Диференційоване використання займенника другої особи однини в англійській літературі
Вступ
Темою цієї курсової роботи є «Диференційоване використання займенника другої особи однини в англійській літературі ». Робота присвячена дослідженню особливостей вживання займенника другої особи однини (thou) в творах В. Шекспір «Гам лет» та «Макбет», а також в сонетах.
Актуальність теми дослідження визначається посиленим інтересом дослідників до питання використання саме займенника thou в англійській літературі.
Мета дослідження курсової роботи полягає у вивченні використання займенника другої особи однини в англійській прозі та поезії. Досягнення цієї мети вимагає виконання таких завдань:
- збір теоретичного та фактичного матеріалу для аналізу дослідження;
- вивчення теоретичних засад щодо загальної характеристики займенників;
- прослідкувати використання займенника thou у досліджуваних творах;
- проаналізувати особливості вживання займенника другої особи однини в англійській літературі.
Об’єктом дослідження є диференційоване використання займенника другої особи однини в англійській літературі.
Предметом дослідження є диференційоване використання займенника другої особи однини в творах В. Шекспір.
Методи дослідження – описовий метод та метод аналізу.
Мета та завдання курсового дослідження визначили таку композиційну будову: вступ, два розділи основної частини, висновки та список використаної літератури.
У вступі поданий огляд наукових джерел до теми курсової роботи, сформульовані мета, завдання і методи дослідження, визначена архітектоніка роботи.
У першому розділі під назвою «Займенник як частина мови. Особові займенники в англійській мові» йдеться про загальну характеристику займенників, їх класифікація, та характеристика особових займенників в англійській мові.
У другому розділі «Диференційоване використання займенника другої особи однини в англійській літературі » проаналізовано використання займенника thou у творах В. Шекспір «Гам лет» та «Макбет», а також в сонеті 2, 11 та 18.
У висновках підведено підсумки основних результатів дослідження.
Вихідні теоретичні засади даного дослідження ґрунтуються на працях таких авторів: Іванова І.П., Боднар В.А. Мартиненко А.Д. та інших. Обрані автори найбільш вдало подають матеріал, необхідний для викладу теоретичної частини курсової роботи, а також фундаментально обґрунтовують всі необхідні знання для правильного виконання практичної частини і досліджень. Перелік використаної літератури нараховує 23 позиції.
I розділ
Займенник як частина мови. Особові займенники в англійській мові
Займенники мають гранично узагальнене значення. Вони вказують на будь-які предмети, істоти, абстрактні предмети не називаючи їх. Це у вищій мірі узагальнена частина мови, що актуалізується в контексті, в ситуації, але позбавлена предметного реального змісту у відволіканні від конкретної ситуації.
Займенник — частина мови, яка заміняє іменник (ім’я, назву сутності) у реченні. Вказує на предмети, ознаки, кількість, але не називає їх. Займенники подібно до іменників, прикметників і числівників, відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки?
Барабаш пише: «Питання про виділення займенників в самостійну частину мови завжди було пов’язане з труднощами. Тому існування займенника як частини мови неодноразово піддавалось сумніву». [1;30] В класичній англійській граматиці термін «pronoun» розглядався в етимологічному значенні (замість імені) і застосовувався до слів, що заміняли іменник.
Особливості функціонування займенників та їх дистрибутивні властивості відрізняються від того, що характерне для інших частин мови. Наприклад, особові займенники, вказуючи на живі та не живі предмети і виступаючи в синтаксичних функціях підмета та додатка, тим самим зближаються з іменником, але їх синтаксична роль зовсім інша: вони не узгоджуються з артиклем і не можуть бути визначені прикметниками. Крім того, займенники відрізняються від іменників рядом морфологічних характеристик: вони мають граматичне значення особи і роду.
Синтаксично займенники функціонують
так само як іменники та прикметники.
Займенники поділяються на ряд підкласів,
що відрізняються лексичним
Граматичні категорії займенників
Різні займенники володіють різними граматичними категоріями.
Число: Одні займенники мають окремі форми для однини і множини (наприклад: this це - these ці; that той - those ті). Інші ж мають одну і ту ж форму, наприклад: all - весь, все; which – який, які.
Треті займенники мають значення тільки одного числа: єдиного – each кожен; somebody – хтось, або множинного both – обидва; many багато.
Відмінок: Одні займенники, як і іменники, мають форми «називного відмінка» і « присвійного відмінка » (somebody – somebody's; each other – each other's). Інші мають займенники мають форму називного відмінка і так-званого
«Об'єктного» відмінка (I - me; who - whom). Однак більшість займенників не має жодних відмінкових форм (each, every – кожен, both – обидва, all – все, все іт.д.).
Рід: Особисті та присвійні займенники мають окремі форми для чоловічого, жіночого та середнього роду в третій особі. Так, займенника he і his замінюють іменники, що позначають істоти чоловічої статі;займенники she і her - іменники, що позначають істоти жіночого роду. Особовий займенник it – він, вона, воно й присвійний займенник its – його, її змінюють іменники, що позначають неживі предмети. Так як в англійській мові іменники не мають особливих родових закінчень, займенника he, she, it, his, her, its є єдиними зовнішніми показниками роду іменників, які вони замінюють. Часто в діалогах для того, щоб визначити рід людини або тварини, про який розмовляють, можна почути питання "Is it a he or a she ?".
Інші англійські займенники не мають окремих форм, що позначають рід, і одна та ж форма займенника може змінювати іменники, що позначають істоти як чоловічого, так і жіночого роду. Наприклад: both – обидві, обидва; this – ця, цей.
Розрізняють наступні
класи займенників в
- особові ( personal)
- присвійні(possessive)
- зворотні(reflexive)
- взаємні(reciprocal)
- вказівні(demonstrative)
- питальні(interrogative)
- сполучні(conjunctive)
- неозначені(indefinite)
- заперечні(negative)
- означальні(defining)
- кількісні(quantitative)[7; 154]
Гордон Е. М. та інші виділяють ще одна група займенників – емфатичні займенники. Однак Качалова К. Н. та ін визначають ці займенники лише як додаткову функцію зворотних займенників. [18]
Особові займенники виступають як субстантивні, вони поєднують в собі граматичне значення особи, числа і роду. Особові займенники , як справедливо каже А. І. Смирницький : «….далеко не равны по своему месту в языке».[10;40] Займенники першої особи – I, we, так само як і займенник другої особи – you – нічого не замінюють і не ні з чим не розділяють своїх функцій. Проте займенники третьої особи he, she, it, they виступають у ролі іменників, і можуть вказувати на будь-який предмет (it, they ) або особу (he, she, it, they) і використовуються, як правило, анафорично: Charles sighed as he stuffed the tickets into his waistcoat pocket.
Особові займенники у англійській мові мають два відмінки: називний відмінок (the Nominative Case)—I, you, he, she, it, we, you, they і об'єктний відмінок (the Objective Case) — me, you, him, her, it, us, you, them.
Синтаксичні функції форм відмінків займенників чітко розділені на виконання функції підмета в реченні (називний відмінок) та додатку (об’єктний відмінок). Проте, коли займенник виступає в роді предикативного члена речення відбувається зіткнення двох форм. Відповідно до правил в функції предикативного члена речення використовується форма називного відмінку, проте у випадку, коли використовується займенник першої особи однини використовуються форми об’єктного відмінку – It’s me, крім тих випадків, коли займенник визначається предикативною одиницею, що стоїть поряд: It is I who did it. В розмовній мові набуло поширення використання об’єктних форм him, he, us, them в функції предикативного члена речення, а також в порівнянні. Іванова відзначає, що «это употребление отмечено даже в авторской речи такого мастера стиля, как Айрис Мердок : He could not decide if it was her or not. Twins who were only three years older than her.» [ 10;41]. А також у М. Дребблз, в ролі вченого у (“ Realms of gold”) : But he was better off than us, in one respect.
Об’єктний відмінок ( особливо перша особа однини ) зустрічається в ряді таких випадків, що типові для розмовної мови. Наприклад:
- в функції одного з двох підметів, що з’єднані сполучником and :
Oh, you and me, we’re cat and dog.
- в ролі препозитивного придатку до підмета :
Me, I’m only one of many…..
- в функції підмета в еліптичних реченнях ( в коротких питаннях, відповідях, окличних реченнях ) :
Who? Me? Not likely.
What? Me do a thing like that! Not me!
- в порівняльних конструкціях після сполучників as і than : Such as me? As bad as me? No, he is worth than me.
Ще один випадок, де ми можемо спостерігати сумніви між використанням називного та об’єктного відмінками, це після сполучників but та except.
No one noticed it but/except I/me.
No one but/except I noticed it.
В першому реченні більш звично вживати об’єктний відмінок. В другому ж вибір називного відмінку обумовлений позицією займенника перед дієсловом-присудком. Проте цілком нормально буде використання об’єктного відмінку в реченні I saw nobody but/except him, оскільки him тут паралельний займеннику nobody, що виступає доповненням до присудка в реченні.
Тенденція до використання об’єктного відмінку замість називного у всіх цих випадках, як зазначає Бархударов: « свидетельствует о том, что форма именительного падежа ограничивается в употреблении и превращается в особую «приглагольную форму», играющую роль показателя лица при глаголе-сказуемом, а форма обьектного падежа – в «свободную форму, употребляющуюся во всех других функциях»»[2;46].
Особові займенники, як в називному, так і в об'єктному відмінку, мають категорію числа та роду. Категорією роду володіють лише займенники 3 особи однини. She, her - займенники жіночого роду; he, his --чоловічого роду. Займенники it, its вважаються займенниками середнього роду.
Проте категорія роду в англійській мові не так розвинена і виражається в основному за допомогою займенників she/her і he/his. Всі неживі предмети позначаються займенником it, тобто займенником середнього роду. І лише інколи в певних конкретних випадках неживі предмети можуть бути позначені займенником she. Але she використовується в основному по відношенню до певних предметів, іноді до особистих предметів, про які мовець говорить з особливим трепетом, порівнюючи їх з живими істотами. Наприклад:
I boughta new car. She is beautiful!
Винятки існують не тільки для займенники she, але так само і для деяких інших займенників. Наприклад, у публіцистичному стилі написання статті використовувати займенник I не можна. Ні один редактор не пропустить до друку статтю де журналіст, висловлюючи свою думку, використовує це займенник. Бажано взагалі не використовувати займенники 1 особи, так як це вважається непрофесійним.
Займенник they позначає так само і людей в загальному сенсі, при цьому непозначаючи якихось конкретних осіб. Особливо часто they використовується у фразі they say. Наприклад:
They say she is going to resign. Неre they use this for cars.
Займенник you використовується як в однині, так і в множині. Займенник 2-ї особи однини thou (thee),відповідне російській «ти», вже давно вийшло з широкого вжитку і зараз зустрічається лише в поезії і в прозі, написаному в піднесеному стилі. У сучасній літературній прозі, як і в побутовій мові, це займенник не використовується. Але було б не правильним сказати, що воно вийшло з вживання зовсім, тому що в деяких діалектах англійської мови даний займенник використовується не тільки в підвищеній поезії і прозі, але так само і в розмовній мові: thou (you – називний відмінок); thee (you – об'єктний відмінок). В Ірландії форма особистого займенника you має значення тільки однини, а для множини вживаються форми yous, yez, yiz.
Три займенникові форми : me, it, you використовуються як предикативні члени речення. Номінатив займенників we, you, they можуть функціонувати як неозначено-особові або узагальнено-особові займенники. Всі ці займенники мають ті чи інші особливості використання. Наприклад: we містить в собі, того хто говорить: Stendal, we know, consciously wrote for a public yet unborn.; you може містити або навпаки виключати мовця : Of course, it was all silly talk, but you couldn’t help liking him. ; they не містить ні мовця, ані уявного співрозмовника, воно означає дуже широку і особливо неозначену кількість осіб: You’re cold, sir…. No, no, said Mr. Treves. Just someone walking over my grave, as they say. They say it’s certain to be over in six months.[10;41]
Особливу увагу потрібно звернути на займенник it, який виконує особливу функцію в реченні, не враховуючи що він вказує на предмет. Воно може анафорично означати ситуацію: He must be the only person on this earth who regards you as an irresponsible schoolboy. It gives me great pleasure.[10;41] В цих прикладах ми бачимо, що займенник it умовно передає лексичне значення предмета чи ситуації. Воно також має ряд граматично структурних функцій, коли воно змінює позицію підмета в безособовому реченні:
It is raining. It was warn today. Це так зване безособове it. Крім того, воно передує інфінітивним зворотам або підрядні предикативні одиниці, які не можуть займати позицію підмета або додатку:
It was something like a blow to prestige, then, when the dance seemed to hang fire. It was difficult to snap your fingers when your head was going round.[10;42]
Таким чином, семантична сфера особових займенників ширша, ніж тільки анафоричне позначення особи чи предмету, а у випадку з it на ситуацію. При відсутності анафори, займенники we, you, they приймають узагальнено-особистий характер, а займенник it в тих же умовах функціонує як чисто граматичне заміщення підмета або додатку.
В групі особових займенників, що співвідносяться1 з особами ( persons ), тільки займенник I вживається для вираження першої особи однини без будь-яких додаткових конотацій. З займенником we трохи важче, оскільки інколи він може використовуватись як стилістичний синонім займенника першої або другої особи однини. Наприклад, деякі з таких випадків:
1) так зване авторське we ( editorial we ), характерне для наукового стилю, де we означає I:
We intend to discuss these problems in the subsequent chapters of the book.
2) поблажливо-покровительне we ( paternal we ), вживається як еквівалент займенника you у розмові дорослого та дитини, або лікаря та хворого:
How are we today?
3) емоційно-фамільярне we, яке виражає схвалення, або ,навпаки, докір кого-небудь:
How pretty we are today.
How touchy we are.
Як зазначає Іванова П.П. : «аналогичные случаи наблюдаються и в русском языке ( « Мы полагаем ( т.е. я полагаю ), что…» «Мы ( т.е. ты ), кажеться , сегодня не в духе».)» [ 10; 47 ].
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1
Займенник, як і будь яка інша частина мови, відіграє важливу роль в англійській мові. У цьому розділі ми розглянули:
- загальну характеристику займенника, як частини мови;
- граматичні категорії займенника, де ми проаналізували рід, число та відмінок у яких вживається той чи інший займенник.;
- розглянули класи займенників в англійській мові за значенням та граматичними особливостями;
- проаналізували використання особових займенників в називному та об’єктному відмінках, вказали функції в яких виступають особові займенники та деякі винятки.
У першому розділі не тільки подається теорія, також приклади, для того щоб проаналізувати використання того чи іншого займенника в реченні.
2 розділ
Диференційоване використання займенника другої особи однини в англійській літературі
2.1 Загальна характеристика періоду в якому писав В. Шекспір
Епоха Вільяма Шекспіра в мовному відношенні входить у період ранньої англійскої мови, що охоплює другу половину XV століття і першу половину XVIII століття. Англійська мова цього періоду є наступним і цілком закономірним розвитком системи англійської мови попереднього періоду.
Основні зміни, що відбулися в цей час, стосуються фонетичного складу англійської мови. Генрі Світ назвав цей період: «Періодом "втрачених закінчень ", так як у ненаголошених закінченнях зник нейтральний голосний звук» [19]. Однак найбільш значною фонетичною зміною цієї епохи, яка наклала особливий відбиток на всю систему голосних в сучасній англійській мові є Великий Зрушення голосних (the Great Vowel Shift), що розпочався в XVстолітті. Сутність цього зсуву полягала в тому, що всі довгі голосні звузилися, а самі вузькі голосні [i:] та [u:] дифтонгізовались: [i:> ai], [u:> au].
Що стосується граматичного складу англійської мови, то, починаючи з XVстоліття, відбувається встановлення єдиного способу вираження множинного числа іменників разом зі збереженням пережитих форм множини. У цей період розвивається форма присвійного відмінка 's і відбуваються зміни в системі займенників. Також у цей час вже відсутнє узгодження прикметників з іменниками в числі, тож мова характеризується загальною незмінюваністю прикметників.
В області словотворення слід зазначити значне наповнення словникового складу мови новими словами, утвореними різними засобами словотворення, що широко використовуються в цей період, а також широкий розвиток нового, дуже продуктивного способу утворення нових слів: так званого кореневого способу словотворення, внаслідок відмирання різних формотворчих елементів, характерних для тієї чи іншої частини мови.
Тим не менше, епоха Шекспіра, яку англійські історики зазвичай називають Єлизаветинською, по імені королеви Єлизавети I (роки правління 1558 - 1603), не була часом абсолютної мовної нестійкості і хаосу, як її іноді зображували вчені XIX століття.
Близькість розмовної та літературно-книжної мови породила таке враження "свободи" англійської мови того часу, яке склалося у багатьох філологів. Е. Еббот пише: «Англійська мова Єлизаветинської епохи на перший погляд дуже сильно відрізняється від сучасної тим, що в першій будь-які неправильності як в освіті слів, так і в пропозиціях, цілком допустимі. По-перше, майже кожна частина мови може бути використана в ролі будь-якої іншої частини мови. По-друге, ми зустрічаємося з надзвичайною різноманітністю граматичних неточностей. При більш уважному аналізі, однак, ці аномалії, що здаються безладними і незрозумілими, розподіляються по певних рубриках. Треба пам'ятати, що єлизаветинський період був перехідним етапом в історії англійської мови " [19] . Риси, типові для мови раннєновоанглійского періоду, виражені у Шекспіра особливо яскраво.
2.2 Походження і використання займенник другої особи однини “thou”
Слово “thou” [ðaʊ] раніше було займенником другої особи однини в англійській мові. Згодом було витіснене займенником другої особи множини you, в силу повсюдного звернення на "ви" (відомий жарт, що англієць звертається на "ви" навіть до свого собаки). До недавнього часу форма “thou” зберігалася в релігійних текстах для звернення до Господа, нині є застарілою, хоча іноді зустрічається в розмові на півночі Англії і Шотландії, а також подекуди в США. Стоїть у називному відмінку. Практично всі слова, наступні за “thou”, мають закінчення-st і-est, наприклад thou goest (ти йдеш). В Англії початку XI - середини XV століття слово thou іноді скорочувалася підставляння невеликий букви u над буквою англосаксонського алфавіту Þ. [20]
Слово thou походить від староанглійського þú і в кінцевому рахунку від протоіндоєвропейського tu. Вимовляється з характерним німецьким розтягуванням гласною у відкритому складі. Спорідненість із сучасним німецьким мовою можна побачити в наступній таблиці:
Мова |
Вираз |
Теперішній час |
Минулий час |
давньоанглійська |
ти любиш |
thou lovest |
thou lovedest |
німецька |
ти любиш |
du liebst |
du liebtest |
Дієслова, що слідували за словом “thou”, зазвичай закінчуються на -st або -est в дійсного способу як у справжньому, так і в минулому часі. Нижче наведено типовий приклад використання дієслів з цим словом. Літеру e у закінченні можна не використовувати. Старий англійська мова в частині правопису ще не був стандартизований.
Вираз |
Теперішній час |
Минулий час |
you know (ти знаєш) |
thou knowest |
thou knewest |
you drive (ти водиш) |
thou drivest |
thou drovest |
you make (ти робиш) |
thou makest |
thou madest |
you love (ти любиш) |
thou lovest |
thou lovedest |
У старому англійському відмінювання займенника другої особи однини мало-es в закінченні наступного за ним дієслова. Практично незміненим воно прийшло від індоєвропейських мовних груп і може спостерігатися в написанні слів багатьох країн. Наприклад:
Знаєш: російська мова – знаєш, англійська мова - thou knowest
Любиш: латинська мова - amas, англійська - thou lovest [20].
У старому англійською мовою до слова “thou” застосовувалося одне гранично просте правило: “thou” вживається при зверненні до однієї людини (ти), а ye - до декількох людей (ви).
2.3 Деференційоване використання thou в трагедіях та сонетах.
Вільям Шекспір (1564 - 1616) є найвідомішим драматургом, мислителем, поетом і, безперечно, однією з найбільш загадкових постатей в літературі. Творчість Шекспіра високогуманна і людяна, грандіозна по масштабам. Здається, вся земна кулю, все людство втягнуто в дію його п'єс. Життя постає перед нами в нескінченному і нездоланну русі вперед, в безупинних змінах і оновленні. У цьому головна причина популярності і безсмертя шекспірівських творів.
Саме Шекспіром в англійську літературну мова безліч слів було введено вперше. Великий драматург широко відкрив двері перед живою мовою своєї епохи. Шекспір писав для строкатого натовпу "театру широкої публіки" (public theatre). Мова Шекспіра різко виділяється своїм семантичним багатством. Корінь цього багатства полягає в тому, що Шекспір широко черпав значення і відтінки значень слів з народної мови своєї епохи. , Шекспір не був свідомим порушником встановлених норм, тому що ці норми в навколишній його мовної дійсності були ще далеко не встановлені. Мова Шекспіра не тільки володіє особливою колоритністю і самобутністю, але і відображає всі особливості мови своєї епохи, тому що взаємодія художньо-літературної мови та мови розмовної була типовою рисою XVI століття [19].
Здебільшого обидві форми для 2-ої особи однини “you” і “thou” вживались в Єлизаветинський період. За нормою уou вказувало на офіційність спілкування й увиразнювало повагу нижчого за соціальним статусом до вищого. Форма “thou” допускалася при спілкуванні рівних, а також при зверненні вищого за соціальним статусом до нижчого, в тому числі чоловіка до жінки:
“Desdemona: I understand a fury in your words/ But not the words. /
Othello: why, what art thou? (Shakespeare)”. [21] Імовірно, важливу роль у цьому відіграв запозичений із Франції кодекс чемності, витончених манер, які насаджувалися при дворі і були предметом наслідування серед міської буржуазії. «Такі манери вимагали звертання на “you”, а “thou” вважалось грубим, недостатньо ввічливим як казав О.Єсперсен» [21]. Невиконання цих правил призводило до транспозиції займенникових форм, вказуючи на порушення звичної соціальної дистанції і розподілу соціальних ролей. Нерідко поштовхом до такої транспозиції була підвищена емоційність співрозмовників, яка змушувала їх забути про етикет і конвенційні формули звертання.
Диференційоване використання В. Шекспіром займенника другої особи однини спостерігається в трагедії «Гамлет». Один і той же персонаж при зверненні до одного й того ж співрозмовника вживає іноді займенник "you" з відповідною формою дієслова, іноді займенник "thou" з відповідною формою дієслова на "-st ":
“Thou still hast been the father of good news”[17;31]
“My excellent good friends! How dost thou, Guildenstern?”[17;36]
“What have I done that thou darest wag thy tongue in noise so rude against me?”[17;63]
“I find thee apt;
And duller shouldst thou be than the fat weed
That roots itself in ease on Lethe wharf,
Wouldst thou not stir in this. Now, Hamlet, hear…”[17;22]
Використання “thou” ми спостерігаємо у «Гамлеті», де на початку трагедії Гамлет звертається до примари свого батька, він звертається до нього на ти, тому що не впевнений чи ця примара справді його батько. Гамлет не ввічливо розмовляє з ним. В проілюстрованих прикладах, ми чітко бачимо це диференційоване використання займенника другої особи однини.
Hamlet:“Whither wilt thou lead me? Speak; I’ll go no further”
Ghost: “Mark me.” [17;22]
Hamlet: “Be thou a spirit of health or goblin damn’d,
Bring with thee airs from heaven or blasts from hell,
Be thy intents wicked or charitable,
Thou comest in such a questionable shape
That I will speak to thee Hamlet,
King, father; Royal Dane, O, answer me!
Let me not burst in ignorance; but tell
Why thy canoniz’d bones, hearsed in death,
Have burst their cerements; why the sepulcher,
Wherein we saw thee quietly inurn’d,
Hath oped his ponderous and marble jaws,
To cast thee up again. What may this mean,
That thou, dead corse, again, in complete steel,
Revisit’st thus the glimpses of the moon,
Making night hideous; and we fools of nature
So horridly to shake our disposition
With thoughts beyond the reaches of our souls?
Say, why is this? Wherefore? What should we do?[17;20]
Або ж ми помічаємо, що
така форма звертання
Hamlet: “Ay, lady, ’twas my word. –
Thou wretched, rash, intruding fool, farewell!
I took thee for thy better; take thy fortune;
Thou find’st to be too busy is some danger. –
Leave wringing of your hands. Peace! Sit you down,
And let me wring your heart; for so I shall
If it be made of penetrable stuff;
If damned custom have not braz’d it so
That it is proof and bulwark against sense.
- Диференційований підхід в навчанні молодших школярів
- Диференційований підхід до учнів при навчанні біології
- Диференціювання функції
- Дифракция рентгеновских лучей
- Дифракция света
- Дифракция света на ультразвуке
- Дифтонги в английском языке
- Дитяча проституція в Україні
- Дитяче дозвілля як поліфункціональне явище
- Дитяче кафе «Вкусняшка»
- Дитячий будинок сімейного типу в системі захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки
- Дитячий оздоровчий табір і виховання у ньому
- Дитячі видання: типологічний аналіз
- Диференційні характеристики шифру DES
