Державний борг: структура та механізм формування

Міністерство  освіти і науки України

ДВНЗ  «Київський національний економічний  університет імені Вадима Гетьмана» 

КАФЕДРА ФІНАНСІВ 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «ФІНАНСИ» 

ТЕМА: Державний борг: структура та механізм формування. 
 

Київ  – КНЕУ – 2011

Зміст 

Вступ 3

Розділ 1. Теоретично-методологічні основи дослідження державного боргу та

його  структура 4

Розділ 2. Дослідження сучасного стану державного боргу України 11

Розділ 3. Шляхи удосконалення боргової політики України 17

Висновок 27

Список  використаної літератури 28

Додатки  30 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

    Питання державного боргу є досить актуальним для економічної теорії. Державний борг – це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

   Для України вивчення цього питання є вкрай важливим. Державний борг формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб’єктивні фактори пов’язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку.

   Метою курсової роботи є розробка теоретичних положень дослідження державного боргу, загальних підходів до аналізу закономірностей його розвитку у перехідній економіці та практичних рекомендацій щодо вдосконалення боргової політики в системі макроекономічного регулювання. Об'єктом дослідження є державний борг України у його системному зв'язку із макроекономічним середовищем ринкових перетворень. Предметом дослідження є загальні закономірності розвитку державного боргу. 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 1.

Теоретично-методологічні  основи дослідження  державного боргу  та його структура

          Незважаючи на широке використання в економічній літературі терміну «державний борг» його тлумачення є неоднозначними.

     А. Панчук стверджує: «державний борг» - це сума накопичених зобов’язань держави, враховуючи відсотки за користування позиченими коштами» В цілому не можна  погодитися і з даним твердженням: не всі зобов’язання держави відносяться до державного боргу, а лише визнані нею; відсотки за державними позиками, як правило, не враховуються у величині державного боргу (за винятком дисконтних зобов’язань), оскільки державний борг оцінюється за номінальною вартістю.

     За  Романенко державний борг – це сума заборгованості держави перед  внутрішніми і зовнішніми кредиторами.

     Зарубіжні вчені часто підходять до даної  проблеми з арифметичної точки зору й характеризують державний борг як суму накопичених дефіцитів державного бюджету за виключенням його позитивних сальдо. Дане визначення є непридатним для використання за умов перехідної економіки, де державний борг є не лише наслідком залучення позик для фінансування дефіциту бюджету, а й прийняття державою боргів підприємства. 

     Найбільш  повне і адекватне визначення державного боргу належить Вахненку, який тлумачить державний борг як суму фінансових зобов’язань сектора  загального державного управління, які  мають форму договірних, стосовно внутрішніх і зовнішніх кредиторів, щодо відшкодування залучених коштів (одержаних товарів, виконаних робіт, наданих послуг) та виплати відсотків (чи без такої виплати).

     Для розкриття суті державного боргу  вагоме значення має визначення його функцій. Виділяють фіскальну та регулюючу функції. Фіскальна функція полягає в залученні державою необхідних коштів на фінансування дефіциту бюджету, а регулююча – у коригуванні обсягу грошової маси через механізм купівлі-продажу державних цінних паперів Центральним банком.

     Та необхідно виділити ще такі функції державного боргу – валютно-фінансову та перерозподільчу. Адже в багатьох випадках саме завдяки зовнішнім позикам здійснюється поповнення міжнародних валютних резервів країни, що спрямовуються на фінансування дефіциту платіжного балансу. Крім того, зовнішні запозичення часто є основним джерелом обслуговування зобов’язань держави, номінованих в іноземній валюті.

     Через механізм державного запозичення відбувається також перерозподіл капіталу між  приватним і державним сектором (нагромадження підприємств та фізичних осіб, що могли б бути використані для виробничих інвестицій, спрямовуються на фінансування дефіциту бюджету) та перерозподіл капіталу між сегментами фінансового ринку (кредитним, валютним і фондовим). На стадії погашення боргу потоки капіталу рухаються у зворотному напрямі, а при сплаті відсотків кошти перерозподіляються від платників податків до кредиторів держави. Саме в цьому полягає перерозподільча функція державного боргу.

     З’ясування суті державного боргу вимагає також розкриття його взаємозв’язків з іншими економічними параметрами. З цією метою необхідно розглянути основні складові державного боргу – внутрішній і зовнішній. Накопичення зовнішнього державного боргу втілюється у імпорті реальних ресурсів, які надають державі додаткові можливості щодо фінансування певних напрямів своєї діяльності без зменшення внутрішніх ресурсів, які спрямовуються на споживання чи інвестування. Втрати національних ресурсів відкладаються на майбутнє, коли борг обслуговується та погашається. Внутрішнє запозичення викликає перерозподіл ресурсів усередині країни, як правило, між державним і приватним секторами економіки, а також між платниками податків і одержувачами відсотків за державним боргом.

     Державний борг включає лише борги сектора загального державного управління. Не враховуються борги державних підприємств та борги, що пов’язані з виконанням функцій грошово-кредитного регулювання, таких як грошова емісія, позики МВФ на поповнення валютних резервів.

     Величина  державного боргу оцінюється як сума, яка повинна бути виплачена органами державного управління при настанні терміну погашення, тобто за номінальною вартістю. При цьому, у випадку оформлення державного боргу дисконтними цінними паперами, сума державного боргу включає вартість відсоткових виплат, а при оформленні відсотковими облігаціями – ні. Оскільки борг – це стан (запас), його величина оцінюється на певну дати, наприклад, останній день місяця чи фінансового року.

     У країнах із розвинутою ринковою економікою державний борг, що подається офіційною звітністю, як правило, адекватно відображає суму фінансових зобов’язань держави, що підлягатимуть погашенню й обслуговуванню в майбутньому за рахунок податкових надходжень до бюджету, залучення нових позик, а в деяких випадках – грошової емісії та продажу державного майна.

     Залежно від ступеня охоплення державних  боргових зобов’язань державний  борг поділяється на капітальний  та поточний. Капітальний державний  борг – це сукупність усіх раніше випущених  і не погашених на даний момент боргових зобов’язань, в тому числі відсотки, що належить сплатити. Поточний державний борг – це сума витрат поточного періоду (зазвичай фінансового року), спрямованих на погашення частини державного боргу, строк сплатити якого настав, та на сплату щорічних відсотків для обслуговування капітального боргу, який переходить на майбутнє. Виділяють також поняття чистого боргу як суму зобов’язань без урахування відсотків за користування позиками.

     Залежно від позиції уряду держави  щодо накопичення державного боргу  борг може бути активний і пасивний. Активний державний борг виникає внаслідок дискретних заходів уряду щодо залучення додаткових ресурсів. Виникнення активної форми державного боргу пов’язане з формуванням фіктивної форми бюджетного дефіциту. Активний дефіцит створюється внаслідок державного втручання в подолання кризи. Всі програми, що фінансуються за допомогою накопичення активного державного боргу, мають стимулювати економічне зростання в країні. Активний борг пов’язаний з проведенням інвестиційної та інноваційної діяльності, збільшенням попиту в країні, підтримкою конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника, збільшенням експортного потенціалу, стимулювання інфляції. Такий спосіб використання запозичених коштів називають фінансовим розміщенням. Цей спосіб є найпрогресивнішим видом використання зовнішнього боргу. При цьому надзвичайно важливим є відбір конкурентних високоефективних інвестиційних проектів, які б забезпечували повернення одержаних ресурсів.

     Пасивний  державний борг – створюється  автоматично при виникненні пасивного бюджетного дефіциту. Пасивний бюджетний дефіцит виникає тому, що в умовах економічної кризи, спаду виробництва зменшуються доходи населення, доходи суб’єктів господарювання, розміри товарообігу, а тому і податкові надходження до бюджету. Досвід багатьох країн світу свідчить, що за умов пасивного дефіциту державного бюджету, необхідно прагнути до досягнення дефіцитності бюджету у розмірі 5 відсотків. Мета встановлення такого обмеження полягає в тому, що при обмеженні зростання граничних суспільних витрат виробництва не зупинити економічне зростання у державі.

     Основною  причиною виникнення та зростання зовнішнього  державного боргу в країнах, що розвиваються, та країнах з перехідною економікою є існування великих бюджетних  дефіцитів, а отже, основний напрямок використання залучених коштів від іноземних кредиторів – це задоволення поточних потреб бюджету, в тому числі обслуговування та погашення зовнішніх боргів. В українській практиці даний спосіб також отримав значне поширення.

     Залежно від отримувача кредитних ресурсів державний борг може формуватися як прямий так і умовний. Прямий державний борг відображає обсяги залучених кредитних ресурсів, що надійшли у розпорядження уряду країни. Умовний державний борг – це борг, сформований шляхом залучення кредитних ресурсів у розпорядження господарюючих суб’єктів під гарантію уряду, коли виникають зобов’язання у держави як гаранта повернення ресурсів кредитору у випадку неплатоспроможності позичальника.

     За  умовами кредитування державний  борг може бути з ринковими та пільговими відсотковими ставками. Джерела кредитування поділяються на державні, приватні (фізичних та юридичних осіб) та міжнародних організацій.

     Державний борг перед внутрішніми кредиторами  формує внутрішній державний борг. Згідно з Законом України «Про державний внутрішній борг України», державним внутрішнім боргом є строкові боргові зобов’язання уряду України в грошові формі. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

     Державна  заборгованість перед бюджетною сферою має свої особливості. Відповідно до розподілу повноважень щодо фінансування державних витрат між різними сферами державного управляння частина витрат із фінансування бюджетної сфери покривається за рахунок державного бюджету, а інші – за рахунок місцевих бюджетів.

     Зовнішній державний борг відображає обсяги зобов’язань  державного управління перед зовнішніми кредиторами (нерезидентами). Борги  перед міжнародними організаціями  розвитку, пов’язані з надходженням зовнішніх ресурсів від світових кредитних інститутів, що здійснюють підтримку розвитку національних економік. До таких кредитних інститутів належать Світовий банк, МФВ тощо. Включення до таких міжнародних інститутів урядів окремих держав не вважається боргом перед іноземними державами. Борги перед іноземними державами охоплюють заборгованість органів державного управління перед органами управління інших країн ті їхніми агентами, враховуючи офіційні кредитні організації, фінансові ресурси яких повністю формуються за рахунок державних коштів.

     Значно  впливають на розмір державного боргу, який визначається на конкретну дату, строки, на які залучені додаткові  кошти. Відповідно до строків користування боргові зобов’язання поділяються  на:

• короткотермінові (за якими термін користування запозиченими коштами менше 1 року),
• середньотермінові (позичальник користується коштами від 1 до 5 років),
• довготермінові (залучені кошти можуть бути використані більше 5 років).

     Інвестори зацікавлені в короткострокових боргових зобов’язаннях. Це дозволяє їм як зменшувати ступінь ризику (соціально-політичного і фінансового), так і отримувати значні доходи. Уряд, за умов платіжної кризи та існування значного бюджетного дефіциту, вимушений залучати додаткові кошти у своє розпорядження під невиправдано високі відсотки.

     До  зовнішнього державного боргу належать борги, платежі за якими проводяться  в іноземній валюті, товарах та послугах та впливають на платіжний  баланс.

     Слід  зазначити, що внутрішній борг має певні  переваги над зовнішнім. Повернення внутрішнього боргу і виплати відсотків за ним не зменшують фінансового потенціалу держави, тоді як зовнішній борг має у своїй основі відплив капіталу з держави.

     Необхідно розуміти, що ефективність використання державних запозичень значною мірою  залежить від системи управління боргом. Під управлінням державним боргом розуміють сукупність принципів, форм та методів цілеспрямованого впливу держави в особі уповноважених нею органів на об’єкти управління з метою досягнення визначених економічних, політичних та соціальних цілей, забезпечення національної безпеки та гармонізації інтересів позичальників і кредиторів. Держава в особі уповноважених нею органів виступає суб’єктом управління державного боргу.

     Формування  державного боргу впливає на фінансову  безпеку держави та визначає її боргову безпеку. Боргова безпека, як зазначено у Наказі Міністерства економіки України «Про затвердження Методики розрахунку рівня економічної безпеки України», - це такий рівень внутрішньої та зовнішньої заборгованості з урахуванням вартості її обслуговування й ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень та оптимального співвідношення між ними, достатній для вирішення нагальних соціально-економічний потреб, що не загрожує втратою суверенітету і руйнуванням вітчизняної фінансової системи.

     Для оцінки боргової безпеки світова  практика використовує близько двох десятків показників-індикаторів і  ще більшу кількість їх граничних (порогових) значень. Така широка гама індикаторів  та їх граничних значень зумовлена  різноманітністю методик, що застосовуються для їх розрахунку, а також специфікою розрахунку та застосуванням певних макроекономічних показників кожною окремою державою. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Розділ 2.

     Дослідження сучасного стану  державного боргу  України 

     Сам  факт існування державного боргу не дає уяви про реальний фінансово-економічний стан держави. Зростання державного боргу – складне явище, обумовлене цілою низкою факторів, яке в окремій країні в певних умовах може мати свою специфіку. Неефективне використання залучених коштів призводить до зростання державного боргу. Тому величина боргу та вплив його на економіку в значній мірі залежить від механізму використання залучених коштів, а також управління та обслуговування державних запозичень. Як свідчить історичний досвід, боргові зобов’язання має більшість країн світу. Найбільшими боржниками є розвинуті країни, а в період кризи їхні боргові зобов’язання сягали або навіть перевищували обсяги ВВП. Проте, вплив державних боргових зобов’язань країни на економіку визначається ефективністю управління державним боргом. Україна є не винятком щодо наявності боргових зобов‘язань. В процесі дослідження нами було проаналізовано динаміку державного боргу України протягом останніх 4 років, що дало можливість виявити зростання обсягів боргу в період кризової економіки (див. табл. 1). Очевидно, що стрімке зростання обсягів боргу  відбулося в 2007-2009 рр. у порівняні до 2006 року. Зростав і внутрішній борг (на 64,52%  в період 2008-07рр., на 96,61 % у 2009-08 рр.), тобто держава вийшла на внутрішній ринок для залучення коштів шляхом розміщення державних цінних паперів, значно збільшився зовнішній борг, зокрема, за рахунок збільшення заборгованості за позиками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку. Аналогічна ситуація і з гарантованим державою боргом.

     З розвитком кризового стану в  світовій та національній економіці  державі та вітчизняним суб’єктам  господарювання не вистачало фінансових ресурсів для стабілізації їхньої діяльності, що спричинило широке залучення коштів як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Зокрема вагоме місце у структурі державного боргу України займають зобов’язання за розміщеними облігаціями внутрішньої державної позики (перед юридичними особами 29,43% від загального обсягу боргу, перед банківськими установами - 1,14% станом на 31.01.10) та ОЗДП (13,34%), і заборгованість за позиками МВФ (12,89%) та Світового банку (8,27%). Щодо гарантованого державою боргу, то основну частку займає заборгованість перед МВФ (15,98%).

     За  умов розгортання кризових явищ вартість державних зовнішніх запозичень для України суттєво зростала. Починаючи з другої декади березня 2009 року, дохідність українських єврооблігацій знижується. Зокрема, станом на 11.08.09 цей показник щодо облігацій 2007 року випуску з погашенням у 2017 році, купон 6,75 % річних, складав 10,4 % річних, в той час як ще 11 березня цей показник знаходився на рівні 27,2 % річних. Спред (різниця, маржа) до котирувань еталонних інструментів (цінних паперів Казначейства США) складає +694,7 базисних пунктів (близько 6,9 % річних). Також у зв’язку з подорожчанням ресурсів на світових ринках капіталу урядом було активізовано співпрацю з міжнародними фінансовими організаціями. Зокрема, МВФ у листопаді 2008 року схвалив для України кредитну дворічну програму на суму в 16,4 млрд доларів для подолання негативних  наслідків фінансової кризи. Частина коштів від траншів кредиту Міжнародного валютного фонду спрямовується на покриття дефіциту державного бюджету. Крім того, для фінансування дефіциту державного бюджету у 2008 році було залучено 0,8 млрд. дол. США від Світового банку, а у 2009 році – 1,25 млрд. дол. США. Основною причиною активної співпраці з міжнародними фінансовими організаціями є відносно низька вартість їх кредитів та довші строки надання коштів у порівнянні із залученням кредитних ресурсів на ринках капіталу.

   Здійснення  внутрішніх державних запозичень постійно наштовхувалося на складнощі низького рівня розвитку внутрішнього ринку  державних цінних паперів. Уряд здійснював ряд заходів з розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів. Зокрема, Кабінет Міністрів України розпорядженням від 25.03.09 № 316-р схвалив Концепцію розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів в Україні на 2009-2013 роки.  Концепція передбачає здійснення наступних заходів:

1. запровадження ринкового ціноутворення при розміщенні внутрішніх державних облігацій;
2. розширення спектру інструментів державної позики;
3. створення системи первинних дилерів державних цінних паперів;
4. підвищення прозорості здійснення державних запозичень;
5. розміщення коштів єдиного казначейського рахунку;
6. управління ризиками, які пов’язані з державним боргом.

   Починаючи з 14 травня 2009 року запроваджено ринкове  ціноутворення при первинному розміщенні внутрішніх державних облігацій: аукціони проводяться в один етап при попередньому оголошенні обсягу коштів, який обов’язково залучається на ринку незалежно від рівня відсоткових ставок, запропонованих учасниками аукціонів.

   На  виконання Концепції урядом прийнято постанови:

«Про випуск казначейських зобов’язань» від 14.04.09 № 362;

«Про запровадження  інституту первинних дилерів  на ринку державних цінних паперів» від 14.04.09 № 363;

«Про затвердження Порядку купівлі у 2009 році облігацій  внутрішньої державної позики»  від 10.06.09 № 568.

   Проте найбільш резонансною подією в державі, котра постійно обговорювалася ЗМІ, політикумом, громадкістю був договір з МВФ про надання позики Україні. 5 листопада 2008 року МВФ ухвалив рішення щодо виділення Україні кредиту stand by (стенд бай) на суму близько 16,4 млрд. доларів для подолання проблем в економіці.

   Перший  транш Україна отримала розмірі  в розмірі 4,5 млрд. дол. США. 12 травня 2009 року до України надійшли 2,8 млрд доларів другого траншу кредиту  МВФ. Частина другого траншу в  розмірі 1,5 млрд доларів направлена безпосередньо до держбюджету для фінансування зовнішніх боргових зобов’язань уряду. Кошти третього траншу кредиту надійшли до України 31 липня. 28 липня рада директорів МВФ схвалила надання Україні третього траншу кредиту у розмірі 3,3 млрд доларів.

   Варто сказати, що одним із засадничих законів економічної теорії є постулат (the law of diminishing marginal utility), що гранична корисність товару чи послуги має незворотну тенденцію до зменшення. Скажімо, для людини, яка страждає від спраги, значимість і цінність першої склянки води значно вища за наступні. Схоже, цей закон повною мірою можна застосувати до кредитних взаємин України та МВФ. Такою склянкою води було для України перше рішення Ради Директорів МВФ про початок програми у режимі стенд-бай. Хоча українська влада і заперечувала тоді прихід кризи для України, для інвесторів формалізація стосунків між Києвом та МВФ принаймні сигналізувала, що макроекономічна ситуація в Україні буде піддана незалежному моніторингу, а золотовалютні резерви НБУ, підтримані ін`єкцією МВФ, не вичерпаються – а з ними інвестиції та українські цінні папери в руках нерезидентів. Навіть програма України з МВФ на той час не утримала нерезидентів (і резидентів теж) від масового виводу капіталу. Відбувся обвал фондового ринку, і без того неефективно діючого, зниження індексу ПФТС. Довгий час у західних інвестиційних компаній було дві рекомендації стосовно поводження з активами походженням з України:

     а) мерщій спродуйте їх папери, як державні так і корпоративні;

     б) знижуйте питому вагу українських бондів в своєму портфелі.

     Забезпечення  фіскальної прозорості та підзвітності країн-членів МВФ – одне із визначальних завдань  Фонду. Проте в період 2009 року в Україні, скажімо, з відкритих  джерел не можна було ознайомитися з казначейськими звітами про  виконання бюджету, балансом єдиного казначейського рахунку, звітами про виконання кошторисів Пенсійного та інших соціальних фондів, реєстрами урядових гарантій, виданих під кредити юридичних осіб. Тобто, загалом отриманні в період кризи позики МВФ, обсяг яких сягає 10,6 млрд. дол. США (планується 4-ий транш 3,8 млрд. дол.), не вплинули позитивно на стан економіки, оскільки по суті були спрямовані на поточне використання, не забезпечили реалізацію капітального інвестування, підтримку виробника і стабілізацію внутрішнього ринку.

     Натомість відбувалося постійне зростання  Державного боргу України в період 2007-2009 рр. Цей період можна назвати  періодом загрози втрати боргової безпеки. Сьогодні Україна стоїть на порозі значного зростання тягаря боргових виплат, здатного вже в найближчому майбутньому істотно підвищити фінансові ризики й посилити депресивний тиск на всіх економічних агентів. Період характеризується економічною кризою, поєднаною з політичною нестабільністю. Боргова безпека держави – це дотримання такого рівня державної заборгованості, який задовольняє потреби держави у фінансових ресурсах, дає змогу зберегти стійкість фінансової системи країни і, при цьому, не ставить під загрозу можливість виконання державою своїх функцій та зобов’язань щодо погашення та обслуговування боргів зокрема.

     Станом  на 31 січня 2010 року за даними Міністерства фінансів України державний та гарантований державою борг України становив 301.538.747,28 тис.грн. або 37.686.690,45 тис.дол.США, в тому числі: державний та гарантований державою зовнішній борг – 195.286.531,99 тис.грн. (64,76% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або 24.407.155,45 тис.дол.США; державний та гарантований державою внутрішній борг – 106.252.215,29 тис.грн. (35,24%) або 13.279.535,00 тис.дол.США. Протягом січня 2010 року сума державного та гарантованого державою боргу України збільшилася у гривневому еквіваленті на 26.010,36 тис.грн. (0,01%) в основному, за рахунок перевищення надходження коштів від випуску облігацій внутрішньої державної позики над погашенням державного внутрішнього боргу. При цьому, державний зовнішній борг зменшився на 614.278,69 тис.грн. (0,51%), державний внутрішній борг збільшився на 1.123.330,31 тис.грн. (1,23%).

     Ми  спостерігаємо високі показники  Державного боргу України, в той час як за індексами людського розвитку і бідності у 2009 р. наша держава перебувала на 76 місці. Показник ВВП на душу населення є одним із найнижчих у Європі. Згідно з прогнозами в економіці держави відбудеться подальше падіння попиту на внутрішньому і зовнішньому ринках, що призведе до сповільнення темпів зростання вітчизняної економіки; звуження внутрішнього споживчого попиту через падіння доходів у населення; зростання цін, в т.ч. і через поступове підвищення тарифів на газ та електроенергію та інші послуги. Тому органи державної влади терміново повинні вжити заходів щодо недопущення безконтрольного зростання державного боргу. Зовнішні фінансові джерела потрібно розглядати з точки зору їх обсягу і з позицій ефективності використання.