Державний борг України

Зміст

Розділ I. Теоретичні засади функціонування державного боргу…………

1.1   Сутність та складові державного боргу………………………………………

1.2   Сутність  і складові системи управління державним боргом ……………

1.3   Зарубіжний досвід управління державним боргом…………………………

Розділ II. Механізм управління державним боргом………………………...

2.1 Передумови формування боргових зобов’язань уряду з часів набуття Україною Незалежності ………………..

2.2 Структура та динаміка державного боргу в Україні…………………………

2.3 Розмір державного боргу та його вплив на макроекономічну збалансованість в Україні……………………

Розділ III. Шляхи удосконалення управління державним боргом в Україні …

3.1 Економічні та соціальні наслідки державного боргу

3.2 Механізм врегулювання боргової кризи та удосконалення управління державним боргом в Україні

Вступ

Актуальність теми. В умовах формування та функціонування ринкової економіки значно посилюється роль та значення такого компонента державних фінансів як державний борг. Гострою фінансовою проблемою є державний борг для України. В структурному плані він поділяється, як і в інших країнах, на державний внутрішній та зовнішній державний борг. Внутрішній борг держави становить собою заборгованість уряду по державних цінних паперах, по невиплаті заробітної плати у всіх галузях народного господарства, взаємозаборгованість підприємств між собою і державі, боргу держави підприємствам за продукцію. Державний борг деформує економіку, гальмує розвиток реальних економічних процесів і в кінцевому рахунку не дозволяє ефективно розвиватися країні. Великий тягар лягає на державний бюджет. Він постійно знаходиться у кризі, яка чим раз більше поглиблюється. Це й зумовлює формування в Україні значної частини внутрішнього боргу, який дедалі більше зростає.

              Великі розміри внутрішнього і зовнішнього боргу, а також зростання витрат по його обслуговуванню посилює як актуальність самої проблеми державного боргу, так і пошуку шляхів вдосконалення його управління. Як свідчить досвід розвинутих країн, чим обтяжливішим стає для держави нагромаджений зовнішній та внутрішній борг, тим його обслуговування істотніше включається у взаємодію з функціонуванням економіки та її фінансової системи.

              В перехідній економіці України державний борг все більше набуває характеру не лише фінансової, але і соціально-політичної проблеми, яка прямо пов’язана з проблемою економічної безпеки країни. Важливого значення набуває питання управління та обслуговування державного боргу в контексті тих економічних труднощів, які вже впродовж восьми років переживає Україна.

Усі ці  обставини  обумовлюють актуальність вибраної теми  дипломної роботи.

Теоретичні  основи  державного боргу  та  управління  ним  більш-менш  розроблені в  фінансовій літературі. Важливе  місце  в  дослідженні  цієї  проблеми займають праці українських вчених: О.Д.Василика, А.С.Гальчинського, Г.Н.Климка, В.М.Суторміної, В.О.Степаненка, В.М.Федосова, В.М.Федоренка  та  інших. Серед  російських  вчених  потрібно відмітити  праці: М.Б.Богачевського, Б.Г.Болдирєва, Л.О.Дробозіної, Л.М.Красавіної, та  інших. Серед  західних  економістів  важливий  внесок  в  дослідження  цієї  теми  зробили: Д.Рікардо, А.Сміт, Дж.Кейнс, А.Лаффер, А.Лернер, Р.Масгрейв, М.Фрідман і інші.

              В  той  же  час  в  Україні  майже  відсутні  дослідження, що  присвячені  проблемам  управління  державним  боргом, особливостями  його  формування  і  розвитку  в  період  переходу  до  ринкової  економіки. Саме  актуальність, науково-теоретична  і  практична  важливість  проблеми, її  недостатня  дослідженість  в  Україні  склали  передумови  для  вибору  теми  дисертаційного  дослідження. Виходячи  із  ступеню  наукових  розробок  вказаних  проблем  і  реальних  вимог  практики, визначена  мета  і  основні  задачі  дослідження.

              Мета дослідження полягає у вивченні та аналізі основних тенденцій та специфічних особливостей формування державного боргу України, а також розробці на цій основі практичних рекомендацій щодо механізму його управління та обслуговування.

              Для досягнення поставленої мети у роботі передбачається ряд завдань головними з яких є:

-         виявлення основних тенденцій в розвитку державного боргу України, його сучасних розмірів;

-         аналіз структури, основних принципів формування державного боргу України та механізму його обслуговування;

-         досліження місця і ролі держави на фінансовому ринку;

-         виявлення економічних передумов формування державного боргу;

-         проведення аналізу структури окремих компонентів державного внутрішнього боргу та його специфіки;

-         дослідження механізму управління державним боргом;

-         обгрунтування шляхів удосконалення управління державним боргом в Україні;

-         розробка підходів до визначення його оптимальних розмірів і структури.

Предметом дослідження є фінансові відносини, які утворюються між державою і її кредиторами, в результаті яких формується та зростає державний борг і відбувається його управління та обслуговування.

              Об’єктом дослідження є державний борг, його місце і роль в економічному розвитку України в період 2000 – 2011 роках.

При написанні дипломної роботи використовувались законодавчі і  нормативні  акти, які  регулюють  систему  державного  боргу  та  механізм  його  управління, матеріали  Міністерства  фінансів  України, Міністерства  економіки  України, Міністерства  статистики  України, Державної  комісії  по  цінних  паперах  і  фондовому  ринку, Національного агенства України  по  реконструкції  і  розвитку. В  роботі  над  дисертацією  використовувались  офіційні  публікації  законодавчих  і  виконавчих  органів, видання  фінансових  і  статистичних  установ  країн  з  ринковою  економікою  та  країн, що  трансформуються. В  роботі  використані  також  статистичні  дані  МВФ, ЄБРР. Важливе  значення  мали  праці  українських  та  зарубіжних  економістів, матеріали  науково-практичних  конференцій  та  семінарів, довідкова, періодична  література  та  інші  публікації.

Розділ1.Теоретичні засади функціонування державного боргу

1.1  Сутність та поняття державного боргу

Державний борг – важлива складова державних фінансів. Під державним боргом розуміють всю суму випущених і непогашених боргових зобов’язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх) включаючи видані гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам. До появи державного боргу призводить існування державного кредиту.

Призначенням державного кредиту є мобілізація державою коштів для фінансування державних видатків, особливо коли державний бюджет є дефіцитним. Державний борг підрозділяється на внутрішній і зовнішній.

Державний внутрішній борг - це економічна категорія, що відображає підсистему економічних відносин між державою (включаючи місцеві органи влади) та кредиторами з числа юридичних та фізичних осіб.

З чисто формальної точки зору під державним внутрішнім боргом розуміється вся сума випущених, але не погашених державних позик з нарахованими по них процентами. Останні мають бути сплачені власникам державних цінних паперів у визначені державою строки. Крім суто державного внутрішнього боргу який визначається сумою випущених центральним урядом облігацій та інших видів боргових зобов’язань, а також кредитних цінних паперів, що випущені місцевими органами влади (штати, муніципалітети, окремі великі міста, як правило адміністративні центри) до внутрішнього державного боргу включається також заборгованість державних підприємств. Проте типовою, можна сказати, класичною формою державного боргу є борг центрального уряду та місцевих органів влади.

Державний внутрішній борг класифікується за видом фінансових інструментів та інституціональними ознаками. Мова йде про види та фінансові характеристики державних боргових зобов’язань або позик з одного боку, та державний статус чи рівень влади тих, хто випускає позики чи інші види державних цінних паперів. Звідси йде поділ державного внутрішнього боргу відповідно на державний внутрішній борг центрального уряду та борг місцевих органів влади.

Розміри державного боргу залежать від безлічі факторів, причому вони впливають на борг нерівнозначно. Це стосується випуску державних боргових зобов’язань як у вартісній, так і в товарній формах, відновлення й захист заощаджень громадян, як це має відбуватись в Україні, Росії та інших країнах СНД. Всі ці фактори спричиняють зростанню державного внутрішнього боргу. Цьому сприяє також невиконання зобов’язань національних об’єднань і асоціацій щодо отриманих ними валютних кредитів.

Зовнішній державний борг виникає в зв’язку з залученням державою зовнішніх позик. Державний зовнішній борг класифікується по наступних ознаках: по видах кредитів (банківські і фірмові); по формах надання (валютні і товарні); в залежності від цільового використання (інвестиційні і неінвестиційні позики); по умовах надання (пільгові, за сплатою високих процентів, на компенсаційній основі); по строках повернення заборгованості (короткострокові – до І року, середньострокові – 5-10 років, довгострокові – більше 10 років); по умовах повернення боргу (одночасно, рівними чи не рівними частинами).

Протягом двох століть між представниками різних економічних шкіл точаться суперечки: чи є державний борг тягарем для економіки? Прихильники позиції, що заперечує твердження щодо тягаря державного боргу, яка була панівною до другої світової війни і нині підтримується деякими впливовими економістами, вважають, що витрати поточного використання ресурсів, залучених шляхом державних позик, не можуть бути перенесені на майбутні покоління, і тому державний борг – не тягар для них. Їх позиція базується на таких основних аргументах:

-         ресурси, які одержує держава, завжди оплачуються її кредиторами у формі зменшення кількості товарів для приватного споживання, яке не може бути оплачене наступними поколіннями. Закрите суспільство не може мати більшу кількість товарів і послуг, ніж воно виробляє нині. Суспільство не може збільшити цю кількість, розраховуючись за неї майбутнім випуском. Збільшити сьогоднішній обсяг товарів і платити за них виробленим у майбутньому можливо, лише якщо здійснюване запозичення – зовнішнє, тобто зроблене кредиторами, які надають сьогоднішні товари в обмін на пізніший випуск;

-         зобовязання для майбутніх платників податків по процентах і основній сумі боргу, до яких призводить внутрішнє запозичення, не є тягарем для суспільства в цілому, оскільки ці платежі тільки перенесення доходів між майбутніми членами суспільства. Втрати платників податків компенсуються вигодою одержувачів платежів.

Ставлення науковців до боргів держави було і залишається неоднозначним. У більшості наукових праць XVIII і XIX ст. державний борг розглядався як явище негативне. Так, А. Сміт наголошував у своїх працях, що зростання державного боргу може спричинити банкрутство держави як позичальника. Досить категорично щодо державних запозичень висловлювався інший відомий учений Т. Р. Мальту. Він зазначав, що великий державний борг – це ракова пухлина, яка роздирає життя народу і його добробут.Цієї ж думки дотримувався Ж. Б. Сей, який порівнював державний борг із новою зброєю, страшнішою за порох, зброєю, якою держава повинна користуватися лише у крайньому разі. Водночас досвід розвитку світової економіки підтвердив, що державний борг – це складне явище, зумовлене низкою факторів, яке в умовах кожної держави може мати свою специфіку. Державні запозичення не завжди призводять до банкрутства держави або до її зубожіння, а сама по собі наявність державного боргу не дає уявлення щодо реального стану державних фінансів. Підтвердженням тому є досвід Англії, яка вважається батьківщіною кредиту і яка, незвважаючи на зростання державного боргу, досягла розквіту економіки.

Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Однією з головних характеристик становища боргової залежності країни є відношення суми державного боргу до ВВП. Міжнародний банк реконструкції і розвитку критичним рівнем цього показника вважає 80-100 %. За данними МВФ, у 1995р. сумарний борг щодо ВВП становив у США 69 %, у Німеччині – 56 %, у Франції – 51,9 %, у Великобританії – 46,6 %, у Японії – 87 %, в Італії – 126,7 %. На початок 1996р. найбільший розмір зовнішнього боргу мала Мексика (125 млрд дол.) і Китай (111млрд дол.). значні розміри зовнішнього боргу мають також Бразилія, Індонезія, Угорщина. За даними Організації економічного співробітництва та розвитку, відбувається зростання зовнішньої заборгованості у світі. Особливо вирізняються стрімкими темпами зростання заборгованості країни, що розвиваються. До категорії країн із надмірним рівнем заборгованості належать ті, які протягом останніх років мали перевищення критичного значення хоча б одного з таких показників: відношення величини накопиченого боргу до ВВП становило понад 80 % або відношення величини боргу й відсоткових платежів до експорту перевищувало 220 %. У більшості країн світу величина державного боргу регулюється законодавчо. В Україні величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 відсотків фактичного обсягу валового внутрішнього продукту

Один з відомих американських економістів А.Лернер розглядає концепцію “функціональних фінансів”, у якій значну увагу приділяє державному боргу. Як відомо, англійська класична політекономія розглядала державний борг як тягар, що накладається на майбутнє покоління, підриває його накопичення. Ця теза міцно закріпилась серед економістів, які займаються проблемою державних фінансів і фінансової політики. Кейнсіанська теорія, навпаки намагалася довести, що питання перекладення частини боргу неможливо розглядати прямолінійно. По суті справа значно складніша. А.Лернер, розглядаючи суть, наслідки державного боргу, виділяє дві його частини – внутрішній і зовнішній борг. На його думку, внутрішній борг не можна розглядати як тягар, накладений на майбутнє покоління. Особи різних вікових груп позичають один одному певні кошти. Під час погашення боргів грошові потоки повертаються до власників. У результаті рівень споживання не зменшується, відбувається лише перерозподіл доходів. А.Лернер писав: “Державний борг не є тягарем для майбутнього покоління, бо якщо воно буде здійснювати платежі по цьому боргу, то буде платити самому собі. Державний борг не є тягарем для нації, так як кожен цент процентів чи погашення основної суми позики, яка зібрана серед громадян як платників податків для здійснення платежів по державному боргу, повертається громадянам як до власників облігацій державних позик”. Щодо зовнішнього боргу, то, з точки зору А.Лернера, важливим є те, з якою метою робились позики: для фінансування поточних чи капітальних видатків держави. Якщо позики використовуються для фінансування поточних видатків, то майбутнє покоління з своїх майбутніх доходів будуть змушені гасити борг і проценти зовнішнім кредиторам. Якщо ж позики використовуються для фінансування капітальних державних витрат, то проблема полягатиме в тому, як продуктивно будуть використовуватись отримані кошти. Приріст національного доходу, отриманого в результаті економічного злету, дасть можливість не тільки сплатити проценти, а й збільшити доходи держави і населення.

Погляди на державний борг як на явище, що не є тягарем для економіки, були різко розкритиковані після другої світової війни такими впливовими економістами, як Дж.Бьюкенен, Е.Меаде, Р.Масгрейв, Ф.Модігліані. Їх мотивація у цілому зводиться до такого:

-         тягар державних видатків, що фінансуються податками, переноситься оскільки примусово вилучаються ресурси у теперішніх платників податків. Але видатки, що фінансуються запозиченням – чи то зовнішнім, чи то внутрішнім, - як правило не стають тягарем для поточного покоління, оскільки ресурси надаються заощаджувачами в обмін на державні облігації або інші активи. Для кредиторів змінюється лише форма утримання їх заощаджень;

-         тягар покладається на майбутні покоління, які вимушені платити податки для обслуговування боргу. Ці податки – не просте перенесення доходу, а тягар для всього суспільства, оскільки при відсутності видатків, що фінансуються запозиченням, ці податки не стягувалися б, тоді як інвестори в облігації одержували б такий самий доход від прибутковості фізичних активів, в які їх заощадження були б інвестовані.

Це думка прихильників класичної обтяжливої позиції, в якій власне стверджується, що тягар державного боргу полягає в додатковому оподаткуванні, необхідному для фінансування процентних зобовязань. Так в роботах визначного американського економіста, лауреата Нобелівської премії Дж. Б’юкенена значна увага приділена питанням державного кредиту.

Як підкреслює Дж. Б’юкенен, проблема існує тому, що уряд і політики рідко говорять про те, що державні витрати фінансуються за рахунок випуску грошей. Свою концепцію державного кредиту й урядової заборгованості Б’юкенен виводить з закономірностей суспільного вибору. Він відмічає, що “ніхто не може заперечувати більшу схильність політиків до нарощування державного боргу, ніж до збільшення податків”. Позики розширюють фінансові можливості й сприймаються виборцями як менш тяжкі в порівнянні з податками. Тому депутати законодавчих органів охоче підтримують позичкове фінансування.

Проблема тягаря державного боргу має ряд важливих аспектів. Один з них – це коли державні позичкові операції в довгостроковій перспективі неминуче призводять до зменшення споживання внаслідок падіння обсягів інвестицій в основні виробничі фонди, хоча на короткому проміжку часу одержані позики підвищують споживання.

Відомий економіст М.Калберг пояснює, що допускається, що держава підвищує частку запозичення у національному доході. В короткостроковому періоді це не впливає на дохід, а споживання на душу населення навіть поліпшується. Але у довгостроковому періоді дохід знижується і, як наслідок, споживання на душу населення падає.

Таким чином, на підставі дослідження державного боргу з усіх концепцій можна виділити дві, на наш погляд найцікавші. Перша – А.Лернера про зовнішній борг і його ефективність, яку можна застосувати до наших умов. Зростання зовнішнього боргу тільки тоді стає кабалою, коли залучені фонди пішли на поточні цілі й не привели до створення нової вартості і багатства. Зовнішні позики, залучені на фінансування обєктів промислового чи сільськогосподарського будівництва, тобто витрачені продуктивно, створять можливість повернути фонди з процентами, а залишок збільшить вартість і національне багатство.

Друга концепція (кейнсіанська теорія), яку розвивають багато економістів (Р.Масгрейв, К.Макконнелл, С.Брю та ін.), полягає в тому, що державний борг є громадянським активом, складеним із фінансових активів усіх субєктів ринку, тобто веде до підвищення попиту і ціни інших активів. Це становище особливо загострилося б під час зниження нових емісій корпорацій. Через це зайві заощадження мають бути залучені в інвестиції державних цінних паперів.

Дослідженню теоретичних питань державного боргу та державного кредиту у вітчизняній літературі приділяється недостатньо уваги, тоді як західна фінансова наука вивчає не лише природу державного боргу, а й наслідки використання боргового фінансування на макро- і мікрорівнях. Тому ці проблеми особливо актуальні і заслуговують на грунтовні дослідження вітчизняною фінансовою наукою.

              Підсумовуючи вищесказане, можна відмітити, що державний борг є іманентною складовою державних фінансів у ринковій економіці. Аналізуючи еволюцію теорій державного кредиту слід відмітити існування багатьох ідей фінансової думки, які пройшли шлях від заперечення доцільності позик у класиків до захоплення ним у кейнсіанців і знову до заперечення державного боргу у неокласиків. Вітчизняна фінансова наука про державний борг, на нашу думку, повинна рухатись шляхом загальносвітових тенденцій фінансової думки, але з урахуванням національних умов.

1.2 Сутність і складові системи управління державним боргом

Для оптимізації витрат, пов'язаних з фінансуванням дефіциту державного бюджету, держава здійснює управління державним боргом. Під управлінням державним боргом слід розуміти комплекс заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення і погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів.

Державний борг можна розглядати з двох позицій: з одного боку, державне запозичення сприяє економічному зростанню; з іншого - борг збільшує навантаження на державний бюджет. Тому необхідно знайти оптимальне співвідношення між інвестиціями, економічним зростанням та внутрішнім і зовнішніми запозиченнями. Умови залучення нових позик мають оцінюватися з урахуванням здатності країни обслуговувати внутрішній та зовнішній борг за раніше прийнятими зобов'язаннями.

Управління державним боргом в цьому контексті може розглядатися в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні, під управлінням державним боргом мається на увазі формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з її діяльністю у вигляді позичальника і гаранта. Під управлінням боргом у вузькому розумінні мається на увазі сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску, розміщення боргових зобов'язань держави, надання гарантій, а також проведення операцій з обслуговування та погашення боргових зобов'язань.

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

1) пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;

2) недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

3) забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

4) визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні;

5) забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни. Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись

наступних принципів:

- безумовності — забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики,,

- зниження ризиків — розміщення і погашення позик таким чином, щоби максимально знизити вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів і

спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань,,

- оптимальності структури - підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань за термінами обертання і погашення,,

- зберігання фінансової незалежності -підтримка оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами,

- прозорості - дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника.

У процесі управління державним боргом необхідно враховувати економічну та політичну ситуацію в країні; рівень інфляції; ділову активність суб'єктів підприємницької діяльності; ступінь ризику країни щодо неповернення боргу.

Для ефективного управління державним боргом, розв'язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов'язань держави використовують різноманітні методи. Одним із найпоширеніших є рефінансування державного боргу, тобто погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідно, щоб держава мала високу репутацію держави-позичальника. її досягнення та підтримка являється важливим фактором для успішного управління державним боргом. На сьогодні репутація позичальників на світовому фінансовому ринку виражається в рейтингах, які присвоюються певній державі спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування.

З позиції інвесторів, найбажанішим варіантом є повне, безумовне і своєчасне виконання державою своїх зобов'язань. Однак за умови неспроможності держави через певні причини забезпечити погашення позик і виплат за ними процентів, можуть прийматися рішень щодо новації, уніфікації, конверсії, консолідації, відстрочки погашення боргів або ж анулюванні державного боргу.

Новація - домовленість між позичальником і кредитором щодо заміни зобов'язання по певному фінансовому кредиту іншим зобов'язанням.

Уніфікація позик - об'єднання декількох раніше випущених позик. При цьому облігації та сертифікати раніше випущених позик обмінюються на облігації та сертифікати нової позики.

Конверсія - одностороння зміна доходності позики, коли держава заявляє про зниження для кредиторів дохідності по позиках, отриманих державою.

Консолідація - зміна умов обертання позик в частині терміну їх погашення, тобто рішення про перенесення дати виплати по зобов'язаннях на пізніший термін.

Обмін облігацій за регресивним співвідношенням - кілька раніше випущених облігацій прирівнюються до однієї нової облігації.

Відстрочення погашення позик - провадиться, коли випуск нових позик використовується на обслуговування раніше випущених позик

Анулювання боргу - відмова держави від усіх зобов'язань щодо раніше випущених позик. Може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави або політичними мотивами.

Слід мати на увазі, що застосування цих методів порушує перший принцип управління державним боргом — принцип безумовності. Тому їх використання вимагає глибокого попереднього вивчення та аналізу подальших економічних і політичних наслідків. Це може бути:

1. скорочення споживання населення країни;

2. збільшення податків для обслуговування державного боргу виступає антистимулом економічної активності;

3. перерозподіл доходу на користь власників державних облігацій.

4. Іноземні кредити, отримані вітчизняними підприємствами під гарантії уряду.

Світова криза заборгованості, що вибухнула в кінці 70-х - на початку 80-х років дала змогу накопичити значний досвід з управління борговим тягарем. Є декілька варіантів розв'язання боргової проблеми. Один із них - визнати свою неспроможність сплачувати борги в строк і в повному обсязі, тобто оголосити дефолт і шукати шляхів пом'якшення його наслідків. Інший варіант — перевести все в площину "дрібного фолу", політики розділу боргів, переговорів із реструктуризації, вимог часткового списання, технічних та юридичних тяганий.

Відмова від платежів не тільки принизлива, вона загрожує втратою активів за кордоном, іншими міжнародними санкціями. Оголошення дефолту може принести лише тимчасове полегшення для державного бюджету, але призведе до глобальних наслідків, пов'язаних із зменшенням обсягів іноземних інвестицій в економіку країни, до зменшення обсягів зовнішньої торгівлі, зробить неможливим надалі здійснювати зовнішні запозичення.