Державне регулювання інноваційної діяльності підприємств харчової промисловості

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Економічний факультет

Курсова робота

На тему: «Державне регулювання інноваційної діяльності підприємств харчової промисловості»

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………….………………………3

РОЗДІЛ I. Теоретико-методологічні аспекти інноваційної діяльності підприємств……………………………………………….…5

1.1 Сутнісна характеристика  інноваційної діяльності, її об’єкти і суб’єкти………..….5

1.2. Етапи і стадії  інноваційного процесу. Класифікація  інновацій…………..………...7

1.3 Сутність і завдання інноваційної політики підприємства………………..………...13

1.4 Фінансування інноваційної діяльності. Показники ефективності інноваційної діяльності………………………………………………………………...……………............19

Висновки до розділу І……………………………………………………………………29

РОЗДІЛ ІІ.  Аналіз виробничо-господарської діяльності ДП АТ «Київхліб»

Хлібокомбінат № 12………………………………………………………………30

2.1. Історія створення  і розвитку ДП АТ “Київхліб” Хлібокомбінат № 12…………...30

2.2. Техніко-економічна  характеристика ДП АТ «Київхліб»  Хлібокомбінат №12….............................................................................................................................31

2.3.Аналіз впровадження  нововведень на підприємстві  у 20011 – 2012 роках……….38

Висновки до розділу ІІ………………………………………………………………......45

РОЗДІЛ ІІІ. Шляхи та напрями удосконалення інноваційної діяльності

підприємства……………………………………………………………………….47

3.1.Джерела регулювання та стимулювання  інноваційної діяльності ДП АТ “Київліб” Хлібокомбінат №12……………………………………………………………………….47

3.2. Розробка стратегічного плану розвитку ДП АТ “Київхліб ” Хлібокомбінату.…...50

3.3. Загальна характеристика ринку хліба та хлібопродуктів України.…………………53

Висновки до розділу ІІІ……………………………………………………….……...….61

ВИСНОВОК.............................................................................................................62

Список використаної літератури…………………………………………66

ВСТУП

Актуальність теми. Нововведення, інноваційна діяльність є важливою сферою господарської діяльності підприємств. Інновації, особливо у промисловості, суттєвий елемент підвищення ефективності економіки. Завдяки інноваціям стають життєздатними малі і середні підприємства.

Мета та завдання дослідження. Вивчення організації інноваційної діяльності на підприємстві, визначення показників ефективності інновацій. Інноваційній діяльності відводиться дуже важлива роль, тому що впровадження нового або вдосконаленого виду продукції або технології передбачає підвищення прибутковості підприємства, зростання продуктивності праці. Інноваційна діяльність і її показники є предметом дослідження даної теми.

Згідно мети в курсовій роботі вирішені такі завдання:

1) напрями підвищення ефективності інноваційної діяльності підприємства;

2) впровадження нововведень на підприємстві;

3) техніко-економічна характеристика підприємства;

4) шляхи та напрями удосконалення інноваційної діяльності підприємства

Предмет. Інноваційна діяльність підприємства.

Об’єкт. ДПАТ «Київхліб» Хлібокомбінат № 12.

Ринкові умови господарювання створюють для більшості ринкових суб’єктів середовище високої конкуренції, яке вимагає від них здатності формувати конкурентні переваги як у сфері виробництва товарів, так і в сфері їх просування на ринок. Конкурентні переваги досягаються завдяки впровадженню новацій – суттєво нових методів і засобів здійснення виробничої та комерційної діяльності.

Підприємницька діяльність ґрунтується на новій ідеї задоволення споживчого попиту в певних товарах чи послугах. Пошук цієї ідеї є реакцією підприємців на зменшення доходу від своєї діяльності, обумовлене насиченням певного сегменту ринку відповідними товарами. Можливість створення та використання інновацій суб’єктами господарювання залежить від загального рівня науково-технічного розвитку країни і ресурсних можливостей. Чим радикальнішою є ідея, взята за основу інновації, тим довшим буде її життєвий цикл і більшим ефект від її комерціалізації.

Аналіз сучасної економічної практики свідчить, що високих результатів підприємства можуть досягти лише за систематичного і цілеспрямованого новаторства, націленого на пошук можливостей, які відкриває середовище господарювання щодо виготовлення і впровадження нових видів товарів, нових виробничих і транспортних засобів, освоєння нових ринків і форм організації виробництва. Це передбачає особливий, новаторський, антибюрократичний стиль господарювання, в основі якого – орієнтація та нововведення, систематична і цілеспрямована інноваційна діяльність.

Інформаційною базою даної роботи є “Фінансовий аналіз” Шеремет О.О.,баланс і форма АТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 12, інформаційна мережа Internet, а також наукові джерела інформації

Розділ І. Теоретико-методологічні аспекти інноваційної

діяльності підприємств

1.1 Сутнісна характеристика інноваційної діяльності, її об’єкти і суб’єкти.

Інноваційна діяльність є невід’ємною складовою виробничо-господарської діяльності підприємства, зорієнтованої на оновлення і вдосконалення його виробничих сил і організаційно-економічних відносин. [12]

Об’єктом інноваційної діяльності є інновація. Слід розрізняти терміни «новація» та «інновація».

Новація – продукт інтелектуальної діяльності людей у будь-якій сфері людської діяльності , спрямований на підвищення ефективності робіт. [7]

Новації постають як відкриття, винаходи, вдосконалені процеси, результати маркетингових досліджень тощо. Однак усвідомлення цінності новації, а значить, доцільності її впровадження, не приходить одразу після її появи.

З моменту прийняття новації до реалізації та розповсюдження вона набуває нової якості, тобто стає інноваційною. Термін «інновація» запровадив австрійський економіст Йозеф Шумпетер (1883-1950), який у 1912р. в праці «Теорія економічного розвитку» вжив словосполучення «нова комбінація», маючи на увазі нову якість засобів виробництва, що досягалася шляхом певних поліпшень існуючого обладнання, введення нових засобів виробництва або систем його організації. [3]

Інновація – кінцевий результат інноваційної діяльності, що отримав утілення у вигляді виведеного на ринок нового чи вдосконаленого продукту, нового чи вдосконаленого технологічного процесу, що використовується у практичній діяльності, або нового підходу до соціальних послуг.

Буквально це - інвестиції в новації, вкладення засобів в розробку нової техніки, технології, наукових досліджень. [8]

Інновація вносить зміни у первинну структуру виробничого організму, переводить його у новий стан. Упровадження інновації відбувається цілеспрямовано, з метою поліпшення функціонування підприємства, тому можна стверджувати, що інновація є цільовою зміною підприємства як системи, завдяки якій створюється новий засіб, призначений для задоволення потреби людей. Звідси й трактування поняття «інновація» у Законі України «Про інноваційну діяльність»: «Це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція чи послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери».

Інноваційна діяльність – діяльність, заснована на використанні нових форм організації, управління і фінансування. [2]

У зазначеному Законі вказано, що об’єктами інноваційної діяльності є :

• інноваційні програми і проекти;
• нові знання та інтелектуальні продукти;
• виробниче обладнання та процеси;
• інфраструктура виробництва і підприємництва;
• організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;
• сировинні ресурси, засоби їх видобування і перероблення;
• товарна продукція;
• механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції. [6]

В умовах ринку інновації охоплюють усю економіку, в тому числі продуктивні сили та виробничі відносини. Вони є необхідною умовою розвитку виробництва, підвищення якості продукції та зростання виробничих можливостей підприємства, появи нових товарів і послуг. Залучення інновацій у практику роботи підприємства чи їх створення власними силами здійснюється у межах інноваційного менеджменту. [1]

Інноваційний менеджмент – підсистема менеджменту, метою якої є управління інноваційними процесами на підприємстві.

Система менеджменту організацій вирішує низку завдань:

• постійне оновлення асортименту продукції та послуг;
• оновлення і створення нових виробничих систем;
• підвищення ефективності виробничо-збутової діяльності через підвищення продуктивності праці персоналу і зниження всіх видів витрат;
• розроблення і реалізація стратегії і тактики боротьби за лідерство на основі концентрації зусиль і ресурсів на найперспективніших напрямах розвитку техніки, потреб тощо;
• поєднання гнучкості та адаптивності дрібносерійного виробництва з високою ефективністю, низькими витратами і високою продуктивністю масового виробництва.

Суб’єкти інноваційної діяльності – фізичні або юридичні особи, які провадять інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи позичені кошти в реалізацію інноваційних проектів. [1]

Інноваційна діяльність підприємства спрямована на створення і залучення із зовнішнього середовища таких інновацій, які б сприяли підвищенню його конкурентоспроможності, зміцненню ринкових позицій, забезпечували б перспективу розвитку. Однак можливості підприємств щодо залучення інновацій різні, що зумовлено передусім існуючими ресурсними обмеженнями, особливо фінансовими. Тому управління інноваційною діяльністю слід здійснювати, з одного боку, з огляду на потенційні можливості інновацій у формуванні конкурентних переваг, а з іншого – на інвестиційні можливості підприємств. Для цього необхідне економічне обґрунтування доцільності впровадження кожної, навіть на перший погляд безперечно перспективної новації. Це дає змогу керівництву приймати позитивне рішення щодо залучення тієї з можливих альтернативних новинок, яка створить для фірми суттєві конкурентні переваги і забезпечить належну економічну віддачу, рівень якої суттєво перевищуватиме вкладені у її реалізацію кошти. [3]

Інноваційна діяльність та інноваційний процес за своїм змістом дещо різняться. Інноваційний процес є ширшим поняттям, ніж інноваційна діяльність. Він охоплює всі стадії створення новинки: від ідеї до конкретного продукту, технології або послуги, які використовуються у господарській практиці; всі етапи життєвого циклу інновації включаючи її дифузію(проникнення) у нові умови чи місця застосування. А інноваційна діяльність полягає в діях людей, спрямованих на створення чи впровадження інновації на певній стадії інноваційного процесу. [13]

1.2. Етапи і стадії інноваційного процесу. Класифікація інновацій

Інноваційний процес - процес перетворення наукового знання в інновацію, яка задовольняє нові суспільні потреби.

Модель інноваційного процесу можна подати як кілька послідовних етапів: наука-техніка-виробництво. [11]

Наука. На цьому етапі розробляють теоретичні основи певної проблеми.

1. Фундаментальні дослідження. Спрямовані на вивчення теоретичних засад процесів чи явищ. Поштовхом до їх проведення є виникнення гіпотези. Результатом фундаментальних досліджень можуть бути відкриття (науковий результат, що вносить радикальні зміни в існуючі знання.)

Якщо дослідження мають цілеспрямований, пошуковий характер, у процесі яких використовуються ідеї щодо матеріалізації теоретичних знань, то позитивних результатів буде більше. Їх результатом є винаходи (результат науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт, що відображає новий механізм, що може стати частиною інновації). [11]

2. Прикладні дослідження. Визначають напрям прикладного застосування знань, здобутих у процесі фундаментальних досліджень. Їх результатом є нові технології, нові матеріали. Ці дослідження також потребують значних інвестицій, і є досить ризикованими.

Техніка. Охоплює стадії дослідно-конструкторських та проектно-конструкторських робіт, які спрямовані на розроблення, проектування, виготовлення та випробовування дослідних зразків нової техніки, технології чи нового продукту. Визначають технічні характеристики нової продукції, розробляють інженерно-технічну документацію, створюють дослідні зразки, розпочинають експериментальне виробництво. [24]

Виробництво (комерціалізація нововведень). Це етап впровадження у виробництво нового продукту, розроблення програми маркетингу і просування новинки на ринок. Інвестиції на цьому етапі теж ризиковані, але їх повністю бере на себе суб’єкт господарювання. Цей етап охоплює кілька стадій.:

• дослідження ринку: вивчають готовність ринку до сприймання нововведення, визначають форму просування новинки на ринок, можливість її модифікації для окремих його сегментів;
• конструювання: формують дизайн новинки з дотриманням естетичних, ергономічних, функціональних вимог та з урахуванням преференцій споживачів вибраного сегменту ринку, розробляють маркетингові заходи для просування товару на ринок;
• ринкове планування: визначають обсяги попиту на новий товар, оцінюють витрати на виготовлення і прогнозують майбутні доходи від продажу;
• дослідне виробництво: налагоджують і відпрацьовують технологічний процес, складають кошторис витрат;
• ринкове випробовування: здійснюють рекламну кампанію до появи товару на ринку, визначають прогнозну ціну, випускають пробну партію товару, за необхідності вносять зміни у тактику маркетингу;
• комерційне виробництво: укладають угоди з постачальниками, виготовляють і реалізують продукцію у запланованих обсягах, вдосконалюють політику ціноутворення.

Інноваційний процес можна визначити як процес послідовного перетворення ідеї на товар. Він проходить етапи фундаментальних, прикладних досліджень, конструкторських розробок, маркетингу, виробництва, нарешті, збуту, - процес комерціалізації технологій.

Рой Росвелл виявив декілька поколінь моделей інноваційного процесу. [36]

• Лінійний підхід до визначення інноваційного процесу він відносить до 1950-х – середини 1960-хрр., тобто до першого покоління інноваційного процесу, що підштовхувався розвитком технологій. Простий лінійно-послідовний процес з упором на роль НДДКР і становленням до ринку лише як до споживача результатів технічної активності виробництва подано на (рис1). [8]

  Рис 1.   Лінійно-послідовна модель з упором на роль НДДКР

• Друге покоління інноваційного процесу, за Росвелом, належить до кінця 1960-х – початку 1970-хрр. Та ж лінійно-послідовна модель, але з упором на важіль ринку, на потреби якого реагують НДДКР. (рис2) [3]

Рис.2 Лінійно-послідовна модель з упором на важіль ринку

• Третє покоління: початок 1970-х – середина 1980-хрр. Сполучена модель. Значною мірою комбінація першого і другого поколінь, за акцентом на зв’язки технологічних спроможностей і можливостей із потребами ринку.(рис3) [17]

Рис 3. Сполучена модель

• Четверте покоління: середина 1980-х рр. – нинішній час. Це японська модель передового досвіду. Відрізняється тим, що акцентує увагу на паралельній діяльності інтегрованих груп та зовнішніх горизонтальних і вертикальних зв’язках. Головне тут - у паралельній діяльності. Одночасна робота над ідеєю декількох груп фахівців, які діють у декількох напрямках. Це прискорює вирішення завдання, оскільки час реалізації технічної ідеї й перетворення її на готову продукцію - дуже важливий аспект у сучасному світі.
• П’яте покоління: сьогодення – майбутнє. Це модель стратегічних мереж, стратегічна інтеграція і встановлення зв’язків. Відмінність її полягає в тому, що до рівнобіжного процесу додаються нові функції. Це процес ведення НДДКР з використанням системи обчислювальної техніки та інформатики, за допомогою яких установлюються стратегічні зв’язки. [4]
• Перша кваліфікація інновацій, яка стала класичною і використовувалася до кінця 60-х років ХХ ст., належить Й. Шумпетеру. Він виокремив п’ять типів інновацій:
• виробництво невідомого споживачем нового продукту або продукту з якісно новими властивостями;
• впровадження нового засобу виробництва,в основу якого покладено нове наукове відкриття або новий підхід щодо комерційного використання продукції;
• освоєння нового ринку збуту певною галуззю промисловості країни ,незалежно від того ,існував цей ринок раніше чи ні;
• залучення нових джерел сировини та напівфабрикатів, незалежно від того, існували ці джерела раніше чи ні;
• впровадження нових організаційних форм.
• На сучасному етапі інновації класифікують за різними ознаками. [12]

1. За змістом виокремлюють:

• продуктивні інновації(орієнтуються на виробництво і використання нових поліпшених продуктів у сфері виробництва або у сфері споживання);
• інновації процесу(нові технології виробництва продукції, організації виробництва та управлінських процесів);
• ринкові інновації(відкривають нові сфери застосування продукту або сприяють реалізації продукту чи послуги на нових ринках).

Продуктивні інновації передусім спрямовані на створення нової споживчої цінності, що приваблює більшу кількість споживачів. Інновації процесу, як правило, дають переваги у витратах, продуктивності, якості. Ринкові інновації розширюють межі ринку, на якому працює фірма.

2. За ступенем новизни виділяють:

• базові(поява нового способу виробництва чи раніше невідомого продукту, які започатковують або дають імпульс розвитку нової галузі, наприклад винайдення парового двигуна, атомної енергії, радіо, напівпровідників);
• поліпшувальні (упровадження нових видів виробництв, що реалізують інноваційний потенціал базової інновації, вони дають змогу поширювати і вдосконалювати базові покоління техніки, створювати нові моделі машин і матеріалів, поліпшувати параметри продукції.);
• псевдоінновації (інновації, які залучаються фірмами у технологічний процес чи продукт, щоб затримати зниження норми прибутку і продовжити життєвий цикл поліпшувальної інновації, наприклад зміна дизайну товару, матеріалу, зміна способу рекламування). [4]

Детальніша класифікація інновацій приведена в таблиці 1.1

Таблиця 1.1

Класифікація інновацій

Загалом необхідність нововведень усвідомлюють усі суб’єкти господарювання. І чим радикальніші ці нововведення, тим довше зберігатимуться конкурентні переваги підприємства. Однак прийняття рішення щодо залучення у виробничий чи обслуговуючий процес конкретної новинки здійснюється не лише з огляду на абсолютну новизну, а й з погляду доцільності та економічної вигідності її впровадження на підприємстві, на ринку, для групи споживачів. [15]

1.3 Сутність і завдання інноваційної політики підприємства

Для забезпечення постійного оновлення продукції і вдосконалення виробничих процесів на підприємстві слід постійно виявляти поточні та майбутні проблеми, пов’язані із зміною життєвого циклу продукції й технології. Це означає здійснення пошукової інноваційної діяльності в різних напрямах з виділенням окремих інноваційних проектів, пріоритетних на час їх актуалізації. Управління сукупністю інноваційних процесів визначає інноваційну політику підприємства, яка формується на основі певних принципів і встановлює зв’язок між розвитком підприємства і напрямами його інноваційної діяльності. [18]

Необхідність розроблення інноваційної політики обумовлена потребою в стратегічному управлінні інноваційною діяльністю. За умов стрімкого НТП своєчасне та оперативне впровадження новацій забезпечують гнучкість, маневреність підприємства, його здатність пристосовуватися до мінливого оточення(технічного, організаційного, господарського, політичного, культурного та ін.). Інноваційна політика є частиною загальної політики підприємства, яка регламентує взаємодію науково-технічної, маркетингової та економічної діяльності в процесі реалізації нововведень. Управління цією взаємодією має здійснюватися на основі певних норм і правил, які охоплюють:

• організаційні, правові та інші процедури, що визначають порядок формування інноваційної політики;
• фактори, які слід враховувати у процесі її формування;
• розвиток функціональних напрямів діяльності підприємства;
• механізм реалізації програми інноваційної діяльності;
• методичні засади оцінювання ефективності інноваційної діяльності;
• механізм коригування напрямів інноваційної діяльності.

Інноваційна політика свідчить про ставлення керівництва до інноваційної діяльності підприємства, визначає її цілі, напрями, функції та організаційні форми. Інноваційна політика повинна враховувати особливості тієї галузі, до якої вона належить. Це передбачає формування відповідної інноваційної політики для забезпечення реалізації обраної стратегії. [11]

Стратегія – довгострокова модель розвитку організації, яка приймається для досягнення її стратегічних цілей і враховує обмеження внутрішнього та зовнішнього середовища.

Стратегію будь-якої організації можна охарактеризувати як стратегію наступу, стабільного розвитку, захисну.

Стратегія наступу. Вона передбачає стрімкий розвиток організації: збільшення масштабів виробництва, освоєння нових товарів і послуг, вихід на нові ринки збуту, завоювання міцних конкурентних переваг. Базується на наступально-ризиковому та наступальному типах інноваційної політики. [1]

Наступально-ризиковий тип інноваційної політики спрямований на піонерне впровадження радикальних інновацій, створених фірмою. Як правило, до такого типу стратегій вдаються венчурні(ризикові) фірми, які спеціалізуються на створенні нового продукту. Їх інноваційна політика відрізняється ризикованістю, великою наукомісткістю створених продуктів, оперативністю упровадження новацій. Головними завданнями інноваційної політики наступально-ризикового типу є:

• моніторинг споживчого ринку з метою своєчасного виявлення змін ринкової кон’юнктури;
• формування високопрофесійних науково-дослідницьких колективів, здатних створювати новий продукт у різних сферах діяльності;
• стимулювання ініціативності працівників фірми;
• відбір перспективних ідей і концентрація зусиль на доведенні їх до стадії комерціалізації. [27]

Наступальний тип інноваційної політики властивий зазвичай потужним фірмам з власними дослідними лабораторіями, відділами, що постійно працюють над створенням нових продуктів у відповідній галузі (як, наприклад, компанія Microsoft), або компаніям, що спроможні виділити значні кошти на придбання права на випуск нового продукту в іншої фірми. [31]

Головними завданнями інноваційної політики наступального типу є:

• моніторинг споживчого ринку з метою своєчасного виявлення нових запитів споживачів та нових ринкових сегментів;
• моніторинг ринку інновацій для оперативного залучення тих із них, що можуть бути вигідними для фірми зараз і у майбутньому;
• підтримка діяльності власних спеціалізованих науково-дослідницьких підрозділів;
• стимулювання ініціативності працівників фірми у продукування нових ідей, організація внутріфірмового підприємництва;
• внесення змін у внутрішнє середовище фірми, необхідних для швидкого упровадження новацій. [5]

Стратегія стабільності. Вона полягає у підтриманні існуючих розмірів підприємства і напрямів його ділової активності. Як правило, її дотримуються фірми, що виготовляють продукцію із тривалим стабільним попитом. У цьому разі інноваційна політика має забезпечувати умови для підвищення конкурентоспроможності даної продукції з метою утримання позиції і частки на ринку. Приклад – компанії «Світоч», «Крафт Фудс Україна», «Оболонь», «Чумак».

Головним завданням є заохочення ініціативності усіх працівників фірми(в тому числі і робітників) у вдосконаленні своєї роботи, підвищенні її якості, продуктивності та результативності. [7]

Захисна стратегія. Вона спрямована на утримання позицій фірми на ринку і попередження банкрутства. Опирається, як правило, на інноваційну політику еволюційного типу, однак інноваційний пошук(через обмежені фінансові ресурси) зосереджується на заходах, що дають змогу скорочувати витрати на випуск продукції з метою зниження її ціни і збереження конкурентоспроможності. Виокремлюють:

- стратегію скорочення витрат;

• стратегію «ліквідації зайвого»(підрозділів чи видів діяльності, які перестали бути рентабельними);
• стратегію диверсифікації(переорієнтації ділової активності на інший, вигідніший вид діяльності). [40]

Отже, з огляду на окреслені стратегічні цілі та завдання інноваційна політика організації має формувати пріоритети інноваційного пошуку і створювати мотиваційний механізм для підвищення сприйнятливості організації до інновацій.

Принципи формування інноваційної політики підприємства.

Формування інноваційної політики слід здійснювати на основі певних принципів. Принципи формування інноваційної політики – норми, правила поведінки організації, що встановлюють взаємозв’язок між розвитком підприємства і напрямами його інноваційної діяльності. [10]

Інноваційна політика має забезпечувати реалізацію стратегічних цілей підприємства з врахуванням його наявних і потенційних ресурсних можливостей та з огляду на ринкову ситуацію. Інноваційна політика має враховувати регулятивні механізми економічного середовища і вибудовуватись так, щоб забезпечити розроблення підприємницьких ідей для досягнення цілей фірми і створення механізмів їх реалізації

Формування інноваційної політики слід здійснювати з урахуванням таких принципів: переважання стратегічної спрямованості, орієнтація на потреби ринку, цілеспрямованість, комплексність, планомірність, інформаційна забезпеченість. [22]