Биохимия мочи

ПЛАН

Вступ

Розділ 1.Функціональне дослідження нирок методом біохімічного аналізу сечі

    1. Біохімічний склад сечі
    2. Фізіологічні основи біохімічного складу сечі
    3. Показники, які визначаються при біохімічному аналізі сечі

 

Розділ 2. Практичний аспект біохімічного дослідження сечі

 

2.1 Аналіз статистичних даних ветеринарної клініки «ВетМир» (ФОП Богдан В.Ф. м. Київ, вул. Щербакова, 47в)  по хворобах сечової системи

2.2 Правила забору сечі для біохімічного дослідження

2.3 Лабораторні методи біохімічного дослідження сечі

2.3.1 Якісні і кількісні  проби на білок

2.3.2 Якісні і кількісні  проби на глюкозу

2.3.3 Визначення кетонових  (ацетонових) тіл

2.3.4 Визначення білірубіну

2.3.5 Визначення уробіліногену

2.4 Експрес методи біохімічного дослідження сечі

2.4.1 Основи принципу визначення біохімічних показників сечі за допомогою тест смужок «Citolab 10»

2.4.1.1 Інструкція 

2.4.1.2 Визначення показників

2.4.1.2.1. Уробіліноген (Urobilinogen)

2.4.1.2.2. Глюкоза (Glucose)

2.4.1.2.3. Білірубін (Bilirubin)

2.4.1.2.4. Кетони (Ketones)

2.4.1.2.5. pH (pH)

2.4.1.2.6. Кров (Blood)

2.4.1.2.7. Питома вага (Specific Gravity)

2.4.1.2.8. Білок (Рrotein)

2.4.1.2.9. Нітрити (Nitrite)

2.4.1.2.10. Лейкоцити (Leukocytes)

2.4.1.3 Зберіганя

2.4.1.4 Застереження

 

Розділ 3. Аналіз отриманих даних під час досліджень

3.1Клініко-діагностичне значення результатів біохімічного дослідження сечі

3.2Вплив якості забору, умов зберігання та консервування сечі на результати біохімічного дослідження сечі

3.3 Порівняльний аналіз методів біохімічного дослідження сечі

 

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

При диспансеризації та клінічних  дослідженнях тварин велике діагностичне значення набувають лабораторні  методи дослідження . До них відноситься  дослідження сечі , яке дозволяє в комплексі з гематологічними  та іншими дослідженнями діагностувати  хвороби нирок, сечовивідних шляхів, виявити порушення обміну речовин в організмі, визначити  ускладнення, що виникли, диференціювати подібні захворювання, судити про тяжкість хвороби, про функціональний стан органів, стежити за ефективністю лікування, прогнозувати захворювання. Особливо велике значення дослідження сечі має для діагностики захворювання нирок і сечовивідних шляхів.

З точки зору функціональної єдності всього організму , єдності і цілісності біофізичних процесів у здорової і хворої тварини функція нирок стоїть у тісному зв'язку з станом і роботою інших органів і , перш за все , серця , печінки , легень, органів травлення. При розладі цих органів відповідно змінюється і робота нирок . В основному, це відноситься до інфекційних та інвазійних захворювань , до захворювань обміну речовин , ряду отруєнь та кормових екзантем. Тому дані дослідження сечі мають велике клініко - діагностичне значення при різних хворобах тварин.

Актуальність теми. Згідно з статистичними даними ветеринарної клініки «ВетМир» (ФОП Богдан В.Ф. м. Київ, вул. Щербакова, 47в) на хвороби сечової системи припадає близько 35%  клінічних випадків. Серед них зустрічається хронічна ниркова недостатність, гостра ниркова недостатність, гломерулонефрит, гіпоплазія нирок, полікістоз нирок, цистит, сечокам’яна хвороба та ін. Дослідження сечі мають найбільше діагностичне значення.

Метою роботи є практичне освоєння методики  проведення біохімічного дослідження сечі, аналіз отриманих даних та обґрунтування їх клініко-діагностичного значення, а також аналіз статистичних даних отриманих за період 3 місяців отриманих на базі клініки.

Об’єкт дослідження - біохімічні показники сечі, що визначаються в клінічній практиці.

Предмет дослідження клініко-діагностичне значення результатів біохімічного дослідження сечі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1.ФУНКЦІОНАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ НИРОК МЕТОДОМ БІОХІМІЧНОГО ДОСЛДІЖЕННЯ СЕЧІ

Одним із найбільш важливих органів гомеостазу, унікальним за різноманітністю транспортних функцій, є нирка. Головна функція нирок  – це утворення сечі, у складі якої з організму виділяються  кінцеві продукти обміну речовин, серед  яких переважають азотні сполуки  і сечовина, креатинін, надлишок води, отрути та продукти їх знешкодження. Нирки беруть участь у катаболізмі багатьох гормонів, ліків і токсичних речовин, що можуть спричинити їхнє незворотне ушкодження. У нефроні, який є морфологічною і функціональною одиницею нирки (їх у людини близько 1, корів – 8 млн), відбуваються два протилежно спрямовані потоки речовин: фільтрація із крові через капіляри клубочків у просвіт нефрону води і всіх водорозчинних 
низькомолекулярних компонентів плазми та зворотне всмоктування води і деяких розчинних речовин із канальців нефрону у кров.

    1. Біохімічний склад сечі

 

У сечі сільськогосподарських тварин міститься близько 96% води і 4% сухих речовин. До складу сечі входять органічні й неорганічні речовини. До органічних належать: сечовина, сечова кислота, пуринові основи (аденін, гуанін, ксантин, гіпоксантин), гіпурова кислота, креатинін та ефіросірчані сполуки, які утворилися внаслідок гниття білків у кишечнику (індикан). Основним продуктом білкового розпаду у ссавців є сечовина (вона становить 90% усього азоту сечі), а у птахів — сечова кислота. Пігментами сечі є уробілін, урохром. Вони утворюються в кишечнику з жовчних пігментів. У сечі також можуть бути рослинні пігменти і сторонні для організму речовини (лікарські та ін.).

До неорганічних речовин сечі відносяться: хлористий натрій, калій, сірчанокислі і фосфорнокислі солі. Сеча складається з тих же елементів, що і плазма, але в інших концентраціях.

 


У плазмі відсутні ті сполуки, які синтезуються самими нирками — гіпурова кислота.

У здорових тварин білок у сечі відсутній. Він  з'являється в ній лише при  напруженій роботі або патологічному стані нирок — альбумінурії. Поява в сечі крові називається гематурією. При деяких інфекційних захворюваннях в сечі може з’являтися гемоглобін — гемоглобінурія.

Колір сечі буває від світло-жовтого  до темно-коричневого. Він залежить від її пігментів, а також кількості  і концентрації. У однокопитних сеча мутна, слизова, темно-зеленого кольору. Мутність сечі залежить від наявності в ній кристаликів вуглекислого кальцію. Муциноподібні речовини надають сечі слизового характеру. У інших свійських тварин сеча прозора, рідка, світло-жовтого кольору. Питома вага сечі у сільськогосподарських тварин різна.

Осмотичний  тиск сечі досягає 23-30 мм рт. ст., а точка замерзання сечі Д (депресія) 1,3-2,2.

Реакція сечі залежить від складу корму. У  травоїдних тварин найчастіше вона буває лужна, а у м'ясоїдних — кисла. У коня рН сечі становить 7,1-8,7, у великої рогатої худоби — 8,7, у собаки — 5,7-7. У сисунів травоїдних реакція її зміщується в кислий бік (5,7), а з віком поступово перетворюється в лужну. У свиней сеча буває кисла і лужна. Реакція сечі залежить від кількості кислих або лужних продуктів, що утворюються в організмі в процесі обміну речовин. При м'язовій роботі в м'язах утворюється багато вугільної, молочної та фосфорної кислот. Вони надходять у кров і виділяються нирками з сечею. Остання при цьому має кислу реакцію. Якщо рН сечі у коня в стані спокою становить 8,1, то при помірній роботі — 7,4, а при напруженій — 7,2.

    1. Фізіологічні основи біохімічного складу сечі

 

Сечовина утворюється з аміаку під дією ферментів печінки в циклі сечовини в процесі метаболізму білків. Більша частина сечовини, що надходить у кров легко фільтрується і екскретується нирками. Хоча ниркові канальці активно не секретують і не реабсорбують сечовину, вона має властивість вільно дифундувати. Сечовина пасивно надходить в інтерстеціальну тканину нирок і повертається в кров. Пасивна дифузія сечовини залежить від швидкості фільтрації сечі – чим вища швидкість фільтрації (наприклад, після внутрішньовенного введення діуретиків), тим нижчий рівень сечовини в крові. Утворення сечі підвищується при посиленні катаболізму білків, яке відбувається при вживанні багатої на білки їжі, кишковій кровотечі або  тривалому введенні кортикостероїдів. І навпаки, утворення сечовини знижується при низькому рівні білків в раціоні. Підвищений рівень сечовини в циркулюючій крові, або азотемія, може бути обумовлений преренальними, ренальними і пост ренальними розладами. Преренальна азотемія пов’язана з порушеннями, при яких знижується швидкість клубочкової фільтрації ( ШКФ), внаслідок чого зменшується швидкіть течії в ниркових канальцях. Відбувається посилення зворотної дифузії сечовини в перитубулярний інтерстицій ( інтерстеціальна тканина навколо канальців) з наступним підвищенням рівня сечовини в крові. Ренальну азотемію зазвичай викликають тяжкі захворювання нирок, пов’язані зі зменшенням числа клубочків і/або порушенням їх мікроструктури, що призводить до зниження ШКФ. Постренальна азотемія частіше за все обумовленя обструктивними процесами в сечовивідних шляхах. Утруднене виведення сечі призводить до підвищення її тиску, що збільшує зворотню дифузію сечовини в перитубулярний інтерстицій. Мікрофлора рубця здатна метаболізувати сечовину, що дифундує назад в кров’яне русло, тим самим зменшуючи її надходження в кров.

Більша частина креатиніну синтезується в печінці і транспортується в скелетні м’язи, де деяка кількість креатиніну фосфорилюється з утворенням креатинфосфату. Креатинін є основним компонентом високоенергетичних фосфорильованих сполу, а креатинінфосфат  є джерелом високоенергетичних фосфатних груп, необхідних для метаболізму м’язевої тканини. Креатинін є кінцевим продуктом метаболізму креатину, який спонтанно утворюється шляхом  незворотньої неферментативної дегідратації креатинінфосфату. Креатинін дифундує в кров’яне усло з відносто постійною швидкісттю, пропорційній м’язевій масі, і вільно фільтрується клубочками нирок. Хоча у людини частина креатиніну секретується нирковими канальцями в клубочковий фільтрат, у собак і коней така секреція відсутня. Зазвичай метаболізм креатиніну не піддається впливу більшості екстраренальних факторів, що впливають на рівень сечовини в циркулюючій крові.

Підвищений рівень креатиніну в крові зазвичай буває обумовлений розладами, що викликають зниження ШКФ (преренальні фактори), тяжкими захворюваннями нирок з пошкодженням їх паренхіми (ренальні причини) і обструктивними розладами, що перешкоджають виведенню креатиніну з сечею. Оскільки мікрофлора жуйних не розщеплює креатинін, цей фактор не сприяє  зниженню його рівня при розладах, що супроводжується підвищенням вмісту креатиніну в крові.

 

    1. Показники, які визначаються при біохімічному аналізі сечі

 

Хімічний склад сечі складний, відомо більше 150 її компонентів. Кількісне визначення нормальних складових частин сечі - сечовини, сечової кислоти, індікана, хлористого натрію та ін проводить для вивчення функції нирок або порушень обміну за показаннями. Звичайний клінічний аналіз покликаний тільки з'ясувати, чи немає в сечі найбільш важливих патологічних складових частин. При клінічному аналізі сечі визначають білок, білірубін (жовчний пігмент), уробилин, цукор (при його наявності - ацетон і ацетоуксусную кислоту), іноді кров'яні пігменти і индикан.

Наявність білка в сечі (протеїнурія) перевіряють якісними пробами, а якщо він виявлений, визначають його кількість. Всі якісні проби на білок засновані на появі каламутності при його згортанні, тому виробляти їх потрібно в добре профільтрованої прозорою сечі. Лужну сечу необхідно підкислити оцтовою кислотою.

Цукор відкривають якісними пробами і, якщо вони позитивні, визначають його кількість. Перед дослідженням сечі звільняють від білка кип'ятінням з оцтової кислотою і наступним фільтруванням.

В сечі здорових тварин міститься незначна кількість білірубіну, яке не виявляється стандартними лабораторними методами дослідження (загальний аналіз сечі, біохімічний аналіз сечі). Тому вважається, що в нормі білірубін у сечі відсутній.

Усвіжій сечі завжди знаходяться невелика кількість уробіліногену, який при стоянні сечі, окислюється і переходить в уробілін. Уробіліноген безбарвний, а уробілін жовтого кольору. Тому багата уробіліном сеча темніє при стоянні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТ БІОХІМІЧНОГО АНАЛІЗУ СЕЧІ

 

2.1 Аналіз статистичних даних ветеринарної клініки «ВетМир» (ФОП Богдан В.Ф. м. Київ, вул. Щербакова, 47в)  по хворобах сечової системи

 

Проаналізувавши дані амбулаторних журналів ветеринарної клініки «ВетМир» (ФОП Богдан В.Ф. м.Київ, вул. Щербакова, 47в)  в період трьох місяців (червень-серпень 2013 року) було вивлено, що на хвороби сечової системи припадає близько 35% випадків (див. Діаграма 1). Серед них зустрічаються такі захворювання як хронічна ниркова недостатність, гостра ниркова недостатність, гломерулонефрит, гіпоплазія нирок, полікістоз нирок, цистит, сечокам’яна хвороба та ін. (див. Діаграма 2).

 

 

 

2.2 Правила забору сечі для біохімічного дослідження

 

Найкраще збирати сечу, що накопичилася в організмі тварини за ніч, вранці до годування тварини, або, в крайньому випадку, після того, як тварина не мочилась 4-5 годин. Бажано проводити дослідження ранкової порції сечі , так як в ній накопичується більша кількість циліндрів, бактерій і клітин. Відбирається середня при сечовипусканні порція сечі в чистий посуд. Якщо сечу відбирають в один посуд, а доставляють у лабораторію в іншій,то необхідно ретельно перемішувати пробу сечі перед перенесенням в інший посуд, щоб на дні не залишилися елементи осаду. Посуд, в який збирають сечу і в якій відправляють сечу на дослідження, повинна бути чистою і без будь-яких слідів миючих або дезінфікуючих засобів, особливо хлорвмісних . Залишкові кількості дезінфектантів призводять до спотворення результатів багатьох тестів, зокрема вони змінюють рН сечі і дають хибнопозитивні тести на білок, кров'яні пігменти і глюкозу .

В ідеалі сечу необхідно  досліджувати протягом півгодини після  збору. Якщо це неможливо, то сечу слід охолодити до температури 2-4о С в холодильнику , а потім направити для дослідження. Охолоджений до 4о С зразок може зберігатися 1 - 2 години, максимум 4 години. Дослідження слід проводити , коли сеча нагріється до кімнатної температур , так як при дослідженні охолодженої сечі може спостерігатися помилкова кристалурія.

 Іноді сечу відбирають  методом катетеризації або методом  проколу сечового міхура.

При отриманні образу сечі методом катетеризації не потрібно чекати довільного сечовипускання, можна отримати достатній обсяг практично не забрудненої бактеріями сечі. Але при проведенні катетеризації існує ризик пошкодження слизової оболонки і розвитку ятрогенного циститу . 
Цистоцентез дозволяє швидко отримати стерильний зразок сечі, що зручно для проведення бактеріологічних досліджень . Однак цей метод протипоказаний при перерозтяганні сечового міхура внаслідок обструкції сечових шляхів, а також якщо сечовий міхур недостатньо наповнений . 
Зазвичай для первинного дослідження сечі в більшості випадків достатньо збору порції сечі при природному сечовипусканні.

Консервування сечі. Якщо неможливо провести дослідження протягом 1-2 годин сечу консервують.

Для цього використовують:

1) тимол - 1,0 мл на літр сечі (він може перешкодити визначенню білка по Геллеру),

2) толуол або ксилол - тонким шаром на поверхні сечі,

3) хлороформ - кілька мл на літр сечі (розчиняє жири, заважає визначенню цукру): перед дослідженням для його видалення сечу підігрівають;

4) 0,5%-ний розчин бензойного натрію (заважає визначенню цукру),

5) 0,3%-ний бензойної кислоти (дає позитивну реакцію при редукційних пробах);

 6 ) формальдегід - 4 краплі 40%-ного розчину на 50 мл сечі (зберігає організовані опади, але заважає в більшості хімічних досліджень).

 

2.3 Лабораторні  методи біохімічного дослідження  сечі

 

2.3.1 Якісні і кількісні проби на білок

 

Принцип. Якісні проби на білок основані на коагуляції його хімічним реактивом або фізичними методами (наприклад нагріванням). При наявності білка з’являється помутніння або випадає білий осад у вигляді пластівців.

Умови визначення білку в  сечі:

  1. Сеча повинна мати кислу реакцію. Сечу лужної реакції підкисляють декількома краплями оцтової кислоти (5-10%). Надлишок оцтової кислоти ( а також інших кислот) викликає утворення розчинниш ацидальбумінів, що призводить до перетворення позитивних проб в негативні.
  2. Сеча повинна бути прозорою. Помутніння усувають фільтруванням через паперовий фільтр. Якщо помутніння не зникає, додають інфузорну землю, тальк або палену магнезію (близько 1 чайної ложки на 100 мл сечі), збовтують і фільтрують
  3. Якісну пробу слід проводити в двох пробірках, одна з яких контрольна.
  4. Шукати помутніння слід шукати на чорному фоні при пронизуючому світлі.

ЯКІСНІ ПРОБИ.

Проба з сульфосаліциловою кислотою.

Реактив. 20% розчин сульфосаліцилової кислоти. Її готують наступним чином: до 20г саліцилової кислоти додають 18-20мл концентрованї сірчаної кислоти. Поступово нагрівають до 95-100о.  Суміш перетворюється в кристалічну масу сульфосаліцилової кислоти. Остудивши, розводять водою до об’єму 150мл. Отримуємо 20% розчин сульфосаліцилової кислоти.

Хід реакції. До 3-4мл профільтрованої сечі додають 4-6 крапель реактиву. При позитивній пробі з’являється помутніння. Надлишок сульфосаліцилової кислоти може призвести до розчинення білку, проба з позитивної стає негативною. Проба з сульфосаліциловою кислотою вважається однією з найчутливіших.

Кільцева проба (проба Геллера)

Реактив 1. Азотна кислота концентрована (можна 50% розчин) або  реактив Ларинової. Насичений розчин хлориду натрію: 20-30г солі розчиняють в 100мл води при підігріванні і дають відстоятися до охолодження. Надосадову рідину зливають, фільтрують. До 99мл фільтрату додають 1мл міцної азотної кислоти. Замість азотної кислоти можна додати 2мл концентрованої соляної кислоти.

Хід реакції.  В пробірку наливають 1-1,5мл азотної кислоти або реактив Ларинової і піпеткою, обережно, по стінці пробірки нашаровують сечу, намагаючись не збовтувати рідину в пробірці. При наявності білку на межі двох рідин з’являється біле кільце.

Білі кільця, що зявляються вище межі нашарування, утворюються за рахунок випадіння солей. Ці кільця зникають при обережному підігріванні. Проба з реактивом Ларинової має ряд переваг

  • На межі нашарування не буває пігментних кілець, що часто утворюються при нашаруванні сечі на азотну кислоту і заважають розпізнаванню білкового кільця
  • Кільця виходять чіткіші ніж з азотною кислотою
  • Економія азотної кислоти
  • Реактив більш зручний в роботі, потрапляючи на тканину не пропалює її

 

КІЛЬКІСНІ ПРОБИ

Спосіб Брандберга (Робертса-Стольникова).

Принцип. Використовують кільцеву пробу, на реактив нашаровують сечу, розведену в певну кількість разів. Проба дає позитивний результат при вмісті білка 33мг% (0,033г%). Ниче цієї концентрації проба негативна. Якщо при нашаруванні сечі на азотну кислоту на межі двох рідин зявляється тонке біле кільце між 2-ю і 3-ю хвилиною, то в досліджуваній сечі міститься 0,033% білку.

Хід реакції. В пробірку наливають 1-1,5мл азотної кислоти або реактиву Ларинової і нашаровують сечу. Відмічають час після нашарування. При появі білкового кільця раніше 2хв після нашарування сечу варто розвести з водою. Після чого проводять повторне нашарування розведеної сечі. При чому обирають розведення сечі так, щоб кільце утворювалось між 2-ю і з-ю хвилинами. Кількість білка вираховують шляхом множення 0,033% на ступінь розведення. Ступінь розведення обирають в залежності від виду первинного кільця, тобто від ширини, компактності і часу його появи. При нитковидному кільці сечі розводять в 2 рази, при широкому – в 4 рази, при компактному – в 8 разів.

Метод кількісного  визначення загального білка в сеч і з сульфосаліциловою кислотою.

Принцип. Білок з Сульфосаліциловою кислотою дає помутніння, інтенсивність якого залежить від концентрації білка. Вимірювання проводять на фотоелектроколориметрі.

Реактив. 3% розчин сульфосаліцилової кислоти.

Хід реакції. В центрифужнц пробірку (краще градуйовану) наливають 1,25мл профільтрованої сечі, доливають до 5мл 3% розчином сульфосаліцилової кислоти. Через 5хв визначають оптичну щільність на ФЕК проти контролю. Світлофільтр оранжевий №7 ( довжина хвилі 650-590), кювета з робочою шириною 5мм.

Примітка. При великій концентрації білка розведення проводять звичайним способом.

Контроль. В центрифужні пробірки наливають 1,25мл профільтрованої сечі і доливають до 5мл 0,9% розчинам натрія хлориду. Проводять вимірювання на ФЕК при тих же умовах, що й дослідні проби. При розрахунку з оптичної щільності досліду вираховують оптичну щільність контролю.

Розрахунки ведуть по калібрувальному  графіку, для побудови якого готують  розведення зі стандартного розчину  альбуміну в 0,9% розчині натрію хлориду  з концентрацією білка 5, 10, 20, 50 и 100мг%. З кожного розведення беруть 1,25мл и обробляють як дослідні проби. Прямолінійна залежність при побудові калібрувального графіку зберігається до концентрації 10мг%.

Альбумози (протези). Альбумози – це продукти розщеплення білків.

Принцип. В основі визначення альбумозів лежить те, що вони не згортаються при кип’ятінні, дають позитивну біуретову реакцію і висолюються деякими солями, особливо сульфатом амонію і ацетатом цинку в кислому середовищі.

Хід реакції. До сечі, підкисленої оцтовою кислотою, додають насичений розчин натрію хлориду (1/3 об’єму), кип’ятять гарячу рідину фільтрують. Альбумзи проходять у фільтрат, в якому їх наявність визначають біуретовою реакцією. До фільтрату додають ½ об’єму концентрованого розчину їдкого натру і декілька крапель слабкого розчину сульфату  міді. При позитивній пробі отримуємо червоно-фіолетове забарвлення.

При позитивній пробі з  суьфосаліциловою кислотою сечу нагрівають. Якщо мутність зникає і знову з’являється при охолодженні, це означає, що в сечі містяться альбумози або білкове тіло Бенс-Джонса.

 

Білкові фракції  сечі.

Якісний склад білків сечі визначають методом електрофорезу ( при якому білки сечі діляться на фракції).

Нормальна уропротеїнограма: альбуміни – 20%, α1-глобуліни – 12%, α2-глобуліни – 17%, β – глобуліни – 43%, γ-глобуліни – 8%.

Білкові тіла Бенс-Джонса.

Білкові тіла Бенс-Джонса – це макромолекулярні пара протеїни, які випадають в осад при температурі 45-55оС.

Методи  визначення. Найбільш надійним методом їх визначення є електрофорез на папері, при якому білковий розчин (сеча та ін..) наносять на спеціальну смужку фільтрувального паперу. Внаслідок амфотерних властивостей білків сироватки в електричному полі постійної напруги білки показують різну швидкість руху. Ця швидкість залежить від величини їх заряду, концентрації Н-іонів буферного розчину і від напруги струму. Окрім того, застосовується проба з кип’ятінням.

Хід реакції. До 10мл сечі додають 3-4 краплі 10% розчину оцтової кислоти (рН сечі 5,0-6,0), реакція йде краще, якщо додати невелику кількість насиченого розчину натрію хлориду. Обережно нагрівають на водяній бані, поступово піднімаючи температуру. Якщо в сечі наявні білкові тіла Бенс-Джонса, то при температурі 45-60оС зявляється дифузне помутніння або випадає осад. Коли осад випав, додають 1-2 краплі слабкого розчину оцтової кислоти до слабо кислої реакції, нагрівають до кипіння. Осад при цьому розчиняється. При охолодженні знову зявляється помутніння і осад. Ця проба малочутлива.

 

2.3.2 Якісні і кількісні проби на глюкозу

 

ЯКІСНІ ПРОБИ

 

Використовуються проби, основані редуцируючій здатності глюкози, і глюкозооксидазні проби, які відрізняються високою специфічністю.

 

Проба Бенедикта.

 

Принцип. Реакція основана на властивості глюкози відновлювати в лужному середовищі гідрат окису міді(жовтий колір) або окис міді (червоний колір).

 

Приготування  реактиву. В мірну колбу ємністтю1л наливають 700мл води, дадоють 173г цитрату натрію, 100г безводного (або 200г кристалічного) карбонату натрію. Нагрівають до розчинення. Окремо розчиняють 17,3г сульфату міді в 100 мл води. Змішують обидва розчини, безперервно збовтують. Після охолодження доливають до 1л.

 

Хід реакції. В пробірку наливають 5мл реактиву і додають 8-10 крапель сечі. Пробу нагрівають 2хв на полум’ї або 5хв в киплячій водяній бані. Дають пробірці вистигнути 5-7хв. За наявності глюкози з’являється зелене, жовте або червоне забарвлення рідини з осадом. При зеленому забарвленні без наявності осаду проба вважається негативною.

Проба Бенедикта вважається найнадійнішою, так як при великому розведенні сечі (8-10 крапель сечі і 5мл реактиву) відновлюючи властивість  інших редукуючи речовин сечі виражена слабко.

 

Проба Гайнеса.

 

Приготування  реактиву.

  1. 13,3г хімічно чистого кристалічного сульфату міді розчиняють в 400мл води.
  2. 50г їдкого натру розчиняють в 400 мл води.
  3. 15г чистого гліцерину розводять в 200мл води.
  4. Змішують перший реактив і в цей же час приливають третій.

Реактив досить стійкий.

Хід реакції. До 3-4мл реактиву додають 8-12 крапель сечі, кип’ятять або ставлять в киплячу водяну баню. За присутності глюкози з’являється жовте або червоне забарвлення рідини і осад. На практиці більш прийнятна наступна модифікація: 1 краплю сечі і 9 крапель реактиву доводять до кипіння. При відсутності глюкози колір реактиву не змінюється (синій).

Биохимия мочи 📙 Курсовая → 🆔 40337

Биохимия мочи 📙 Курсовая → 🆔 40337

Биохимия мочи