Доказування і докази при розслідуванні податкових злочинів

Зміст

 

Вступ………………………………………………………………………………..3

 

РОЗДІЛ 1. Доказування  і докази при розслідуванні податкових злочинів…….6

1. Процес доказування при розслідуванні податкових злочинів……………..6
2. Предмет доказування………………………………………………………...14
3. Поняття і місце доказів при розслідуванні податкових злочинів…………17
4. Способи збирання, перевірки й оцінки доказів та їх процесуальних джерел…………………………………………………………………………24

РОЗДІЛ 2. Учасники (суб’єкти) доказування…………………………………..36

2.1. Поняття і  класифікація учасників (суб'єктів) доказування……………….36

 

Висновки…………………………………………………………………………..41

Список використаної літератури………………………………………………...42

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність  теми дослідження. Податкова система  є одним з найважливіших елементів  економіки України, її формування відбувається в умовах економічних перетворень, переходу до економіки ринкового типу.

Здійснення перешкод надходженням до бюджету ставить  під загрозу фінансове забезпечення держави та знижує ефективність податкової політики.

При розслідуванні  податкових злочинів використовуються ті ж норми, принципи та окремі інститути, які регулюють кримінальний процес взагалі, але застосовують їх слідчі та співробітники оперативних служб податкової міліції, відповідно до конкретних обставин (слідчих ситуацій), що підлягають розслідуванню та доказуванню в кримінальній справі чи протокольному провадженні, порушених за фактом вчинення злочинів, вчинених у сфері оподаткування.

Завдання оперативних  служб (як органу дізнання) та слідчих  податкової міліції (як органу досудового слідства) при виконанні ними своїх функціональних обов’язків, пов’язаних з виявленням, документуванням, розслідуванням та попередженням порушень податкового та валютного законодавства, обумовлені цілями та завданнями кримінального судочинства нашої держави, викладеними в ст.2 КПК України:

- охорона прав  та законних інтересів фізичних  та юридичних осіб, які беруть  участь у кримінальному судочинстві;

- швидке і  повне розкриття злочинів;

- викриття винних;

- забезпечення  правильного застосування закону  з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден безвинний не був покараний.

Всі перелічені завдання вирішуються в ході розслідування  податкових злочинів. Виконання співробітниками  податкової міліції загальних вимог  кримінального процесу стосовно розслідування (доказування) фактів вчинення будь-яких злочинів забезпечує повне, об’єктивне та всебічне дослідження обставин справи, порушеної за фактом вчинення податкового злочину, виявлення фактів, що викривають або оправдовують обвинуваченого, а також обставин, які пом’якшують чи обтяжують його відповідальність, тобто забезпечує встановлення істини по справі, як того вимагає ст.22 КПК України.

Сучасний стан діяльності по боротьбі з ухиленням  від сплати податків характеризується нестабільністю податкового законодавства, недостатнім професіоналізмом співробітників контролюючих органів, а також наявністю зловживань з їх боку. Вдосконалення діяльності органів попереднього слідства та дізнання в розслідуванні даної категорії злочинів слід розглядати як одну з найважливіших задач.

Таким чином, викладене  вище зумовлює актуальність дослідження  курсової роботи.

Метою курсової роботи є об’єктивне і всебічне висвітлення місця і ролі суб’єктів  доказування в сучасному кримінальному  процесі.

Відповідно до мети, поставлено такі завдання:

- визначити теоретичні засади дослідження процесу доказування при розслідуванні злочинів, вчинених у сфері оподаткування;

- визначити поняття  та класифікацію суб’єктів доказування.

Об’єктом дослідження  курсової роботи є кримінально-процесуальне законодавство України з питань доказування і доказів у кримінальному процесі.

Предмет дослідження  – предмет, межі, мета і суб’єкти процесу доказування при розслідуванні  злочинів, вчинених у сфері оподаткування.

Методологічну і методичну основу дослідження становлять сучасні теорії доказів у кримінально-процесуальному праві. Соціально-правові, організаційно-управлінські проблеми доказів і доказування у кримінальному процесі відображено у працях В. Д. Арсеньєва, В. А. Вакіна, Л. М. Корнєєвої, Є. Г. Коваленка, М. М. Михеєнка, М. С. Строговича, В. М. Тертишника та ряду інших авторів.

Дослідження здійснене  на основі системного підходу з використанням  таких методів: структурного аналізу, аналізу літературних джерел, історичного прогнозування. Матеріали і висновки можуть бути використані у юридичній практиці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Доказування і докази при розслідуванні податкових злочинів

 

1. Процес доказування при розслідуванні податкових злочинів

 

Загальне поняття  доказування у кримінальному процесі можна визначити таким чином: це - діяльність суб`єктів кримінального процесу по збиранню, перевірці та оцінці доказів і їх процесуальних джерел, а також формулювання на цій основі певних тез і наведення аргументів для їх обгрунтування або спростування. [3]

 Кримінально-процесуальне  доказування регулюється нормами  кримінально-процесуального права,  які в своїй сукупності називаються доказовим правом. [3]

 Як істина  у цілому, так і окремі факти,  обставини справи встановлюються  слідчими органами, прокурором і судом лише шляхом кримінально-процесуального доказування, під час якого збираються, перевіряються, оцінюються докази і на їх підставі приймаються та обгрунтовуються процесуальні рішення. Доказування й докази є основним змістом кримінального процесу.

 З метою  належного розслідування будь-якого  злочину, слідчий повинен чітко  визначитись із колом обставин, які йому необхідно доказати, щоб зробити висновок про те, що вчинено дійсно злочин, за  який передбачено законом кримінальну  відповідальність, тобто вірно визначити предмет доказування.

 Під предметом доказування в кримінальному процесі слід розуміти таку сукупність передбачених кримінально-процесуальним законом обставин, установлення яких необхідне для вирішення заяв і повідомлень про злочини, кримінальної справи в цілому або судової справи в стадії виконання вироку, а також прийняття процесуальних профілактичних заходів у справі. [3]

Сукупність обставин, установлення яких необхідне для  вирішення кримінальної справи у  цілому, передбачена ст.ст. 64 та 23 КПК України.

Згідно ст. 64 КПК України при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню:

1. подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставин вчинення злочину);

2)  винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;

3) обставини,  що впливають на ступінь і  характер відповідальності обвинуваченого, а також інші обставини, що  характеризують особу обвинуваченого;

4) характер і  розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.

Ці обставини доповнює ст.23 КПК України, зобов’язуючи при  провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчого, прокурора і суд виявити причини і умови, які сприяли вчиненню злочину.

Предмет доказування конкретизується  ст. 433 КПК України стосовно справ  про злочини неповнолітніх та ст.412 КПК України – стосовно осіб, які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину або вчинили суспільно небезпечні діяння у стані неосудності

Предмет доказування – це система обставин, які відображають властивості та зв’язки досліджуваної події, суттєві для правильного вирішення кримінальної справи та реалізації у кожному конкретному випадку завдань судочинства. Ці обставини установлюються шляхом процесуального доказування, тобто за допомогою передбачених законом способів.

Визначеність предмету доказування  обумовлює мету та межі дослідження.

Вірне визначення предмету доказування  по конкретній кримінальній справі – умова цілеспрямованої діяльності органів досудового слідства та суду, забезпечення повноти, всебічності та об’єктивності дослідження обставин справи. [3]

Виходячи з викладеної інформації, до обставин, які підлягають доказуванню (предмету доказування) при вчиненні податкових злочинів слід віднести:

1).  Подію злочину.

 З метою  визначення наявності події злочину,  для кожного із підсідних слідчим  податкової міліції злочинів, характерні  свої  обставини, доказування  яких є обов`язковим.

Так, подія злочину, передбаченого ст.212 КК України, має місце лише при сукупності таких обов’язкових умов:

1. Коли податки,  збори чи  обов’язкові платежі,  які умисно не сплачені, зазначені   у ст.ст. 14 або 15 Закону “Про  систему оподаткування”. Наведений у цих статтях перелік податків, зборів та обов’язкових платежів є вичерпним. [3]

2. Коли об’єкт  оподаткування передбачений законом. (В цьому випадку під об’єктом  оподаткування треба розуміти  об’єкти, які обкладаються встановленими  законодавством податками, зборами, іншими обов’язковими платежами (по кожному виду податкового платежу – свій об`єкт оподаткування, зазначений у відповідному законодавчому документі, який встановив цей вид податку, збору та обов`язкового платежу).  Об’єктами оподаткування (в загальному розумінні цього поняття) згідно ст.6 Закону “Про систему оподаткування” є доходи (прибуток),  додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), в тому числі митна, або її натуральні показники; спеціальне використання природних ресурсів; майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти, визначені законами України про оподаткування. [12]

3. Коли платник  податку, збору чи іншого обов’язкового  платежу визначений як такий  відповідним законодавством, тобто  є суб’єктом вчиненого злочину.

Суб’єктами  злочину, передбаченого ст. 212 КК України  можуть бути:

        3.1. службові особи підприємств,  установ, організацій незалежно  від форм власності, на яких  покладені обов’язки по веденню  бухгалтерського обліку, представленню  податкових декларацій, бухгалтерських звітів, балансів, розрахунків та інших документів, пов’язаних із обчисленням і сплатою обов’язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів (керівники підприємств, установ і організацій, їх заступники, головні бухгалтери і службові особи бухгалтерій);

        3.2. будь-які громадяни, у тому  числі громадяни-підприємці, які  зобов’язані представляти до  податкових органів декларації  про доходи або сплачувати  обов’язкові платежі, збори. [4]

4. При цьому,  щоб подія податкового злочину була доказана – ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів повинно бути вчиненим з прямим умислом і сума несплаченого платежу повинна бути не менше 17000 грн. [4]

5. Необхідно  точно визначити період часу, в який вчинено ухилення від сплати того чи іншого виду податку, збору та обов`язкового платежу, враховуючи чи передбачена була в цей період кримінальна відповідальність за його несплату (наприклад, до 26 лютого 1997 року фізичні особи та приватні підприємці не несли кримінальної відповідальності за несплату податків, тобто суб'єктами відповідальності за ст.212 КК України не були (на той час – ст.148-2 КК України)).

2). Як і при  вчиненні будь-якого, передбаченого  Кримінальним кодексом України,  злочину, при вчиненні податкових злочинів необхідно доказати винність обвинуваченого.

Слід мати на увазі, що при вчиненні злочину, передбаченого  ст. 212 КК України, мотиви злочину (що важливо  і обов’язково необхідно доказати при вчиненні ряду інших злочинів) значення не мають.

Ст.212 КК України передбачає кримінальну відповідальність (тобто винність особи) не за сам факт несплати в установлений строк податків, зборів та інших обов’язкових платежів, а за умисне ухилення від їх сплати. Про наявність умислу, спрямованого на ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів можуть свідчити, наприклад, перекручування відомостей в обліковій чи звітній документації; неоприбуткування готівкових коштів, одержаних за виконання робіт чи надання послуг; ведення подвійної (офіційної та неофіційної) бухгалтерії; використання банківських розрахунків, про які не повідомлено органи державної податкової служби; підвищення фактичних затрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції, тощо.

Також при вчиненні податкового злочину період роботи на посаді керівника чи головного бухгалтера підозрюваного(обвинуваченого) в ухиленні від сплати податків, зборів чи обов`язкових платежів, повинен припадати на період, за який виявлено умисну несплату грошових коштів до бюджету. Тобто, підозрювана особа конкретно відповідає (признається винною) тільки за особисто несплачені до бюджету податки, збори та інші обов’язкові платежі, в період її роботи на цьому підприємстві (в установі). Це правило обов’язкове при притягненні до кримінальної відповідальності за вчинення податкових злочинів службових осіб підприємств (установ) всіх форм власності, якщо вони зареєстровані як суб’єкти господарювання чи підприємницької діяльності в Україні.

3). До обставин, які впливають на ступінь і  характер відповідальності обвинуваченого, а також обставин, що характеризують особу обвинуваченого у вчиненні податкових злочинів, необхідно віднести:

3.1.  вчинення  умисного ухилення від оподаткування  за попереднім зговором групою  осіб;

3.2. збитки завдані  державі та несплату податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ненадходження коштів до бюджетів чи державних цільових фондів) у значних, великих чи особливо великих розмірах – в залежності від донарахованих за результатами перевірки, а в подальшому - фактично доказаних слідством несплачених грошових сум,  як наслідок злочинних дій обвинуваченого.

При цьому необхідно  документально (за допомогою бухгалтерських документів, які відображають фінансово-господарську діяльність перевіреного суб’єкту господарювання чи підприємницької діяльності) підтвердити розмір (суму)  коштів,  які фактично не поступили до бюджету чи цільового фонду:

- значний розмір коштів – коли загальна сума несплачених податків, зборів чи обов’язкових платежів в тисячу і більше разів перевищує установлений неоподатковуваний мінімум доходів громадян (17 тис. грн. – 51 тис. грн.);

- великий розмір коштів – коли загальна сума несплачених податків обов’язкових платежів в три тисячі і більше разів перевищує установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (51 тис. грн. – 85 тис. грн.);

• особливо великий розмір коштів – коли загальна сума несплачених

 податків, зборів, інших обов’язкових платежів  в п`ять тисяч і більше разів  перевищує установлений законодавством  неоподатковуваний мінімум доходів  громадян (85 тис. грн. і більше).  [13]

    3.3. попередню  судимість особи, яка вчинила   податковий злочин.

При цьому, у  зв`язку з прийняттям нині діючого  КК України, слід мати на увазі, що особа  повинна бути судима тільки за злочини, передбачені ч.3 ст.148-2 КК України (у термін до 01 вересня 2001 року) та будь-якою частиною  ст.212 КК України (у термін після 01 вересня 2001 року), і судимість у неї повинна бути не знята і не погашена в установленому законом порядку.

4). Характер і  розмір шкоди, завданої у результаті вчинення податкового злочину, – це розмір шкоди, заподіяної державі (цільовому фонду) несплатою податків, зборів та обов’язкових платежів, який дорівнюється сумі умисно несплачених коштів. Розміри коштів, які законодавець вважає кваліфікуючими при вчиненні податкових злочинів:

- значний розмір;

- великий розмір;

- особливо великий  розмір – наведені вище на  прикладі ст.212 КК України.

По інших податкових злочинах, віднесених до підслідності слідчих податкової міліції, розмір шкоди необхідно дивитись у відповідних статтях КК України.

Крім  того, діями службових осіб шкода  при вчиненні злочину, передбаченого  ст.212 КК України, завдається інтересам  юридичної особи.

Вираз ця шкода  знаходить у сумах штрафів  та пені, нарахованих юридичній особі  податковою службою за несплату податків, зборів та обов’язкових платежів.

Законодавець  кваліфікує шкоду, завдану юридичній  особі, як істотну шкоду,  коли заподіяні матеріальні збитки в сто і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (1700 грн. - 4250 грн.), а також, як тяжкі наслідки, коли завдаються юридичній особі збитки, які за своїм розміром у двісті п’ятьдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (4250 грн. і більше). Необхідно мати на увазі органам дізнання та слідства – що при вчиненні податкових злочинів практично завжди має місце зловживання службових осіб, які вчинили податкові злочини, своїм службовим становищем та службове підроблення. Тому необхідно також доказувати розмір шкоди, завданої службовими особами керованим ними підприємствам, установам та організаціям (юридичним особам). Тобто мати на увазі, що має місце ідеальна сукупність вчинення злочинів, передбачених ст. 212 та 364 і 366 КК України, яка потребує збору відповідного обсягу доказів, які перелічені вище.

З предметом доказування тісно пов’язане поняття меж доказування  (дослідження) обставин кримінальної справи.

В юридичній  літературі поширена думка, що предмет  і межі доказування співвідносяться  між собою як мета і засіб її досягнення. Межі доказування визначають глибину, ступінь дослідження обставин справи, коло, обсяг доказів та їхніх джерел, необхідних для цього. [5]

Таким чином, під межами доказування необхідно розуміти  такий обсяг доказового матеріалу (доказів та джерел доказів), який забезпечує надійне, достовірне встановлення всіх обставин, що стосуються предмета доказування, правильне вирішення справи і прийняття процесуальних заходів для запобігання злочинам.

Звуження меж  доказування приводить до того, що деякі обставини, які входять до предмету доказування, будуть недостатньо досліджені через прогалини у доказовому матеріалі або їх не можна буде визнати встановленими внаслідок недостатньої глибини дослідження, що не забезпечує надійності висновків.

Безпідставне розширення меж доказування веде до невиправданої надмірності доказової інформації, тобто збирання доказів, які не стосуються справи, або встановлюють обставини,  що вже надійно доведені. [5]

Наприклад,  при  розслідуванні фактів ухилення від  оподаткування (ст.212 КК України), межі доказування (дослідження) по кримінальній справі окреслені обсягом інформації, викладеної в акті перевірки дотримання податкового законодавства суб’єктом господарювання.

Тобто, в об`ємі  порушень податкового законодавства,  виявлених у ході перевірки і викладених в акті, визначаються межі доказування,  коло та обсяг доказів та джерел доказів, необхідних для дослідження обставин справи. Іншими словами, обсяг доказового матеріалу, який забезпечить надійне, достовірне  встановлення всіх обставин, що стосуються доказування факту вчинення податкового злочину, а потім і правильне вирішення справи, визначається об`ємом виявлених порушень податкового законодавства, відображених у висновках акту перевірки.

 

2. Предмет доказування

 

Щодо предмета доказування, то в літературі існує кілька визначень цього питання. Коло фактів, що підлягають дослідженню і встановленню в кримінальній справі для її правильного вирішення, називають предметом доказування.

При провадженні  дізнання, досудового слідства і розгляді справи в суді доказуванню підлягають:

1) подія злочину  (час, місце, спосіб та інші  обставини вчинення злочину);

2) винність обвинуваченого  у вчиненні злочину і мотиви  злочину;

3) обставини,  що впливають на ступінь тяжкості  злочину, а також обставини,  що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання;

4) характер і  розмір шкоди, завданої злочином, а також розміри витрат закладу  охорони здоров'я на стаціонарне  лікування потерпілого від злочинного  діяння (ст. 64 КПК).

Щодо поняття  предмета доказування існують різні погляди.

Наприклад, Г. М. Миньковський, В. Г. Танасевич та О. О. Ейсман зазначають: «Предмет доказування  — це система обставин, які виражають  якості і зв'язки досліджуваного об'єкту чи події, істотні для правильного  вирішення кримінальної справи і реалізації в кожному конкретному випадку завдань судочинства»1. А. С. Кобліков вважає це визначення не зовсім вдалим, оскільки воно не розкриває сутності поняття. Предмет доказування, на його думку, — це сукупність істотних для справи обставин, що повинні бути встановлені в процесі доказування по кримінальній справі в інтересах їх правильного вирішення2. В. О. Бакін зазначає, що «законодавча схема предмета доказування — це інформаційна система, що складається з набору значень нормативного порядку, яка керує діяльністю посадових осіб, що ведуть процес по конкретній справі та учасників процесу з виявлення і встановлення у злочинних подіях обставин, потрібних для вирішення завдань кримінального судочинства»3. Останнє визначення є складним і, так би мовити, не кримінально-процесуальним, воно сформульоване швидше з позицій теорії інформації. Крім того, навряд чи правильно говорити у визначенні предмета доказування про «злочинні події», оскільки не тільки вони є предметом дослідження в кримінальному процесі.

З предметом  доказування тісно пов'язано поняття  меж доказування (дослідження). Під  межами доказування слід розуміти необхідну  і достатню сукупність доказів, зібраних по справі, які забезпечують правильне  її вирішення. Якщо поняття предмету доказування виражає, що повинно бути з'ясовано, встановленопо справі, то поняття меж доказування виражає кордони, обсяг і глибину дослідження всіх істотних обставин справи. Правильне встановлення меж доказування передбачає:

а) забезпечення з необхідною повнотою з'ясування обставин, що становлять предмет доказування;

б) використання з цією метою лише допустимих доказів, причому в обсязі, необхідному  для достовірних висновків у  справі.

Аналізуючи низку  праць з цього питання, слід зазначити, що у різних процесуалістів різні погляди на предмет і межі доказування. Наприклад, Р. Д. Рахунов стверджує: «Межі доказування — це менш вдале викладення обставин, які підлягають доказуванню по кримінальній справі»1. Таке розуміння меж доказування не дістало підтримки в юридичній літературі та було піддано обґрунтованій критиці, оскільки предмет і межі доказування — поняття хоч і взаємопов'язані, але не рівнозначні; кожне з них має властивий тільки йому юридичний зміст і призначення в кримінально-процесуальному доказуванні. Межі доказування визначають глибину, ступінь дослідження обставин, що підлягають встановленню, коло, обсяг доказів та їх джерел, доказових фактів, процесуальних дій, необхідних для цього. Якщо предмет доказування слід розглядати як межі дослідження обставин справи по горизонталі, то межі доказування, що визначають глибину їх дослідження, можна умовно визначити, як межі по вертикалі, зазначає Л. М. Карнєєваа.

В юридичній  літературі поширена думка (і вона в  цілому правильна), що предмет і межі доказування співвідносяться між собою як мета і засіб їх досягнення. Неправильне визначення меж доказування може призвести до його звуження або необґрунтованого розширення. При звуженні меж доказування деякі елементи предмета доказування будуть недостатньо досліджені через прогалини в доказовому матеріалі або ж їх неможливо буде визнати встановленими в результаті недостатньої глибини їх дослідження, що забезпечує надійність висновків. Необґрунтованерозширення меж доказування зумовлює невиправдану надмірність доказової інформації, тобто збирання фактичних даних, що не стосуються справи.

Оскільки предмет  доказування і вимога закону про  всебічне, повне й об'єктивне дослідження  всіх обставин справи однакові як для  стадії досудового слідства, так і  для стадії судового розгляду, то і  межі доказування на цих стадіях повинні бути однаковими. Але через пошуковий, дослідницький характер процесуальної діяльності на цих стадіях, а також неправильне або неточне визначення меж доказування ці межі в них фактично можуть і не збігатися. Вони можуть бути ширшими на досудовому слідстві, аніж у суді, і навпаки, вони можуть бути ширшими в суді, а не на досудовому слідстві.

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Поняття і місце доказів при розслідуванні податкових злочинів

 

 Доказами у кримінальній справі є всякі фактичні  дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган  дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст.65 ч.1 КПК України).

  Докази, як  фактичні дані,  можуть поділятись  на:

• прямі та непрямі;
• обвинувальні й виправдувальні;
• первинні та похідні. [14]

   Первинним і похідним можуть бути як фактичні дані, так і їх джерела.

   Підставою  для   поділу  доказів  на прямі та непрямі (побічні) є їх відношення  до обставини, яка підлягає доказуванню.

  Прямі докази безпосередньо вказують на певну обставину або ж на її відсутність.

   Непрямі (побічні)  докази не є гіршими, ніж прямі, але користуватися ними складніше. Треба, щоб вони були тісно взаємопов`язані, створювали систему доказів, де кожний непрямий доказ був би наче кільцем нерозривного ланцюга. [14]

 При розслідуванні  податкових злочинів мають місце  як прямі, так і непрямі (побічні)  докази. Так,  внесення невірних відомостей в документи, пов`язані з обчисленням і сплатою обов`язкових платежів до бюджетів або державних цільових фондів (до податкових декларацій, розрахунків, звітів і балансів тощо)  робить ці документи прямими доказами умисного ухилення від сплати податків, зборів чи обов`язкових платежів службовими особами суб`єкту господарювання чи приватним підприємцем.