Державний борг. 3

ВСТУП

Світова фінансова глобалізація безпосередньо вплинула на зростання зовнішньої заборгованості країн. Це призвело до того, що остання функціонує як складовий елемент міжнародної економічної системи. Зростання світової боргової залежності відбувається внаслідок, з одного боку, розширення відкритості національних економік у тому числі і для участі іноземних інвесторів у фінансово-економічному житті як розвинених країн, такі тих, що розвиваються. З іншого боку, країни (ті, що мають змогу розраховуватися за всіма боргами) не бажають повністю погашати борг, оскільки додаткові кредитні ресурси дають їм можливість прискорити зростання економічних, фінансових, військових та інших можливостей країни. Саме тому проблема державної заборгованості є досить актуальною для України, бо досить недавно наша країна стяла на порозі дефолту, а зараз може використовувати свою заборгованість для потреб не тільки погашення бюджетного дефіциту, але і для розвитку економіки у вигляді кредитних ресурсів.

Метою написання курсової роботи є узагальнення, розширення, систематизація і закріплення теоретичної підготовки, поглиблене вивчення і розробка питання щодо структури державного боргу та джерел його фінансування і на цій основі вироблення висновків та окреслення напрямів удосконалення функціонального механізму обслуговування державного як внутрішнього, так і зовнішнього боргу.

Як видно із загальної мети курсової роботи,  завданнями є: удосконалення  форм і методів утворення, обслуговування та погашення державної заборгованості, пошук резервів підвищення ефективності  діяльності державних органів щодо управління державним боргом тощо.

Об’єктом дослідження є об’єм  та структура державного боргу України. Предметом є цілі, методи та способи  його обслуговування. 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ КРАЇНИ

1.1. Державний борг, його  форми та структура

Проблема державного боргу набула актуальності у другій половині XX століття, коли держави стали неспроможними акумулювати у бюджеті достатні фінансові ресурси для виконання своїх функцій і почали застосовувати боргову політику,  позичаючи на внутрішньому та зовнішньому ринках.   Як відомо, на сьогодні, проблема державного боргу є однією з основних і в Україні.

 Державний   борг -   це  сукупність   зобов'язань  держави   за платежами,   які   належить   виконати   на   підставі   одержаних   або гарантованих активів, товарів та послуг в минулі періоди.  Нерідко державний борг розглядається як сума строкових боргових зобов'язань уряду, що виражені в грошовій форм. [2;15]

Та таке визначення буде не зовсім повним. Воно не охоплює багатьох платежів, які має виконати держава на підставі минулих подій.  Так, воно не включає заборгованість, за виплатою зарплати, пенсій, компенсації переплачених податків, надання гарантій за кредитами та ін. Не зовсім вдалим с і визначення боргу, коли суб'єктом називається уряд, а не держава. Адже крім уряду, державна заборгованість може виникати і на підставі діяльності центрального банку, місцевих органів державної влади та ін. Державний борг виникає не тільки на основі зобов'язань відповідних бюджетів, а і бюджетних установ.

Головними причинами створення  і збільшення державного боргу є:

• хронічний дефіцит державного бюджету;
• дискреційна фіскальна  політика  направлена на   зменшення   податкового   навантаження   без відповідного скорочення державних витрат;   
• дія автоматичних стабілізаторів (циклічне зменшення податкових надходжень та збільшення соціальних трансфертів під час економічної кризи);
• розширення економічної функції держави;
• перевищення темпів зростання державних видатків над темпами зростання державних доходів;
• залучення коштів нерезидентів з метою підтримки стабільності національної валюти;
• вплив політичних бізнес-циклів (надмірне збільшення державних видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності у виборців);  
• мілітаризація, ведення війн та інші.

 Державний борг можна розглядати за різними критеріями. На цій основі визначаються форми державного боргу. Виходячи з розрахунку суми і строків погашення, розрізняють капітальний і поточний державний борг. Капітальний борг - це загальна сума заборгованості і процентних виплат, які мають бути сплачеш за зобов'язаннями держави на визначені період. Сума капітального боргу дає уявлення про те, яка загальна величина боргу держави без розбивки на періоди, на протязі яких він повинен бути погашений Поточний борг - це сума зобов'язань держави, які підлягають виплаті (разом з перерахованими відсотками) в поточному році. [4;36]

Виходячи з того, внутрішнім чи зовнішнім кредиторам заборгувала держава, державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній. Внутрішній державний борг – це заборгованість держави резидентам, а зовнішній – нерезидентам. Вважається, що наявність внутрішнього боргу є більш сприятливішою для фінансового розвитку країни, ніж нарощування зовнішніх запозичень. Це пов'язано з тим, що державним органам управління відносно простіше здійснювати управління внутрішнім боргом, включати проведення його реструктуризації. Крім того, виплати держави за внутрішніми зобов'язаними є вкладами в національну економіку, а не відволікають капітал за кордон. Разом з тим, іноземні запозичення дають змогу державним органам управління залучити додаткові фінансові ресурси з метою фінансування тих програм, які неможливо забезпечити внутрішніми джерелами.

Загальний обсяг внутрішньої заборгованості держави може бути поділений на дві  частини:

1    Монетизований  борг,  який  складається  з боргів  опосередкованих кредитними стосунками  держави з банками.

2  Немонетизований борг, який складається:

а) з невиконаних державою фінансових зобов'язань, передбачених чинним законодавством (заборгованість по виплаті пенсій, стипендій, допомог, заробітній платі та інших видах соціальних виплат);

б) із заборгованості по господарських  стосунках з реальним сектором економіки (заборгованість по державних замовленнях, наданню послуг державними установами та інші). [3;43]

Монетизований борг фіксується у балансах банків і тому аналіз його динаміки не викликає особливих ускладнень.

Значно складніше спостерігати динаміку немонетизованого боргу, особливо боргові стосунки держави та реального сектору економіки.

Сума монетизованого державного боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи і видані гаранти за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам.

Державний внутрішній борг України  складається з заборгованості минулих років та заборгованості, що виникає за борговими зобов'язаннями уряду України. До складу внутрішнього державного боргу України входять такі зобов'язання:

1.  Заборгованість КМУ перед  НБУ за наданими кредитами  та коштами, вкладеними в державні  боргові цінні папери.

2. Заборгованість з погашення  та обслуговування боргових цінних паперів перед комерційними банками.

3. Зобов'язання щодо погашення  та компенсації виплат населенню  на залишки вкладів в Ощадному  банку України.

4.  Грошові кошти, які призначені  для погашення зобов'язань з  виплати заробітної плати в  державних установах, пенсів, стипендій та інших передбачених законодавства обов'язкових виплат громадянам

5 Зобов'язання перед комерційними банками і іншими юридичними особами за гарантіями з наданих кредитів та позик.

6. Компенсація заборгованості суб'єктам  підприємницької діяльності з поверненням ПДВ. [13;21]

Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній  власності.

 Величина державного боргу  регулюється законодавчо в Україні з 1992 р. Законом «Про державний внутрішній борг України», де зазначено, що державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов'язання Уряду в грошовій формі.

Умови і порядок випуску державних  цінних паперів і регулювання їх обігу визначаються Законом України «Про цінні папери і фондову біржу».

Важливою особливістю заборгованості уряду перед НБУ є те, що частина її сформована на неринковій основі. Кредити НБУ не можуть бути проданими на фінансовому ринку. А це значно ускладнює проведення фінансових операцій з такою заборгованістю. Що ж стосується державних облігацій, то вони можуть здійснювати обіг на фінансовому ринку, але за несприятливих умов (висока доходність, низький попит, проведення їх конверсії та ін ) і ці інструменти не здійснюють обігу на ринках.

Іншою особливістю заборгованості уряду перед центральним банком є те, що значна частина її складає прострочені емісійні кредити. Строки погашення і обслуговування таких кредитів давно пройшли, але зобов'язання уряду не виконані. Такі позики було видано на основі проведення додаткових первинних емісій. Неповернення боргів центрального банку вчасно виступає, як фактор, який сприяє дестабілізації макроекономічного розвитку країни. Списання боргів уряду НБУ теж не можна назвати доцільною операцією. Адже в такому разі різко зменшуються активи центрального банку, що може привести до погіршення його відносин з закордонними банками, накладання арештів на рахунки вітчизняних комерційних банків в інших країнах та ін.

З метою регулювання граничних  розмірів державного внутрішнього боргу  Верховна Рада України, приймаючи Закон про Державний бюджет на поточний рік, починаючи з 1998 р., затверджує граничну суму внутрішнього боргу на кінець періоду. Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу визначається за ст. 18 Бюджетного кодексу України.

Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60% фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України. У разі перевищення граничної величини боргу Кабінет Міністрів зобов'язаний вжити термінових заходів для зменшення суми державного боргу до 60% і нижче.[1;12]

Обсяги державного боргу є дуже важливим індикатором загального стану економіки. Існує декілька показників оцінки державного боргу. Загальна сума державного боргу - не найкращий серед них, оскільки на його величину впливає інфляція.

Необхідно розглянути такі показники  оцінки державного боргу:

1) борг на душу населення;

2)  співвідношення між боргом  та індивідуальними доходами;

3) відношення боргу до ВВП;

4)  відношення суми обслуговування  боргу до ВВП та загального  обсягу експорту товарів та послуг.

Борг на душу населення показує, яка сума державного боргу припадає на кожного громадянина країни.

Співвідношення між державним  боргом та індивідуальними доходами визначається як частка загального несплаченого боргу, яка припадає на кожні 1000 грошових одиниць індивідуального доходу. Цей показник дозволяє визначити, чи не занадто обтяжливим стає борг для населення країни. В сучасних умовах важливо знати динаміку цього співвідношення - воно зростає, зменшується, чи залишається стабільним. У більшості розвинутих країн це співвідношення вже протягом останніх тридцяти років не змінюється.

Відносна величина боргу (державний  борг / ВВП) залежить від таких факторів:

• рівня реальної процентної ставки, яка впливає на розмір виплат по боргу;

• темпів зростання реального ВВП;

• обсягів первинного бюджетного дефіциту.

Зменшення відносної заборгованості можливе за умови, якщо темпи зростання  реальної процентної ставки будуть нижчими за темпи зростання реального ВВП.

Важливою характеристикою економічного стану країни може виступати боргоспроможність, яка визначається трьома головними чинниками:

• наявністю ресурсів;

• динамікою видатків;

• бажанням кредиторів купувати боргові зобов'язання.

Коли уряд оцінює наявність ресурсів, він повинен вивчити всі потенційні джерела доходів та всі види самофінансування. Уряд повинен врахувати й інші важливі фактори, які впливають на боргоспроможність, а саме:

• зростання чисельності населення;

• зміни в економічному становищі  країни;

• наявний стан засобів та інфраструктури виробництва;

• соціально-економічні показники, від  яких залежатимуть  обсяги  потенційних  майбутніх  видатків.

Перелічені показники оцінки державного боргу не дають повного уявлення про борговий тягар. Універсальним загальноприйнятим показником є відношення державного боргу до потенційної боргоспроможності. Він показує, яку частку боргу можна покрити за рахунок поточних доходів після здійснення операційних витрат.

Зовнішній борг складається із зобов'язань  перед нерезидентами, які виникають внаслідок міжнародних позик або продажу фінансових активів за кордон.

Приплив зовнішніх приватних та державних фінансових ресурсів створює  боргові зобов'язання перед нерезидентами і призводить до зростання зовнішнього боргу країни. Зовнішні позики дозволяють країні інвестувати і споживати більше, ніж виробляє власна економіка. Можливість позичати зовнішні ресурси означає, що економічні агенти (фірми, уряди) країн, де існує дефіцит капіталу, можуть залучати заощадження тих країн, де є надлишок капіталу і ринкова процентна ставка нижча.

До складу зовнішнього державного боргу України включаються такі основні види заборгованості (за джерелами  фінансування):

І. Зобов'язання за позиками, які надані міжнародними фінансовими організаціями (МВФ, ВБ, ЄС, ЄБРР)

2 Заборгованість перед зарубіжними державами (Росії, Туркменістану, Японії, ФРН, США та ін.),

3. Зобов'язання      за      позиками,      наданими      закордонними комерційними банками  (фідуціарні кредити).

4. Заборгованість фізичним та юридичним особам-нерезидентам з обслуговування та погашення внутрішніх і зовнішніх позик.[24;26]

Коли країна залучає зовнішні позики, вона повинна сплачувати проценти, як і у випадку із внутрішнім боргом. Зростання боргу супроводжується зростанням процентних платежів, які необхідні для обслуговування боргу. Тому зовнішні позики мають покривати не лише різницю між державними доходами та видатками, але й процент по боргу.

Темпи зростання зовнішнього боргу  залежать від:

• частки зовнішніх  запозичень у  загальному обсязі наявного боргу;

• процентної ставки (підвищення ставки процента, потребує збільшення зовнішніх позик).

Ступінь впливу державної заборгованості на внутрішній сукупний попит та сукупну  пропозицію, зовнішньоекономічну рівновагу повною мірою визначається структурою державних доходів та видатків. Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові.

Короткострокові наслідки бюджетного дефіциту і відповідно державного боргу, існують як проблема «витіснення». Довгострокові економічні наслідки державного боргу, відомі як «тягар» боргу.

Ефект «витіснення» виникає через  підвищення ринкових процентних ставок, яке відбувається у випадку фінансування бюджетного дефіциту за допомогою випуску державних цінних паперів. При борговому фінансуванні бюджетного дефіциту ставки процента зростають швидше в тому випадку, коли поєднуються стимулююча фіскальна й антиінфляційна грошово-кредитна політики.[5;69]

Боргове фінансування бюджетного дефіциту збільшує попит на гроші, в той час як центральний банк обмежує їхню пропозицію. Таке поєднання заходів економічної політики стимулює швидке зростання процентних ставок. Кредити стають дорогими і не вигідними для здійснення інвестиційних проектів, таким чином інвестиції витісняються із сфери виробництва.

Довгострокові наслідки державного боргу  пов'язані з його впливом на нагромадження капіталу та споживання майбутніх поколінь, тобто на довгострокове економічне зростання.

Накопичення боргу і підвищення процентних ставок у довгостроковому періоді призводить до заміщення приватного капіталу державним боргом. Це відбувається внаслідок того, що при зростанні процентних ставок приватні інвестиції скорочуються, приватні заощадження починають розміщуватися в державні боргові зобов'язання. Зростання боргу зменшує виробничі потужності, призначені майбутньому поколінню, отже, воно  матиме нижчий рівень доходу.

Як відомо, збільшення податків - один із способів отримання достатніх доходів для виплати процентів та сплати загальної суми державного боргу. Якщо одночасно з заміщенням приватного капіталу зростають податки, то відбувається подальше скорочення виробництва. До довгострокових наслідків боргу належить і негативний вплив податків на стимули до праці, до інновацій та до інвестування, тому наявність великого державного боргу уповільнює економічне зростання.

Зростання державного боргу шляхом накопичення бюджетного дефіциту означає, що за певні видатки,  які уряд здійснює сьогодні, доведеться сплачувати у майбутньому. Такі видатки вважаються обґрунтованими, якщо майбутні доходи будуть покривати як основну суму боргу (тобто ті витрати, які сьогодні викликають дефіцит), так і проценти. На сьогодні, в Україні не виконується ні перша, ні друга з цих умов. Значною мірою дефіцит використовується для того, щоб фінансувати державне споживання, при цьому реальні процентні ставки державного боргу сягнули таких рівнів, що їх важко буде компенсувати за рахунок будь-яких реально очікуваних доходів. Ця проблема має стати предметом першочергової уваги державної політики. Україна потребує стратегії управління державним боргом у довгостроковому періоді.

Процентні виплати спричиняють  перерозподіл доходів від тих, хто  платить податки, і таким чином  фінансує процентні виплати до тих, хто володіє зобов'язаннями держави. Державні цінні папери як правило мають особи з відносно високим рівнем доходів, а також установи, які скуповують дані зобов'язання. Втім податки платять усі економічні суб'єкти, тобто і ті, хто має низький рівень доходів. Таким чином, висока частка процентних виплат у ВВП створює ризик перерозподілу, доходів від відносно бідних до заможних осіб, особливо, якщо значна частка бюджетних надходжень отримується за рахунок регресивних податків (ПДВ, акцизи тощо), а саме така ситуація існує у багатьох країнах з перехідною економікою. Специфіка України полягає в тому, що боргові зобов'язання держави (особливо ОВДП) купують в першу чергу банки, у тому числі Національний банк. Завдяки високим реальним ставкам, для банків вони є дуже привабливим джерелом отримання доходів. У цьому існують свої позитивні сторони - так, з точки зору уряду, продаж банкам ОВДП може розглядатися як програма непрямої капіталізації банківської системи - за умови, що потік нових «ненадійних» кредитів буде обмежений за рахунок більш ефективного банківського нагляду. Але цей процес має і негативні наслідки, про які вже згадувалося - витіснення підприємств з кредитного ринку та зниження мотивації банків до поліпшення конкурентноздатності. У такий спосіб відбувається послаблення банківської системи.

1.2. Управління державним  боргом та способи його погашення

Розміри та структура державного боргу  відіграють важливу роль в макроекономічному розвитку економіки, вирішені соціальних проблем та динаміці міжнародних відносин. Через макроекономічні фактори державний борг позначається і на змінах в мікроекономічній сфері. Зокрема, державний борг здійснює прямий і непрямий вплив на напрями бюджетної політики, грошово-кредитний механізм, податкову систему, рівень інфляції, розміри і напрями використання внутрішніх і зовнішніх заощаджені, іноземних інвестицій та ін. На мікрорівні боргові зобов'язання держави позначаються на величині залучення кредитних ресурсів підприємствами та установами, ціноутворенні, факторах формування процентних ставок, можливостях залучення іноземних інвестицій для конкретних проектів та ін.

З метою досягнення позитивного  впливу державного боргу на розвиток економіки необхідно проводити  зважене управління його обсягами, структурою та динамікою. Державні органи управління повинні враховувати, що державний борг завжди має раціональні межі, за рамками яких він із стабілізуючого фактору перетворюється в фактор, який починає гальмувати розвиток фінансової системи. Управління державним боргом без врахування об'єктивних вимог та інтересів суб'єктів фінансових відносин нерідко приводить до негативних наслідків. Результатом може бути зниження рівня боргової безпеки держави, погіршення її фінансової стійкості, блокування зарубіжними інвесторами і навіть банкрутство.

Управління державним боргом має за мету досягнення стабільного економічного розвитку, забезпечення необхідних темпів приросту ВВП та повної зайнятості, стримування інфляційних процесів, на міжнародних рюшах та ін.

Обслуговування державного боргу - це комплекс заходів держави з розміщення облігацій та інших цінних паперів, погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик, визначення умов і порядку випуску нових державних цінних паперів.[35;27]

Обслуговування державного боргу здійснюється Міністерством фінансів України через банківську систему. Для фінансування витрат по розміщенню, виплаті доходу і погашенню боргових зобов'язань уряду України у складі Державного бюджету створюється фонд обслуговування державного внутрішнього боргу. У цей фонд зараховуються кошти у розмірі 50% одержаних від приватизації майна державних підприємств.

Погашення позик здійснюється за рахунок  бюджетних коштів.

Управління державним боргом включає  декілька напрямів:

1. Мобілізацію   коштів   з   метою   забезпечення   фінансування  програм, не перекритих іншими (крім пов'язаних і державним  боргом) джерелами.

2. Організацію     раціонального     використання     мобілізованих  ресурсів.

3. Здійсненій сприятливого як  для держави, так і для кредиторів погашення одержаних в борг коштів за умовами і строками

4. Організацію обслуговування державного  боргу у розмірах і структурі,  узгоджених з кредиторами.[9;5]

Мобілізація коштів з метою формування фонду фінансових ресурсів для забезпечення погашення і обслуговування державного боргу може проводитися в різних формах. Це емісія та розміщення боргових цінних паперів держави як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках; залучення кредитів державними органами управління як від вітчизняних, так і зарубіжних кредиторів, проведення взаємозаліків заборгованостей між державами. До факторів, які відносяться до непрямих форм мобілізації ресурсів відносяться; проведення додаткових первинних емісій грошових коштів центральним банком; накопичення заборгованості за виплатою заробітної плати та ін.

За способами використання державний  борг поділяється на активний і пасивний. Активний борг - це таке використання фінансових ресурсів, яке передбачає забезпечення економічного зростання Він пов'язаний з проведенням інвестиційної і інноваційної діяльності, збільшенням попиту в країні, підтримкою конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника, збільшенням експортного потенціалу, стримуванням інфляції та ін. Державний борг розглядається як пасивний тоді, коли одержані кошти направляються на поточне споживання Такі виплати теж здійснюють вплив на розвиток економіки, але не розглядаються як фактор економічного зростання.

Важливий напрямок управління державним  боргом - це проведення погашення одержаних коштів. У світовій практиці використовуються декілька способів погашення державного боргу:

1. Проведення передбачених умовами  позик виплат основного боргу  в установлені строки.

2. Здійснення рефінансування позик.

3. Викуп боргу, або обмін боргових  зобов'язань на інші активи, які знаходяться в державній власності.

4. Списання боргу повністю, або  частково, яке проводиться за  ініціативою боржника та за  рішенням кредиторів.

5 Анулювання (повна відмова )від  виплати боргу.

Рефінансування державного боргу - це погашення боргу за рахунок коштів, мобілізованих шляхом емісії і розміщення нових боргових цінних паперів або проведення реструктуризації позик. Кожний з названих способів рефінансування боргу має позитивні і негативні сторони. Залученні поплів в процесі розміщення нових боргових цінних паперів держави є більш сприятливим для кредиторів. Адже в такому разі умови і строки погашення боргу не зменшуються. Разом з тим, такі операції є більш затратними для держави. Негативом в використанні цього способу є і те, що відбувається накопичення боргу. В умовах здійснення незваженої політики управління боргом така тактика може привести до так званої перевернутої піраміди, коли поточні борги погашаються за рахунок нових наростаючих емісій. В кінці-кінців цей спосіб може обернутися тим, що фінансування боргу стає нераціональним і навіть збитковим (в порівнянні з іншими способами) для держави.

Реструктуризація боргу - це угода про прийняття нового плану погашення боргу. Реструктуризація може проводитися різними способами:

1) пролонгації боргу,

2) прийняття нової угоди, що  передбачає зміну умов погашення  боргу;

3) введення тимчасового мораторію  на виплату процентів або частини  основного боргу;

4) проведення конверсії боргу.

Конверсія позик - це обмін поточних державних позик на нові зобов'язання. При цьому проводиться зміна первісних умов позики: строків погашення, ставок процентів, способів виплати доходів та ін. Конверсія може бути добровільною, обов'язковою і примусовою. В разі прийняття примусового варіанту конверсія проводиться тільки в рамках установленого    періоду.    Використовуються    також    такі    методи рефінансування, пов'язані з конверсією, як консолідація позик (переведення короткострокових зобов'язань в довгострокові) та уніфікація позик (заміна або об'єднання декількох зобов'язань в одну позику).

При проведеш конверсії державні органи управління, як правило, намагаються перенести строки погашення позик на більш віддалені періоди. Це досягається, наприклад, шляхом заміни старих боргових цінних паперів новими. Такі операції є менш затратними з боку організації їх проведення порівняно з емісією і розміщенням нових, не пов'язаних позик та вони є більш складними за виконанням. Адже проведення конверсії позик потребує одержання згоди всіх або більшості кредиторів держави.

В окремих випадках держави-боржники вдаються до проведення дострокового викупу боргу. Такі операції мають місце коли є можливості для швидкого нарощування валютних резервів. А це досягається за рахунок нарощування темпів зростання ВВП і стимулювання експорту. В умовах, коли на фінансових ринках державні борги продаються з високим дисконтом, позичальнику стає вигідним проведення дострокового викупу боргу. Тоді загальна сума боргу зменшується, причому такого результату досягають без узгодження з кредиторами.

В ситуації, коли державні борги країни накопичуються з великою швидкістю, державні органи управління можуть вдатися до проведення списання їх сум. Здійснення таких операцій передбачає досягнення відповідних домовленостей з кредиторами. Останні можуть дати згоду на повне або часткове списання боргів за наявності певних причин: не прогнозованих умов розвитку країни, погіршення її позицій на світових ринках з незалежних від уряду причин та ін. Випадки списання зовнішніх боргів державам позичальникам маються. В минулому десятиріччі      західні      інвестори     дали     згоду      на      списання     50 % заборгованості Польщі на суму біля $ 15 млрд.[40;26]