Дитяче дозвілля як поліфункціональне явище

Зміст

Вступ…………………………………………………………………….……...……3 
Розділ І. Загальні аспекти дитячого дозвілля

1.1. Поняття, структура  та основні принципи організації  дитячого дозвілля………………………………………………………………...… ...7

1.2. Вплив організованого  вільного часу на становлення  особистості 
дитини……………………………………………………………………….14

Розділ ІІ. Особливості  організації дитячого дозвілля

2.1. Форми й методи організації дитячого дозвілля…..............................18

2.2. Гра як основа дитячого  дозвілля…………………..………………….22

Розділ ІІІ. Педагогічна  майстерність в управлінні та організації  культурно - дозвіллєвої діяльності учнів

3.1. Методика формування професійної майстерності фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності……………………………………………...………28

3.2. Сучасні тенденції   підготовки фахівців у сфері  дозвілля....……...…33

Висновки………………………………………………………………………..…..38 
Список використаної літератури………………………………………….……...39

ВСТУП

Дозвілля — це особлива сфера соціалізації дітей, у якій природно реалізуються їхні інтереси і потреби, особистісні і соціальні  амплуа, розвивається активність, творча ініціатива, здійснюється пошук нових  ціннісних орієнтирів шляхом вільного вибору видів діяльності. 

Виходячи з того, що культура суспільства являє собою складну  багатогранну систему, складовими якої є мова, мистецтво, наука, політика, релігія, традиції, звичаї, ідеологія, під дитячою дозвіллєвою культурою  розуміється стан і рівень організації  дозвілля дітей в суспільстві  на певному етапі його розвитку. Дитяча дозвіллєва культура втілює національні, етнорегіональні, сімейні та дитячі традиції (духовні, святкові, художні, ігрові), відтворює світосприйняття  дитини, сприяючи реалізації різноманітних  потреб особистості (пізнавальних, комунікативних, творчих, естетичних, розважальних, гедоністичних). Дозвіллєва культура особистості являє  собою певну інтегративну якість, що виявляється на індивідуальному  рівні організації вільного часу, реалізується через систему установок, знань, цінностей, емоцій у різноманітних  видах дозвіллєвої діяльності (грі, художній і технічній творчості, спорті,спілкуванні). 

Актуальність  дослідження. З-поміж стратегічних напрямів модернізації національної системи освіти, окреслених у Законах України “Про освіту”, Концепції національного виховання та Національній доктрині розвитку освіти України у ХХI столітті, одним із актуальних постає завдання щодо формування сучасного культурного дозвілля України, відродження, утвердження і подальшого розвитку національної системи культурно-дозвіллєвої діяльності підростаючого покоління. Це зумовлено тим, що в умовах нової соціально-економічної та культурної політики нашої держави науково обґрунтована система організації культурно-дозвіллєвої діяльності, яка обіймає сферу вільного часу дітей та молоді, покликана не тільки врахувати їхні природні здібності, а створити сприятливі умови для творчого розвитку та формування повноцінної особистості громадянина України, відтворити його національний характер, спосіб мислення та світогляд (І.Д.Бех, А.М.Богуш, В.Г.Кузь, О.Я.Савченко, О.В.Сухомлинська та ін.).  Натомість відсутність конкретної державної політики щодо організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей, послаблення соціального контролю щодо її комерціалізації провокують відхід від традиційного для українського народу погляду на дозвілля як час суспільно-корисної діяльності. Це, у свою чергу, значно знижує не тільки громадську активність підростаючого покоління, а також гальмує заходи щодо педагогічного керівництва процесом формування свідомого громадянина.

Як наслідок, сьогодні надзвичайно  важливого значення набуває розробка інноваційної системи цілеспрямованого, розрахованого на тривалий час виховання  в дітей соціальних потреб, особливо пов’язаних із сприйняттям та відтворенням культурних цінностей, для повноцінного проведення дозвілля, а також відповідна професійна підготовка майбутніх вчителів до ефективної організації культурно-дозвіллєвої  діяльності учнів, з урахуванням  нових тенденцій розвитку соціокультурної  сфери українського суспільства. Це й зумовило вибір теми дослідження  – “Дитяче дозвілля, як полі функціональне явище”. 

Мета дослідження – виявити та науково обґрунтувати поліфункціональні умови, що забезпечують ефективність організації та проведення культурно-дозвіллєвої діяльності дітей. 

Для досягнення поставленої  мети необхідно було вирішити такі завдання:  
Визначити сутність, специфіку, види і функції культурно-дозвіллєвої діяльності дітей. 

Розкрити особливості  функціональної структури та охарактеризувати етапи праці вчителя з організації  культурно-дозвіллєвої діяльності учнів.  
Визначити критерії, показники і рівні підготовленості педагогів до організації куртурно – дозвіллєвої діяльності учнів.

Об’єкт дослідження – дитяче дозвілля, його сутність, специфіка та функції, як в школі так і в позашкільний час. 

Предмет дослідження — процес організації та проведення культурно дозвіллєвої діяльності дітей, 

Теоретичні засади дослідження становлять наукові доробки вчених, виконаних у межах проблематики щодо: особливостей розвитку особистості у сфері вільного часу (М.А.Аріарський, В.П.Піча, О.В.Сасихов та ін); сутності і специфіки дитячого дозвілля (Н.Б.Путіловська, В.П.Ручкіна, та ін.); проектування нових форм культурно-дозвіллєвої діяльності дітей (Д.Б.Дондурей, С.М.Гончарук та ін.); позакласної виховної роботи з дітьми шкільного віку (Т.Д.Дем’янюк, С.А.Литвиненко, Г.Я.Майборода та ін.); організації дозвіллєвої діяльності школярів (Є.Б.Акнаєв, Ю.К.Бабанський, В.П.Піча, В.О.Сухомлинський та ін.); формування професійно важливих якостей майбутніх учителів (І.М.Богданова,Т.О.Дмитренко та ін.). 

Особливе значення для  дослідження даної проблеми мають  наукові розробки в галузі педагогічної культурології і педагогіки дозвілля. Зокрема було встановлено, що дозвілля є специфічною сферою соціалізації та інкультурації особистості (М.Аріарський, М.Поплавський та ін.). В процесі  неформального спілкування, в ігровій, розважальній діяльності, діяльності за інтересами у дитини формуються ціннісні орієнтації, моделі поведінки  і спілкування, які функціонують у дозвіллєвих спільностях і  далеко не завжди співпадають із тими, які намагаються прищепити їй сім’я і школа. Таким чином, “ціннісний підхід виступає як найпріоритетніша виховна проблема” (О.Сухомлинська).

Методи дослідження – теоретичні: аналіз і узагальнення наукової літератури з проблем дитячого дозвілля, сутності і функціональної структури культурно-дозвіллєвої діяльності, особливостей її організації, навчально-методичних праць щодо вдосконалення змісту, форм і методів професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів. 

Наукова новизна  і теоретична значущість дослідження: комплексно вивчено й науково обґрунтовано проблему організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей; визначено сутність дитячого дозвілля як педагогічного явища; виокремлено специфіку і функції культурно-дозвіллєвої діяльності школярів та особливості її організації.

Практичне значення курсової роботи полягає у можливості використати результатів дослідження для вирішення важливих науково-теоретичних завдань, для написання як узагальнюючих, так і спеціальних праць з цієї проблематики, педагогіки та інших суміжних галузей.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Список використаної літератури охоплює 34 найменування.

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ АСПЕКТИ ДИТЯЧОГО ДОЗВІЛЛЯ

1. ПОНЯТТЯ,СТРУКТУРА ТА ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДИТЯЧОГО ДОЗВІЛЛЯ

Дозвілля – це час вільного вибору занять, розваг, друзів. Вільний  час у нашому дослідженні розглядається  як позаурочний час, який може бути використаний дітьми для поглиблення  своїх знань з усіх навчальних предметів, для задоволення і  розвитку інтересів, запитів та нахилів, духовного зростання, вдосконалення  фізичних якостей та відпочинку. Характер проведення вільного часу і ціннісних  орієнтацій в сфері дозвілля визначають спрямованість поведінки молодої  людини [13, 73].

Культурно-дозвіллєва діяльність дітей — це любительська діяльність, що пов’язана з організацією їхнього  вільного часу та відпочинку і виконує  певну виховну мету через реалізацію соціально-педагогічної , інформаційно-освітньої, творчо-розвивальної та рекреаційно-розважальної  функцій.

У трактуванні феномена  “ організація ” дитячого дозвілля хоч і відсутня єдність думок, однак науковці виходять з того, що це: управління їхнім вільним  часом шляхом створення умов, які  забезпечують вільний вибір справді  культурних форм та засобів проведення вільного часу, відповідно їхнім різнобічним  інтересам і потребам (Є.Б.Акнаєва, В.П.Піча); надання можливості кожному  з них активно проявити себе, виявити  ініціативу, а не “ споживати  ” підготовлені вчителем-вихователем, культосвітнім працівником заходи (М.Г.Бушканець); здійснення вмілого  тактовного “ переходу ” дітей  від простих форм діяльності до все  більш складних, від пасивного  відпочинку до виховання глибоких соціальних і культурних устремлінь, від пасивного  засвоєння культурних цінностей  – до багатогранної самостійної  творчості (Г.Г.Волощенко); пробудження  їхніх власних потреб, для чого необхідний не стандартний, а особливий  підхід, що передбачає зацікавлення духовно  повноцінними формами проведення культурного  дозвілля, підтримку особисто корисних ініціатив, допомогу в починаннях (О.О.Мелік-Пашаєв); наповнення вільного часу дітей змістом, що особливо сприяє формуванню в них  духовності, національної свідомості, загальнолюдських якостей, творчих здібностей (Т.І.Черніговець). [29, 77]

Сутність “ організації  ” культурно-дозвіллєвої діяльності полягає в заміні особистісної позиції  дітей у сфері дозвілля з пасивної, яке потребує безпосереднього педагогічного  керівництва, на активну, що є наслідком  розвитку їхнього самоуправління в  цій сфері шляхом опосередкованого педагогічного впливу.

Призначення “ організації  ” культурно-дозвіллєвої діяльності полягає в тому, щоб у процесі  залучення дітей до засвоєння  соціокультурних цінностей, а також  активного відпочинку, не подавляти  їхньої самостійності, ініціативи й  індивідуальності в дозвільний час, а навпаки сприяти повноцінній  самореалізації творчих сил і  потенцій дітей, пробудженню їхньої активності, самодіяльності та інтенсивного розвитку індивідуальних здібностей.

Тому роль вчителя або  керівника як організатора культурно-дозвіллєвої  діяльності дітей полягає не у  вигадуванні різних форм виховної роботи, як це нерідко трапляється в реальному  педагогічному процесі, а в уважному спостереженні за тим, як спрямовуються  їхні інтереси, а також у допомозі їм “самим організувати роботу, дати можливість розвернутись, не йти всупереч їхнім  цілям, нав’язуючи старі форми”. [4, 3-7]

На першому — орієнтувальному  етапі педагогічної праці підготовленість  вихователя або учителя до розробки педагогічних рішень з організації  культурно-дозвіллєвої діяльності дітей виявляється через сприйняття означеного процесу як цілісної педагогічної системи; диференціації особливостей його структурних компонентів та їх взаємозв’язків (мета; суб’єкт; об’єкт; зміст, способи; засоби; результат); усвідомлення особливостей функціонального механізму  кожної із підсистем (любительська діяльність дітей у вільний час і професійна діяльність вихователя, учителя щодо її організації); бачення суб’єктивних й об’єктивних чинників підвищення ефективності цього процесу.

На другому — моделювальному етапі підготовленість вихователя або учителя до ухвалення педагогічних рішень з організації культурно-дозвіллєвої  діяльності дітей виявляється на підставі бачення ним її суперечностей  і утруднень; трансформації змісту інформаційно-пізнавальних, пошуково-творчих  чи рекреаційно-розважальних проблем  у структуру управлінських завдань; прогнозування ймовірних реакцій  дітей на педагогічні впливи, що плануються; алгоритмізації стратегії  і тактики власної поведінки  і дій дітей у кожному з  основних видів культурно-дозвіллєвої  діяльності.

На третьому – виконавському  етапі підготовленість вихователя або учителя щодо реалізації ухвалених  педагогічних рішень з організації  культурно-дозвіллєвої діяльності дітей виявляється через доведення  ним основних завдань щодо раціонального  використання вільного часу до дітей  із зазначенням порядку і способів їх найбільш конструктивного вирішення; мотивування активної позиції й  позитивного ставлення дітей  до виконання функцій своєї власної  інформаційно-пізнавальної, пошуково-творчої  та рекреаційно-розважальної діяльності; забезпечення оптимального чергування видів культурно-дозвіллєвої діяльності дітей шляхом стимулювання їхньої творчої, емоційно-вольової і пізнавальної активності; оперативне регулювання і корекцію власних і чужих взаємин та дій.

На останньому – рефлексивному  етапі педагогічної праці підготовленість  вихователя або учителя до контролю якості виконання ухвалених педагогічних рішень з організації культурно-дозвіллєвої  діяльності дітей виявляється на підставі усвідомленого уявлення про  особистісні настанови, орієнтації та індивідуальні можливості її учасників  у вирішенні поставлених завдань; бачення ймовірної картини ситуації дозвілля, що потребує її аналізу з  різних статусних позицій; розуміння  логіки управлінських дій, сутності раціональних прийомів у своїй діяльності і культурно-дозвіллєвій діяльності дітей; бачення негативних моментів в обґрунтуванні й реалізації стратегії і тактики керування  означеним процесом, їх причин і  способів подолання. [8, 139-141] .

Структура  дозвілля дітей  можна умовно розділити на ряд  принципових груп:

· Перша пов'язана з  функцією відновлення різних сил  дитини (прогулянки на повітрі, спорт, вечори відпочинку, ігри забави, розваги  та ін.)

· Друга - з підвищенням  ерудиції, споживанням духовних цінностей (читання, відвідування виставок, музеїв, подорожі, поїздки і т.п.).

· Третя - з розвитком духовних сил і здібностей, з активною творчою  діяльністю (трудова, технічна, спортивно - ігрова, художньо - театральна, науково - дослідницька, прикладна).

· Четверта реалізує потребу  в спілкуванні (клубна, гурткова робота, творчі об'єднання, вечори зустрічей, дискотеки, свята, танці, вечірки і т.д.).

· П'ята група пов'язана  з цілеспрямованою творчою навчальною діяльністю дітей (виїзні табори, огляди, конкурси, канікулярні об'єднання, туристичні походи, школи активу і т.п.).

Дозвілля дітей і підлітків  може бути пасивним (глядацький, слухацький) і активним (діяльнісних), організованим (педагогічно доцільно використовується вільний час) і стихійним (спонтанно  протікає процес використання вільного часу); контрольованим і неконтрольованим; колективним та індивідуальним, наслідувальною і творчим; випереджаючим (перспективна вишукувальна діяльність) і нормативним (традиційно сформовані моделі дозвілля). [15]

Будь-яка діяльність будується на загальних закономірностях її розвитку. Дозвілля дітей, підлітків і юнацтва розвивається по своїх законах і принципах, теоретично обгрунтованими і апробованими на практиці. Під принципами культурно-дозвіллєвої діяльності прийнято розуміти основні вимоги, яким слідують соціальні педагоги, соціальні працівники в її організації. Принципи дозвіллєвої діяльності відбивають ті вимоги, що висуваються суспільством перед дозвіллєвою сферою для успішного виконання суспільного призначення дозвілля.

Принципи становлять теоретичні, соціальні, культурні, політичні, організаційні  засади, на яких грунтується дозвіллєва діяльність. Існує кілька класифікацій принципів дозвілля.

Зокрема А. Воловик та В. Воловик визначають такі основні принципи дозвіллєвої діяльності:

–  принцип інтересу,

–  єдності реакреації і пізнання,

–  спільності діяльності.

На їхню думку, головним принципом  являється принцип інтересу. Це зумовлено тим, що дозвілєва діяльність диктується особистими потребами людини, а інтерес виступає як її домінуючий мотив.

Принцип єдності  рекреації і пізнання полягає  у тому, що він розширює кругозір людини, підвищує її культурний рівень і може стати спонукальною основою саморозвитку або самоосвіти для фахової діяльності в якійсь новій для неї сфері. Повною мірою принцип єдності реакреації і пізнання реалізується в тих формах, які є джерелом масового поширення інформації. Серед них (за рангом місць) – телебачення, радіо, преса, популярні лекції, зустрічі.

У класифікації І. Петрової виділено такі принципи дозвіллєвої діяльності:

– системність, як цілеспрямована, системна організація дозвіллєвої  діяльності з метою раціонального  використання вільного часу, розвитку соціальної активності та індивідуальної ініціативи людини, відволікання її від  асоціальної поведінки;

–  добровільність як певна незалежність дозвілля, відсутність регламентації з боку держави та інших структур, вільний вибір людиною дозвіллєвих занять;

–   доступність та якісність дозвіллєвих послуг як задоволення потреб і запитів клієнтів дозвіллєвого закладу, систематичне вивчення їхніх бажань, прогнозування розвитку дозвіллєвої сфери;

–  відповідність дозвіллєвих послуг місцевим умовам – соціально-демографічним, економічним, культурно-освітнім, політичним, практичній діяльності людини.

Однак І. Петрова також вважає провідним у дозвіллєвій діяльності принцип інтересу. На її думку, даний принцип враховує інтереси особистості, їх задоволення, формує нові духовні цінності та пробуджує нові потреби і запити людини [3, с. 39].

Аналіз наукових підходів Л. Ніколаєва дозволив визначити нам такі принципи організації дозвіллєвої діяльності:

– принцип загальності  і доступності – тобто можливості залучення, заохочення всіх без вийнятку дітей, підлітків і юнацтва в  сферу діяльності  дозвіллєвих установ з метою задоволення їх творчих потенціалів, дозвіллєвих запитів і інтересів;

– принцип самодіяльності – реалізується на всіх рівнях дитячого дозвілля: від любительського об'єднання  до масового свята. Самодіяльність, як суттєва властивість особистості, забезпечує високий рівень досягнень  у будь-якій індивідуальній і колективній  діяльності. Принцип самодіяльності грунтується на творчій активності, захопленні і ініціативі дітей;

– принцип індивідуального  підходу – пропонує врахування індивідуальних запитів, інтересів, схильностей, здібностей, можливостей, психофізіологічних особливостей і соціального середовища існування  дітей підлітків і юнацтва  при забезпеченні їхнього дозвілля. Диференційований підхід забезпечує комфортний стан кожного учасника дозвіллєвої  акції;

– принцип систематичності  і цілеспрямованості – радить здійснення цієї діяльності на основі планомірного і послідовного поєднання  безперервності і взаємозалежності в роботі всіх соціальних інститутів, покликаних  забезпечувати дозвілля дітей, підлітків і юнацтва. Важливо направляти дітей, підлітків і юнацтво на справи суспільно значущі, оскільки багатство творчих  сил індивіда залежить від всестороннього і повного прояву цих сил в житті  суспільства. Це процес перевтілення людини в суспільного індивіда, в активну і творчу особу, що живе повним життям у згоді з самим собою і суспільством;

– принцип спадкоємності  – в першу чергу забезпечує культурну взаємодію і взаємовплив  поколінь. Необхідно активізувати діяльність батьків, всіх дорослих на передачу дітям  соціального знання і досвіду  на проведення розумного дозвілля. Принцип спадкоємності означає  також підтримку норм і традицій при просуванні дітей з однієї вікової спільності в іншу, з однієї соціально-виховної установи в інше;

– принцип цікавості –  полягає в створенні невимушеного емоційного спілкування, яке виникає  в результаті організації всього дозвілля на основі гри і театралізації, бо сухість, безбарвність, відсутність  емоційної привабливості можуть звести на нівецьбудь-які форми і  методи роботи. Дитяче дозвілля повинно  бути барвисто оформлене і доповнене  найрізноманітнішою атрибутикою. Все  це перетворює дозвілля дітей, підлітків  і юнацтва в свято [2, с. 18].

Як бачимо, усі перелічені автори виділяють у дозвіллєвій  діяльності принцип інтересу. Адже, якщо особистості не буде цікаво, то вона не стане брати участі у тому чи іншому виді дозвіллєвої діяльності. Тому, організовуючи дозвілля, слід враховувати індивідуальні особливості, інтереси та запити учасників.

Принципи дозвілля не є  чимось регламентованим. Вони постійно змінюються, що пояснюється перемінами та розвитком суспільного життя.

Таким чином, реалізація принципів  організації дитячого дозвілля на практиці по своїх масштабам дії на особу  виходить далеко за рамки дозвіллєвого проведення часу, це великомасштабна  соціальна акція, мета якої – різносторонній розвиток особи дитини, підлітка, хлопця (дівчини).

1.2. ВПЛИВ ОРГАНІЗОВАНОГО ВІЛЬНОГО ЧАСУ НА СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ

Дослідження вільного часу як соціокультурного та педагогічного  феномена визначає необхідність розглянути просування особистості учня у сфері  його організації як виду діяльності. Проблему дитячого дозвілля легше зрозуміти  „ззовні”, тобто з позиції всього того, що робиться й може бути зроблено дозвіллєвою діяльністю.  Але  потрібний підхід  „зсередини”,  вихід на

внутрішній світ самоцінної особистості, на проблему розвитку в  учнів соціально-ціннісних інтересів, потреб, мотивів. У цьому головне  призначення

вільного часу. Розглянемо деякі сторони особистісного  становлення учня в дозвіллєвій  діяльності. Особистість – суб’єкт  свого розвитку. У процесі життєдіяльності  учень постійно вступає в контакт  з іншими, такими, як він. У результаті цих контактів (як безпосередніх, так  і опосередкованих) у нього виробляється різне ставлення до навколишнього  світу, до суспільства, до себе.

Якісний бік цього ставлення  визначає спрямованість особистості, кількісний – її силу та цілісність. Основою цілісності розвитку особистості  дитини є саморозвиток . Досліджуючи соціально-демографічну структуру соціуму, у сферах яких живуть та діють діти, структуру дозвіллєвих занять учнів, ступінь включеності їх у різні види культурно-дозвіллєвої діяльності, можна виокремити кілька важливих показників самоактуалізації учня у вільному часі, які розвивають його особистість.

До цих показників можна  віднести: соціальну активність учнів, потребу у визначенні себе як особистості,  рівні просування у сфері вільного часу, співвідношення індивідуального  та колективного. Особистість виникає, формується, розвивається та існує  тільки в діяльності, у багатоманітних видах

діяльності. Розглядаючи  вільний час як різноманітну форму  самовираження й розвитку особистості  в її життєдіяльності, організоване дозвілля можна сприймати і як специфічну форму активності. Показниками  активності особистості у сфері  вільного часу виступає можливість вільного вибору будьяких видів культурно-дозвіллєвої  діяльності, зростання творчої активності,

самоосвіта, культура відпочинку та любительські заняття, ступінь включення  в спілкування.

Головним структурним  елементом будь-якої діяльності учня є мотив. Як

правило, діяльність реалізується, виходячи з цілої групи мотивів. Однак, при

цьому існує мотив, який домінує. Мотив може бути обумовлений зовнішніми

об’єктивними чинниками, а також внутрішнім спонуканням  дитини.

Активність учня – це його внутрішня здатність мислити, діяти, робити вчинки, включатися в  дозвіллєві справи, виходячи з власних  спонукань, інтересів, цілей. Вільний  час – це світ випадковості. Потенційна активність виводить на формування моральних  прав, на психологічну готовність свідомо  виявляти свободу волі. Щоб її реалізувати, потрібен досвід для конкретних актів  поведінки й діяльності, необхідні  педагогічні умови для самостійного вибору, його стимулювання, формування в школярів готовності та здібностей діяти на основі свого вибору.

Аналіз думок, оцінок, суджень  учнів про цінність для них  вільного часу

дає можливість побачити особистісне  просування, зріст школяра у сфері  дозвілля. Цей аспект включає:

· свідоме ставлення до власного „Я”;

· рух від цінностей, що руйнує „Я”, до цінностей, що його створюють;

· поведінку у відповідності  зі своєю „Я-концепцією”;

· швидке засвоєння комунікативної культури спілкування з однолітками  або партнерами по спільному дозвіллю;

· сприймання дозвілля як багатої  сфери самоперевірки, самопізнання,

самоствердження; реалізація своїх інтересів та потреб;

· швидке адаптування в  будь-якій спільності; проходження  практики лідерства, організатора;

· засвоєння народної дозвіллєвої  культури, досвіду емоційних переживань. Учень робить те, що в нього добре  виходить, що він любить, до чого емоційно прив’язаний тощо.

К. Абульханова-Славська розглядає  самовираження як об’єктивізацію внутрішнього світу, особистості, яка розвивається. Особистісний внутрішній

досвід школяра відображає індивідуально неповторне самовираження  через ідентифікацію „Я”-суб’єкта, через рефлексію власної дозвіллєвої  поведінки, рівень розуміння та осмислення дозвіллєвої культури.

Проте існує й реальна  пасивність як ситуація, коли можливість вибору

навіть не допускається. Частина учнів у сфері вільного часу керується такими установками: як можу, так і роблю; я не знаю, чим можна зайняти свій вільний  час і не хочу цього робити; мене нічого не цікавить тощо. Якщо деструктивні заняття у вільний час призводять до особистого й соціального збитку (шкоди), то бездіяльне проведення вільного часу, безплідне марення, пасивність заключає в себе не менше лиха.

Для учня духовно збіднілого, який не має свого інтересу, своєї  справи у

вільний час, своєрідно й  користування культурною інформацією, оскільки його увага не затримується на тому, що потребує осмислення, проникнення  в сутність. Від цього – орієнтування учнів на гостросюжетні фільми, масову детективну літературу, гральні автомати, комп’ютерні клуби.

Рівень просування дітей у саморозвитку у сфері організованого дозвілля має кілька показників: рівень соціалізації особистості; рівень розвитку дозвіллєвих інтересів; рівень емоційного розвитку та досвіду колективних переживань у сфері дозвілля; рівень розвитку самоконтролю, ініціативи, самоактуалізації, самоврядування; рівень здорового способу життя.

Серйозну увагу слід звернути, організовуючи вільний час дитини, на цілеспрямоване створення позитивних оточуючих обставин у школі, сім’ї (атмосфери, середовища); створення дозвіллєвого середовища; включення батьків у активну підтримку дозвіллєвої діяльності дітей у період шкільних канікул, у дні свят, залучення батьків до проведення туристських походів, екскурсій тощо; спільний пошук дітей і дорослих цінностей, норм і правил життя, спільну різноманітну дозвіллєву діяльність, знаходження стимулів активності учнів у просторі вільного часу, розширення особистісних свобод (дорослих і дітей).

Дозвілля, як ніяка інша діяльність, надає можливість усвідомити себе

особистістю, індивідуальністю, самоствердитися, розвинути свої інтереси та

здібності та одночасно усвідомлювати  себе частиною колективних спільнот.

Разом з тим дозвілля захищає  право учня на приватне життя.

В освіті врахування індивідуальності „ означає розкриття можливості розвитку кожної дитини та підлітка, створення соціокультурної ситуації розвитку, виходячи з визнання унікальності й неповторності психологічних особливостей учня. Індивідуальний підхід до освіти вимагає порівнювати не одну людину з іншою, а одну й ту ж людину на різних етапах її життєвого шляху. Розкриття індивідуальності, створення оптимальних умов її становлення та розвитку –головне завдання освіти”; організоване дозвілля [1, с. 41] активно забезпечує створення цих соціокультурних ситуацій.

Організоване дозвілля збагачує особистість дитини:

· відкриває світ духовно  значущого дозвілля вітчизняної  культури;

· дає можливість почувати себе значущою особистістю, реалізувати  себе в шкільному та подальшому житті, прилучати до творчості;

· зрозуміти соціальну  значущість спілкування з однолітками, учителями, батьками;