Державний борг України. 3

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Одеський національний економічний університет

Курсова робота

на тему:

«Державний  борг України»

                                              Виконала студентка

                                                      фінансово-економічного

                               факультету

                                          III курсу, 3 групи

                                      Павленко А.В.

                                             Науковий керівник

                            викладач

                                          Близниченко Т.І.

Одеса - 2011

Зміст

Вступ 
Вступ

В умовах інтеграційних і глобалізаційних  процесів розвиток міжнародної фінансової системи характеризується значним  збільшенням заборгованості провідних  країн світу.

Сьогодні державний борг є суттєвою складовою фінансової системи, діючим інструментом у механізмі макроекономічного регулювання та способом реалізації економічної стратегії держави.

 Актуальність теми. В умовах формування та функціонування ринкової економіки важливою складовою державних фінансів є державний борг. Дефіцит державного бюджету, залучення та використання позик для його покриття призвели до формування і значного зростання державного боргу в Україні. Великі розміри внутрішнього і зовнішнього боргу, а також відповідно зростання витрат на його обслуговування обумовлюють необхідність вирішення проблеми державного боргу, а відтак і пошуку шляхів вдосконалення механізму його управління. Як свідчить досвід багатьох країн, чим обтяжливішим стає для держави нагромаджений зовнішній та внутрішній борг, тим його обслуговування активніше включається у взаємодію з функціонуванням економіки та її фінансової системи.

       В перехідній  економіці України державний  борг все більше набуває характеру  не лише фінансової, але і соціально-політичної  проблеми. Державний борг прямо  пов'язаний з проблемою економічної безпеки країни.

Питання управління та обслуговування державного боргу є особливо важливим в контексті тих економічних  труднощів, які впродовж останніх років  переживає Україна. Розв'язання проблеми обслуговування державного боргу є одним із ключових факторів економічної стабільності в країні. Від характеру врегулювання боргової проблеми в значній мірі залежить бюджетна дієздатність держави, стабільність її національної валюти, а відтак фінансова підтримка міжнародних фінансових організацій. Необхідність розв'язання цих питань потребує пошуку шляхів вдосконалення механізму управління та обслуговування державного боргу в Україні.

 Важливий внесок в дослідження  проблеми державного боргу зробили  західні економісти: Д. Рікардо,  А. Сміт, М. Браунриг, С. Вайнтрауб, Х. Джонсон, О. Екстайн, Дж. Кейнс, А. Лаффер, А. Лернер, Р. Масгрейв, М. Фрідман та інші. Серед російських вчених варто відмітити праці: М.Б.Богачевського, Б.Г.Болдирєва, Л.О. Дробозіної, Л.М. Красавіної, І.М. Осадчої, Ю.М. Осипова, Г.П. Солюса, В.М. Усоскіна та інших. Теоретичні основи державного боргу та питання щодо його управління висвітлюються в працях таких українських вчених, як: О.Д.Василик, А.С.Гальчинський, Г.Н.Климко, В.В.Корнєєв, О.В.Плотніков, І.Я. Софіщенко, В.М.Суторміна, В.О. Степаненко, та інших.

       В той же  час в Україні недостатньо  досліджені питання, що стосуються  проблем управління державним  боргом, особливостей його формування  і розвитку в умовах переходу  до ринкової економіки. Зазначене  обумовило актуальність обраної теми курсової роботи, його мету і задачі.

       Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є наукове обґрунтування економічної природи державного боргу; виявлення основних тенденцій і специфічних особливостей формування державного боргу в Україні; оцінка боргового тягаря України та виявлення основних шляхів вдосконалення боргової політики країни.

       Для досягнення  поставленої мети у роботі  передбачається вирішити ряд  задач, головними з яких є:

• обґрунтування економічної сутності державного боргу як складової державних фінансів;
• визначення основних етапів формування державного боргу та боргової політики;
• оцінка розміру та динаміки зовнішньої та внутрішньої заборгованості України;
• розробка пропозицій щодо  оптимізації боргової політики України.

Об'єктом дослідження є державний борг України.

Предметом дослідження є фінансові відносини, які утворюються між державою та її кредиторами, в результаті чого формується  державний борг та здійснюється його управління і обслуговування.

       Методи дослідження. В даній роботі дослідження проводилося з використанням діалектичного методу пізнання розвитку і взаємозалежності економічних процесів управління та обслуговування державного боргу в Україні. Тенденції і особливості формування державного боргу в Україні виявлені завдяки використанню методів конкретного і абстрактного, логічного та історичного, системного і порівняльного аналізу. При розробці пропозицій щодо удосконалення механізму управління державного боргу України використовується метод аналізу і синтезу.

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження формування державного боргу України.

1.1.Економічна сутність державного кредиту.

Державний кредит є однією з ланок фінансової системи України і знаходиться у тісному зв’язку з усіма процесами, що мають місце в умовах ринкової економіки. До таких процесів належить посилення зв’язку між державними фінансами та позиковим капіталом.

Кредит як елемент загальної  системи перерозподілу вартості в розширеному виробництві відображає два взаємопов’язаних зустрічних процеси її руху в грошовій формі.

Як економічна категорія державний  кредит поєднує в собі фінансові  та кредитні відносини.

З фінансового погляду державний  кредит пов’язаний з процесами перерозподілу  вартості валового продукту з метою  формування додаткових фінансових ресурсів держави. У провідних країнах доходи від внутрішніх позик стали другим після податків джерелом фінансування державних витрат.

Система мобілізації фінансових ресурсів за допомогою державного кредиту  є найбільш демократичним способом організації взаємовідносин підприємств, громадян та держави при розв’язанні питань фінансування державних потреб, де найбільш повно враховуються економічні інтереси людей.

Державний кредит – це сукупність кредитних відносин, у яких беруть участь кредитор (займодавець) і позичальник як юридично самостійні суб’єкти. Держава виступає або в ролі позичальника грошових коштів, або кредитора (займодавця) відносно приватних осіб, фінансових та кредитних установ, урядів інших держав, міжнародних фінансових та кредитних організацій.

З боку держави суб’єктами кредитних  відносин можуть бути:

• Кабінет Міністрів України;
• Органи влади АР Крим та органи місцевого самоврядування;
• Міністерство фінансів України (зокрема в особі Державного казначейства);
• Національний банк України.

Державний кредит використовується, в основному, для мобілізації  коштів з метою фінансування державних  видатків, для покриття бюджетного дефіциту, підтримки валютного курсу  національної грошової одиниці, на соціальні  потреби та інші невиробничі цілі.

Використання державного кредиту є виправданою, припустимою формою мобілізації коштів у розпорядженні держави.

Державний кредит, як фінансову категорію, слід розглядати в двох аспектах: активному , коли держава відіграє роль кредитора, і в пасивному , коли вона виступає позичальником коштів. У фінансовій практиці державним кредитом називають кредит, який видається державою. Кредит, який отримує держава, на практиці визначається  як державна позика, що приводить до формування державного боргу.

Державний кредит виступає, як правило, у двох формах:

• державні запозичення;
• мобілізація коштів через систему ощадних установ.

Найпоширенішою формою державного кредиту є державні позики.

Державні позики – це кредитні відносини між державою і фізичними та юридичними особами, в результаті яких держава отримує обумовлену суму коштів на обумовлений термін за встановлену плату. За допомогою них мобілізуються тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб для фінансування потреб держави. Кошти держава отримує шляхом випуску і розміщення цінних паперів – облігацій і казначейських  зобов’язань. Ці цінні папери являють собою боргове зобов’язання держави, за яким їх власникам у встановлені строки повертається борг і виплачується дохід у формі процента чи виграшу.

За строками надання розрізняють позики короткострокові (до 1 року), середньострокові (1-5 років), довгострокові (понад 5 років), та з правом довгострокового погашення.

Другим методом мобілізації  коштів через систему державного кредиту є ощадні банки та ощадні установи держави, у яких розміщені вільні кошти населення.

Основною функцією інститутів ощадно-кредитної  системи є залучення тимчасово  вільних грошових коштів населення  та юридичних осіб, їх подальше ефективне  розміщення  і раціональне використання через систему державного кредиту. Більш широку класифікацію державного кредиту можна зобразити у вигляді схеми (див. дод. 1) [1, с.222-224].

Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів і грошового обігу країни порівняно з валютними прийомами (наприклад, емісії грошей) балансування доходів і витрат уряду. Це досягається на основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей в обігу.

Призначення державного кредиту виявляється  насамперед у тому, що він є засобом  мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджету додатково мобілізовані фінансові ресурси використовуються на покриття різниці між бюджетними видатками і доходами. У разі позитивного бюджетного сальдо мобілізовані за допомогою державного кредиту кошти використовуються безпосередньо для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, що державний кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостей держави, може стати важливим чинником прискорення соціально-економічного розвитку держави.

Державний кредит як фінансова категорія  виконує три функції: розподільчу, регулюючу і контрольну.

Через розподільчу функцію державного кредиту забезпечується формування централізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах строковості, платності і повернення. Будучи позичальником держава мобілізує додаткові кошти для фінансування своїх витрат. У промислово розвинутих країнах державні позики є основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту і посідають друге місце (після податків) у формуванні доходів бюджету.

Сутність регулюючої функції державного кредиту виявляється в тому, що, вступаючи в кредитні відносини, держава впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість.

Держава регулює грошовий обіг, розміщуючи облігації державної позики серед різних груп інвесторів. Мобілізуючи кошти фізичних осіб, держава зменшує їх платоспроможний попит. Тоді, якщо за рахунок кредиту профінансовані виробничі витрати, наприклад інвестиції, відбудеться абсолютне скорочення готівкової грошової маси в обігу. У випадку фінансування витрат на виплату заробітної плати, наприклад учителям, лікарям, кількість готівкової грошової маси в обігу залишиться незмінною, хоча можлива зміна структури платоспроможного попиту.

Контрольна функція державного кредиту органічно переплітається з контрольною функцією фінансів. Однак вона має свої специфічні особливості, породжені особливостями даної категорії:

1) ця функція тісно пов’язана  з діяльністю держави і станом  централізованого фонду грошових коштів;

2) охоплює рух вартості в двосторонньому порядку, оскільки передбачає повернення і відшкодування отриманих коштів;

3) здійснюється не тільки фінансовими  структурами, а й кредитними  установами.

Контроль поширюється як на залучення  позикових коштів, так і на їх погашення. В основному контролюється цільове використання коштів, строки їх повернення і своєчасність сплати відсотків. [2, с. 256-258]

1.2.Структура державного боргу та механізм його формування.

Використання державою у своїй  фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі веде до формування державного боргу і необхідності чіткої системи управління ним.

Державний борг — це сума заборгованості за всіма борговими зобов’язаннями держави, відсотки за нею і невиконані фінансові зобов’язання держави перед суб’єктами економіки.

Загальна сума державного боргу  складається з усіх випущених  і непогашених боргових зобов’язань  держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), і відсотків за ними, включаючи  надані іноземним позичальникам  гарантії за кредитами місцевим органам влади і державним підприємствам. Крім того, до державного боргу включаються неоплачені державні замовлення, заборгованість з заробітної плати перед бюджетниками, невідшкодований податок на додану вартість та ін., оскільки практично ця заборгованість являє собою некоректно оформлений державний борг, на який до того ж не виплачуються відсотки [2, с.259].

Проблема державного боргу стала  актуальною в другій половині 20 століття, коли держави стали неспроможними  акумулювати в бюджеті достатні фінансові ресурси для виконання своїх функцій і почали застосовувати боргову політику, позичаючи на зовнішньому і внутрішньому ринках.

Розвиток державного кредиту і, відповідно, створення державного боргу  характерно для всіх країн, як з розвиненими  ринковими відносинами, так і з перехідною економікою.

У більшості країн з розвиненою економікою є державний борг, але  це не стало причиною дестабілізації їх економіки.

Одним із способів визначення рівня  державного боргу країни є його порівняння з величиною боргу, накопиченої іншими країнами. Протягом останніх років величина державного боргу відносно ВВП становила в Японії - 114%, Італії - 107%, Канаді - 69%, Німеччині - 62%, Франції - 59%, США - 53%, Англії - 43%.

У країнах з ринковою економікою фактор наявності державного боргу є одним з головних чинників, який надає специфіки функціонуванню їх фінансових відносин [1, c. 227-228].

Бюджетний кодекс України визначає державний борг (борг АР Крим чи борг місцевого самоврядування) як загальну суму заборгованості держави (АР Крим чи борг місцевого самоврядування), яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань країни (АР Крим чи місцевих рад), які вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, які на підставі законодавства або договору [1, c. 226-228].

Механізм формування державного боргу  входить до складу системи державного кредиту, в межах якої держава, виступаючи позичальником, розширює фінансові  можливості щодо виконання властивих  їй функцій. Механізм формування державного боргу – це система, що визначає порядок залучення коштів для фінансування державних видатків на засадах державного кредиту і передбачає економічне, організаційне, правове та інформаційне забезпечення цього процесу [3, с.26].

Виділяють наступні види державного боргу:

1. Залежно від суб'єктів кредитних  відносин розрізняють внутрішній і зовнішній державний борг.

У деяких підручниках внутрішній борг визначається як заборгованість кредиторам держави в даній країні, а зовнішній  — заборгованість кредиторам за межами даної країни. Тобто поділ державного боргу на внутрішній і зовнішній здійснюється залежно від того, в якій валюті номіновано зобов’язання — в іноземній чи в національній. Однак з посиленням інтеграційних процесів в економіці і випуском внутрішніх позик, номінованих у вільно конвертованій валюті, поділ державного боргу на внутрішній і зовнішній за цією ознакою став некоректним. Тому внутрішній борг — це сукупність зобов’язань держави перед резидентами, а зовнішній борг — сукупність зобов’язань держави перед нерезидентами (незалежно від того, в чиїй національній валюті номіновано зобов’язання).

Слід зазначити, що внутрішній борг має певні переваги над зовнішнім. Повернення внутрішнього боргу і  виплати відсотків за ним не зменшують  фінансового потенціалу держави, тоді як зовнішній борг має у своїй основі відплив капіталу з держави. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у власності держави. Платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність держави за зовнішніми позиками залежить насамперед від валютних надходжень. Можливості у погашенні зовнішнього боргу визначаються сальдо торговельного балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави і дають змогу тим самим урегулювати платіжний баланс. У свою чергу внутрішній та зовнішній борг поділяється на прямий та гарантований (див. дод. 2)[4].

2. Залежно від структури боргових  зобов'язань виділяють:

1. Монетизований борг, який складається з боргів держав комерційним банкам як основним власникам державних цінних паперів. Він фіксується в балансах банків, і тому аналіз його динаміки перебуває під пильним контролем. Сума монетизованого боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи видані гарантії за кредитами.
2. Немонетизований борг, який складається:

• з невиконаних державою фінансових зобов'язань перед населенням по соціальних виплатах, передбачених чинним законодавством (заборгованість з виплати пенсій, стипендій, допомоги, заробітної плати тощо);

• заборгованості по господарським відносинам з реальним сектором економіки (заборгованість по державних замовленнях, з надання послуг державними установами та ін) [ 5, с. 634-635 ].

Розрізняють також капітальний і поточний борги держави. Капітальний борг - це загальна сума заборгованості минулих років і відсотка, який повинен бути сплачений за позиками.

Поточний борг - це витрати держави, пов'язані з погашенням у поточному  році боргових зобов'язань і належних до сплати в цей період відсотків за всіма випущеними на даний момент позик [6, стр.229].

1.3.Управління державним боргом та його обслуговування.

На початку 21 століття актуалізувалися  проблеми ефективного управління державним боргом, його координації з фіскальною і монетарною політиками з метою вирішення нагальних проблем національного господарського розвитку. Важливість теоретичного і практичного вирішення цих проблем посилюється в умовах сучасного глобального фінансово-економічної кризи.

Дослідження з питань управління державним  боргом здійснюються в розрізі фіскальної та монетарної політик. Так, наприклад, Р. Барро окреслив роль управління державним  боргом у контексті податкової політики, Д. Кальво і П. Джуідотті досліджували управління державним боргом з точки зору забезпечення тривалості та стійкості монетарної політики. Різні сторони аналізу даного питання розкриті в роботах українських учених, зокрема: М. Я. Азарова, В. Д. Базилевича, О. І. Баластрик [7, c.25-26].

Управління державним боргом - це сукупність дій уряду, пов'язаних з вивченням кон'юнктури на ринку позикового капіталу, випуском нових позик і розробкою умов випуску, з виплатою відсотків по раніше випущеним позиками, визначення курсу облігацій на грошовому ринку, проведення заходів щодо визначення процентних ставок по державному кредиту. Управління державним боргом - одне з пріоритетних завдань фінансової політики держави, важлива умова його фінансової стабільності [1, c. 235].

В управлінні державним боргом виділяють наступні принципи:

• безумовності

• єдності

• зниження ризиків

• оптимальність структури

• збереження фінансової незалежності

Методами управління державним  боргом є конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення і анулювання позики.

1. Конверсія державного боргу  - зміна прибутковості позики. При  цьому держава зменшує розмір  процентів, які виплачуються по  позичках. Технічно можливими є  такі варіанти конверсії зовнішнього  боргу:

• обмін «боргу на борг» - держава-позичальник обмінює свої власні борги на борги інших держав перед ним;

• обмін «боргу на експорт». Борги  покриваються за рахунок експорту машинно-технічної  продукції та інших готових товарів;

• обмін «боргу на власність». Як власність  розглядаються земля, нерухомість, пакети акцій підприємств;

• обмін «боргу на національну  валюту» (називається «боргом для  розвитку»). Інтерес кредиторів до таких  операцій виріс, хоча і залишається  помірним, оскільки ці угоди фактично є благодійною допомогою на розвиток економіки боржника. Кошти від такої конверсії переважно спрямовують або на освіту, або на охорону здоров'я, або на охорону природи.

2. Консолідація державного боргу  - збільшення термінів дії випущених  позик. Може проводитися одночасно  з конверсією. Уникнути негативних наслідків запозичення та неспроможності держави можна, застосовуючи метод конверсії, який полягає у зміні дохідності позики, як правило, у бік зменшення в умовах нестабільності фінансових ринків. Проте найчастіше поняття конверсії пов'язується з трансформацією боргових зобов'язань одного виду в боргові зобов'язання іншого виду (конверсія сприяє трансформації зовнішнього боргу у внутрішній і навпаки) або в активи іншої економічної природи - облігації, менш вигідні з точки зору управління боргом, які можна ліквідувати шляхом обміну їх на акції підприємств, частину майна.

3. Уніфікація позик - об'єднання  декількох позик в одну, в цьому  випадку облігації раніше випущених  державних позик обмінюють на  облігації нової позики. Уніфікація  передбачає обмін раніше випущених кількох позик на облігації нової позики. В окремих випадках обмін може здійснюватися за регресивним співвідношенням - коли облігації попередніх випусків прирівнюються до однієї нової облігації у різних пропорціях: 2:1, 5:1, 10:1 тощо.

4. Відстрочка погашення позики - здійснюється в період, коли  випуск нових позик використовується  на обслуговування раніше випущених  державних позик. Відстрочка погашення  позики відбувається тоді, коли держава вже випустила велику кількість боргових зобов'язань та умови їх емісії не були вигідні. У такому випадку більша частина надходжень від реалізації облігацій нових позик спрямовується на виплату відсотків і погашення раніше наданих кредитів. Уряд повідомляє про відстрочення погашення позик, яке відрізняється від консолідації тим, що не тільки продовжуються терміни погашення, а й припиняється виплата прибутків.

5. Обмін облігацій державної  позики за регресійним співвідношеннями. У цьому випадку певна кількість  раніше випущених облігацій позики  дорівнює одній знову випущеної облігації державної позики.

6. Анулювання боргових зобов'язань  держави - зумовлене фінансовою  неспроможністю держави оплатити  свої зобов'язання через несприятливу ​економічну ситуацію або з політичних мотивів. Під анулюванням державного боргу розуміються заходи, в результаті яких держава повністю відмовляється від зобов'язань за випущеними позиками. Анулювати свої цінні папери держава може в разі банкрутства чи в результаті приходу до влади нових політичних сил, які з певних причин відмовляються визнати фінансові зобов'язання попередньої влади.

7. Реструктуризація - це метод управління  боргом, використовуючи який можна  значно полегшити борговий тягар  за рахунок перегляду умов  та термінів сплати загальної  вартості кредиту і процентних платежів. Важливу роль в управлінні боргом і його реструктуризації відіграє співробітництво з Паризьким клубом, який розробив стандартизовані форми, методи та умови переоформлення боргів [5, c. 124-127].

Важливою є сфера управління державним боргом, пов'язана з визначенням умов і випуском нових позик. При визначенні умов емісії позик, основними з яких є рівень дохідності цінних паперів для кредиторів, термін дії позик, держава зобов'язана керуватися не лише інтересами досягнення максимальної фінансової ефективності позик, а й враховувати реальну кон'юнктуру фінансового ринку. Успіх нових позик може бути забезпечений тільки в тому випадку якщо правильно враховано стан економіки, стан грошового обігу, рівень прибутковості і терміни діючих позик, пільги, які надаються кредиторам та інші фактори. Виготовлення, зберігання та розповсюдження облігацій державної позики покладено на відповідні підрозділи Міністерства фінансів України; реалізація цінних паперів - на банківську систему [8].

Управління державним внутрішнім боргом України здійснює Міністерство фінансів України в порядку, погодженому з Національним банком України. Розміщення боргових зобов'язань уряду України та надання гарантій від його імені здійснює за його дорученням Міністерство фінансів України. Граничні розміри державного внутрішнього боргу України, його структура, джерела і терміни погашення встановлює Верховна Рада України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік [1, c.236].

Створення довгострокових умов для  стабільності фінансової системи України, забезпечення стійкості зовнішньоекономічної позиції держави, недопущення надмірного зростання боргового навантаження на економіку країни, розширення інвестиційного потенціалу реального сектора і повноцінна інтеграція економіки в світогосподарський комплекс вимагають розробки концептуальної основи управління зовнішнім національним боргом України.

В Україні, з урахуванням особливостей розвитку фінансово-кредитної системи, стратегічними напрямами боргової політики держави повинні стати:

1. Підтримання розміру державного  боргу України на економічно  безпечному рівні.

2. Оптимізація структури державного  боргу і зниження вартості  його обслуговування.

3. Утримання стабільної боргової  позиції уряду і запобігання  виникнення криз ліквідності та платоспроможності.

4. Продуктивне використання позикових  коштів і посилення інвестиційної  спрямованості державних позик.

Ефективне управління борговими зобов'язаннями уряду та дотримання економічно безпечною  боргового навантаження будуть створювати підгрунття для зміцнення фінансової системи України, забезпечення платоспроможності держави та посилення стимулюючого впливу держави на соціально-економічний розвиток [9, c. 255-258].

Здійснюючи внутрішні і зовнішні запозичення держава повинна  забезпечити обслуговування державного боргу.

Обслуговування державного боргу - це погашення позик, виплати відсотків по них, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. У деяких випадках держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто погашення заборгованості шляхом випуску нових позик.

Виплата відсотків, виграшів, коштів із погашення позик становить  основну частку витрат на обслуговування державного боргу. До інших належать витрати з виготовлення, пересилання і реалізації цінних паперів держави, проведення тиражів виграшів, тиражів погашення і деякі інші витрати.

При обслуговуванні зовнішнього і  внутрішнього боргів визначають коефіцієнт обслуговування. Для зовнішнього  боргу його розраховують як відношення всіх платежів із зовнішньої заборгованості до валютних надходжень держави, виражене у відсотках. Сприятливим рівнем обслуговування вважається значення показника на рівні 25%.