Дефіцит бюджету: причини виникнення

18

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ДЕФІЦИТУ БЮДЖЕТУ

1.1. Визначення суті дефіциту бюджету

1.2. Характеристика видів дефіциту бюджету

РОЗДІЛ ІІ. ОЦІНКА ДЕФІЦИТУ БЮДЖЕТУ ЗА 2006-2011 РОКИ             

2.1. Розгляд дефіциту бюджету на державному рівні…………………………14

2.2. Розгляд дефіциту місцевих бюджетів              18

РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ ДЕФІЦИТУ БЮДЖЕТУ

3.1. Державного бюджету              24

3.2. Місцевих бюджетів              28

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

В умовах поглиблення економічних реформ важливого значення набуває необхідність пошуку теоретичних і практичних шляхів, спрямованих на стабілізацію і розвиток економіки України. Одним з основних напрямків наукових досліджень в сучасних умовах є дослідження процесу формування дефіциту бюджету і його зв’язок з основними показниками розвитку економіки держави.

Сьогодні в умовах спаду виробництва, відсутності його кредитної підтримки, посилення фінансової нестабільності, кризи неплатежів, невиконання доходів бюджетів всіх рівнів процес зростання дефіциту бюджету є однією з найбільш дискусійних проблем і вимагає подальшого дослідження. Основні чинники, що впливають на реформування економіки і зростання дефіциту бюджету полягають у економічній та політичній нестабільності, недосконалості законодавчої бази, невиваженій бюджетній та податковій політиці.

Науковим дослідженням питань бюджету присвячені праці В.М. Пинзеника, О.Д. Василика, А.С. Гальчинського, В.М. Гейця, А.І. Даниленка, А.О. Єпіфанова, О.Д. Заруби, В.І. Кравченка, І.І. Лукінова, А.М. Мороза, В.П. Москаленка, Г.О. П’ятаченка, М.І. Савлука, І.В. Сало, В.М. Суторміної, Ю.В. Тимошенко та інших.

Аналіз підходів до теоретичного обґрунтування та практичного впровадження наукових досягнень у галузі бюджету дає змогу визначити, що проблема дефіциту все ще є актуальною, а тому вимагає подальших досліджень, розробки і впровадження дійових заходів щодо стабілізації і розвитку економіки держави.

Метою дослідження є комплексне теоретичне і практичне вивчення економічної природи і суті дефіциту бюджету та його впливу на стабілізацію і розвиток економіки.

Відповідно до поставленої мети у курсовій роботі були поставлені і вирішувались такі завдання дослідження:

- розкрити сутність та причини виникнення дефіциту бюджету;

- дослідити види дефіциту бюджету ;

- проаналізувати дефіцит державного та місцевого бюджету;

- запропонувати шляхи подолання дефіциту бюджету.

Об’єктом дослідження є державний та місцевий бюджет України.

Предметом дослідження є система економічних відносин, що виникають у процесі розподілу й перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту з приводу створення і використання суспільного грошового фонду, що перебуває у розпорядженні органів держаної і місцевої влади.

Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі й нормативні акти України, дані Рахункової палати України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, монографічна література та періодичні зарубіжні й вітчизняні видання, Internet.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ДЕФІЦИТУ БЮДЖЕТУ

1.1. Визначення суті дефіциту бюджету

Для будь-якої країни державний бюджет є головною ланкою фінансової системи. Як складова цієї системи він поєднує в собі основні фінансові категорії: доходи і видатки країни, податкову систему, державний кредит, державний борг в їх найтіснішому співіснуванні.

Використовуючи бюджет, держава має забезпечувати головні пропорції у розвитку окремих галузей народного господарства, вирішувати певні загальнодержавні завдання, які не можуть бути вирішені окремими господарствами за рахунок власних ресурсів, здійснювати перерозподіл фінансових ресурсів між різними регіонами країни, забезпечувати фінансування невиробничої сфери народного господарства, а також здійснювати соціальний захист найбільш незахищених верств населення.

На думку знаного українського фінансиста О. Д. Василика, бюджет є централізованим фондом фінансових ресурсів держави, який використовується для виконання покладених на неї функцій, передбачених Конституцією України. В організаційному аспекті він визначає бюджет як план утворення і використання фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні держави [9, с. 100].

Більш широке і точне визначення дають С. І. Юрій та Й.М. Бескид. За їх формулюванням, державний бюджет як одна з ланок фінансової системи України є економічною категорією і відображає грошові відносини, які виникають між державою, з одного боку, і підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності і фізичними особами — з іншого, з приводу утворення централізованого фонду грошових коштів держави і його використання на розширене відтворення, підвищення рівня життя і задоволення інших суспільних потреб [17, с. 163].

В. М. Опарін вважає бюджет складним і багатогранним явищем і розглядає його в трьох аспектах: як економічну категорію, як правову категорію і за матеріальним змістом. Як економічна категорія бюджет, за його визначенням, являє собою сукупність економічних відносин між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу розподілу і перерозподілу ВВП з метою формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. Правова характеристика бюджету пов’язана, на його думку, із законодавчим регулюванням як у сфері бюджетних взаємовідносин, так і у сфері його складання і виконання як фінансового плану. Бюджет виступає документом, в якому подається розпис доходів і видатків, що затверджується у формі закону. І нарешті, за матеріальним змістом бюджет являє собою централізований грошовий фонд держави [15, с. 122].

Заслуговують на увагу особливості трактування бюджету як фінансової категорії в останніх працях вітчизняних науковців.

Поєднати всі зазначені аспекти вдалося К. В. Павлюк [16, с. 9]. Вона визначає бюджет як частину вартості валового внутрішнього продукту, відокремлену у процесі його руху у формі суспільного грошового фонду, що перебуває у розпорядженні органів державної влади і місцевого самоврядування й витрачається на ухвалені суспільством в особі представницьких органів економічні, соціальні, політичні цілі. У цьому визначенні автору вдалося акцентувати увагу на таких ознаках бюджету:

— частина вартості валового внутрішнього продукту;

— грошова форма вираження;

— обов’язкове формування й використання суспільного фонду;

— правова регламентація;

— політичний характер бюджету.

Сутність бюджету, як і будь-якої категорії, розкривається через його функції. З огляду на різне розуміння сутності бюджету різними вченими виділяються і різні його функції. За допомогою бюджету здійснюється спочатку розподіл ВВП — формування бюджету через систему податків, зборів і платежів, а потім перерозподіл ВВП — забезпечення за допомогою бюджетних коштів різноманітних потреб держави. В цьому проявляється одна з функцій бюджету як фінансової категорії — розподільча. Ця функція допомагає визначити оптимальне, з точки зору держави, співвідношення між централізованими і децентралізованими фондами фінансових ресурсів, а також обсяги участі різних платників податків (у тому числі і сільськогосподарських виробників) у формуванні дохідної частини бюджетів різних рівнів.

У процесі прийняття й виконання бюджету великого значення набуває збалансованість доходів і видатків. Надходження до бюджету безпосередньо залежать від стану виробництва. У свою чергу можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати соціальний захист населення залежить від стану надходжень до бюджету. Формування дохідної та видаткової частин бюджету пов'язане з основними макропоказниками економічного й соціального розвитку України на відповідний рік. Дефіцит, як економічне явище виникає, внаслідок перевищення видаткової частини державного бюджету над дохідною. Також дефіцит служить показником, за допомогою якого можна визначити в якому економічному стані перебуває країна.

Бюджетний дефіцит потребує застосування термінових заходів держави щодо його ліквідації. Насамперед, це скорочення витрат бюджету. Доцільними є зміни в податковій і кредитній політиці, які призвели б до пожвавлення економічного життя, передусім до зростання виробництва та його ефективності. В іншому випадку дефіцит бюджету стає додатковим найбільш несправедливим податком з населення. Бюджетний дефіцит - явище майже постійне в економіці кожної держави, тому важливого значення набувають його розміри та методи ліквідації [13, с. 45].

Бездефіцитний бюджет є об’єктивною вимогою економічного розвитку держави. Однак, нині в більшості країн світу дефіцит бюджету становить від 15% до 2% валового внутрішнього продукту при середньосвітовій його величині 4,5%. Існує тенденція до стабілізації бюджетного дефіциту у середньосвітовому вимірі 4-5%. Слід зазначити, що розмір бюджетного дефіциту, який перевищує 5% валового внутрішнього продукту, призводить до різкого зниження інвестиційної активності, що переростає в подальшому в різні форми кризових
явищ [12, с. 212].

Регулювання бюджетного дефіциту полягає в тому, щоб в умовах готівково-грошового потенціалу за допомогою фінансового маневру не тільки адаптуватися до тенденції зростання граничних суспільних витрат виробництва, а й стимулювати розвиток продуктивних сил країни. Оволодіння цією політикою дозволяє товариству залежно від рівня економічного розвитку та потенціалу грошового господарства знаходити прийнятний розмір дефіциту бюджету. Слід зауважити, що розмір бюджетного дефіциту, який перевищує 3% валового національного продукту, призводить до зниження інвестиційної активності, розвитку
інфляції [10, с. 108].

Бюджетний дефіцит, як правило, виникає внаслідок незбалансованості бюджету, тобто нестачі бюджетних коштів у порівнянні з потребою в них для фінансування всього необхідного обсягу державних видатків. Тимчасова незбалансованість бюджетів, загалом пов’язана з циклічним характером виробництва, а також з надзвичайними подіями [9, с. 100].

Таким чином, бюджетний дефіцит ускладнює рішення економічних і соціальних проблем не тільки у конкретній країні, а й впливає на економічну ситуацію в інших країнах. Внаслідок цього найважливішою фінансовою проблемою сучасності є проблема раціонального фінансування бюджетних дефіцитів.

Вирішувати ці питання потрібно, в першу чергу, через збалансування бюджету за рахунок наповнення дохідної частини, ефективності витрачення бюджетних коштів, скорочення мережі бюджетних установ та удосконалення структури управління. Необхідною умовою є зменшення навантаження на дохідну частину бюджету за рахунок залучення позабюджетних джерел фінансування.

1.2. Характеристика видів дефіциту бюджету

Дефіцит державного бюджету є відображенням процесів, що відбуваються у змішаній економіці. Перевищення видатків над доходами протягом певного періоду виникає внаслідок:

-                державних трансфертів, пов'язаних з існуванням так званого природного рівня безробіття (структурний дефіцит) (T; G , де T — податки та обов'язкові платежі до бюджету країни, G — державні видатки, які складаються з державних трансфертів, державних закупок товарів та послуг та зі сплат відсотків по запозиченням,  — досягнутий рівень,  —зростання (зменшення) відносно попереднього фіскального року, — значне зростання порівняно з попереднім роком [8, c.26])

-                збільшення державних закупівель внаслідок прийняття відповідних рішень щодо прискорення розвитку окремих галузей економіки, фінансування нових соціальних програм, підтримки наукових досліджень, технологічного оновлення та інших стратегічних завдань (T; G );

-                зменшення податкових та інших надходжень до державних бюджетів усіх рівнів, що обумовлене економічним спадом (циклічний дефіцит). Такий дефіцит утворюється частково за рахунок зростання виплат допомоги по безробіттю й інших соціальних програм, а також частково через падіння доходів населення (T ; G ). Розглянуті причини недоотримання запланованих бюджетних доходів в Україні;

-                зменшення доходів бюджету в результаті введення різних податкових пільг. Особливо це стосується країн, у яких лише формується податкове законодавство. Зменшення податкових надходжень відбувається також внаслідок збільшення тіньового сектору економіки (T ; G );

-                зростання видатків державного бюджету, що пов'язане з обслуговуванням та погашенням внутрішнього та зовнішнього боргів
(T ; G ) та ін.

Існують глибинні та загальні причини бюджетного дефіциту, властиві будь-якій державі, в якій видатки бюджету перевищують доходи, і конкретні, особливі причини, що мають місце в окремій країні. Глибинними причинами бюджетного дефіциту в Україні є спад виробництва, зниження ефективності функціонування галузей економіки та підприємств, невиважена соціально-економічна політика держави [11, с. 58].

Слід відзначити, що в одних випадках держава може свідомо йти на збільшення дефіциту бюджету. Зокрема, з метою стимулювання економічної активності й сукупного попиту в період спаду виробництва уряд може прийняти спеціальні рішення, спрямовані на збільшення рівня зайнятості (наприклад, фінансування програм по створенню нових робочих місць) або істотно знизити податки. У підсумку збільшуються видатки бюджету або знижуються його доходи, виникає дефіцит. Але цей дефіцит свідомо створений державою. Такий дефіцит називається структурним дефіцитом.

На відміну від структурного циклічний дефіцит у меншому ступені залежить від свідомої бюджетно-податкової політики держави. Він обумовлений загальним спадом виробництва, що відбувається на стадії кризи і є результатом циклічного розвитку економіки. В умовах спаду виробництва знижуються податки, доходи держави, а виходить, виникає дефіцит.

Виділяють також активний і пасивний дефіцити. Активний дефіцит виникає в результаті перевищення видатків над доходами, а пасивний - у результаті зниження податкових ставок і інших надходжень, що є наслідком уповільнення темпів економічного росту, недоплат і т.п.

Слід відзначити, що можливе і штучне заниження дефіциту бюджету, що може здійснюватися за допомогою наступних інструментів:

1) «податкової амністії», що дозволяє платникам, які раніше ухилялись від сплати податків, внести за один раз всю суму, рівну певної частини загального податкового збору;

2) заходів щодо збору прострочених податкових платежів;

3) введенням тимчасових або доданих податків;

4) відстрочками виплат заробітної плати працівникам державного сектора;

5) відстрочкою обов'язкової індексації заробітної плати відповідно до динаміки рівня інфляції;

6) розпродажем державних активів;

7) наявністю схованого дефіциту, обумовленого позабюджетними видатками. До числа останніх відносять централізовані кредити, надавані на пільгових умовах Центральним банком. Крім того, Центральний банк може фінансувати окремі операції, пов'язані з державним боргом, покривати збитки від заходів щодо стабілізації обмінного курсу валюти, рефінансувати сільське господарство й т.п. У результаті цього ростуть збитки ЦБ і підсилюється інфляція, а дефіцит не росте.

Штучне завищення розмірів дефіциту державного бюджету може відбуватися в результаті наступних обставин.

По-перше, при оцінці величини державних видатків не завжди враховується амортизація в державному секторі економіки.

По-друге, важливою статтею державних видатків є обслуговування державного боргу. Однак дуже часто величина процентних виплат по боргу виплачуються за рахунок інфляційних виплат. При високих темпах інфляції, коли розходження в динаміку номінальних і реальних процентних ставок досить значні, це завищення державних видатків може бути досить істотним. Можливі навіть ситуації, коли номінальний (офіційний) дефіцит і державний борг ростуть, а реальний дефіцит і борг знижуються, що істотно утрудняє оцінку проведеної урядом політики. Тому при вимірі бюджетного дефіциту обов'язково необхідне виправлення на інфляцію. З урахуванням цього виправлення визначаючий бюджетний дефіцит, що являє собою різницю між номінальним дефіцитом і величиною відсотка по державному боргу, помноженої на темп інфляції. Загальний дефіцит бюджету за винятком інфляційної частини процентних платежів являє собою операційний дефіцит.

Вважається, що саме по собі наявність дефіциту бюджету ще не є сигналом економічного неблагополуччя. Дуже часто дефіцит розглядається як важливий інструмент економічної політики держави, насамперед макроекономічного регулювання. Умілий обіг із цим інструментом дозволяє державі вирішити досить широке коло економічних і соціальних проблем. Однак необхідно мати на увазі, що тривала незбалансованість бюджету може впливати на розміри сукупного попиту й доходи, рівень цін, стан платіжного балансу. Тому стратегічною метою для будь-якої держави, безумовно, є збалансований бюджет.

Існують різні думки про те, як і протягом якого часу варто забезпечувати збалансованість бюджету. Так, відповідно до теорії щорічно балансуючого бюджету, що була широко поширена як теоретична основа державної політики більшості розвинених країн до 30-х рр. XX в., варто досягати рівності доходів і видатків держави щорічно. Це, на думку прихильників даної теорії, дозволяє національним урядам проводити більше відповідальну політику. Держава живе по коштам, не накопичує борги, не провокує інфляцію. Якщо відбувається зниження доходів, то держава повинна або збільшувати податки, або знижувати видатки. В умовах, коли збільшуються грошові доходи, держава повинна діяти прямо протилежно, тобто знижувати податки або збільшувати видатки. У цей час цієї теорії на практиці дотримуються обмежене число країн, головним чином країни із що розвивається й перехідною економікою.

Отже, бюджетний дефіцит вимагає постійного пошуку шляхів його подолання, тобто збалансування доходів і витрат бюджету. Конкретні заходи держави в цьому напрямі можуть бути різними, але в результаті зводяться до створення можливостей зростання доходів та скорочення видатків бюджету. З цією метою необхідно:

1) вдосконалити податкову систему, забезпечити оптимальний рівень податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів і створення сприятливих умов для підприємницької діяльності;

2) посилити відповідальність суб’єктів господарювання та їх керівників, зокрема особисту майнову і кримінальну відповідальність, за дотриманням вимог законодавства, своєчасність і повноту розрахунків з бюджетом та державними позабюджетними фондами;

3) залучити до інвестиційної сфери особисті заощадження населення;

4) забезпечити фінансову підтримку малого та середнього бізнесу шляхом розробки і виконання цільових програм розвитку малого і середнього підприємництва;

5) перейти від бюджетного фінансування до системи надання субсидій, субвенцій, інвестиційних позик суб’єктам господарювання;

6) запровадити науково-обґрунтовану систему прогнозування значень показників, що беруться за основу формування доходів і видатків бюджету, використовувати при бюджетному плануванні нормативи бюджетної забезпеченості.

РОЗДІЛ ІІ. ОЦІНКА ДЕФІЦИТУ БЮДЖЕТУ ЗА 2006-2011 РОКИ

2.1. Розгляд дефіциту бюджету на державному рівні

Для аналізу існуючих меж розміру дефіциту державного бюджету в Україні доцільно дослідити його динаміку (рис. 2.1).

З рисунку 1 можна зробити висновок, що за роки незалежності у політиці дефіцитного фінансування можна умовно виділити декілька етапів.

Перший етап (1992-1999 p.) характеризується тенденцією до скорочення бюджетного дефіциту з 13,7% до 1,5% ВВП.

Рис. 2.1. Дефіцит державного бюджету 1992 – 2010 років у % до ВВП [18]

Цей період пов'язаний з економічною кризою і негативним її впливом на обсяги дефіциту, з одного  боку, та негативним впливом бюджетного дефіциту на соціально-економічні процеси у суспільстві з іншого. Негативні соціально-економічні наслідки характеризуються різким зменшенням обсягів ВВП, обвальною інфляцією ( у  більше ніж 10050 разів) та підвищенням цін, величезним обсягом та  зростанням державного боргу, а також витратами на його обслуговування та  погашення, створення фінансової піраміди облігацій внутрішньої державної  позики, що призвело до зменшення валютних резервів, неефективним управлінням бюджетними коштами та інше.

Другий етап (2000-2002 p.) характеризується зведенням Державного бюджету з профіцитом, що позитивно позначилось на усіх показниках  соціально-економічного розвитку країни.

Третій етап (2003-2005 p.) пов'язаний з проголошенням політики пріоритетного соціального розвитку та реалізацією соціальних програм,  внаслідок чого спостерігається тенденція до зростання обсягів дефіциту бюджету та його частки у ВВП з 0,4 до 2,6%.

Четвертий етап (2005-2011 p.) характеризується поступовим скороченням частки бюджетного дефіциту, проте в умовах останньої фінансової кризи 2009 року дана тенденція може бути порушена.

Дефіцит державного бюджету за аналізований період склав 11,0 млрд. грн. (рис. 2.2), що становить 31,0 % граничного розміру, встановленого Законом про Державний бюджет України на 2011 рік.

Порівняно з показником січня – червня 2010 року розмір дефіциту державного бюджету зменшився на 15,5 млрд. грн., або майже на 60,0 %.

Рис. 2.2 Динаміка дефіциту (–) / профіциту (+) державного бюджету за січень – червень 2006–2011 років [18]

Як свідчать дані таблиці 2.1, по загальному фонду бюджету профінансовано дефіцит у сумі 9,0 млрд. грн., або на рівні 26,9 % планового річного обсягу, по спеціальному фонду – у сумі 2,0 млрд. грн., що становить 102,2 % планового річного обсягу.

Фінансування державного бюджету за борговими операціями склало 37,3 млрд. грн., що перевищує річний плановий показник на 44,5 % (табл. 2.1). Порівняно з минулим роком цей показник збільшився на 3,9 млрд. грн., або на 11,7 %. Запозичення здійснені у сумі 59,5 млрд. грн., або 67,6 % річного планового показника. Із них річний план по внутрішніх запозиченнях виконано на рівні 78,4 %, по зовнішніх – на рівні 56,1 %. Частка внутрішніх запозичень перевищує частку зовнішніх запозичень і складає 59,4 %. Подібна структура спостерігається за платежами з погашення боргу, де погашення внутрішнього боргу становить 67,9 %, зовнішнього – 32,1 %.

Залишки бюджетних коштів на кінець червня 2011 року становили 59,8 млрд. грн., з них 43,5 млрд. грн. – по загальному фонду. Їх обсяг збільшився на 20,4 млрд. грн., у тому числі по загальному фонду – на 21,2 млрд. грн.

Таблиця 2.1

Показники фінансування Державного бюджету України
за січень – червень 2007–2011 років [18]

Як видно з рис. 2.2, обсяги запозичень до державного бюджету протягом І півріччя 2011 року порівняно з І півріччям 2010 року збільшилися на 29,1 %, а порівняно з І півріччям докризового 2008 року – у 28,3 раза.

Рис. .2.3 Порівняння обсягів запозичень до державного бюджету та погашення державного боргу у січні – червні 2006–2011 років [18]

Запозичення до державного бюджету були здійснені в обсязі 59,5 млрд. грн., з них на зовнішньому ринку було залучено 24,1 млрд. грн., на внутрішньому ринку – 35,4 млрд. грн., з них до загального фонду – 33,5 млрд. грн., з яких майже 4,0 млрд. грн. – на капіталізацію Родовід банку.

Кошти, що залучаються на фінансування проектів від міжнародних організацій економічного розвитку, надійшли у сумі 1,5 млрд. грн., або 42,0 % запланованого річного обсягу. Зазначені надходження на 1,1 млрд. грн., або у 4,0 раза, більше, ніж за І півріччя 2010 року.

Погашення боргу у І півріччі 2011 року здійснено у сумі 22,2 млрд. грн., або 35,7 % річного планового обсягу, що більше, ніж у 1,7 раза перевищує аналогічний показник 2010 року (рис .2.3.).

Погашення внутрішнього боргу становило 15,1 млрд. грн., або 40,2 % річного планового обсягу, зовнішнього боргу – 7,1 млрд. грн., або 28,8 %.

Структура джерел фінансування протягом січня – червня 2006–2011 років не демонструє сталість (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Структура джерел фінансування державного бюджету за січень – червень 2006–2011 років [18]

Головним джерелом фінансування у І півріччі 2011 року стало перевищення обсягів внутрішніх запозичень над погашенням внутрішнього боргу, яке склало 50,2% у загальній структурі джерел фінансування дефіциту бюджету. Перевищення обсягів зовнішніх запозичень над погашенням зовнішнього боргу становило 34,2%, значна частка також припадає на надходження від приватизації – 15,6%.

2.2. Розгляд дефіциту місцевих бюджетів

За даними Державного казначейства України, до загального та спеціального фондів місцевих бюджетів (з урахуванням міжбюджетних трансфертів) надійшло 82,6 млрд. грн., що на 15,8%, або на 11,3 млрд. грн., більше за відповідний показник минулого року.

Без урахування міжбюджетних трансфертів надійшло 39,8 млрд. грн., що на 9,3% більше, ніж у І півріччі 2010 року.

Рівень виконання річного плану доходів, затвердженого місцевими радами, становив 47,4%. Рівень виконання річного розрахункового показника Міністерства фінансів України на 2011 рік склав 47,4% (у січні – червні 2010 року – 48,9%).

Виконання дохідної частини місцевих бюджетів характеризують дані, наведені у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Динаміка надходження доходів до місцевих бюджетів (без урахування міжбюджетних трансфертів) за січень – червень 2009–2011 років [18]

Частка доходів місцевих бюджетів у зведеному бюджеті становила 22,3 %, що на 2,8 в. п. менше за відповідний показник 2010 року.

Водночас частка доходів загального фонду місцевих бюджетів у доходах зведеного бюджету зменшилася на 4,6 в. п. і склала 21,6 %. За питомою вагою доходів спеціального фонду місцевих бюджетів відмічається збільшення на 6,6 в. п. до 26,9 % (рис. 2.5).

Рис. 2.5 Частка доходів державного та місцевих бюджетів у доходах зведеного бюджету за січень – червень 2008–2011 років [18]

Обсяг сукупних видатків місцевих бюджетів (з урахуванням коштів, що передаються з місцевих бюджетів до державного бюджету) становив 83,3 млрд. грн., що більше відповідного показника 2010 року на 19,5 %.

Обсяг видатків місцевих бюджетів загального та спеціального фондів (без урахування коштів, що передаються з місцевих бюджетів до державного бюджету) склав 82,0 млрд. грн., що більше показника січня – червня 2010 року на 23,3%.

Розрахункові показники Міністерства фінансів України на 2011 рік виконано на 56,7%, у т.ч. за видатками загального фонду – 55,4%, спеціального фонду – 71,6%. Рівень виконання планових показників, затверджених місцевими радами на 2011 рік, становить 46,7%.

Виконання місцевих бюджетів за видатками характеризують дані, наведені у таблиці 2.3.

Таблиця 2.3

Динаміка видатків місцевих бюджетів (без урахування коштів, що передаються з місцевих бюджетів до державного бюджету)
за січень – червень 2009–2011 років [18]

Частка видатків місцевих бюджетів у зведеному бюджеті становила 43,7%, що на 4,9 в. п. більше, ніж аналогічний показник 2010 року. У тому числі, частка видатків загального фонду збільшилася на 3,1 в. п. і склала 45,5%, частка видатків спеціального фонду – на 11,0 в. п. до 31,9% (див. діаграму 4.4.20).

Рис. 2.6 Частка видатків державного та місцевих бюджетів у видатках зведеного бюджету за січень – червень 2008–2011 років [18]

За даними Державного казначейства України, у І півріччі 2011 року було перераховано 42,8 млрд. грн. міжбюджетних трансфертів з державного бюджету до місцевих бюджетів, що становить 45,6 % річного плану. З них до загального фонду місцевих бюджетів надійшло 47,2 % річного плану. До спеціального фонду надійшло 21,8 % від запланованого обсягу на рік.

Стан перерахування трансфертів, що передаються з державного бюджету до місцевих, характеризують дані, наведені у таблиці 2.4.