Державне регулювання процесів подолання бідності

 

 

Зміст:

Вступ……………………………………………………………………………..2

1.Фінансові ресурси та  проблема подолання бідності  в Україні…………….3

1.1.Фінансові ресурси домогосподарств……………………………………....3

1.2.Сутність та структура  бідності в Україні………………………………...10

2.Аналіх стану фінансових  ресурсів та бідності в Україні………………….16

2.1.Оцінка бідності……………………………………………………………..16

2.2.Вплив бідності на  процеси макроекономічного розвитку……………….35

2.3.Оцінка життевого рівня  українського населення та індекатори  міжнародного і вітчизняної статистики……………………………………………………….39

3.Шляхи подолання бідності………………………………………………….41

3.1.Державне регулювання  процесів подолання бідності…………………..41

3.2.Модель економіки без  бідності…………………………………………...43

Висновки……………………………………………………………………….51

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Головною причиною бідності населення є низький рівень доходів.Показником розвитку країни є валовий національний продукт(ВНП),який припадає на душу населення.

 У світі нараховується близько сотні країн,які не пройшли стадію індустріалізації,рівень грамотності їхнього населення низький,їм властиве високе вимушене безробіття.Населення зайняте переважно в сільському господарстві,яке є головним постачальником продукції.

До економічно відсталих і бідних країн відносяться більшість країн Азії,Африки,Латинської Америки.Борються з бідністю і країни СНД.

Подалати бідність можна вирішувати і через нові економічні підходи до слаборозвинутих країн,зниження митних тарифів на товари відсталих країн,зниження тарифів на товари відсталих країн,усунити різницю цін на експортовану та імпортовану продукцію.Дуже важливо залучити для розвитку власної економіки іноземні інвестиції.

Активна учать держав,які розвиваються у світовій економічних відносинах сприятиме реформуванню їхньої економіки,динамічному розвитку і піднесенню націй основі добробуду народу,подолання бідності.

Метою курсової роботи є розглядання питань пов'язаних з дослідженням бідності,як однією з найважливіших і актуальних соціальних проблем.

Виходячи з мети курсової роботи,вирішено наступні завдання:

-розглянуто фінансові ресурси домогосподарств;

-визначено сутність та структуру бідності в Україні;

-оціненно будності;

-з'ясувано вплив бідності на процеси макроекономічного розвитку;

-проведено оцінку життєвого рівня населення,як індекатора міжнародної і ітчизняної статистики.

У  курсовій роботі використано метод аналізу та синтезу,періодична література,наукові статті,статистичні матеріали,державні програми.В якості інформаційних джерел виступили періодичні видання,підручники,законодавчі акти.

 

 

 

 

 

 1.Фінансові ресурси та проблема подолання бідності в Україні.

 1.1.Фінансоі ресурси домогосподарств

Рівень та обсяг формування фінансових ресурсів домогосподарств в

значній мірі впливають на можливості бюджетів різних рівнів щодо

формування доходної бази, зокрема через сплату членами домогосподарства

податків та платежів, які обумовлюються як рівнем доходів, так і

здійснюваними витратами та відповідним формуванням платоспроможного

попиту.

Формування доходної бази функціонування домогосподарства по перше,

виступає передумовою сплати податкових платежів до бюджетів; по-друге,

структура доходів домогосподарств дає змогу прогнозування структури

майбутніх платежів та відрахувань до бюджетів, по-третє, рівень доходів

домогосподарств формує базу для здійснення витрат на споживання, які в

переважній більшості випадків, пов’язанні зі сплатою податкових платежів.

Джерелами формування доходної частини бюджету домогосподарства

виступають доходи домогосподарства, які представляють собою частину

національного доходу країни, що надходить у розпорядження

домогосподарства, в результаті розподілу та перерозподілу виробленого

валового внутрішнього продукту, та призначена для задоволення матеріальних

та духовних потреб членів даного утворення.

Доходи можуть надходити до домогосподарства як у грошовій, так і у

натуральній формі. До останніх можна віднести продукцію, отриману з

особистого підсобного господарства, натуральну оплату праці, пільги та

субсидії від держави, що надійшли у натуральній формі тощо. Однак, якщо

домогосподарство здійснює реалізацію продукції, отриманої у натуральній

формі, тоді доход набуває грошової форми вираження та дорівнює виторгу від

реалізації.

 

Участь домогосподарств у суспільному виробництві в умовах ринкової

економіки визначає існування різних форм та можливих джерел отримання

доходу, що зумовлює певну складність у їх чіткому виокремленні та

групуванні.

Специфічність домогосподарства полягає у тому, що доходи даного

учасника утворюються у всіх сферах та, в тій чи іншій мірі, присутні у всіх

доходах, що формуються в економіці, тому в переважній більшості випадків

доходи домогосподарств класифікують в залежності від джерела отримання

доходу.

За методологією Державного комітету статистики України, в залежності

від основного джерела отримання доходів, виділяють наступні види доходів

домогосподарств:

- оплата праці найманих  працівників;

- змішаний дохід (прибуток) роботодавців та самостійно занятих 

працівників;

- соціальні допомоги, інші  поточні та капітальні трансферти;

- доходи від власності  та інші фінансові надходження.

Такий підхід до класифікації доходів домогосподарства дає змогу чіткого

визначення ролі та місця домогосподарств у розподілі доходів, що

утворюються в економіці. Поділ доходів за критерієм основного джерела

доходу виступає певним віддзеркаленням взаємодії домогосподарства з іншими

секторами економіки та дає можливість здійснення певних регулятивних та

управлінських дій, як на рівні держави, так і на рівні окремого

домогосподарства, зокрема щодо реалізації таких важливих складових

державної фінансової політики як податкова, соціальна, інвестиційна тощо.

Доходи домогосподарств можна класифікувати і за іншими критеріями:

1) за часовим критерієм:

- регулярні (оплата праці, орендна плата та інші);

- періодичні (авторські гонорари, доходи з цінних паперів і  т. ін.);

- випадкові або разові.

2) в залежності від  надійності надходження:

- гарантовані (державні пенсії, доходи від державних позик);

- умовно-гарантовані (оплата  праці);

- негарантовані (гонорари, комісійні  винагороди).

Використання даної класифікаціє є дещо ускладненим на рівні

державного управління, адже запропоновані критерії поділу не є

зорієнтованими на виявлення та відображення взаємодії між учасниками

фінансових відносин, а дають змогу лише охарактеризувати отримані доходи

 по відношенню до  конкретного домогосподарства та  урахувати специфіку й 

особливості лише даного учасника. Доцільність використання даного підходу є

цілком виправданою лише при здійсненні управлінських дій на рівні окремого

домогосподарства.

Домогосподарство в переважній більшості випадків орієнтується на

регулярні та гарантовані (або умовно-гарантовані) доходи, що дають змогу

здійснювати певне планування щодо можливості витрачання коштів. Натомість

отримання випадкових доходів домогосподарством частіше за все є

негарантованим. Проте такий доход виступає додатковим ресурсом для

забезпечення потреб членів домогосподарства, або ж може бути використаний

як складова для збільшення існуючих заощаджень або витрат.

Для можливості оцінки динаміки доходів населення використовують

показники «наявний доход населення» та «реальний наявний доход населення»

 Наявний доход населення  – це максимальний обсяг грошових  доходів,

які призначені для використання домашніми господарствами на придбання

споживчих товарів та оплату послуг.

Реальний наявний доход населення – це наявний доход, який

скоригований на індекс споживчих цін.

 Домогосподарство є  безпосереднім учасником суспільного  виробництва,

зокрема через постачання на ринок чинників виробництва, що дає змогу даному

суб’єкту приймати участь у розподілі та перерозподілі національного доходу і

претендувати на певну його частку. Це обумовлено правом власності на той чи

інший ресурс, від так, відносини власності багато в чому визначають пропорції

розподілу та частку доходу, на яку може претендувати кожен учасник.

Розподіл національного доходу країни дає змогу отримувати доходи, в

залежності від внеску у його створення, тобто фактично домогосподарство

отримує платню за використання у суспільному виробництві власних ресурсів.

Утворені в такий спосіб доходи вважаються первісними доходами. Вони

характеризують ступінь залучення домогосподарства до процесу створення

сукупного суспільного продукту.

Розгляд доходів домогосподарства як платні за ресурси є характерним для

функціонального підходу до процесу суспільного розподілу, в межах якого

можна визначити, яка частина грошового доходу відповідає кожному з задіяних

ресурсів через встановлення ціни кожного з них: робоча сила, як ресурс,

реалізується у праці найманих працівників та виражається у розмірі заробітної

платні; володіння майном або земельною ділянкою та здача їх в оренду

оцінюються за допомогою орендної платні; ціною надання грошових коштів у

позику або їх інвестування виступає процент і т.д.

 

Враховуючи, що доходи домогосподарства можуть утворюватись в різних

секторах економіки та поєднують у собі різні складові національного доходу,

доцільно розглядати доходи домогосподарств саме через ціну ресурсу, що

використовується.

Отримання доходів домогосподарством може бути не пов’язано

безпосередньо з використанням належних домогосподарству ресурсів, однак, є

наслідком використання ресурсів іншого домогосподарства або суб’єкта

господарювання, внаслідок чого домогосподарство отримує додатковий дохід у

вигляді позики чи кредиту. В тім, одержання такого доходу відбувається під

певні гарантії повернення, забезпечити які домогосподарство може знов ж таки

за допомогою належних йому ресурсів, використавши які можна буде погасити

отриману позику.

Певну частину доходів домогосподарство отримує не як платню за

використання у виробництві ресурсів, що йому належать, а у наслідок

перерозподілу виробленого національного доходу. Механізм перерозподілу

реалізується за допомогою низки важелів державного втручання (податкової,

цінової політики тощо), що дає змогу домогосподарствам отримувати похідні

доходи: пенсії, стипендії та інші форми соціальних виплат. До даної групи

доцільно додати доходи, що є аналогічні державним трансфертам з огляду на їх

односторонній рух, однак мають інше джерело походження. Прикладом таких

доходів є надходження у якості допомоги від родичів, друзів, благодійних та

місіонерських організацій.

Отже, прибуток, який отримує таке домогосподарство, є нічим іншим як

поєднанням заробітної плати, відсотків за користування грошовими коштами,

платнею за використання майна домогосподарства тощо. Особливістю такої

форми доходу домогосподарства є складність розмежування доходів від

кожного конкретного ресурсу. Крім того, дохід від здійснення підприємницької

діяльності є реалізації ще одного фактору виробництва – підприємницькій

здатності.

 

 До складу грошових  доходів домогосподарств також  відносять доходи,

отримані від занятості в неформальному секторі економіки. Найбільш

типовими різновидами неформальної діяльності є вулична торгівля; послуги

населенню з будівництва, ремонту, шиття; приватні послуги – прибирання,

приготування їжі; приватні уроки; а також брокерська та посередницька

діяльність.

 

З переходом до ринкових методів ведення вітчизняної економіки

українські домогосподарства набули права самостійно розпоряджатись

власними ресурсами та отримали змогу диверсифікувати можливі джерела

надходження доходів.

Враховуючи, що більшість доходів надходить у розпорядження

домогосподарств у грошовому вигляді, позитивною можна вважати тенденцію

зменшення частки вартості спожитої продукції, отриманої з особистого

підсобного господарства та від самозаготівель, й відповідного збільшення

питомої ваги грошових доходів у загальній структурі сукупних ресурсів

домогосподарств

Криза, що розпочалась наприкінці 2008 року мала вплив на структуру

сукупних ресурсів домогосподарств. Зокрема, за результатами 2009 року

відбулось зменшення частки таких грошових доходів як оплата праці, доходів

від підприємницької діяльності та відпродажу с/г продукції. Натомість

збільшилась частка соціальних виплат (пенсії, соціальні допомоги) та спожитої

продукції, отриманої з підсобного господарства. На кінець 2011 року ситуація

зазнала зміни, зокрема щодо зменшення питомої ваги грошових доходів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Сутність та структура  бідності в Україні

Не дивлячись, що надворі ХХІ століття, проблема бідності залишається

сьогодні досить актуальною в світі.

Щодня населення Землі збільшується на чверть мільйона чоловік. З 50-х до

початку 90-х років XX ст. кількість населення світу подвоїлася, а його

частка, яка проживає у найбідніших регіонах світу - країнах, що

розвиваються, та аграрних постсоціалістичних країнах - вже досягла 3/4

світового показника. І хоча помітна тенденція до зниження темпів

природного приросту населення на Землі, кількість його у країнах, що

розвиваються, продовжує зростати вищими темпами, ніж в економічно

розвинутих країнах. За цим криється низка глобальних проблем, яка має

бути розв'язана, аби забезпечити умови життєдіяльності людини і гідну

якість ї життя. І якими б вражаючими не були успіхи економічно

розвинутих країн - добробут людства і безпека світу в цілому залежать

від успіхів економічного по ступу всіх держав світу, в тому числі країн,

що розвиваються.

 

Ще наприкінці XVIII ст. священик Мальтус виклав теорію, згідно з якою

населення Землі зростає швидше, ніж виробництво продовольства з усіма

зловісними наслідками, що з цього випливають. На щастя, життя останніх

двох століть не підтвердило цієї теорії: виробництво продовольства, не

кажучи вже про виробництво взагалі, зростало швидше, ніж збільшувалося

населення, однак проблема бідності залишилася в багатьох країнах стояти

досить гостро.

 

Протягом XX ст. в економічно розвинутих країнах природний приріст був

досить низький, а «демографічний вибух» першої половини XX ст. у

більшості регіонів вже пішов на спад. Основними чинниками, що стримали

темпи зростання населення світу, стали процеси індустріалізації та

урбанізації, які поступово охопили всі регіони планети. В цілому,

оцінюючи ситуацію, необхідно зважити на такі особливості.

 

По-перше, демографічні проблеми в різних країнах мають свої особливості.

Головні з них, наприклад, в Україні не збігаються, з одного боку, з

проблемами Франції, з другого — з проблемами Єгипту, Ефіопії або

Таїланду, хоча всі ці країни мають майже однакову кількість населення.

Для країн, що розвиваються, попри всі відмінності між ними, спільними є

необхідність зменшення приросту населення, поліпшення здоров'я та сті життя людини.

 

Добробут і розвиток суспільства взаємопов'язані. Вже давно помічено, що

здоров'я, фізична та розумова сила народу є запорукою його економічного

багатства. Водночас, коли людина розпоряджатиметься матеріальним

багатством розумно, то це сприятиме поліпшенню здоров'я, фізичної,

розумової та моральної сили людської спільноти. Ця взаємопов'язаність

визначається взаємодією багатьох компонентів: багатствами природи і

багатствами, створеними людськими руками, станом здоров'я населення,

рівнем його освіти та культури, який у країнах з різним рівнем розвитку

економіки неоднаковий.

 

Під час розрахунків показників якості життя країн і територій беруть до

уваги такі показники: розміри ВВП на душу населення (як уособлення

багатства та добробуту), середньостатистичну тривалість життя населення

(віддзеркалення стану  здоров'я і фізичної сили) та  рівень освіти

населення (стан культури і науки).

 

Між країнами і регіонами світу є значні відмінності в якості життя, що

зумовлює існування бідності на нашій планеті. Це змушує замислитися над

тим, яке непросте коло проблем має розв'язати людство на шляху до

спільного процвітання і злагоди.

 

Забезпечення поступального і пропорційного розвитку господарства світу -

дна з важливих проблем, що стоїть перед людством.  До середини 90-х

років розрив у рівнях прибутків на душу населення між економічно

розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, був чималим,

незважаючи на те, що за останні півстоліття багато країн, що

розвиваються, досягли значного прогресу: зросли їх прибутки, розпочалася

індустріалізація, досягнуто успіхів у галузях охорони здоров'я та

освіти. В багатьох країнах Азії та Африки економічний стан такий, яким

він був у країнах Західної Європи на по-початку століття або перед

Другою світовою війною. Проте пересічні економічні показники - на

крайніх полюсах багатства (розвинуті країни - ВВП на душу населення

становить понад 20 тис. доларів на рік) і бідності (країни, що

розвивається, відповідно - менш як 200 доларів на рік) - відрізняються в

100 разів! при цьому в  деяких країнах останнім часом  відставання навіть

збільшилося. світовий прогрес все ще оминає четверту частину людства.

Ситуація є особливо граматичною з огляду на те, що, за розрахунками, на

межі ХХ-ХХІ ст.ст. понад 9/10 приросту робочої сили припадатиме на

країни, що розвиваються.  Наприкінці XX ст. глобальна проблема

винайдення пропорційності економічного розвитку також стала актуальною

для постсоціалістичних країн з перехідною економікою (в тому числі й для

України).

 

 Чи можливе подолання  диспропорцій у рівнях розвитку  світового

господарства? Економічний розвиток країн світу впродовж останніх двох

століть доводить, що ефективна перебудова господарства окремої країни,

швидкий його розвиток є можливими.

 

 Ось приклад з історії. Розорена з поруйнованими містами  країна, заводи

якої стоять, а зубожіле населення аби прожити торгує та гендлює.

Продовольчих і  промислових ресурсів - обмаль, нафти - немає. Товари

держави на світовому   ринку  не конкурентноздатні,   а   країни-сусіди

вже   стали   на   шлях   індустріальної перебудови. Здавалось би -

повна безнадія.

 

Прикладів радикальних економічних перетворень окремих держав на шляху

розвитку цивілізації чимало. Економіка більшості сучасних економічно

розвинутих країн перебувала свого часу на досить низькому рівні

розвитку: США, Канада, Австралія розпочинали розбудову своєї економіки

на неосвоєних землях нових континентів. Японія в останній чверті XIX ст.

розпочала розбудову індустріальної держана островах, які століттями до

цього були в стані ізоляції від світу. «Далекосхідні тигри" розбудували

сучасне господарство, розпочавши майже з нуля.    Які ж передумови

визначають успіх руху від відсталості до прогресу?    Безумовно, першою

з них є вибір шляху соціально-економічних перетворень, на якому держава

має визначити свою стратегію економічної політики і створити різні

механізми її реалізації. Досвід свідчить, що першою передумовою розвитку

є затрат на освіту та підготовку кадрів. Однак головним питанням

економічної політики від Держава, яка вибирає ринкові відносини основою

розвитку своєї економіки, формує певну модель системи власності в країні

(вибір співвідношення  державної та приватної власності, проведення

приватизації тощо), створює ефективну законодавчу базу господарської

діяльності та систему управління, дбає про забезпечення соціальних

потреб та охорону довкілля. Отже, створюються умови, за яких продуктивні

сили мають змогу нарощувати продуктивність праці, капіталу, землі тощо.

 

Другою передумовою є реалізація досягнень науково-технічного прогресу,

на який, в свою чергу, впливають історія, культура, освіта, наука. Через

суспільний поділ праці та механізми інвестування здобутки

науково-технічного прогресу перетворюються у фізичний (споруди, машини,

устаткування тощо) та людський І або інтелектуальний капітал. У XX ст.

залучення нових і найновіших технологій \ дало змогу багатьом країнам

використовувати свої економічні ресурси набагато продуктивніше,  ніж

будь-коли в історії і досягти різкого збільшення виробництва за

порівняно короткі періоди. Так, якщо в період  першої промислової

революції (XIX ст.) подвоєння обсягу виробництва на душу населення у

Великобританії було досягнуто більш як за півстоліття, а в США — за 46

років, то в другій половині XX ст. такого самого результату Японія,

Республіка Корея і Китай досягли за 10-12 років економічного розвитку.

 

Третьою передумовою є інтеграція в світове господарство. Ефективний екс

немічний розвиток стає можливим, коли вільний рух товарів, капіталу,

наукове технічної інформації сприяє економічному зростанню всіх країн

світу. Так, під час промислової революції XIX ст. у процесі взаємодії

«піднялось» господарство країн Європи, а в наш час такі країни, як

Японія, США, «далекосхідні тигри» завдяки обміну товарами, технологіями

і капіталом стали головними дійовими особами на світових ринках.

 

 

Отже, проблема забезпечення поступального і пропорційного розвитку

господарства світу, окремих його країн має глобальний характер, оскільки

 

її неможливо розв'язати без взаємодії всіх учасників світової спільноти

і використання механізмів міжнародного поділу праці.

Головною причиною бідності населення є низький рівень доходів. Показники

розвитку країни є валовий національний продукт (ВНП), який припадає на

душу населення.

 

До економічно відсталих і бідних країн відносяться більшість країн Азії,

Африки, Латинської Америки. Борються з бідністю і країни СНД.

 

У світі нараховується близько сотні країн, які не пройшли стадію

індустріалізації, рівень грамотності їхнього населення низький, їм

властиве високе вимушене безробіття. Населення зайняте переважно в

сільському господарстві, яке є головним постачальником продукції.

 

У багатьох країнах, де мешкає 3/4 населення світу, панують злидні і

голод, там висока смертність населення у тому числі дитяча.

 

Основними перешкодами для слаборозвинутих країн у вирішенні їхніх

економічних і соціальних проблем є внутрішні причини, у тому числі

соціально-культурні умови, в яких вони перебувають. Вплив останніх

виявляється через зміни у мисленні людей, їх поведінці і спілкуванні,

появі прагнення до розвитку. Соціокультурні перешкоди  для такого

прагнення можуть бути пов‘язані, наприклад із домінуванням племінних

відносин і цінностей над загальнодержавними, коли міжплемінні  заважають

розвивати ефективну спеціалізацію і торгівлю в країні.

 

Поряд із внутрішніми факторами, які визначають місце слаборозвинутих

країн у світовому господарстві, діють і зовнішні, пов‘язані із впливом

країн. Їх концентрованим виявом є криза заборгованості по кредитах,

отриманих країнами, що розвиваються. Ця заборгованість становить близько

становить близько 50% валового національного продукту бідних країн.

Деякі комерційні банки США, європейських та інших держав змушені

отримувати певну частину боргів слаборозвинутих країн. Одним з

центральних завдань розвитку людського суспільства наприкінці ХХ ст. –

поч. ХХІ ст.. стало усунення загрози голоду.

 

Парадоксально, але в наші цивілізовані часи на Землі більше голодуючих,

ніж будь-коли раніше в історії людства. За даними ООН нині в світі понад

1 млрд. людей не забезпечені  продовольством. Голод став страшним  лихом

для величезного району світу – країн, що розвиваються. За даними

організацій міжнародної організації з питань продовольства щорічно від

недоїдання в Африці потерпають 30% населення. Якщо ця несприятлива

тенденція не змінюється, та прогнозами експертів на Землі в найближчій

роки голодуватимуть близько 1,5 млрд. чоловік.

 

Як правило, корінні причини продовольчої проблеми пов‘язані з історичним

минулим. Умовами соціально-економічного та політичного розвитку країни.

Страшною трагедією українців став голод 1933 року – прямий наслідок

сталінської політики колективізації сільського господарства. Кількість

жертв цього лиха за різними даними становить до 7 млн. чоловік.

 

Гостра нестача фінансових коштів, переважання примітивної

сільськогосподарської техніки і технології, відсталі виробництва

заважають здійсненню радикальних зрушень у продовольчому забезпеченні

населення слаборозвинутих країн. Тому на пережитих етапах аграрних

реформ потрібна зовнішня продовольча допомога з боку розвинутих країн

світу. Світовий досвід свідчить, що в багатьох випадках зовнішня

продовольча допомога (наприклад, Африці близько 40% продовольства, що

споживається, ввозиться з-за кордону) часто стає лише додатковим

стимулом соціального утримання і навіть гальмує розвиток місцевого

господарства.

 

Для розв‘язання продовольчої проблеми необхідно підвищення ефективності

сільськогосподарського виробництва, впровадження передової агротехніки,

високоврожайних культур, розвиток високопродуктивного тваринництва.

 

Проблему продовольства кожна країна вирішує власними силами,

забезпечення права кожного хлібороба на власну землю, повної свободи

селян у виборі форм господарювання, ефективної державної підтримки села.

 

Бідність не може бути подолана без подолання енергетичної та ресурсної

проблем. Бідність пов‘язана з недостатньою забезпеченістю сировинними

ресурсами процесу виробництва й життєдіяльності людей.

 

Більшість людей супроводжується хворобами. За даними Всесвітньої

організації охорони здоров‘я, кожний п‘ятий житель землі зараз хворий,