Державний борг і шляхи його оптимізації

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………….. 3

 

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ, НЕОБХІДНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ

ДЕРЖАВНОГО БОРГУ……………………………………………….. 6

1. Економічна сутність і причини виникнення державного

 боргу………………………………………………………. 6

1.2 Державний борг України та його обслуговування……. 10

1.3  Вплив зовнішнього державного боргу на фінансове

становище держави……………………………………….. 14

 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДЕРЖАВНОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ УКРАЇНИ.. 16

2.1 Ретроспективний аналіз рівня державного зовнішнього

боргу України……………………………………………… 16

2.2 Аналітичне дослідження стану державного

боргу України………………………………………………. 18

 

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ОПТИМІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО

БОРГУ УКРАЇНИ……………………………………………………….. 24

3.1 Рекомендації по управлінню зовнішнім державним

боргом України та його фінансуванню…………………… 24

3.2 Шляхи скорочення державного боргу України………….. 26

 

ВИСНОВКИ……………………………………………………………… 31

СПИСОК  ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………… 33

 

 

 

 

ВСТУП

 

Формування ринкової моделі економіки змінює підходи до використання державних фінансів для забезпечення економічного і соціального розвитку. Це посилює актуальність наукового  дослідження питань, пов'язаних з  використанням усіх ланок державних  фінансів, в тому числі такої її важливої складової, як державний борг.

В умовах трансформації економіки  України питання державного боргу  є досить актуальними, оскільки він  тiсно вплетений в економічну систему країни, пов'язаний з соціальними  та політичними процесами. Наявнiсть  державного боргу, його розмiри, розмiщення i методи погашення прямо чи опосередковано впливають майже на всі сторони  економічного життя держави, такі як: дефіцит державного бюджету, розмір грошової маси в обігу, що визначає темпи інфляції, звуження чи розширення сукупного попиту і пропозиції та інші. Це робить державний борг не просто засобом залучення коштів для  фінансування державних потреб, але  й важливим інструментом фінансової політики держави, невірне використання якого може призвести до суттєвих ускладнень, чи навіть до фінансової кризи.

Державні запозичення  мають як стимулюючі, так і руйнівні наслідки, що повинно всебічно враховуватися  при впровадженні економічної політики.

Теоретичним і практичним питанням державного боргу присвячені роботи вітчизняних економістів, а саме: В.А.Андрущенка, О.І.Барановського, С.А.Буковинського, О.Д.Василика, А.С.Гальчинського, В.М.Геєця, А.І.Даниленка, М.Я.Дем”яненка, О.Д.Заруби, Б.С.Кваснюка, В.І.Кравченка, ІА.М.Мороза, С.С.Осадця, К.В.Павлюк, А.М.Поддєрьогіна, Г.О.П”ятаченка, М.І.Савлука, В.М.Суторміної, В.М.Федосова та інших.

Вітчизняні автори, що займалися  питаннями державної заборгованості, як правило, висвітлювали окремі аспекти  ролі державних запозичень, що в  цілому не розкриває багатостороннього  впливу (позитивного та негативного) на економічну систему України. Наукові  розробки західних вчених не можуть адекватно  застосуватись на українському підґрунті, оскільки базуються на засадах, які не відповідають умовам перехідної економіки.

Актуальність обраної теми для України обумовлена як глобальними тенденціями розвитку боргових відносин, так і підсилена дією взаємопов’язаних між собою внутрішніх факторів. По-перше, перехід до ринкової економіки та подолання трансформаційної кризи (у першій половині 90-х рр.), в умовах дефіцитності фінансових ресурсів, зумовили необхідність залучення і використання зовнішніх запозичень. По-друге, неефективний механізм залучення позик та їх непродуктивне використання зумовили досить стрімке накопичення боргу та концентрацію платежів щодо його обслуговування у вузькому часовому інтервалі. Як наслідок – загострення боргової кризи ліквідності й загрози дефолту у кінці 90-х рр., що зумовили трансформацію зовнішньої заборгованості держави із потенційної загрози фінансовій безпеці у реальну. По-третє, фінансовий стан України у кінці 90-х рр. характеризується безперервними реструктуризаціями, обтяжливими переговорами з кредиторами, відсутністю перспектив щодо повного та своєчасного обслуговування зовнішнього державного боргу у найближчому майбутньому. По-четверте, на сучасному етапі від характеру врегулювання боргової проблеми у значній мірі залежатиме бюджетна дієздатність держави, стабілізація її фінансового стану і загальноекономічної ситуації в Україні, створення умов для виходу вітчизняної економіки на траєкторію сталого економічного зростання. Тому для підвищення рівня фінансової безпеки і зовнішньої кредитоспроможності надзвичайно важливе значення має розробка ефективних форм і методів зниження боргового тягаря, застосування інструментів активного управління зовнішнім державним боргом, активізація менеджменту зовнішнього боргу, як обов’язкового атрибуту державних фінансів.

Управління та обслуговування державного боргу є одним з пріоритетних завдань фінансової політики держави, важливою умовою стабільності її фінансової системи. Ефективне управління боргом на всіх його етапах дозволить уникнути кризових боргових ситуацій та перевантаження видаткової частини державного бюджету в розрізі витрат на обслуговування державного боргу, сприятиме забезпеченню стабілізації соціально-економічної ситуації та розвитку економіки України.

Обєктом дослідження за обраою темою є вивчення сутності державного боргу України як економічної та фінансової категорії.

Предметом дослідження постало проведення аналізу стану державного боргу України.

Метою курсової роботи є теоретичне обґрунтування зовнішнього державного боргу як складової фінансової системи держави й особливостей його формування в Україні та розробка найбільш ефективних методів управління зовнішнім державним боргом у сучасній вітчизняній фінансовій системі.

Для досягнення поставленої мети було окреслено наступне коло завдань:

- визначення економічної  сутності і причин виникнення державного боргу;

- зясування впливу зовнішнього державного боргу на фінансове становище держави;

- проведення ретроспективного аналізу рівня державного зовнішнього боргу України

- здійснення аналітичного дослідження стану державного боргу України;

- розробка рекомендацій по управлінню зовнішнім державним боргом України та його фінансуванню;

- визначення основних шляхів скорочення державного боргу України.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ, НЕОБХІДНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ

 

1.1 Економічна сутність і причини виникнення державного боргу

 

Важливим елементом фінансової системи держави є державний  борг, що утворюється внаслідок мобілізації  ресурсів на внутрішньому та світовому  фінансових ринках.

Державний борг (відповідно до ст.2 Бюджетного кодексу) - загальна сума заборгованості держави (АР Крим чи місцевого самоврядування), яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (АР Крим чи місцевого самоврядування), включаючи боргові зобов'язання, що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору [2].

За своєю економічною  сутністю державний борг визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами щодо перерозподілу  частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності  та повернення.

Залежно від сфери розміщення позик розрізняють [9]:

- внутрішній борг;

- зовнішній борг.

Внутрішній державний  борг - сукупність зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичень на внутрішньому ринку.

До складу державного внутрішнього боргу України входять:

- позичання Уряду України;

- позичання, здійснені при безумовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансування загальнодержавних програм.

Державний внутрішній борг складається із [12]:

- заборгованості минулих років;

- заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов'язаннями уряду.

Він формується в результаті випуску державних цінних паперів, отримання кредитів та виникнення інших  боргових зобов'язань.

Зовнішній державний борг - сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичення  держави на зовнішньому ринку.

Державний зовнішній борг складається з [4]:

• позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;
• позик на підтримку національної валюти;
• позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;
• гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками; державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України.

Граничний розмір державного внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу АР Крим чи місцевого  самоврядування, граничний обсяг  надання гарантій відповідно до вимог  ст.18 Бюджетного кодексу встановлюється на кожний бюджетний період відповідно законом про Державний бюджет України на поточний бюджетний період чи рішенням про місцевий бюджет [2].

Розмір державного боргу  розраховується у грошовій формі  як непогашена основна сума прямих боргових зобов'язань держави. Стан державного боргу визначається на останній день звітного періоду та включає  операції за цей день.

Відповідно до бюджетної  класифікації України, затвердженої наказом  Міністерства фінансів України від 27.12.2001 р. №604 «Про бюджетну класифікацію та її затвердження», як внутрішній, так і зовнішній державний борг класифікують так:

- за типом кредитора складається з двох розділів:

* внутрішній борг включає заборгованість за позиками, одержаними з бюджетів різних рівнів та державних фондів, заборгованість перед банківськими установами та іншими органами управліннями;

* зовнішній борг включає заборгованість за позиками, одержаними від міжнародних організацій економічного розвитку, заборгованість за позиками, одержаними від постачальників тощо;

- за типом боргового зобов'язання, що включає заборгованість за довгостроковими, середньостроковими, короткостроковими зобов'язаннями та векселями.

- за формою залучення коштів державний борг поділяється на:

* державні запозичення;

* гарантії.

Державне запозичення - залучення  державою в особі Міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів  України коштів з метою фінансування державного бюджету на умовах повернення, платності та строковості. Розрізняють:

1)  державне внутрішнє запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку;

2)  державне зовнішнє запозичення, що здійснюється шляхом укладання з нерезидентами України угод про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на зовнішньому ринку.

Державне запозичення  здійснюється з метою:

• фінансування дефіциту державного бюджету;
• підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів;
• інших цілей, встановлених чинним законодавством.

Державна гарантія - спосіб забезпечення виконання державою, представленою  Кабінетом Міністрів України  в особі Міністра фінансів України, зобов'язань позичальника (резидента  України) перед кредитором повністю або частково Кабінет Міністрів України надає державні гарантії відповідно до встановленого порядку виключно в межах повноважень та граничного обсягу надання державних гарантій, встановлених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Державні гарантії надаються  на забезпечення виконання зобов'язань

позичальників (резидентів України), які не мають простроченої заборгованості перед державою, за умови покриття позичальниками гарантійних ризиків держави належним чином у повному обсязі.

Основними способами реалізації державних гарантій та запозичень можуть бути:

• випуск державних цінних паперів;
• укладення угод про позику та гарантійних угод;
• інші способи, передбачені чинним законодавством.

При наданні державних  гарантій виникає потенційний державний  борг, який стає реальним за умови відшкодування  кредитору суми зобов'язань позичальника, за якими держава була гарантом.

Залежно від терміну залучення  коштів розрізняють:

• короткостроковий борг (з терміном погашення до одного року);
• середньостроковий (від одного до п'яти років);
• довгостроковий (понад п'ять років).

Державний борг можна поділити також на:

• капітальний, який включає всю сукупність боргових зобов'язань держави на певну дату;
• поточний, що складається з платежів із зобов'язань, які позичальник повинен погасити у звітному періоді [18].

За валютою залучення  державний борг поділяється на борг у національній та іноземній валюті.

Внутрішній борг формується переважно у національній валюті. Для залучення коштів емітуються цінні папери, які розміщуються на внутрішньому фондовому ринку. Державний  борг в іноземній валюті виникає  в результаті запозичення коштів в іноземних банківських установах, міжнародних фінансово-кредитних  організаціях, розміщення державних  боргових зобов'язань на міжнародних  фінансових ринках.

Державний борг утворюється  в результаті дії державного кредиту, за допомогою якого відбувається перерозподіл фінансових ресурсів, згладжування коливань економічного циклу, що сприятливо відображається на загальному соціально-економічному розвитку країни та добробуті населення при зваженому маневруванні борговою політикою. Державний борг як альтернатива додаткової емісії грошових коштів може слугувати стримуючим засобом розвитку інфляційних процесів.

Отже, що для стабільності економічної системи країна має  мати незначний бюджетний дефіцит  у період спаду та баланс бюджету  чи профіцит для погашення державного боргу і сприяння соціального  розвитку суспільства у період економічного зростання. Всі процеси в національній економіці знаходять своє відображення у державному бюджеті: незбалансованість  бюджету призводить до зростання  бюджетного дефіциту, наслідком якого  стає постійне зростання державного боргу [27].

1.2 Державний борг України та його обслуговування

 

Кожна країна, в тому числі й  Україна, з метою найефективніше використати свої фінансові ресурси, активізувати підприємницьку діяльність намагається залучити додаткові  капітальні вкладення у розвиток своєї економіки. Залучення додаткових фінансових ресурсів у формі кредитів є передумовою виникнення державного боргу.

За економічною суттю державний  борг визначає економічні відносини  держави як позичальника з її кредиторами (резидентами і нерезидентами) щодо перерозподілу частки вартості валового внутрішнього продукту на умовах повернення, строковості та платності.

За умовами залучення грошових коштів розрізняють внутрішній та зовнішній  борг.

Внутрішній державний борг —  це сукупність зобов'язань держави  перед резидентами, тобто заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації.

Зовнішній державний борг — це сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичень держави на зовнішньому ринку.

Зовнішній державний борг має такі дві складові [20]:

-  борг органів державної влади і управління, який виникає в результаті залучення

кредитів іноземних держав та випуску  державних цінних паперів, що розміщуються на міжнародних ринках капіталів. Ця частина державного зовнішнього  боргу погашається та обслуговується за рахунок коштів Державного бюджету  та коштів Національного банку України;

-  борг суб'єктів господарювання, гарантований Урядом. Він погашається та обслуговується суб'єктами господарювання — позичальниками. Проте у разі невиконання боргових зобов'язань суб'єктами господарювання перед іноземними кредиторами набирає чинності державна гарантія і погашення та обслуговування таких кредитів здійснюється Державним казначейством за рахунок коштів Державного бюджету.

Державний борг можна поділити на дві складові [22]:

-  капітальний, який включає всю сукупність боргових зобов'язань держави на певну дату;

-  поточний, що складається з платежів по зобов'язаннях, які позичальник повинен погасити у звітному періоді.

Погашення та обслуговування державного боргу здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов'язань  перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, відсотків по ній та супутніх витрат, передбачених умовами випуску  державних цінних паперів, угодами  про позику, державними гарантіями та іншими документами.

Погашення боргу — це виконання  боргових зобов'язань перед кредиторами  щодо сплати основної суми боргу, визначеної угодою про позики або номінальної  вартості державних цінних паперів.

Обслуговування боргу — це комплекс заходів держави, спрямованих на погашення позики, виплати відсотків  за ними, уточнення і проведення змін умов погашення позик.

Відсотки (проценти) — це дохід, що сплачується на користь кредитора  за умовами угоди про позику або  про випуск державних цінних паперів.

Погашення та обслуговування державного боргу може здійснюватися у грошовій

формі, а за згодою з кредитором — шляхом постачання товарів (послуг), заліку зустрічної вимоги та іншими засобами відповідно до чинного законодавства  України.

Державний борг можна розглядати з  двох боків: з одного боку, державне запозичення сприяє економічному зростанню, а з іншого - борг збільшує навантаження на Державний бюджет. Тому вирішення  питання про державний кредит має віднайти оптимальне співвідношення між інвестиціями, економічним зростанням та внутрішніми і зовнішніми запозиченнями.

Сучасна світова практика виробила такі способи коригування політики державного боргу, як новація, конверсія, консолідація, уніфікація, відстрочення погашення, реструктуризація, анулювання.

Новація — це домовленість між  позичальником та кредитором щодо зміни  певного кредиту та інших зобов'язань.

Конверсія — це зміна доходності по кредитах. Вона відбувається за умови  зміни ситуації на фінансовому ринку  чи погіршенням фінансового стану  держави, що характеризується обмеженими можливостями сплати передбаченого  доходу.

Консолідація — це переоформлення зобов'язання на раніше отриманий кредит на новий кредит з метою його продовження  на новий термін. Тобто зобов'язання попереднього кредиту переоформляється на новий термін у формі облігацій.

Уніфікація — це об'єднання кількох  кредитів в один, чим спрощується  управління державним боргом. Уніфікація може проводитися окремо від консолідації або у поєднанні з нею.

Відстрочення погашення боргу  означає перенесення термінів виплати  заборгованості. За період перенесення  погашення боргу виплата доходів  не проводиться.

Реструктуризація боргу являє  собою використання зазначених способів коригування боргу в комплексі  або частково.

Анулювання боргів означає повну  відмову держави від своєї  заборгованості. Водночас авторитет  держави залежить від об'єктивності позиції держави щодо визнання (невизнання) нею своїх боргів і забезпечення їх повного погашення у визначені терміни. Основним завдання сучасної боргової політики України є поступове зменшення боргового навантаження бюджету й економіки країни. Великий обсяг боргу держави, зокрема перед зовнішніми кредиторами, створює загрозу фінансовій безпеці держави.

Фінансова безпека характеризується таким станом фінансової грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної і  податкової систем, який здатний забезпечити  ефективне функціонування національної економіки та економічне зростання  держави шляхом збалансованості, стійкості  і протидії до внутрішніх і зовнішніх  негативних впливів на її розвиток.

Для оцінки стану державного боргу  у міжнародній практиці використовуються різноманітні показники щодо можливості країни з його обслуговування. Так, Світовий банк виходить з того, що критичним  рівнем державного зовнішнього боргу  є понад 50% від валового внутрішнього продукту. А за вимогою Маастрихтської угоди державний борг не повинен  перевищувати 60% валового внутрішнього продукту країни. За оцінками спеціалістів, Україна має середній рівень зовнішнього  боргу.

Стан зовнішнього боргу держави  можна охарактеризувати за допомогою  таких показників [28]:

а)  співвідношення зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту (критичний рівень становить 80—100 %). За останні роки для України цей показник становить близько 40%;

б)  співвідношення планових платежів щодо обслуговування боргу до валютних надходжень держави. Цей показник характеризує ліквідність позиції економіки країни. Він свідчить про платоспроможність країни на найближчу перспективу (прийнятним вважається значення цього показника на рівні 20—25%). В останні роки для України цей показник становить менше 16%;

в)  співвідношення дисконтованої вартості боргу й експорту. Цей показник застосовується для оцінки довгострокової платоспроможності (критичний рівень 200—250%). За останні роки в Україні цей показник не досягає 60%.Для поліпшення управління обслуговування зовнішнього і внутрішнього боргу бюджетним кодексом України встановлено, що основний обсяг державного боргу не повинен перевищувати 60% фактичного річного обсягу ВВП України. Крім того, граничні обсяги державного внутрішнього та зовнішнього запозичень України і надання державних гарантій здійснюються в межах, що встановлюються на кожний бюджетний період.

Щоб запобігти кризовій ситуації у  сфері державного кредиту, необхідно  вдосконалювати систему управління державним боргом на основі розробки стратегії управління кредитними зобов'язаннями. Головною метою стратегії державного кредиту, зокрема зовнішнього, є  визначення оптимальної структури  та обсягу державного боргу з метою  зниження вартості обслуговування боргу  і мінімізації ризику, який виникає при отриманні кредитів [7].

 

1.3  Вплив зовнішнього державного боргу на фінансове становище держави

 

Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Величина боргу характеризує стан економіки й фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, то можна стверджувати, що величина боргу — це взяті авансом податки, тобто антиципація податків, їхнє випередження. Функціонування державних позик було б неможливим без податків. Податки забезпечують державі можливість розплатитися з кредиторами за первісною сумою боргу й виплатити відсотки за користування позичкою.

Існують стандартні показники щодо виміру тягаря внутрішнього боргу, однак немає ніяких чітко зафіксованих критичних рівнів цих показників, перевищення яких означало б перехід країни в зону ризику. Країни, експорт яких зростає порівняно швидкими темпами, можуть дозволити собі вищий рівень зовнішнього боргу щодо розмірів експорту і обсягу продукту, який виготовляється.

Для прогнозу перспективи  розвитку, потреби в зовнішніх  запозиченнях і оцінки здатності  здійснювати платежі з обслуговування зовнішнього боргу для країн, які отримують позики і кредити від групи Світового банку, розроблено «Мінімальну стандартну модель». За допомогою цієї моделі розраховуються основні коефіцієнти. Аналіз середніх показників боргового тягаря за основними групами країн дає змогу краще відчути розмах коливань.

До категорії  країн із надмірним рівнем заборгованості належать ті, які протягом останніх років мали перевищення критичного значення хоча б одного з таких показників: відношення величини накопиченого боргу до ВВП становило понад 80%; або відношення величини боргу й відсоткових платежів до експорту перевищувало 220%.

Існування боргу  створює реальні й потенційні проблеми, хоча різні економісти ставляться до них по-своєму. Наявність державного боргу потребує здійснення щорічних відсоткових платежів, які повинні фінансуватися за рахунок податкових надходжень. За стрімкого зростання таких видатків держава повинна або зменшувати видатки на фінансування соціально-економічних програм, або збільшувати свої доходи. Збільшення доходів бюджету досягається за рахунок встановлення нових податків та інших обов'язкових платежів або додаткових державних позик. Додаткове запозичення потребує додаткових видатків для обслуговування державного боргу. Введення нових податків може підірвати зацікавленість підприємців до бізнесу. Таким чином, існування великого державного боргу може підірвати економічне зростання країни.

Проте державні видатки  також мають різний характер. Якщо приріст витрат відбувається головним чином за рахунок збільшення витрат споживчого характеру, тоді висновок про те, що збільшення боргу перекладає його тягар на майбутні покоління, є справедливим. Але якщо витрати мають інвестиційний характер, спрямовуються, наприклад, на будівництво автострад, портів, гідротехнічних споруд або є інвестиціями в «людський капітал» у системі освіти та охорони здоров'я, тоді державні інвестиції зміцнюють майбутній виробничий потенціал економіки. Отже, в цьому разі виробничі потужності не скорочуватимуться, насамперед зміниться їхня структура на користь збільшення частки державного капіталу та зменшення частки приватного. Для стабілізації економіки й забезпечення її сталого економічного зростання економічна політика країни має враховувати імовірні макроекономічні наслідки,  що  пов'язані зі здійсненням державних запозичень [6].