МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ 

Кафедра економічної теорії 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

з економічної теорії

Тема:

Дефіцитна економіка і деформація циклу 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Захищена на                                                     

„_____” __________________2010 р.

„______________________________”                              

Члени комісії____________________

Виконала:

ст.гр. ОА-21

Колеснікова М.В.

м. Полтава                       ____________________

                      ____________________

вул. Коцюбинського  58, к.14

Залікова книжка № _____

Науковий керівник:

д.е.н. проф. Жученко В.С.   

Полтава, 2010

ПЛАН 
 

ВСТУП 5

1. ПОНЯТТЯ ДЕФІЦИТНОЇ ЕКОНОМІКИ 7

1. Економічний зміст закону попиту та закону пропозиції……………………7
2. Сутність поняття дефіцитної економіки………………………….…………...12
3. Дефіцит товарів та послуг в адміністративно-командній економічній системі…………………………………………………………………………..16

2. ПРИЧИНИ І  МЕХАНІЗМ ЦИКЛІЧНИХ КОЛИВАНЬ 19

2.1 Причини циклічності  у розвитку економіки 19

2.2 Механізм циклічних коливань 26

3. ДЕФОРМАЦІЯ ЦИКЛУ І ФІНАНСОВО-СТРУКТУРНІ КРИЗИ                              В ЕКОНОМІЦІ 29

3.1 Фінансові кризи і особливості фінансової кризи кінця 90-х рр. 29

3.2 Структурні кризи и структурна перебудова в економіці 32

3.3 Деформація  циклу та антициклічні заходи економіної політики держави 36

ВИСНОВКИ 41

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 43

ВСТУП

     Одне  з найважливіших завдань економічної  теорії полягає в з’ясуванні причин циклічного розвитку економіки, розкритті фаз циклу і розробці процедури врахування циклічності у діяльності усіх суб’єктів економічної системи. Стосовно першої з названих проблем, треба зауважити, що практично ні один із провідних економістів ХІХ  и  ХХ сторіч не обійшов стороною проблему криз і циклів – Рікардо, Маркс, Мальтус, Сісмонді, Сей та інші. У контексті дефіцитної економіки детальнішого вивчення заслуговує таке поняття як деформація циклу.

     Взаємодія сукупного попиту та сукупної пропозиції впливає на обсяг і динаміку національного  виробництва, зайнятість населення, динаміку цін. Сукупний попит – представлені на ринку в грошовій формі потреби домогосподарств, фірм і держави в споживчих і інвестиційних товарах. Сукупна пропозиція – кількість матеріальних благ і послуг, які підприємства пропонують на ринку домогосподарствам, державі й один одному за відповідними цінами. Взаємодія попиту і пропозиції, їх координація здійснюються на основі цінового механізму і конкуренції. Дана взаємодія веде до формування рівноважної ціни, при якій величини попиту і пропозиції збалансовані. Перебої у механізмі координації попиту і пропозиції породжують надлишки та дефіцити товарів (послуг).

     Основна мета курсової роботи – дослідити особливості функціонування таких економічних аномалій, як дефіцитна економіка й деформація циклу.

     Об’єкт дослідження – дефіцитна економіка і деформація циклу.

     Предмет дослідження: функціонування законів попиту і пропозиції в умовах дефіцитної економіки, механізм деформації циклу як антициклічного заходу держави.

     Завдання  курсової роботи: розкрити суть законів  попиту і пропозиції, визначити їх роль у виникнені товарного дефіциту, окреслити особливості виникнення дефіциту у адміністративно-командній системі, виявити причини циклічності і механізм циклічних коливань в розвитку економіки, охарактеризувати фінансові та структурні кризи в економіці, розкрити значення деформації циклу в антициклічній політиці держави.

     Методи  дослідження: наукові абстракції, аналіз і синтез, індукція та дедукція, математичні методи і моделі, граничний аналіз, аналіз еластичності, моделювання.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ДЕФІЦИТНОЇ ЕКОНОМІКИ 

1. Економічний зміст закону попиту та закону пропозиції

     Проста  модель  попиту  і  пропозиції,  на  думку  шведського економіста К. Еклунда, існує майже 200 років, а її більш розвинута форма протягом останніх 100 років є ядром політичної економії. Проста модель відображає поведінку покупця і продавця, співвідношення попиту і пропозиції та динаміку цін під час купівлі-продажу одиниці будь-якого товару.[1]

Згідно  визначення К. Маркса, попит — це представлена на ринку потреба в товарах, а пропозиція — продукт, який перебуває на ринку або може бути доставлений на нього. Американські економісти К. Макконел та С. Брю визначають попит як грошову величину загальної суми всіх товарів і послуг, що призначені для продажу за кожним з можливих рівнів цін. Пропозиція, на їхню думку, — це реальний обсяг вироблених товарів та послуг, на якііснує попит за будь-яким можливим рівнем цін.[17]

      Попит на товар залежить від багатьох факторів. Так, К. Еклунд, розглядаючи попит  покупців на сорочки, називає такі основні фактори: 1) величина їх доходу; 2) кількість сорочок, яку вони вважають за необхідне мати; 3) наявність у них відповідного одягу (джемпери, жилети та ін.), який можна використати замість сорочки); 4) ціни на ці товари (дешевші чи дорожчі вони за сорочки); 5) смак і мода; 6) ціни подібних сорочок.[16]

      Розглядаючи еластичність попиту залежно від  рівня цін, західні економісти сформулювали закон попиту.

      Закон попиту — закон, згідно з яким за незмінюваності всіх інших параметрів зниження ціни зумовлює відповідне зростання величини попиту, і навпаки.[11]

      Отже, між ціною і величиною попиту існує обернена залежність. Про дію  цього закону свідчить, по-перше, те, що низькі ціни посилюють у споживачів бажання купувати товари та успішна практика “розпродажу” товарів за зниженими цінами. По-друге, оскільки споживання підлягає дії принципу знижувальної граничної корисності (покупець товару отримує менше задоволення або корисності від кожної наступної одиниці продукції), то споживачі купують додаткові одиниці продукту лише за умови, що його ціна знижується. По-третє, підтвердженням цього є ефект доходу і ефект заміщення. Ефект доходу вказує на те, що за нижчої ціни товару споживач може купити його, не відмовляючи собі у придбанні інших альтернативних товарів. Ефект заміщення виражається в тому, що за нижчої ціни споживач хоче придбати дешевий товар замість аналогічних, які стали відносно дорожчими.

      Простежуючи ту саму обернену залежність між кількістю реалізованої продукції та ціною, П. Самуельсон сформулював закон поступового зниження попиту. Він пояснює його тим, що: 1) зниження цін на певний товар розширює коло покупців; 2) зниження ціни може спонукати кожного споживача цього товару здійснити додаткові покупки і навпаки; 3) зниження попиту при зростанні ціни пояснюється тим, що у цьому разі споживач намагається замінити його іншими товарами (наприклад, каву чаєм), а також тим, що людина стає біднішою і починає споживати деякі товари у менших кількостях.[6]

      Порівняння  двох варіантів обґрунтування однієї й тієї ж причинно-наслідкової залежності дає підставу стверджувати, що логічніше цей закон сформульовано як закон попиту. Це зумовлено тим, що закон зниження попиту, за П. Самуельсоном, відображає лише одну із сторін взаємозв'язку між попитом і підвищенням цін, а закон попиту виражає також залежність між попитом і зниженням цін. Загалом, сформульовані економічні закони відображають не глибинні, внутрішньо необхідні, суттєві зв'язки між окремими явищами і процесами, а поверхові, на рівні здорового глузду. З цього приводу американські економісти при обґрунтуванні закону попиту зауважували, що здоровий глузд і елементарне спостереження узгоджуються з кривою попиту, а швейцарський економіст К. Еклунд зазначав, що ця модель у простій формі описує деякі з діючих у господарстві сил.[15]

        Вдалий  опис  моделей  та  їх графічним зображенням у праці К. Еклунда (рис. 1.1, 1.2).

Ціна                Ціна

         Величина попиту    Величина пропозиції

                          Обсяг продукції                 Обсяг продукції              Рис. 1.1. Крива попиту   Рис.1.2. Крива пропозиції

      На  вертикальній осі (рис. 1.1) зображено ціну сорочок (чим вище, тим дорожчі), а на горизонтальній осі — величину попиту (чим далі вправо, тим більший попит). Кожна точка на кривій попиту показує кількість сорочок, яку споживачі хочуть купити за відповідну ціну. З рухом по лінії донизу ціна знижується, а попит споживачів на сорочки зростає.

      Ситуацію  на ринку з боку пропозиції відображено  на рис. 1.2. Як і у випадку з попитом на сорочки, їх пропозиція теж зумовлена дією низки факторів, основними з яких є: 1) витрати виробництва; 2) мета фірми, від якої значною мірою залежатиме рівень цін (якщо фірма прагне завоювати нові ринки збуту, ціни  можуть бути нижчими); 3) наявність чи відсутність конкурентів на ринку та ін. Для простоти передбачається, що на певному короткому проміжку часу технологія виробництва, продуктивність праці не змінюються й існує досконала конкуренція (наявність багатьох продавців, кожен з яких окремо не може впливати на процес ціноутворення). Лінія пропозиції показує, що для збільшення кількості виготовлюваних сорочок ціна повинна зростати. Кожна точка на лінії з рухом донизу показує ту кількість сорочок, яку товаровиробники згодні виготовити за відповідну ціну.

      Закон пропозиції – загальний економічний закон, згідно з яким між змінами кількості товарів і послуг, які пропонуються на ринку, існує прямо пропорційна залежність (за умови, що інші параметри незмінні).

      Дія закону пропозиції означає, що зростання  ціни на товари і послуги зумовлює збільшення обсягу виробництва товарів і послуг, а зниження цін – скорочення. Від рівня цін на товари та послуги також залежать доходи підприємств – виробників та продавців. Тому із збільшенням цін зростає їх зацікавленість у виробництві більшої кількості товарів. Водночас зростання пропозиції товарів і послуг повинно відбуватися відповідно до обсягів платоспроможного попиту, із зниженням якого товаровиробникам необхідно домагатися зменшення суспільно необхідних витрат на виробництво одиниці продукції за рахунок зростання продуктивності праці, економії ресурсів тощо. [6]

      Перехід до складнішої моделі взаємозв'язку передбачає зіставлення інтересів виробників і споживачів відповідно до пропозиції й попиту та пошук місця їх оптимального поєднання. Графічно така ситуація зображена на рис. 1.3.

      Ціна

          Пропозиція

     Р1

                                   Попит

                                                      Обсяг

                    К1              

      Рис. 1.3. Рівновага попиту і пропозиції.

      Обидві  лінії (попиту і пропозиції) перетинаються  в точці, яка відповідає значенню кількості сорочок (К1), та ціни Р₁. За такої кількості цих товарів і ціни на них виробники і споживачі можуть одночасно досягти поставленої мети. За такої ціни споживач оцінює для себе корисність нової сорочки рівновеликою витратам на неї. З боку виробника максимальний дохід (тобто сума, яку фірма може отримати від продажу додаткових сорочок) дорівнюватиме максимальним (граничним) витратам на їх виробництво. Така оптимальна ціна називається ціною рівноваги.[19]

1.2    Сутність поняття дефіцитної економіки 

     Спираючись  на визначення дефіцитної економіки, наведеному у Великому економічному словнику Борисова А.Б., дефіцитну економіку можна охарактеризувати як «економіку, в якій спостерігається хронічний дефіцит товарів у торговій мережі».[4]

     Через майже всебічну дефіцитність більшості  споживчих благ і виробничих ресурсів централізовану планову економіку часто називають дефіцитною економікою. Дефіцитність насправді відносною, а не абсолютна, тому що у регулюванні зв’язку між споживанням і виробництвом фактично відсутні механізми приведення їх у відповідність через цінове саморегулювання попиту та пропозиції. Формально існуючі ціни на деякі товари й послуги не відображали справжні пропорції між ресурсами виробництва й потребами суб'єктів господарювання. Таким чином, щоб глибше зрозуміти суть дефіцитної економіки необхідно визначити вплив попиту і пропозиції на товарний дефіцит. [1]

     Економічні  основи попиту та пропозиції випливають із нерозривності процесу відтворення  економічного життя (єдності фази виробництва, розподілу, обміну й споживання продукту) і пов'язані з універсальною товарно-грошовою формою такого відтворення. Співвідношення попиту й пропозиції відбиває конкретні пропозиції виробництва й споживання з урахуванням вартісної визначеності товарів (послуг). Діалектика взаємозалежності попиту та пропозиції з погляду їх первинності- вторинності не вичерпується відомим положенням про пріоритет виробництва. Попит має значно більш складне й вагоме значення як стимул розвитку виробництва й пропозиції.

     На  кожному ринку існує велика кількість  продавців і покупців, які планують свої дії незалежно від інших  учасників ринку. Коли ж вони зустрічаються  для здійснення операції купівлі-продажу, то можливі такі ситуації (див. рис.1.4):  
а) за ціни р1 запропонованого товару більше, ніж бажають і в змозі придбати покупці. Виникає надлишок товару, продавці мають змінювати свої плани;

б) за ціни р2 бажання покупців перевищують  кількість запропонованого товару. Виникає дефіцит, споживачам треба  міняти свої плани;

в)за ціни рЕ сумарна кількість запропонованого  товару відповідає сумарному попиту на цей товар. Учасникам ринку  немає потреби міняти свої плани, тобто ринок знаходиться у  стані рівноваги.

     Ринкова рівновага (market equilibrium) - це така ситуація, коли плани покупців і продавців  на ринку співпадають і за даної  ціни величина пропозиції дорівнює величині попиту.

     Аналіз  взаємодії попиту і пропозиції (рис 1.4.) показує, що:

• надлишок товару знижує ціну;

• дефіцит  товару підвищує ціну;

• за ціни рівноваги не існує причин для  її зміни.

     Рис. 1.4. Взаємодія попиту і пропозиції

     Рушійна сила попиту стала особливо помітною зі становленням сучасного постіндустріального інформаційного суспільства. Швидкий розвиток фундаментальної науки й принципово нові технології викличуть до життя нові потреби як у самому виробництві, так і в сфері споживання. Разом з помітним зростанням реальних доходів населення, ці фактори створюють передумови для поглиблення суспільного поділу праці, підвищення його продуктивності                        й розширення пропозиції нових товарів і послуг на ринку. 
Співвідношення попиту та пропозиції залежно від рівня аналізу характеризує макро- чи мікроекономічні процеси. На макроекономічному рівні розглядається співвідношення сукупних попиту та пропозиції, які є характеристиками суспільного процесу відтворення в цілому. Мікроекономічною характеристикою є співвідношення ринкового попиту та ринкової пропозиції.

     Співвідношення  сукупних попиту й пропозиції показує  можливості суспільного виробництва  щодо задоволення народногосподарських і особистих потреб. Воно характеризується певними галузевими пропорціями  виробництва валового суспільного  продукту (сукупного або кінцевого) порівняно із пропорціями споживання продуктів відповідних галузей (або  з потребою в них). Зіставлення  відповідних показників виробництва  й споживання, а саме їх стоимостно- грошових обсягів, які реально сформувалися в народнім господарстві, визначає співвідношення сукупних попиту та пропозиції, їх відповідність або незбалансованість.

     Сукупна пропозиція не обов'язково формується лише за рахунок внутрішнього виробництва. Додатковим джерелом задоволення сукупного попиту є імпорт продукції. У збалансованій змішаній економіці частина сукупного попиту може задовольнятися за рахунок імпорту товарів на засоби від експортних операцій з іншими товарами.

     Нерівність  пропозиції може бути двох видів. При  умовах хронічної стагнації при  дефіцитності виробництва характерним  є перевищення попиту над пропозицією.

     Найбільш  вагомими факторами, які визначають співвідношення, є такі загальноекономічні пропорції: між сукупним суспільним і чистим продуктом, між необхідним і додатковим продуктом, між продуктивністю роботи і її оплатою в сфері матеріального виробництва, між суспільним нагромадженням і споживанням і т.п..

     Таким чином, можна зробити висновок, що основною рисою дефіцитної економіки є патології у функціонуванні законів попиту та пропозиції.

1.3    Дефіцит товарів та послуг в адміністративно-командній економічній системі  

     Ця  система панувала раніше в СРСР, країнах Східної Європи і ряді азіатських держав.

     Характерними  рисами адміністративно-командної  системи є суспільна (а в реальності державна) власність практично на всі економічні ресурси, сильна монополізація  і бюрократизація економіки, централізоване, директивне, економічне планування як основа господарського механізму.

     Господарський механізм адміністративно-командної  системи має ряд особливостей. Він передбачає, по-перше, безпосереднє управління всіма підприємствами з  єдиного центру - вищих ешелонів державної влади, що зводить нанівець самостійність господарських суб'єктів. По-друге, держава повністю контролює виробництво і розподіл продукції, в результаті чого виключаються вільні ринкові взаємозв'язки між окремими підприємствами. По-третє, державний апарат керує господарською діяльністю за допомогою переважно адміністративно-командних (директивних) методів, що підриває матеріальну зацікавленість у результатах праці.

     При надмірній централізації виконавчої влади розвивається бюрократизація господарського механізму та економічних  зв'язків. За своєю природою бюрократичний  централізм не здатний забезпечити  зростання ефективності господарської  діяльності. Справа тут насамперед у тому, що повне одержавлення господарства викликає небачену за своїми масштабами монополізацію виробництва і  збуту продукції.

     Гігантські  монополії, що затвердилися у всіх областях народного господарства і підтримувані міністерствами і відомствами, при  відсутності конкуренції не піклуються про впровадження новинок техніки  і технології. Для породжуваної монополізмом дефіцитної економіки характерна відсутність  нормальних матеріальних і людських резервів на випадок порушення збалансованості народного господарства.

     У країнах з адміністративно-командною  системою розв'язання ключових економічних  завдань мало свої специфічні особливості. Відповідно до пануючих ідеологічних установок, завдання визначення обсягу і структури продукції вважалось надто серйозним і відповідальним, щоб передати його рішення безпосереднім виробникам – промисловим підприємствам, колгоспам і радгоспам. Тому структура суспільних потреб визначалася центральними плановими органами. Однак оскільки деталізувати і передбачати зміну суспільних потреб у таких масштабах принципово неможливо, ці органи керувалися переважно завданням задоволення мінімальних потреб.

     Централізований розподіл матеріальних благ, трудових і фінансових ресурсів здійснювався без участі безпосередніх виробників та споживачів. Він відбувався відповідно до заздалегідь обраних "громадських" цілей і критеріїв на основі централізованого планування. Значна частина ресурсів відповідно пануючим ідеологічним установкам прямувала на розвиток військово-промислового комплексу.

     Розподіл створеної продукції між учасниками виробництва жорстко регламентувався центральними органами влади за допомогою єдиної тарифної системи, а також централізовано затверджуваних коштів фонду заробітної плати. Це вело до переваги зрівняльного підходу до оплати праці.

     Нежиттєздатність  цієї системи, її несприйнятливість  до досягнень НТП і нездатність забезпечити перехід до інтенсивного типу економічного розвитку зробили неминучими корінні соціально-економічні перетворення майже у всіх соціалістичних (комуністичних) країнах. Стратегія економічних реформ в цих країнах визначається законами розвитку світової цивілізації, в результаті чого з більшою чи меншою швидкістю там будується сучасна ринкова економіка.

     За  умов адміністративно-командної системи  передусім ігнорується закон вартості та визначальний принцип ціноутворення — регулювання цін вартістю товарів. Утверджується вульгарно-затратна концепція ціноутворення, згідно з якою ціни встановлюються насамперед адміністративно на основі обліку фактичних затрат. У результаті ціни враховують не суспільно необхідні, а індивідуальні затрати, втрачаючи тим самим роль обов'язкового для всіх товаровиробників суспільного нормативу та відшкодовуючи необґрунтовані затрати, заохочуючи безгосподарність. Ігнорується закон попиту та пропозиції, закон конкуренції господарюючих суб'єктів, а разом з тим і те, що за умов взаємопов'язаного світу вищим критерієм суспільного рівня якості, затрат праці та їх ефективності може виступати лише світовий рівень.

     Кількісні й якісні перекручення в світовій економіці неминуче породжували хронічні дефіцити та надлишки (неходові товари), а оскільки при цьому порушувалися закони грошового обігу, виникала та посилювалась інфляція.

     Отже, саме з порушенням законів товарно-грошових відносин пов'язані передусім дефіцитний стан, розбалансованість економіки  за умов АКС. Дефіцитна економіка  не може бути ефективною як в економічному, так і в соціальному плані  і виступає перешкодою на шляху нормального  розвитку суспільства.

2. ПРИЧИНИ І МЕХАНІЗМ  ЦИКЛІЧНИХ КОЛИВАНЬ 

2.1    Причини циклічності у розвитку економіки 

     З 1825 р. капіталістична система господарства з певною періодичністю переживала кризи, які виявляються у надвиробництві товарів і неможливості їх реалізації, що спричиняє спад виробництва, зростання армії безробітних, погіршення життєвого рівня населення тощо. З цього часу представники різних напрямів і шкіл політичної економії, а згодом економічної науки намагаються з'ясувати причини циклічного характеру виробництва і насамперед криз, виробити рекомендації для їх усунення.

     Серед численних спроб розкрити причини  цих явищ можна виділити поверхові та наукові. У першому випадку циклічність пояснювали появою плямами на Сонці, ритмом рухів Венери та ін.

     Науковий  підхід до з'ясування причин циклічності  та криз застосували представники класичної  школи політичної економії. Д. Рікардо такою причиною вважав несправедливість у розподілі багатства. Французький економіст Ж.-Б. Сей стверджував, що пропозиція породжує власний попит, і кризи в усій економіці неможливі. Вони можуть відбуватися лише в окремих регіонах або на окремих ринках товарів. Цю думку не поділяв англійський економіст Т.Мальтус. Він зазначав, що попит має тенденцію постійно відставати від пропозиції, оскільки робітники на свою зарплату купують лише частину продукції, на іншу частину пред'являють попит власники капіталу (на величину їх витрат), а та частка, яка забезпечує отримання прибутку, не знаходить збуту. Для її реалізації потрібні «треті особи» — землевласники, армія, духовенство та ін. Якщо доходів цих осіб недостатньо, може виникнути криза надвиробництва.

     Дещо  подібної думки дотримувався і швейцарський економіст С. де Сісмонді, але «третіми особами» він вважав дрібних товаровиробників (селян, ремісників). Крім того, вчений пояснював кризи недоспоживанням народних мас, невідповідністю між виробництвом і споживанням.

     Уперше  системний науковий аналіз економічного циклу і насамперед кризи (як основного його елемента) зробив К. Маркс. Водночас він піддав конструктивній критиці погляди своїх попередників на цю проблему.[20]

     Економічний цикл — рух виробництва від початку попереднього до початку наступного чергового спаду.

     З часу першої економічної кризи 1825 р. відбувся 21 цикл. Кожний цикл складається  з чотирьох основних фаз: криза, депресія, пожвавлення і піднесення. Основною з них є криза, тому з'ясування причин її виникнення розкриває найважливішу причину циклічності економіки. Оскільки криза має багатоаспектний характер (криза надвиробництва, платіжна, фінансова, валютна тощо), то її виникнення спричинене певним комплексом внутрішніх суперечностей. Найглибиннішою з них є економічна суперечність між суспільним характером виробництва та капіталістичною формою привласнення його результатів.