Державне та регіональне управління

План: 

1.Державний борг          2

2. Стан державного боргу України на 2012 рік      4

3. План розв’язання проблеми боргу України       9

3. Концептуальні засади реформування центральних та місцевих органів влади.                            15

4. Державне управління фінансовою сферою                                                    21

5.Список використаних  джерел               29

Державний борг:

   Сьогодні державний борг є важливою складовою фінансової системи, дієвим інструментом у механізмі макроекономічного регулювання та засобом реалізації економічної стратегії держави. Управління та обслуговування державного боргу є одним із пріоритетних завдань економічної політики держави, важливою умовою стабільності її фінансової системи. В Україні цей процес має низку проблем, а саме: недосконалістю законодавчої бази, значним обсягом державного боргу та його постійним збільшенням, механізмом реструктуризації боргу і його обслуговуванням, що не сприяє реалістичному прогнозуванню основних макроекономічних показників соціально-економічного розвитку країни.

Згідно статті 2 Бюджетного кодексу, державний борг - загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення.

Рівень розвитку національної економіки, який визначає її положення в світовій економічній системі, оцінюється мірою використання національного багатства для забезпечення національної безпеки, високого рівня якості життя населення і конкурентоспроможності країни на міжнародних ринках товарів, послуг і капіталів, тому наявність державного боргу, його розмір, розміщення і методи погашення прямо чи опосередковано впливають майже на всі сторони економічного життя країни, зокрема такі як: дефіцит державного бюджету; розмір грошової маси в обігу, що визначає темпи інфляція; звуження чи розширення сукупного попиту і пропозиції тощо. Це робить державний борг не просто засобом залучення коштів для фінансування державних потреб, але й важливим інструментом фінансової політики держави, неефективне використання якого може призвести до порушення стабільного функціонування економіки.

Залучені Україною позики вирізняються своєю короткостроковістю та високим рівнем процентних ставок. Незбалансованість державного бюджету України, дефіцитність торговельного балансу, прийняття державою боргів підприємств і невиважена політика державного запозичення вкрай загострили проблему державного боргу. За умов кризи рефінансування заборгованості держави виконання нею своїх зобов'язань у рамках нинішнього курсу економічної політики вимагатиме направлення податкових надходжень до бюджету на боргові виплати, що означатиме кардинальне скорочення бюджетних видатків на соціально-економічний розвиток. Розв'язання боргової проблеми лише за рахунок видатків бюджету призведе до руйнування сфер науки, освіти та охорони здоров'я, а також розширить масштаби зубожіння населення.

Крім істотного обмеження бюджетних видатків, Уряд намагається покрити нестачу фінансування перенесенням строків сплати за існуючими борговими зобов'язаннями держави. Однак реструктуризація боргу держави на умовах перенесення строків сплати за її борговими зобов'язаннями не знімає гостроти проблеми обслуговування державного боргу. Тому що в такий спосіб досягається лише тимчасове полегшення, оскільки при цьому його загальна сума не зменшується, а борговий тягар навіть посилюється.

Стан державного боргу України на 2012 рік:

План розв’язання проблеми боргу України

Очікується, що 2013–2014 роки стануть періодом якісних структурних зрушень в економіці у бік посилення ролі інноваційної моделі розвитку, а також суттєвого вдосконалення ринкових інститутів, поглиблення європейської інтегрованості української економіки та поступового досягнення європейських стандартів життя населення.

У 2013 та 2014 роках проводитиметься реалізація стратегії випереджального розвитку, тобто реалізація ряду структурних реформ у всіх галузях економіки, яка гарантуватиме в середньостроковій перспективі щорічні темпи зростання ВВП в середньому на рівні 7,3 відсотка.

Чинниками такого зростання буде нарощування обсягів основних фондів, підвищення фондовіддачі та продуктивності праці на основі впровадження у виробництво новітніх технологій.

Отже, економічний розвиток обумовлюватиметься не тільки подальшим відновленням світової економіки та лібералізацією доступу вітчизняних товаровиробників із зменшенням відповідних технічних бар’єрів на ринки країн–членів СОТ, а і дією чинників структурного та технологічного оновлення виробництва.

У 2013–2014 роках прогнозується подальше зростання індексу промислового виробництва в межах 108–109 % в основному за рахунок галузей переробної промисловості (110–111 %). Створення у попередні 2011–2012 роки умов для довгострокового кредитування реального сектору економіки та домогосподарств, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів та послуг на зовнішніх ринках збуту, нарощення їх експорту та створення умов для імпортозаміщення сприятиме структурно–інноваційним змінам  у виробництві промислової продукції.

Започатковані процеси модернізації та технічного переозброєння промислового виробництва, завершення інвестиційних проектів з розбудови інфраструктури, оновлення виробничих потужностей, передбачені Державною програмою соціально-економічного розвитку України на 2012 рік, стимулюватимуть у 2013 та 2014 роках зростання виробництва продукції хімічної та нафтохімічної промисловості ( 108 % та 110 % відповідно), машинобудування (123 % та 125 % відповідно) а також  сприятимуть стабільному виробництву металопродукції (106,5 %).

Зростання обсягів виробництва продукції хімічної та нафтохімічної промисловості  передбачається досягти в основному за рахунок збільшення обсягів виробництва мінеральних добрив (азотних, фосфорних), беручи до уваги на сприятливу кон’юнктуру зовнішніх ринків збуту та зростання цін, а також продукції органічної хімії (виробництво органічних кислот, амінокислот, біополімерів).

Крім того, позитивні тенденції зростання обсягів виробництва хімічної та нафтохімічної продукції забезпечуватимуться шляхом за рахунок збалансованого розвитку виробництва первинних пластмас та їх перероблення, нарощення випуску, марочного асортименту та поставок на внутрішній ринок первинних полімерів (поліетилену низького та високого тиску, суспензійного та емульсійного полівінілхлориду, фенолоформальдегідних смол, поліпропілену, карбамідо-формальдегідних смол, поліуретанів, базових та модифікованих поліамідів, алкідних смол, полівінілацетатної емульсії, сотового та листового полікарбонату, водостійких та вогнестійких полімерів, композиційних матеріалів тощо) та  виробів із них.

Подальший розвиток вітчизняного машинобудування стане можливим завдяки зростанню обсягів виробництва продукції вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу, а також автомобілебудування.

Для зниження матеріаломісткості та енергомісткості продукції машинобудівної галузі буде здійснено переформування технологічної складової виробництва, як шляхом відновлення втраченого науково-технічного потенціалу, так і шляхом упровадження новітніх технологій, замінення устаткування і обладнання, максимального використання вторинної сировини. Реалізація таких напрямів оптимізації структури і результативності машинобудівної промисловості потребує достатнього періоду часу та спеціальних організаційних заходів, наприклад, формування в державному бюджеті відповідних цільових програм, для яких передбачається фінансове забезпечення, законодавче супроводження тощо.

Планується прийняття Державної програми розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу до 2015 року, яка передбачатиме зазначені заходи.

Зокрема завдяки удосконаленню організаційної структури виробництва на машинобудівних підприємствах прогнозне підвищення продуктивності праці для агропромислового комплексу становитиме 36 %. Проведення державного фінансування науково-дослідних та дослідно–конструкторських робіт зі створення нових технічних засобів та нових технологій забезпечить підвищення продуктивності праці в агропромисловому комплексі на 67 %, збільшення прибутковості машинобудівних підприємств на 8 %, дозволить зменшити витрати матеріально-енергетичних ресурсів в агропромисловому комплексі на 12 %.

Перспективи розвитку автомобілебудування будуть визначені державною політикою у сфері автомобілебудування, яка передбачає прийняття Стратегії розвитку вітчизняного виробництва легкових автомобілів в Україні. Першочерговими будуть заходи, спрямовані на максимальне збільшення доданої вартості на всіх етапах створення легкових автомобілів при достатньому виборі і якості виробленої продукції, а також розвиток сучасних інноваційних технологій у галузі виробництва легкових автомобілів.

У перспективі стратегічним напрямом розвитку металургійного комплексу України буде системна реструктуризація галузі з орієнтацією на кон'юнктуру внутрішнього та зовнішнього ринку. Передбачається продовжити будівництво об'єктів металургійного комплексу, спроможних замінити імпорт продукції продукцією вітчизняного виробництва (сталеве литво для вагонобудівних підприємств). Разом з цим очікується закриття нерентабельних виробництв, а також вилучення з експлуатації морально застарілого та фізично спрацьованого обладнання. Перспективи розвитку металургійного комплексу України тісно пов'язані з підвищенням конкурентоспроможності продукції за рахунок зменшення енерго- та матеріалоємності продукції, скорочення трудових витрат, упровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Захист українських товаровиробників на зовнішніх ринках, запобігання антидемпінговим процедурам щодо вітчизняних виробників дадуть змогу зміцнити експортний потенціал галузі. У структурі експорту продукції галузі намічено скоротити вивіз продукції сировинного напряму (чавун, заготовка сортова, сляби) та переорієнтуватися на експорт кінцевої продукції (труби, метвироби, листовий та сортовий прокат).

У 2013–2014 роках прогнозується нарощування обсягів видобування власних енергоносіїв. Насамперед таке зростання буде зумовлено збільшенням виробництва готової вугільної продукції, яке, у свою чергу, пов’язане із збільшенням попиту на вугільну продукцію. Зростання виробництва у галузі металургії на 6,5 % та обсягів виробництва електроенергії на 4,6 %, крім підвищення попиту на вугілля, призведе до зростання ціни на нього, що позитивно позначиться на фінансовому стані вугледобувних підприємств.

Прогнозується зменшення внутрішнього споживання природного газу у промисловості та комунальному господарстві на 3–4 % завдяки запровадженню енергозберігаючих технологій, обладнання, матеріалів та за рахунок заміщення природного газу іншими енергоносіями, з одночасним збільшенням видобутку власного природного газу на 2 % та нафти (з газовим конденсатом) на 1,5 %.

Факторами зростання стануть виконання завдань та заходів Державної програми соціально-економічного розвитку України на 2012 рік, зокрема:

збільшення геологорозвідувальних робіт на родовищах природного газу та нафти шляхом реалізації Загальнодержавної програми розвитку мінерально-сировинної бази України на період до 2030 року (далі – Програма), затвердженої Законом України від 21.04.2011 № 3268;

модернізація та будівництво об’єктів електроенергетики шляхом продовження строків експлуатації та модернізації діючих енергоблоків АЕС;

створення умов для забезпечення надійної роботи Об’єднаної енергетичної системи України шляхом проведення реконструкції енергоблоків № 1, № 5, № 9 Криворізької ТЕС, № 2, № 3, № 4 Запорізької ТЕС, № 2 Трипільської ТЕС;

технічна модернізація та переоснащення підприємств вугільної галузі з упровадженням нових технологій шляхом проведення капітального будівництва об'єктів вугле- і торфодобувних підприємств, здійснення технічного переоснащення діючих вугле- і торфодобувних підприємств, завершення виконання робіт, передбачених проектами ліквідації вугледобувних підприємств;

нарощування потужностей з видобування уранової руди.

Протягом 2013–2014 років триватиме модернізація та технічне переоснащення вугільної, нафтогазової галузі та енергетики.

Продовжиться виконання спільних з Європейським банком реконструкції та розвитку та Європейським співтовариством з атомної енергетики проектів «Реабілітація та розвиток системи електропостачання м. Києва» (Міжнародний банк реконструкції та розвитку) та «Реконструкція лінійних споруд газопроводу Уренгой–Помари–Ужгород (І черга)» (Європейський банк реконструкції та розвитку і Європейський інвестиційний банк).

Розпочнеться будівництво терміналу з прийняття скрапленого газу.

Враховуючи високу експортну орієнтованість національної економіки, підвищення зовнішньоекономічної активності в умовах вирівнювання диспропорцій між експортом та імпортом (зростання експорту товарів та послуг на рівні 12,6 % у середньому за рік, імпорту – на 9,3 %). Серед основних зовнішніх припущень закладається:

зростання попиту на товари українського експорту в умовах позитивної динаміки світової економіки (у 2013–2014 роках передбачається зростання світової економіки на 4,6 % в середньому за рік);

стабільно помірне збільшення середньорічних цін на світових товарних ринках, зокрема металопродукції (у 2013–2014 роках передбачається зростання світових цін на чорні метали на 5 – 8 % у середньому за рік), продукції хімічної промисловості та агропромислового комплексу;

відсутність значних коливань світових цін на нафту;

подальша гармонізація протягом 2013–2015 років регуляторного середовища і митних процедур відповідно до норм ЄС, необхідних для функціонування зони вільної торгівлі з ЄС. Реалізація заходів, спрямованих на вступ до ОЕСР;

проведення державою виваженої протекціоністської політики, що сприятиме збільшенню частки виробництва транспортного та високотехнологічного обладнання у структурі машинобудування. Диверсифікація зовнішніх ринків збуту та більш широке представлення продукції машинобудування на ринках країн Північної Африки та Близького Сходу;

створення умов для сталого розвитку вітчизняного агропромислового комплексу шляхом лобіювання у СОТ перегляду глобальних правил доступу до ринків розвинених країн, підвищення транспарентності внутрішніх ринків продовольчих товарів, створення інтегральних регіональних ринків продовольства.

    Концептуальні засади реформування центральних та місцевих органів влади.

Одним із важливих напрямків адміністративної реформи в Україні є формування на регіональному і місцевому рівнях демократичної, гнучкої та ефективної організації управління. Це передбачає перебудову системи місцевих органів виконавчої влади та системи місцевого самоврядування, подальшу децентралізацію управління.

Згідно з Концепцією адміністративної реформи в Україні метою реформування місцевих органів виконавчої влади є:

—  підвищення ефективності здійснення державної політики уряду на територіальному рівні;

—  спрямування їх діяльності на забезпечення реалізації прав і свобод громадян, розширення видів державних (управлінських) послуг та підвищення їх якості;

— гармонійне поєднання загальнодержавних та місцевих інтересів з урахуванням особливостей територіального розвитку;

—  сприяння становленню та розвиткові місцевого самоврядування на основі його чіткого функціонального розмежування з повноваженнями виконавчої влади.

У діяльності обласних державних адміністрацій має бути підвищена ефективність контрольно-наглядових функцій за додержанням Конституції і законів, а також щодо здійснення державного управління і місцевого самоврядування з одночасним посиленням у діяльності районних державних адміністрацій значення розпорядчо-виконавчих функцій.

Реформуванню організації та діяльності обласних державних адміністрацій сприятиме їх побудова за схемою, згідно з якою:

—  голова облдержадміністрації та його перший заступник матимуть статус політичних діячів і виступатимуть провідниками єдиної державної політики в регіоні;

—  заступники голови облдержадміністрації матимуть статус державних службовців, їх сфери відання та відповідальності відповідатимуть розподілу функціональних повноважень між віце-прем'єр-міністрами;

Реформування організаційної структури державного управління...     

—  адміністративно-оперативне керівництво апаратом облдержадміністрації здійснюватиме секретар цієї адміністрації;

—  повноваження між посадовими особами мають бути розмежовані так, щоб голова облдержадміністрації був максимально звільнений від вирішення поточних, оперативних питань, зосереджуючись на проблемах розроблення і здійснення державної політики з урахуванням специфіки відповідного регіону.

Районні державні адміністрації організовуються з урахуванням того, що функції голів цих адміністрацій за своїм змістом не мають ознак політичної діяльності. Згідно з цим голови районних державних адміністрацій повинні мати статус державних службовців. За п. 10 статті 106 і частиною четвертою статті 118 Конституції України вони призначаються на посади і звільняються з посад Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України.

Концепція адміністративної реформи в України визначала, що у подальшому, з огляду на перспективи розвитку інституту державної служби, кандидатури на зазначені посади мають пропонуватися керівним органом управління державною службою. Перебування їх на посаді не повинно обмежуватися строком повноважень Президента України, що забезпечить стабільність становища цих посадових осіб, їх повну незалежність від політичних змін.

Важливим питанням реформування місцевих органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади є забезпечення чітких субординаційних зв'язків між цими органами та органами виконавчої влади вищого рівня.

Реформування місцевих органів виконавчої влади є надзвичайно важливою проблемою. Адже державне управління пронизує не лише регіональний рівень, а доходить і до найнижчого рівня органів місцевого самоврядування — виконкомів сільських і селищних рад, шляхом делегування їм державних повноважень виконавчої влади. Тому є проблеми, пов'язані з делегуванням цих повноважень та відповідальністю за їх виконання, а також проблеми взаємовідносин між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування. Поряд з цим недосконалою і суперечливою є правова база розвитку місцевого самоврядування, нечітким є розмежування функцій та повноважень між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, немає належних організаційно-правових передумов формування фінансово-економічної бази органів місцевого самоврядування, яка б давала їм змогу належним чином реалізувати закріплені за ними повноваження та функції.

Тому концептуально розбудова демократичної та ефективної організації управління на регіональному і місцевому рівнях має базуватись на таких засадах:

• дотримання встановлених Конституцією України вимог щодо територіальної організації влади на місцях, які передбачають поєднання прямого державного управління на регіональному рівні з місцевим самоврядуванням;

•  поєднання дій з вирішення питань адміністративної та муніципальної реформ з формуванням ефективного механізму надання населенню повноцінних державних та громадських послуг;

•  утвердження територіальних громад як первинних суб'єктів місцевого самоврядування;

•  належного політико-правового, фінансово-економічного та організаційного забезпечення здійснення функцій та повноважень — делегованих і самоврядних — у системі місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією та законами України;

•  законодавчого розмежування сфер компетенції органів виконавчої влади та місцевого самоврядування й основних самоврядних повноважень між органами місцевого самоврядування різного територіального рівня;

•  законодавчого закріплення інституту служби в органах місцевого самоврядування та встановлення гарантій діяльності службовця;

•   запровадження механізмів державної підтримки розвитку місцевого самоврядування.

Реформуванню системи управління на зазначених засадах покликана сприяти державна регіональна політика, яка тісно пов'язана зі здійсненням адміністративної реформи та впорядкуванням адміністративно-територіального устрою І реалізується шляхом здійснення органами виконавчої вла-

Реформування організаційної структури державного управління...     

ди та органами місцевого самоврядування системи заходів для забезпечення ефективного комплексного управління економічним і соціальним розвитком України та її регіонів.

Формування та реалізація державної регіональної політики передбачають істотне підвищення ролі та відповідальності місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, територіальних громад за розвиток регіонів.

Концепцією державної регіональної політики визначено, що оптимізація територіальної організації державної влади та місцевого самоврядування має забезпечити підвищення ефективності управління процесами розвитку регіонів шляхом:

—  децентралізації і деконцентрації повноважень центральних органів виконавчої влади, які завдяки цьому мають зосередитися на формуванні політики та стратегії розвитку у відповідних галузях, правовому та нормативно-методичному її забезпеченні. Частина повноважень центральних органів виконавчої влади поетапно передаватиметься спеціалізованим державним установам, територіальним підрозділам центральних органів виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування;

— удосконалення розподілу повноважень та функцій між територіальними підрозділами центральних органів виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування з метою уникнення дублювання, спрощення системи управління, її фінансового забезпечення та економії бюджетних коштів.

Підвищення вимог до результативності реалізації загальнодержавної соціально-економічної політики на регіональному рівні має супроводжуватись наданням додаткових повноважень місцевим державним адміністраціям, покладанням на них відповідальності за вирішенням поточних та перспективних завдань розвитку регіонів. Це передбачає внесення відповідних змін до законодавчого врегулювання питань щодо: розпорядження об'єктами державної власності, що мають особливе значення для розвитку регіонів, трансфертами з Державного бюджету України; формування регіональної інфраструктури підтримки розвитку підприємництва; розширення повноважень та функцій місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань розвитку транскордонного та міжрегіонального співробітництва, залучення іноземних інвестицій; забезпечення участі місцевих державних адміністрацій в управлінні державними підприємствами; подальшого здійснення земельної реформи, формування інфраструктури ринків землі, іншого нерухомого майна; узгодження повноважень та функцій щодо соціальної підтримки населення органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з метою підвищення якості всіх видів допомоги; забезпечення додержання державних соціальних стандартів та надання державних соціальних гарантій, визначених Конституцією і законодавством України, з урахуванням поєднання економічних особливостей держави та місцевого самоврядування, посилення відповідальності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за їх додержанням; удосконалення порядку розроблення регіональних соціальних програм. Впровадження конституційних засад розвитку місцевого самоврядування у процесі реалізації регіональної політики спрямовуватиметься на забезпечення підтримки місцевих ініціатив, а також на розширення повноважень та підвищення відповідальності органів місцевого самоврядування за вирішення завдань регіонального та місцевого розвитку. У свою чергу це передбачає внесення відповідних змін до законодавства та вирішення питань щодо: правового режиму майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад; розподілу між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідальності за фінансове забезпечення виконання повноважень із надання послуг населенню; розмежування земель державної та комунальної власності; подальше вдосконалення нормативно-правової бази місцевого самоврядування, поліпшення умов для виконання повноважень органами місцевого самоврядування; укрупнення сільських територіальних громад з метою забезпечення організаційно-правової, кадрової та фінансово-економічної спроможності відповідних органів місцевого самоврядування у виконанні покладених на них законодавством повноважень; посилення державної підтримки місцевого самоврядування; здійснення загальнонаціональної координації процесів розвитку місцевого самоврядування, сприяння співпраці його органів.

Державне управління фінансовою сферою:

Фінансова система являє собою доволі складний механізм. Ефективність її функціонування залежить від двох визначальних чинників. По-перше, від налагодженості фінансових відносин у суспільстві. В основі цього лежить насамперед вибір правильної і доцільної для даної країни фінансової моделі, яка стимулює виробника і суспільство. Крім того, дуже важливим чинником є дійовість фінансового механізму, а також чітке фінансове законодавство. Без цих передумов цілеспрямовано керувати фінансами практично неможливо. По-друге, ефективне функціонування фінансової системи залежить від організації управління нею.

Управління фінансами, як і будь-якою іншою системою, включає дві основні складові: органи управління та форми і методи управлінської діяльності. У світовій теорії і практиці широкого визнання набув фінансовий менеджмент як наука про управління фінансовою діяльністю. Зміст фінансового менеджменту визначається функціями управління: розроблення стратегії, планування тактики реалізації стратегії, організація виконання розроблених планів, облік і контроль.

Основним завданням органів управління фінансовою системою є забезпечення злагодженості у функціонуванні окремих сфер і ланок фінансових відносин. Це досягається чітким розмежуванням функцій і повноважень між фінансовими органами та інституціями.

Центральне місце в управлінні фінансами в Україні, як і в будь-якій іншій державі, посідає Міністерство фінансів. Саме на нього покладені завдання загального керівництва всією фінансовою системою країни. Основними його функціями є:

1. — вироблення основ і напрямів фінансової політики держави та розроблення заходів щодо їх реалізації;

2. — організація бюджетного процесу, складання проекту Державного бюджету та його виконання після затвердження Верховною Радою України;

3. — здійснення заходів з мобілізації коштів через систему державного кредиту та управління державним боргом;

4. — організаційне регулювання фінансової діяльності суб’єктів господарювання через установлення правил здійснення фінансових операцій, форм фінансових документів, порядку і стандартів ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності;