Державне управління у сфері житлово-комунального господарства

  Курсова робота

  З адміністративного права України

  На  тему

  Державне  управління у сфері житлово-комунального господарства 

  План 

  Вступ

  Розділ  І. Загальна характеристика управління у сфері житлово-комунального господарства

  Поняття та завдання управління у цій галузі

  Поняття та основні форми державного регулювання

  Розділ  ІІ. Організаційно-правові засади управління житлово-комунальним господарством

  2.1 Загальне організаційно-правове  забезпечення державного управління  в даній сфері

  Спеціальне  організаційно-правове забезпечення

  Розділ  ІІІ. Органи державного управління в  сфері житлово-комунального господарства

  3.1 Система органів управління житлово-комунальним  господарством

  3.2 Основні завдання та функції  Центральних органів виконавчої  влади у сфері житлово-комунального господарства

  3.3 Повноваження місцевих органів  державної виконавчої влади в  сфері житлово-комунального господарства

  3.4 Повноваження органів місцевого  самоврядування в цій сфері

  Розділ  ІV. Форми та методи управління в  сфері житлово-комунального господарства

  Форми управління в сфері житлово-комунального господарства

  Загальні  та спеціальні методи державного управління у сфері ЖКГ

  Розділ V. Адміністративно-правова відповідальність за правопорушення в сфері управління житлово-комунальним господарством

  Висновки

  Список  використаної літератури

  Вступ 

  Житлово-комунальне господарство – це одна з важливих та пріоритетних галузей національного  господарського комплексу, яка забезпечує життєдіяльність населених пунктів  та суттєво впливає на розвиток економічних  взаємовідносин у державі. У цій сфері зайнято 5 відсотків працездатного населення країни, які обслуговують біля 25 відсотків основних фондів держави. Понад 14,2 тисячі спеціалізованих підприємств та організацій різних форм власності надають споживачам 40 видів житлово-комунальних послуг. Проте в житлово-комунальному господарстві накопичено багато проблем, що ставлять під загрозу можливість його сталого функціонування. Відсутність системних перетворень у цій сфері, недосконалість нормативно-правової бази та непослідовність у прийнятті рішень не дозволило досягти бажаного результату щодо створення фінансово-спроможних та ефективно працюючих у ринкових умовах підприємств житлово-комунального господарства, які б надавали споживачам послуги необхідного рівня та якості. Чинний Житловий кодекс Української РСР, введений у дію з 1 січня 1984 року, не адаптований до змін у суспільстві і містить морально застарілі правові норми, визначення та поняття. Не має базового Закону, що регулює основні засади функціонування галузі, а також відповідних законів по підгалузям житлово-комунального господарства, окрім Закону України “Про питну воду та питне водопостачання”. Має місце протиріччя положень чинних законодавчих актів з Конституцією України стосовно визначення прав суб’єктів комунальної власності. Відсутня регламентація правовідносин між власником - сільськими, селищними, міськими радами (їх виконавчими органами) та місцевими державними адміністраціями у випадку управління останніми майном, що знаходиться у власності кількох територіальних громад або у разі передачі цього майна у постійне користування комунальним підприємствам, які надають послуги населенню кількох міст та селищ. На виконання Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” від 19.06.92 №2482-XII передано у власність громадян понад 5,3 млн. квартир та одноквартирних будинків, що становить 75,4 відсотка державного житлового фонду. Проте на утримання об’єднань співвласників багатоквартирних будинків передано лише 0,7 % загального житлового фонду, який знаходиться в комунальній власності.

  Тобто ціль щодо створення ефективного  власника житла, яка була передбачена  Законом України “Про об’єднання співвласників багатоквартирного  будинку” від 29.11.01 №2866-Ш, у державі  не досягнуто. Підприємства, що мають  житловий фонд, а також органи місцевого самоврядування продовжують виконувати функції з утримання житла, у тому числі приватизованого. Це є значним гальмом на шляху реформування житлово-комунального господарства та створення дійсно ринкових відносин в обслуговуванні житла та наданні комунальних послуг. Діюча нормативно-правова база не адаптована до вимог ЄС, що не сприяє створенню привабливого інвестиційного клімату та залученню приватного сектору у житлово-комунальну галузь. На 01.01.03 із залученням кредитів Світового та Європейського банків реконструкції та розвитку реалізуються тільки три проекти у містах Києві, Львові та Запоріжжі. Таким чином на підставі вищезазначеного вказана гостра необхідність дослідити яким чином здійснюється державне управління житлово-комунальним господарством у сучасних умовах з метою визначення основних напрямків реформування цієї галузі державного управління. Вже є усвідомлення необхідності термінового прийняття заходів виведення галузі з кризового стану, розробки Загальнодержавної Програми реформування та розвитку житлово-комунального господарства. Це завдання покладено на центральний орган виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства (далі – Держжитлокомунгосп), інші органи центральної виконавчої влади, регіональні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування.

  Розділ  І. Загальна характеристика управління у сфері  житлово-комунального господарства 

  Поняття та завдання управління у цій галузі 

  Як  зазначалося вище, житлово-комунальне господарство – це одна з важливих та пріоритетних галузей національного господарського комплексу, яка забезпечує життєдіяльність населених пунктів та суттєво впливає на розвиток економічних взаємовідносин у державі. Житлова сфера включає управління житловим фондом і об'єктами комунального господарства, їх утримання, будівництво й ремонт.

  Житловий  фонд — це сукупність жилих будинків, а також жилих приміщень незалежно  від форм власності. Він складається  з державного житлового фонду, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів і приватного житлового фонду.

  Комунальне  господарство поділяють на такі групи  об'єктів: а) санітарно-технічні (водоводи, каналізація, підприємства по очищенню міст); б) енергетичні (електростанції, котельні, теплові, електричні й газові мережі); в) транспортні (тролейбуси, трамваї); г) об'єкти зовнішнього благоустрою (шляховоди, зелені насадження, мостові, набережні та ін.) Відповідно до Концепції державної житлової політики, схваленої постановою Верховної Ради України від червня 1995 р., спорудження, реконструкція та утримання житла є одним із пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку країни, важливим фактором зниження соціальної напруженості в суспільстві. Особливістю управління житлово-комунальним господарством є те, що значні повноваження по управлінню цією галуззю мають місцеві органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування, які, в свою чергу, приймають регіональні програми розвитку підприємств галузі та організовують їх виконання. Слід відзначити, що поступово, в міру продовження економічних реформ, здійснюватиметься перерозподіл функцій між органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами и організаціями в сфері будівництва, реконструкції та утримання житла з метою їх децентралізації.

  Житлово-комунальне господарство (ЖКГ) має низку специфічних  особливостей, що характеризують його як складну, багатоелементну, динамічну  організаційно-економічну систему. Підприємствам  та об’єднанням ЖКГ притаманна внутрішня  економічна й організаційна єдність. За своїм змістом і структурою житлово-комунальне господарство – складний та багатогранний об’єкт управління, який обумовлює специфічні особливості побудови організаційної системи управління і державного регулювання для забезпечення надійності функціонування підприємств галузі, підвищення ефективності роботи комплексу. Особливістю функціонування ЖКГ є те, що воно представлене “чистими” природними монополіями і підгалузями, які розвиваються за законами конкурентного господарства. До останніх належить експлуатація житла, санітарне очищення територій тощо. Ще однією характерною особливістю ЖКГ є те, що комплекс переважно надає послуги, а не виробляє товари, а отже належить до виробничої і невиробничої інфраструктури. Третя особливість ЖКГ пов’язана із забезпеченням життєдіяльності передусім міського населення, однак слід зазначити, що визначення ЖКГ як специфічно міського господарства є неточним, у менш розвинутій і складній формі воно наявне і в сільських населених пунктах. Незважаючи на те, що більшість населених пунктів у сільській місцевості майже не мають спеціального технічного обладнання, а підприємства ЖКГ сільських поселень навіть організаційно не виділяються з різного роду комбінатів, розвиток ЖКГ на селі вимагає не меншої уваги, ніж у містах. Все це говорить про необхідність інтеграції сільської комунальної служби в єдиний житлово-комунальний комплекс. Інша характеристика ЖКГ пов’язана з комплексністю галузі, яка характеризується великою кількістю підгалузей, що входять до її складу: житлове господарство, водопостачання та водовідведення, комунальна енергетика, теплопостачання, міський електротранспорт, зовнішній міський благоустрій, дорожнє господарство, санітарне очищення міст (вуличне прибирання, будинкова очистка з утилізацією твердих побутових і харчових відходів), зелене господарство (озеленення міст, квітництво), готельне господарство, ритуальне обслуговування, ремонтно-будівельне виробництво, монтаж, капітальний ремонт та експлуатація ліфтового господарства, власна промисловість і капітальне будівництво, проектні, конструкторсько-технологічні та науково-дослідні роботи, технічна інвентаризація основних фондів.

  Основними завданнями управління у сфері житлово-комунального господарства є :

  1) підвищення ефективності управління житлово-комунальним господарством;

  2) упорядкування відносин власності  у цій сфері; 

  3) забезпечення беззбиткового функціонування  підприємств галузі при прозорій  економічно–обгрунтованій системі  визначення рівня тарифів та  адресного соціального захисту населення;

  4) технічне переозброєння галузі, запровадження інноваційної моделі  її розвитку.

  1) Ключовою проблемою управління  на етапі реформування житлово-комунального  господарства є запровадження  системи договірних відносин, зумовлених  появою у цій сфері господарюючих суб'єктів різних організаційно-правових форм. Ефективне управління об’єктами житлово-комунального господарства на місцевому рівні потребує розроблення інвестиційних та виробничих програм, запровадження моніторингу діяльності підприємств, що дасть можливість органам місцевого самоврядування реалізувати власні повноваження щодо забезпечення населення якісними житлово-комунальними послугами.

  Створення нових організаційно-правових форм управління в житлово-комунальній  сфері повинно базуватись на законах України та враховувати інтереси споживача, насамперед населення, територіальної громади в цілому, як власника комунального майна, підприємств, організацій та їх об’єднань різних форм власності, що працюють у сфері житлово-комунального обслуговування.

  2) Врегулювання відносин власності  та управління об'єктами права  комунальної власності територіальних  громад, що знаходяться у повному  господарському віданні підприємств  та організацій, які надають  життєво важливі послуги населенню  декількох міст, селищ та сіл, відбуватиметься шляхом прийняття рішення представницькими органами територіальних громад щодо передачі їх в управління районним, обласним радам або утворення на добровільній основі регіональних акціонерних компаній, холдінгів тощо.

  При цьому не підлягають приватизації об’єкти, що мають загальнодержавне значення, а саме – об’єкти інженерної інфраструктури та благоустрою міст, включаючи мережі, споруди, устаткування, які пов’язані з постачанням споживачам води, тепла, а також відведенням і очищенням стічних вод.

  З метою підвищення ефективності управління та розвитку у сфері природних  монополій (централізоване водо,- теплопостачання  та водовідведення) органи місцевого  самоврядування самостійно обирають одну з схем управління комунальним майном та житлово-комунальними підприємствами - суб’єктами природних монополій. Ці кроки дозволяють залучити інвестиції в галузь, у т.ч. прямі іноземні інвестиції, для фінансування програм розвитку, реконструкції, технічного переобладнання, впровадження енергозберігаючих технологій тощо. Одночасно з реформуванням управління у сфері природних монополій посилюється державне регулювання діяльності суб’єктів на монопольних ринках послуг водо-, теплопостачання та водовідведення. Ці функції покладаються на першому етапі на Держжитлокомунгосп та його регіональні підрозділи, на другому на Національну комісію регулювання діяльності природних монополій у житлово-комунальній сфері. Основними завданнями регулювання є стимулювання мінімізації вартості послуг, забезпечення ефективного їх виробництва і нормального прибутку виробникам та постачальникам послуг.

  3) Забезпечення беззбиткового функціонування  підприємств галузі при прозорій  економічно–обгрунтованій системі  визначення рівня тарифів та  адресному соціальному захисту  населення. Головним завданням на першому етапі є досягнення рівня поточної беззбитковості підприємств галузі з одночасним впровадженням комплексу заходів, спрямованих на:

  - зменшення  рівня витрат операційної діяльності;

  - збільшення  надходжень підприємств, що надають  житлово-комунальні послуги.

  4) Технічне переозброєння галузі, запровадження інноваційної моделі  її розвитку.

  Підвищення  ефективності використання енергетичних і матеріальних ресурсів передбачає наближення рівня показників їх використання на виробництво житлово-комунальних послуг та нормативів витрат та втрат до вимог ЄС. При цьому передбачається поетапне оснащення наявного житлового фонду засобами обліку та регулювання споживання води і теплової енергії, Програми реконструкції житлових будинків перших масових серій, впровадження низки енергозберігаючих проектів, реалізація яких передбачає одержання швидкого економічного ефекту. 

  Поняття та основні форми державного регулювання 

  Встановлено, що внаслідок функціонування і розвитку окремих підгалузей (водо-, теплопостачання та водовідведення) житлово-комунальне господарство виступає як різновид природної монополії. У зв’язку з тим, що характерними некоректними діями монополістів є завищення цін і тарифів, нав’язування умов договору, не вигідних споживачу, зниження якості продукції та якості обслуговування, встановлення бар’єрів доступу інших підприємців на потенційно конкурентні суміжні ринки тощо, виникає необхідність регулювання природних монополій. Форми державного регулювання природних монополій передбачають контроль за рівнем і структурою цін, обсягом пропозиції продукції на ринку, рівнем доходів природного монополіста (у формі прибутку, комісійних тощо), бар’єрами входу (виходу) на ринок (з ринку), якістю продукції (послуг), правилами безпеки, фінансовою структурою і структурою власності підприємства або організації. Основними завданнями регулювання є стимулювання мінімізації вартості послуг, забезпечення ефективного їх виробництва і нормального прибутку виробникам та постачальникам послуг. Регулювання виконується у таких формах:

  - державна  реєстрація житлових приміщень;

  - державний  облік житлового фонду;

  - розподіл  житлових приміщень;

  - контроль  за використанням житлового фонду;

  - видачі  ліцензій на здійснення відповідних  видів підприємницької діяльності;

  - контролю за додержанням суб’єктами господарювання ліцензійних умов;

  - контролю  за обґрунтованістю встановлених  тарифів на послуги водо,-

  теплопостачання та водовідведення;

  - наданням  дотацій із Державного бюджету.

  - цінове  регулювання

  - застосування  санкцій до суб’єктів господарювання у випадках передбачених законодавством. 

  Розділ  ІІ. Організаційно-правове  забезпечення управління житлово-комунальним  господарством 

  2.1 Загальне організаційно-правове  забезпечення державного управління  в даній сфері 

  Правове забезпечення діяльності підприємств і організацій ЖКГ представлено, в першу чергу законами України, в яких закладені правові основи їх взаємовідносин як господарюючих суб’єктів із зовнішнім середовищем в ринкових умовах господарювання. До складу цих законів відносяться Конституція України; Житловий кодекс України, Цивільний кодекс України, Кодекс про адміністративні правопорушення, закони України: “Про місцеві державні адміністрації”; “Про місцеве самоврядування в Україні”, «Про оренду державного та комунального майна»; Укази Президента України; постановах Кабінету Міністрів України тощо. Проте ці акти не враховують особливості ЖКГ і регулюють лише загальні ринкові умови функціонування підприємств і організацій, а не можливі процеси розвитку житлово-комунального комплексу. Тому їх можна розглядати як результати перших кроків на шляху законодавчо-нормативного забезпечення реформування галузі, які повністю ще не вирішили проблем законодавчого характеру. У попередній період спостерігався досить активний законотворчий процес у сфері ЖКГ. За даними інформаційних бюлетенів Державного комітету з питань житлово-комунального господарства, наприклад у 2003 році було прийнято три закони з питань житлово-комунального господарства, одна Постанова Верховної Ради, чотири Постанови Кабінету Міністрів, видано два Укази Президента України, близько 230 наказів Держжитлокомунгоспу, з яких дев’ять зареєстровано у Міністерстві юстиції України, близько 50 рішень науково-технічної ради і 60 рішень колегії Держжитлокомунгоспу. Таким чином у сучасний період існує досить велика кількість нормативно-правових актів, які як безпосередньо регулюють здійснення державного управління у сфері ЖКГ, так і опосередковано торкаються цього питання. Крім того багато законодавчих актів знаходиться на стадії розгляду або їх проекти відхилено. Аналіз діючого законодавства з даного питання показав, що більшість нормативно-правових актів присвячена вирішенню поточних проблем галузі, а саме вирішенню питань регулювання тарифів, соціального захисту населення, реструктуризації боргів тощо. У той же час, конкретно питанням реформування ЖКГ концептуального характеру присвячена невелика кількість правових актів. У діючому законодавстві нечітко визначена компетенція усіх суб’єктів у сфері управління ЖКГ, не сформульовані пріоритетні напрямки державної політики та завдання щодо її реалізації. Це не дозволяє повною мірою реалізувати завдання щодо реформування ЖКГ. В умовах існуючого нечіткого розмежування повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування неможливо забезпечити і ефективне державне регулювання процесів реформування на підприємствах ЖКГ, а саме на суб’єктах природних монополій тощо. Аналіз показав, що має місце і суперечність положень чинних законодавчих актів із Конституцією України стосовно суб’єктів права комунальної власності. Досі не розробленими залишаються базові закони по підгалузях ЖКГ та ряд нормативних актів, спрямованих на стабілізацію фінансового стану підприємств галузі. Вищезазначене свідчить про те, що з практичної точки зору якісна законодавча база реформування галузі тільки починає формуватися. Особливий наголос слід зробити на двох останніх розробках, а саме: 1. Проект нової редакції Житлового кодексу України; 2. Проект Закону "Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житла". Проект нової редакції Житлового кодексу України має особливе значення і вплив не тільки на житлову сферу, але й на весь житлово-комунальний комплекс. Чинний Житловий кодекс Української РСР не створює сучасного правового поля, оскільки застосовані в ньому правові норми не адаптовані до змін у нашому суспільстві. У Житловому кодексі Української РСР та чинному законодавстві України відсутні такі правові поняття, як соціальний рівень, соціальне житло, оренда житла, пільгові кредити на будівництво та придбання житла, орендна плата за житло, об'єднання забудовників, об'єднання співвласників багатоквартирних будинків, товариства власників житла, а також відсутні визначення кола громадян, що потребують соціального захисту чи мають право на пільгові кредити на будівництво або придбання житла, існують обмеження щодо розмірів житлових приміщень, які будуються громадянами за їх кошти. Нова сучасна редакція Житлового кодексу України, що подана Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України, містить принципово нову структуру. В ній зроблено наголос на посилення уваги до управління житловим фондом, його експлуатації та збереження, створення інституту управляючих компаній та управителів будинками. Адже зараз уже приблизно 90% колишнього державного житлового фонду приватизовано і його подальшу долю варто визначити законодавчо. Саме тому в останню редакцію Житлового кодексу України включено Закон про об'єднання співвласників багатоквартирних будинків з урахуванням усіх змін, що відбулися в житловому законодавстві останнім часом з моменту його прийняття в 2001 р. Поки що збережено інститут розподілу житла і квартирних черг, хоча це і не властиво ринковій економіці. Але в перехідний період такі норми варто зберігати, щоби не допустити підвищення соціальної напруги у суспільстві. Якщо соціальне житло буде надаватися в строкову оренду соціально незахищеним верствам населення, то інший житловий фонд може надаватися в найм громадянам на загальних підставах у порядку черги або вони можуть придбати житло з оплатою 50% вартості або одержати пільговий кредит на будівництво житла, але теж у порядку черги. Ці норми і положення мають місце в новій редакції Житлового кодексу України. Приділено увагу в Кодексі створенню і діяльності житлово-будівельних, житлових кооперативів, молодіжних житлових комплексів. У цю редакцію включені положення про відносини власності в багатоквартирному житловому будинку стосовно загального майна власників приміщень. Прийняття Житлового кодексу України стане стартовою платформою реформування житлово-комунальних відносин у суспільстві, створення довіри між виробниками і споживачами послуг. Основний стрижень Закону "Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житла" - це реалізація інвестиційних проектів комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житла і заміна його на сучасне першокласне житло. До питання реконструкції залучаються інвестори-забудовники, що, звісно, будуть мати значну економічну вигоду і ряд пільгових преференцій у процесі реалізації проектів. У Законі передбачені також вигідні умови відселення мешканців з будинків, що підуть під знос. Це і надання житла в тому ж кварталі, де йде реконструкція в так званому "стартовому" будинку з можливо більшою площею квартир до 50% займаної в будинку, що зноситься, і компенсації за будівлі, що зносяться, якщо такі є у власника, у тому числі і за земельну ділянку і ряд інших привабливих моментів. Цей Закон прийнятий і вже діє, і само по собі це велика допомога в справі реконструкції житла. Потягом 2006 р. розроблено пакет нормативних документів до Закону України "Про житловий фонд соціального призначення" стосовно порядку взяття громадян на соціальний квартирний облік та надання такого житла, порядку розрахунку плати за соціальне житло, мінімальних норм забезпечення житлом при наданні громадянам квартир із житлового фонду соціального призначення та ряд інших, які забезпечують практичну реалізацію положень Закону "Про житловий фонд соціального призначення" та регламентують порядок його використання. Розробка і прийняття Закону України "Про благоустрій населених пунктів" започаткувала собою формування державної політики в сфері благоустрою і створення здорового оточуючого середовища для життєдіяльності людини. Крім того, виконана значна кількість нормативних розробок з реконструкції та капітального ремонту житлових будинків, що стало вагомим підґрунтям у справі оновлення існуючого житлового фонду та низка досліджень економічного спрямування: 1. Факторний аналіз та підготовка пропозицій щодо внесення змін до Правил розрахунку двоставкових тарифів на теплову енергію і послуги з централізованого постачання гарячої води та централізованого опалення; 2. Методичні рекомендації для підприємств комунальної теплоенергетики по проведенню факторного аналізу собівартості теплової енергії та послуг централізованого теплопостачання; 3. Порядок запровадження диференційованої плати за житло, до складу якої включається поступово (з 2008 р.) плата за капітальний ремонт житлового будинку та Порядку накопичення та використання коштів на капітальний ремонт жилих будинків. 

  2.2 Спеціальне організаційно-правове  забезпечення 

  Спеціальні  правові та організаційні засади управління житлово-комунальним господарством  закріплено в низці актів, серед  яких головними є закони України:

  1. Про Загальнодержавну програму  реформування і розвитку житлово-комунального  господарства на 2004 - 2010 роки;

  2. Про Загальнодержавну програму  “Питна вода України”;

  3. Про житлово-комунальні послуги;

  4. Про міський електричний транспорт;

  5. Про питну воду та питне водопостачання;

  6. Про теплопостачання;

  7. Про благоустрій населених пунктів;

  8. Про комплексну реконструкцію  кварталів (мікрорайонів) застарілого  житлового фонду та інші закони.

  Основні постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, які прийняті у сфері житлово-комунального господарства врегульовують:

  - Формування  тарифів, норм споживання, якості  та режимів надання житлово-комунальних  послуг;

  - Договірні  відносини суб'єктів господарювання  у цій сфері.

  Серед підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють управління у сфері ЖКГ можна назвати також укази Президента України, наприклад Указ Президента України № 1093/2006 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 листопада 2006 року Про стан житлово-комунального господарства України та основні напрями його реформування», а також Указ Президента України «Про Концепцію ціноутворення у сфері житлово-комунальних послуг» від 28 грудня 2007 року.

  Своєрідним  підсумком діяльності центральних  органів виконавчої влади у створенні правового забезпечення управління ЖКГ та його реформування є Державна Програма реформування та розвитку житлово-комунального господарства на 2002-2005 роки та період до 2010 року. У якості головних напрямків прискорення реформ ЖКГ у Програмі визначені: удосконалення системи управління підприємствами, реструктуризація підприємств і організацій галузі та їх реорганізація, які передбачають роздержавлення і т. д. Варто наголосити, що подальша розробка нормативно-правових актів повинна бути спрямована на гармонізацію інтересів споживачів житлово-комунальних послуг, приватизованих підприємств і організацій та держави, на формування умов подальшого розвитку управління житлово-комунальним комплексом у майбутньому, які б дозволили забезпечити контроль з боку держави і суспільства за розвитком реструктурованих підприємств. 

  Розділ  ІІІ. Органи державного управління в сфері  житлово-комунального господарства 

  3.1 Система органів управління житлово-комунальним  господарством 

  Система управління житлово-комунальним господарством поєднує зусилля центрального органу виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства, інших центральних органів виконавчої влади, відповідних структурних підрозділів Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, а також підприємств всіх форм власності та їх об'єднань, що працюють у сфері житлово-комунального обслуговування, базується на відповідальності всіх суб’єктів господарювання та повинна бути збалансованою.

   Система органів управління будівництвом та житлово-комунальним господарством: 

  Органи  управління житлово-комунальним господарством організовують виконання програм розвитку галузі, забезпечують діяльність житлово-комунальних об'єктів, підбір і розстановку кадрів, проводять єдину технічну політику, здійснюють заходи щодо вдосконалення комунального обслуговування населення, промислових і соціально-культурних об'єктів, розробку й організаційне забезпечення управлінських рішень.

  До  повноважень Кабінету Міністрів  України у сфері управління житлово-комунальним  господарством належить:

  - забезпечення  проведення цінової політики  відповідно до закону;

  - визначення  методології (порядку) формування  цін/тарифів на певні види житлово-комунальних  послуг, що надаються суб'єктами  господарювання, які не займають  монопольне становище на відповідних  ринках;

  - визначення  пріоритетних інвестиційних проектів у сфері житлово-комунальних послуг загальнодержавного значення, фінансування яких здійснюватиметься за рахунок коштів, отриманих за надані житлово-комунальні послуги, та/або державного бюджету;

  - забезпечення  соціальної підтримки незахищених  верств населення;

  - підготовка  проектів нормативно-правових актів,  які передбачатимуть стимулюючі  заходи щодо розвитку сфери  житлово-комунальних послуг;

  - удосконалення  порядку відшкодування суб'єктам  господарювання збитків, завданих  у результаті прийняття рішень, пов'язаних із затвердженням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги у розмірі, нижчому від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у сфері ціноутворення.  

  3.2 Основні завдання та функції  Центральних органів виконавчої  влади у сфері житлово-комунального  господарства 

  Перш  за все центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління у сфері  ЖКГ є Міністерство з питань житлово-комунального господарства України. Воно діє на підставі положення про нього затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від від 12 травня 2007 р. Відповідно до цього положення Міністерство з питань житлово-комунального господарства України (Мінжитлокомунгосп) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінжитлокомунгосп є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері житлово-комунального господарства, житлової політики та міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус). Мінжитлокомунгосп у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції і законів України, актами Кабінету Міністрів України та цим Положенням. Міністерство організовує в межах своїх повноважень виконання актів законодавства і здійснює контроль за їх реалізацією, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та вносить їх у встановленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України. Основними завданнями Мінжитлокомунгоспу є:

  1) участь у формуванні та забезпечення  реалізації державної політики  у сфері житлово-комунального  господарства, житлової політики  та міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус), благоустрою  населених пунктів, галузі поховання;

  2) управління, координація та регулювання діяльності у зазначеній сфері;

  3) реформування житлово-комунального  господарства;

  4) технічне регулювання у сфері  житлово-комунального господарства  та міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус);

  5) забезпечення проведення єдиної технічної, соціально-економічної політики у сфері питної води та питного водопостачання;

  6) регулювання діяльності суб'єктів  природних монополій у сфері  централізованого тепло-, водопостачання  та водовідведення, крім діяльності  суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні чи поновлювані джерела енергії;

  7) захист прав споживачів житлово-комунальних  послуг у межах своїх повноважень,  визначених законодавством.

  Мінжитлокомунгосп відповідно до покладених на нього  завдань:

  1) розробляє і подає Кабінетові  Міністрів України пропозиції  щодо формування державної політики  у сфері житлово-комунального  господарства, житлової політики  та міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус), благоустрою населених пунктів, галузі поховання;

  2) бере в установленому порядку  участь у розробленні проекту  Державного бюджету України на  відповідний рік, Програми діяльності  Кабінету Міністрів України, Державної  програми економічного та соціального розвитку України, забезпечує розроблення та виконання інших державних і галузевих програм;

  3) розробляє та подає в установленому  порядку проекти нормативно-правових  актів у сфері житлово-комунального  господарства, міського електричного  транспорту (трамвай, тролейбус), благоустрою населених пунктів та галузі поховання, бере участь у розробленні проектів нормативно-правових актів з питань державної житлової політики;

  3-1) здійснює в межах своїх повноважень  координацію заходів з підготовки  до проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу об'єктів житлово-комунального господарства міст - учасників зазначеного чемпіонату;

  4) розробляє і затверджує у межах  своїх повноважень державні стандарти,  норми і правила, бере участь  у розробленні державних соціальних стандартів;

  5) бере участь у розробленні  інженерно-технічної документації  з питань реконструкції та  експлуатації протизсувних та  інших споруд інженерного захисту,  у розробленні та реалізації  заходів щодо забезпечення сталої роботи житлово-комунального господарства в умовах стихійного лиха, аварій, катастроф і ліквідації їх наслідків;