успіх. Робітники  знаходять першу алебастрову  плитку, потім другу, третю. Робітники розкопали стіну. Лише сутінки примусили археологів покинути пагорб і повернутися в село. На наступний ранок Ботта посилає за всією робочою бригадою до Куюнджіку і розвертає роботи. Знахідки поступають одна за одною.

     Нарешті за терпіння, позбавлення і працю  учений був винагороджений. Перед  ним зростали, звільняючись від землі, стіни і колони царського палацу. Вхід в палац охороняли величезні чудовиська – крилате тіло бика або лева, голова бородатого чоловіка. Очі виконані з кольорового каміння. Обчищені від землі крилаті чудовиська, немов живі, поглядали на людей, що наважилися збудити їх від багатовікового сну. Ботта зателеграфував до Парижа про відкриття казкової Ніневії.

     Не  тільки сама звістка про відкриття  Ніневії уразила вчених різних країн. До того часу серед них існувало уявлення про ассірійців тільки як про воїнів, що скоювали завойовні походи. Тепер же стародавній народ з’явився і творцем, а його архітектори, скульптори і каменотеси – творцями величних, дивно тонко виконаних статуй [13, 10].

     Ботта вважав, що знайшов Ніневію. В цьому  були упевнені і інші учені. Але лише пізніше стало відомо, що під горбом у Хорсабада Ботта розкопав місто і палац Дур-Шаррукін – Версаль царів Ассирії. Сюди Саргон II, правлячий в 722-705 роках до н. е., переніс столицю Ассирії з Кальху. Він заклав її в родючій долині під назвою ”Рівнина двох весен”.

     Париж прислав Ботта гроші, досвідченого художника Е. Фландена і дали пораду відправити знахідки по Тігру в Персидську затоку. Перед археологами встала нова проблема: як доставити кам’яні колоси без техніки і пристосувань. Довелося скористатися келекамі – місцевими поромами, а багатотонні скульптури розпиляти.

     Араби-робітники  випробовували страх перед неземними  істотами. В Корані сказано, що ці ідоли з’явилися до всесвітнього потопу. А каміння з клинописними дивними знаками – це та сама цегла, про яку Коран говорить, що вони обпалені в пеклу і демони обписали їх [13, 11].

     Ботта переконав робітників в тому, що колоси нестрашні, потім навчив їх користуватися  інструментами. Але до Парижа дійшли лише декілька виробів стародавніх  майстрів Ассирії. Велика частина потонула в Тігрі. Учений продовжував працювати ще два роки, і скоро в Луврі були виставлені нові знахідки: колоси – бики з людськими головами, алебастрові плити і покрита емаллю цегла. Йшов 1851 рік. Париж зустрів Ботта – відкривача Ніневії – як героя.

     В 1852 році роботу Ботта продовжив Віктор Плас. Поволі, день за днем, з року в  рік спочатку Ботта, потім Плас наполегливо  вели розкопки своєї Ніневії. Перед  здивованими робітниками, що вже  не випробовували страху перед крилатими  чудовиськами, вставав з горба ансамбль палаців і храмів, що мав більше двохсот залів і тридцять палаців. Сама історія, відображена в творчості стародавніх архітекторів, каменотесів, скульпторів, оживала, підіймалася з попелу, земної товщі, яка надійно вкривала залишки палаців, храмів і все, що не було знищене вогнем і мечем завойовників.

     От  як описав німецький вчений Церен в своїй книзі „Біблійні горби” стародавнє місто, що з’явилося перед Ботта і Пласом. „царські палаци і храми богів були підняті над містом на спеціально створеній терасі. На 14 метрів нижче за лінію палаців і храмів лежало багатотисячне місто солдатів, ремісників, торговців. В центральному дворі знаходився цілий комплекс храмів з трьома святилищами. Одне святилище було для бога Сина, який втілював планету Місяць, друге – для його дружини Нігаль, третій храм був присвячений Шамашу-богу Сонця, решта храмів і святилищ присвячена іншим богам. За парадним двором і комплексом храмів був розташований царський палац. До нього вели пишні ворота. До північно-західного кута палацу примикала особлива будівля. Ймовірно, воно служило тронним залом, призначеним для прийомів. Двір в царському палаці розкішно оброблений покритою глазур’ю цеглою голубого, зеленого і жовтого кольорів. На цій цеглі зустрічаються зображення культових символів – орла, лева, смоковниці, плуга. Дерев'яні колони, фанеровані листами бронзи і прикрашені майстерним різьбленням, стояли біля входу. Палац мав все, що тільки не побажав би мати наймогутніший владика того часу, починаючи від склепінчастих порталів, чудових статуй і великих рельєфних зображень на алебастрових стінах до покритої ніжною глазур'ю цегли і зведень каналізації. Стіни залів завдовжки 32 метри і шириною 8 метрів були прикрашені рельєфними зображеннями з алебастру”. Далі Церен відзначав: ”весь цей комплекс споруд вінчала величезна чотирикутна башта, що підіймалася сімома східчастими ярусами. Стіни її були оброблені покритою емаллю цеглою семи різних забарвлень. Дотепер на обламаннях цегли збереглися залишки цих фарб. Сім ступенів башти забарвлено відповідно в білий, чорний, голубий, червоний, оранжевий, срібний і золотисто-червоний кольори [16, 52].

     В підставі кожна сторона башти  мала довжину 43 метри. Кожний ступінь  був би метрів висотою, загальна висота башти – 42 метри. Широкі подвійні парадні сходи і під’їзди для екіпажів вели до царської резиденції. З двох сторін їх охороняли чотирикутні башти і величезні бики-колоси з людськими головами, які пильно дивилися в очі тим, що всім входить, надаючи на них магічну дію. Перед кожною сторожовою баштою стояла, охороняючи її, статуя людини, ліва рука якого обхватила лева. Цим статуям, у свою чергу, супроводили дві незвичайні істоти з тілами биків і людськими головами. Виявилося, що все відкрите Ботта, а потім Пласом було комплексом резиденції царів Ассирії.

     Ніневію вдалося відкрити англійцю Остіну Генрі  Лейярду. Вивчившись в Лондоні на юридичному факультеті університету, Остін захопився Сходом і в 1839 році з своїм другом Мітфордом відправився в подорож по Туреччині, Сирії і Месопотамії [13, 13].

     В перший свій приїзд Лейярд не зміг зайнятися розкопками. Йому вдалося лише ретельно познайомитися з місцевістю. Приїхавши удруге в Мосул в 1845 році, Лейярд, як консул Англії, офіційно представився Мухаммеда-паші – губернатора провінції.

     Спустившись вниз по річці, Лейярд найняв робітників з місцевих жителів і почав розкопки горба, на який звернув увагу в свій перший приїзд. Горб носив ім’я царя Ассирії Нінурти. В Біблії його назвали Німрудом. Про нього місцеві араби розказали Лейярду легенду, в якій мовилося, що Німруд був батьком Ашшура. Ашшур заснував Ніневію і Ассирію. Від його імені і пішла назва держави Ассирії і народу [16, 58].

     Лейярду супроводив успіх більш, ніж Ботта. В перший же день робітники в горбі Німруд відрили кімнати, стіни яких були фанеровані різьбленими плитами. Але паша Мосульського пашалика заборонив продовжувати археологічні розкопки у зв’язку з тим, що на пагорбі Німруд розташовано мусульманське кладовище. Насправді там не було ніякого кладовища. Його створили за наказом паші солдати, що перетягнули могильні плити з іншого кладовища.

     Через англійського посла в Константинополі  вдалося чинити тиск на турецького султана і добитися дозволу на продовження розкопок.

     Незабаром прийшов успіх. Була відкопана голова бородатого гіганта. Побачивши його, робітники сталі в страху розбігатися і кричати: ”Ми знайшли Німруда! Великий аллах, врятуй нас!”

     Кожний  новий день приносив нові успіхи. З’являлися нові крилаті бики з людськими головами, леви. Тринадцять пар могутніх велетнів знайшов Лейярд. Був відкрито нове місто крилатих биків, відоме як Кальху. Це встановили пізніше, коли навчилися читати клинопис. Це місто процвітало за сотні років до Дур-Шаррукіна і Ніневії. Крилаті бики і леви з міста Кальху були більше тих, що знайшов Ботта в Хорсабаде. Висота деяких досягала триповерхових будівель, а вага – до 15 тонн.

     Лейярд  працював на горбі Німруд декілька років і відкрив сім палаців  царів Ассирії, витягнув із землі сотні різьблених плит з каменя із зображенням сцен полювання, походів царів Ассирії, глиняні таблички [13, 16].

     В 1840 році Лейярд знайшов „чорний камінь”. Араби багато розказували про нього, передаючи один одному стародавню легенду. Вони знали, що цей камінь прихований в глибині горба Німруд. Камінь був з базальту, заввишки більше двох метрів, покритий майстерними рельєфними зображеннями і списаний клинописними знаками. Але тоді Лейярд не міг ще прочитати ці знаки.

     Пройшли довгі роки, і учені встановили, що Лейярд знайшов пам’ятник, споруджений на честь перемоги царя Ассирії Салманасара (IX ст. до н. е.). Пізніше, коли прочитали ці написи, з’ясувалося, що Лейярд розкопав палаци Ассирії IX-VII століть в місті Кальху.

     Всі знахідки, відправлені до британського музею, вразили людей. Здобуте Лейярдом було в такій величезній кількості, що спеціальна комісія англійського уряду винесла ухвалу продовжити розкопки лише через 25 років.

     В 1873 році Сміт і Рассам відновили  їх. В Кальху ученим вдалося знайти багато нового і цікавого. Археологи  знайшли більш ніж двометровий  вапняний камінь із зображенням царя Ассирії Шамшиадада V (IX ст. до н. е.).

     Відкриття Ботта і Лейярда прикувало  до Сходу увагу багатьох учених світу. Сюди стали приїжджати туристи, дипломати. Керівництво британського музею постійно цікавилося роботою Лейярда в Стародавній Ассирії і, заслуховуючи його звіт про проведені дослідження, вирішило не тільки продовжити його відрядження, але і виділило йому в допомогу художника Ф. Купера. Одержавши фінансові дотації, Лейярд зробив розкопки горба Куюнджік поблизу Мосула.

     За  пагорбом проглядалися сліди штучних стародавніх каналів, по яких, очевидно, подавалася вода в місто Ніневію. І ось між великим каналом і річкою Тигром Лейярд вирішив шукати Ніневію. Недовго довелося чекати успіху. Археолог знаходить великі ворота, поряд з якими стояли крилаті бики (шеду, ламасу, карібу) – варта столиці Ассирії. Рік пройшов в напруженій праці і пошуках. І нарешті Лейярд міг з гордістю сказати, що знайшов Ніневію і казковий палац царя Ассірії Синахеріба [13, 17].

     Відомо, що засновником Ніневії був син  Саргона II Синахеріб (705-681 рр. до н. е.), який переніс столицю Ассирії з Дур-Шаррукина в Ніневію. За наказом царя робітники спорудили терасу висотою майже в 10-поверховий будинок. На терасі був побудований царський палац, храми, зіккурат. Сюди не підіймалися болотяні випаровування. Садівники посадили перед палацом прекрасний парк рідкісних рослин, будівники викопали ставки, які створювали прохолоду, в ставках плавали лебеді і інші птахи.

     До  кінця листопаду було відкрито повністю декілька кімнат і багато барельєфів, що представляють величезний інтерес. Чотири сторони залу, частина яких була вже описана, тепер обстежувалися. В центрі кожної сторони був величезний вхід, який охоронявся биками-колосами з людськими головами. Цей чудовий зал був не менше 124 футів в довжину і 90 футів завширшки. Довгі сторони залу були обернуті на північ і південь. Зал, здавалося, виявляв собою центр, навкруги якого головні приміщення в цій частині палацу були згруповані. Стіни залу були повністю покриті найретельнішим чином створеними і обробленими барельєфами. До нещастя, всі барельєфи, а також гігантські чудовиська біля входу в тому або іншому ступені піддалися вогню, який поруйнував приміщення. Вузький прохід, що веде з великого залу, на південно-західному розі був повністю обстежений. Він відкривається в кімнату 240 на 19 футів, від якої відходили два інші проходи. Той, що виходив на захід, упирався в широкі двері, в яких стояли два гладкі камені близько 3 футів висотою. Вони були схожі на основу колон, хоча не було видно яких-небудь архітектурних прикрас подібного типу. Це був вхід в широку простору галерею, довжина якої доходила до 218 футів, а ширина 25 футів. Був прокладений тунель в її західному краю, який проходив через могутню стіну. Але це не було входом. Це була галерея, що сполучала кімнати з рештою частини будівлі [13, 19].

     Погляду археолога представилася картина  руйнувань в палаці. Уздовж протилежної  стіни великого залу він побачив  залишки восьми барельєфів. Окремі шматки інших барельєфів були знайдені в смітті. Та все ж з них вдалося  відтворити виконання ассірійцями робіт по транспортуванню різних об'єктів.

     На  деяких фрагментах зображені бики з  людськими головами з глиб, здобутих в каменоломнях.

     На  інших – цар Ассирії в колісниці. Він керує робітниками, які несуть лопати, везуть вози, завантажені канатами, інструментами для транспортування колосів. Показана здобич глиб з каменоломень, доставка їх в майстерню художника і перетворення в скульптуру. На плитах великого залу ми бачимо людину з левовою головою, з мечем в руках. В галереї палацу в Ніневії був знайдений великий камінь, з якого висікалася скульптура крилатого бика.

     Доставка  глиби з каменоломень проводилася  на човнах. Збереглося багато унікальних рельєфних зображень, на яких показана доставка глиб в царський палац.

     В камені просвердлено дві дірки, через які пропущено два канати. Третій канат закріплений на носі човна. За кожний канат вхопилися три групи людей. Одні з них йдуть по воді, інші по суші. Їх близько 300 чоловік – по 100 чоловік на один канат. Люди з кожної групи одягнені в різні костюми. У одних на голові вишитий тюрбан, а волосся зібране на потилиці. Голови інших прикрашають облямовані бахромою шалі. Волосся цих робітників падає на плечі довгими завитками. Багато робочих голих, але більшість одягнена в короткі туніки з довгою бахромою, прикріпленою до пояса. Всіх їх підганяють наглядачі з шаблями і палицями. Човен штовхають люди, що йдуть по воді. Один наглядач сидить на передній частині каменя і, витягнувши руки, подає команди.

     На  березі до роботи приступають скульптори. Поступово в їх руках глиба, що не обтесала, перетворюється на шедевр мистецтва – в бика з людською головою. Після цього його переносять в царський палац. Скульптуру укладають на сани, схожі на човен. Крилатий бик лежить на боку і дивиться вперед. Голова його покоїться на передній частині санок. Сани тягнуть за допомогою чотирьох канатів. До канатів прив’язані вірьовки, перекинуті через плечі робітників. Крім того, робітники підштовхують сани ломами [13, 19-20].

     Щоб полегшити працю і прискорити його, під сани підставляють ролики, які у міру руху переставляють.

     На  бику-колосі сидять чотири люди – очевидно, керівники. Один стоїть на колінах і неначе хлопає в долоні, указуючи, коли робити рух. За ним стоїть друга людина з витягнутою рукою і теж віддає команди. Третій тримає у рота щось схоже на гучномовець. У четвертого в руках булава, він дає команди тим, хто діє ломами.

     За  саньми слідують робітники з мотками  канатів, з інструментами і колодами.

     На  інших рельєфах зображено зведення платформи царського палацу в  Ніневії. Цар стоїть в колісниці і спостерігає за роботами. Євнух тримає коней його колісниці. Слуга підняла парасольку над головою царя. Поряд з царем охоронець, а потім цілий ряд коп’єносців, стрільців з лука і т.д. [16, 64].

     Позаду  царя, вдалині, видні низькі горби, порослі гранатовими деревами, виноградною лозою. Внизу річка з двома рукавами. На березі люди, що черпають воду баддею, закріпленою на колоді. Противагою служить камінь. Ще нижче зображені села і місто.

     В більшості випадків рельєфи супроводжуються клинописними написами.

     Коли  Лейярд почав розкопки в Ніневії, його цікавила північно-західна частина  міста. Тут він знайшов розвалини  воріт, що ведуть в цей квартал  міста, і частину будівлі із залишками  двох колосальних крилатих биків. Він  прорив тунель уздовж стін будівлі з внутрішньої сторони. Рухаючись по тунелю, уздовж довгих рядів низьких алебастрових плит, робітники пройшли через два зали і вийшли на протилежній стороні будівлі. Ворота були прикрашені парою крилатих биків з людськими головами, довжина яких дорівнювала 14 футам. На голові у биків була висока прикраса з розетками, а по краях була бахрома з пер. Крила биків широко розставлені, а груди і тіло покриті різнокольоровим кучерявим волоссям.

     За  цими двома биками стояли інші скульптурні  фігури, ”вони стояли так, – писав Лейярд, – неначе скульптори були несподівано відкликані і залишили незавершеною роботи”. На думку Лейярда, справа була зупинена через вбивство царя Ассірії Синахеріба.