Ефективність інноваційної діяльності на підприємствах харчової промисловості на прикладі ВАТ «Галактон»

93

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ І ПРАВА

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Економіка і організація інноваційної діяльності»

на тему:

Ефективність інноваційної діяльності на підприємствах харчової промисловості на прикладі ВАТ «Галактон»

Виконав:

Студент ф-ту ЕіМ_3_6

Шум О.Д.

Научний Керівник:

Левченко Ю.Г.

Київ 2012

Зміст

Вступ ………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І.  Теоретичні основи здійснення інноваційної діяльності підприємств ……………………………………………………………………… 6

1.1  . Сутність і напрямки інноваційної діяльності підприємства …………….. 6

1.2  . Сучасні організаційні форми реалізації інновацій …………………….... 16

1.3  . Види ефектів інноваційної діяльності ………………………………….... 22

Висновки до Розділу І ………………………………………………………..... 37

РОЗДІЛ ІІ .  Аналіз ефективності виробничо – господарської діяльності підприємства, економічна оцінка ……………………………………………... 39

2.1  . Аналіз фінансового стану ВАТ «Галактон» …………………………….. 39

2.2. Аналіз прибутку та рентабельності ВАТ «Галактон …………………..... 45

2.3. Аналіз інноваційної діяльності ВАТ «Галактон» ……………………….. 47

Висновки до розділу ІІ ……………………………………………………….... 51

Розділ ІІІ. Обгрунтування проекту впровадження нової ліні по виробництву продукції в  ПЕТ – пляшку і система управління ним ………………………. 52

3.1. Оцінка ефективності реалізації проекту ………………………………..... 52

3.2. Формування системи управління проектом впровадження ПЕТ – лінії.. 74

Висновки до Розділу ІІІ ……………………………………………………….. 79

Загальні висновки …………………………………………………………….... 80

Список використаної літератури …………………………………………….... 82

Додатки ………………………………………………………………………..... 85

Вступ

В економіці України, яка реформується, надзвичайно важливе значення має ви­роблення і проведення промислової політики, що забезпечує такі структурні перетво­рення народного господарства країни, які дозволять їй сформувати високоефектив­ний промисловий комплекс, здатний випускати конкурентоспроможну продукцію світо­вого рівня. Каталізатором структурних змін є інноваційна сфера, спрямована на за­міну застарілих технологій більш прогресивними.. Без інноваційного піднесення, віднов­лення основного капіталу неможливий вихід з економічної кризи. Це підтверджується досвідом промислово розвинутих країн, економічне зростання яких на 90% забезпе­чується за рахунок впровадження в промисловість нових знань і технологій.

У ринковій економіці держава не може змусити підприємства впроваджувати інно­вації, проте вона може створити для цього сприятливі умови й особливо підтримува­ти окремі напрями науково-технічного розвитку країни за допомогою цілеспрямова­них і обмежених заходів впливу. Це має дістати своє відображення у виробленні та реалізації відповідної інноваційної політики як найважливішої складової економічної політики. Необхідність державного втручання у процес впровадження інновацій зу­мовлюється тривалістю науково-виробничого циклу, високими витратами і невизна­ченістю кінцевого результату. Ринок не може вирішити проблему довгострокових ризикових інвестицій. Ці функції повинна взяти на себе держава.

Інновації здійснюються під впливом інституціональних, економічних, технологіч­них та організаційних факторів. Їх оптимальне поєднання створює умови для ефективного впровадження та використання нововведень. Основними складовими сучас­ної парадигми науково-технічного розвитку стають: зростаюча взаємозалежність між ринками капіталу та новими технологіями, швидкий розвиток "інноваційної економі­ки", посилення соціальної орієнтації нових технологій, глобальний характер створен­ня та використання знань, технологій, продуктів та послуг. Дослідження проблем “інно­ваційної економіки” особливо актуальним як для Росії, так і для України, оскільки процес формування національних інноваційних систем нового типу тут тільки розпо­чинається. Наприклад Частка України у світовому обсязі торгівлі наукоємною продукцією становить 0,1%, що на порядок менше часток Польщі і Китаю і на два порядки - Німеччини.

Важливим фактором, який стримує формування і проведен­ня інноваційної політики, є низький рівень інноваційної культури в суспільстві, що виявляється не тільки в стереотипах масової свідомості, але й згубно позначається на системі прийняття рішень у державі.

Оскільки інновації пронизують усе сучасне життя, розробка основ інноваційної культури, впровадження її не тільки в науку, технологічні процеси, але й у світоглядні орієнтації сучасної людини є принциповою вимогою для того, щоб не відстати від життя і не виявитися на його узбіччі.

Разом з тим інноваційна ідеологія, що формується, зумовлює чимало негатив­них наслідків, тому вона вимагає істотного світоглядного коригування. Ці завдання якраз можна розв'язати за допомогою розробки проблем інноваційної культури. Інно­ваційна ідеологія в сучасному її вигляді пов'язана із закликами до безмежної, імпера­тивної інноваційності, що в умовах постійної загрози глобальних проблем і катаст­роф є небезпечним.

Мене, як майбутнього фахівця, а саме економіста дуже зацікавила дана тема, адже вона являється дуже актуальною для України, бо наша держава прагне вступити до Європейського співтовариства як гідний член, але відомо, що в розвинутих країнах основний відсоток приросту валового національного продукту і ВВП досягається завдяки реалізації інноваційних проектів.

Метою написання курсової роботи було проаналізувати сучасний стан інноваційної діяльності промислових підприємств на прикладі міста Києва – столиці нашої держави, показати основні тенденції розвитку, виявити проблеми і запропонувати шляхи їх вирішення.

          Звідси випливає, що об’єктом мого дослідження були промислові підприємства міста Києва,а саме ВАТ «Галактон», предмет дослідження – інноваційна діяльність на прикладі промисловості.

РОЗДІЛ І Теоретичні основи здійснення інноваційної діяльності підприємств

1.1               Сутність і напрямки інноваційної діяльності підприємства

          Темою моєї курсової роботи являється інноваційна діяльність підприємств, але зрештою що взагалі таке інновації і інноваційна діяльність, яка економічна сутність криється під цими термінами?

Відповідно до Закону України "Про інноваційну діяльність" інновації - новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.  Інновації — якісні зміни у виробництві - можуть стосуватися техніки, технології, форм організації виробництва і управління. Характерними рисами інновацій, що відрізняють їх від незначних кількісних змін у техніч­ній базі виробництва (дрібних технічних удосконалень), є якісний стрибок внаслідок реалізації винаходів (критерій новизни), а також високий економічний та соціальний ефект від інновацій (критерій ефективності). Багато авторів ідентифікують поняття «нововведення» і «інновація». Це поширено як у вітчизняній  так і в західній літературі, де інновація є синонімом нововведення. Але між цими поняттями існує розходження. Нововведення найчастіше розглядається як об’єкт впровадження на підприємстві нової продукції, техніки, технології, методу управління. Інновація ж сприймається як цілеспрямована діяльність підприємства по формуванню, сприйняттю, реалізації і наступному поширенню нововведення. Таким чином, нововведення може бути елементом інновації, але не її аналогом.

Відомі різноманітні підходи до класифікації інновацій. Тут наведені деякі типології, які найчастіше використовуються в спеціальній літературі.

1) За типом нововведення:

—матеріально-технічні - це нові продукти, техноло­гії, машини, устаткування, види енергії, конструктивні матеріали тощо;

—соціальні - професійна підготовка, перепідготовка та підвищен­ня кваліфікації персоналу, стимулювання його творчої діяльності, поліпшення умов і рівня безпеки праці, охорона здоров'я людини й навколишнього природного середовища тощо;

—економічні - прогнозування і планування, фінан­сування, кредитування, ціноутворення, мотивація та оплата пра­ці, система оподаткування, оцінка результатів господарської діяль­ності ;

—організаційно-управлінські - нові методи та форми організації діяльності підприємства (нові організаційні структури управління, форми організації виробництва і праці);

—правові (юридичні) - нові закони та нормативно-правові доку­менти, що регулюють і визначають діяльність підприємства.

2) За інноваційним потенціалом:

—радикальні (базові);

—комбінаторні (використання різноманітних сполучень);

— модифіковані (що покращують, доповнюють).

3) За становленням до свого попередника:

—що заміщають (замість застарілого);

—що відміняють (виключають виконання операцій);

— нові (аналогів немає).

4) За обсягом застосування:

—системні (технологічні, організаційні і т. п.);

—стратегічні (принципи управління, виробництва і т. п.).

5) Ступінь новизни:

— новинки світового масштабу;

— новинки в країні або галузі;

— новинки на підприємстві.

6) Від глибини внесених змін:

— радикальні (базові);

— поліпшуючі;

— модифікаційні за сферою діяльності;

— технологічні;

— виробничі;.

7) За сферою застосування:

—управлінські;

—організаційні;

—соціальні;

—промислові.

8) За етапами науково-технічного прогресу:

—наукові;

—технічні;

—технологічні;

— конструкторські;

— виробничі;

— інформаційні.

9) За ефективністю:

—економічна;

—соціальна;

—екологічна;

––інтегральна.

Потрібно також зазначити, що значення терміну „інновація” залежить від конкретної цілі дослідження, вимірювання або аналізу об’єкту. У зв’язку з цим розрізняють такі основні типи інновацій:

      товарна інновація – введення нового продукту;

      технологічна інновація – введення нового методу виробництва; ринкова інновація – створення нового ринку товарів або послуг;

      маркетингова інновація – освоєння нового джерела постачан­ня сировини або напівфабрикатів;

      управлінська інновація – реорганізація структури управління;

      соціальна інновація – впровадження заходів щодо покращення життя населення;

      екологічна інновація – впровадження заходів щодо охорони навколишнього середовища.

Впровадження інновацій підпорядковується залежності від так званого життєвого циклу інновацій. Життєвий цикл інновації починається з моменту виникнення інтенції (це ідея, пропозиція або проект, які після опрацювання перетворюються в інновацію) і містить в собі такі етапи: підготовка, дослідження, розробка, освоєння, використання і заміна.      

              Життєвий цикл інновації пов’язується з життєвим циклом виробу, тобто залежність кількості збуту від часу, і містить такі фази:

1  –  впровадження виробу у сферу споживання, впровадження на ринок,

2        –  фаза зростання, у зв’язку з розширенням споживання,

3–  фаза зрілість,

4 –  фаза насичення споживчих потреб,

5–  фаза спаду внаслідок підвищення вимог споживачів і можливості задоволення потреб іншими виробами або наступними інноваціями (рис. 1.1)

Рис. 1.1  Життєвий цикл інновації виробу

Виробництво

одиниць

               Впровадження   Зростання     Зрілість        Насичення              Спад            Час

         Зміст фаз життєвого циклу інновації виробу є таким: впровадження – на цій фазі проводиться розробка виробу, визначається стратегія виробничої діяльності, а також потенційні споживачі знайомляться з характеристиками виробу, виробник еластично реагує на бажання, зауваження, рекламації споживачів, впровадження супроводжується підвищеними затратами на виробництво і реалізацію. Фаза зростання –  настає тоді, коли визначилися потреби споживачів, склалися сприятливі умови для нарощування виробництва, затрати поступово досягають рівня повністю освоєного виробництва. Фаза зрілості – пов’язана з розширенням збуту, вдосконаленням організації, модернізацією виробництва за рахунок покращення окремих параметрів виробу, в кінці фази спостерігається зниження динаміки збуту. Фаза насичення – пов’язана із зниженням економічних показників виробництва продукції, спостерігається зростання запасів, визначаються нові вимоги споживачів, відбувається старіння виробу. Фаза спаду – з’являються труднощі із збутом, значно зростають запаси, застосовуються заходи підтримки збуту, наприклад зниження ціни діє тільки на короткий час, зменшується рентабельність виробництва, визначаються шляхи заміни виробу .

         Знання фаз життєвого циклу надає змогу рівномірно формувати виробничу програму, а також раціонально розподіляти ресурси. Також наявність прямих і зворотних зв’язків між етапами життєвого циклу інновацій дозволяє здійснювати контроль і регулювання всього інноваційного процесу.

Впровадженню інновацій характерні певні результати, які вони породжують. Взаємодія економічних інтересів проявляється в технічних, еконо­мічних і соціальних результатах інновацій. По-перше, істотно онов­люється та розширюється асортимент вироблюваної продукції, під­вищується її технічний рівень, поліпшується якість. Інновації є вихідним пунктом для створення нових споживних вартостей, які забезпечують раніше невідомі виробничі й особисті потреби. По-дру­ге, інновації в період їх масового освоєння є базою підвищення ефективності виробництва, використання ресурсів, зниження вартос­ті продукції, зростання її рентабельності. По-третє, впровадження у виробництво досягнень науки і техніки сприяє підвищенню продуктивності праці, розширенню та поліпшенню асортименту продукції, спрямоване на задоволення потреб людини, поліпшує умови праці й скорочує затрати часу.

В свою чергу відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність" інноваційна діяльність є однією з форм інвестиційної діяльності та має за мету впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу, включаючи: випуск та розповсюдження принципово нових видів техніки та технологій, прогресивні міжгалузеві структурні зрушення, реалізацію довгостро­кових науково-технічних програм із значним терміном окупності витрат; фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані виробничих сил; розробку та впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, що спрямована на покращення соціального та екологічного стану.

Об’єкти інноваційної діяльності

     1. Об’єктами інноваційної діяльності є:

      інноваційні програми і проекти;

      нові знання та інтелектуальні продукти;

      виробниче обладнання та процеси;

      інфраструктура виробництва і підприємництва;

      організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного,  комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують  структуру  і  якість  виробництва  і  (або) соціальної сфери;

      сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

      товарна продукція;

      механізми формування  споживчого  ринку  і   збуту   товарної

      продукції.

Суб’єкти інноваційної діяльності

Суб’єктами  інноваційної  діяльності можуть бути фізичні і (або) юридичні особи  України,  фізичні  і  (або)  юридичні  особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в  Україні  інноваційну  діяльність  і  (або)  залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Інноваційна діяльність включає в себе:

      випуск та розповсюдження нових видів техніки та технологій;

      прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

      реалізацію довгострокових науково-технічних програм із ве­ликими термінами окупності витрат;

      фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані виробничих сил країни; 

      розробку й впровадження нових ресурсозберігаючих, технологій, спрямованих на покращення соціального стану насе­лення, екологічної ситуації.

До інноваційної діяльності також відносяться роботи тривалого характеру зі створення і реалізації інноваційних проектів за участю проектних інститутів  і наукових центрів у масштабах регіонів, галузей чи країн.

Інноваційний проект – комплект документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного продукту і інноваційної продукції.

Звідси основними типами інноваційної діяльності є:

1.      виробництво нового продукту з якісно новими властивостями;

2.      упровадження принципово нових засобів виробництва;

3.      залучення нових джерел сировини, напівфабрикатів;

4.      впровадження нових організаційних інституційних форм (нова система управління та ін.);

5.      зміна інфраструктури.

Інноваційна діяльність складається з інноваційного процесу, який охоплює весь комплекс відносин виробництва та споживання та представляє собою період від зародження ідеї  до її комерційної реалізації.

Модель інноваційного процесу

      Інноваційний процес

      Фундаментальні дослідження

      Прикладні дослідження

      Розробка і проектування

      Освоєння

      Промислове виробництво

      Маркетинг

      Збут

Інноваційний процес можна розглядати як процес фінансування розроблення та впровадження нового продукту чи послуги; як паралельно-послідовний процес здійснення науково-дослідних, науково-технічних, виробничих, маркетингових робіт. Ми його розглянемо як тимчасові етапи життєвого циклу цієї ідеї. Ці етапи називають фазами інноваційного процесу.

1. Фаза “наука”. На цій фазі:

— проводять фундаментальні дослідження;

— розробляють теоретичні підходи до вирішення даної проблеми. Цим займаються академічні інститути, вищі навчальні заклади, галузеві спеціалізовані інститути та лабораторії.

2. Фаза “дослідження”. На цій фазі:

—проводять прикладні дослідження;

—здійснюють експериментальні дослідження;

—розробляють експериментальні моделі. Цим займаються наукові інститути та заклади, малі венчурні підприємства ( інноваційна фірма, що здійснює свою діяльність за участю венчурного (ризикового) капіталу, тобто – це капітал, що вкладається в заходи, пов’язані з підвищеним ризиком при розробці й організації виробництва нового продукту або впровадження нової технології.

3. Фаза “розробка”. На цій фазі:

– визначають технічні характеристики нової продукції, розробляють інженерно-технічну документацію та конструюють новий продукт;

–   створюють дослідні зразки;

— розпочинають експериментальне виробництво нового продукту. Роботи на цьому етапі виконуються в спеціалізованих лабораторіях, дослідних виробництвах, конструкторських бюро, науково-дослідних підрозділах великих промислових підприємств.

4. Фаза “виробництво”. На цій фазі провадять:

—технічне й організаційне підготування виробництва (МТЗ, створення допоміжних матеріалів, напівфабрикатів);

—масове виробництво. Цей етап здійснюється безпосередні на підприємстві.

5. Фаза “споживання”. Ця фаза охоплює:

—збут продукції;

—задоволення попиту споживача.

Інноваційний процес у різних сферах діяльності внаслідок розвитку науково-технічного прогресу може проходи­ти різні щодо тривалості й витратам етапи. У виробничому (інве­стиційному) середовищі цей процес проходить такі стадії:

      сертифікація (патентування) ідеї;                                

      наукове й техніко-економічне обгрунтування нового продук­ту або технології;                              

      експериментальне освоєння зразків;         

      доведення до промислового виробництва;

      одержання нового продукту у необхідному обсязі до його комерціалізації. 

Враховуючи ці стадії, розрізняють три форми інно­ваційного процесу:                                                                    

1)     простий внутрішньо-організаційний (натуральний);

2)     простий між організаційний (товарний);

3)     розширений.

Простий внутрішньо організаційний інноваційний процес — це процес створення й використання нововведення у межах однієї організації.

Простий міжорганізаційний інноваційний процес перед­бачає відокремлення функцій створення й виробництва нововве­дення від функції його споживання. Це означає, що воно стає предметом купівлі-продажу.

Розширений інноваційний процес знаходить свій вираз у появі нових виробників нововведення, у порушенні монополії ви­робника — початківця, що сприяє за допомогою взаємної конку­ренції удосконаленню споживчих якостей товару.

1.2 Сучасні організаційні форми реалізації інновацій                  Позитивний досвід багатьох країн свідчить про перспективність для широкого й ефективного впровадження новітніх технологій, ко­мерційної реалізації інновацій, створених внаслідок наукових дослід­жень і розробок, функціонування мережі таких інноваційних структур як технологічні (наукові) парки, технополіси, інноваційні бізнес-інкубатори, інноваційно-технологічні центри, малі й середні інноваційні підпри­ємства, а також промислово-фінансові групи, промислові кластери тощо.

              Основною метою створення технопарків, технополісів та інших інноваційних структур є тісне зближення наукового й освітнього по­тенціалу того чи іншого регіону з матеріально-технічною базою промисловості, скорочення тривалості інноваційного циклу, забез­печення вирівнювання науково-технологічного та інноваційного розвитку різних регіонів, активізація малого інноваційного бізнесу.

Технопарк сприяє концентрації уваги вчених на можливих комер­ційних застосуваннях майбутніх результатів досліджень. Водночас тех­нопарк є лише засобом комерціалізації інновацій, що надає вченим, викладачам ВНЗ можливість співробітничати з базовою науковою ор­ганізацією, де вони можуть і надалі користуватися лабораторним устат­куванням, каналами інформації, бібліотекою, спілкуватися з колегами, залучати до роботи на своїй фірмі колишніх студентів і аспірантів. В умовах технопарку вчений може працювати за сумісництвом, не пере­риваючи наукового чи навчального процесу. При цьому він може пок­ластися на кваліфіковані команду менеджерів, яку підбере йому керів­ництво технопарку. Учений також може продати ліцензію на право ви­користання винаходу чи ноу-хау одній із  фірм технопарку.

Світовий досвід свідчить, що лише одна іннова­ція з 10 доходить до ринку і тільки 10-30 % нових МІП виживають у перші 2-3 роки. Тому новаторам-підприємцям треба створювати комерційні умови для швидкої реалізації їхніх наукових досягнень, винаходів із можливістю обміну досвідом із колегами, здорової кон­куренції, отримання адекватного пільгового фінансування, забезпе­чення кваліфікованим менеджментом, маркетингом, сервісом.

Отже, технопарк – це організація, яка є юридичною особою або, від­повідно до законодавства, здійснює за дорученням права юридичної особи, має тісні зв’язки з одним або декількома вищими навчальними закладами і/або науковими центрами, промисловими підприємствами, регіональними й місцевими органами влади й управління і здійснює на території, що перебуває під її юрисдикцією, формування сучасно­го інноваційного середовища для підтримки інноваційного підприємництва шляхом створення матеріально-технічної, соціально-куль­турної, сервісної, фінансової й іншої бази для ефективного станов­лення розвитку, підтримки й підготування до самостійної діяльності малих і середніх інноваційних підприємств, комерційного освоєння наукових знань, винаходів, ноу-хау та наукомістких технологій і передачу їх на ринок науково-технічної продукції для задоволення потреби в цій продукції регіону і країни.

Науковий (технологічний) парк – науково-виробничий (як правило територіальний) комплекс, до якого входять дослідницький центр і прилегла до нього компактна виробнича база, у якій на умо­вах оренди розміщуються малі наукомісткі фірми.

Технопарк –  це, образно кажучи, завод, „сировиною” для яко­го є найдорожчий на планеті ресурс – інтелект, знання, а „готовою продукцією” –  наукомісткі фірми та високі технології.

Центральною ланкою технопарку є інку­батор бізнесу, де розвиваються малі новостворені інноваційні фірми, які полишають його в міру свого становлення. Розміщуючись на території технопарку, ці фірми оточують інкубатор своєрідним кільцем. Поступово технопарки перетворюються на зони розвитку передових галузей промисловості, докорінно змінюючи міс­та й території.

Отже, інноваційний бізнес-інкубатор – це будинок або декілька будинків, де на обмежений термін на правах оренди розміщуються новостворені малі інноваційні підприємства-клієнти, яким на пільгових умовах надаються фінансові, матеріально-технічні й інформаційні ресурси, кон­салтингові й сервісні послуги для комерціалізації результатів наукових досліджень і винаходів та передачі їх на ринок інноваційної продукції.

Інноваційний бізнес-інкубатор може функціонувати як у складі технопарку так і в автономному режимі.

Технополіс – це науково-виробничий комплекс з розвиненою інф­раструктурою сфери обслуговуванні і житловим комплексом, що охоп­лює територію окремого міста. У його економіці головну роль відігра­ють дослідницькі центри й вищі навчальні заклади, які розробляють новітні технології, і підприємства, засновані на застосуванні цих технологій.

Якщо науково-виробничий комплекс ви­ходить за межі міста і охоплює регіон, то це утворення носить назву науково-промислової агломерації, регіону науки, зони освоєння (розвитку ) нових і високих технологій.