«Ефективність управління основними виробничими  фондами: фінансові наслідки, інструменти  і стимули» 

       ЗМІСТ

 

       Вступ

       Роль  основних засобів у процесі виробництва, особливості їх відтворення в умовах ринкової економіки зумовлює особливі вимоги до інформації про наявність, рух, стан і використання основних засобів. Ринкова система управління потребує більш оперативної та комплексної інформації щодо основних засобів. Практика підприємств свідчить, що облік основних засобів ще більше ускладнився. Існує ряд проблем, які негативно впливають на процес управління виробництвом і знижують ефективність використання основних засобів.

       Україна має великий економічний потенціал, ефективність її господарства залежить від того, як використовується цей потенціал, зокрема основні виробничі засоби.

       Основні виробничі засоби є знаряддями праці, за допомогою яких працівник впливає  на предмет праці або які являють  собою необхідні для здійснення процесу торгівлі, заготівель, виробництва тощо матеріальні умови. Вони безпосередньо беруть участь у виробничому (комерційному, банківському) процесі або якимось чином сприяють його здійсненню (будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини та устаткування, робочі машини й обладнання, вимірювальні та регулювальні прилади, лабораторне устаткування, обчислювальна техніка, інші машини й обладнання, транспортні засоби, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар, робочі та продуктивні тварини, багаторічні насадження, меліорація земель і водойми, інші основні засоби).

       Аналіз  наявності і стану основних фондів підприємства дає можливість розраховувати  показники та шляхи підвищення ефективності їхнього використання, прогнозувати необхідність залучення коштів для придбання нових основних фондів у зв'язку з фізичним зношенням наявних.

       Вивчення  основних фондів підприємства дуже важливе  для аналізу та пошуку шляхів підвищення ефективності виробництва. У результаті можна зробити припущення щодо їх домінуючої частки в загальній вартості активів і діяльності підприємства [5].

 

       1 Теоретичні засади визначення економічної сутності основних виробничих фондів

1.1 Теоретичні аспекти визначення  основних виробничих фондів

 

       Усі основні фонди підприємства поділяються на дві групи:

       • невиробничого призначення;

       • виробничі

       Визначення  терміну основних фондів в економічній  літературі досить різноманітні: переважна  більшість дослідників проблеми дає власне визначення цієї економічної  категорії. На відміну від натуралістичного визначення, що склалося раніше, економічна категорія основних фондів у радянський  період  визначається з урахуванням їх  натурально-речової форми,  вартості  і  споживної вартості, особливостей обігу та відшкодування.

       Так, Павлов П.М. вважає, що основними виробничими фондами народного  господарства  є  ті засоби виробництва, які знаходяться в процесі праці  і  використовуються  поступово протягом кількох виробничих циклів, частинами переносять свою вартість на готовий продукт, тому їх вартість надходить  періодично  в  оборот частинами  і  частинами ж відшкодовується в готовому продукті певного виробничого циклу [1]. За Захаровим В.Г., основні фонди промислових фондів є тією складовою виробничих фондів функціональної форми промислових фондів підприємства, яка зафіксована в засобах праці,  що зберігають свою натуральну форму протягом багатьох виробничих циклів і частинами переносять свою вартість на  товар,  утворюючи  фонд  відшкодування [6]. Полєтаєв П.І. трактує категорію основних виробничих фондів у такій редакції: “Основні виробничі фонди (засоби праці) на відміну від оборотних    виробничих фондів використовуються в процесі виробництва протягом тривалого часу і зберігають  свою  натуральну  форму, переносять вартість на готовий продукт частинами в міру зносу” [11].

       На  наш погляд, найбільш вичерпне й  чітке визначення основних фондів дав  Іванов Є.О.: “Основними фондами називається сукупність матеріально-речових цінностей, які багаторазово повністю і в незмінній натуральній  формі  застосовуються у виробничій та невиробничій  сферах і поступово  втрачають  свою вартість” [2]. 

       Основні виробничі фонди підприємства  − це частина виробничих фондів, яка відображена в засобах  праці, зберігає   протягом тривалого  часу  свою форму, переносить частинами вартість  на  продукцію та  відшкодовується тільки  після проведення кількох виробничих циклів.

       Кожна організація чи підприємство при  створенні наділяються необхідними  виробничими фондами, що з розвитком  підприємства чи організації поповнюються та оновлюються.

       До  основних виробничих фондів належать ті, що беруть участь у процесі виробництва. Вони становлять приблизно 95—98% загальної  вартості основних фондів підприємства.

       Оскільки  елементи основних фондів відіграють різну роль у процесі виробництва, велике значення має їх поділ на активну та пасивну частини.

       До  активної частиш основних виробничих фондів належить комплекс машин і  механізмів, що беруть безпосередню участь у виробничому процесі (транспортні  засоби, устаткування, виробничий інвентар та ін.).

       До  пасивної частини основних виробничих фондів належить решта видів фондів, що не беруть безпосередньої участі у  виготовленні продукту, але необхідні  для виробничого процесу.

       Вони  забезпечують нормальне використання активної частини основних виробничих фондів.

       Відношення  окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках, до їх загальної  вартості на підприємстві визначає видову (технологічну) структуру використання засобів праці. За інших однакових  умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша та ефективніша, чим більшою у їх складі є питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох факторів:

       • виробничо-технологічних особливостей підприємства;

       • науково-технічного прогресу і зумовленого  ним технічного рівня виробництва;

       • ступеня розвитку різних форм організації  виробництва;

       • відтворюваної структури капітальних  вкладень у створенні нових основних фондів;

       • вартості будівництва виробничих об'єктів  і рівня цін на технологічне устаткування;

       • територіального розміщення підприємства та ін.

       Звичайно, громадськості не байдуже, яким є  співвідношення між різними видами основних виробничих фондів, куди більше вкладається коштів підприємства: у  будинки, які є однією з умов процесу  виробництва, або у виробниче  устаткування, яке визначає потужність підприємства. З одного боку, здавалося б, чим вища на підприємствах частка активної частини основних фондів, тим вищий рівень їх технічного оснащення та більше можливостей мають підприємства щодо збільшення обсягу випуску продукції при однаковому обсязі основних виробничих фондів. Проте, з іншого боку, якщо нове, найефективніше устаткування поставити просто неба, воно швидко вийде з ладу. Тому недостатня недостатня кількість елементів пасивної частини негативно впливає на ефективність використання засобів виробництва, і передусім на їх технічний стан та обслуговування. Тому для найефективнішого використання основних виробничих фондів підприємству необхідно прагнути досягти оптимального співвідношення між активною та пасивною частинами. Структура основних виробничих фондів, як і структура матеріально-технічної бази, має галузевий характер. Залежно від належності до певної галузі народного господарства підприємство матиме різну питому вагу засобів, які відносять до активної чи пасивної частини. Наприклад, на транспорті транспортні засоби становлять 60 - 70 %; будинки, споруди та передавальні пристрої - 20 - 25 %; силові, робочі машини та устаткування - 3 - 5 %; тоді як в інших галузях народного господарства питома вага транспортних засобів становить 2-4% загальної вартості основних виробничих фондів [4].

1.2 Структура та класифікація основних виробничих фондів

       Для встановлення норм амортизаційних відрахувань  і розрахунків щорічних амортизаційних сум згідно із Законом України "Про  оподаткування прибутку підприємств" застосовують групову класифікацію, що охоплює засоби праці аналогічного виробничо-технологічного призначення з приблизно однаковим терміном експлуатації. Наведемо видову класифікацію основних виробничих фондів підприємства, що використовується в системах бухгалтерського обліку та статистики:

       1. Земельні ділянки.

       2. Капітальні витрати на поліпшення  земель.

       3. Будівлі, споруди та передавальні  притрої.

       4. Машини і обладнання.

       5. Транспортні засоби

       6. Інструменти прилади інвентар.

       7. Робоча і продуктивна худоба

       8. Багато річні насадження.

       9. Інші основні засоби.

       В групі "Інші основні засоби” ведеться облік засобів, які не включені до наведених вище груп.

       Окрім цього в національних стандартах бухгалтерського обліку виділяють  окремо інші необоротні матеріальні активи,які класифікуються за такими групами:

       1. Бібліотечні фонди.

       2. Малоцінні необоротні активи.

       3. Тимчасові не титульні споруди.

       4. Природні ресурси.

       5. Інвентарна тара.

       6. Предмети прокату.

       7. Інші необоротні матеріальні активи.

       Під структурою основних фондів розуміють  питому вагу кожної групи основних фондів у зальній вартості ОФ по підприємству, галузі і промисловості  в цілому.

       Виробнича структура основних фондів і її зміна  за той або інший відрізок часу дають можливість характеризувати технічний рівень промисловості й ефективність використання капітальних вкладень в основні фонди. Зокрема, чим вище в складі основних фондів питома вага машин, устаткування й інших елементів активної частини основних фондів, тим більше продукції буде зроблено на кожну гривню основних фондів. Розходження виробничої структури основних фондів у різних галузях промисловості є результатом техніко-економічних особливостей цих галузей. Навіть підприємства усередині однієї і тієї ж галузі промисловості, як правило, мають неоднакову виробничу структуру основних фондів, Найбільш висока питома вага активних елементів основних фондів на підприємствах із високим рівнем технічної оснащеності і електроозброєності праці, де виробничі процеси механізовані й автоматизовані і широко використовуються хімічні методи обробки [10].

       На  виробничу структуру основних фондів впливає розвиток концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, на неї також впливає капітальне будівництво. Домагаючись зниження вартості будівництва, наприклад, виробничих будинків, можна зменшити частку пасивних елементів основних фондів у загальній їх вартості і тим самим підвищити ефективність витрат, вкладених в основні фонди нового підприємства.

       Все це говорить про те, що підприємство зацікавлене в підвищенні частки машин і обладнання-найбільш активної частини основних фондів і в зниженні питомої ваги насамперед будинків і господарського інвентарю без збитку для ефективного функціонування виробничого процесу.

       Майже кожне підприємство може поліпшити структуру основних виробничих фондів за рахунок підвищення частки виробничого устаткування. Це можливо завдяки більш раціональному розставлянню устаткування усередині цехів, розміщення його на відкритих площадках, де це можливо, а також виносу з виробничих площ невиробничих служб (складів, контор і т.д.) і розміщення на них додаткової кількості устаткування.

       Структуру промислово-виробничих основних фондів варто розглядати й у галузевому розтині. Вона відбиває рівень матеріально-технічної бази промислового виробництва, а також ступінь індустріального розвитку країни.

       Основна частина виробничих основних фондів промисловості знаходиться на підприємствах  важкої промисловості, у тому числі  значна їхня частка сконцентрована в  галузях, що забезпечують технічний прогрес у народному господарстві (у електроенергетиці, машинобудуванні, у хімічній, нафтохімічній і паливній промисловості, у чорній металургії й інших галузях) [3].

1.3 Методичні підходи відображення зносу та амортизації основних виробничих фондів

       Знос  є тією об'єктивною категорією, що знаходиться  у тісному взаємозв'язку  зі  створенням  споживних  вартостей F необхідним вартісним процесом.  Його  реалізація  є  однією з  умов  суспільного відтворення.

       Розрізняють  знос  як  в  економічному,  так  і  в  технічному  розумінні. Останній представляє  собою  небажану зміну   предметів споживання в результаті здійснення механічних процесів. Розглянемо різновиди  зносу, визначившись з якими, можна зробити остаточний висновок  щодо  природи  зносу  та  амортизації.

       При фізичному або матеріальному  зносі втрачається основними  фондами  їхня  споживна  вартість,  тобто  відбувається  погіршення технічно-економічних і соціальних характеристик під впливом процесу праці,  природних  сил,  а  також  внаслідок невикористання основних фондів.

         Старіння засобів праці є базою для визначення матеріального зносу, однак він не схожий на знос в технічному розумінні. При визначенні матеріального зносу беруть до уваги те, що засоби праці постійно підтримуються  в  робочому стані. Тому,  на  наш  погляд,  неправильним є  віднесення  витрат  на  ремонт  і  поліпшення  засобів праці до показників матеріального зносу. Бо цей вид зносу є частиною ресурсоспоживних  витрат,  а  витрати  на  утримання  і  ремонт відносяться до ресурсоутворюючих.

       На  наш погляд,  процеси,  які  впливають  на матеріальний знос, можуть  бути  об'єднані  в  поняття   “зношування”.

       Моральний знос означає, що засоби праці зношуються  не тому, що аналогічні засоби виготовляються дешевшими або з вищою споживною вартістю, а тому, що ці, поліпшені, засоби починають застосовуватися в народному  господарстві  і тим самим впливають на собівартість виготовленої продукції [8]. 

 

2 Аналіз використання основних виробничих фондів на підприємстві

2.1 Загальний аналіз основних техніко-економічних показників ВАТ “Едельвейс” за 2008 – 2010 роки

       Початкові дані для розрахунку основних ТЕП ВАТ “Едельвейс” за 2008 – 2010 роки наведені в таблицІ.

       Таблиця 2.1. Початкові дані для розрахунку основних ТЕП ВАТ “Едельвейс” за 2008 – 2010 роки.

 

       Для аналізу основних техніко-економічних  показників проведемо розрахунки.

       Розрахуємо  прибуток від реалізації продукції основної діяльності за 2008, 2009, 2010 роки відповідно. Він розраховується за формулою:

       Пр = Q тп(ВР) – Ср                                      (1.1)

       В 2008 році він склав: Пр = 128 – 90 = 38 тис. грн.

       В 2009 році показник склав: Пр = 132 – 87 = 45 тис. грн..

       В 2010 році він становив: Пр = 138 – 85 = 53 тис. грн.

       Наступним показником є прибуток балансовий. Він розраховується за формулою:

       Пб = Пр + П ф д + П і д                                 (1.2)

       В 2008 році він становив: Пб = 38 + 4,3 + 1,6 = 43,9 тис. грн.

       В 2009 році: Пб = 45 + 4,4 + 1,5 = 50,9 тис. грн.

       В 2010 році склав: Пб = 53 + 5,3 + 2,0 = 60,3 тис. грн.

       Розрахуємо  рентабельність продукції. Цей показник розраховується так:

       Р пр = Пр / Ср * 100%                                  (1.3)

       В 2008 році показник становив: Р пр = 38 / 90 * 100% = 42,2%.

       В 2009 році: Р пр = 45 / 87 * 100% = 51,7%.

       В 2010 році: Р пр = 53 / 85 * 100% = 62,4%.

       Наступним показником є коефіцієнт задоволення  потреб ринку. Він розраховується за формулою:

       І зпр = Q тп / Q пр * 100%                           (1.4)

       В 2008 році ця величина становила: І зпр = 128 / 170 * 100%=75,3 %.

       В 2009 році: І зпр = 132 / 173 *100% = 76,3%.

       В 2010 році: І зпр = 138 / 175 * 100% = 78,9%.

       Наступним показником є рентабельність підприємства. Він розраховується так:

      Р під = Пб / (Ф оф + НО) * 100% = Пб / (((Ф пр + Ф кр) / 2) + 80% *  * Ок) * 100% = Пб / (((Ф  пр + Ф пр + ∑Ф вв - ∑Ф виб) / 2) + 80% * 30%* *((Ф пр + Ф пр + ∑Ф вв - ∑Ф виб) / 2) * 100% = Пб / 1,24 * ((Ф пр + Ф пр + ∑Ф вв – ∑Ф виб) / 2)                                                                                                                          (1.5)

      В 2008 році показник становив: Р під = 43,9 / 1,24* ((70 + 70 + 12 –   – 10) / 2) * 100% = 49,9%.

      В 2009 році: Р під = 50,9 / 1,24 * ((73 + 73 + 15 – 13) / 2) * 100% =     = 55,5%.

      В 2010 році: Р під = 60,3 / 1,24 * ((76 + 76 + 18 – 15) / 2 * 100% =      = 62,7%.

      Наступним показником є фондовіддача основних виробничих фондів. Він розраховується за формулою:

      Ф від = Q тп / Ф оф                                             (1.6)

      В 2008 році вона становила: Ф від = 128 / 71 = 1,803.

      В 2009 році: Ф від = 132 / 74 = 1,784.

      В 2010 році: Ф від = 138 / 77,5 = 1,781.

      Розрахуємо  фондомісткість за формулою:

      Ф міст = Ф оф / Q тп                                            (1.7)

      В 2008 році цей показник склав: Ф міст = 71 / 128 = 0,555.

      В 2009році: Ф міст = 74 / 132 = 0,561.

      В 2010 році: Ф міст = 77,5 / 138 = 0,562.

      Наступний показник, який ми розрахуємо є фондоозброєння:

      Ф оз = Ф оф / Ч пвп                                         (1.8)

      В 2008 році він склав: Ф оз = 71 / 4,275 = 16,608 грн./чол.

      В 2009 році: Ф оз = 74 / 4,3 = 17,209 грн./чол.

      В 2010 році: Ф оз = 77,5 / 4,35 = 17,816 грн./чол.

      Розрахуємо  коефіцієнт відтворення основних виробничих фондів за формулою:

      К від = К вв – К виб = (∑Ф вв - ∑Ф виб) / Ф оф                 (1.9)

      В 2008 році показник становив: К від = (12 – 10) / 71 = 0,0282.

      В 2009 році: К від = (15 – 13) / 74 = 0,027.

      В 2010 році: К від = (18 – 15) / 77,5 = 0,0387.

      Наступним показником є продуктивність праці:

      ПП = Q тп / Ч пвп                                          (1.10)

      В 2008 році вона склала: ПП = 128 / 4,275 = 29,94 грн./чол.

      В 2009 році: ПП = 132 / 4,3 = 30,7 грн./чол.

      В 2010 році: ПП = 138 / 4,35 = 31,72 грн./чол.

      Розрахуємо  коефіцієнт екстенсивного використання основних виробничих фондів:

      К ек = Т від / Т н                                       (1.11)

      В 2008 році він склав: К ек = 4940 / 5500 = 0,898.

      В 2009 році: К ек = 4980 / 5500 = 0,905.

      В 2010 році: К ек = 5000 / 5500 = 0,909.

      Розрахуємо  коефіцієнт інтенсивного використання основних виробничих фондів:

      К ін = Q тп / Q мах(ВП)                                   (1.12)

      В 2008 році цей показник складав: К ін = 128 / 140 = 0,914.

      В 2009 році склав: К ін = 132 / 140 = 0,943.

      В 2010 році: К ін = 138 / 143 = 0,965.

      Розрахуємо  коефіцієнт інтегрального використання:

      К інт = К ек * К ін.                                      (1.13)

      В 2008 році він становив: К інт = 0,898 * 0,914 = 0,821.

      В 2009 році: К інт = 0,905 * 0,943 = 0,853.

      В 2010 році: К інт = 0,909 * 0,965 = 0,877.

      Наступним показником є витрати на 1 грн. товарної продукції. Він розраховується за формулою:

      С Q тп = С / Q тп                                     (1.14)

      В 2008 році вони становили: С Q тп = 90 / 128 = 0,703грн. на 1 грн. товарної пр9дукції.

      В 2009 році: С Q тп = 87 / 132 = 0,659 грн. на 1 грн. товарної продукції.

      В 2010 році: С Q тп = 85 / 138 = 0,616 грн. на 1 грн. товарної продукції.

      Розрахуємо  коефіцієнт обертання:

      К об = Q тп / Ок                                    (1.15)

      В 2008 році ця величина склала: К об = 128 / (30% * 71) = 6,0093.

      В 2009 році: К об = 132 / (30% * 74) = 5,9459.

      В 2010 році К об = 138 / (30% * 77,5) = 5,9355.

      Розрахуємо  тривалість одного обороту оборотних  коштів:

      То = 360 / К об                                     (1.16)

      В 2008 році показник склав: То = 360 / 6,0093 = 60 днів.

      В 2009 році: То = 360 / 5,9459 = 61 день.

      В 2010 році: То = 360 / 5,9355 = 61 день.

      Розрахуємо  коефіцієнт завантаження:

      Кз = Ок / Q тп                                      (1.17)

      В 2008 році: Кз = (71 * 30%) / 128 = 0,1664.

      В 2009 році: Кз = (74 * 30%) / 132 = 0,1682.

      В 2010 році: Кз = (77,5 * 30%) / 138 = 0,1685.

      Розрахуємо  показник абсолютного вивільнення (збільшення) оборотних коштів:

      ∆Ок пл. = Ок пл. – Ок б                            (1.18)

      В 2009 році в порівнянні з 2008 він склав: ∆Ок =(74 * 30%)–(71 * 30%)= 0,9.

      В 2010 році в порівнянні з 2008 він склав:∆Ок =(77,5*30%)–(71*30%)=1,95.

      Розрахуємо  показник відносного вивільнення оборотних  коштів:

      δО  пл. = Q тп пл. / К об пл. - Q тп пл. / К об б             (1.19)

      В 2009 році в порівнянні з 2008 він склав: δО = 132 / 5,9459 – 132 /    / 6,0093 = 0,2342.

      В 2010 році в порівнянні з 2008 він склав: δО = 138 / 5,9355 – 138 /   /6,0093 = 0,2855.

      Наступний показник це приріст обсягу продукції за рахунок зростання ПП у плановому році:

      Δ Q тп = (ПП пл. – ПП б) * Ч пвп                       (1.20)

      У 2009 році  порівняно з 2008 цей ріст склав: Δ Q тп=(30,7 – 29,94) * 4275 = 3,249 тис. грн.

      У 2010 році  порівняно з 2008 цей ріст склав: Δ Q тп = (31,72 –29,94) * 4275 = 7,6095 тис. грн.

      Наступним показником є зміна випуску продукції  в результаті кращого використання основних фондів в плановому році:

      ± Q тп = (Ф від пл. – Ф від б) * Ф оф пл.                        (1.21)

      У 2009 році  порівняно з 2008 ця зміна склала: ± Q тп = (1,784 –1,803) * 74 = - 1,406 тис. грн.

      У 2010 році  порівняно з 2008 ця зміна склала: ± Q тп = (1,781 – 1,803) * 77,5 = - 1,705 тис. грн.

      Результати  проведених розрахунків представимо  у формі таблиці.

      Таблиця 2.2. Результати розрахунків ТЕП.