Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні

Міністерство  освіти і науки України

Прикарпатський  національний університет 

імені Василя Стефаника 

Кафедра фінансів 
 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Фінанси»

на тему: Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні 

                                             Студента ІІІ курсу

                                             економічного факультету

                                             групи Ф-32

                                             Комара Володимира Ігоровича 

                                             Науковий  керівник:

                                             кандидат економічних  наук

                                             доцент кафедри  фінансів

                                             Левандівський Омелян Тарасович 

Допущено до захисту «___»_______________2010 р. 

Зав. кафедри  фінансів,

доктор економічних  наук,

професор                               ____________________ Ткачук І.Г. 
 

м. Івано-Франківськ

2010

ЗМІСТ

ст.

     ВСТУП                                                                                                                3

     РОЗДІЛ І. ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УМОВАХ РИНКОВОЇ

ЕКОНОМІКИ                                                                                                               5                                                                                                                                                                                                                              

          1.1 Сутність інвестиційної діяльності.                                                            5

          1.2 Роль держави в інвестиційній діяльності.                                                 8

     РОЗДІЛ ІІ. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ  В УКРАЇНІ                                                                                        11

     2.1 Адміністративно-правове забезпечення державного регулювання

Інвестиційної діяльності                                                                                           11

     2.2 Гарантії захисту інвестицій.                                                                     17

     2.3 Програма розвитку інвестиційної діяльності на 2002 - 2010 роки.      19

     РОЗДІЛ ІІІ. АНАЛІЗ ТА ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ  В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ                                          22

     3.1 Аналіз інвестиційної діяльності  в Україні.                                             22

     3.2 Заходи щодо підвищення ефективності державного регулювання

інвестиційної діяльності.                                                                                          26

     3.3 Інвестиційний клімат України та проблеми його формування.           29

     ВИСНОВКИ                                                                                                     32

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ                                                       35

     ДОДАТКИ                                                                                                  37-40 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

      Одним з основних завдань реформування національної економіки України  є активізація інвестиційної  діяльності та формування її нового організаційно-правового економічного механізму, що має відповідати вимогам подолання кризи й оздоровлення економіки, лібералізації умов роботи підприємств в умовах ринку. Саме активізація інвестиційного процесу є головною складовою економічних вимог, які покликані визначити реальні зрушення в структурі економіки країни, прискорити перехід економіки на якісно новий рівень індустріального розвитку й інтенсивний тип відтворення, підвищити якість вітчизняної продукції та її конкурентоспроможність на світовому ринку. Необхідність у нових підходах до інвестиційних процесів назріла також у зв'язку з тим, що ринкова організація економічної діяльності означає вільний розподіл інвестицій із властивим йому міжрегіональним і міжгалузевим переливанням капіталу. В інвестиційній сфері відбулося значне розширення кола її учасників. Якщо раніше в інвестиційній сфері брали участь держава, підприємства й банки, то зараз тут з'явились принципово нові учасники: страхові, інвестиційні, фінансові компанії, пенсійні й інвестиційні фонди, концерни, консорціуми, промислово-фінансові групи.

      Сьогодні  від ефективності інвестиційної  політики залежать стан виробництва, положення  і рівень технічної оснащеності  основних фондів підприємств народного  господарства, можливості структурної  перебудови економіки, рішення соціальних і екологічних проблем. Інвестиції є основою для розвитку підприємств, окремих галузей і економіки в цілому.

      Вихід із глибокої соціально-економічної  кризи неможливий без кардинального  збільшення інвестицій у реальний сектор економіки, а створення надійної і керованої системи залучення інвестиційних ресурсів, що забезпечить економічне зростання, є однією з ключових проблем сучасного етапу економічного розвитку України. У рамках вирішення цієї проблеми основна роль належить питанню удосконалення організаційно-правового механізму інвестиційної діяльності.

      Таким чином, різноманітність і складність змін, що відбуваються в інвестиційній  сфері економіки України, потреба  розробки ефективних методів регулювання  інвестиційної діяльності і механізму реалізації нею своїх функцій у системі ринкових відносин визначають актуальність теми.

     Дослідження проблем інвестування економіки  завжди знаходилося в центрі уваги  економічної науки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються самих глибинних  основ господарської діяльності, визначаючи процес економічного росту в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, забезпечення технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро - і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із найбільш діючих механізмів соціально-економічних перетворень.

     Сформована  нині в Україні економічна ситуація значно ускладнює інвестиційну діяльність: потрібна розробка адекватного ринковим відносинам інвестиційного механізму, що органічно сполучить форми приватного і державного інвестування, оптимізації взаємозв'язків різних суб'єктів інвестиційної діяльності, розробки відповідної законодавчо-нормативної бази й інші міри, що регламентують інвестиційний процес, як на рівні окремої фірми, чи компанії галузі, так і на рівні національної економіки в цілому.

     Ці  питання є корінними, вони тісно  зв'язані з фундаментальними соціально-економічними процесами розвитку суспільства, із рішенням задач по подоланню економічної кризи. Тому дослідження сучасних особливостей інвестиційної діяльності різних господарських суб'єктів є одним з основних пріоритетів економічної науки. 
 
 

     РОЗДІЛ І

ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ 

     1.1. Сутність інвестиційної діяльності 

     Поняття інвестицій є занадто широким, щоб  можна було дати йому єдине і вичерпне визначення. У різноманітних розділах економічної науки і різних галузях  практичної діяльності, його зміст має свої особливості.

      У макроекономіці інвестиції - це частина  сукупних витрат, що складається з  витрат на нові засоби виробництва (виробничі  або фіксовані інвестиції), інвестиції в нове житло, і приріст товарних запасів. Тобто, інвестиції - це частина валового внутрішнього продукту, не спожита в поточному періоді, яка забезпечує приріст капіталу в економіку. У теорії виробництва, і в цілому в мікроекономіці, інвестиції, є процес створення нового капіталу. У фінансовій теорії під інвестиціями розуміють придбання реальних або фінансових активів, тобто  - це сьогоднішні витрати, метою яких є одержання майбутніх вигод. Ряд авторів вважає, що інвестиції - це обмін визначеної сьогоднішньої вартості на можливо невизначену майбутню вартість [20, с.4].

          На думку І.Т. Балабанова, інвестиції - це довгострокове вкладення грошей для отримання прибутку [15, с.92].

    Термін  «інвестиції» походить від латинського  слова «invest», що означає  «вкладати». У найбільше широкому трактуванні  інвестиції представляють собою  вкладання капіталу з метою наступного його збільшення. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову від використання наявних засобів на споживання в поточному періоді, винагородити його за ризик, відшкодувати втрати від інфляції в майбутньому періоді [16, с.10].

          У Законі України  «Про інвестиційну діяльність» зазначено, що інвестиції - це усі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької  й інших видів діяльності, у  результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект [6].

    Більш чітку уяву про інвестиції отримуємо  наглядно розглянувши структуру  інвестицій (див. Додаток А).

    Можна виділити три основні функції, що виконують інвестиції в економічній  системі:

    а) забезпечення росту і якісного вдосконалення основного капіталу (фондів), як на рівні  окремої фірми, так і на рівні національної економіки в цілому;

    б) здійснення прогресивних структурних  економічних зрушень, що  стосуються найважливіших народногосподарських пропорцій:

    в) реалізацію новітніх досягнень науково-технічного прогресу і підвищення на цій основі ефективності виробництва на мікро - і макрорівнях.

     Інвестиційна  діяльність - це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і  держави по реалізації інвестицій.

     До  кола суб’єктів інвестиційної діяльності відносяться громадяни та юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Суб’єктами інвестиційної  діяльності можуть бути інвестори, замовники, виконавці робіт, а також постачальники, банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні біржі та інші учасники [25, с.141].

     Центральне  місце в інвестиційному процесі  інвесторам. Інвестор, згідно із Законом  – це фізична чи юридична особа, яка приймає рішення про вкладення  власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Інвесторами можуть бути: органи, уповноважені керувати державним і муніципальним майном або майновими правами, громадяни, в тому числі іноземні, підприємства, підприємницькі об’єднання та інші юридичні особи, державні та міжнародні організації.

     Другим  учасником інвестиційного процесу  є замовник. Замовником можуть бути інвестори, а також будь-які особи, уповноважені інвестором на здійснення інвестиційного процесу, якщо інше не передбачено договором між ними. Якщо замовник не є інвестором, то він наділяється правами володіння, користування і розпорядження інвестиціями на період і в межах повноважень, які встановлені договором з урахуванням чинного законодавства.

     Третій  учасник інвестиційного процесу  – користувачі об’єктів інвестиційної  діяльності. Ним можуть бути інвестори, а також інші фізичні та юридичні особи, державні та міждержавні організації.

     Об’єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні  й обігові кошти в усіх галузях  та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові  вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об’єкти власності, а також майнові права      [25, с.141].

     Основною  ціллю інвестиційної діяльності є забезпечення найбільше ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії  на окремих етапах її розвитку.

     Усі задачі інвестиційної діяльності сильно пов’язані одна з одною. Так, забезпечення високих темпів розвитку компанії може бути досягнуте, з одного боку, за рахунок  прискорення реалізації інвестиційних  програм, передбачених на тому або іншому етапі її розвитку. У свою чергу, максимізація прибутків від інвестицій, як правило, супроводжується значним підвищенням рівня інвестиційних ризиків, отже, ці показники повинні бути оптимальними між собою. Мінімізація інвестиційних ризиків є одночасно найважливішою умовою забезпечення фінансової стійкості і платоспроможності.

     Виходячи  з цього, серед розглянутих задач  інвестиційної діяльності пріоритетною є не максимізація прибутку від інвестиційної  діяльності, як це стверджується в  багатьох публікаціях, а забезпечення високих темпів економічного розвитку компанії при достатній її фінансовій стійкості в процесі цього розвитку. 

            1.2. Роль держави в інвестиційній діяльності 

     Важлива роль в організації інвестиційної  діяльності належить державі. Державна інвестиційна політика — це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів держави, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційних процесів. Аналіз світової практики інвестиційних процесів дає можливість виділити два типи державної інвестиційної політики: пасивну та активну. Пасивна державна інвестиційна політика полягає в тому, що держава застосовує методи переважно правового та економічного характеру, обмежуючи безпосереднє адміністративне втручання в інвестиційні процеси до мінімуму. У разі активної державної інвестиційної політики держава широко застосовує всі види методів і часто сама стає інвестором.

     Інвестиції  є основою перебудови сектору  матеріального виробництва, а тому держава повинна застосовувати  весь комплекс економічних, правових та адміністративних засобів. Усі методи державного регулювання інвестиційної діяльності є взаємозв’язаними, а тому застосування їх не може бути довільним. Відповідність організаційних форм і методів державного регулювання інвестиційної діяльності залежить від стану розвитку ринкових відносин, структури економіки та конкретної економічної ситуації. Увесь комплекс засобів, котрі застосовуються з метою впливу на інвестиційні процеси, можна розподілити за кількома основними напрямами (рис. 1.).

Рис. 1. Основні напрями державного регулювання інвестиційної діяльності

     Головним  питанням державної інвестиційної  політики є визначення пріоритетних сфер та об’єктів інвестування, які  мають відповідати як довготривалим  національним інтересам держави.

     Державне  регулювання інвестиційної діяльності поділяється на: податкове, бюджетне та грошово-кредитне, амортизаційне, та ін.                   [див. Додаток Б].

     Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки  встановленням відповідних податкових ставок та податкових пільг.

     До  методів податкового стимулювання інвестиційних процесів насамперед належить пільгове оподаткування прибутку. Методи податкового регулювання  інвестиційних процесів можна поділити на чотири групи:

     - запровадження диференційованих ставок оподаткування;

     - звільнення від сплати податку на певний строк;

     - зменшення бази оподаткування;

     - усунення подвійного оподаткування.

     Ефективним  методом податкового регулювання  інвестиційної діяльності є запровадження механізму уникнення подвійного оподаткування прибутку та дивідендів акціонерних товариств. Зменшення бази оподаткування передбачає виключення зі складу прибутку та доходу, що підлягає оподаткуванню, тих його частин, які спрямовуються на інвестування. Таке зменшення доцільно проводити після здійснення операцій вкладання коштів у сфери та об’єкти інвестування, що їх визнано пріоритетними.

     Бюджетні  методи регулювання мають особливе значення тоді, коли ринок інвестиційних ресурсів в країні недостатньо сформований, існує гіпертрофована структура економіки, надмірна диференціація технічного рівня виробництв, високий рівень монополізації, незамкненість на внутрішній ринок виробничих циклів, банки майже не здійснюють довгострокового кредитування, а власних інвестиційних коштів підприємствам бракує.

     Істотним  чинником активізації інвестиційних  процесів є грошово-кредитна державна політика. Така політика впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обіг та роботу банківської системи, яка мультиплікативно створює грошові кошти. Національний банк залежно від стану економіки здійснює кредитну експансію чи кредитну рестрикцію. Кредитна експансія проводиться в період економічного спаду для стимулювання економічного розвитку. Політика кредитної рестрикції проводиться з метою стримання інвестиційної активності. Подорожчання кредитних ресурсів примушує інвесторів вкладати кошти в найбільш ефективні, прибуткові проекти.

     Національний  банк справляє істотний вплив на інвестиційний  процес через регулювання норми  обов’язкових або мінімальних резервів. Норми обов’язкових резервів для комерційних банків встановлюються у вигляді певного процента від суми депозитів, які в Національному банку зберігаються на їхніх рахунках. За збільшення кредитних ресурсів комерційні банки розширюють кредитні операції, збільшують частку довгострокових кредитів.

     Держава через Національний банк проводить  операції на фондовому ринку, тобто  здійснює емісію, продаж, купівлю державних  цінних паперів. Встановлюючи вигідні  для покупця умови (ціна або дивіденди) щодо своїх цінних паперів, держава стимулює купівлю їх юридичними та фізичними особами, зменшуючи кількість вільних грошей, що можуть бути використані для кредитування інвестицій через банківську систему. Навпаки, зменшуючи вигідність цінових та дивідендних умов державних цінних паперів, держава стимулює продаж їх юридичними та фізичними особами. Відтак у останніх з’являються додаткові кошти, які через банківську систему або безпосередньо використовуються для фінансування інвестицій.

     Амортизаційна політика є одним з головних важелів, що дають можливість державі на макрорівні впливати на інвестиційну сферу. У промислово розвинутих країнах серед джерел інвестиційних ресурсів кошти амортизаційного фонду, який є часткою власних коштів підприємств, найбільш вагомі. [21, розділ 4.4].

РОЗДІЛ ІІ

     ДЕРЖАВНЕ  РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ 

     2.1. Адміністративно-правове забезпечення державного регулювання інвестиційної діяльності 

     Положення щодо державного регулювання, інвестиційної  діяльності містяться в низці  нормативних актів. Насамперед слід назвати Конституцію України. З метою захисту суспільних інтересів в процесі здійснення інвестиційної діяльності як різновиду господарської діяльності Конституцією України передбачається забезпечення державою соціальної орієнтації економіки України, в яку запроваджуються елементи господарювання [1].

    В Україні діє більш ста законів  і інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність. Серед них необхідно особливо виділити Закон України «Про інвестиційну діяльність [6] і Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» [13], що складають основу правового регулювання інвестиційної діяльності.

    У Законі України «Про інвестиційну діяльність» зафіксовані державні гарантії прав інвесторів. Насамперед, передбачена стабільність умов діяльності інвесторів незалежно від змін у законодавстві протягом десяти років, відшкодування збитків, нанесених інвестору державними організаціями. Цей закон є основою для інвестиційної діяльності.

      Сьогодні  в Україні створені певні правові  умови, що стосується діяльності суб'єктів з іноземним капіталом. Правове регулювання діяльності підприємств за участю іноземного капіталу регулюється Законом України: «Про режим іноземного інвестування» [10].

     Господарський кодекс України спрямований на забезпечення вільного економічного самовизначення юридичних і фізичних осіб та декларує право на приватну власність, на використання найманої праці, обмежується втручання держави  в підприємницьку діяльність. Він гарантує рівні права власності інвесторам: приватному, колективному та державному [2].

     Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначає  рівність суб'єктів інвестиційної діяльності (вітчизняних і іноземних), гарантії прав власності, реєстраційний порядок діяльності організацій. Передбачено податкові, митні норми регулювання, експортно-імпортні квоти. [5].

     Розрахунки  між суб'єктами інвестиційної діяльності здійснюється згідно з Закону «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» [9].

     Закон України «Про систему оподатковування» визначає для інвестора види податків і зборів, основними з який є податок на додаткову вартість, податок із прибутку, відрахування в позабюджетні фонди [11].

     Закон України «Про банки і банківську діяльність» визначає види операцій, пов'язаних з інвестиційною діяльністю: фінансування реальних інвестицій  за дорученнями їхніх власників або розпорядників; випуск, покупка і продаж цінних паперів, лізингові, факторингові і довірчі операції. Забороняється діяльність банку як інвестора у виробничі сфери, торгівлі матеріальними цінностями [3].

       Закон України «Про цінні папери і фондовий ринок» обумовлює майнові права інвесторів, їхній захист і державний контроль за випуском і обігом цінних паперів [13].

     В Україні порядок державного управління інвестиційною діяльністю та іноземним  інвестуванням, як її складовою частиною, визначається у Концепції регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки [14].

     Відповідно  до Концепції державна інвестиційна підтримка має надаватися переважно  для розвитку пріоритетних напрямів у економіці. Такими напрямами пріоритетного інвестування є розвиток паливно-енергетичного комплексу і впровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій; соціальна сфера, розширення і нарощування обсягів виробництва товарів широкого вжитку та послуг для населення, а також конкурентноспроможної продукції, що поставляється на експорт; розвиток агропромислового комплексу; прискорення розвитку медичної та мікробіологічної промисловості; подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

     Таким чином, Концепція стала першим документом, де йдеться про державне управління іноземним інвестуванням в контексті державного управління інвестиційною діяльністю взагалі.

     Закон України «Про оренду землі» дозволяє оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, у тому числі іноземними фізичними і юридичними особами. Цим законом регулюються відносини між орендарем і орендодавцем, визначається порядок державної реєстрації договору оренди [8].

     При визначенні правового середовища іноземного інвестування в Україні не потрібно забувати про те, що крім внутрішнього українського законодавства існує група міжнародних договорів України з окремими країнами, що сприяють захисту іноземних інвестицій, що здійснюють вплив на інвестиційний клімат в Україні [22, с.10].

     А згідно Закону України «Про міжнародні договори України» укладені і ратифіковані Україною міжнародні договори складають невід’ємну частину національного законодавства [7].

     Крім  двосторонніх договорів, існує велика кількість багатосторонніх: універсальна Вашингтонська конвенція 1965 р. «Про вирішення інвестиційних суперечок між державою, що приймає, і іноземними інвесторами» (до цієї конвенції приєдналося більш 90 країн), Сеульська конвенція 1985 р. про створення Міжнародного Агентства по справах іноземних страхувань при міжнародному банку реконструкції і розвитку.

     В даний час Україна підписала  більше 30 договорів по захисту іноземних  інвестицій: з Данією, Німеччиною, Росією, Латвією Грецією, США, Литвою, КНР, Румунією, Чехією, США, Францією й іншими країнами. Згідно Закону України “Про міжнародні договори України” такі договори після їхнього підписання підлягають обов'язковій ратифікації Верховною Радою України. [7]