Державне регулювання рівня життя населення

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

29 березня 2012 року №  384

 

Форма № Н-6.01

 

 

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

 

Кафедра макроекономіки та державного управління

 

КОМПЛЕКСНА КУРСОВА  РОБОТА

 
зі спеціалізації «Менеджмент  державних установ»

на тему: «Державне регулювання  рівня життя населення»

 

 

Студентки 4-го курсу 6 групи

напряму підготовки – 6601 «Менеджмент»

спеціалізації – 6601/2 «Менеджмент  державних установ»

                                                Мельник Яни Олександрівни

Науковий керівник

                                                доцент, кандидат економічних наук

                Ягодка Анатолій Григорович

Національна шкала _______________________

 

Кількість балів: ________ Оцінка: ECTS _____

 

 

 

 

Члени комісії:	____________ (підпис)	______________________ (прізвище та  ініціали)
	____________ (підпис)	______________________ (прізвище та  ініціали)
	____________ (підпис)	______________________ (прізвище та  ініціали)

 

 

 

 

 

. Київ — 2013 рік

План:

Вступ

1. Рівень життя населення: сутність та його роль в житті суспільства
2. Сучасний стан рівня життя населення та чинники, які на нього впливають
3. Система соціального захисту малозабезпечених верств населення
4. Механізм державного регулювання стандартів рівня життя населення

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Проблема досягнення та забезпечення необхідного рівня та якості життя  населення є важливою та актуальною для кожної держави. Постійне та системне оцінювання рівня та якості життя  населення дає змогу визначати  необхідні інструменти та напрями  розвитку країни в цій сфері.

Економічний розвиток будь-якої країни світу, включаючи  Україну, визначається досягнутим рівнем і якістю життя населення. У концепції  “Програми розвитку Організації  Об'єднаних Націй” (ПРООН) зазначається, що будь-яка держава світу в  процесі свого економічного розвитку повинна в першу чергу створювати сприятливі умови для того, щоб  життя людей було довгим, здоровим і наповненим творчістю.

 Для України в сучасних  умовах розвитку потрібні значні  зміни у сфері соціального  захисту населення, тому що  соціальний захист є основним  завданням соціальної політики  держави і ставить за мету  забезпечення добробуту та прав  і гарантій людини у сфері  рівня і якості життя [17]. Адже  сьогодні в Україні поглиблюється  соціальне розшарування, яке призводить  до розбалансування можливостей  задоволення основних соціальних  потреб населення. Досі продовжують  залишатися низькими рівень та  якість життя. Система соціального  захисту та соціальної політики  в країні цілком ще не задовольняє  життєві потреби населення. Проблеми  у сфері соціального захисту  населення ще залишаються і  вирішення їх відкладається на  невизначений термін. На сьогодні  основною проблемою в Україні  є і залишається проблема подолання  бідності, тому що більша частина  працюючого населення країни  є дуже низький рівень доходів,  який є найважливішим показником  добробуту. Висока диференціація  умов і рівня життя українського  населення, нерівномірність розвитку  регіонів, поширення масштабів безробіття, а також вплив світової фінансової  кризи стримують динаміку соціально-економічного  зростання країни та підсилюють  соціальне напруження [4]. Тому сьогоденні  зміни розвитку сучасного українського  суспільства вимагають позитивних зрушень у розвитку національної економіки та пошуку ефективних методів підвищення рівня та якості життя населення.

За  цих умов необхідна реалізація виваженої  державної соціальної політики, яка  повинна забезпечувати соціально-економічне зростання країни та сприяти впровадженню нових методів, норм та державних  стандартів рівня і якості життя  для всього українського населення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Рівень життя населення: сутність та його роль в житті суспільства.

Рівень життя  населення —– це складна комплексна соціально-економічна категорія, що виражає ступінь задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб людини, який забезпечує сукупність матеріальних і соціальних умов життя. Ця категорія слугує важливим соціально-економічним критерієм при виборі напрямків і пріоритетів економічної та соціальної політики держави, а також для планування соціально-економічного розвитку країни та її регіонів. Він складається з багатьох компонентів. Це і розміри ВВП на душу населення, реальних доходів трудящих, і рівень освіти, споживання населенням матеріальних благ і послуг, і забезпеченість населення житлом, його захворюваність, стан природного середовища. Слід зазначити, що шляхи і методи підвищення рівня життя людей в різні періоди розвитку країни неоднакові, перш за все, через змінні економічні можливості.

Часто терміну протиставляється поняття «якість життя» – ступінь відповідності умов і рівня життя науково обґрунтованим нормативам або визначеним стандартам [рис.1.1]. Під якістю життя розуміють також задоволеність населення життям з точки зору широкого набору потреб та інтересів. Це поняття охоплює характеристики й індикатори рівня життя як економічної категорії, а також умови праці і відпочинку, житлові умови, соціальну забезпеченість і гарантії, охорону правопорядку і дотримання прав особистості, природно-кліматичні умови, показники збереження навколишнього середовища, наявність вільного часу і можливості його доцільно використовувати, нарешті, відчуття спокою, комфортності і стабільності [1,2].

Уявлення про рівень життя  перш за все дає аналіз потреб, задоволення  яких необхідне для життєдіяльності. Найважливіші серед них (перша група) – одяг, взуття та інші предмети та складові. Другу групу потреб створюють духовні (інтелектуальні) умови життя і, нарешті, третю – соціальні потреби, що задовольняються в процесі суспільної діяльності. Усі три групи потреб породжено не тільки природними, але й історичними умовами життя [3,115].

Рис. 1.1. Взаємозалежність понять категорії «рівень життя» [2,110].

Рівень життя можна розглядати в трьох аспектах: 1 – стосовно всього населення; 2 – за його соціальними групами; 3 – відносно сімей з різною величиною доходу [3,116].

Низький рівень життя населення в Україні стосується практично всіх сфер життєдіяльності суспільства та породжує, у свою чергу, такі проблеми, як зниження народжуваності, підвищення рівня смертності, зростання злочинності тощо. Отже, можна стверджувати, що рівень та якість життя населення є показником результативності соціальної політики держави.

За визначенням ООН, рівень життя – це сукупність таких показників: здоров'я, в тому числі демографічні умови, їжа, одяг, фонди споживання і  нагромадження, умови праці, освіта, в т. ч. письменність, житло, включаючи  його благоустрій, соціальне забезпечення, тощо. Для характеристики рівня життя  ООН використовує такай показник, як «індекс розвитку людського потенціалу» (ІРЛП). Він включає в себе:

1. тривалість життя населення – 25-85 років;
2. рівень освіти – 0-100% (кількість років, які провів в режимі навчання після 15 років середній громадянин);
3. обсяг ВВП на душу населення від 200 до 4000 $ США.

За рейтингом ООН Україна  належить до країн із середнім індексом розвитку людського потенціалу і  посідає у 2013році 76 сходинку із індексом 0,796. Для порівняння, у 2007-2008 роках Україна посідала 82 сходинку із ІРЛП = 0,786 [Табл.1.1].

Таблиця 1

Тенденції ІЛР України  на основі узгоджених даних часових  рядів, нових складових показників і нової методології

Роки	Очікувана тривалість життя  при народженні (років)	Очікувана тривалість навчання (років)	Середня тривалість навчання (років)	ВНД на душу населення за ПКС (дол.) 2005 Р-	Значення ІЛР	Рейтинг за ІЛР
1990	69,8	12,5	9,1	8,252	0,71	41
1995	67,9	11,9	10,4	3,835	0,67	57
2000	67,4	12,7	10,7	3,585	0,673	80
2005	67,5	14,2	11,1	5,520	0,718	78
2010	68,2	14,8	11,3	5,938	0,733	69
2011	68,5	14,8	11,3	6,210	0,737	76
2012	68,8	14,8	11,3	6,428	0,740	78

Джерело: складено на основі [4].

Поєднуючи в собі характеристику всіх сторін та компонентів життєдіяльності  людини, рівень життя стає своєрідним мірилом загальної оцінки ефективності державної соціально-економічної  політики.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Сучасний стан рівня життя населення та чинники, які на нього впливають

Рівень життя постійно змінюється і залежить від стану  економіки. На сьогодні визначальним чинником, що впливає на рівень життя українського населення, є економічна ситуація, що склалася в країні сьогодні, системний аналіз якої дає змогу зрозуміти реальну масштабність макроекономічних диспропорцій, які в умовах кризової стагнації економіки призвели до значних втрат життєвого рівня населення України.

Життєвий рівень населення  залежить, з одного боку, від способу  виробництва, який характеризується відносинами  власності, рівня розвитку матеріальної бази суспільства, сфери послуг та суспільною продуктивністю праці, а з іншого - від способу життя, що визначається загальними проявами життєдіяльності  людини, а саме: величиною потреб у різних життєвих благах та можливістю їх задоволення, виходячи з пропозиції товарів та послуг на ринку та реальних доходів населення. Отже, на рівень життя населення впливає ряд  економічних, соціальних, політичних, культурних, інноваційних, екологічних та інших факторів [5,259].

О. Мельниченко виділяє  такі фактори: особистісні, родинні  та зовнішні чинники. Серед зовнішніх  виокремлюються: політика держави, соціально-економічна та політична ситуація в країні, стан і тенденції розвитку національної економіки, кон’юнктура ринку та ін. [6,3].

Стан і розвиток суспільства  визначається значною кількістю  показників та складом його населення, трудовими можливостями, рівнем та якістю життя, соціальною захищеністю. Показники кількості, складу, динаміки населення, рівня його життя дають  змогу судити про можливості соціально-економічного розвитку країни, його тенденціях, вказують органам державної влади заходи, які необхідно вжити для розвитку народонаселення. Саме населення країни є джерелом ресурсів для праці, носієм конкретних економічних відносин.

 

Таблиця 2.1

Система показників рівня життя населення України

Матеріальний добробут	Зайнятість	Здоров’я	Освіта	Умови проживання	Соціальна безпека
Середні сукупні  витрати Питома вага грошових витрат у сукупних витратах Питома вага не- зарсестрованих грошових доходів у грошових витратах Питома вага мінімального споживчого кошика в середніх сукупних витратах Частка витрат на харчування в сукупних витратах Рівень бідності	Рівень зайнятості Рівень безробіття (у визначенні  МОЇ І) Коефіцієнт реєстрації безробіття Рівень виробничого  травматизму, на 1000 працюючих Рівень професійної захворюваності, на 000 працюючих	Середня тривалість життя. очікувана при  народженні Коефіцієнт мертвонародже- них і померлих у перинаталь- ннй  період Рівень смертності чоловіків працездатного віку Коефіцієнт умовного здоров’я Питома вага населення, що вважає свій стан здоров’я незадовільним Індекс збалансованості  харчування	Охоплення дітей  дошкільними закладами Охоплення дітей  базовою середньою освітою (10—14 років) Питома вага населення з вищою (III—IV рівень) освітою в групі населення понад 25 років Індекс комплектності  викладання в середніх освітніх закладах Частка дітей, що продовжували навчання після 9-го класу	Питома вага видатків на соціально- культурні заходи у  Зведеному бюджеті Рівень урбанізації Питома вага сімей, що не мають окремого житла Питома вага сільських  сімей, що мають житло з мінімумом  зручностей Питома вага міських  сімей, що мешкають у комфортабельному житлі	Питома вага тяжких злочинів у їхній загальній кількості Коефіцієнт смертності від суїциду Рівень застійного безробіття Глибина бідності Коефіцієнт Джині Питома вага осіб, що займаються бродяжництвом (жебрацтвом), в населенні працездатного віку

Джерело: складено на основі [2].

Характерним показником, який відображає реальне соціально-економічне становище в Україні, є демографічний. Починаючи з 1993 року, чисельність постійного населення країни зменшується приблизно на 300-400 тис. осіб щорічно. Загалом по Україні спостерігається зменшення населення (- 0,36% протягом року). Лише 5 регіонів України (м. Київ, м. Севастополь, Закарпатська, Рівненська, Чернівецька області) мають незначний приріст населення, в решті областей спостерігається зменшення населення. Найгірші показники мають Чернігівська (- 0,95%), Сумська (-0,84%) та Луганська (- 0,81%) області, де відсоток приросту (зменшення) населення вдвічі нижчий за середній по Україні [7].

За прогнозом Інституту  демографії і соціальних досліджень НАН України, до 2050 року чисельність  населення України може скоротитися  до 35 млн. осіб. Це скорочення зумовлене великою кількістю факторів, серед яких економічна криза, зміна типу і режиму відтворення (переважання смертності над народжуваністю людей), негативні тенденції у міграційних процесах, екологія та ін.

Із входженням України  в смугу економічної кризи, політичної нестабільності пов'язані показники середньої тривалості та рівня життя населення, які з 1991 року зменшуються. Протягом останніх 18 років чисельність населення України зменшилась на 5,7 млн. осіб. Щорічні темпи скорочення населення становили за цей період 0,6-1%, у той час, як у розвинутих країнах світу його чисельність зростала зі швидкістю від 0,01% (Іспанія, Італія, Німеччина) до 0,04-0,07% (Данія, Франція, Нідерланди) у рік.

Зниження рівня життя  основної маси населення України  супроводжується зростанням безробіття. Незареєстроване безробіття в багато разів перевищує офіційні показники і сягає сьогодні майже п'ятої частини економічно активного населення. В умовах відсутності ефективної системи соціального захисту ця група населення взагалі не має будь-яких засобів до існування. Від зниження рівня життя найбільш страждають групи населення, які не можуть самостійно повністю забезпечувати задоволення своїх потреб - люди похилого віку, діти та інваліди, тобто саме та частина населення, за рівнем життя якої визначається добробут суспільства. Ці категорії населення сьогодні найбільше підпадають під ризик опинитися за межею бідності тому, що система державного соціального захисту не може гарантувати їм навіть відносно задовільні умови існування.

Останніми роками спостерігається  стрімке зростання соціально-економічної  нерівності, що веде до поляризації  суспільства. Майже 90 % населення України  сьогодні живе за межею бідності, 5 % складають ті, кого можна віднести до середнього класу, і 5 % - до багатих людей [8, 260].

 

 

 

 

Таблиця 2.2

Показники соціальної захищеності  населення

Показник	Граничне значення ЄС	Показник в Україні
Співвідношення доходів 10 % найбагатших і 10 % найбідніших  громадян	10:1	13:1
Співвідношення максимального  і мінімального розмірів пенсії у  системі пенсійного забезпечення	5:1	31:1
Частка населення, яке  живе за межею бідності	10 %	26,7 %
Ставка оплати праці за одну робочу годину	3 дол. США	20 амер. центів
Частка доходу, що спрямовується  на придбання продуктів харчування	20 %	65%

Джерело: складено на основі [9].

За роки незалежності України  відбувся основний перерозподіл коштів, склалися певні класи та верстви населення. Основною проблемою, з якою зіткнулося суспільство, є його велика соціальна нерівність. Населення розподілилося на дві основні, при цьому досить чисельно нерівномірні групи – бідні і багаті. Розрив у їх доходах настільки великий, що так званого «середнього» класу в Україні фактично немає [5,261]. Дані Держкомстату України свідчать про нерівномірний розподіл доходів – 50% населення мають середньодушовий щомісячний доход у розмірі 920 грн. [10]. Тижневик «Фокус» підготував черговий рейтинг двохсот найбагатших людей України. В 2012 р. журнал нарахував у країні 21 мільярдера, їхній загальний статок оцінюється в сумі майже 58 мільярдів доларів та більше 170 мільйонерів.

Соціальна політика України  базується переважно на категорійних принципах надання допомоги (без  перевірки доходів). Обсяги допомоги, які надаються на виключно адресних засадах (з перевіркою доходів одержувачів) становлять менш ніж 1% від загальних видатків на соціальний захист. Цей показник є надто малим порівняно з країнами ЄС, де він становить 12-15%.

Але одним з найважливіших  залишається питання оплати праці, що є основним показником забезпечення матеріального добробуту працездатного  населення України. Невиважена політика у сферах ціноутворення і заробітної плати призводить до подальшого зниження рівня життя українського населення, знецінення мотивації трудової діяльності, підсилює соціальну напруженість і  стихійні тенденції в розвитку суспільства.

Втрата системи безплатного  розподілу житла, перехід до платних  освітніх послуг, багатьох послуг охорони  здоров’я ще більше посилюють роль саме оплати праці в забезпеченні добробуту людей. Як зазначають експерти, кожному третьому мешканцю України  заробітної плати не вистачає для  придбання необхідних життєвих потреб, а кожний другий працездатний мешканець  України працює на умовах вторинної, третинної зайнятості, одержуючи  доходи в тіньовому секторі економіки, які не оподатковуються [11,4].

Показники рівня та якості життя населення України підтверджують, що заходи, які держава вживає для поліпшення життя своїх громадян (підвищення мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму, тощо) є недостатніми. Щоб забезпечити суттєве підвищення ефективності усіх галузей народного господарства слід завершити реформування усіх сфер суспільного життя відповідно до європейських стандартів, включаючи і сільськогосподарське виробництво, потенціал якого є величезним [8,262].

Аналізуючи теперішню  ситуацію, середня номінальна заробітна  плата одного штатного працівника підприємств  у лютому 2013 р. збільшилась за місяць на 1,5% і становила 3044 грн. Відносно лютого 2012 р. розмір номінальної заробітної плати збільшився на 8,7%. Реальна заробітна плата за січень-лютий 2013 р. порівняно з відповідним періодом минулого року збільшилась на 9,6%.

Загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати упродовж лютого 2013 р. зросла на 9,7% і склала на 1 березня 2013 р. 1102,5 млн. грн. З початку 2013 року сума боргу зросла  23,4%.

Чисельність наявного населення  України на 1 лютого 2013 р. становила 45539,1 тис. осіб. Упродовж січня 2013 року населення зменшилось на 13,9 тис. осіб або на 3,6 особи у розрахунку на 1000 жителів.  Загальне скорочення чисельності населення відбувається виключно за рахунок природного скорочення – 19,4 тис. осіб, у той час як міграційний приріст населення становив 5,5 тис. осіб.

Чисельність громадян, які  мали статус безробітних, склала на 1 березня 2013 р. 589,1 тис. осіб (або 36,2% усіх безробітних працездатного віку, визначених за методологією МОП). Рівень зареєстрованого безробіття станом на 1 березня 2013 р. становив 2,1% від кількості населення працездатного віку, у т.ч. у сільській місцевості 3,2%, у міських поселеннях – 1,7%. Найвищі рівні безробіття зареєстровано у Черкаській (3,9%), Кіровоградській (3,7%), Вінницькій (3,6%), Полтавській (3,4%) областях, а найнижчий - у м. Києві (0,5%) та м. Севастополь (0,6%) [12].

Рис. 2.1. Динаміка мінімальної заробітної плати, пенсії та прожиткового мінімуму в Україні [7] *

* Станом на 1 січня відповідного  року

 

 

3. Система соціального  захисту малозабезпечених верств  населення

Стаття 46 Конституції України  встановлює, що «громадяни мають право  на соціальний захист, що включає право  на забезпечення їх у разі повної, часткової  або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з  незалежних від них обставин, а  також у старості та в інших  випадках, передбачених законом».

Соціальний захист – це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах чи іншій ситуації.

Державне управління соціальним захистом населення – діяльність держави, що характеризується сукупністю організаційно-правових, економічних та інших відповідних заходів  із забезпечення соціальних  прав і гарантій кожного члена суспільства та ґрунтується на конституційному принципі соціальної держави [13].

Суб’єкти соціальної політики

СС

1. Міністерство соціальної політики
2. Головні управління праці та соціального захисту населення обласних державних адміністрацій
3. Пенсійний Фонд України
4. Фонд соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності
5. Фонд загальнообов'язкового соціального страхування на випадок безробіття
6. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві

 

Уряд

Громадські, політичні організації

Верховна Рада

Державні органи

Профспілки

Асоціації громадян

 

Фонди

 

Партії

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.3.1. Суб’єкти соціальної політики

Таблиця 3.1

Система соціального захисту

Соціальні гарантії	Встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, тобто такі, які забезпечують рівень життя,  не нижчий від прожиткового мінімуму
Соціальне страхування	Фундаментальна основа державної  системи соціального захисту  населення, що уможливлює  матеріальне  забезпечення і підтримку непрацездатних громадян за рахунок фондів, сформованих  працездатними членами суспільства
Соціальна допомога	Виплати держави, які задовольняють  індивідуальні потреби тих,  хто  відчуває крайню потребу у виправданій  допомозі  згідно з принципом  субсидіарності

Мета політики соціального захисту

• забезпечення рівня життя непрацездатних громадян, не нижчого від прожиткового мінімуму, встановленого державою
• попередження соціальної напруженості в суспільстві, яка може бути зумовлена майновою, расовою, культурною, релігійною чи соціальною нерівністю

Таблиця 3.2

Основні види складових системи  соціального захисту

Соціальні гарантії	Соціальне страхування	Соціальна допомога
Прожитковий мінімум	Добровільне соціальне страхування	Соціальна профілактика
Мінімальна пенсія за віком	Загальнообов'язкове державне страхування	Соціальна профілактика
Мінімальна заробітна  плата		Соціальна послуга
Допомога на поховання		Соціальне обслуговування
Допомога по безробіттю		Соціальний патронаж
Допомога при народженні дитини		Соціальний супровід
		Соціальна реабілітація
		Соціальна ревізія

 

 

Система пенсійного забезпечення в Україні [14].

1. Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування

Солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування базується на засадах солідарності та субсидування й здійснення виплати і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»

Накопичувальна  система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»

2. Недержавне пенсійне страхування

Система недержавного пенсійного забезпечення базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення