Дитячий будинок сімейного типу в системі захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки

 

 

 

 

Курсова робота з педагогіки

 

Дитячий будинок сімейного типу в системі  захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………….……………3

РОЗДІЛ I. Теоретичні аспекти  соціального захисту дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківської опіки ………………………………………………………...7

1.1 Наукові засади розвитку  системи соціального виховання  дітей-сиріт та дітей, позбавлених  батьківської опіки  в Україні……………………………………...7

1.2 Альтернативні форми  виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки………………………………………………………………………10

1.3 Нормативно-законодавча  база соціально-правового захисту  дітей-сиріт та дітей, позбавлених  батьківського піклування………………………………………...12

Висновки до першого розділу…………………………………………………….15

РОЗДІЛ II. Аналіз функціонування дитячих будинків сімейного типу………..17

2.1  Зарубіжний досвід  становлення дитячих будинків  сімейного типу як сімейної  форми опіки…………………………………………………………...............17

2.2 Соціально-педагогічні  та психологічні характеристики дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування…………………………………..................... 21

2.3 Соціально-педагогічні  аспекти функціонування дитячого  будинку сімейного типу та  особливості адаптації дітей  до  середовища сімейного виховання………………………………………………………………………………..23

2.4 Соціальний супровід  та аналіз соціального захисту  дітей-сиріт та дітей, позбавлених  батьківської опіки, в Тернопільскій  області………………..………….30

Висновки до другого  розділу……………………………………………………..37

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..39

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………43

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………50

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Захистити і зберегти дитинство, здорове психічно і фізично, – це не тільки моральний імператив, а й потенційна передумова стійкого економічного та соціального розвитку країни. ЗМІСТ

Охорона дитинства в  Україні є стратегічним загальнонаціональним пріоритетом. Ратифікувавши Конвенцію  ООН про права дитини, Україна  взяла на себе зобов’язання, що складаються  з чотирьох основних принципів: першочерговість інтересів дитини; забезпечення повноцінного життя; залучення до життя спільноти; відсутність дискримінації.

В усіх країнах світу  існує така категорія населення, яка потребує особливої уваги, –  це діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. В нашій країні складне соціально-економічне становище значної кількості населення, послаблення виховної функції сім’ї загострили проблеми дитячої бездоглядності й безпритульності. В умовах девальвації моральних цінностей, різкого зниження життєвого рівня населення збільшується кількість бездоглядних, безпритульних дітей.

У нових соціально-економічних  умовах проблеми захисту прав дітей-сиріт  та дітей, позбавлених батьківського  піклування, не тільки не втратили своєї  актуальності, а й набули особливої гостроти. Понад 80 тис. сімей з різних причин не виконують виховні функції щодо власних дітей. Зберігається тенденція до зростання кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Нині в Україні понад 115 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Щорічно в притулках перебуває від 25 до 30 тис. дітей. Майже 20 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, потребують влаштування. В Україні лише кожна десята дитина, яка перебуває під опікою держави, дійсно не має рідних. Інші – так звані “соціальні сироти”, яких дедалі стає більше [23].

Стратегія деінституціоналізації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, стала першочерговим напрямом у реалізації державної політики соціального захисту дітей-сиріт у більшості країн світу, починаючи з другої половини XX ст. Проблема захисту сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки відповідає новим вимірам та викликам сучасності, а дитячий будинок сімейного типу розглядається як перехідний механізм на шляху впровадження політики деінституціалізації в державі.

Особливу значимість мають дослідження процесу виховання дітей-сиріт, котрі передані у родини та дитячі будинки сімейного типу, оскільки родина є незамінним інститутом соціалізації дитини, що дає можливість їй опанувати базові соціальні ролі. Міжнародний досвід влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування, засвідчує поступову відмову держав, що мають гуманістичне спрямування соціальної політики, від інтернатних форм, орієнтацію на створення та підтримку сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Усиновлення дітей-сиріт  та оформлення опіки (піклування) в  Україні були і залишаються пріоритетними  формами влаштування долі дитини, залишеної без батьківської опіки. Поряд з тим визначення державних пріоритетів сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, створює передумови розвитку в Україні відносно нових соціальних інститутів, зокрема,  дитячих будинків сімейного типу.

 Окремі питання соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, досліджують у своїх наукових працях такі вчені і фахівці, як В. Андріїв, Н. Болотіна, В. Бурак, Л. Волинець, Л. Дробот, К. Добромислов, М. Захаров, О. Карпенко, В.  Кобелєва, Я. Корчак, Н. Максимова, О. Мачульська, В. Москалюк, А. Нечаєва, Д. Ніконов, І. Пєша, П. Пилипенко, Н. Поліс, С. Прилипко, С. Синчук, І. Сирота, Б. Сташків, О.В. Стремоухов, Є. Тучкова, В. Слюсаренко, Т. Шульга, В. Яковенко та ін. Втім, до цього часу у вітчизняній науці права соціального забезпечення відсутні спеціальні комплексні дослідження теоретичних та прикладних питань правового забезпечення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Окреслена проблематика не вичерпується існуючими дослідженнями. Потребують наукового комплексного обґрунтування напрями оптимізації  виховних моделей з метою подальшого розвитку сімейних форм.

Вибір теми курсової роботи зумовлений тим, що аналіз ситуації стосовно дітей, позбавлених батьківського піклування, дозволяє визнати, що виховання в державних інтернатних закладах забезпечує лише певною мірою достатню соціалізацію та безпроблемне існування в матеріальному плані.

Актуальність проблеми та недостатній рівень її наукової розробки, а також визнання урядом України доцільності функціонування дитячих будинків, як сімейних форм опіки, зумовили вибір теми дослідження – “Дитячий будинок сімейного типу в системі захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки”.

Об’єкт дослідження – дитячий будинок сімейного типу.

Предмет дослідження – особливості захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки у дитячому будинку сімейного типу.

Мета дослідження – дослідити та теоретично обґрунтувати особливості і розвиток теорії соціального забезпечення та соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Гіпотеза дослідження: соціальне становлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, може здійснюватися успішно і педагогічно виправдано, якщо:

• сімейна опіка забезпечить оптимальні соціально-педагогічні умови розвитку дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків;
• батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу будуть готові педагогічно грамотно коригувати поведінку, компенсувати вади фізичного та психологічного розвитку, наслідки психологічних травм вихованців;
• зміст і методи психолого-педагогічного супроводу забезпечать подолання дитиною-сиротою травматичного досвіду та придбання їм позитивного досвіду проживання в сім’ї;
• до нормативно-правових актів, які регулюють суспільні відносини у сфері соціального захисту дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків будуть внесені зміни;
• з батьками-вихователями проводитиметься цілеспрямована робота по освоєнню нової ролі методами активного соціально-психологічного навчання.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання завдань:

2. проаналізувати літературу по даній темі;
3. з’ясувати місце дитячого будинку сімейного типу в системі правових форм улаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, і дати його визначення;
4. проаналізувати нормативно-правову базу соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
5. дослідити зарубіжний та вітчизняний досвід функціонування дитячих будинків сімейного типу;
6. дати аналіз сімейним формам влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;
7. розглянути умови становлення особистості дитини у дитячому будинку сімейного типу;
8. обґрунтувати значення соціального супроводження дитячих будинків сімейного типу.

Курсова робота складається  із 51 сторінки, перелік опрацьованих джерел містить 23 найменування, робота включає 2 додатки.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ I. Теоретичні аспекти соціального захисту дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківської опіки

 

1.1 Наукові засади розвитку  системи соціального виховання  дітей-сиріт та дітей, позбавлених  батьківського піклування

 

В Україні в останні роки спостерігається  поширення такого явища, як соціальне  сирітство – соціальне явище, обумовлене ухилянням або усуненням батьків від виконання батьківських обов’язків стосовно неповнолітньої дитини [1, c. 112]. Поширення соціального сирітства спричинене певними економічними та соціальними чинниками (С. Воскобойнікова, Л. Євграфова, Є. Слуцький). Економічні причини: матеріальні труднощі сімей, які виховують дітей; поширення безробіття; погіршення функціонування державних установ, покликаних займатися вихованням, навчанням дітей; погіршення умов утримання дітей у державних закладах. Соціальні: зростання кількості кризових сімей; алкоголізація, наркоманізація населення; послаблення моральної відповідальності батьків за виховання дітей [2, c. 78].

Вітчизняні науковці, зокрема Л. Кравчук, І. Цибульна, досліджували загальні питання реалізації державної політики щодо дітей; О. Карпенко, В. Козубовський, Т. Макійчук, В. Москалюк, О. Ноздріна висвітлювали засади соціального захисту дітей, позбавлених батьківського піклування; історія становлення інституту опіки та піклування присвячено роботи Н. Дьячковського, О. Карпенка, С. Морозової, Д. Прутян. Водночас практика діяльності служб у справах дітей в умовах їх реформування залишається малодослідженою.

Деформація сімейних стосунків, асоціальні прояви поведінки батьків і оточення впливають на процес становлення особистості дитини (М. Алексєєва, М. Буянов, С. Воскобойнікова, В. Мухіна). Становлення особистості відбувається в процесі формування самосвідомості індивіда, засвоєння досвіду і цінностей суспільства – процесі соціалізації, основою формування і розвитку особистості дитини якого є, у першу чергу, сімейне оточення, умови сімейного виховання.

Наслідком соціального сирітства  є порушення усього процесу соціального  розвитку дитини, становлення її як соціальної особистості (Я. Гошовський, А. Мудрик, В. Сухомлинський). У дітей, які ростуть в умовах фактичної відсутності батьківського піклування, спостерігаються: порушення фізичного та психічного здоров’я, деформація особистісних якостей дитини; неспроможність до повноцінного сімейного життя, виконання у майбутньому батьківських обов’язків; розвиток асоціальних установок, неприйняття соціальних цінностей суспільства; кримінальні прояви, алкоголізація та наркоманізація підлітків (В. Васютинський, З. Зайцева, В. Оржеховська, А. Співаковська, В. Юнацький та ін.).

Особлива увага з боку держави і суспільства повинна приділятися дітям, які опинилися у кризовій ситуації. Адже аксіомою є те, що наше майбутнє визначається сучасним вихованням підростаючого покоління.

Усталена в Україні система  державної опіки над дітьми-сиротами та дітьми, які залишились без батьківського піклування, структурована таким чином, щоб дитина була доглянута державними установами від часу свого народження до набуття повноліття, завданням яких є утримання, виховання, надання професійних навичок.

В останні роки у психології, педагогіці, соціальній роботі визнання того, що розвиток, виховання дитини найкраще відбуваються у сім’ї, призвело до непопулярності і закриття установ  для неповнолітніх інтернатного типу, викликало стремління будь що зберегти сімейні відносини. Основним чинником, що впливає на становлення особистості дитини в умовах інтернатного виховання, є пролонгована соціальна та психологічна депривація дитини, яку Я. Гошовський визначає як “закладові” депривацію [2, c. 135]. Деякі вчені-психологи (Р. Брахман, Д. Годовікова, І. Залисіна, В. Кондрашин) зазначають ознаки “госпіталізму” у розвитку вихованців, що виявляється у підвищеній конфліктності, зниженій емоційності, пасивності в організації діяльності.

Проблемам соціальної адаптації, морально-правового, естетичного, статевого виховання вихованців дитячих будинків сімейного типу присвячені роботи українських науковців: Л. Дробот, Л. Єременко, Л. Кузьменко, Н. Рєпи, В. Г. Слюсаренко, Л. Смагіної, В. Чечет, В. Яковенко.

Криза сучасної сім’ї негативно позначилась на стані дитинства в державі, що призвело до зростання соціального сирітства та збільшення чисельності дитячих будинків та шкіл-інтернатів. Більшість випускників державних закладів виховання для сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування збільшують категорію знедолених верств суспільства. Як правило, ці люди, не маючи досвіду родинної соціалізації не здатні передати сімейні цінності. Вони відтворюють потенційних сиріт, зводячи усі позитивні зусилля у подоланні сирітства нанівець.

Фактично на сучасному  етапі в українському суспільстві  відбуваються поступові зміни у  більш позитивному сприйнятті усиновлення  та піклування за сиротами. У вирішенні  цього завдання державна політика йде  правильним шляхом. Забезпечення матеріальної стабільності сім’ї та надання фінансової допомоги з боку держави є вагомими стимулами для розвитку сімейних форм виховання сиріт. Але постає нова проблема – забезпечення якості у вихованні і опіки.

В Україні завдання по реалізації підтримки та супроводження сімей покладено на структурні підрозділи державної соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді та їх спеціалізовані формування.

Необхідність сімейного  оточення для гармонійного розвитку дитини, вплив сімейних форм виховання  на соціалізацію та особистісне становлення підкреслювали видатні педагоги – М. Драгоманов, Я. Корчак, П. Лесгафт, О. Макаренко, В. Сухомлинський, К. Ушинський. Саме у сім’ї започатковуються світогляд, морально-естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтації дитини, тобто те, що згодом становитиме її сутність як особистості.

Розширення мережі дитячих  будинків сімейного типу дасть можливість прискорити вирішення проблеми дітей, які залишились без нагляду та притулку, реалізувати їх право на сімейне виховання та здоровий розвиток.

 

 

 

1.2 Альтернативні форми виховання дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківської опіки

 

У світі існує кілька альтернатив утриманню дітей  у державних установах. Моделі деінституціалізації (тобто переміщення дітей із “масових” закладів (інституцій) в альтернативне, більш турботливе середовище, а також надання допомоги за місцем проживання) включають у себе різнопланові заходи.

Якщо говорити про  соціально-педагогічну роботу з сім’єю як засобу запобігання появі бездоглядних дітей або їхньої інституціалізації, то у світовій практиці відпрацьовані такі напрями:

• розміщення дітей із девіантною поведінкою та сиріт у прийомних сім’ях та ДБСТ;
• нормалізація дітей, які мають функціональні обмеження у фізичному та розумовому розвитку, в біологічних та прийомних сім’ях, ДБСТ;
• громадська підтримка;
• усвідомлене батьківство;
• укріплення сімей, що переживають кризу;
• організація груп само- та взаємопідтримки і допомоги, діяльність фахівців із сімейної просвіти;
• формування гендерної рівності, захист жіночих, дитячих прав у сім’ї та суспільстві;
• запобігання і боротьба з насильством у родині;
• запобігання та боротьба з наркоманією, курінням, алкоголізмом, проституцією в родині;
• навчання членів сім’ї поведінці у кризових ситуаціях (підтримка тяжкохворих, догляд за ними, спілкування з ними та найближчим оточенням, перебування члена сім’ї під слідством та у в’язниці тощо);
• підтримка сім’ї в кризових ситуаціях (смерть члена сім’ї, вихід дитини з сім’ї, випадки насильства в сім’ї, вимушена зміна місця проживання, втрата роботи членами сім’ї, народження дитини з особливими потребами);
• адаптація сімей у новому середовищі;
• забезпечення умов для поєднання праці з сімейними обов’язками і з життєвими інтересами людини;
• планування сім’ї, профілактика ранніх та небажаних вагітностей через статеве виховання;
• об’єднання поколінь (непрацюючих пенсіонерів і молодих активних, але з недостатньою освітою і досвідом молодих осіб) [4, с. 78].

Не всі ці напрями  реалізуються в Україні повною мірою. Однак відбувається й поступова трансформація державної системи опіки та піклування за дітьми, що залишилися без догляду батьків, апробуються нові форми і методи підтримки кризових та прийомних родин.

На даний час питання надання  статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування регулюється Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866, що набрала чинності 17.10.2008 [3, с. 27].

Щодо дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського  піклування, які набули відповідного статусу до набуття чинності постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866, то їх статус без спеціального на те рішення підтверджується комплектом документів, зокрема:

- статус дитини-сироти – свідоцтвом про смерть кожного з батьків.

- статус дитини, позбавленої  батьківського піклування:

- батьки якої позбавлені  батьківських прав – рішенням суду;

- яка відібрана у  батьків без позбавлення батьківських прав – рішенням суду;

- батьки якої визнані  безвісно відсутніми – рішенням суду;

- батьки якої оголошені судом померлими – свідоцтвом про смерть, виданим органами реєстрації актів цивільного стану;

- батьки якої визнані  недієздатними – рішенням суду;

- батьки якої відбувають покарання в місцях позбавлення волі – вироком суду;

- батьки якої перебувають  під вартою на час слідства – постановою суду;

- батьки якої знаходяться  у розшуку органами внутрішніх  справ, пов’язаному з ухиленням  від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження – ухвалою суду або довідкою органів внутрішніх справ про розшук батьків та відсутність відомостей про їх місцезнаходження;

- у зв’язку з тривалою  хворобою батьків, яка перешкоджає  їм виконувати свої батьківські обов’язки – довідкою закладу охорони здоров’я, що оновлюється раз на півроку;

- підкинутої дитини, батьки  якої невідомі, покинутої в пологовому  будинку, іншому закладі охорони  здоров’я або яку відмовилися  забрати з цих закладів батьки, інші родичі – актом за формою, затвердженою МОЗ і МВС.

Аналізуючи стан справ дітей-сиріт  та дітей, позбавлених батьківської опіки в Україні, можна сказати, що ця категорія потребує особливого правового та соціального захисту. Для цього в державі на зміну школам-інтернатам створюються інноваційні форми опіки дітей сиріт  та дітей позбавлених батьківської опіки – ДБСТ та прийомні сім’ї тощо.

 

 

 

 

 

1.3 Нормативно-законодавча база соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

Держава здійснює повне забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Допомога та утримання таких дітей не можуть бути нижчими за встановленні мінімальні стандарти, що забезпечують кожній дитині рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку на рівні, не нижчому за встановлений прожитковий мінімум для таких осіб. Державні піклування, встановлюються незалежно від того, де така дитина перебуває на утримані та вихованні.Відповідно до статті 4 Закону “Про забезпечення організаційно – правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” заходи соціального захисту щодо цієї групи дітей гарантуються, забезпечуються й охороняються державою.

Законодавчо визначені пріоритети сімейного влаштування дітей, які залишилися без батьківської опіки: згідно зі статтею 6 Закону України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” за умови втрати дитиною батьківського піклування відповідний орган опіки та піклування вживає вичерпних заходів щодо влаштування дитини в сім’ї громадян України – на усиновлення, під опіку або піклування, у прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу [1, c. 112].    

 З метою забезпечення  пріоритетності сімейного влаштування  дітей – сиріт та дітей,  позбавлених батьківського піклування, в Україні створюються сімейні  форми влаштування таких дітей:  прийомні сім’ї та дитячі будинки  сімейного типу.

 Постановою Кабінету Міністрів України від 06.02.2006 р. № 106 затверджено Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у прийомних сім’ях та ДБСТ за принципом “гроші ходять за дитиною” [2, с. 25].

Дитячий будинок сімейного  типу – окрема сім’я, що створюється  за бажанням подружжя або окремої  особи, яка не перебуває у шлюбі, для забезпечення сімейним вихованням та спільного проживання не менше п’яти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (Сімейний кодекс України, стаття 256-2) (Додаток Б).

Функціонування дитячих будинків сімейного типу регулюється Положенням про дитячий будинок сімейного  типу, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 564 від 26 квітня 2002 р. глава 20-2 Сімейного Кодексу України; Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 № 564 „Про затвердження положення про дитячий будинок сімейного типу”) (Додаток А). Метою створення дитячого будинку сімейного типу є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Дитячий будинок сімейного типу відрізняється від іншиих форм влаштування дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, тим, що держава надає сім’ї матеріальну та соціальну підтримку

 Діти, які виховуються в прийомних сім’ях та ДБСТ, не позбавляються статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, що передбачає збереження за ними пільг та соціальних гарантій, передбачених законодавством для цієї категорії дітей.

 Закон України “Про забезпечення організаційно-правових умов спільного захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” (стаття 1) дає таке тлумачення термінів “дитина-сирота” та “дитина, позбавлена батьківського піклування”:

• дитина-сирота – дитина, в якої померли чи загинули батьки.
• діти, позбавлені батьківського піклування – діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебування їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти [3, с. 28]. Одночасно постає і проблема соціального  захисту такої категорія дітей як “діти вулиці”.

В Україні здійснюється централізований облік дітей-сиріт  та дітей, позбавлених батьківського  піклування. Законодавчо визначено обов’язок керівників закладів, де перебувають або виховуються такі діти, щодо надання інформації про вихованців, що залишилися без піклування батьків, до місцевих органів з опіки га піклування з метою усиновлення даної категорії дітей, передачі їх під опіку чи на виховання у сім’ї громадян.

 

 

Висновки до першого розділу

 

На жаль в Україні, як і в інших країнах світу, є діти, які живуть у виключно тяжких умовах і потребують особливої  уваги. У першу чергу це стосується дітей-сиріт та дітей, позбавлених  батьківського піклування. У теперішній час загострюється проблема соціального сирітства.

Потреба змін існуючої опіки  та піклування над дітьми в Україні  є визнаною широким колом фахівців та державою. Свідченням того є створення  та розвиток прийомної сім’ї та ДБСТ, подальше вдосконалення діяльності мережі центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Запровадження в Україні  інституту влаштування дітей-сиріт  та дітей, позбавлених батьківських прав у дитячому будинку сімейного типу зумовило потребу розробки відповідних законопроектів. На сьогодні функціонування цього інституту закріплено законодавчо, а практика влаштування цих дітей у формах ДБСТ в країні щорічно поширюється.

Стаття 52 Конституції  України проголошує, що утримання  і виховання дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування, покладається на державу. Незважаючи на це, найкращим середовищем для розвитку дитини залишається сім’я [3, c. 23]. Сім’я має нести відповідальність за створення для цього відповідних умов, має виступати основним джерелом матеріальної та емоційної підтримки, психологічного захисту дитини, засобом забезпечення і передачі національно-культурних і загальнолюдських цінностей прийдешнім поколінням. Тому в Україні визнано пріоритет сімейного виховання та необхідність забезпечення всебічної підтримки осіб, які виявили бажання взяти на виховання покинутих дітей.

Перший крок у цьому  напрямку вже зроблено – створено дитячі будинки сімейного типу, які  поєднують у собі сімейну турботу  про дітей-сиріт і дітей, позбавлених  батьківського піклування, та фінансову підтримку з боку держави. Але, незважаючи на досвід існування дитячих будинків сімейного типу, правове регулювання відносин, що виникають під час їх діяльності не можна визнати оптимальним

Соціальна підтримка  дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківської опіки в сучасних умовах набуває особливої значущості. Її реалізація залежить не тільки від сім’ї, а й від діяльності суспільних інститутів, які сприяють соціалізації, беруть участь у вихованні та навчанні дітей. Важливою умовою успіху на шляху реформування системи опіки та піклування, охорони дитинства є державна соціальна підтримка стосовно сім’ї та дітей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Аналіз функціонування дитячих будинків сімейного типу

 

2.1 Зарубіжний досвід становлення дитячих будинків сімейного типу як сімейної форми опіки

 

Вирішення на державному рівні проблеми утримання, виховання  та розвитку дітей-сиріт і дітей, які залишилися без батьківського  піклування, сягає своїм корінням у далеке минуле. В більшості європейських країн перші дитячі притулки з'являються в XVII-XVIII ст. Але вже тоді, поряд з державними інститутами, були окремі люди, які за згодою державних органів брали таких дітей на виховання, прагнучи створити для них сімейні умови життєдіяльності, підготувати до майбутнього самостійного життя.