Державний борг: причини, види та наслідки

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

Кафедра загальної економічної теорії

 

 

 

 

 

Курсова робота

з макроекономіки

на тему:

«Державний борг: причини, види та наслідки»

 

 

 

 

Виконав:

Студент  25 групи  ФМЕ

Теслюк В.В.

Перевірив:

Спаський Ігор Дмитрович

 

 

 

 

 

Одеса – 2012

 

Зміст

 

Вступ.…………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Історичні умови виникнення державного бюджету та форми його          функціонування.…………………………………………………………………5

1.1.Сутність та історичні етапи розвитку державних форм…..……………..5

1.2.Державний борг та етапи його існування………………………………..8

Розділ 2. Економічні та соціальні наслідки державного боргу.    ………….13

2.1. Економічні та соціальні наслідки державного боргу у світі.    ………...13

2.2. Економічні та соціальні наслідки державного боргу в Україні.    ……14

2.3. Обслуговування державного боргу.    ………………………………….16

Розділ 3.Управління  державним боргом України.    ………………………19

3.1. Механізм управління державним боргом України.    …………………19

3.2.Проблеми і напрями вдосконалення управління й обслуговування державного зовнішнього боргу України………………………………………24

Висновки     ……………………………………………………………………..30

Список використаних джерел…………………………………………………32

Додатки 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

В умовах переходу України до ринкових відносин відбуваються глибокі зміни у всіх сферах економічного життя, зокрема у сфері макроекономічної політики держави. Важливими напрямами макроекономічної стабілізаційної політики є фіскальна та монетарна, за допомогою яких можна змінювати структуру національної економіки, забезпечувати пріоритетний розвиток прогресивних галузей, живити економіку грошовими ресурсами. Важливим завданням фіскальної політики є збалансованість державного бюджету, одним із способів досягнення якої є залучення державних позик, що у підсумку формує державний борг. Державні боргові зобов’язання уряд може також використовувати для підтримання певного рівня процентних ставок і створення валютних резервів.

Практика використання державного боргу в Україні тривалий час була непослідовною, часто суперечливою і не узгоджувалась з іншими видами економічної політики. Щоправда, на сучасному етапі спостерігається певне покращення боргової політики, проте попередні дії уряду спричинили низку негативних наслідків у вітчизняній економіці. Їх виправленню сприятиме вивчення світового досвіду врегулювання проблем у цій сфері та напрацювання власних механізмів раціонального управління боргами.

Усе це актуалізує дослідження державного боргу у контексті досягнення стабілізації економічних, соціальних та політичних процесів, а також інтеграції України у світовий економічний простір. Додаткову актуальність проблемі надає те, що питання обслуговування і погашення державного боргу, визначення напрямів його використання є предметом гострої полеміки серед основних політичних сил України та передвиборних спекуляцій.

Проблема державного боргу є не новою для економічної науки. У вітчизняній та іноземній літературі їй присвячено низку праць, в яких розкривається сутність державного боргу, причини його виникнення та напрями використання, позитивні та негативні наслідки його впливу на функціонування національної економіки. Теоретичні підвалини вивчення державного боргу сформували такі видатні економісти, як А. Сміт, Д. Рікардо, Дж.Ст. Мілль, К. Маркс, Дж. Кейнс, Е. Гансен, М. Туган-Барановський. Особливу увагу на питання державного боргу у своїх працях звертали економісти другої половини 20 ст. – Е. Аткінсон, Р. Барро, Дж. Б’юкенен, М. Карлберг, Г. Манків, Р. Масгрейв, Ф. Модільяні, Дж. Стігліц та інші. Цю тему у своїх працях аналізують сучасні вітчизняні дослідники: О. Барановський, І. Благун, Т. Бондарук, З. Варналій, С. Варфоломєєв, Р. Василишин, А. Гальчинський, В. Геєць, О. Жовтанецький, С. Коба, В. Козюк, Г. Кучер, Т. Моряк, Л. Новосад, Я. Онищук, І. Радіонова, О. Соскін, В. Шпачук та інші. Проте, незважаючи на численні опрацювання, не всі аспекти цієї складної та актуальної для економіки України проблеми з’ясовано і отримали належне обґрунтування. Багато тверджень є суперечливими та дискусійними. Така ситуація зумовлює необхідність продовження досліджень у цій сфері та проведення ґрунтовного макроекономічного аналізу державного боргу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Історичні умови виникнення державного бюджету та форми його функціонування.

1.1.Сутність та історичні  етапи розвитку державних форм.

Державний бюджет – основа фіскальної політики держави, що визначає методи і джерела фінансування бюджету і його використання. Бюджет поповнюється в основному за рахунок податкових надходжень і витрачається на державні потреби.

Бюджетні засоби використовуються для:

• державних закупівель із метою збільшення сукупного попиту;

• виплати трансфертних платежів (субсидії, виплати, дотації);

• виробництва суспільних благ (будівництво лікарень, дорог, охорона навколишнього середовища);

• науково-технічних досліджень і розробок;

• фінансування військових витрат;

• інвестицій в основний капітал.

Державний бюджет може бути профіцитним або дефіцитним, коли розмір державних прибутків, відповідно, більше або менше його витрат. Збалансований бюджет практично неможливий через циклічний розвиток економіки. При спаді бюджет дефіцитний, при підйомі – надлишковий.

Важливим елементом стратегії макроекономічного управління є зменшення розміру бюджетного дефіциту.

Концепції бюджетного дефіциту такі:

• зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;

• внутрішній дефіцит – це загальний дефіцит “мінус” зовнішній дефіцит;

• операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів;

• первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;

• поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків. Для фінансування дефіциту бюджету використовуються як інфляційні, так і неінфляційні джерела.

Бюджетний дефіцит зменшується при:

• збільшенні реального національного продукту – підвищуються податкові надходження, а соціальні виплати зменшуються;

• зниженні податків – використовуваний доход домашніх господарств збільшується, отже, збільшуються заощадження, що йдуть на інвестиції.

Існує три джерела дефіцитного фінансування:

• внутрішні позички. В цьому випадку уряд виходить на внутрішній грошовий ринок, де розміщує свої позички, тобто продає державні цінні папери, і за рахунок виручки від їх реалізації отримує необхідні кошти в борг;

• зовнішні позички. Ці позички можуть надавати уряду міжнародні фінансові організації, іноземні уряди та приватні іноземні фірми;

• грошово-кредитна емісія. Це означає, що Національний банк випускає нові гроші, які не забезпечені зростанням товарної маси, і за допомогою певного кредитного механізму фінансує уряд.

Неінфляційні джерела містять в собі:

• внутрішні та зовнішні позики на фінансових ринках: кредити комерційних банків, іноземних урядів та міжнародних організацій; продаж державних цінних паперів комерційним банкам, фірмам та домогосподарствам;

• трансферти – фінансування у вигляді безоплатної допомоги.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості – прострочування платежів по боргах або за куплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний характер.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.

Характер фінансування державного сектора і бюджетного дефіциту має різні макроекономічні наслідки. Найбільший негативний вплив справляє монетизація дефіциту. Фінансування дефіциту через центральний банк безпосередньо впливає на грошову базу та розмір грошової маси. При монетизації дефіциту держава отримує сеньйораж – доход від друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах перевищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня цін. З огляду на це всі економічні агенти змушені сплачувати так званий інфляційний податок, який через вищі ціни перерозподіляє частину їхніх доходів на користь держави.

Боргове фінансування дефіциту бюджету веде до накопичення державного боргу(2, с.34).

Існує три концепції регулювання державного бюджету.

1. Збалансування бюджету на щорічній основі. Це означає, що державні витрати повинні вирівнюватися з доходами в межах кожного року. Але така концепція вступає в суперечність зі стабілізаційною функцією фіскальної політики.

2. Збалансування бюджету на циклічній основі. Згідно з цією концепцією бюджет повинен балансуватися не щорічно, а в межах економічного циклу. Під час падіння виробництва держава, щоб стимулювати економіку, дискреційно зменшує чисті податки і збільшує державні закупки, що спрямовує бюджет до дефіциту. Під час інфляційного зростання, щоб стримати економіку, держава дискреційно підвищує чисті податки і скорочує державні закупки, що спрямовує бюджет до надлишку.

Бюджетний надлишок під час інфляційного зростання повинен покривати бюджетний дефіцит під час падіння виробництва і тому в межах економічного циклу бюджет повинен балансуватися. Але досвід показує, що зростання та падіння нееквівалентні між собою за глибиною й тривалістю. Тому в межах економічною циклу гармонії між надлишками і дефіцитами не досягається, що не забезпечує збалансованості державного бюджету(6, с.82).

Отже, одночасне дотримання стабілізаційної функції і збалансованого бюджету є для фіскальної політики несумісним. Тому вона змушена вибирати, що є більш пріоритетним – стабілізація економіки чи збалансування державного бюджету. Як показує світовий досвід, при вирішенні цієї альтернативи перевага надається стабілізаційній функції. Це означає, що в основі фіскальної політики повинна лежати концепція функціональних фінансів.

3. Концепція функціональних фінансів. Згідно з даною концепцією  бюджетна функція фіскальної політики повинна бути підпорядкована стабілізаційній. Таке співвідношення між стабілізаційною і бюджетною функціями обумовлено тим, що макроекономічна стабілізація є метою фіскальної політики, а державний бюджет – це інструмент її досягнення. Спираючись на концепцію функціональних фінансів, сучасна фіскальна політика припускає можливість застосування незбалансованого бюджету. Насамперед це стосується дефіцитного бюджету. Якщо бюджетний дефіцит є необхідною умовою для стабілізації економіки, то, з одного боку, держава свідомо йде на його створення; з іншого – вона передбачає певні джерела його фінансування.

 

1.2.Державний борг та етапи його існування

Формування державного боргу набуло актуальності в другій половині XX століття, коли держави стали неспроможними акумулювати у бюджеті достатні фінансові ресурси необхідні для виконання своїх функцій і почали застосовувати боргову політику, позичаючи на внутрішньому та зовнішньому ринках. На сьогодні, як відомо, проблема державного боргу і в Україні є однією з основних.

Державний борг - це сума заборгованості держави перед своїми кредиторами. Розрізняють внутрішній і зовнішній, поточний і капітальний борг(9, с.49).

Головні причини виникнення і збільшення державного боргу:

• хронічний дефіцит державного бюджету;
• перевищення темпів зростання державних видатків над темпами зростання державних доходів;
• фіскальна політика направлена на зменшення податкового навантаження без відповідного скорочення державних витрат;
• розширення економічної функції держави;
• залучення коштів нерезидентів з метою підтримки стабільності національної валюти;
• вплив політичних бізнес - циклів (надмірне збільшення державних видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності у виборців);
• ведення війни тощо.

Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу. Державний борг означає сукупність зобов'язань держави перед іноземними та внутрішніми кредиторами.

Державний борг - це об'єктивне економічне явище, зумовлене залученням державою додаткових фінансових ресурсів на умовах кредиту для забезпечення покладених на неї завдань і функцій.

Граничний обсяг внутрішнього і зовнішнього державного боргу встановлюється на кожний бюджетний період відповідно до Закону України     «Про Державний бюджет України».

Видатки з обслуговування державного внутрішнього та зовнішнього боргу посідають особливе місце серед видатків державного бюджету. Державний борг в основному виникає при використання державного кредиту для покриття бюджетного дефіциту.

У національній економіці існує пряма залежність між розмірами державного боргу і дефіциту бюджету. З одного боку, дефіцит бюджету збільшує державний борг, а з іншого - зростання державного боргу потребує додаткових видатків бюджету на його обслуговування, що збільшує бюджетний дефіцит.

Розвинена система державного запозичення - невід'ємний атрибут ринкової економіки. В Україні така система почала розвиватися у середині 90-х років XX століття. Стійке зростання економіки України і в майбутньому потребує залучення зовнішніх ресурсів для фінансування структурної перебудови економіки та модернізації виробництва.

Українські економісти працюють над статистико-економічним аналізом державного боргу. Для з'ясування реального впливу боргового навантаження на економіку України аналізуються макроекономічні показники - обсяги ВВП, розміри внутрішнього та зовнішнього державного боргу, доходи і видатки держави, розглядається динаміка кількісної величини державного боргу, процедура його обслуговування, вплив державного боргу на темпи економічного зростання.

У країнах з ринковою економікою фактор наявності державного боргу є одним з головних чинників, який надає специфіки функціонуванню їх фінансових відносин.

Державний борг складається з:

• внутрішнього державного боргу - заборгованості держави по випущених і непогашених внутрішніх державних позиках;
• зовнішнього державного боргу - заборгованості кредиторам за межами даної країни у вигляді фінансових зобов'язань країни по відношенню до іноземних кредиторів на певну дату.

Загальний обсяг внутрішньої заборгованості держави розділяється на дві частини:

• монетизований борг, який складається з боргів опосередкований кредитними стосунками держави з банками.
• немонетизований борг, який складається:
• з невиконаних державою фінансових зобов'язань, передбачених чинним законодавством (заборгованість по виплаті пенсій, стипендій, допомог, заробітній платі та інших видах соціальних виплат);
• із заборгованості по господарських стосунках з реальним сектором економіки (заборгованість по державних замовленнях, наданню послуг державним установам та ін.).

Внутрішній державний борг України складається з заборгованості минулих років та заборгованості, що виникає за борговими зобов'язаннями уряду України.

	Дол. США	Грн.	%
Загальна сума державного та гарантованого боргу	54634961,02	433801590,52	100,00

До боргових зобов'язань уряду України належать випущені ним цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані урядом України, а також одержані ним кредити.

Величина державного боргу регулюється законодавчо в Україні з 1992 р. Законом "Про державний внутрішній борг України", де передбачено, що державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов'язання уряду в грошовій формі.

Порядок і умови випуску державних цінних паперів і регулювання їх обігу визначається Законом України "Про цінні папери і фондову біржу"

Обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу визначається згідно з ст. 18 Бюджетного кодексу України. Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60% фактичного річного обсягу ВВП України. У разі перевищення граничної величини боргу Кабінет Міністрів зобов'язаний вжити термінових заходів для зменшення суми державного боргу до рівня 60% і нижче. Обсяги державного боргує важливим індикатором загального стану економіки(17, с.67).

Існує декілька показників оцінки державного боргу.

• борг на душу населення;
• співвідношення міждержавним боргом та індивідуальними доходами; 
• відношення боргу до ВВП;
• відношення суми обслуговування боргу до ВВП та вартості загального обсягу експорту товарів та послуг.

Універсальним загальноприйнятим показником є відношення державного боргу до потенційної боргоспроможності. Він показує, яку частку боргу можна покрити за рахунок поточних доходів після здійснення операційних витрат.

Зовнішній борг - це заборгованість кредиторам за межами даної країни, яка складається із зобов'язань перед нерезидентами, які виникають внаслідок міжнародних позик або продажу фінансових активів за кордон.

Приплив зовнішніх приватних та державних фінансових ресурсів створює боргові зобов'язання перед нерезидентами і призводить до зростання зовнішнього боргу країни. Зовнішні позики дозволяють країні споживати більше, ніж виробляє власна економіка. Можливість позичати зовнішні ресурси означає, що економічні структури (компанії, фірми, уряди) країн, де існує дефіцит капіталу, можуть залучати заощадження тих країн, де є надлишок капіталу і ринкова процентна ставка нижча.

Залучаючи зовнішні позики, країна повинна сплачувати проценти, як і у випадку з внутрішнім боргом. Зростання зовнішнього боргу супроводжується зростанням сум процентних платежів, які необхідні для обслуговування боргу. Тому зовнішні позики мають покривати не лише різницю між державними доходами та видатками, але й відсоток по боргу.

Швидкість зростання зовнішнього боргу залежить від частки зовнішніх позичок у загальному обсязі наявного боргу і процентної ставки.

Платоспроможність із зовнішнього боргу залежить від валютних надходжень. Можливість у погашені цього боргу визначається в сальдо торгового балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави і дають змогу тим самим регулювати платіжний баланс.

В окремих випадках у результаті зміни ситуації в економіці та на фінансовому ринку чи погіршення фінансового стану держава не може забезпечити достатню платоспроможність. Тоді держава змушена вносити певні корективи в свою позикову політику. Такі корективи, як правило, не бажані, оскільки підривають довіру до держави. Але краще своєчасно внести певні корективи і забезпечити реальну платоспроможність держави, ніж допустити її фінансовий крах.

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Економічні та соціальні наслідки державного боргу

2.1. Економічні та соціальні  наслідки державного боргу у  світі

Прийнятним вважається такий розмір державного боргу, який по-перше, не створює перешкод для подальших запозичень, що позитивно сприймається учасниками фінансового ринку, по-друге дає змогу державі безпроблемно обслуговувати накопичений борг за рахунок податкових надходжень до бюджету. У разі перевищення державним боргом певного критичного рівня він несе ризик фінансової дестабілізації і стає причиною уповільнення економічного розвитку. Обслуговування боргу відволікає бюджетні кошти від фінансування державних інвестицій, що є необхідним для пожвавлення економічної динаміки. Крім того, для іноземних інвесторів і кредиторів високий рівень боргового навантаження свідченням недосконалої економічної політики країн позичальників, і такі країни розглядаються як об'єкти, ризикові для інвестування.

Одним із способів визначення рівня державного боргу країни є його порівняння з величинами боргу, нагромадженого іншими країнами. Величина державного боргу відносно ВВП протягом останніх років наведена в додатку 2. Достатньо висока величина державного боргу для цих країн є припустимою і прийнятною, тому що вони є державами з розвинутими внутрішніми фінансовими ринками та високими кредитними рейтингами на міжнародних ринках, завдяки чому вони мають можливість безперервно рефінансувати накопичені борги та обслуговувати їх за рахунок поточних надходжень до бюджету.

Безпечний рівень боргу для країн з перехідними та молодими ринковими економіками за розрахунками МВФ перебуває на дещо нижчому рівні, що зумовлено дією факторів, які визначають специфіку перехідної економіки та розвитку ринкових відносин. Але невеликі розміри державних запозичень - це тільки одна сторона. Залучені кошти повинні стимулювати економічний розвиток держави шляхом інвестування їх в економіку.

 

 

2.2. Економічні та соціальні  наслідки державного боргу в  Україні

Ступінь впливу державної заборгованості на внутрішній сукупний попит та сукупну пропозицію, зовнішньоекономічну рівновагу повною мірою визначається структурою державних доходів та видатків. У залежності від характеру наслідків впливу боргу на економіку їх поділяють на короткострокові та довгострокові.

Короткострокові наслідки бюджетного дефіциту і відповідно державного боргу, існують як проблема "витіснення". Ефект "витіснення" виникає через підвищення ринкових відсоткових ставок, яке відбувається у випадку фінансування бюджетного дефіциту за допомогою випуску державних цінних паперів. За боргового фінансування бюджетного дефіциту відсоткові ставки зростають швидше в тому випадку, коли поєднуються стимулююча фіскальна й антиінфляційна грошово-кредитна політики(18, с.15)

Боргове фінансування бюджетного дефіциту збільшує попит на гроші, в той час як центральний банк обмежує їхню пропозицію. Таке поєднання заходів економічної політики стимулює швидке зростання процентних ставок. Кредити стають дорогими і невигідними для здійснення інвестиційних проектів, таким чином інвестиції витісняються із сфери виробництва.

Довгострокові економічні наслідки державного боргу, відомі як "тягар" боргу.

Довгострокові наслідки державного боргу пов'язані з його впливом на нагромадження капіталу та споживання майбутніх поколінь, тобто на довгострокове економічне зростання.

Збільшення боргу і підвищення відсоткових ставок у довгостроковому періоді призводить до заміщення приватного капіталу державним боргом. Це відбувається внаслідок того, що під час зростання відсоткових ставок приватні інвестиції скорочуються, а приватні заощадження починають розміщуватися в державні боргові зобов'язання. Зростання боргу зменшує виробничі потужності, призначені майбутньому поколінню, отже, воно матиме нижчий рівень доходів.

Збільшення податків, як відомо, - один із способів отримання достатніх доходів для виплати процентів та погашення загальної суми державного боргу. Якщо одночасно з заміщенням приватного капіталу зростають податки, то відбувається подальше скорочення виробництва. До довгострокових наслідків боргу належить і негативний вплив податків на стимули до праці, до інновацій та до інвестування, тому наявність великого державного боргу уповільнює економічне зростання.

Збільшення державного боргу шляхом накопичення бюджетного дефіциту означає, що за видатки, які уряд здійснює сьогодні, доведеться сплачувати у майбутньому. Такі видатки вважаються обґрунтованими, якщо майбутні доходи будуть покривати як основну суму боргу (тобто ті витрати, які сьогодні викликають дефіцит), так і відсотки. На сьогодні в Україні не виконується ні перша, ні друга з цих умов. Дефіцит значною мірою використовується для того, щоб фінансувати державне споживання, при цьому реальні відсоткові ставки державного боргу піднялись до таких рівнів, що їх важко буде компенсувати за рахунок будь-яких реально очікуваних доходів. Ця проблема повинна стати предметом першочергової уваги державної політики. Україна потребує стратегії управління державним боргом на довгостроковий період.

Виплати процентів перерозподіл доходів від тих, хто платить податки і таким чином фінансує відсоткові виплати до тих, хто володіє зобов'язаннями держави. Державні цінні папери, як правило, мають особи з досить високим рівнем доходів, а також установи, які скуповують ці зобов'язання. Але ж податки сплачує усе працююче населення, тобто і ті, хто має низький рівень доходів і не мас доступу до державних зобов'язань. Таким чином, висока частка відсоткових виплат у ВВП створює ризик перерозподілу доходів від відносно бідних до заможних осіб, особливо якщо значна частка бюджетних надходжень отримується за рахунок регресивних податків (ПДВ, акцизи та ін.), а саме така ситуація існує в багатьох країнах з перехідною економікою.

В Україні специфіка полягає в тому, що боргові зобов'язання держави (особливо ОВДП) купують в першу чергу комерційні банки і Національний банк. Через високі реальні ставки для банків вони є дуже привабливим джерелом отримання доходів. Продаж банкам ОВДП може розглядатися як програма непрямої капіталізації банківської системи - при умові, що потік нових "ненадійних" кредитів буде обмежений за рахунок більш ефективного банківського нагляду. Але цей процес викликає витіснення підприємств з кредитного ринку(23, с.40)

 

2.3. Обслуговування державного боргу

Обслуговування державного боргу - це широкий спектр заходів держави з розміщення облігацій та інших цінних паперів, погашення позик, виплати процентів по них, уточнення і зміни умов погашення випущених позик, визначення умов і порядку випуску нових державних цінних паперів.

Обслуговування державного боргу здійснюється Міністерством фінансів України через банківську систему. Для фінансування витрат з розміщення, виплати доходу і погашення боргових зобов'язань уряду України у складі Державного бюджету створюється фонд обслуговування державного внутрішнього боргу. У цей фонд зараховуються кошти у розмірі 50% одержаних від приватизації майна державних підприємств. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів.