Ефективність форм калійних добрив під кукурудзу на силос

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ  УКРАЇНИ

 

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ  УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

Кафедра агрохімії  та якості продукції рослинництва

ім. О.І. Душечкіна

 

 

 

 

 

Розрахунково-графічна робота

з дисципліни

«МЕТОДИКА АГРОХІМІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ»

 

на тему:

Ефективність  форм калійних добрив під кукурудзу  на силос

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Шифр ________________

Студентка Кодинець М.А.

Курсова робота здана __________________2013р.

Курсова робота (не) допущена до захисту ___________2013р.

 

 

 

 

КИЇВ 2013

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

Вступ

У нашій країні кукурудза є найважливішою кормовою культурою. За її рахунок тваринництво забезпечується концентрованими кормами, силосом і зеленою масою. [11]

Кукурудза - це одна з важливіших і високоврожайних сільськогосподарських культур: за врожайністю вона перевищує найбільш розповсюджені зернофуражні хліба і знаходить надзвичайно різнобічне використання - дає цінні харчові продукти для людини, кращі за різноманіттям та поживністю корми тваринам, є дешевою сировиною для промисловості та особливо багата на вуглеводи. Ця культура майже не має відходів, тому що використовують зерно, листя, стебла, стрижні початків і навіть її коріння. Цінні властивості кукурудзи перевірені протягом багатьох століть народами різних країн. Її справедливо називають дивовижною скарбницею, золотим початком, чемпіоном зернових і кормових культур, рослиною необмежених можливостей. [2]

Кукурудза займає важливе місце в зеленому конвеєрі, забезпечуючи тваринництво зеленою масою, багатою на вуглеводи й каротин. У 100 кг зібраної до викидання волотей зеленої маси міститься 16 корм. од.

Кукурудза на зерно  за середньої врожайності 60 ц/га разом  з побічною продукцією (стеблами, листками) забезпечує вихід з 1 га понад 6,5 тис. кг корм. од. і до 400 кг перетравного протеїну (що дорівнює 75 тис. МДж обмінної енергії). Це значно більше порівняно з іншими зерновими культурами. Проте кукурудза містить недостатню кількість перетравного протеїну — від 60 — 65 г у силосі до 75 - 78 г у зерні на 1 корм. од. при нормі 110 - 120 г. Тому при згодовуванні тваринам тільки однієї кукурудзи вони погано засвоюють інші органічні речовини (вуглеводи, жири). Крім того, у складі білків кукурудзи замало незамінних амінокислот (лізину, метіоніну, триптофану та ін.), тому годівля тварин лише кукурудзою спричинює порушення в організмі тварин обміну речовин і різке зниження їх продуктивності. Щоб збалансувати раціон за протеїном, тваринам згодовують кукурудзу у суміші з бобовими кормовими культурами, в яких на 1 корм. од. припадає 130 — 250 г перетравного протеїну з достатньою кількістю незамінних амінокислот. [11]

Попри значне погіршення матеріально-технічного забезпечення господарств (особливо добривами та пестицидами), врожайність зернової кукурудзи за роки незалежності нашої країни істотно підвищилася, переважно завдяки заміні застарілих рекомендацій системою нових прогресивних агротехнічних заходів, передбачених Комплексною технологією її вирощування. Свого часу цю технологію було відзначено Державною премією в галузі науки і техніки. А продуктивність більшості інших сільгоспкультур за цей період знизилася на 20–30 відсотків.

Підвищенню  врожайності кукурудзи сприяли  також нові гібриди, більші обсяги впровадження біостимуляторів і рідких комплексних добрив тощо. Все це разом дало змогу підвищити її продуктивність на зерно за 2005–2007 рр. майже до 46% від середнього до впровадження нової технології.

За вирощування  кукурудзи без гербіцидів для  знищення бур’янів застосовують досходове і післясходові боронування посівів зубовими боронами на понижених швидкостях упоперек рядків посівів та дві-три міжрядні культивації в агрегаті з прополювальними борінками, а потім і лапчастими загортачами для присипання сходів бур’янів грунтом у захисних смугах біля рядків. Доведено, що боронування посівів найефективніші в періоди, коли проростки бур’янів ще перебувають у фазі білих ниточок до появи на поверхні. Досвід свідчить, що за допомогою системи боронувань вдається знищувати 70–85% бур’янів.

За комплексної  технології вирощування, що передбачає післясходові вирівнювання та ущільнення поверхні грунту, для міжрядних обробітків використовують просапні культиватори в агрегаті з легкими зубовими боронами вдовж рядків. За цієї технології агрегати менше пошкоджують посіви, краще очищують їх від бур’янів і вирівнюють поверхню грунту, що зменшує втрати вологи.

У високорозвинутих країнах механічні засоби знищення бур’янів у посівах кукурудзи  вважають менш ефективними, ніж гербіциди, бо за боронувань і міжрядних культивацій травмуються наземна частина рослин і вузлові корені, а частина сходів при цьому гине, що призводить до недобору врожаю.

Негативно впливають  на продуктивність кукурудзи глибокі  міжрядні культивації, які іноді  помилково здійснюють не тільки для знищення бур’янів, а й для посилення доступу повітря до кореневої системи, хоч відомо, що, на відміну від інших культур, у кореневій системі кукурудзи утворюються повітропроходи, за допомогою яких атмосферне повітря може проникати аж до кореневих волосків. За глибоких розпушувань грунту значно посилюється пошкодження кореневої системи рослин і збільшуються витрати пального. Досвід свідчить, що в разі обладнання лапами-бритвами просапні культиватори доволі ефективно знищують бур’яни за міжрядних розпушувань на глибину 3–4 сантиметри.

Дослідами та виробничою перевіркою доведено, що разом із твердими мінеральними добривами на підвищення продуктивності кукурудзи під час  догляду істотно впливає також  обприскування посівів невеликими дозами рідких комплексних добрив із мікроелементами, значна кількість яких дозволена для широкого застосування в сільському господарстві.

Упровадження  під час догляду за посівами висвітлених  у статті заходів боротьби з бур’янами, нових вітчизняних біостимуляторів, малих доз твердих і рідких комплексних мінеральних добрив (за передбачених агрометеорологічних умов цього року) може сприяти додатковому підвищенню середньої продуктивності посівів кукурудзи на 10–12 ц/га зерна та на 70–110 ц/га зеленої маси з качанами. За сучасних ринкових цін на зерно кукурудзи близько 1,2 тис. грн за тонну витрати на основні заходи догляду за посівами цьогоріч можуть окупитися вартістю приростів урожаю в десятки разів. [20]

 

1. Огляд літератури

У світі немає посівів кукурудзи на силос, вся вона вирощується на зерно і різниться лише за характером використання врожаю.

Кукурудза вимагає  підвищеного мінерального живлення, що пов’язано, перш за все, з довгим вегетаційним періодом та властивістю рослини засвоювати поживні речовини до самого завершення дозрівання зерна. На формування урожаю зерна 5,0-6,0 т/га кукурудза виносить з ґрунту в середньому 130-150 кг азоту, 50-60 кг фосфору та 130 кг калію.[18]

За інтенсивної  технології вирощування під кукурудзу використовують органічні й мінеральні добрива. Гній або торфогнойові компости вносять зазвичай під зяблеву оранку. Норму гною розраховують за вмістом у ньому азоту (5 кг в 1 т). У середньому вона становить 30 — 40 т/га. Така норма азоту у складі гною забезпечує найбільшу віддачу добрив і не забруднює навколишнє середовище.

Для вирощування  кукурудзи після неудобрених  попередників на дерново-підзолистих, сірих лісових ґрунтах необхідні  норми підстилкового гною не менше 40 — 50 т/га. Рідкий гній вносять з розрахунку 80 — 100 т/га і негайно заробляють у ґрунт. З органічних добрив використовують також різні компости.

Повні мінеральні добрива під заплановану врожайність  вносять: у степових і лісостепових районах недостатнього і нестійкого зволоження під зяблевий обробіток або навесні локальним способом на глибину 10 — 12 см перед внесенням базового гербіциду. При розкиданні добрив їх заробляють у ґрунт одночасно із базовим гербіцидом.

На Поліссі  на достатньо зволожених ґрунтах  легкого механічного складу восени вносять фосфорно-калійні добрива, а навесні — азотні. У рядки дають фосфорні добрива (Р10-15), а на Поліссі — складні гранульовані (нітрофоски, нітроамофоски) також у нормі за фосфором 10-15 кг/га. Рідкі азотні добрива (аміачну воду) можна вносити разом з базовими гербіцидами.

Кукурудзу за інтенсивної  технології вирощування здебільшого  не підживлюють. Проте в разі потреби  вносять азотні добрива у фазі 5-6 листків, на Поліссі — повне  мінеральне добриво з розрахунку N₃₀Р₃₀К₃₀.

Орієнтовні норми мінеральних добрив для одержання врожаю зерна 50 — 80 ц/га на фоні гною становлять: на дерново-підзолистих ґрунтах Полісся — N₄₀Р₁₀₀К_120..

Серед мікродобрив  під кукурудзу використовують: бормагнієві (30 — 35 кг/га), сульфат цинку (0,8 — 1 кг на 1т насіння), сульфат марганцю (0,7 - 0,9 кг/т), марганізований суперфосфат (2-3 ц/га) у ґрунт до сівби або під час сівби (0,5 - 1,5 ц/га) в рядки; молібденізований суперфосфат (2-3 ц/га) у ґрунт до сівби або (40 - 50 кг/га) під час сівби в рядки, піритний недогарок (3 — 5 ц/га) під основний обробіток ґрунту (із внесенням у сівозміні не більше одного разу за 4 - 5 років). [1]

 

 

2. Програма досліджень

2.1. Мета та  умови проведення досліджень

Наукове дослідження — це вивчення конкретного об’єкта, явища або предмета з метою розкриття закономірностей його виникнення і розвитку, що є основою формування нових наукових знань. Основою наукових досліджень с об'єктивність, можливість відтворення результатів, їх доказовість та точність.

Розрізняють такі етапи наукових досліджень:

1) попередній  аналіз існуючої інформації з  досліджуваного питання; 

2) формулювання  вихідних гіпотез та їх теоретичний  аналіз;

3) планування, організація  досліду та його проведення;

4) аналіз та  узагальнення результатів; 

5) перевірка  вихідних гіпотез на основі досліджених факторів, остаточне формулювання нових закономірностей і законів, пояснення та наукові передбачення;

6) впровадження  пропозицій у виробництво (для  прикладних досліджень).

Розрізняють три  основних взаємопов’язаних рівні досліджень — емпіричний (експериментальний), теоретичний та описово-узагальнюючий.

Слід зазначити, що на основі цих спостережень і  узагальнень можна робити висновки і раціональні пропозиції для  виробництва. Для цього використовують такі форми мислення як судження та умовивід. [9]

Польовий  метод — це дослідження, яке проводиться в польових умовах на спеціально виділеній ділянці. Він є основним методом наукової агрономії, бо за його допомогою пов’язуються теоретичні дослідження з практикою. Саме на базі польового методу розробляються рекомендації щодо впровадження кращих агрозаходів, технологій і сортів в сільськогосподарське виробництво.

Основне завдання польового  методу — виявлення достовірних  різниць між варіантами досліду, кількісна оцінка впливу факторів життя на урожайність рослин та якість продукції.

Ефективність  польового методу значною мірою  зростає, якщо він застосовується у  відповідному поєднанні з іншими методами, вибір яких визначається програмою досліджень. [9]

Мета  досліду - визначення дії форм калійних добрив під кукурудзу на силос, наукове дослідження проводиться на етапі планування, організації досліду та його проведення - польовим методом.

Об’єктами досліду виступають дерново-слабопідзолистий супіщаний грунт, форми калійних добрив та як результат врожайність кукурудзи на силос.

Основним  завданням в досліді виступають визначення форм калійних добрив, що будуть вноситися під культуру на даному грунті.

За умовою задачі маємо облікову ділянку з такими параметрами: довжина - 25 м: ширина -4м, або 100м².

2.1.1. Фізіко-хімічні  та агрохімічні параметри грунту.

Фізико-хімічні  властивості ґрунтів характеризуються актуальною, обмінною і гідролітичною  кислотністю, ємністю вбирання катіонів, сумою ввібраних основ, складом обмінних катіонів, ступенем насичення ґрунту основами.

Агрохімічні властивості  ґрунтів характеризуються вмістом  органічних речовин, азотним, фосфатним  і калійний режимами, вмістом мікроелементів і біологічною активністю ґрунту. Органічні сполуки ґрунту представлені в основному гумусом. Вміст гумусу. його фракційний склад протягом одного вегетаційного періоду майже не змінюються. Систематичне застосування органічних і мінеральних добрив у великих нормах сприяє стабілізації і накопиченню гумусу в сівозмінах. [2]

Умови дерново-слабопідзолистого супіщаного грунту:

pH - 5,3;           

Нг - 2,1 мг-екв/100 г грунту;       

гумус - 2,55%

N легкогідролізований  - 2,3 мг/100г грунту;

Р₂О₅ - 7,6 мг/100 г грунту;

К₂О - 11,3 мг/100 грунту

Виходячи з попередніх даних дійдемо висновку, що наш грунт за рН соловим становить 5,3 потреба у вапнуванні середня, за гідролітичною кислотністю 2,1 – потреба також середня, або вибіркова.

В умові задачі показники елементів дані на 100г  грунту, в додатках 1 та 2 на 1000 г грунту, виконаємо перерахунок за пропорцією:

Для азоту: (2,3*1000)/100 = 23 мг на 1000 г ґрунту;

Для фосфору:(7,6*1000)/100 = 76 мг на 1000 г ґрунту;

Для калію: (11,3*1000)/100 = 113 мг на 1000 г ґрунту, отже забезпеченість грунту азотом (за методом методом Тюріна і Кононової) становить <30, а отже дуже низька, забезпеченість рослин рухомими сполуками фосфору і калію (за методом Кірсанова) – середня.

Дійдемо логічного  висновку, що грунт необхідно збагатити  легкогідролізованим азотом, і внести незначну кількість вапна для наближення (нейтрального значення) Рн грунту ≈7.

Гідролітична  кислотность грунту (Нг) 2,1 мг-екв/100 г грунту – тобто середня.

У сівозмінах Полісся  рН яких нижче 5,5 і ступеня насичення  основами нижче 80-90% вапнують. Спочатку необхідно наблизити рН нашого грунту до нейтрального, методом вапнування грунту, тому розрахуємо норму вапна для повної нейтралізації кислотності грунту визначимо за гідролітичною кислотністю - норма СаСО₃, т/га =1,5*Нг; 1,5*2,1=3,15 т/га. [3]

Наша ділянка : довжина - 25 м: ширина -4м = 25*4=100м²;

3,15т/га = 3150 кг;   1га= 10 000м²; звідси

3150 кг вапна  : 10 000 м² = 0,315 кг на 100м²;

Необхідно внести 0,315 кг або 315 грамів вапна на нашу ділянку під час проведення вирівнювального посіву, внесення проведемо ручним способом.

Загалом за даними із літературних джерел в наш грунт  доцільно внести добрива N, Р₂О₅, К₂О у співвідношенні 1,2-1,3:1:1,2-1,3 [18], але ми проводимо дослідження тому користуємось нормами внесення по задачі.

2.2. Аналіз схеми  досліду

Схема досліду. Детальне вивчення запропонованої схеми польового досліду дає можливість провести її аналіз. Для цього необхідно ознайомитися з особливостями складання схем одно- та багатофакторних дослідів.

Схема досліду складається з урахуванням принципу єдиної різниці й тотожності всіх інших факторів, наявності контролю (контролів). Вона має бути найкоротшою, але забезпечувати можливість отримання максимуму інформації, необхідної для розв’язання поставленого завдання.

Схема досліду — це перелік логічно підібраних варіантів із визначеними контролями, котрі об’єднуються конкретною темою, ідеєю.

Агротехнічні  заходи, окремі технології і сорти  вивчаються у межах експериментальних  одиниць. В польових дослідах експериментальною одиницею є дослідна ділянка.

Так, для теми «Ефективність форм калійних добрив під кукурудзу на силос» схема  досліду буде такою:

У сівозмінах кукурудзу  на силос та зерно можна розміщувати  після картоплі, озимих, люпину на зерно  та інших попередників залежно від конкретних умов.

Таблиця 1

Вихідні дані дослідження

Схема досліду	Урожайність по повторностях, ц/га
	І	II	III	IV
1. Контроль	229,0	222,5	207,0	213,0
1. N90Р90- фон	322,7	326,0	316,2	319,0
2. фон + К90 (калій хлористий)	333,4	346,4	337,5	333,4
3. фон + К90 (сульфат калію)	357,2	372,1	347,1	359,7
4. фон + К90 (каліймагнезія)	362,0	376,0	348,1	401,4
5. фон + К90 (каїніт)	352,5	354,6	365,0	344,2

Варіант - досліджувана рослина, сорт, добриво (їх види, форми строки, способи внесення), агротехнічні прийоми, умови вирощування та їх поєднання. Сукупність варіантів складає схему досліду. Кожний варіант відрізняється від іншого фактором, який вивчається.

Порівнювати будемо наступні варіанти:

1. Контроль

1. N90Р90- фон

2. фон + К90 (калій хлористий)

3. фон + К90 (сульфат калію)

4. фон + К90 (каліймагнезія)

5. фон + К90 (каїніт)

Контроль (стандарт) - один або декілька варіантів, з якими порівнюють дослідні варіанти. При вивченні дії добрив контролем є варіант без внесення того добрива, дію якого вивчають. В нашому випадку контроль є першим варіантом.

Фон - умови досліду, які незмінні у кожному варіанті. В нашому випадку фон присутній у всіх варіантах окрім контролю.

Повторення — частина площі дослідної ділянки, на які розміщений повний набір варіантів схеми досліду. В нашій задачі 4 повторення. [21]

Дослідна  ділянка у польових дослідах являє собою земельну площу певного розміру прямокутної форми, на якій розміщується тільки один із варіантів досліду. Так, у дослідах, де планується вивчення попередників пшениці, на дослідній ділянці може бути розміщений лише один з попередників — багаторічні трави, горох або ін. При вивченні сортів на одній дослідній ділянці висівають лише один із сортів, що входять у схему досліду.(рис. 1).

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.1. Схема дослідної ділянки

 

3. Вимоги до  польового досліду та дослідної  ділянки відповідно до ефективності форм калійних добрив під кукурудзу на силос.

Найважливішими  вимогами або принципами, що ставляться до дослідів, є: 1) дотримання принципу єдиної логічної відміни; 2) додержання правила доцільності; 3) типовість досліду; 4) придатність умов для проведення будь-якого досліду; 5) можливість відтворення результатів досліджень в ідентичних умовах; 6) можливість, при необхідності, вводити додаткові варіанти; 7) проведення досліджень на перспективних культурах і сортах; 8) наявність необхідної документації; 9) облік крім основних показників (урожайність та якість продукції) супутніх: 10) необхідність супроводження дослідів основними статистичними показниками.

Принцип єдиної логічної відміни. За цим принципом (правилом) дослідник може змінювати лише той фактор, що вивчається, при суворій постійності решти всіх умов проведення досліду. Наприклад, при вивченні у досліді продуктивності посівів соняшника з густотою рослин на І га ЗО. 40, 50, 60 і 70 тис. штук за принципом єдиної логічної відміни варіанти між собою повинні відрізнятись лише густотою посівів, а всі інші елементи агротехніки (попередник, удобрення, обробіток грунту, строк, глибина і спосіб сівби, догляд за посівами, строки і способи збирання) повинні залишатись однаковими. Лише за таких умов можна вичленити вплив густоти посіву на їх продуктивність.

Правило доцільності. Як відомо, серед сортів озимої пшениці та інших зернових колосових культур є стійкі і нестійкі до вилягання сорти. Перші не вилягають навіть на високих фонах, а другі — навпаки. І особливо це спостерігається в роки з великою кількістю атмосферних опадів під час колосіння рослин. Порівнювати такі сорти  однакових умовах родючості грунту недоцільно. Як відомо, різні сорти зернових колосових культур мають різну кущистість. Якщо при сортовивченні їх висівати однаковою нормою, то на час збирання врожаю посіви одних сортів можуть бути загущеними, а інші — дещо зрідженими. Тому частіше сорти з вищим коефіцієнтом кущення потрібно висівати з меншою нормою, ніж сорти, які характеризуються нижчою кущистістю. Ці вимоги зумовлені правилом доцільності.

Типовість досліду. Згідно цієї вимоги дослід необхідно проводити в таких умовах, які відповідають природній зоні, грунтам, сільськогосподарській культурі, сортові, рівню механізації, обробітку грунту, організаційно-економічним умовам тощо.

Для кожної ґрунтово-кліматичної зони підбирають відповідні культури з певним їх співвідношенням у структурі посівних площ. Досліди проводять у типових сівозмінах, які прийняті для даної зони.

Типовість сорту вимагає від дослідника використовувати у кожній грунтово-кліматичній зоні зареєстровані сорти чи гібриди. Проте, враховуючи періодичну заміну сортів і гібридів на нові більш перспективні, дослід варто закладати також і з ними, тому що через кілька років по закінченню досліджень вони можуть стати зареєстрованими.

Системи обробітку грунту, удобрення, норми висіву, строки сівби та глибина заробки насіння і т.д., якщо вони і не є об'єктами досліджень, також повинні бути типовими для певної зони.

Як правило, досліди проводяться на типових і добре окультурених грунтах, які за площею найбільш поширені у даній зоні.

Отже, типовість досліду — одна з основних його умов. Порушення правила типовості знецінює дослід і призводить до того, що його результати не можуть бути рекомендованими для виробництва.

Придатність умов для досліду. Пояснимо цю вимогу конкретним прикладом. Планується вивчати дози мінеральних добрив від ЗО кг до 150 кг діючої речовини азоту, фосфору і калію на 1 га. На площі, яка виділена для досліду, за рік до його проведення були внесені азотно-фосфорно-калійні добрива із розрахунку 180 кг на 1 га кожного елементу. Ч и придатна така площа для досліду? Звичайно непридатна, тому що на фоні високих попередніх доз добрив значно нижчі дози не можуть проявитись на рослинах у такій мірі, як це могло б бути на нижчому фоні удобрення.

Інший приклад. Підбирається земельна площа для досліду, де планується вивчити різну глибину основного обробітку грунту — від 18 см до 28 см. А площа, яку виділили для досліду, попередньо оралась на глибину 32 см. На фоні такої глибини оранки виявити ефективність значно меншої глибини буде неможливо, тому виділена земельна площа для даного досліду є непридатною.

Відтворення результатів досліду. За цією вимогою дослідник, повторюючи дослід на певну тему за аналогічною методикою і в ідентичних умовах, мусить отримати результати, аналогічні тим, які були одержані у попередньому досліді. Таке відтворення результатів надзвичайно важливе насамперед для перевірки достовірності одержаних раніше даних.

Щоб досліди можна було відтворити в аналогічних умовах, дослідник мусить детально описувати всі необхідні умови проведення досліду. Такими умовами є: місце проведення досліду (населений пункт, район, область); грунтові умови (тип грунту, його гранулометричний склад, хімічні властивості, рівень ґрунтових вод, експозиція та крутизна схилу): попередники та перед попередники; дослідна культура та сорти чи гібриди: коротка характеристика агротехніки: назва машин та знарядь механізації тощо; специфічні умови проведення досліду, схема досліду і контроль, розмір дослідної ділянки і ширина захисних смуг, повторність, метод розмішений варіантів, методика обліків і спостережень, строки виконання польових робіт тощо.

 

4. Планування  досліду

Оскільки наш  грунт у досліді є дерново-слабопідзолистий супіщаний, то припустимо що наша ділянка розташована на території Полісся, адже дерново-підзолисті ґрунти є зональними в Українському Поліссі й займають 60 % його території.

Вони характеризуються низькою вологоємністю, високою  водопроникністю, бідністю на увібрані основи та поживні речовини (рухомі форми азоту, калію, фосфору). Ґрунти безструктурні, містять 1-1,5 % гумусу, мають кислу реакцію (рН 4,5-4,8). Дерново-слабопідзолисті ґрунти є орнопридатними, на них вирощують жито, люпин, картоплю, кукурудзу. Для підвищення їх врожайності ефективним є внесення органічних і мінеральних добрив, вапнування.[4]

Види виділяються  за ступенем розвитку підзолистого процесу: слабопідзолисті – Е-горизонт являє  собою окремі білясті плями або  суцільний потужністю до 3 см; середньопідзолисті – Е менший за потужністю від  Не; сильно підзолисті – Е більший від Не. За ступенем гумусованості дерново-підзолисті грунти на рівні виду бувають: мало гумусні (<3% гумусу у верхньому горизонті), середньо гумусні (3-5%), високо гумусні (>5%).

Таблиця 2

Будова профілю  дерново-підзолистих грунтів.

Індекс	Морфологічний опис
Но	Лісова підстилка  різної товщини (0-3 см), на орних землях цього горизонту немає
НЕ	Гумусово-елювіальний  горизонт (6-18-20 см). Сірий, супіщаний, слабко-структурний. У ньому зосереджений основний запас  гумусу.
Е	Елювіальний горизонт (21-40 см), ясно-забарвлений від великої кількості кремянки. Це горизонт, у якому найбільш виражений підзолистий горизонт. Добре промитий і збіднілий на поживні речовини. Переважно безструктурний
І	Ілювіальний горизонт (41-120 см) має добре виражені скупчення колоїдних речовин; гідратів, оксидів заліза та алюмінію, гумусових речовин та інших сполук. Усі ці речовини надають горизонту строкатості: на загальному червонувато-бурому фоні трапляються прошарки грубозернистого світло забарвленого (відмитого від плівок заліза) піску. Горизонт ущільнений, іноді не пропускає навіть води.
Р	Ґрунтотворна  порода різного походження та потужності (121-200 см). При постійному або тимчасовому  надмірному зволоженні є ознаки повного  або часткового оглеєєння у вигляді  сизих і іржавих плям та розводів.[5]

Характерною особливістю  для Полісся є перевищення  суми опадів за рік над кількістю  випаруваної з поверхні вологи. Це зумовлює промивний тип водного  режиму, призводить до заболочування  понижених ділянок, утворення болотних грунтів. Цьому сприяє також високий рівень залягання грунтових вод.  [5]

Рельєф ділянки рівнинний. Крутизни схилу відсутня.

Ділянка знаходиться (контроль) на полі, 510 м від дороги (орієнтир 2 дерева обв’язані стрічками). Кінець досліду знаходиться на ПнС від дороги вниз 260 м (орієнтир стрічка на деревах).

Захисні смуги  позначені реперами (вкопаними рейками), по довжині ділянки (досліду) розташовані  додаткові репери у вигляді встромлених  в грунт арматур, самі ж облікові ділянки помічені викопною ямою вглиб на 0,5 м.

Кукурудза не належить до культур, дуже вимогливих до попередників. Так при вивченні попередників кукурудзи на силос схема досліду буде наступною:

1. Пар чорний

2. Ярий ячмінь

3. Вико-вівсяна суміш на сіно

4. Озима пшениця (3 роки) вирівнювальний посів. [3]

Перед закладанням  досліду необхідно провести вирівнювальний посів озимою пшеницею, для зменшення  неоднорідності родючості грунту на протязі двох років. Разом із вирівнювальним посівом проводимо вапнування грунту нашої ділянки.

4.1. Вибір та  підготовка дослідної ділянки

Вибір і підготовка земельної ділянки  під дослід

Перед вибором  земельної площі для досліду  визначають її розміри арифметичним розрахунком. Згідно з завданням і видом досліду попередньо визначають загальний розмір і форму дослідної ділянки. Наприклад, вона повинна мати форму 4 х 25 м, а площа її становити 100 м². У досліді планується 6 варіантів і 4 повторності із загальною кількістю ділянок 6 х 4 = 24. Ці 24 ділянки займатимуть площу 100 х 24 = 2400 м², а з урахуванням доріг і захисних смуг навколо досліду загальна площа повинна бути значно більшою.

Вибираючи земельну площу, проводять грунтово-біологічне обстеження, вивчають історію поля, рослинний покрив, рельєф та мікрорельєф місцевості.

Ґрунтово-біологічне обстеження земельної площі

При виборі площі  для досліду виходять з програми досліджень і комплексу природних  умов та біологічних потреб рослин. Рельєф, крутизна схилу, його експозиція, грунт, підґрунтя та рівень залягання ґрунтових вод у досліді мають бути ідентичними тим умовам, у яких вирощують досліджувану культуру в конкретній грунтово-кліматичній зоні, області, районі. У досліді потрібно додержуватись виробничої типовості досліду, орієнтуючись на кращі господарства з передовою агротехнікою.

Для певних культур  підбирають відповідні попередники. Так, для нашої зони та відповідно для нашої ділянки характериними є — пар чорний, ярий ячмінь, вико-вівсяна суміш на сіно та озима пшениця (3 роки) - вирівнювальний посів.[3]