Державний бюджет. 3

РЕФЕРАТ

Пояснювальна записка  до курсової роботи:

36 сторінок;

8 таблиць;

25 джерел літератури.

Метою даної роботи є  аналіз бюджетної системи України.

Суб′єктом дослідження  в роботі виступає державний бюджет України.

Об'єкт дослідження - структура державного бюджету та дефіцит державного бюджету.

Застосовано  такі види аналізу, як табличний та графічний, порівняльний і статистичний аналізи за методикою М.Долишнього, Н.Чумаченко, С.Дорогунцова, І.Лукінова, Н.Тимчука.

Актуальність роботи полягає в тому, що перехід від командно-адміністративної системи до ринкової економіки зумовили необхідність здійснення реформування в фінансовій та бюджетній сферах. Бюджетна система стала провідною ланкою державних фінансів. Держава використовує бюджет як інструмент реалізації своєї соціально-економічної політики, адже він відображає складну систему перерозподільних відносин у суспільстві, охоплює практично кожну юридичну та фізичну особу.

ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ,.ДЕРЖАВНІ СУБСИДІЇ, ДЕРЖАВНІ СУБВЕНЦІЇ, ЗВЕДЕНИЙ БЮДЖЕТ, БЮДЖЕТНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ, БЮДЖЕТНА СИСТЕМА

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність теми. Тема державного бюджету завжди була актуальною, такою вона залишається і зараз, адже від цього, здавалося б, на перший погляд, звичайного документу насправді багато що залежить. Візьмемо для прикладу стан бюджету, а точніше  його дефіцит, якщо він великий ( більше 3% ), то з’являється інфляція, яка призводить до знецінення грошей по всій країні та втрати заощаджень. Або інший приклад: у бюджеті змінено розміри допомоги при народженні дитини, чи допомоги по безробіттю, чи мінімальну заробітну плату, від цього відповідно змінився фінансовий стан людей у цих категоріях, а якщо змінити відсоток централізації до бюджету? І таких прикладів можна навести безліч.

Отже, можна зробити висновок, що державний бюджет безпосередньо впливає на кожного громадянина і від нього залежить будуть люди жити добре, чи не дуже ( у фінансовому плані ).

Мета  роботи -  розкрити структуру  державного бюджету, тобто показати його дохідну і видаткову частини, а також запропонувати шляхи вирішення проблеми державного бюджету у регулюванні соціального та економічного розвитку країни, запропонувати методи збалансування і оптимізації дохідної та видаткової частин.

У відповідності з метою в роботі вирішено наступні завдання:

- розглянуто сутність, принципи і джерела формування державного бюджету;

- розглянута  класифікація видатків та форми бюджетного фінансування;

- здійснено оцінку структури доходів бюджету за 2008-2010 рр.;

- проведено аналіз видатків українського бюджету;

- запропоновано шляхи вирішення проблеми державного бюджету.

Об’єктом дослідження є структура державного бюджету.

Предметом дослідження виступає механізм функціонування бюджетної системи України.

Суб’єктом дослідження є сам державний бюджет.

В ході роботи використовувались  методи  структурно-логічного аналізу  при побудові  логіки та структури  роботи, аналізу і синтезу з метою визначення  сутності державного бюджету.   Із всього  розмаїття методів аналізу в роботі використано метод порівняння фактичних показників із показниками минулих років (звітних періодів) для визначення тенденцій формування та виконання державного бюджету України. 

В другому розділі  роботи застосовано  такі види аналізу, як табличний та графічний, порівняльний і статистичний аналізи за методикою М.Долишнього, Н.Чумаченко, С.Дорогунцова, І.Лукінова, Н.Тимчука.

Робота складається  з вступу, трьох розділів і висновків.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ ЯК ОСНОВНОЇ ЛАНКИ  ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСІВ

1.1 Сутність і роль бюджету.

Сутність  бюджету розкривається при вивченні його як економічної категорії та як основного фінансового плану. Бюджет як економічна категорія – є основною ланкою державних фінансів і важливою складовою фінансової системи в цілому. Державні фінанси виражають сукупність економічних відносин у грошовій формі з приводу розподілу і перерозподілу вартості ВВП з метою фінансового забезпечення реалізації функцій держави. Суб'єктами цих відносин є юридичні й фізичні особи та держава, об'єктом — ВВП. За певних умов об'єктом фінансових відносин може бути національне багатство, виражене у вартості накопичених у суспільстві благ та природних ресурсів.

Бюджет держави, як відособлена ланка фінансової системи, відображає ту частину розподільних відносин, яка пов'язана із формуванням і використанням основного централізованого фонду грошових коштів. Характерними ознаками цих відносин є те, що вони, по-перше, відбивають двосторонні відносини держави з юридичними та фізичними особами; по-друге, регламентуються державою в законодавчій формі; по-третє, пов'язані зі створенням фінансової бази для забезпечення виконання державою її функцій — управлінської, оборонної, економічної та соціальної; по-четверте, характеризують перерозподіл доходів і коштів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення; по-п'яте, спрямовані на реалізацію основних завдань економічного і соціального розвитку країни. Отже, бюджет держави являє собою сукупність законодавчо регламентованих відносин між державою і юридичними та фізичними особами з приводу розподілу й перерозподілу ВВП, а за певних умов — і національного багатства з метою формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій.

Як система  розподільних відносин, що характеризують рух вартості від одного суб'єкта до іншого, бюджет держави виражає певні фінансові протиріччя у суспільстві. Кожний суб'єкт хоче віддати до бюджету якомога менше, а отримати — якнайбільше. Це об'єктивне явище, притаманне і фінансам у цілому. Адже об'єкт фінансових відносин один — ВВП, а суб'єктів — троє: юридичні та фізичні особи і держава. Ці протиріччя обов'язково мають бути збалансованими, інакше підривається економічна база і порушується соціальний спокій у суспільстві. Тобто необхідно досягти оптимальних пропорцій розподілу ВВП через бюджет. Проблема полягає в тому, що науково встановлених пропорцій не існує. Ніхто у світі ще математично не обґрунтував критерії оптимальності, не довів, якими ж мають бути пропорції.

Для бюджету  зростання ВВП має дуже важливе  значення. По-перше, при цьому за стабільних пропорцій розподілу зростають доходи держави, як і решти суб'єктів фінансових відносин. По-друге, і це головне, стабільне зростання ВВП створює передумови для зменшення частки держави. Розглядаючи цю залежність, слід спинитися на факторах, які визначають рівень бюджетної централізації ВВП. Основним із них є обсяг і характер виконання державою її функцій.

У цілому, бюджет держави як економічна категорія є дуже складним явищем, яке відіграє важливу роль у суспільстві. Він урівноважує фінансові інтереси суб'єктів розподільних відносин, забезпечує збалансований розвиток країни. Через бюджет фінансуються основні державні видатки. Велика роль бюджету виявляється й у ставленні до нього. В усіх країнах світу бюджетні відносини регулюються в законодавчому порядку, що дає підстави розглядати бюджет і як правову категорію.

Правова характеристика бюджету пов'язана з розглядом  його як фінансового плану, що являє собою розпис доходів і видатків основного централізованого фонду грошових коштів держави. Правове регламентування бюджету здійснюється у загальних рисах головним законом — Конституцією і деталізується у бюджетному законодавстві, яке охоплює три рівні. Перший — це законодавчий акт, що здійснює загальне регламентування бюджету і бюджетних відносин. До 2001 р. в Україні таку роль виконував Закон «Про бюджетну систему України», а нині — «Бюджетний кодекс України». Він визначає засади формування бюджету і принципи побудови бюджетної системи, її склад, розмежування доходів і видатків між бюджетами, регламентує бюджетний процес та міжбюджетні відносини[4;6]. Другий — ухвалення законів, що регламентують окремі статті доходів і видатків. Стосовно формування доходів основним є Закон України «Про систему оподаткування» і закони, які регламентують стягнення окремих податків: «Про податок на додану вартість», «Про акцизний збір», «Про податок на прибуток підприємств» та ін. Податкове законодавство може бути систематизоване й у єдиному документі — податковому кодексі, проект якого розроблено і підготовлено до затвердження в Україні. Стосовно видатків таких прямих законів немає, але є закони, які визначають основи і пріоритети фінансування, наприклад Закон України «Про освіту». І нарешті, третій рівень — це щорічне прийняття закону про Державний бюджет і відповідних рішень місцевих органів влади про місцеві бюджети. Прийняття цих актів являє собою законодавче затвердження бюджету як основного фінансового плану.

Бюджет як фінансовий план характеризується складом доходів і видатків, які відбивають фінансову діяльність держави, їх структуризація може мати офіційний і науковий характер. Офіційна бюджетна класифікація, що являє собою систематизоване згрупування доходів і видатків та фінансування бюджету, затверджується відповідними уповноваженими органами. В її основу кладуться ті ознаки, що мають визначальну роль у бюджетному процесі. Наукова класифікація дає можливість оцінити склад та структуру доходів і видатків передусім за економічним змістом. У класифікації видатків основним є їх суспільне призначення, а в класифікації доходів — методи мобілізації.

За суспільним призначенням видатки об'єднуються  в такі групи:

- соціальний захист населення і соціальне забезпечення;

- фінансування соціальної сфери;

- фінансування фундаментальних досліджень;

- економічна діяльність держави;

- національна оборона;

- державне управління та зовнішньополітична діяльність;

- обслуговування державного боргу;

- інші видатки.

Доходи бюджету  за методами їх мобілізації поділяються на дві основні групи:

- податкові надходження;

- неподаткові доходи.

Склад і структура  видатків бюджету як основного фінансового плану відображають економічну і соціальну політику країни, її воєнну доктрину.

Бюджет як фінансовий план також тісно взаємозв'язаний з іншими ланками державних фінансів — фондами цільового призначення. Частина з них, як уже зазначалося, може безпосередньо зараховуватись до бюджету при його затвердженні, хоча і виконуються вони відособлено. Інші, наприклад Пенсійний фонд, складаються і виконуються окремо.  Однак вони теж взаємозв'язані з бюджетом, оскільки можуть мати як цільові надходження коштів з бюджету, так і перерахування до бюджету.

Таким чином, бюджет як фінансовий план відіграє дуже важливу роль у діяльності держави. Він визначає її можливості і пріоритети, її роль і форми реалізації закріплених за нею функцій. Це документ, що спрямовує діяльність держави, робить її конкретною і фінансово забезпеченою[5; 34-47].

1.2 Методи, принципи і джерела формування бюджету.

Будь-яка держава може виконувати притаманні їй функції лише за наявності відповідних коштів. При цьому існує прямий зв’язок між обсягом функцій, які виконує держава, і обсягом кошxтів: розширення функцій потребує збільшення доходів, і навпаки, для того щоб істотно зменшити потребу держави в коштах, необхідно переглянути функції, які вона виконує.

Кошти, які  централізує держава, акумулюються переважно в бюджеті. Бюджет як економічна категорія з’явився набагато пізніше, ніж такі поняття, як податки або доходи держави. Основною причиною його появи була необхідність планування і контролю за загальнодержавними доходами і видатками.

Формування  бюджету може здійснюватись на різних засадах, залежно від чого розрізняють  доходи бюджету та джерела його фінансування. Доходами бюджету є ті кошти, що надходять державі у постійне користування на безповоротній основі. Вони забезпечують стабільність формування бюджету і фінансування його видатків. Джерелами фінансування бюджету, а точніше бюджетного дефіциту, є кошти, що надходять лише у тимчасове використання на поворотній основі — державні запозичення. Сюди також належить використання грошової емісії, яка, по суті, є фіктивним доходом.

Мобілізація доходів бюджету може проводитись на податковій і неподатковій основі. Податковий метод характеризує перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб на користь держави, який регламентується податковим законодавством. Неподаткові доходи формуються від продуктивної діяльності держави та від реалізації її майнових прав. Доходи від продуктивної діяльності надходять від підприємницької діяльності держави (державний сектор економіки) та від надання певних послуг, а доходи від майнових прав — у вигляді доходів від використання державного майна та угідь. У такий спосіб виділяються три методи формування доходів держави:

• від підприємницької діяльності;
• від державного майна, угідь і послуг;
• податковий.

Доходом держави від підприємницької діяльності є прибуток державних підприємств і організацій, який належить їй на правах власника засобів виробництва. Водночас не весь цей прибуток спрямовується в бюджет, адже певна його частина залишається на потреби соціально-економічного розвитку підприємства. У сучасних умовах доходи від підприємницької діяльності держави не мають відчутного бюджетного значення, оскільки державний сектор має обмежені рамки, а державні підприємства переважно є або малоприбутковими, або функціонують на засадах неприбутковості чи взагалі збиткові, що пов’язано насамперед із соціальним спрямуванням їхньої діяльності.

Отримання доходів  у вигляді платежів за використання державного майна та угідь і від надання послуг теж не має відчутного фіскального значення, хоча зараз на неї покладають велику надію. Доходи від державного майна можуть надходити на постійній основі — орендна плата, чи разово — доходи від приватизації державного майна. Доходи від державних послуг надходять у формі державного мита за вчинення нотаріальних дій, видачу різноманітних документів, патентів, ліцензій тощо.

Основою формування доходів бюджету є податки. Податковий метод формування доходів бюджету, на відміну від неподаткового, має такі характерні риси, як примусовість, безеквівалентіність, законодавчо регламентований порядок стягнення податків, однаковий підхід до всіх платників.

Податки з’явилися у процесі історичного розвитку одночасно з виникненням держави. У міру розвитку товарно-грошових відносин розвивалися форми податку. Цікаво простежити в цьому зв’язку, як змінювалися погляди платників податків на необхідність утримувати державу. Спочатку у відносинах між державою і населенням превалювала ідея подарунка, потім уряд просив народ про підтримку, далі виникла ідея допомоги державі, потім — жертовності особи в інтересах держави, ще пізніше у платника податку розвивається почуття обов’язку і, нарешті, перемагає ідея примусу з боку держави, без будь-якої залежності від волі платника. Одночасно змінювались і назви відповідних доходів держави: приношення, дар, дань, подать, повинність, податок.

Фінансування  бюджету може здійснюватись за рахунок грошової емісії та державного внутрішнього і зовнішнього запозичення. Ці методи суттєво відрізняються як за економічним змістом, так і за ставленням до них. Так, використання грошової емісії як джерела покриття бюджетного дефіциту у більшості країн світу, у тому числі й в Україні, офіційно заборонено. Використання ж державних позик вимагає надійної системи управління державним боргом і певного його обмеження.

У цілому, розглядаючи  формування дохідної бази бюджету з  позицій його збалансованості, важко  визначити, у який спосіб — збільшення податків (зменшення видатків) чи випуск державних цінних паперів — краще цього досягти, оскільки зловживання і першим, і другим викликає негативні наслідки й суперечності. Так, подальше збільшення податкового тягаря не стимулює розширення виробництва і може навіть призвести до зменшення доходів бюджету. Зростання державного боргу відтягує приватні заощадження і накопичення корпорацій від фінансування капітальних вкладень, сприяє підвищенню реальної процентної ставки за кредитами, оскільки пропозиція позичкового капіталу не змінюється, а попит на гроші держава збільшує.

Формування  доходів бюджету може відбуватись  за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. До внутрішніх відносять ВВП і національне багатство, які вироблені на території даної країни, до зовнішніх — ВВП (а іноді й національне багатство) інших країн, який надходить у вигляді державних позик або репараційних платежів, тощо.

1.3 Класифікація видатків та форми бюджетного фінансування.

В основі сучасного  розуміння сутності бюджетних видатків має бути суспільний вибір, мотивації та інтереси людей, які приймають рішення: від рядових виборців до парламентаріїв і президента. В умовах розвинених демократичних засад обсяг бюджетних видатків визначається колективними рішеннями, які, у свою чергу, залежать від індивідуальних преференцій членів суспільства. Звідси випливає, що держава — лише інструмент у руках суб'єктів демократичного політичного процесу, яка реалізує волю більшості у виборі бюджетно-політичних цілей. У випадку орієнтації уряду на активізацію політики економічного зростання він буде всебічно сприяти процесам пожвавлення економічного життя суспільства, здійсненню видатків на освіту, фундаментальні наукові дослідження тощо. Таким чином, видатки бюджету є інструментом досягнення вищого критерію справедливості у розподілі державних благ з метою досягнення граничного рівня добробуту для кожного члена суспільства. Матеріальну основу видатків бюджету становлять грошові кошти, які спрямовуються урядом та іншими адміністративними органами влади на фінансування економічної діяльності, соціальної сфери і соціальних потреб населення, на державне управління, оборону та інші загальнодержавні потреби.

За рівнем бюджетної системи розрізняють видатки Державного бюджету України і місцевих бюджетів. Кошти Державного бюджету витрачаються на цілі, визначені Законом про Державний бюджет України, кошти місцевих бюджетів — на цілі і в межах, затверджених Верховною Радою Автономної Республіки Крим і місцевими радами.

Фінансування  видатків бюджету може здійснюватись  у таких формах:

• кошторисне фінансування;
• фінансування інвестиційних проектів (бюджетні інвестиції);
• державні субсидії, субвенції, дотації (державні трансферти);
• бюджетні кредити.

Кошторисне  фінансування є основною формою, за допомогою якої здійснюються видатки бюджету. Воно включає забезпечення виробничої та соціальної інфраструктур, оборони та управління. За цієї форми бюджетні асигнування виділяються на підставі спеціального документа — кошторису. У ньому розраховується обсяг бюджетних асигнувань, їх розподіл за статтями витрат з поквартальною розбивкою. Обсяг бюджетного фінансування визначається на основі показників, які характеризують масштаби діяльності підприємства, та встановлених (чи розрахованих) норм витрат. Норми витрат — основний елемент кошторисного фінансування, бо саме вони визначають обсяги видатків бюджету.

Бюджетне  фінансування інвестиційних проектів характеризує виділення державних асигнувань на капітальні вкладення у виробничу сферу. Суть цієї форми полягає у тому, що держава виходячи зі своїх фінансових можливостей здійснює конкурсний відбір найнеобхідніших та найефективніших проектів. Проекти, що не пройшли конкурсного відбору, можуть фінансуватись за рахунок банківських кредитів та інших залучених коштів (наприклад, цільових інвестиційних позик). Обсяг видатків установлюється на основі спеціальних кошторисів, в яких визначається вартість спорудження відповідних об'єктів.

Державні  субсидії являють собою форму надання державної фінансової допомоги юридичним та фізичним особам. Вони мають на меті підтримання певних сфер діяльності, галузей чи підприємств (наприклад, субсидії фермерам) і окремих верств населення (наприклад, житлові субсидії). Державні субвенції передбачають пайову участь суб'єктів підприємницької діяльності у фінансуванні окремих витрат чи проектів. Державні дотації — це надання коштів з бюджету на покриття збитків підприємств. В основному вони стосуються державних підприємств. Недержавні підприємства можуть отримувати дотацію тоді, коли їх збитки виникають унаслідок певної політики держави, наприклад у сфері ціноутворення..

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ  ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ ЗА 2008-2010 рр.

2.1 Доходна частина державного бюджету.

Основою фінансової системи  України є Державний бюджет, він  є основним джерелом формування і перерозподілу національного багатства країни. Таким чином, на нашу думку, при дослідженні фінансової системи країни, вкрай необхідно розглянути особливості формування доходної частини державного бюджету України.

Аналіз виконання доходної частини бюджетів останніх років переконливо свідчить про те, що прогнозування доходів бюджетів в Україні має досить невисокий рівень достовірності. Про це переконливо свідчить невиконання плану надходжень до загального і спеціального фонду бюджету, так само, як і невиконання більшості місцевих бюджетів і невиконання - державного. На нашу думку, останнє є одним з головних недоліків бюджетної політики нашої держави. З огляду на це, найголовнішим завданням сьогодення в бюджетній сфері є створення науково-обґрунтованої методологічної бази прогнозування доходів та видатків бюджетів усіх рівнів. Вирішення цього завдання, на наше переконання, потребує всебічного аналізу зарубіжного досвіду у відповідній сфері. Водночас необхідно здійснювати перехід до використання виключно обґрунтованих прогнозів при розгляді та прийнятті проекту про державний бюджет на наступний рік, можливо навіть і на основі занижених прогнозів стосовно джерел наповнення його доходної частини. Лише за таких умов фінансування витратний статей відбуватиметься у повному обсязі, а "ручне" управління виконанням бюджету буде просто унеможливлено.

Розглянемо особливості  формування доходної частини державного бюджету за період 2008-2010 рр. Так, в таблиці 2.1 наведені узагальнені показники доходної частини державного бюджету відповідно до Закону України “Про державний бюджет України на 2008, 2009 та 2010 рік.

У 2008 році доходи загального фонду державного бюджету при плані 180 млрд. 783,2 млн. грн. виконані у сумі 185 млрд. 853 млн. грн., що на 5 млрд. 69,8 млн. грн. або 2,8 відс. перевищило заплановані обсяги. Перевиконання досягнуто за рахунок зростання переплати та авансових платежів Національного банку.

Стан виконання показників державного бюджету за основними  джерелами доходів наведено у  таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Виконання показників державного бюджету за основними джерелами у 2008 році.

млн. грн.

Незважаючи на перевиконання  доходів загального фонду державного бюджету, в цілому, за його окремими доходними джерелами не надійшло 4 млрд. 584,4 млн. грн., з яких 61,9 відс. складали надходження податку на додану вартість. Зокрема, не надійшло 1 млрд. 903,1 млн. грн. або 4,1 відс. податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів; 933,3 млн. грн. або 1,2 відс. податку на додану вартість із ввезених на її територію товарів; 210,2 млн. грн. або 17,4 відс. плати за користування надрами; 166,8 млн. грн. або 2 відс. акцизного збору із вироблених в Україні товарів; 162,8 млн. грн. або 2,2 відс. коштів, що надходять з інших бюджетів, тощо.

Доходи спеціального фонду державного бюджету затверджені  в обсязі 51 млрд. 148,8 млн. гривень. З  урахуванням змін, внесених впродовж бюджетного року розпорядниками коштів, плановий обсяг доходів спеціального фонду, в цілому, збільшено на 6 млрд. 703,7 млн. грн. і встановлено в сумі 57 млрд. 852,4 млн. гривень. Фактичні надходження до спеціального фонду становили 45 млрд. 869,9 млн. грн. або 89,7 відс. обсягу, затвердженого законом, і 79,3 відс. річного плану з урахуванням внесених змін.

Стан виконання показників спеціального фонду державного бюджету  за основними джерелами доходів  наведено у таблиці 2.2.

До спеціального фонду  не надійшло 11 млрд. 982,5 млн. грн. або 20,7 відс. запланованих доходів. Невиконання доходів спеціального фонду зумовлено неповним проведенням запланованих клірингових розрахунків згідно із статтями 7, 37, 54 та 80 закону про державний бюджет. У цілому, зазначені розрахунки проведено на суму 4 млрд. 497,9 млн. грн., що на 3 млрд. 792,8 млн. грн. або 45,7 відс. менше запланованого обсягу (8 млрд. 290,7 млн. гривень).

Крім того, до спеціального фонду не надійшло 4 млрд. 149,5 млн. грн. запланованих надходжень від продажу  землі і нематеріальних активів; 926,4 млн. грн. плати за послуги, що надаються бюджетними установами; 921,2 млн. грн. мита на нафтопродукти, транспортні засоби та шини до них, що ввозяться суб´єктами підприємницької діяльності, тощо.

Таблиця 2.2

Виконання спеціального фонду державного бюджету за доходами у 2008 році

млн. грн.