Економічна ефективність виробництва картоплі та її вплив на грошові надходження підприємства

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

Навчально-науковий інститут бізнесу

кафедра економіки підприємства

кафедра фінансів і кредиту

Курсова робота

з дисциплін: «Економіка сільського господарства» та «Фінанси підприємств»

на тему: «Економічна ефективність виробництва картоплі та її вплив на грошові надходження підприємства»

Виконала:

студентка 3 курсу, 6 групи

економічного факультету

напрямку «Фінанси і кредит»

Чирка Олександра

Перевірив:

Чалий А.А.

Борщ А.Г.

Київ - 2014 
ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. Наукові основи підвищення економічної ефективності виробництва картоплі……………………………………………………………..6

1.1. Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва…….6

1.2. Показники економічної ефективності виробництва картоплі і методика їх визначення……………………………………………………………………………9

РОЗДІЛ 2. Сучасний стан та економічна ефективність виробництва картоплі і методика їх визначення……………………………………………...12

2.1.  Виробничі ресурси господарства та їх використання…...............................12

2.2.  Посівні площі, урожайність і валовий збір картоплі…................................19

2.3.  Продуктивність праці в картоплярстві………………………………………22

2.4.  Собівартість і рентабельність виробництва картоплі………………………23

РОЗДІЛ 3. Грошові надходження підприємства та їх вплив на фінансові результати господарювання……………………………………………………..33

3.1.  Класифікація  та структура грошових надходжень…………………………33

3.2.  Виручка від реалізації та фактори, що ті визначають……………………....37

3.3. Планування виручки від реалізації…………………………………………..38

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..41

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….43

ДОДАТКИ 
ВСТУП

У кожній державі, у будь – якому суспільстві рослинницька галузь є життєво необхідною галуззю народного господарства, оскільки зачіпає інтереси буквально кожної людини. Адже нині понад 50% фонду споживання формуються за рахунок продукції рослинницької галузі. Тому виробництво її є найпершою умовою існування людства.

Однак для України, яка стала на шлях ринкової економіки рослинницька галузь має особливо велике значення тому, що вона є однією з найбільших галузей народного господарства. Однією з провідних у сільськогосподарському виробництві є галузь картоплярство. Адже недарма в народі картоплярство називають другим хлібом.

Серед сільськогосподарських культур важко знайти таку , яка могла б зрівнятись з картоплею за універсальністю використання. Окрім харчових цілей вона використовується для виробництва крохмалю, спирту. Науково обгрунтована норма споживання картоплі встановлена-135 кг однією людиною в рік, а реальне споживання населенням України становить 116-130 кг. Сучасні обсяги виробництва картоплі в Україні коливаються в межах 17-18 млн. тонн на рік, що при нинішній структурі споживання цілком достатньо для задоволення внутрішнього попиту.

Картоплярство - традиційна галузь сільськогосподарського виробництва Чернігівщини. Загальна площа під нею в Україні становить близько 1,5 млн. га.

Питома вага області у виробництві і реалізації картоплі в Україні складає 25-30% [10,c 12-13].

Серед сільськогосподарських культур картопля має найбільший ареал поширення, її з успіхом вирощують майже в усіх грунтово - кліматичних зонах нашої країни, починаючи від Крайньої Півночі і кінчаючи самими південними районами України. В Україні картоплю вирощують в усіх областях і районах.

Винятково велике значення має картопля як сировина для промисловості. З неї виготовляють крохмаль, клей, патоку, спирт, глюкозу тощо. На заводах і фабриках з продукті переробки картоплі виготовляють кінематографічну плівку, цінні лаки, каучук, духи, сагову крупу, картопляну крупу, смажену і сушену картоплю, крекери, різноманітні ліки та інші вироби.

Близько 70 % усього крохмалю, що виробляється тепер, одержують з картоплі. Крохмаль з картоплі, крім використання для продовольчих цілей, широко застосовують у різних галузях промисловості: текстильній, консервній, м'ясо-молочній, паперовій, хімічній та ін.

З лікувальною метою використовуються майже всі органи цієї рослини: стебла з листками, бульби, квітки, квітковий пилок. Найширшого застосування у практиці лікування різних хвороб набули бульби. Це справді невичерпне джерело дієтичних поживних речовин, вітамінів, макро- й мікроелементів, незамінних амінокислот, що в поєднанні зумовлює їхні цілющі властивості. Так вітаміни , які містяться у бульбах картоплі широко застосовуються для профілактики та лікування різних хвороб.

У текстильній промисловості широко використовують крохмаль при виготовленні пряжі, тканин, трикотажу, штучного шовкового волокна, а також у паперовій та деревообробній промисловості, у виробництві фармацевтичних і косметичних виробів. Крохмаль і його похідні продукти використовують при бурінні свердловин для нафти, очищенні і збагаченні руди, при виготовленні ливарних форм, у виробництві будівельних конструкцій і органічних кислот. А ще вона належить до цінних кормових культур для всіх видів сільськогосподарських тварин. Бульби згодовують великій рогатій худобі (молокогінний корм для годівлі дійних корів), використовують для відгодівлі свиней. Картопля є також цінним кормом для птиці.

Особливо важлива роль картоплі у польових і овочевих сівозмінах приміських господарств, які зобов'язані у великих кількостях постачати населенню міст і великих індустріальних центрів ранню картоплю. У багатьох приміських зонах республіки ранньостиглі сорти вже в кінці червня або на початку липня можуть звільняти поле для посіву на ньому післяжнивних чи озимих культур [11,с.8-12].

Метою даної курсової роботи є проведення аналізу ефективності виробництва картоплі та її вплив на грошові надходження підприємства.

Виходячи з мети, доцільно буде визначити задачі курсової роботи:

• Дослідження наукових основ підвищення економічної ефективності виробництва картоплі.
• Аналіз сучасного стану виробництва картоплі в господарстві.
• Вплив грошових надходжень на фінансові результати  господарювання.

Актуальним питанням є науково обґрунтована організація та планування виробництва картоплі, на основі системного аналізу діяльності підприємства.

Об’єктом дослідження є фермерське господарство «Веприн».

Предметом дослідження є економічна ефективність виробництва картоплі та її вплив на грошові надходження підприємства.

Актуальність теми підвищення ефективності виробництва полягає в тому, що в процесі реформування народного господарства України в умовах посилення конкуренції як на внутрішніх так і на зовнішніх ринках виникла об’єктивна необхідність досліджень та пошуку напрямів подальшого розвитку і підвищення економічної ефективності всіх галузей виробництва. В умовах існуючої економічної кризи 2008-2009 року, поки що не вдалося призупинити спад виробництва, особливо в промислових та обслуговуючих їх галузях. Темпи скорочення попиту набувають незворотного характеру. Низькі ціни на продукцію, а також примітивізація технологій можуть призвести до фінансового краху більшої частини національних підприємств.

Джерелами даних є статистична звітність підприємства, робочі плани, фінансова звітність.

Задача даної роботи ознайомитись із сучасними підходами до понять ефективності, визначенні методики її оцінки, ознайомлення із системою показників аналізу та економічної інтерпретації показників економічної ефективності, визначенні основних факторів впливу на данні показники, а також ознайомлення із можливими шляхами підвищення економічної ефективності виробництва в умовах ринкових відносин.

РОЗДІЛ 1. Наукові основи підвищення економічної ефективності виробництва картоплі.

1. . Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва.

Проблема підвищення ефективності агропромислового виробництва — визначальний фактор економічного і соціального розвитку суспільства.

Ефективність виробництва як економічна категорія відображує дію об'єктивних економічних законів, яка виявляється в результативності виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень. У зв'язку з цим необхідно розрізняти такі поняття, як ефект і економічна ефективність. Ефект — це результат тих чи інших заходів, здійснюваних у сільськогосподарському виробництві. Він характеризується збільшенням урожайності сільськогосподарських культур.

Економі́чна ефекти́вність — це вид ефективності, що характеризує результативність діяльності економічних систем (підприємств, територій, національної економіки). Основною особливістю таких систем є вартісний характер засобів (видатків, витрат) досягнення цілей (результатів), а в деяких випадках і самих цілей (зокрема, одержання прибутку).

Ефективність визначається відношенням результату (ефекту) до доходів.

Економічна ефективність = Прибуток/Доходи

Як економічна категорія ефективність виробництва нерозривно зв'язана з необхідністю дедалі повнішого задоволення матеріальних і культурних потреб населення. У зв'язку з цим підвищення ефективності суспільного виробництва в збільшенням обсягів сукупного продукту та національного доходу для задоволення потреб безпосередніх виробників і суспільства в цілому при найменших сукупних витратах на одиницю продукції [21,с.58].

Сільське господарство має свої специфічні особливості. Зокрема в сукупності факторів досягнення високоефективного господарювання особливе значення має земля як головний засіб виробництва, а в тваринництві — продуктивна худоба. Тому оцінка корисного ефекту в сільськогосподарському виробництві завжди стосується земельної площі або поголів'я продуктивної худоби і співвідноситься з ними.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з одного гектара земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції. Ефективність сільського господарства включає не тільки співвідношення результатів і витрат виробництва, в ній відбиваються також якість продукції і її здатність задовольняти ті чи інші потреби споживача. При цьому підвищення якості сільськогосподарської продукції вимагає додаткових затрат живої і уречевленої праці.

Сільське господарство має великий економічний потенціал, насамперед значний обсяг діючих виробничих фондів. Тому поліпшення використання їх є одним з найважливіших завдань, розв'язання якого сприятиме підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва. Рівень ефективності, що виражається відношенням маси вироблених продуктів до трудових затрат, об'єктивно спрямовується до свого максимуму, оскільки рівень здібностей працівників зростає, а умови сільськогосподарського виробництва під впливом науково-тех­нічного прогресу постійно вдосконалюються.

Підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва сприяє зростанню доходів господарств, що є основою розширення і вдосконалення виробництва, підвищення оплати праці і поліпшення культурно-побутових умов працівників галузі. Суть проблеми підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат — матеріальних, трудових і фінансових – досягти істотного збільшення обсягу виробництва продукції, необхідної для задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства.

Отже, економічна ефективність сільського господарства проявляється у збільшенні виробництва продукції і сировини в необхідному асортименті та належної якості на одну особу [21,с.58-62].

Значення картоплі як важливої культури у сільськогосподарському виробництві академік Д.М. Прянишников охарактеризував так: "Вирощувати картоплю на полях - це те ж саме, що одержувати три колоси там, де раніше ріс один" [18, с.32].

В Україні виробництво картоплі є одним із пріорітетних напрямків аграрного сектора. Найбільша частка посівних площ під картоплєю зосереджена в поліській ( 43,6 % загальної площі посадки ) та лісостеповій зоні (36,8 % ).

У регіонах, де розташовані великі міста та промислові центри, значний вплив на формування виробничих типів сільськогосподарських підприємств здійснюють господарства приміської зони.

У таких господарствах сконцентровано виробництво найменш транспортабельної та найбільш важливої для населення продукції. Інші господарства регіону формують свою галузеву та виробничу структуру з урахуванням особливостей господарств приміської зони.

Тривалий час у приміських зонах великих міст розміщувалися спеціалізовані підприємства, які забезпечували населення дієтичною, малотранспортабельною та швидкопсувною продукцією, зокрема молоком, овочами, фруктами, ранньою картоплею. Найбільш розвинуті комплекси господарств такого напрямку склалися навколо таких міст, як Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Львів, Кривий Ріг, Луганськ.

Проблемам формування й ефективного функціонування виробничих типів господарств приміської зони багато уваги приділяли в своїх дослідженнях: Амбросов В.Я., Бойко В.І, Зальцман Л.М., Криворучко В.І., Жадан І.І., Кутиков С.І., Омельяненко А.О., Рижков В.Г., Скупий В.М., Гризенков В.М., Гризенкова З.І. та інші вчені [5, с 72-81].

У сучасних умовах залишаються практично невивченими особливості формування галузевої та виробничої структур приміських господарств, системи кооперативних та інтеграційних зв’язків у процесі їх функціонування. Важливим є вивчення наслідків роздержавлення радгоспів і створення на їх базі нових форм господарювання підприємницької спрямованості, виробництва конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції, ефективного функціонування господарств у ринкових умовах.

1.2. Показники економічної  ефективності виробництва картоплі  і методика їх визначення.

Процес виробництва є важливою стадією кругообігу коштів підприємства. В ході його здійснення підприємство, витрачаючи матеріальні, технічні, трудові та фінансові ресурси, формує собівартість продукції та фінансові результати діяльності - прибуток та збиток. За типовим положенням з плану, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), затвердженим постановою Кабінети Міністрів України від 26.04.1996р. №473, собівартість промислової продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут [19].

Основними показниками, що характеризують рівень та економічну ефективність виробництва картоплі є:

• вартість валової продукції на 1га сільськогосподарських угідь, на одного середньорічного працівника чи на 1люд-год, на 1 грн. основних виробничих фондів та на 1 грн. виробничих витрат;
• обсяг валового, чистого доходу та прибутку на 1га сільськогосподарських угідь, на одного середньорічного працівника чи на, 1люд-год, на 1грн. основних виробничих фондів та на 1грн. витрат виробництва;
• врожайність, продуктивність праці, собівартість, чистий доход та прибуток з розрахунку на 1га посіву, рівень рентабельності [20, с 45-50].

Наведені показники характеризують ефективність використання виробничих ресурсів, окупність витрат виробництва та його рентабельність.

Собівартість - це грошовий вираз поточних витрат підприємства на виробництво та реалізацію одиниці продукції. Її обчислюють як відношення витрат підприємства до обсягу виробленої продукції [8].

Рівень рентабельності відображує ефективність виробничих витрат у підприємстві. Рентабельність визначають відношенням валового прибутку до повної собівартості.

Важливими показниками економічної ефективності вирощування картоплі є її собівартість та рентабельність виробництва. Протягом останніх років у зв'язку із збільшенням матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань та відрахувань на державне соціальне страхування собівартість зростає. Аналіз структури собівартості свідчить, що витрати на оплату праці дещо зменшуються, а на насіння, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, паливо і мастильні матеріали, на поточний ремонт та технічне обслуговування постійно зростають. Отже, собівартість вирощування цієї культури має значні зональні відмінності. Найнижча собівартість 1ц. бульби на Поліссі, дещо вища - в зоні Карпат і значно вища в Степу [1,с.123-124].

Ефективність вирощування культури значною мірою визначається цінами реалізації. На картоплю, як і на плодоовочеву продукцію, що реалізується, встановлюють закупівельні та договірні ціни. Останні застосовують на продукцію, яка поставляється за договорами підприємствам і організаціям. При цьому для регулювання роздрібних цін місцевим органам надано право встановлювати в необхідних випадках граничні роздрібні ціни на дану продукцію. Таким чином забезпечується поєднання державного ціноутворення з розширенням прав місцевих органів і підприємств, широким використанням договірних і самостійно встановлених цін.

Закупівельні ціни на продовольчу картоплю, яка продається державі сільськогосподарськими підприємствами, організаціями і населенням, диференційовані по зонах Україна та строках реалізації. Найдорожче в 2003 році картопля коштувала на 22 березня – 2,03 гривні за кілограм.

Ефективність вирощування картоплі для продовольчих цілей характеризують такі показники: урожайність, затрати праці на 1 ц, собівартість 1 ц картоплі та рівень рентабельності. За цими ж показниками розраховують й ефективність насінної картоплі з урахуванням сортів, а картоплі для переробки - виходу крохмалю. Картопля, що продається спиртовим чи крохмале-патоковим заводам, при вмісті крохмалю понад базисний рівень оплачується з надбавкою до закупівельної ціни на картоплю для переробки; при вмісті крохмалю, нижчому від базисної норми, робиться знижка в тому ж розмірі.

Ефективність вирощування насінної картоплі в підприємствах України висока. Грошові сортові надбавки, встановлені на продовольчі та насінні сорти, забезпечують високий рівень рентабельності її виробництва [6, с.76].

Найпростішими і вихідними показниками для оцінки діяльності підприємства є натуральні: урожайність сільськогосподарських культур, продуктивність худоби, виробництво продукції в натурі на 100 га відповідних угідь, продукція рослинництва на 100га ріллі.

Проте натуральні показники виявляють лише один аспект досягнутої ефективності, дають звужену характеристику використання окремого ресурсу і не показують сукупних затрат праці, які забезпечили одержання цієї врожайності або продуктивності тварин.

Найважливішими вартісними показниками, що характеризують діяльність підприємства, є обсяг валової й товарної продукції, розмір поточних витрат і капітальних вкладень, дохідність виробництва. На їх основі можна визначити продуктивність праці, капіталовіддачу, капіталоломісткість, норму прибутку, а також показники рентабельності.

Продуктивність праці розраховують як відношення обсягу валової продукції до затрат робочого часу  на виробництво продукції.

Капіталовіддачу розраховують як суму вартості валової прдукції в розрахунку на 1грн. вартості основного капіталу.

Капіталомісткість розраховують як вартість основного капіталу в розрахунку на 1 грн. вартості валової продукції.

Норму прибутку розраховують як відношення прибутку до суми основного капіталу і оборотного капіталу, помноженого на 100. Одержані показники дають комплексну оцінку ефективності використання землі, трудових ресурсів, основних і оборотних фондів, окупності виробничих витрат.

РОЗДІЛ 2. Сучасний стан та економічна ефективність виробництва картоплі і методика їх визначення.

2.1.  Виробничі  ресурси господарства та їх  використання.

Вивчення ефективності галузі картоплярства вимагає урахування всієї сукупності як економічних факторів, так і природно-кліматичних умов, в яких знаходиться об’єкт дослідження. Природні умови справляють значний вплив на ефективність сільського господарства і, зокрема, на галузь рослинництва, і розглядаються в економічній науці як один із засобів виробництва.

Розглянемо економічну ефективність сільськогосподарського виробництва на прикладі конкретного господарства.

Досліджуване підприємство ФГ «Веприн» розташоване в с.Веприн, Радомишльського району, Житомирської області.

Землі ФГ «Веприн»  знаходяться в зоні Полісся.

За своїм рельєфом територія господарства являє собою злегка хвилясту рівнину з невеликим похилом поверхні з півночі до південного заходу. Значних озер на території господарства немає, але неподалік поля (з лівої сторони) є досить великий струмок, який забезпечує грунт вологістю.

Клімат району - помірно-континентальний (помірно теплий і помірно зволожений), літо тепле й вологе, зима порівняно м'яка. Середні температури січня змінюються із заходу на схід від —4,5, —5 °С до —7, —8 °С. Середні температури липня змінюються відповідно від +17 до +19,5 °С. Безморозний період триває 160—180 днів. Зона Полісся є найбільш зволоженою на рівнинній частині України. Річні суми опадів 600—700 мм. Стійкий сніговий покрив тримається 90—100 днів. Густота річкової мережі 0,30—0,50 км/км2. Для річок характерна тривала весняна повінь із широкими розливами, зимова межень. Підземні води є джерелом живлення річок і озер. Дуже поширені низинні болота.

Таким чином, кліматичні умови господарства сприятливі для вирощування сільськогосподарських культур [16; 9, с 32-34].

Найважливішою складовою природних ресурсів є земля. Земельні ресурси потрібні всім підприємствам, однак, якщо в промисловості земля є лише господарським базисом, то в сільському господарстві вона є основним засобом виробництва. Функціональні особливості використання землі визначають її важливе місце серед природних ресурсів.

Виробництво сільськогосподарської продукції досліджуване господарство здійснює на власних землях. Для оцінки наявності в господарстві земельних ресурсів, визначимо структуру його земельних угідь.

Під структурою земельних угідь розуміють питому вагу кожного виду угідь у загальній земельній площі.

Структуру земельних площ досліджуваного підприємства за аналізований період (2011р., 2012р. та 2013р.) наведено в таблиці 2.1.1

Таблиця 2.1.1. Склад і структура земельних угідь ФГ «Веприн»

 
          Аналізуючи дані таблиці 2.1. помітно, що площа сільськогосподарських угідь даного підприємства за період з 2011 по 2013рр. зменшилась на 25,1 %, а всю питому вагу займає рілля – 100 %. Це означає, що у підприємстві максимальний ступінь розораності угідь, що в свою чергу свідчить про інтенсивне використання землі і перспективну діяльність господарства, а також необхідність вжиття відповідних заходів щодо захисту земель від вітрової і водної ерозії.

Рівень ведення сільськогосподарського виробництва та використання земельних ресурсів певною мірою визначається навантаженням земельних угідь з розрахунку на одного працюючого. Отже, на прикладі даних таблиці 2 розглянемо землезабезпеченість в середньому по господарствах району.

Таблиця 2.1.2 Землезабезпеченість фермерського господарства «Веприн»

Отже, з даних таблиці 2.2.2 видно, що в 2013 році, порівняно з 2011 землезабезпеченість в середньому по підприємству зменшилась відносно сільськогосподарських угідь на 42 га. Ці зміни зумовлені зменшенням земельних ресурсів на 417,8 га. За розрахунками науковців забезпеченим землею вважається таке господарство, в якому на одного працівника припадає 10 га ріллі. Отже в середньому по підприємству спостерігається рівень землезабезпеченості на одного працівника зменшилось у зв’язку зі збільшенням чисельності працівників в три рази.

Основою збільшення виробництва сільськогосподарської продукції і підвищення матеріального добробуту населення є раціональне використання трудових ресурсів галузі, адже вони є одним з важливіших факторів виробництва, який визначає його рівень і ефективність, а також головною складовою частиною продуктивних сил сільського господарства, їхня праця – вирішальним фактором сільськогосподарського виробництва.

Трудові ресурси сільського господарства – це працездатне населення, яке зайняте в сільськогосподарському виробництві. Вони включають працездатних робітників та службовців: чоловіків  віком від 16 до 60 років та жінок віком від 16 до 55 років. Крім працездатних у виконанні сільськогосподарських робіт беруть участь підлітки від 12 до 16 років та особи пенсійного віку, які вступили у відповідні договірні відносини з підприємствами.

Проведемо аналіз показників наявності і використання трудових ресурсів в ФГ «Веприн» (табл. 2.2.3).

Таблиця 2.1.3. Наявність та використання трудових ресурсів в ФГ «Веприн»

Розглядаючи дані таблиці, можна відмітити, що в середньому по підприємству за останні три роки спостерігається тенденція до збільшення чисельності працівників, зайнятих в сільськогосподарському виробництві. За період з 2011 по 2013рр. чисельність працівників всього по аналізованому підприємству збільшилось у 3 рази, зменшення кількості людино-годин відпрацьованих 1 працівником за 2013 рік. Зменшення затрат праці в аналізованому підприємстві відбувалося завдяки механізації трудових процесів, а це в свою чергу призводить до збільшення продуктивності праці. Отже, збільшення чисельності працівників відобразилось на кінцевих результатах діяльності підприємства. Залежно від ступеня розвитку умов виробництва одна й та сама кількість праці протягом певного часу може дати більшу або меншу кількість продукту. Тому, чим краще оснащене підприємство, чим ефективніше воно використовує техніку і застосовує нові технології, тим вищою буде продуктивність праці і навпаки. У такій постановці мається на увазі ефективне, раціональне використання не лише однієї праці, але й усіх інших ресурсів – землі, техніки, сировини, матеріалів, енергії.