Державний бюджет. 2

 

Зміст

 

Вступ…………………………………………………………………….…………3

Розділ І. Теоретичні основи державного бюджету……………………….…….6

1.1. Поняття, суть, та структура державного бюджету.………………….……..6

1.2. Основні джерела формування державного бюджету……………………..13

Розділ ІІ. Розбудова державного бюджету…..………………………….…......19

2.1. Становлення бюджетної системи України………………………………...19

2.2. Зміни в державному бюджету розвинутих країнах……………………….26

Розділ ІІІ. Бюджетний дефіцит, суть, причини та шляхи вирішення.……….30

3.1. Причини бюджетного дефіциту України. Основні методи покриття.…..30

3.2. Світовий досвід прояву дефіциту бюджету…………………...……….….37

Висновки……………………………………………………………….……...…43

Список використаної літератури…………………………………….……..…..45

Додатки……………………………………………………………………….….46

 

Вступ

Економічний зміст бюджетної  системи розкривається в процесах формування та розподілу грошових ресурсів, які за своєю сутністю дуже різноманітні й охоплюють усі рівні державного управління всіх країн. Рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях – від створення до споживання здійснюється за допомогою грошових фондів. Тому залежно від того, як відбувається процес мобілізації та використання бюджетних коштів, як це впливає на формування в кінцевому підсумку фондів споживання та нагромадження визначається роль бюджетної системи в управлінні економікою.

Актуальність теми дослідження  обумовлюється не тільки потребами  практики державного будівництва , а  й необхідністю всебічного наукового  дослідження бюджетної системи та бюджетного процесу в цілому. Наукове осмислення проблеми необхідне для вирішення таких практичних завдань, як створення фінансової бази, достатньої для виконання державними органами своїх завдань, створення гарантованих, передбачуваних та довгострокових доходних джерел бюджетів.

Основна мета курсової роботи полягає у дослідженні особливостей функціонування бюджетної системи України та порівняння з розвиненими країнами світу. Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’ язаних завдань : дослідити теоретичні підвалини існування бюджетної системи;проаналізувати особливості функціонування бюджетної системи України та розвинених країн; напрацювати можливі шляхи оптимізації бюджетного процесу в Україн дивлячись на розвинені країни світу .

Предметом дослідження курсової роботи є економічні відносини які виникають у процесі взаємодії між суб’єктами бюджетної системи країн: України та розвинених країн, на прикладі Німетчини та Сполучених Штатів Америки.

Об’ єктом дослідження  виступає бюджетна система України та розвиток бюджетної системи в Німетчині та Сполучених Штатів Америки.

Курсова робота складається із вступу, основної частини, висновків та додатків. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначаються мета, завдання, предмет, об’ єкт дослідження.

Основна частина присвячена дослідженню визначеної проблеми. У  висновках сформульовано основні  результати курсової роботи.

Бюджетна система — це сукупність бюджетів держави та її адміністративно-територіальних утворень (державний бюджет та місцеві бюджети відповідно), побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Бюдже́тна систе́ма Украї́ни — складається з державного бюджету України та місцевих бюджетів. До місцевих бюджетів належать бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.

Структура бюджетної системи значною  мірою залежить від державного устрою країни. Так, держава з федеральним  устроєм має федеральний (державний) бюджет і бюджети складових частин федерації (штатів, земель, кантонів, республік), а також бюджети місцеві (районів, міст, сіл, — залежно від адміністративного поділу). Наприклад, у США центральне місце належить бюджетам штатів, а загальнодержавні функції (оборона, зовнішні зв'язки, загальне управління) задовольняються за рахунок федерального бюджету. У державах без федерального поділу є лише державний і місцевий бюджети.

Кожен бюджет має свої власні джерела  доходів. Джерелами доходів державного бюджету є податок на прибуток підприємств, об'єднань і організацій; податок на додану вартість; акцизні  податки; доходи від зовнішньоекономічної діяльності; прибутковий податок  з громадян та ін., згідно з нормативами, що визначаються законодавчими актами. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок різних місцевих податків та стягнень.

Аналіз стану бюджету  України за останні роки свідчить про дедалі напруженіший хід усього бюджетного процесу, ускладнення його формування й виконання. Бюджетний  дефіцит — це та сума, на яку в даному році витрати бюджету перевищують його доходи.

Дефіцит державного бюджету  характерний нині для багатьох країн. У США, наприклад, державний бюджет був збалансований без дефіциту за останні півстоліття лише два  рази (у 1969, 1998 рр.), у Франції за останні 48 років державний бюджет був дефіцитним 32 рази, навіть у Німеччині, з її економічним і валютним «благополуччям», перевищення витрат над доходами спостерігається постійно. В Україні дефіцит державного бюджету за останні роки незначний, оскільки уряд докладає максимум зусиль у формуванні бездефіцитного бюджету (профіциту). Причини дефіциту бюджету пояснюються цілим рядом факторів:

  1. зниженням рівня суспільного виробництва;
  2. глибокою структурною й технологічною незбалансованістю виробництва, постійним виснаженням природних ресурсів, зниженням науково-технічного потенціалу;
  3. послабленням контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств, постійним зростанням цін, інфляцією;
  4. нераціональною зовнішньоекономічною діяльністю держави;
  5. великомасштабним оборотом «тіньового» капіталу;
  6. великими непродуктивними витратами, приписками, крадіжками, втратами виробленої продукції.

У країнах із фіксованою кількістю грошей в обігу можуть бути застосовані три способи  покриття дефіциту бюджету — жорсткіше оподаткування, емісія паперових грошей, що веде до інфляції, державні позики, які спричиняють зростання державного боргу.

 

Розділ І. Теоретичні основи державного бюджету

    1. Поняття, суть, та структура державного бюджету

Бюджет  — це баланс грошових доходів і витрат, який складається для держави, місцевих органів управління, суб'єктів господарювання, сімей або окремих громадян на  певний  термін.  Державний бюджет — це річний  план  державних витрат і джерел їхнього фінансового забезпечення. Бюджетна система містить бюджет центрального уряду, а також  бюджети  всіх  рівнів місцевої влади. Відповідно бюджети бувають  центральними,  обласними, місцевими. Часто, коли розглядають  місцеві бюджети,  мають  на  увазі всі бюджети, крім бюджету  центрального уряду.  В  Україні до місцевих бюджетів належать бюджети областей, міські  бюджети  Києва  і Севастополя, районні  бюджети сільських районів,  міські  бюджети міст обласного підпорядкування,  бюджети внутрішньоміських районів, бюджети міст районного підпорядкування тощо.  Між  ними  існують  досить складні відносини,  пов'язані  з розподілом   джерел  бюджетних  доходів,  фінансуванням   місцевих бюджетів  з боку центрального уряду шляхом перерозподілу коштів  у масштабі країни тощо. Отже, державний бюджет — це не тільки бюджет центрального уряду, а й сукупність бюджетів усіх рівнів  державної адміністративно-територіальної  влади.  Сукупність  різних   видів бюджетів,  що  перебувають  між собою в  певному  взаємозв'язку  і взаємозалежності, створює бюджетну систему, що діє в країні.

З  бюджетом тісно переплітаються позабюджетні фонди — кошти держави, що мають цільове призначення і не включаються до державного бюджету. Позабюджетні кошти знаходяться в розпорядженні центральних і місцевих  органів влади.  Вони  концентруються  в спеціальних фондах  (наприклад, пенсійному).  Позабюджетні  фонди створюються за  рахунок цільових  податків,  позик,  субсидій  з бюджету.  Вони розширюють можливості втручання держави в економіку не  за рахунок бюджету, отже, дають змогу уникнути парламентського контролю.  Крім того, створюється видимість зменшення дефіцитності бюджету. Так, в Україні до складу бюджету не включалися,  а  отже, дуже  часто  і  не контролювалися законодавчою владою використання різноманітних податків і зборів на утримання автомобільних шляхів, фонди   соціального   захисту  інвалідів,  зайнятості   населення, приватизації,  охорони  праці, природи тощо.  В  окремих  випадках можуть  створюватися бюджетні резерви необхідні для безперебійного виконання намічених   заходів   забезпечення   непередбачених невідкладних витрат.

Проект  бюджету щорічно  обговорюється і приймається  законодавчим  органом  —  парламентом країни. З  політичної  точки  зору державний  бюджет  — це своєрідний компроміс між  цілями  держави, заінтересованої в зростанні бюджетних коштів, а отже, і податкових надходжень,  та інтересами власників і працюючих за наймом  (особи, що  представляють і захищають їх інтереси в парламенті) з приводу податкових   ставок   на  власність,  доходи,  податкових   пільг, бюджетних витрат  на  соціальні цілі; компроміс між загальнодержавними  і місцевими інтересами; компроміс між інтересами  окремих галузей  з  приводу  податків  і субсидій,  пільгових  кредитів  і державних  замовлень,  підрядів на  будівництво  та  інвестиційних премій. Кожен такий компроміс супроводжується політичною боротьбою в парламенті.

Доходна частина бюджету  складається в основному з  бюджетних надходжень.  Менша  її  частина — це  неподаткові  надходження.  В Україні головну  роль відіграють податок на прибуток та податок  на додану  вартість. Велика частка непрямих податків (ПДВ  та  акциз) пояснюється  тим, що в  умовах спаду виробництва  держава  не  може забезпечити  надходження  в  бюджет шляхом  прямого  оподаткування  прибутку  підприємств,  організацій  та  доходів  громадян.   Тому застосовують непряме оподаткування, яке є формою вилучення доходів  у споживачів.

Сутність бюджету розкривається  при вивченні його як економічної  категорії та як основного фінансового  плану. Бюджет як економічна категорія - є основною ланкою державних фінансів і важливою складовою фінансової сис-теми в цілому. Державні фінанси виражають сукупність економічних відносин у грошовій формі з приводу розподілу і перерозподілу вартості ВВП з метою фінансового забезпечення реалізації функцій держави. Суб'єктами цих від-носин є юридичні й фізичні особи та держава, об'єктом - ВВП. За певних умов об'єктом фінансових відносин може бути національне багатство, виражене у вартості накопичених у суспільстві благ та природних ресурсів.

Бюджет держави як відособлена  ланка фінансової системи відображає ту частину розподільних відносин, яка пов'язана із формуванням  і використанням основного централізованого фонду грошових коштів. Характерними ознаками цих відносин є те, що вони, по-перше, відбивають двосторонні відносини  держави з юридичними та фізичними  особами; по-друге, регламентуються  державою в законодавчій формі; по-третє, пов'язані зі створенням фінансової бази для забезпечення виконання  державою її функцій - управлінської, оборонної, економічної та соціальної; по-четверте, характеризують перерозподіл доходів  і коштів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення; по-п'яте, спрямовані на реалізацію основних завдань економічного і соціального  розвитку країни. Отже, бюджет держави  являє собою сукупність законодавчо  регламентованих відносин між державою, юридичними та фізичними особами з приводу розподілу й перерозподілу ВВП, а за певних умов - і національного багатства з метою формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій.[5]

Як система розподільних відносин, що характеризують рух вартості від одного суб'єкта до іншого, бюджет держави виражає певні фінансові  протиріччя у суспільстві. Кожний суб'єкт  хоче віддати до бюджету якомога  менше, а отримати - якнайбільше. Це об'єктивне явище, притаманне і фінансам у цілому. Адже об'єкт фінансових відносин один - ВВП, а суб'єктів - троє: юридичні та фізичні особи і держава. Ці протиріччя обов'язково мають бути збалансованими, інакше підривається економічна база і порушується соціальний спокій у суспільстві. Тобто необхідно досягти оптимальних пропорцій розподілу ВВП через бюджет. Проблема полягає в тому, що науково встановлених пропорцій не існує. Ніхто у світі ще математично не обгрунтував критерії оптимальності, не довів, якими ж мають бути пропорції.

 Для бюджету зростання  ВВП має дуже важливе значення. По-перше, при цьому за стабільних  пропорцій розподілу зростають  доходи держави, як і решти  суб'єктів фінансових відносин. По-друге,  і це головне, стабільне зростання  ВВП створює передумови для  зменшення частки держави. Розглядаючи  цю залежність, слід спинитися  на факторах, які визначають рівень  бюджетної централізації ВВП.  Основним із них є обсяг  і характер виконання державою  її функцій.[6]

У цілому бюджет держави  як економічна категорія є дуже складним явищем, яке відіграє важливу роль у суспільстві. Він урівноважує  фінансові інтереси суб'єктів розподільних відносин, забезпечує збалансований  розвиток країни. Через бюджет фінансуються основні державні видатки. Велика роль бюджету виявляється й у ставленні  до нього. В усіх країнах світу  бюджетні відносини регулюються  в законодавчому порядку, що дає  підстави розглядати бюджет і як правову  категорію.

Правова характеристика бюджету  пов'язана з розглядом його як фінансового плану, що являє собою  розпис доходів і видатків основного  централізованого фонду грошових коштів держави. Правове регламентування  бюджету здійснюється у загальних  рисах головним законом - Конституцією і деталізується у бюджетному законодавстві, яке охоплює три  рівні. Перший - це законодавчий акт, що здійснює загальне регламентування  бюджету і бюджетних відносин. До 2001 р. в Україні таку роль виконував  Закон "Про бюджетну систему України", а нині - "Бюджетний кодекс України". Він визначає засади формування бюджету  і принципи побудови бюджетної системи, її склад, розмежування доходів і  видатків між бюджетами, регламентує  бюджетний процес та міжбюджетні  відносини[3;5]. Другий - ухвалення законів, що регламентують окремі статті доходів  і видатків. Стосовно формування доходів основним є Закон України "Про систему оподаткування" і закони, які регламентують стягнення окремих податків: "Про податок на додану вартість", "Про акцизний збір", "Про податок на прибуток підприємств" та ін. Податкове законодавство може бути систематизоване й у єдиному документі - податковому кодексі, проект якого розроблено і підготовлено до затвердження в Україні. Стосовно видатків таких прямих законів немає, але є закони, які визначають основи і пріоритети фінансування, наприклад Закон України "Про освіту". І нарешті, третій рівень - це щорічне прийняття закону про Державний бюджет і відповідних рішень місцевих органів влади про місцеві бюджети. Прийняття цих актів являє собою законодавче затвердження бюджету як основного фінансового плану.

Розглядаючи бюджет як фінансовий план, слід зазначити, що його вертикальна  структура (за рівнями органів влади  й управління) відповідає структурі  бюджетного устрою. Оскільки зараз  немає єдиного бюджету країни, то відсутній і відповідний єдиний фінансовий план. Зведений бюджет України  як фінансовий план не затверджується, хоча в Бюджетному кодексі України  і зазначено, що бюджетна система  базується на принципі єдності. Зведений бюджет використовується як аналітико-статистичне  узагальнення планових і фактичних  показників. Він є довідковим документом, який показує суму ресурсів, що мобілізуються  і перерозподіляються через бюджет, роль і місце бюджету в економічній  системі.

З позиції фінансового  плану бюджет держави розглядається  як сукупність Державного бюджету України, Республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів. Державний  бюджет України є фінансовим планом центральних органів влади й  управління. Він відображає загальнодержавні потреби в грошових коштах, джерела їх формування, розподіл і перерозподіл. Саме Державний бюджет насамперед характеризує економічну й соціальну політику держави. Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети є фінансовими планами регіональних органів представницької та виконавчої влади і відображають їх фінансову діяльність.[1]

Важливу роль відіграє державний  бюджет у забезпеченні перерозподілудоходів з метою підтримання сприятливого соціального клімату в державі,здійснення соціального захисту населення, соціального забезпеченнянайвразливіших верств населення. Однак державний  бюджет слід розглядатине лише як засіб  акумулювання коштів, необхідних для  фінансуваннядержавних заходів, як інструмент перерозподілу валового внутрішньогопродукту з метою забезпечення соціальної справедливості. Бюджет є  такожзнаряддям впливу держави на економічні, соціальні, національні,регіональні  процеси, економічним важелем здійснення державної влади.

За допомогою державного бюджету держава виконує свою регуляторнуфункцію. В ринкових умовах державне регулювання реальної економікиспрямовується насамперед на створення сприятливих  умов для юридичних тафізичних осіб в інтересах суспільства в  цілому, але не у власнихінтересах окремих верств населення та осіб, з використанням такихпотужних  важелів, як податки та бюджетні витрати.

Державний бюджет є активним чинником господарських перетворень  і дійовим им чинником господарських перетворень і дійовим інструментом регулювання економічних, соціальних, демографічних, екологічних процесів як на макро-так і на мікрорівні.

Державний бюджет є основним знаряддям економічного планування, макроекономічної стабілізації і економічного зростання. Надходження до державного бюджету безпосередньо залежать від стану виробництва. У свою чергу, можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати соціальний захист заселення залежить від стану надходжень до бюджету. Формування дохідної та видаткової частин державного бюджету пов'язане з основними макропоказниками економічного й соціального розвитку на відповідний рік.

Державний бюджет істотно  впливає на економічний розвиток окремих регіонів. Вирівнювання бюджетної забезпеченості адміністративно-територіальних утворень в умовах ринкової економіки може здійснюватися тільки на основі перерозподілу бюджетних ресурсів через державний бюджет.

 

    1. Основні джерела формування державного бюджету

Будь-яка держава може виконувати притаманні їй функції лише за наявності відповідних коштшів. При цьому існує прямий зв'язок між обсягом функцій, які виконує держава, і обсягом коштів: розширення функцій потребує збільшення доходів, і навпаки, для того щоб істотно зменшити потребу держави в коштах, необхідно переглянути функції, які вона виконує.

Кошти, які централізує  держава, акумулюються переважно в  бюджеті. Бюджет як економічна категорія  з'явився набагато пізніше, ніж такі поняття, як податки або доходи держави. Основною причиною його появи була необхідність планування і контролю за загальнодержавними доходами і видатками.

Формування бюджету може здійснюватись на різних засадах, залежно  від чого розрізняють доходи бюджету  та джерела його фінансування. Доходами бюджету є ті кошти, що надходять  державі у постійне користування на безповоротній основі. Вони забезпечують стабільність формування бюджету і  фінансування його видатків. Джерелами  фінансування бюджету, а точніше  бюджетного дефіциту, є кошти, що надходять  лише у тимчасове використання на поворотній основі - державні запозичення. Сюди також належить використання грошової емісії, яка, по суті, є фіктивним  доходом.

Мобілізація доходів бюджету  може проводитись на податковій і  неподатковій основі. Податковий метод  характеризує перерозподіл доходів  юридичних і фізичних осіб на користь  держави, який регламентується податковим законодавством. Неподаткові доходи формуються від продуктивної діяльності держави та від реалізації її майнових прав. Доходи від продуктивної діяльності надходять від підприємницької  діяльності держави (державний сектор економіки) та від надання певних послуг, а доходи від майнових прав - у вигляді доходів від використання державного майна та угідь. У такий  спосіб виділяються три методи формування доходів держави:

- від підприємницької  діяльності;

- від державного майна,  угідь і послуг;

- податковий.

Доходом держави від підприємницької  діяльності є прибуток державних  підприємств і організацій, який належить їй на правах власника засобів  виробництва. Водночас не весь цей прибуток спрямовується в бюджет, адже певна  його частина залишається на потреби  соціально-економічного розвитку підприємства. У сучасних умовах доходи від підприємницької  діяльності держави не мають відчутного бюджетного значення, оскільки державний  сектор має обмежені рамки, а державні підприємства переважно є або  малоприбутковими, або функціонують на засадах неприбутковості чи взагалі  збиткові, що пов'язано насамперед із соціальним спрямуванням їхньої діяльності.

 Отримання доходів  у вигляді платежів за використання  державного майна та угідь  і від надання послуг теж  не має відчутного фіскального  значення, хоча зараз на неї  покладають велику надію. Доходи  від державного майна можуть  надходити на постійній основі - орендна плата, чи разово - доходи  від приватизації державного  майна (так, зокрема, на 2005 рік  планується отримати надходжень  від приватизації на суму 6 млрд. 748 млн. 994,6 тис. грн. [ 1; 4 ]). Доходи  від державних послуг надходять  у формі державного мита за  вчинення нотаріальних дій, видачу  різноманітних документів, патентів, ліцензій тощо.

Окрім розглянутих вище доходів  від підприємницької діяльності держави та від державних майна, угідь і послуг, є особлива група  надходжень, які можна визначити  як супутні доходи бюджету. Це різноманітні штрафні санкції та адміністративні  стягнення. Вони створюються не як доходи бюджету, а як засоби фінансового  впливу на порушників чинного, у тому числі і фінансового, законодавства. Надходження їх до бюджету пов'язане  з тим, що при встановленні відповідних  санкцій держава визначає їх спрямування  в бюджет (слід зазначити, що окремі види штрафних платежів можуть надходити  в інші фонди чи окремим суб'єктам).

Основою формування доходів  бюджету є податки. Податковий метод  формування доходів бюджету, на відміну  від неподаткового, має такі характерні риси, як примусовість, безеквівалентіність, законодавчо регламентований порядок  стягнення податків, однаковий підхід до всіх платників.

Податки з'явилися у процесі  історичного розвитку одночасно  з виникненням держави. У міру розвитку товарно-грошових відносин розвивалися  форми податку. Цікаво простежити в  цьому зв'язку, як змінювалися погляди  платників податків на необхідність утримувати державу. Спочатку у відносинах між державою і населенням превалювала  ідея подарунка, потім уряд просив народ  про підтримку, далі виникла ідея допомоги державі, потім - жертовності  особи в інтересах держави, ще пізніше у платника податку розвивається почуття обов'язку і, нарешті, перемагає  ідея примусу з боку держави, без  будь-якої залежності від волі платника. Одночасно змінювались і назви  відповідних доходів держави: приношення, дар, дань, подать, повинність, податок.

Фінансування бюджету  може здійснюватись за рахунок грошової емісії та державного внутрішнього і  зовнішнього запозичення. Ці методи суттєво відрізняються як за економічним  змістом, так і за ставленням до них. Так, використання грошової емісії як джерела покриття бюджетного дефіциту у більшості країн світу, у  тому числі й в Україні, офіційно заборонено. Використання ж державних  позик вимагає надійної системи  управління державним боргом і певного  його обмеження.

Запозичення коштів державою у фізичних і юридичних осіб, урядів інших країн чи міжнародних фінансових організацій відбувається у формі  випуску державних позик чи отримання  кредитів. Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок запозичених коштів не має таких інфляційних наслідків, як грошова емісія, оскільки при  цьому не відбувається зростання  грошової маси: на державні потреби  витрачаються тимчасово вільні кошти. Але при досягненні державними позиками значного обсягу вони також можуть впливати на інфляційний процес.

У цілому, розглядаючи формування дохідної бази бюджету з позицій  його збалансованості, важко визначити, у який спосіб - збільшення податків (зменшення видатків) чи випуск державних  цінних паперів - краще цього досягти, оскільки зловживання і першим, і  другим викликає негативні наслідки й суперечності. Так, подальше збільшення податкового тягаря не стимулює розширення виробництва і може навіть призвести  до зменшення доходів бюджету. Зростання  державного боргу відтягує приватні заощадження і накопичення корпорацій від фінансування капітальних вкладень, сприяє підвищенню реальної процентної ставки за кредитами, оскільки пропозиція позичкового капіталу не змінюється, а попит на гроші держава збільшує.

Формування доходів бюджету  може відбуватись за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. До внутрішніх відносять ВВП і національне  багатство, які вироблені на території  даної країни, до зовнішніх - ВВП (а  іноді й національне багатство) інших країн, який надходить у  вигляді державних позик або  репараційних платежів, тощо.

Джерела доходів Державного бюджету України визначені Бюджетним  кодексом та іншими нормативними актами. Конкретизація доходів та ставок відрахувань уточнюється в Законі про Державний бюджет на поточний рік.

Критерії класифікації Види доходів

  • Залежно від повноти зарахування доходів до бюджету

 • закріплені — згідно з чинним законодавством повністю зараховуються до бюджету;

 • регулюючі — зараховуються  у певному відсотковому відношенні За частотою появи • звичайні — регулярно включаються в доходи;

 • надзвичайні —  з'являються в доходах за виняткових, але обґрунтованих обставин

  • За методами залучення

 • податки;

 • збори;

 • обов'язкові платежі;

 • інші надходження

  • За способом зарахування

 • загальний фонд;

 • спеціальний фонд

  • За розділами відповідно до Бюджетного кодексу

 • податкові надходження;

 • неподаткові надходження;

• доходи від операцій з  капіталом;

• трансферти

На рівень доходів Державного бюджету впливають зовнішні та внутрішні фактори. Вони можуть мати економічне, соціальне, політичне, національне спрямування. Розглянемо лише економічний напрям як найбільш вагомий.

Зовнішні фактори:

  • Зовнішній державний борг;
  • Рівень інтеграції у зовнішньоекономічний простір;
  • Рівень цін на енергоносії;
  • Сальдо торговельного балансу;
  • Рівень зовнішньої фінансової допомоги від іноземних                   держав, міжнародних
  • фінансових організацій;
  • Сальдо торговельного балансу.

Внутрішні фактори:

  • Рівень податкових ставок;
  • Рівень банківського процента;
  • Рівень податкової спроможності населення;
  • Об’єкти  приватизації;
  • Рівень ВВП;
  • Курс національної валюти;
  • Рівень інфляції;
  • Внутрішній державний борг.

Склад доходів Державного бюджету України передбачений ст. 29 Бюджетного кодексу.

Доходи Державного бюджету  України включають:

  • доходи (за винятком тих, які згідно з Бюджетним кодексом закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори й обов'язкові платежі та Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу актинів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;
  • гранти і дарунки у вартісному обрахунку;

Державний бюджет. 2 📙 Курсовая → 🆔 70623

Державний бюджет. 2 📙 Курсовая → 🆔 70623