Бюджетне право та бюджетні правовідносини

       Зміст

        Вступ

       Державний бюджет є найдійовішим механізмом здійснення фінансової політики держави. У доходах бюджету відображається податкова політика держави, а у видатках – пріоритетні напрями вкладень коштів.

       Держава використовує бюджет для здійснення територіального, внутрішньо  і міжгалузевого розподілу і перерозподілу ВВП з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. В умовах формування ринкових відносин бюджетна система має надавати фінансову підтримку щодо роздержавлення і демонополізації галузей господарства, забезпечення соціального захисту населення.

       Економічний зміст бюджетної системи розкривається  в процесах формування та розподілу  грошових ресурсів, які за своєю  сутністю дуже різноманітні й охоплюють  усі рівні державного управління. Рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях – від створення до споживання здійснюється за допомогою грошових фондів. Тому залежно від того, як відбувається процес мобілізації та використання бюджетних коштів, як це впливає на формування в кінцевому підсумку фондів споживання та нагромадження визначається роль бюджетної системи в управлінні економікою.

       Конституція України надає право на власний  бюджет як матеріально-фінансову базу функціонування державі і органам  місцевого самоврядування всіх рівнів. Загальне право на бюджет містить низку повноважень для кожного суб’єкта бюджетних правовідносин, що визначаються чинним законодавством. Оскільки бюджет для органу державної влади і органу місцевого самоврядування є основним централізованим фондом грошових коштів, без якого неможливе його існування, всі відносини, що виникають у галузі бюджетної діяльності, регулюються нормами фінансового (бюджетного) права.

        1. Бюджет та бюджетна  система України

       1.1  Поняття та складові бюджету України

       Бюджет – це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. [25, 133]

       Державний бюджет є найдійовішим механізмом здійснення фінансової політики держави. У доходах бюджету відображається податкова політика держави, а у видатках – пріоритетні напрями вкладень коштів.

       Держава використовує бюджет для здійснення територіального, внутрішньо – і міжгалузевого розподілу і перерозподілу ВВП з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. В умовах формування ринкових відносин бюджетна система має надавати фінансову підтримку щодо роздержавлення і демонополізації галузей господарства, забезпечення соціального захисту населення.

       Основні напрями бюджетної політики визначаються Верховною Радою України в спеціальній постанові, яка має назву бюджетної резолюції.

       З державного бюджету України до бюджету  Автономної Республіки Крим, бюджетів областей, міст Києва і Севастополя може передаватись частина доходів у вигляді процентних відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів, які справляються на цій території, або дотацій і субвенцій. Розмір цих відрахувань затверджується Верховною Радою України в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік за поданням Президента України з урахуванням економічного, соціального, природного і екологічного стану відповідних територій.

         До проекту Закону про Державний бюджет України Кабінет Міністрів України додає техніко-економічне обґрунтування відрахувань, дотацій і субвенцій бюджетам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

       Кошти державного бюджету України витрачаються лише на цілі та в межах, затверджених Законом про Державний бюджет України.

       Збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної системи України, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики. Перевищення доходів над видатками становить надлишок, перевищення видатків над доходами – дефіцит бюджету. При визначенні розміру дефіциту бюджету кредити і позики в джерело доходів не враховуються. Граничний розмір дефіциту і джерела його покриття визначаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радами народних депутатів під час затвердження відповідних бюджетів. Дефіцит бюджету покривається за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансових інституцій. Рішення про залучення позик до державного бюджету України в кожному конкретному випадку приймає Верховна Рада України.

       У цілому частка загальнодержавного бюджету в державному бюджеті України досить значна. Це дає підстави говорити про високий рівень централізації в розподілі та перерозподілі фінансових ресурсів. У зв'язку з цим зростає актуальність проблеми подальшого пошуку оптимального співвідношення між загальнодержавним і місцевими бюджетами.

       Бюджетний устрій України визначається закріпленим Конституцією України державним ладом України та її адміністративно-територіальним поділом. [25, 134]

       Під бюджетним устроєм розуміють  організацію і принципи побудови бюджетної системи, її структуру, взаємозв'язок між її окремими ланками.

       Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети утворюють бюджетну систему.

       Сукупність  усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, складає  зведений бюджет, який використовується для аналізу і визначення засад  державного регулювання економічним і соціальним розвитком України.

       Бюджет  Автономної Республіки Крим об'єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування цього регіону.

       До  місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні в містах, селищні і сільські бюджети.

       Бюджет  області об'єднує обласний бюджет та бюджети районів і міст обласного підпорядкування.

       До  складу бюджету району входять районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. Селищні і сільські бюджети створюються за рішенням районних чи міських рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази і визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів.

       Бюджет  міста, яке має районний поділ, об'єднує  міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу. У випадках, коли міській чи районній у місті раді народних депутатів адміністративне підпорядковані інші міста, селища чи сільські населені пункти, то бюджети цих міст, селищ, сіл об'єднуються відповідно у бюджеті міста або у бюджеті району в місті. 

       1.2. Принципи та економічний зміст бюджету України

       Бюджетний устрій ґрунтується  на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності і самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

       Принцип єдності означає існування єдиного рахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Єдність бюджетної системи забезпечується єдиною правовою базою, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю форм бюджетної документації, погодженими принципами бюджетного процесу, єдиною грошовою системою, єдиною соціально-економічною політикою, наданням необхідної статистичної та бюджетної інформації з одного рівня бюджету іншому.

       Принцип повноти полягає у відображенні у бюджеті всіх доходів і видатків.

       Принцип достовірності вимагає формування бюджету   на основі реальних показників, науково обґрунтованих нормативів та відображення у звіті про виконання бюджету тільки тих доходів і видатків, які є результатом кінцевих касових операцій банків.

       Принцип гласності забезпечує висвітлення в засобах масової інформації показників бюджетів і звітів про їх виконання.

       Принцип наочності обумовлює відображення показників бюджетів у взаємозв'язку із загальноекономічними показниками в Україні та за її межами шляхом використання засобів максимальної інформативності щодо результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку. [19, 94]

       Головним  ланцюгом бюджетної системи України  є Державний бюджет, з якого  фінансуються заходи загальнодержавного значення в галузі господарського, культурного будівництва, оборони держави, утримання органів державної влади і управління. Через Державний бюджет провадиться перерозподіл частини загальнодержавних доходів між Автономною Республікою Крим та областями у вигляді субвенцій, субсидій та дотацій з метою економічного вирівнювання регіонів.

       Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні, сільські бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства України. При цьому, складаючи і виконуючи свої бюджети, відповідні органи влади й управління враховують загальнодержавні інтереси.

       Економічний зміст бюджету та його ланок розкривається в розподільчих процесах, які за своєю сутністю дуже різноманітні й охоплюють усі рівні державного управління.

       Рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях – і створення до споживання здійснюється за допомогою грошових фондів. Тому залежно від того, як відбувається процес мобілізації та використання бюджетних коштів, як це впливає на формування в кінцевому підсумку фондів споживання і нагромадження визначається роль бюджету в управлінні економікою.

       У зв'язку з цим важливе значення має постійне удосконалення системи мобілізації доходів бюджету, краще використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Система платежів до бюджету має ґрунтуватися на таких принципах: кожна ланка бюджетної системи повинна мати закріплений у законодавчому порядку перелік платежів, що повністю надходять до цього бюджету та є достатніми для покриття передбачених видатків. Якщо в окремі періоди доходи не покривають витрат, то бюджету надаються субсидії із загальнодержавного бюджету.

       Іншим важливим напрямком впливу бюджету на економічні та соціальні процеси в державі є видатки. Вони беруть участь у формуванні кінцевої величини фондів споживання та нагромадження. Найзначніші суми бюджетних ресурсів призначені для формування фонду споживання. Останніми роками на ці потреби спрямовується понад 50% усіх видатків бюджету. Існує також тенденція щодо їхнього зростання.

       Важливою  проблемою посилення ролі бюджету  в розподільчих процесах є досягнення оптимальних співвідношень між  різними ланками бюджетної системи. Із загальнодержавних бюджетів фінансується нині значна частка усіх витрат. Існує тенденція до збільшення частки місцевих бюджетів у фінансуванні бюджетних витрат, а це може позитивно вплинути на розвиток системи місцевого самоврядування і в кінцевому підсумку на використання бюджетних коштів у цілому. 

       1.3. Бюджетна класифікація

       Одним із заходів, що забезпечують єдність  бюджетної системи країни, є бюджетна класифікація. Питання бюджетної  класифікації надзвичайно важливе  для законодавчого органу, оскільки пов'язане з інформацією, аналізом, контролем та ревізійними перевірками. Щодо інформації, то вона дає легіслатурі можливість зрозуміти, що відбувається з бюджетними надходженнями й видатками, і створює основу для планування на наступний і подальші роки. Щодо контролю бюджетна класифікація визначає категорії прийняття рішень та умови обговорення бюджету. На виконавчому рівні вона утримує відомства у межах запланованих видатків, а відтак і намірів легіслатури. З погляду ревізійних перевірок класифікація дає можливість перевіряти відхилення від передбачених бюджетом витрат, проводити попередні й періодичні перевірки, а також перевірки результативності діяльності.

       Детальніша  класифікація залежить від того, яка  інформація потрібна і як рада має  намір обговорювати бюджет. Загалом, бюджетна класифікація існує для досягнення трьох цілей: контроль, регулювання й планування, а також для забезпечення трьох типів інформації: про видатки, результативність та ефективність. Постатейний бюджет ясно показує, на що витрачаються ресурси.

       Бюджетна класифікація України застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу стосовно доходів, а також організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників.

       Бюджетна  класифікація має  такі складові:

       1. Класифікація доходів бюджету. Доходи бюджету класифікують за розділами: 1) податкові надходження; 2) неподаткові надходження; 3) доходи від операцій з капіталом; 4) трансферти. Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі. До неподаткових надходжень відносять доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження. Трансферти – це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротні основі. Трансферти вперше включені до доходів бюджету на рівні законодавчого акта – Бюджетного кодексу.

       2. Класифікація видатків (утому числі кредитування за вирахуванням погашення) бюджету. Видатки бюджету класифікують за: функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків); економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків); ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація); бюджетними програмами (програмна класифікація).

       Функціональна класифікація дає змогу відстежувати й аналізувати динаміку зміни державних видатків різного функціонального призначення та прогнозувати наступні видатки. Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації, як розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповідно загальних функцій держави, АРК, органів місцевого самоврядування; підрозділи та групи, в яких конкретизується спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави, АРК чи органів місцевого самоврядування. Наприклад, розділом функціональної класифікації є Освіта (0900), підрозділом – вища освіта (0940), групами – вищі навчальні заклади І та II рівнів акредитації (0941) та вищі навчальні заклади III та ІУ рівнів акредитації (0942). Запровадження з 2002 р. нової функціональної класифікації видатків бюджету було здійснено з метою приведення її у відповідність з міжнародними стандартами, зокрема класифікацією функцій управління (КФУ), опублікованою статистичним відділом ООН.

       Економічна  класифікація видатків деталізує використання коштів за їх предметними ознаками (заробітна плата, нарахування, всі види господарської діяльності, виплати населенню (трансферти) та інші категорії). Такий розподіл дає можливість виділити захищені статті бюджету та забезпечує єдиний підхід до всіх отримувачів у позиції виконання бюджету. За економічною класифікацією видатки поділяються на:

       – поточні, тобто такі, що забезпечують фінансування поточної діяльності підприємства, установи та організації (оплата праці працівників бюджетних установ, нарахування на заробітну плату, придбання предметів постачання і матеріалів, оплата послуг, видатки на відрядження, представницькі видатки, оплата комунальних послуг та енергоносіїв тощо);

       – капітальні видатки (капіталовкладення), під якими розуміють платежі з метою придбання капітальних активів, стратегічних і надзвичайних запасів товарів, землі, нематеріальних активів або невідплатні платежі, що передаються отримувачам для придбання таких активів, компенсації втрат, пов'язаних за руйнуванням чи пошкодженням основних фондів;

       – кредитування з вирахуванням погашення. До цієї категорії належать платежі усіх рівнів, у результаті яких у них з'являються фінансові вимоги до інших економічних одиниць, що передбачають обов'язкове повернення коштів.

       Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів. Завданнями відомчої класифікації є оптимізація кількості головних розпорядників бюджетних коштів, поліпшення бюджетного планування та побудова чіткої, організаційно досконалої системи державного управління. Перелік головних розпорядників коштів державного бюджету був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 січня 2000 р. № 13. У зв'язку з переходом на нову функціональну класифікацію до наказу Міністерства фінансів України "Про упорядкування розпорядників коштів державного бюджету" від 13 березня 2000 р. № 47 було внесено зміни, внаслідок яких кількість головних розпорядників істотно зменшилася.

       Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом на підставі бюджетних запитів  головних розпорядників бюджетних  коштів. Планування видатків із застосуванням програмно-цільового методу передбачає розробку, аналіз та добір програм на стадії стратегічного планування. Кожна програма має чітку мету реалізації, завдання, терміни та етапи (за наявності) фінансування. З 2002 р. місцеві органи влади зобов'язані при складанні й виконанні місцевих бюджетів використовувати тимчасову класифікацію видатків місцевих бюджетів. Це є наступним кроком у поширенні програмно-цільового методу у фінансуванні місцевих бюджетів.

       3. Класифікація фінансування бюджету. Вона визначає джерела отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрями витрачання фінансових ресурсів, що утворилися у результаті перевищення доходів бюджету над його видатками (до цієї групи належать платежі з погашення основної суми боргу). Поява даної класифікації пояснюється переходом України на міжнародні стандарти статистики державних фінансів. Класифікація фінансування бюджетну здійснюється:

       – за типом кредитора, оскільки джерела покриття дефіциту (фінансування) бюджету можуть бути внутрішні (надходження від сектора державного управління, від фінансово-кредитних органів тощо) та зовнішні (позики від міжнародних організацій економічного розвитку, міжнародних фінансових організації, іноземних комерційних банків тощо);

       – за типом боргового зобов'язання, які можуть емітуватися у формі облігацій внутрішньої та зовнішньої державної позики, ощадних сертифікатів, казначейських зобов'язань; депозитів та цінних паперів, що використовуються для управління ліквідністю у розрізі внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування.

       4. Класифікація боргу. Вона систематизує інформацію про всі боргові зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування. Критерії класифікації боргу є аналогічними з класифікацією фінансування бюджету і взаємопов'язані з ним. Якщо класифікація боргу за типом кредитора визначає зовнішнє або внутрішнє джерело, то за типом боргового зобов'язання розрізняють заборгованості залежно від терміну розміщення фінансового зобов'язання – довгострокові (від 5 до 10 років), середньострокові (від 1 до 5 років) та короткострокові (до одного року). [5, 208] 

       2. Бюджетне право та бюджетні правовідносини

       Бюджет  є центральною ланкою фінансової системи держави, а фінанси, як уже  зазначалося, це система грошових відносин, у процесі яких утворюються і використовуються централізовані грошові фонди, потрібні для виконання завдань і функцій держави або органу місцевого самоврядування. Тому сукупність правових норм, що регулюють відносини в сфері бюджету, і становлять бюджетне право, є основним розділом фінансового права. Предмет бюджетного права становлять відносини України та органів місцевого самоврядування в особі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України і відповідних місцевих представницьких та виконавських органів. Відносини, що регулюються бюджетним правом, виникають у зв’язку зі створенням, розподілом і використанням централізованих фондів грошових коштів, які надходять у розпорядження держави та органів місцевого самоврядування на кожній території. їх можна об’єднати в певні групи, що регулюють окремі сторони бюджетної діяльності й досить чітко відрізняються одна від одної:

1. види бюджетів, що належать до бюджетної системи України, принципи їх зв’язку;
2. структура доходів і видатків як бюджетної системи в цілому, так і кожного виду бюджетів, принципи розподілу доходів і витрат між бюджетами;
3. повноваження України і місцевих органів самоврядування у сфері бюджетної діяльності. [15, 196]

       У юридичній літературі норми бюджетного права за змістом поділяють на матеріальні й процесуальні. Бюджетні матеріальні норми закріплюють структуру бюджетної системи України, перелік доходів і видатків та порядок їх розподілу між бюджетами, а також повноваження суб’єктів бюджетних правовідносин у галузі бюджетів. Процесуальні норми встановлюють порядок проходження бюджету – складання і розгляд його проекту, затвердження і виконання бюджету, а також складання, розгляду й затвердження звіту про його виконання.

       Для здійснення владних повноважень  представницькі органи держави чи окремих  адміністративно-територіальних одиниць повинні мати в своєму розпорядженні грошовий фонд – бюджет. Право на самостійний бюджет є основним матеріальним правом, з якого випливають інші права – право на надходження до бюджету визначених законодавством доходів і фінансування заходів, пов’язаних з їх функціонуванням.

       Отже, бюджетне право України як підгалузь фінансового права – це сукупність правових норм, що регулюють бюджетний устрій, структуру й порядок розподілу доходів і видатків бюджетної системи, повноваження держави і органів місцевого самоврядування в галузі бюджетів і бюджетний процес.

       Бюджетно-правові  норми, що становлять бюджетне право, є  видом фінансово-правових. Вони мають  усі особливості розглянутих  вище. Всі вони виражені в імперативній формі, тобто мають категоричний характер. Всі суми платежів до бюджету, заплановані під час складання проекту бюджету, стають обов’язковими після ухвалення акта про бюджет. Виконавчі органи повинні виконати обов’язки, покладені на них законом про державний бюджет і рішеннями місцевих рад про місцеві бюджети щодо збору доходів і мають право на цільове витрачання їх у розмірах, передбачених цими актами. Всі учасники бюджетних відносин мають права і обов’язки, покладені на них нормами актів бюджетного законодавства. Врегульовані бюджетно-правовими нормами бюджетні відносини набувають форми бюджетних правовідносин.

       Бюджетні  правовідносини – це вид фінансових правовідносин. їм властиві особливості, про які йшлося вище (виникнення з фінансової діяльності і грошовий характер; одна сторона відносин наділена владними повноваженнями щодо іншої сторони, яке б місце в системі органів держави вона не посідала; виникнення, зміна і припинення їх завжди пов’язані з нормативно-правовими актами). Проте бюджетні відносини виникають з окремого виду фінансової діяльності, тому мають свою специфіку. Як і всі види фінансових відносин, бюджетні правовідносини, по-перше, виникають, змінюються і припиняються на основі законів (ст. 92 Конституції України). Ст. 96 Конституції України встановлює, що Державний бюджет України затверджується на період з 1 січня по 31 грудня, тобто закон про державний бюджет приймається на річний (бюджетний) період, і отже, всі відносини, що виникають на основі закону про державний бюджет, діють протягом одного періоду – з 1 січня по 31 грудня. [1] Це дає підстави для висновку, що бюджетні правовідносини є періодичними. З початком нового бюджетного періоду і дією нового закону про державний бюджет або рішення місцевої ради про місцевий бюджет виникають нові бюджетні правовідносини. Якщо в актах про відповідні бюджети йдеться про тих самих суб’єктів правовідносин, які брали участь у них у минулому бюджетному періоді, то з початком нового бюджетного періоду відносини поновлюються і тривають до закінчення року.