Документирование ликвидации предприятия

33

ВСТУП

Актуальність обраної теми полягає в тому, що у конкурентній боротьбі перемагає тільки той, хто швидше за інших реагує на зміни в бізнесі і приймає більш вірні рішення. Саме інформаційні технології допомагають керівникам промислових підприємств у вирішенні цих складних задач.

Мета написання роботи полягає в вивченні питань, пов’язаних з структурою і складовими частинами інформаційних систем, особливостями використання інформаційних систем на підприємствах різних галузей.

Предмет дослідження – етапи розвитку інформаційні системи на підприємстві.

Об'єкт дослідження - процес впровадження та застосування інформаційних систем на підприємстві.

Основними завданнями роботи є вивчення  та узагальнення теоретико-методологічних засад з питань інформаційних технологій.

В роботі розкриті наступні питання:

1.      Структура комп’ютерних інформаційних систем підприємства

2.      Характеристика складових частин інформаційних систем

3.      Функціональні задачі стадій управління промислового підприємства

4.      Галузеві особливості застосування інформаційних систем

1. локальні системи

               2. фінансово-управлінські системи

               3. інтегровані системи

               4. спеціалізовані системи

         5. Гальмуючи фактори впровадження інформаційних систем

         6. Аналіз причин неефективної роботи інформаційних систем

7. Функціональні задачі стадій управління промислового підприємства

8. Основні принципи реалізації проекту впровадження

Робота складається  з 3 розділів. У 1 розділі розглянуто питання теоретичні  основи складових частин інформаційних систем. Цей розділ  включає такі  частини як: сучасний стан розвитку інформаційних систем, характеристику складових частин інформаційних систем, гальмуючі фактори впровадження інформаційних систем та аналіз причин неефективної роботи інформаційних систем. У 2 розділі розглянуто функціональні задачі стадій управління промислового підприємства. Цей розділ включає також галузеві особливості застосування інформаційних систем. У 3 розділі розглянуті основні  принципи реалізації проекту впровадження.

Перехід до ринкових відносин в економіці та науково-технічний прогрес надзвичайно прискорили темпи впровадження в усі сфери соціально-економічного життя суспільства останніх досягнень у сфері інформатизації.

У розвинутих країнах проходять одночасно дві революції: в інформаційних технологіях і в бізнесі, взаємно допомагаючи одна одній. Інформаційні технології існували давно, з розвитком комп’ютерів і засобів зв’язку почали з’являтися різні назви: «інформаційні і комунікаційні технології», «комп’ютерні інформаційні технології» та інші.

Сучасний етап розвитку економіки і бізнесу характеризується широким застосуванням для обробки інформації та комп’ютерної підтримки рішень новітніх засобів інформаційної технології, основним вираженням яких є інформаційні системи різного призначення і різної проблемної орієнтації. У загальному вигляді інформаційну систему можна визначити як автоматизовану людино-машинну систему, визначальною особливістю якої є те, що вона забезпечує інформацією користувачів з різних організацій. Для проблематики економіки і бізнесу використовуються здебільшого інформаційні системи організаційного типу. 

Сучасні методи управління інформаційною діяльністю на підприємствах і в організаціях базуються на концепціях інформаційного менеджменту, його основних методах і засобах.

Сучасний стан інформатизації в Україні характеризується тим, що сформована і реалізується державна інформаційна політика, активно створюється нормативно-правова та нормативно-технічна база сфери інформатизації та інформаційної діяльності, зокрема прийнято Закони України "Про інформацію", "Про Національну програму інформатизації", "Про Концепцію Національної програми інформатизації", ряд інших нормативних актів Кабінету Міністрів України та Указів Президента України.

При написанні роботи автором були використані підручники, монографії, аналітичні статті вітчизняних і зарубіжних фахівців з інформаційних технологій.

1. ТЕОРИТИЧНІ  ОСНОВИ  СКЛАДОВИХ  ЧАСТИН  ІНФОРМАЦІЙНИХ  СИСТЕМ

1.1 Характеристика складових частин інформаційних систем

Будь-яка АІС поділяється на функціональну та забезпечуваль­ну частини (ФЧ та 3Ч), які, у свою чергу, поділяються на прос­тіші елементи — підсистеми, котрі також припускають подаль­ший поділ.

До ФЧ належать ті елементи системи, які визначають її функ­ціональні можливості, а саме: призначення, виконувані управлін­ські функції та функції з обробки інформації.

До ЗЧ системи належать об'єкти (матеріальні та інші засоби, інструментарій), з допомогою яких виконуються функції систе­ми, тобто реалізується функціональна її частина.

Додатково виокремлюють забезпечувальні підсистеми, кож­на з яких об'єднує певний вид ресурсів, а також умови їх організації. Ці підсистеми розкривають сутність і склад ресурсів, не­обхідних для функціонування АІС, тому їх перелік є типовим і практично однаковим для різних АІС.

До складу забезпечувальної частини належать підсистеми техні­чного, математичного, лінгвістичного, правового, інформаційного, організаційно-методичного та ергономічного забезпечення.

Підсистема технічного забезпечення — ТЗ, у свою чергу, складається з чотирьох елементів.

1. Технічні засоби — комплекс технічних засобів — КТЗ, використовуваних для одержання, вводу, підготовки, перетво­рення, обробки, зберігання, реєстрації, виводу, відображення, ви­користання та передавання даних і реалізації керівних дій.

2. Методичні та керівні матеріали щодо КТЗ.

3. Технічна документація, що стосується КТЗ.

4. Персонал, який обслуговує КТЗ.

Підсистема математичного забезпечення — МЗ — сукуп­ність застосовуваних математичних методів, моделей і алгоритмів.

Підсистема програмного забезпечення — ПЗ — об'єднує програми постійного користування (системні програми, пакети прикладних програм (ППП), СУБД тощо).

Підсистема лінгвістичного забезпечення — ЛЗ — сукуп­ність мовних засобів для формалізації природної мови, опису ін­формації та інших елементів ІС .

Підсистема правового забезпечення — ПРЗ — охоплює правові норми й нормативи, які пов'язані з функціонуванням АІС, застосовуються для юридичного обґрунтування її створення й функціонування, а також визначають юридичний статус результатів такого функціонування.

Підсистема інформаційного забезпечення — ІЗ — містить у собі використовувані дані та правила їх отримання, зберігання, оновлення, а також організації структури й змісту інформаційних суку­пностей (інформаційну базу). Остання поділяється на позамашинну та машинну (власне інформація на паперових і машинних носіях). Ця підсистема охоплює інформаційні ресурси, а також засоби їх опрацювання, зокрема структуризації і систематизації інформації (класифікатори, типові моделі, формати документації тощо).

Підсистема організаційно-методичного забезпечення — ОМЗ — це набір прийомів, правил, документів, інструкцій і по­ложень, які забезпечують створення системи та взаємодію її складових у процесі функціонування всієї системи. Зокрема, ОМЗ містить сукупність документів, які визначають організацій­ну структуру об'єкта й системи автоматизації і є необхідними для виконання конкретних функцій (інструкції, положення тощо), а також для оформлення результатів діяльності.

Підсистема ергономічного забезпечення — ЕЗ становить множину взаємопов'язаних вимог, спрямованих на узгодження психологічних, антропометричних, фізіологічних особливостей і можливостей людини, з одного боку, і технічних характеристик засобів автоматизації, параметрів робочого середовища на робо­чому місці (вологість, температура, зашумленість, освітлюва­ність, опромінюваність тощо), з іншого.

У ФЧ АІС вирізняють такі елементи: функціональні підсис­теми, блоки, або комплекси задач та окремі задачі.

Функціональна підсистема — це відносно самостійна частина системи, яку виокремлено за певною ознакою, що відповідає конкретним функціям і завданням управління. Цю підсистему мож­на розглядати як самостійну систему, що характеризується пев­ним цільовим призначенням, підпорядкованістю, відокремленіс­тю інформаційної бази, методичною спрямованістю обчислень економічних показників і спеціалізацією робіт.

Здійснювати декомпозицію ФЧ АІС — поділяти цю систему на підсистеми, комплекси задач і окремі задачі — можна як за окремими ознаками, так і за їх сукупністю.[1]

Найчастіше функціональні підсистеми утворюють за такими ознаками:

1) стадіями управління (прогнозування, планування, облік тощо);

2) елементами виробничого процесу (праця, матеріали, гро­шові кошти тощо);

3) апаратно-організаційною ознакою (структурні підрозділи);

4) функціональною (виконувані функції) ознакою.

Рис. 1.1 Загальна структура АІС

Загальну структуру кож­ної АІС унаочнює рис. 1.1.

ФЧ може реалізуватися на різній технічній базі та з різною (централізованою, децентралізованою і мішаною) технологією об­робки даних.

У разі централізованої технології завдання (зокрема й щодо розв'язування задач обчислювального характеру) виконують без­посередньо в обчислювальному центрі — ОЦ у повному обсязі фахівці служб інформатики.

Децентралізована технологія реалізується на системах малих, зокрема й персональних, комп'ютерів у вигляді АРМ. Мішана технологія передбачає, що частина задач і операцій виконується на АРМ, а інша (це, здебільшого, узагальнювальні операції) — на ОЦ.

Як показує досвід, децентралізована обробка даних у АІС ефективніша за централізовану, оскільки забезпечує прямий до­ступ користувача-фахівця до ЕОМ, тобто уможливлює обробку даних без посередників (оператор, програміст, математик та ін.), котрі можуть вплинути на правдивість і правильність інформації, а також знизити оперативність виконання відповідних завдань.

Забезпечити прямий доступ і організувати децентралізовану обробку даних можна двома способами: обладнати велику ЕОМ виносними пультами і встановити їх на робочих місцях користувачів-фахівців або встановити на зазначених робочих місцях пер­сональні комп'ютери. В обох випадках функціональними еле­ментами АІС є функціонально-спеціалізовані АРМ— ФСАРМ.

Отже, АРМ слід розуміти як цілком певний набір персональ­них термінальних пристроїв, котрі завдяки залученню обчислю­вальних потужностей великої ЕОМ дають змогу виконувати на робочому місці інформаційне обслуговування користувача-фахів­ця в обсязі та режимі, які потрібні для виконання його виробни­чих (службових) функцій. Можлива й інша інтерпретація: АРМ — це сукупність ПК і спеціального програмного забезпечення, що зорієнтоване на певну сферу використання і забезпечує безпосе­реднє інформаційне обслуговування користувача-фахівця в по­трібних і достатніх для його діяльності обсязі та режимі.

Отже, ФЧ АІС підприємства є сукупністю функціональ­но-спеціалізованих АРМ, перелік і кількість яких залежать від об­раної технології та поділу функцій між виконавцями. На практиці всі операції пов'язані між собою єдиною технологією, котра зумовлена такими чинниками: специфікою операцій; спеціа­лізацією окремих груп працівників і підрозділів підприємства; поділом обов'язків між ними. Ці чинники й визначають конкретну множи­ну ФСАРМ, кількість яких в АІС різних підприємств різна. [2]

Насамкінець зазначимо, що кожна АІС, незалежно від функціо­нальних можливостей (останні можуть бути істотно різними: від розв'язування однієї задачі або їх комплексу до виконання всієї сукупності завдань щодо діяльності об'єкта), містить у собі всі головні структурні елементи. Так, у будь-якій АІС неодмінно прису­тні функціональна та забезпечувальна частини, елементи техніч­ного, програмного й іншого забезпечення. При цьому АІС не створюється водночас і повністю, вона постійно розвивається і модернізується, що висуває певні вимоги до її створення.

1.2 Сучасний стан розвитку інформаційних систем

Для сучасних умов характерне застосування високоефективних внутрішньофірмових систем інформації, що грунтуються на використанні найновіших інформаційних технологій, зокрема єдиної локальної комп’ютерної мережі. Управлінська внутрішня інформаційна система представляє собою сукупність інформаційних процесів для задоволення потреб в інформації на різних рівнях прийняття рішень. Інформаційна система включає компоненти обробки інформації, внутрішні і зовнішні канали передачі.

Інформація, особливо її автоматизована обробка, і тепер залишається важливим фактором підвищення ефективності діяльності будь-якої організації. Важливу роль у використанні інформації відіграють способи її реєстрації, обробки, нагромадження і передачі; систематизоване збереження інформації і її видача в потрібній формі; виробництво нової числової, графічної та іншої інформації.

В сучасних умовах у великих організаціях створені і ефективно діють інформаційні системи, які обслуговують процес підготовки і прийняття управлінських рішень і вирішують наступні задачі: обробку даних, обробку інформації, реалізацію інтелектуальної діяльності з метою створення інформації. Управлінські інформаційні системи послідовно реалізують принципи єдності виробничого процесу та інформаційного процесу супроводу через застосування технічних засобів збору, нагромадження, обробки і передачі інформації в поєднанні з використанням аналітичних методів математичної статистики і моделей прогнозно-аналітичних розрахунків та інших необхідних прикладних засобів. У виробничо-господарській структурі підприємства забезпечується узагальнення інформації “знизу - вверх”, конкретизація інформації “зверху - вниз”, а також уніфікується інформаційний процес, спрямований на отримання науково-технічної, планової, контрольної, облікової і аналітичної інформації.

Підвищення ефективності використання інформаційних систем досягається шляхом наскрізної структури і сумісності інформаційних систем, які дозволяють усунути дублювання і забезпечують багатократне використання інформації, встановлюють визначені інтеграційні зв’язки, обмежують кількість показників, зменшують обсяг інформаційних потоків, підвищують рівень використання інформації. Інформаційна система повинна підтримувати такі функції, як надання інформації (наприклад, потрібної користувачам для вирішення науково-виробничих задач) та створення найзручніших умов для її поширення (наприклад, проведення адміністративно-організаційних, науково-дослідних і виробничих заходів, які забезпечують її ефективне розповсюдження).

Сучасна інформаційна система в заданій сфері діяльності організації дозволяє забезпечити вирішення таких завдань:

1) прямий, своєчасний доступ до інформаційного продукту (точну інформацію про хід виробничого процесу в просторі та часі);

2) ефективну координацію внутрішньої діяльності та оперативне розповсюдження різноманітних повідомлень;

3) ефективнішу взаємодію із суміжниками по технологічних маршрутах за рахунок використання більш інформованих та наочних засобів відображення та передачі-прийому повідомлень;

4) виділення необхідного і неперервного часу для менеджерів всіх ланок на такі високоефективні види діяльності, як аналіз та прийняття рішень за рахунок зменшення часу на здійснення малопродуктивної діяльності;

5) використання якісно кращої технології системного аналізу та проектування оперативного управління на нижній та середніх ланках управління виробництвом.

1.3 Гальмуючі фактори впровадження інформаційних систем

Складний стан з впровадженням інформаційних систем в організаціях у нашій країні пояснюється наступними причинами:

I. важке економічне становище обумовлює відсутність достатніх коштів на їх розробку;

II. погане фінансування науки та освіти не може сприяти первинним вітчизняним розробкам;

III. колишні розробки інформаційних систем в переважній більшості випадків показали неефективність їх застосування.

Оскільки перші дві причини випливають з економічного становища країни, тому їх аналіз можна упустити. Визначення виду і обсягів конкретної інформації, необхідної для потреб керівництва організацією, - надзвичайно складне завдання, і його вирішення залежить від досвіду і функцій керівників, а також від їх повноважень у прийняті управлінських рішень. Розчаровані результатами попередніх спроб впровадження інформаційних систем, керівники організацій сумніваються в тому, що інтелектуальні працівники будуть використовувати складну технологію і організація зможе від цього отримати вигоду. Таке становище погіршує проблема непідготовленості більшості працівників до роботи в галузі інформаційних технологій, яких хвилює питання коли, як і чи взагалі вони зможуть освоїти інформаційні технології. Дехто чекає, що фірми-розробники технічного і програмного забезпечення вирішать за них ці проблеми шляхом спрощення роботи з інформаційними технологіями. Тому більшу увагу приділимо аналізу причин неефективності застосування інформаційних систем в минулому.

Сучасні концепції створення інформаційних систем різного призначення ґрунтуються, в основному, на трьох підходах: об’єктивно-орієнтована технологія, CASE – технологія та заснована на знаннях інтелектуальна технологія.

Рис. 1.3 Сучасні концепції створення інформаційних систем

1.4 Аналіз причин неефективної роботи інформаційних систем.

Нав’язлива політика владних структур на застосування інформаційних систем та подальша неефективність використання інформаційних систем призвели до несприйняття багатьма колишніми працівниками сфери менеджменту проблем впровадження інформаційних технологій. Це пояснюється такими особливостями колишніх розробок інформаційних систем:

- переважання інтуїтивної технології вибору і узагальнення управлінських рішень через обмеженість в системно-технічних принципах; роздільне функціонування основних систем інформаційного забезпечення в галузях виробничої, організаційної, маркетингової, фінансової, бухгалтерської, кадрової та проектно-конструкторської діяльності підприємства не забезпечували комплексного вирішення багатопланових проблем організації і не могли дати повний аналіз поточного стану організації;

- надмірно централізована обробка інформації шляхом концентрації інформаційних потоків в невеликій кількості пунктів, віддалених від безпосереднього користувача проміжними ланками технічного персоналу; домінування неавтоматизованих функцій інформаційних систем через технічну неможливість або економічну неефективність автоматизації даних функцій управління не забезпечували прямого доступу працівників сфери менеджменту до інформації, а також штучно відчужували первинного давача інформації від самої інформації, створюючи перепони в часі та просторі;

- використання багаторівневої технології проектування, кожна стадія якої виконувалася спеціалістами різної спеціальності і кваліфікації; порівняно тривале проектування систем (3-5 роки) і планована довготривала експлуатація з мінімальними змінами (10-15 років) - штучно затримували еволюцію підприємства, оскільки затрати на пристосування інформаційних систем до нових умов використання могли перевищити витрати на розробку та впровадження.

Наведені вище особливості в час ринкових реформ мають негативний відтінок, і тому на сьогодні при розробці інформаційних систем насамперед потрібно мінімізувати негативний вплив цих факторів, що і дозволяють зробити сучасні інформаційні технології.

В наш час відсутність можливості взаємодії окремих засобів автоматизації чи навіть окрема технологія може стати стримуючим фактором, що робить використання інформаційних систем нераціональним. Більше того, для найконсервативнішої частини керівників використання інформаційних технологій стає приводом для відмови від відповідних капіталовкладень.

Розміри необхідного капіталу також можуть служити, як пітримуючою прогрес силою, так і гальмом для впровадження інформаційних систем. Не багато керівників будуть стверджувати, що значні інвестиції в автоматизацію організації, розраховані на довготермінову перспективу, є вирішальними в питаннях виживання. Для короткотермінової перспективи багато хто ставить під сумнів окупність інвестицій, оскільки не має чіткого уявлення про місце інтелектуальних систем в в управлінні організацією. Проте далекоглядніші керівники вважають, що в ринках умовах використання інформаційних систем забезпечують більшу гнучкість і значно нижчі накладні витрати функціонування їх організацій.

2. ФУНКЦІОНАЛЬНІ  ЗАДАЧІ  СТАДІЙ  УПРАВЛІННЯ  ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА

Інформаційні системи часто орієнтовані на одну або кілька галузей і/або типів виробництва: серійне складальне (електроніка, машинобудування), малосерійне і дослідницьке (авіація, важке машинобудування), дискретне (металургія, хімія, упакування), безперервне (нафто- і газовидобуток).

 Мають значення також різні типи організації самого виробничого процесу. Наприклад, для дискретного виробництва можливе:

      циклічне повторне виробництво (repetitive manufacturing) - планування виконується на певний строк (квартал, місяць, тиждень);

      виробництво на замовлення (make-to-order) - планування тільки при надходженні замовлення;

      розробка на замовлення (engineering-to-order) - самостійна розробка кожного нового замовлення з наступним виробництвом; виробництво на склад (manufacture-to-stock), змішане виробництво (mixed mode manufacturing) - для виробництва кінцевого продукту використовується кілька типів організації виробничого процесу.

Така спеціалізація відбивається як у наборі функцій системи, так і в існуванні бізнес-моделей даного типу виробництва. Наявність вбудованих моделей для визначених типів виробництва відрізняє виробничі системи друг від друга, у кожної з цих систем є глибоко пророблені напрямки і функції, розробка яких тільки починається або взагалі не ведеться.

Серед найважливіших задач, що постають перед підприємством в сучасних умовах, можна виділити: підвищення конкурентної боротьби,  необхідність випускати продукцію відповідно до поточних замовлень покупців, а не з довгостроковими перспективними планами, необхідність оперативного прийняття рішень у складній економічній ситуації, зміцнення зв'язків між постачальниками, виробниками і покупцями.

У конкурентній боротьбі перемагає тільки той, хто швидше за інших реагує на зміни в бізнесі і приймає більш вірні рішення. Саме інформаційні технології допомагають керівникам промислових підприємств у вирішенні цих складних задач. Країни ринкової економіки мають великий досвід створення і розвитку інформаційних технологій для промислових підприємств. Одним із найбільше поширених методів управління виробництвом і дистрибуцією в світовій практиці є стандарт MRP II (Manufacturing Resource Planning)- планування ресурсів виробництва, який розроблено в США і підтримується Американським Товариством з Контролю за Виробництвом і Запасами – American Production and Inventory Control Society (APICS).

MRP II – це набір перевірених на практиці розумних принципів, моделей і процедур управління і контролю, що служать підвищенню показників економічної діяльності підприємства. Ідея MRP II спирається на декілька простих принципів, наприклад, поділ попиту на залежний і незалежний. MRP II Standard System містить опис 16 груп функцій системи:

1.      Sales and Operation Planning – Планування продажів і виробництва.

2.      Demand Management – Управління попитом.

3.      Master Production Scheduling – Упорядкування плану виробництва.

4.      Material Requirement Planning – Планування матеріальних потреб.

5.      Bill of Materials – Специфікації продуктів.

6.      Inventory Transaction Subsystem – Управління складом.

7.      Scheduled Receipts Subsystem – Планові постачання.

8.      Shop Flow Control – Управління на рівні виробничого цеху.

9.      Capacity Requirement Planning – Планування виробничих потужностей.

10. Input/output control – Контроль входу/виходу.

11. Purchasing – Матеріально технічне постачання.

12. Distribution Resource Planning – Планування ресурсів розподілу.

13. Tooling Planning and Control – Планування і контроль виробничих операцій.

14. Financial Planning – Управління фінансами.

15. Simulation – Моделювання.

16. Performance Measurement – Оцінка результатів діяльності.

Якою мірою інформаційні технології можуть бути корисними для вирішення означених вище задач?

Чудес, на жаль, не буває. І жодна, навіть сама прогресивна автоматизована система не зможе уберегти підприємство від несприятливих змін законодавства, запобігти черговій фінансовій кризі або допомогти стягнути безнадійну дебіторську заборгованість. Але, проте, є аспекти, у яких інформаційні технології є незамінним помічником керівника.

Виробниче планування і управління

Це може показатися парадоксальним, але складне становище вітчизняних підприємств, проблеми «зовнішнього середовища» і обмеженість ресурсів часто стають могутнім стимулом для впровадження систем, що дозволяють ці ресурси заощаджувати. Чим складніша ситуація, тим жорсткіше треба планувати. Що стосується автоматизованих систем, то основною відмінністю якісної системи від інших є саме її можливість реалізувати найбільш сучасні і прогресивні управлінські концепції, головна риса яких — ощадливе використання ресурсів і орієнтація на інтереси клієнтів.

Маркетинг і збут — вихідна точка планування

Сучасні автоматизовані системи дозволяють враховувати в процесі планування ті аспекти, що колись випадали з поля зору керівника. Недостатньо випускати якісну продукцію — потрібно ще вміти її продавати. Маркетинг — це нова сфера діяльності, що потребує фахівців з відповідною підготовкою, що вміють просувати продукцію компанії, аналізувати продажи за різними критеріями і робити правильні висновки. І саме маркетинг є хворим місцем багатьох промислових підприємств.

Збут — це не обов'язковий розподіл продукції по численним «торговельним крапкам». Головне в збуті (незалежно від того, хто виступає як замовник) — забезпечення договірних обсягів, номенклатури і термінів постачань за погодженими цінами.

По суті справи, слабка система збуту — це наслідок слабкої системи планування. Головна проблема полягає в тім, що багато підприємств дотепер практикують планування «від потужностей» — тобто від того, скільки можна виробити продукції, а не від того, скільки продукції буде продано і за якою ціною. Планово-економічні відділи приділяють багато уваги плануванню виробництва, але при цьому слабко пов'язані з відділами маркетингу і збуту.

Інакше кажучи, істотною перешкодою є прагнення керувати підприємством в умовах «капіталістичного» ринку, але «соціалістичними» методами.

Управління запасами

Недостатня ефективність управління запасами також відбувається в результаті того, що система постачання на підприємствах слабо пов'язана з управлінням виробництвом і збутовою політикою. Найчастіше планування поповнення запасів необґрунтовано ведеться по деяким жорстко встановленим нормативам, незалежно від того, наскільки економічно виправданий даний рівень запасу в даній конкретній ситуації. Такий підхід приводить до необхідності підтримки таких рівнів матеріалів, що зберігаються на складах, які забезпечили б потреби виробничого процесу навіть у самих несприятливих умовах. У результаті приходиться установлювати свідомо завищений рівень запасів, практикувати різні страхові резерви і т.д., що по суті справи означає невиправдане відволікання фінансових ресурсів і зниження їхньої оборотності.

Сучасні автоматизовані системи не випадково називаються інтегрованими: у них управління запасами розглядається не саме по собі, а в нерозривному зв'язку з іншими ланками планування і управління. Це дозволяє визначати необхідний рівень запасів і стратегію їхнього поповнення не у виді раз і назавжди визначених нормативів, а більш ощадливо, у гнучкій залежності від виробничої ситуації, причому без яких-небудь додаткових ризиків.

Облік і управління фінансами

Окремо варто згадати питання обліку і фінансового менеджменту. На жаль, у цій області теж часто спостерігається розрив між окремими складовими, у результаті чого фінансове управління стає не цілком адекватним виробничому менеджменту.

Як правило, найбільш жалюгідно обстоять справи з постановкою методик калькуляції собівартості незавершеного виробництва, напівфабрикатів і готової продукції. Справа в тім, що ці методики досить складні, вимагають вивіреної до дріб'язків постановки управлінського обліку і регулярних трудомістких розрахунків. Більш того, калькуляція собівартості повинна бути «убудована» у систему планування замовлень. Ці питання також можуть бути вирішені тільки на основі автоматизації, причому такої автоматизації, що розглядає фінансові і виробничі аспекти не окремо, а як частину єдиної, цілісної системи планування.