Державне регулювання фондового ринку

ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ  ТА ПРАВА «КРОК»

КОЛЕДЖ ЕКОНОМІКИ, ПРАВА  ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Кафедра фінансів та банківського бізнесу

Циклова комісія з фінансів

 

Спеціальність 5.03050801 «Фінанси і кредит»

 

 

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Державне регулювання фондового ринку»

 

      Студент 3 курсу групи ФК-091к     Науковий керівник:

              к.е.н., доцент

       (науковий ступінь, вчене звання)

    Здоренко Олександр Сергійович               Голюк Вікторія Ярославівна

              (прізвище, ім’я та по-батькові)                (прізвище, ім’я та по-батькові) 

(Резолюція «До захисту»)

     (підпис студента)        (Дата)    (підпис)

 

Попередній захист:

(Висновок: «До захисту  в комісії»)

Голова циклової комісії

     (підпис)               (Прізвище, ініціали)                 (Дата)

 

Київ-2012

ЗМІСТ

 

Вступ 3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади дослідження фондового ринку 7

     1.1. Сутність та місце фондового ринку в економіці держави 7

     1.2. Структура фондового ринку 10

     1.3. Основні моделі та механізми регулювання фондового ринку 16

РОЗДІЛ 2. Регулювання  ринку цінних паперів в Україні 19

     2.1. Роль Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку 19

     2.2. Роль саморегулівних організацій професійних учасників фондового ринку в Україні 23

     2.3. Нормативно-правова база державного регулювання фондового ринку в Україні 25

РОЗДІЛ 3. Перспективні напрями розвитку регулювання фондового  ринку в Україні 33

Висновки 39

Список використаної літератури 42

Додатки 44

 

 

Вступ

 

В Україні ринок цінних паперів перебуває на стадії свого  становлення, але ще зовсім недавно ринок цінних паперів ми бачили тільки з телеекрана життя Заходу і він здавався абсолютно немислимим в умовах нашої країни. Але все поступово міняється і ось вже і громадяни України стикаються з цим, що має великий вплив на найважливіші аспекти життєвого устрою в країнах з розвиненою ринковою економікою.

Акції, облігації, сертифікати, чеки, векселі і інші цінні папери,  які ще зовсім недавно були новинкою,  тепер міцно вкоренилися в  наше життя нарівні з такими звичними словами як "біржа" і "депозитарій".

З січня 1992 року працює Українська фондова біржа (УФБ) з Центральним

депозитарієм цінних паперів, мережею філій та брокерських  контор по всій території України. Зростає кількість позабіржових фінансових посередників, торговців цінними паперами, інвестиційних фондів і компаній. Збільшується число емітентів, які зареєстрували випуск своїх цінних паперів у Міністерстві фінансів України, невпинно зростає загальний обсяг їх емісії.

В той же час подальший  розвиток національного ринку цінних паперів

стримується рядом об’єктивних  та суб’єктивних факторів. Найголовнішими з них є:

1) кризовий стан української  економіки, високий рівень інфляції, відсутність твердої національної  грошової одиниці;

2) відставання існуючої  законодавчої  та нормативно-правової  бази

функціонування фондового  ринку від розвитку  реальних процесів на ньому;

3) слабкість і недостатність  державного  регулювання національного ринку цінних паперів;

4) нерозвиненість первинного  ринку цінних паперів, практична відсутність операцій з похідними від цінних паперів;

5) відсутність гарантій  по операціях з цінними паперами, недовіра

населення та його психологічна непідготовленість до операцій на фондовому ринку;

6) відсутність гарантій  держави щодо захисту грошових  заощаджень

населення.

 

Ринок цінних паперів є  багатоаспектною соціально-економічною  системою, на основі якої функціонує ринкова  економіка в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивний динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню достатку кожної людини шляхом володіння і вільного розпорядження цінними паперами, психологічній готовності населення до ринкових відносин.

Ринок цінних паперів є  найвищою формою розвитку товарно-грошових відносин. При гармонійному розвитку, розвинутій інфраструктурі, налагодженому правовому забезпеченні механізмів захисту інтересів всіх його учасників – інвесторів, емітентів, посередників – він є потужним прискорювачем економічного розвитку будь-якої країни.

На ринках цінних паперів  формуються вихiднi критерії для оцінки ефективності нових вкладень, здійснюється економічний контроль за ефективною діяльністю акціонерних підприємств. Особливо це важливо для “захисту” пiдприємництва вiд наслiдкiв комерцiйного ризику в сучасних умовах, рiзких змiн у структурi свiтового господарства, стрибкiв у динамiцi товарних цiн, вiдсоткових ставок, валютних курсiв.

Ринки цiнних паперiв (особливо короткостроковi) вiдiграють важливу роль у регулюваннi грошового обiгу та кредиту. Досвiд останнiх десятирiч у країнах Заходу свiдчить, що існування розгалуженої мережi ринків цiнних паперiв у багатьох ситуацiях може стримувати розвиток iнфляцiйних процесiв. Це пов’язано з тим, що наявнiсть значної кiлькостi рiзних цiнних паперiв допомагає зв’язати частину невитрачених грошових ресурсів споживачiв, перевести їх з положення незадоволеного поточного попиту в положення, що забезпечує їх збереження. За недостатнього розвитку (або вiдсутностi) ринку цiнних паперiв може скластися драматична проблема розмiщення державних позик, викликана дефiцитнiстю бюджету.

Успішне функціонування економіки  в умовах ринку не можливе без розвиненого й стійкого фондового ринку. Для стабілізації фінансового становища у зв’язку з обмеженістю фінансових ресурсів держави постає необхіднсть забезпечити розширене відтворення шляхом залучення та “переливу” коштів через фондовий ринок. Розвиток ринку цінних паперів є своєрідним індикатором лібералізації економіки й успішного проведення ринкових реформ.

В даний час у розвинутих країнах ринки цiнних паперiв належать до числа найбiльш динамiчно зростаючих елементiв фiнансової сфери. Оборот на нових ринках цiнних паперiв зростає в багато разiв швидше, нiж обсяг операцiй на товарних  ринках i на традицiйних ринках комерцiйного та банкiвського кредиту. Формування ринкiв цiнних паперiв означає високий ступiнь економiчного розвитку. З ускладненням господарського механiзму функцiї ринкiв цiнних паперiв стають дедалi рiзноманiтнiшими. Система цих ринкiв створює необхiдний i важливий компонент сучасного механiзму економiчного регулювання. Так, у країнах Заходу рух капiталiв, перерозподiл трудових i матерiальних ресурсiв мiж рiзними галузями виробництва найчастiше опосередковується ринками цiнних паперiв. В умовах, коли величезнi обсяги капiталу виявляються зв’язаними на тривалий перiод у тiй чи iншiй продуктивнiй формi, саме ринки цiнних паперiв надають економiцi тої гнучкостi й мобiльностi, яка забезпечує можливiсть швидкого переливу ресурсiв з одних галузей в iншi I здiйснення структурної перебудови виробництва. На вiдмiну вiд інших фiнансових ринкiв тiльки ринки цiнних паперiв є дiйовим інструментом розподiлу й перерозподiлу капiталу корпорацiй мiж галузями.

Отже, з усією очевидністю  видно, що дана область ринкових відносин є

дуже важливою, складною та актуальною на сьогоднішній день.

 

 

Метою роботи є аналіз  стану і розвитку фондового ринку в Україні в умовах становлення ринкових відносин.

Предметом дослідження є проблеми відтворювального та інвестиційного

процесів в Україні.

Об'єктом дослідження є фондовий ринок України.

Теоретико-методологічною основою курсової  роботи є використання

сучасних досягнень вітчизняних  і зарубіжних вчених в економічній  науці стосовно проблем функціонування фондового ринку. Статистичну базу дослідження становлять дані  Державної комісії з цінних папрів та фондового ринку, Держкомстату та економічних і політичних періодичних видань. 

 

В цій роботі будуть розглянуті  основні аспекти ринку цінних паперів в

Україні, його структура, інструменти  та шляхи вирішення проблем на сучасному етапі.

 

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади дослідження фондового ринку

1.1. Сутність  та місце фондового ринку в  економіці держави

Фондовий ринок займає особливе місце в загальній системі  ринкової економіки.

На ринку функціонують два основних види суб’єктів господарювання  приватні господарства, основним учасником  яких є фізична особа, акціонерні підприємства та організації, а також  державні (юридичні особи).

Ринок умовно можна поділити на три головних сектора:

• ринок товарів (у тому числі і засобів виробництва), а також робіт і послуг, які виконують підприємства чи організації;
• ринок праці, який має односторонній рух від приватного господарства до підприємства;
• ринок фінансових ресурсів або фондовий ринок.

 

Фондовий ринок – це загальна назва цілої системи ринків фінансових ресурсів. Структура фондового ринку об’єднує чотири головні складові:

• ринок позикового капіталу;
• валютний ринок;
• ринок рідкоземельних і дорогоцінних металів;
• ринок цінних паперів.

В свою чергу кожна з  цих складових взаємопов’язана  з іншими в рамках загальної системи  фінансових ресурсів.

Валютний ринок – це механізм встановлення правових та економічних відносин між споживачами та продавцями валют. Попит на іноземну валюту віддзеркалює міру залежності національної економіки від імпорту і зумовлюється конвертованістю тієї чи іншої валюти. Конвертованість – це гарантована спроможність грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти.

Ринок цінних паперів і  позикового капіталу призначені для  мобілізації тимчасово вільних  коштів населення, підприємств та організацій  і спрямування їх у виробництво.

Ринок цінних паперів є  багатоперспективною соціально-економічною  складовою ринкової економіки. Він  сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій в економіку шляхом придбання, володіння  і вільного розпорядження цінними  паперами. Ринок цінних паперів є  важливим сектором фінансового ринку, цінний папір виступає специфічним  товаром, який вільно обертається на біржовому та позабіржовому ринку  між фізичними та юридичними особами, але їх випуск здійснюється лише підприємствами та організаціями (в тому числі і  державними) при майновому забезпеченні емісії з метою залучення тимчасово  вільних коштів інвесторів.

Приватизація державного майна стала визначальним фактором становлення і розвитку цінних паперів  в Україні на першому етапі . Її підсумком стала поява на ринку  великої кількості акцій приватизованих підприємств і рядових інвесторів, які безоплатно отримали в основному  малу частку державного майна. Концентрація цих акцій в руках інституційних  інвесторів буде в найближчі роки домінуючим процесом на фондовому ринку  України.

В Україні в основному  завершується процес розробки нормативної  бази, яка регламентує діяльність учасників ринку цінних паперів, і розпочинається етап вдосконалення  окремих законодавчих актів на підставі аналізу практичної діяльності емітентів, інвесторів та професійних учасників  РЦП.

Ринок цінних паперів, зокрема  продаж акцій ВАТ на фондових біржах, набуває ваги, швидко розвивається і сприяє поглибленню ринкових відносин в Україні.

Ринок позикового капіталу – це синтез двох ринків платіжних засобів – грошових ресурсів (готівкових коштів) і боргових зобов’язань (інструментів позики). Головними функціями ринку позикового капіталу є:

• об’єднання дрібних, розрізнених грошових ресурсів населення, державних організацій, вітчизняних та іноземних підприємств і створення крупних грошових фондів;
• трансформація грошових коштів у позиковий капітал, який відіграє роль зовнішнього джерела фінансування капітальних вкладень у сфері матеріального виробництва і надання позик населенню, підприємствам та державі для покриття бюджетного дефіциту.

Таким чином, ринок позикового капіталу здійснює накопичення і  розподіл грошового капіталу між  сферами економіки.

Сучасний рівень розвитку ринкової економіки вимагає не тільки накопичення і розподілу грошових ресурсів, але і їх руху та швидкого перерозподілу (без участі банківських  установ) з метою спрямування  коштів у більш привабливі галузі економіки. Ці функції бере на себе ринок цінних паперів, який об’єднує частину ринку позикового капіталу (а саме – ринок інструментів позики) і повністю ринок інструментів власності.

Відмінність між двома  головними складовими фінансового  ринку полягає в тому, що залучити кредитний капітал може будь-який суб’єкт економічної системи (населення  і підприємства), а залучити грошові  кошти за допомогою емісії цінних паперів може лише юридична особа. Це пов’язано з тим, що підприємства, маючи великі основні фонди, беруть на себе майнову відповідальність при здійсненні випуску акцій.

Головними учасниками ринку  цінних паперів виступають емітенти (юридичні особи), інвестори (юридичні і фізичні особи) та особи, які  здійснюють професійну посередницьку  діяльність по випуску та обігу цінних паперів. 

Емітент – це юридична особа, яка здійснює випуск цінних паперів. Чинне законодавство України дозволяє практично всім підприємницьким структурам, які зареєстровані як юридичні особи, здійснювати випуск тих чи інших цінних паперів.

Інвестор – юридична або фізична особа, яка вкладає свої кошти в цінні папери. Найбільш масовим інвестором на будь-якому ринку цінних паперів є населення, яке, як правило, не має спеціальних знань та кваліфікації з питань фондового ринку. Без створення надійної системи захисту економічних прав та майнових інтересів інвесторів на ринку цінних паперів, у першу чергу громадян, неможливо забезпечити подальший розвиток фондового ринку.

Професійна діяльність на ринку цінних паперів – це підприємницька діяльність по перерозподілу фінансових ресурсів з допомогою цінних паперів і організаційному, інформаційному, технічному, консультаційному та іншому обслуговуванні випуску та обігу цінних паперів. Професійну діяльність, у тому числі посередницьку діяльність по випуску та обігу цінних паперів, здійснюють юридичні особи виключно на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), які видаються у встановленому діючим законодавством порядку. 

Основними інститутами на ринку цінних паперів виступають:

• фондові біржі та торговельно-інформаційні системи;
• депозитарно-клірингова система;
• інститут незалежних реєстраторів.

 

1.2. Структура  фондового ринку

Розглядаючи сучасну структуру  українського ринку цінних паперів, слід виділити три категорії учасників  операцій:

• органи, що здійснюють державне регулювання фондового ринку в Україні;
• суб’єкти, що здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку;
• емітенти.

Органи, що здійснюють державне регулювання фондового ринку  в Україні, поділяються на такі чотири групи:

• Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, які через прийняття законодавчих та нормативних актів з питань ринку цінних паперів, визначення напрямів державної політики щодо фондового ринку, призначення складу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку забезпечують загальні основи державного регулювання фондового ринку в Україні. До цієї ж групи необхідно віднести Міністерство юстиції, котре виконує загальну нормотворчу функцію в державі;
• Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка безпосередньо формує та забезпечує реалізацію єдиної державної політики з розвитку та функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних;
• Державні органи, котрі в межах своєї компетенції здійснюють контроль або функції управління на ринку цінних паперів України. Це Фонд державного майна, Міністерство фінансів, Національний банк України, Антимонопольний комітет, Міністерство економіки, Державна податкова адміністрація. Певні функції управління інвестиційною діяльністю в Україні здійснюють Національне агенство з реконструкції й розвитку, Державна інвестиційна компанія, Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі.
• Державні органи, котрі виконують спеціальні функції контролю та нагляду за дотриманням законодавства в державі. Ці функції поширюються й на ринок цінних паперів. До цієї групи входять Міністерство внутрішніх справ, Генеральна прокуратура, Служба безпеки, Вищий арбітражний суд.

 

Професійна діяльність на фондовому ринку – діяльність юридичних осіб з надання фінансових та інших послуг у сфері розміщення та обігу цінних паперів, обліку прав за цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, що відповідає вимогам, установленим до такої діяльності законодавством. На фондовому ринку здійснюються такі види професійної:

• діяльність з торгівлі цінними паперами;
• діяльність з управління активами інституційних інвесторів;
• депозитарна діяльність;
• діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку.

Професійна діяльність на фондовому ринку здійснюється виключно на підставі ліцензії, що видається  Державною комісією з цінних паперів  та фондового ринку. Поєднання професійної діяльності на фондовому ринку з іншими видами професійної діяльності, за винятком банківської, не допускається.

Професійна діяльність з  торгівлі цінними паперами на фондовому  ринку провадиться торговцями цінними паперами - господарськими товариствами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності, а також банками. Професійна діяльність на ринку цінних паперів включає:

• брокерську діяльність;
• дилерську діяльність;
• андеррайтинг;
• діяльність з управлінні цінними паперами.

Брокерська діяльність – укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів (зокрема договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи. Торговець цінними паперами може виступати поручителем або гарантом виконання зобов'язань перед третіми особами за договорами, що укладаються від імені клієнта такого торговця отримуючи за це винагороду, що визначається договором торговця цінними паперами з клієнтом.

Дилерська діяльність – укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів щодо цінних паперів від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу.

Андерайтинг – розміщення (підписка, продаж) цінних паперів торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента. У разі публічного розміщення цінних паперів андерайтер може брати на себе зобов'язання за домовленістю з емітентом щодо гарантування продажу всіх цінних паперів емітента, що підлягають розміщенню, або їх частини. Якщо випуск цінних паперів публічно розміщується не в повному обсязі, андеррайтер може здійснити повний або частковий викуп нереалізованих цінних паперів за визначеною в договорі фіксованою ціною на засадах комерційного представництва відповідно до взятих на себе зобов'язань. З метою організації публічного розміщення цінних паперів андерайтери можуть укладати між собою договір про спільну діяльність.

Діяльність з  управління цінними паперами – діяльність, яка провадиться торговцем цінними паперами від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління переданими йому цінними паперами та грошовими коштами призначеними для інвестування в цінні папери, а також отриманими в процесі цього управління цінними паперами та грошовими коштами які належать на праві власності установнику управління, в його інтересах або в інтересах визначених ним третіх осіб.

Торговець цінними паперами може провадити дилерську діяльність якщо має сплачений грошима статутний  капітал у розмірі не менш як 120 тисяч гривень, брокерську діяльність та діяльність з управління цінними  паперами – не менш як 300 тисяч гривень андерайтинг – не менш як 600 тисяч гривень.

Діяльність з  управління активами інституційних  інвесторів – професійна діяльність учасника фондового ринку – компанії з управління активами, що провадиться нею за винагороду від свого імені або на підставі відповідного договору про управління активами інституційних інвесторів.

Депозитарна діяльність – надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів. Національна депозитарна система складається з двох рівнів:

1. нижній рівень - це зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, та реєстратори власників іменних цінних паперів;
2. верхній рівень - це Національний депозитарій України і депозитарії, що ведуть рахунки для зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів.

Діяльність з  організації торгівлі на фондовому  ринку – діяльність професійного учасника фондового ринку (організатора торгівлі) із створення організаційних, технологічних, інформаційних, правових та інших умов для збирання та поширення інформації стосовно попиту і пропозицій, проведення регулярних торгів фінансовими інструментами за встановленими правилами централізованого укладення і виконання договорів щодо фінансових інструментів, у тому числі здійснення клірингу та розрахунків за ними, та розв'язання спорів між членами організатора торгівлі. Доненадавна таку діяльність могли здійснювати центри сертифікатних аукціонів, саморегулівні організації професійних учасників фондового ринку (напр. Перша Фондова Торгова Система), фондові біржі, банки та інші суб’єкти, що отримали на те дозвіл у встановленому законом порядку. Проте, в Законі України “Про цінні папери та фондовий ринок” від 23.02.2006 р. визначено, що організаторами торгівлі є виключно фондові біржі. Фондова біржа утворюється та діє в організаційно-правовій формі товариства (крім повного, командитного товариства і товариства з додатковою відповідальністю) або дочірнього підприємства об'єднання торговців цінними паперами. Для здійснення своєї діяльності фондові біржі повинні підтримувати власний капітал в розмірі, не меншому ніж 3 мільйони гривень, а для фондових бірж, що здійснюють кліринг та розрахунки, - не меншому ніж 6 мільйонів гривень. Фондова біржа утворюється не менше ніж двадцятьма засновниками - торговцями цінними паперами, які мають ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку, або їх об'єднанням, що налічує не менше ніж двадцять торговців цінними паперами. Частка одного торговця цінними паперами не може бути більшою ніж 5 відсотків статутного капіталу фондової біржі.

Емітент – юридична особа, Автономна Республіка Крим або територіальна громада міста в особі відповідних органів місцевого самоврядування, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади, яка від свого імені розміщує (випускає) цінні папери. Крім того емітентом може бути і іноземна юридична особа, чи інша держава в особі свої органів.

Виходячи з вище зазначеного, в залежності від того яким чином  взаємодіють між собою суб’єкти фондового ринку, його можна розмежувати  на первинний і вторинний, біржовий та позабіржовий. Первинний ринок - це ринок перших і повторних емісій (випусків) цінних паперів, на якому здійснюється їх початкове розміщення серед інвесторів. Тобто рамки первинного ринку фактично обмежуються найпершим актом купівлі-продажу того чи іншого цінного паперу. На цій стадії емітент (організація, що випустила цінні папери) передає майнові права на свою власність (чи частину власності) іншим особам, одержуючи натомість грошові кошти для інвестицій.

Як правило, більшість  цінних паперів (отже, і майнові права, що в них виражені) згодом переходить від одного власника до іншого - відбувається наступна їхня купівля-продаж, інші операції, що залежать і, в свою чергу, впливають  на кон’юнктуру ринку. Іншими словами, цінні папери надходять в обіг. Обіг цінних паперів - це прерогатива вторинного ринку.

Біржовий ринок нерозривно пов’язаний з поняттям фондова біржа, власне, ці терміни тотожні. Під обома ними розуміють ринок з найвищим рівнем організації (як правило, вторинний), що максимально сприяє підвищенню мобільності капіталу та формуванню реальних ринкових цін на фінансові вклади, які перебувають в обігу. Позабіржовий ринок охоплює, як видно із його назви, операції з цінними паперами поза біржею. У більшості випадків на цьому ринку відбувається первинне розміщення, а також перепродаж цінних паперів тих емітентів, які не бажають чи з об’єктивних причин не можуть виставити свої активи на біржу.

Крім наведеної класифікації, ринок цінних паперів можна поділяти ще за такими ознаками (за кожною ознакою  ринок розподіляється на сегменти):

• за категоріями емітентів (ринок цінних паперів корпорацій, ринок державних цінних паперів тощо);
• за строками випуску цінних паперів (ринок цінних паперів без установленого строку обігу, ринок цінних паперів з установленим строком обігу тощо);
• за територією розповсюдження (міжнародний, національний, регіональний);
• за видами (категоріями) цінних паперів (ринок акцій, в тому числі за їх видами, облігацій, інших цінних паперів).

 

1.3. Основні моделі  та механізми регулювання фондового  ринку

Перша модель регулювання  фондового ринку зосереджується переважно в державних органах, і лише невелика частина повноважень  щодо нагляду, контролю, встановлення обов'язкових правил поведінки передається  державою самоврядним організаціям професійних учасників ринку. Такий  підхід, наприклад, застосовується у  Франції.

Друга модель – максимально можливий обсяг повноважень пере дається самоврядним організаціям, значне місце в контролі займають не жорсткі нормативні приписи, а переговорний процес, індивідуальні узгодження з професійними учасниками ринку, і при цьому держава зберігає за собою основні контрольні функції, можливості в будь-який момент втрутитись у процес саморегулювання. Яскравий приклад такої моделі – ринок цінних паперів Великобританії.

У реальній практиці розвинутих зарубіжних країн ступінь централізації та жорсткість державного регулювання ринку цінних паперів коливається між цими двома крайніми моделями.

З числа більш ніж 30 країн з розвинутими ринками цінних паперів понад 50 відсотків мають самостійні відомства (комісії з цінних паперів – модель США), приблизно у 15 відсотках країн за фондовий ринок відповідає Міністерство фінансів. У деяких країнах з банківською моделлю ринку цінних паперів (наприклад, Німеччина, Австрія, Бельгія) основну відповідальність за останній несе Центральний банк та орган банківського нагляду (він відокремлений від Центрального банку). Унікальною в цьому відношенні є Швейцарія, де немає єдиного державного органу, що централізував би регулювання фондового ринку (ці функції розподілені по регіонах).

Порівняльний аналіз механізму  функціонування ринку цінних па перів  у зарубіжних країнах свідчить, що:

• по-перше, структура державних органів, що регулюють фондовий ринок, залежить від моделі ринку, прийнятої в тій чи іншій країні (банківський, небанківський), ступеня централізації управління в країні та автономії регіонів (у країнах з федеративним устроєм части  на повноважень держави на ринку цінних паперів передана територіям, наприклад, у США – штатам, у Німеччині - землям);
• по-друге, загальною тенденцією є створення самостійних відомств – комісій цінних паперів.

 

Особливості механізмів регулювання та контролю ринку цінних паперів в Україні.

Український ринок цінних паперів, незважаючи на його незначні обсяги, має винятково складну  та суперечливу структуру державних  органів, що здійснюють його регулювання. Ця складність пояснюється такими причинами: